Управління освіти І науки житомирської обласної державної адміністрації житомирський професійний ліцей легкої промисловості збірник



Сторінка19/22
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.24 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Ведуча: Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Указом Президента Віктора Андрійовича Ющенка було запро­ваджено День пам'яті жертв голодоморів, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам'яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років присвячується наша сьогоднішня зустріч. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошую хвилину скорботи.

Стук метронома.

Ведуча: Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей. За проведеними підрахунками в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.  Дефіцит народжень внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягає 1 млн. 122 тис. осіб.  Щогодини вмирало близько тисячі людей. Комуністичний режим розглядав національно свідомий український народ як реальну загрозу свого існування. Тому від самих початків становлення радянської влади спрямовував проти них спеціальну репресивну політику.

Голодомору передувало насильне вилучення всіх продовольчих припасів селян, що спрямовувалось на завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. У серпні 1932 р. – прийнято закон «Про п’ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на колгоспних полях. Було примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві. Були й подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового вро­жаю.

У листопаді 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – т.зв. «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на «чорну дошку» було занесено до третини сіл України.

Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали, що ще раз показує, що голод було організовано спеціально. У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон.

Треба  було  показати  всьому  світу  переваги  радянського  устрою, завершити  колективізацію  на  селі, нагодувати  великі  міста, але все – ціною мільйонів життів українського народу.

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібному тому, що випав на долю однієї з найродючіших країн.

Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. У 1933 році Сталін, підводячи підсумок першої п'ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне ста­новище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». Після такої заяви мало хто міг наважитися на іншу точку зору.

Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму Очевидці, що пережили ті страшні роки згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що траплялось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, кору дерев, різні бур'яни…»

Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази

У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте у них, що вони знають про Голодомор. Можливо ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.



Пропоную вам послухати свідчення очевидців про страшні події того часу (Учні читають свідчення очевидців).

Учень 1. «У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…»

Микола Піскун, 1926 р. н., смт. Сиваське, Херсонська область.

Учень 2. «Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

Учень 3. «А мені згадався 1933-й. То ж таки був геноцид! Пів Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…»

Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р.

Учень 4. «Пам’ятаю прийшли до нас, їх тоді називали «активістами». Полізли на горище і забрали все зерно, що було. Тоді сказали дати їм віник, змели й решіточки і поїхали. Мати каже батькові: полізь, подивись, може щось лишилось. Батько подивився – голо на горищі. А тоді помітив,



що в щілинах де потріскала глина, залишились квасолини. Батько тріскою наколупав стакан рябої квасолі. Мати її зварила ми зразу ж сіли їсти. Дивимось, а до шибки знадвору притулила личенько дівчинка не з нашого села. Мама відчинила, дівчинка просить: «Дайте щось». Мама відповіла, що нічого дати усе вже з’їли і це була чистісінька правда. З того дня ми на бур’янах паслися».


Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка