Урок № Дата проведення



Сторінка12/16
Дата конвертації20.11.2018
Розмір1.14 Mb.
#65697
ТипУрок
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

«Бела». Кохання до Бели для Печоріна не забаганка розбещеного серця, а спроба повернутись до світу щирих почуттів «дітей природи». Думка познайомити Печоріна з Белою належить Максиму Максимовичу. Щиро співчуваючи «тоненькому, біленькому» офіцерові «з великими дивацтвами», Максим Максимович хоче його розважити і веде на весілля до князя. При цьому в нього було «своє на умі»: він прагнув зустріччю з Белою змінити переконання Печоріна про черкешенок. Сам того не усвідомлюючи, він підказує Печоріну спосіб викрадення Бели. Доброта та безпосередність Максима Максимовича обертається бідою. Домінуючими рисами характеру Печоріна є «глибокий, постійний сум», постійна втома та холодність. Ми бачимо, що він довіряє Максиму Максимовичу, але мимоволі спричиняє смерть Бели. Герой дуже болісно переживає загибель черкешенки, хоча й не хоче цього показати. Жвава душа Печоріна прагне діяльності, вимагає безпосереднього, живого руху, волі, енергійного життєвиявлення — він наражається на чеченські кулі, шукає забуття в коханні, ризикованих пригодах, зміні місць. Але все це лише пошуки виходу, спроби розвіятись, забути про гнітючу «велику порожнечу».

«Максим Максимович». Зовні Печорін здається збайдужілим до всього на світі, та в душі не може простити собі, не може спокійно згадувати історію з Белою. Не сподіваючись на розуміння Максима Максимовича, утікаючи від душевного болю, Печорін припиняє стосунки з ним, і намагається якомога делікатніше пом’якшити свою відмову. Печорін не засуджує штабс-капітана за те, що той не в змозі зрозуміти його, нікого не звинувачує у своїй самотності, але гірко визнає, що в них «різні дороги». Печорін знає, що зустріч з Максимом Максимовичем його самотності не розвіє, а лише посилить відчуття болю, тому не хоче будь-яких зайвих пояснень. Печоріна переслідує порожнеча та усвідомлення того, що жити так навряд чи потрібно, примирення він отримує хіба що в гіркій іронії над самим собою: «…а все живеш — із цікавості: чекаєш чогось нового… Смішно і прикро!»

«Тамань». Герой у повісті ще молодий і недосвідчений, почуття його живі, палкі і раптові, він під впливом якихось думок чи подій може не спати. Люди для Печоріна є цікавими, життя кличе його назустріч небезпеці та невідомому. Через свою довірливість він потрапляє до пастки, влаштованої ундіною. Спроба зблизитись з контрабандистами стає безрезультатною не лише тому, що вони не можуть визнати Печоріна своєю людиною, але й тому, що розгадка таємниці викликає в нього розчарування. Палкий інтерес до життя змінюється відчуженням та байдужістю.

«Княжна Мері». У звичному для себе оточенні, у колі соціально близьких людей, герой демонструє всю силу своїх умінь. Тут він — хазяїн життя, тут йому є зрозумілим і доступним будь-яке бажання, він легко передбачає події і послідовно здійснює свої плани. Йому все вдається, сама доля допомагає йому. Печорін змушує будь-кого «скинути маску», оголити душу. Разом з тим він приходить до пошуків нових стимулів життєвої поведінки, нових моральних норм, тому що старі, прийняті ним добровільно, уже не задовольняють його. Він виявляється значно вище і порядніше за Грушницького. Відкриваючи свою душу, Печорін майже відмовляється від егоїстичної позиції. У повісті автор яскраво демонструє шлях падіння та піднесення свого героя, у кінці якого Печорін залишається самотнім. Його усі, кожен по-своєму, ненавидять, він сам себе зневажає. Однак повість закінчується на світлій ліричній ноті: духовні пошуки Печоріна, процес його внутрішнього розвитку тривають.

«Фаталіст». У повісті в Печоріна немає ані друзів, ані ворогів. Думки про долю людини так захоплюють Печоріна, що йому не до Насті, «гарненької дочки» урядника, в якого він живе. Печорін звільняється від захоплень та людських взаємин, йдеться лише про те, що вирішує життя людини: її воля або доля. Усі персонажі поділяються на тих, хто вірить у долю, і тих, хто у неї не вірить. Печорін сам вирішив випробувати долю і зрозумів: його перемога над козаком — це не випадок, а точний розрахунок, сила, спритність, розум. І хоча все зовні виглядало фатальним, Печорін фаталістом так і не став.
ІІІ. Рефлексія

1. Узагальнююча бесіда



  • Які зміни відбуваються в характері Печоріна?

  • З якою метою автор порушує хронологію подій, переставляючи повісті на свій розсуд?

  • Чим відрізняється Печорін від людей його покоління?

  • Як автор ставиться до свого героя?

  • Чому автор називає Печоріна героєм свого часу?

2. Складання плану-характеристики Печоріна

1. Зовнішність Печоріна.

2. Печорін — наслідок законів часу й оточення:

а) егоїзм;

б) невдоволеність життям;

в) роздвоєння особистості.

3. Ставлення Печоріна до людей.

4. Самоаналіз і здатність до глибокого почуття.

5. «Для чого я жив? Задля якої мети я народився?»

6. Ставлення автора до Печоріна.


IV. Домашнє завдання

Повторити терміни «байронічний герой», «зайва людина», образ Євгенія Онєгіна.


Урок №____ Дата проведення__________

Тема. Урок розвитку мовлення. Печорін і байронічний герой. Печорін і Онєгін.

Мета: узагальнити образ Печоріна; розкрити трагедію обдарованої особистості в умовах самодержавства;

показати схожість і контрастність образів Печоріна, Онєгіна, «байронічного героя»; розвивати

критичне мислення та толерантне ставлення до оточуючих.

Обладнання: таблиці результатів групової роботи із попереднього уроку, заготовка трьох кіл («Кола

Вена»),


Тип уроку: розвиток зв’язного мовлення.

На самоті людина почувається менш самотньою.

Дж. Байрон

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда



  • Чому Печорін утрутився в життя контрабандистів?

  • Чим закінчилось його втручання?

  • Як складаються взаємини Печоріна з «водяним товариством» y повісті «Княжна Мері»?

  • Що спільного в Печоріна та Вернера? Чому вони не стали друзями?

  • З якою метою Лермонтов протиставив Печоріну Грушницького?

  • Що вам сподобалось в особистості Печоріна, а чого ви не розумієте?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Про покоління, до якого належить Печорін, Герцен писав: «…Усі ми в більшій чи меншій мірі Онєгіни, якщо тільки не віддаємо перевагу тому, щоб бути чиновниками або поміщиками… Ми займаємося всім: фізикою, філософією, любов’ю, військовим мистецтвом, містицизмом, аби тільки розсіятися, щоб забути про величезну порожнечу, яка гнітить нас…». Роман Пушкіна вплинув на формування задуму Лермонтова — створити образ «героя свого часу». Інакше як пояснити наявність у романі «Герой нашого часу» того, що було замислено, але не втілено в остаточному варіанті тексту «Євгенія Онєгіна»? А якщо говорити про спільні риси обох згаданих героїв і байронівського типу героя, то слід визнати їх у чомусь дуже подібними, але одночасно і суто індивідуальними
ІІІ. Робота над темою уроку

1. Печорін і байронічний герой. Колективна робота



  • Які риси байронічного героя ви помітили в образі Печоріна?

  • Що, на вашу думку, заважає Печоріну жити повноцінним життям?

2. Печорін і Онєгін. Колективна робота з подальшим узагальненням

  • Що об’єднує героїв романів Пушкіна і Лермонтова?

  • Що їх різнить?

  • Чим відрізняються сцени дуелі в романах «Євгеній Онєгін» і «Герой нашого часу»?

  • Чому Пушкін звинувачує свого героя у вбивстві, а Лермонтов прощає Печоріна, знаходить йому виправдання?

  • Якими є проблеми особистого щастя в романі Пушкіна, а які — в романі Лермонтова? Як їх вирішують герої?

  • Чому героїв обох романів називають «героями свого часу»?

  • Чи можна їх назвати «зайвими людьми»? Чому?

3.Підсумок

Євгеній Онєгін Пушкіна живе типовим для «золотої молоді» того часу життям: бали, ресторани, прогулянки Невським проспектом, відвідування театрів. Він виділяється із загальної маси аристократичної молоді. Автор підкреслює його «мріям відданість, дивність і різкий, холодний розум», честь, благородство душі. Онєгін не розчарувався у способі життя та інтересах світського товариства, йому імпонує політична та соціальна ситуація в Росії.

Лермонтовський Печорін спочатку прагне світських задоволень, потім розчаровується в них, робить спробу зайнятися наукою, читати книги та байдужіє до всього.

Хто винен у тому, що Печорін перетворився в «розумну непотрібність», у «зайву людину»? Сам герой на запитання відповідає так: «У мені душа зіпсована світом», тобто світським товариством, у якому він жив і від якого утекти не зміг. «Моя безбарвна молодість протекла в боротьбі із собою та світом: кращі мої почуття, боячись насмішок, я ховав у глибині серця: вони там і померли.»



У 20-ті роки ХІХ ст., роки Онєгіна, із дворянського прошарку вийшли декабристи. А Печорін — людина 30-х років, типовий герой свого часу.
ІV. Рефлексія

  1. «Кола Вена»

V. Домашнє завдання




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка