Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до



Сторінка2/12
Дата конвертації16.03.2017
Розмір5.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема. Павло Тичина - найбільший модерніст 20-их років . Життєвий і творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях « Арфами , арфами…», «Ви знаєте , як липа шелестить…», « О панно Інно…»

Мета: ознайомити учнів із віхами життя і творчості поета; допомогти зрозуміти ранню поезію Павла Тичини; сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів; формувати естетичне ставлення до життя, до поезії; удосконалювати навички виразного читання, уміння аналізувати прочитане і висловлювати власні роздуми про ліричні поезії; виховувати почуття людяності, любові до мистецтва, розвивати розуміння прекрасного.

Обладнання: портрет Павла Тичини 20-х років, мультимедійна презентація про письменника , виставка творів поета, грамзапис романсів та хорових творів на слова поета, опорна схема аналізу ліричного твору, роздавальний матеріал «Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики».
Ах ! Скільки радості .

Коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

Павло Тичина



Хід уроку
I. Організація класу

II. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя

Звучить пісня на слова П. Тичини «Я стою на кручі».



  • А ви, друзі, знаєте, хто є автором щойно прослуханої пісні?

(Відповіді учнів).

Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей талантами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину. Поет був надзвичайно талановитою людиною : він вільно володів п’ятнадцятьма мовами , чудово малював , грав на кількох музичних інструментах, був прекрасним співаком і диригентом , писав музику. Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який підтримав іскру Божу хлопця. А ще, можливо, доленосний вибір зумовлювався тим , що слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: слово може і змалювати, і озвучити, і розказати.

— Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу життя і поезії Павла Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити.
III. Вивчення нового матеріалу

Отже , починаємо знайомство із цим талановитим поетом. Постать Павла Тичини в українській літературі – знакова. Адже з його поезією асоціюється початок новітньої доби в національному мистецтві. Про трагізм долі поета ми дізнаємося, почувши біографію поета.



( Учень розповідає біографію Павла Тичини, учні конспектують )

Перегляд презентації

Учитель. Кажуть, що поет починається, як річка, з джерела. Чи мав Павло Тичина своє джерело?

Учень. Так! Це волелюбний рідний край, напоєна мудрістю і силою древня і загадкова Чернігівська земля із чарівними поліськими гаями і галявинами, співуча мова земляків, які розмовляли, як співали, мову і мелодію сплітаючи воєдино. Пісня, українська народна пісня — генетичне зерно поезії Павла Тичини.

Учитель. Як весняна повінь — безмежна і безбережна — ввійшов в українську літературу поет зі своїми ранніми поезіями і першою збіркою «Сонячні кларнети». Чому ж вона так називається? Відповісти на це запитання нам допоможе учень-літературознавець.

Виступ учня-літературознавця.

1.Загальна характеристика збірки «Сонячні кларнети»

Перша книжка поезій Павла Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Соняшні»), вийшла друком у 1918 р. На обкладинці соняшники .

Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського слова clavus, що означає ясний. Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.

Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту.



Учитель. «Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. Василь Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «компліменти були великі».

Учень – літературознавець. У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки Павло Тичина включив 44 найкращих своїх твори, поєднаних між собою змістом і стилем. «Сонячні кларнети» відзначаються організованістю і симетрією: вони мають своєрідну увертюру — вірш «Не Зевс, не Пан...» і поділяються на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші (відомі вже нам) «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та такі, які прочитали вперше: «Подивилась ясно», «О люба Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів справді можна назвати «світлою нотою збірки».

Друга група — це вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною: «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція («Одчиняйте двері...», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорботними нотами» збірки.



2. Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики

(учні по черзі читають висловлювання, записують у зошити).

Літературознавець Олександр Білецький:

«Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина) відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «сонячними кларнетами».

Поет Микола Бажан: «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев'ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров) і читали, і п'яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою нечуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги.

Мені здається, що я стрибком рвонувся до глибшого розуміння владності й таїнства української поезії...»

Критик Леонід Новиченко: «Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок, внаслідок якого постало явище з певних поглядів рідкісне у всій слов'янській поезії тих часів. Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах, ці пульсуючі ритми, що вібрують якоюсь космічною напругою і дають підстави назвати автора так, як був колись названий Ван Гог, — «художником світових ритмів»? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».

Письменник Василь Барка: «Тичина-«клярнетист», можливо, був найвизначніший лірик світу в свої «клясичні» роки (1914-1924)».

Критик Юрій Лавриненко: «Автор «Соняшних кларнетів» став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу... твору: відчував ритм як «порядкуючу силу»,... як засіб... антихаосу в творчості — житті — Космосі».

Учитель. А зараз проаналізуємо окремі твори Павла Тичини. Завдання: з'ясувати особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини.

Фразу «Ви знаєте...» кажуть майже пошепки, найближчим знайомим. У Тичини цими словами починається один з найвідоміших віршів раннього періоду «Ви знаєте, як липа шелестить...»



Учень читає вірш

Учитель пропонує проаналізувати поезію за опорною схемою

Опорна схема аналізу ліричного твору

1. Автор, його місце в літературі.

2. Тематичне спрямування всієї творчості.

3. Які життєві обставини дали імпульс для написання твору (якщо відомо).

4. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригуюча ( чи ні).

5. Тема поезії та провідні мотиви.

6. Ідея.

7. Жанр


8. Композиція ( якщо є).

9. Ліричний герой.

10. Образи, символи (якщо є) твору.

11. Сюжетні лінії (якщо є).

12. Настрій (мінор, мажор ).

13. Художні засоби.

14. Віршований розмір, рима.

15. Місце твору в доробку поета.

16. Його актуальність на сьогодні.

17. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.



Учень (фрагмент можливої відповіді)

Ця поезія належить до жанру пейзажної лірики. Це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов'язуються з душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії єдність пейзажного образу і ліричного настрою відчутна дуже сильно. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? — Пейзажний етюд

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі. - Переживання ліричного героя

Кохана спить...

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми і переживання.

Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», « Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення (« А солов'ї!...Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини. Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

Учитель. У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниці світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами...»

Учениця напам'ять читає вірш «Арфами, арфами...»

Учитель Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

Далі учні продовжують аналіз вірша за опорною схемою

— У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

— Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш: «Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років. «Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

— Тичинина весна дуже схожа на дівчину Весну, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими узорами. ЇЇ золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком .

Учитель. Розмову про вірш «О панно Інно...» розпочнемо з уривка з біографічної повісті Станіслава Тельнюка «Павло Тичина».

(Читають в ролях підготовлені учні )

Автор. Якось Павло Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами...» Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:

Поля. А я знаю подібний у Вороного — «Блакитна панна».

Має крилами весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар

Попелястих, пелехатих...



Автор. Павло також знав цей вірш... і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин, вірш неоригінальний чи навіть запозичений. Знітився, не знав, що відповісти... Втрутилась Інна — сестра Полі.

Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродушний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж вона є... А у вас — весна ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви говорите те, що бачите і відчуваєте...

Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна...Він розумів, що вона йому дуже-дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі...А далі буде так. Він із Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемко безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме...

Учитель. Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши і перемучившись, Тичина напише вірш «О панно Інно...»і подарує сестрі Поліни.

Учень читає вірш напам'ять.

Аналіз вірша учнями.

Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор майстерно використовує взаємодію музичного і живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться і страждає від кохання. А думка-згадка, що любов загублено, подається у супроводі такої промовистої деталі — «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз, обірваних і номінативних речень (Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і навпаки,— в зорові. Наприклад: «Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо...шепіт гаю... О ні, то очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Вірш «О панно Інно...» складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему,ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чуті слова письменник ввів у свій контекст, і вони набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований діамант, зблиснувши такою барвистою гамою злотоцінної любові і ніжності.

Учитель (зачитує відгук Станіслава Тельнюка про вірш «О панно Інно...»).

«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла... Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною». Справді, інтимні вірші П.Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Вериківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»), П. Козицький ( «А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і В. Морозов («О панно Інно...»).



(Звучить романс «О панно Інно...»).

3.Поняття «модернізм», «кларнетизм» , «вітаїстичність» ( запис у зошити)


IV. Підсумок уроку

1. Визначте найголовнішу ознаку світлої поезії збірки «Сонячні кларнети».

(Найголовнішою ознакою світлої поезії «Сонячних кларнетів» є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією).

— Коли навкруги — чудесний світ, а ти щасливий, то хіба замислюєшся над тим, чому тобі радісно? Отак і поет — не прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій світ: радійте, будьте молоді й щасливі! Життя того варте! У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика».)

2. У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини?

( У надзвичайно високій, порівняно з попередниками і сучасниками, образності відтворення світу , у своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму.

3. Чи погоджуєтесь ви зі словами Миколи Зерова про те, що Тичина «уже в «Сонячних кларнетах» відкрив свої козирі? Обґрунтуйте відповідь.

Учитель. Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його поезії кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова...» Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу.

Життя великого поета було часткою життя всього українського народу. Разом із ним він печалився і радів, гинув і знову воскресав. І, здається, весь безмір його любові до України, до її природи вмістився в кількох зболено-гірких рядках його вірша , написаного незадовго до смерті :

Радощі і чорну днину –

Все я з вами розділю.

Любите ви Україну –

Я ще більш її люблю.




V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети»; підготувати аналіз поезії «Пам’яті тридцяти…»; скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів»



Урок №4

Скалига Ольга Миколаївна, вчитель Мліївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2
Тема. Літературний авангард. Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х років. Михайло Семенко. Поет-футурист, експериментатор.

Мета: ознайомити учнів з основними ознаками авангардизму й футуризму як течіями модернізму в українській поезії XX ст.; розвивати навички аналізу поетичних творів; виховувати зацікавлення незвичайними літературними явищами.

Обладнання: портрет М.Семенка, літературознавчі словники, вірші поета.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель (читає уривок із поезії)

О куле земна

Куле, прекрасна ти й велична

Як останній поет на тобі

Я… куле земна

І тобі таки справді співає

Останній на тобі поете

Цебто я -

Лірик океанів

І континентів

О куле земна –

Куле земна моя!



М. Семенко «Меридіан»

То хто ж він – останній поет земної кулі? Майстер епатажу в українській поезії, нещадний критик заштампованих поетичних прийомів, карколомний експериментатор у художній поетичній формі, прихильник верлібру, а в цілому неординарна особистість поезії 20–х років XX століття. Це Михайло Васильович Семенко.


III. Повідомлення теми і мети уроку

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Словникова робота

З’ясування за літературознавчим та тлумачним словниками значення слів: авангард, футуризм, урбанізм, епатаж, верлібр.



Авангард – один із етапів розвитку модернізму – мистецтво протесту й руйнування.

Футуризм - формалістичний напрям, характерними ознаками якого є

заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю.



Верлібр – форма вірша, яка не має наскрізної симетричної будови. Відсутній поділ на строфи, структурно наближений до пози. Рядки різної довжини. Притаманний фольклору.

Урбанізм – (від лат. – міський) – культ великого промислового міста, його

атмосфери, штибу життя.



Епатаж – скандальна витівка; поведінка, що порушує загальноприйняті норми і правила.

Вчитель. Міні – лекція

Тепер спробуємо створити цілісне уявлення про одне із відгалужень модернізму – футуризм та його представника в поезії – М. Семенка.Насправді футуризм є виявом авангардизму – радикального етапу модернізму. Цей етап виник у роки Першої світової війни і в різних формах існує в сучасній літературі. Це мистецтво протесту й руйнування. Авангардисти заперечують міщанство й банальність культури. Вони прагнуть зруйнувати традиційний стиль життя. Тому у житті й творчості вдаються до епатажних «вибриків», до пародіювання того, що у суспільстві є священним і непорушним. Їхнє відтворення життя гротескне, цинічно – саркастичне. Однак, найчастіше така поведінка – це маска, під якою криється романтична вишукана душа. Метою авангардизму є зведення все до гри, аби показати несерйозність, дріб’язковість усіх тих цінностей, які звикли вважати серйозними й важливими. Авангард дуже успішно виконує функцію оздоровлення суспільного життя й мистецького смаку.

Футуризм – це перший і найяскравіший вплив авангардистської течії в модернізмі. Як вважається, поклав початок цьому напрямку 1909 р. італійський поет Марінетті. Цей стиль, суперечливий і строкатий, розпадається на кубізм, егофутуризм, імажинізм, дадаїзм та інші. У 10-20-х роках XX століття футуризм бурхливо розвивається у Росії. Там існувала група «Гілея», до якої входили брати Бурлюки, В.Хлєбников, В.Маяковський, О. Гуро. В українській літературі цей стиль у 1914 році під впливом російського футуризму започаткував Михайло Семенко двома збірками: «Дерзання» та «Кверофутуризм».

Робота з підручником



2. Створення інформаційного грона «Особливості футуризму як стилю» (за матеріалами підручника)


повне заперечення всіх попередніх культурних й естетичних традицій;

намагання створити нове мистецтво, підпорядковане життю

індустріального міста;



домінування агресивного урбанізму (обожнення техніки, виробництва, точних наук, ворожість до «нетехнізованої» природи, до села);

культ надлюдини, що за допомогою техніки змінює світ;

дегуманізація (перенесення уваги з людини на механізм);

експериментування з формою: лексикою, тропами, фігурами,

звукозаписом (часто форма переважає над змістом).




Футуристичні угрупування

Ця течія в мистецтві зародилась в першому десятилітті XX столітті в Італії. Духовні причини виникнення цієї течії, її природу обґрунтував російський філософ М. Бердяєв. На думку мислителя, футуризм є наслідком утвердження нової епохи – індустріальної, міської, що прийшла на зміну патріархальній, сільській. Цілісний людський образ зникає у всезагальному розпорошенні.



Маніфест футуристів написав поет Філіпо Марінетті, оприлюднивши його у паризькій газет «Фігаро» 1909 року. Першу українську футуристичну організацію «Фламінго» створив Михайло Семенко у 1919 році. До неї увійшли Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, Володимир Ярошенко, художник Анатолій Петрицький. Символами футуристів були жовта лінія та жовта блуза, яку згодом замінили синьою, що мали вказувати на їхнє пролетарське походження. 1921 року Слісаренко утворює науково – мистецьку групу «Ком космос», через рік перейменовано на «Аспанфут».

1927 року Михайло Семенко утворив організацію «Нова генерація» й видавав до 1930 року під цією назвою журнал, котрий найбільше європеїзував тогочасну українську літературу.



Михайло Семенко. Риси футуризму в його творчості

Семенко Михайло народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився у Києві. В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка"). Перша збірка виходить 1913 року під назвою -"Prèlude". В цю збірку увійшли мелозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

Наприкінці 20-их років розпочинається III період творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, внаслідок уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, важко було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив "революційний футуризм" й опублікував "ревфутпоему" - "Товариш Сонце" та "Дві поезофільми". Був редактором журналу "Мистецтво". 1920 року видав разом з М. Любченко і О. Слісаренком "Альманах трьох". 1921 року збірку "проміння погроз". Тоді ж організував "Ударну групу поетів футуристів", перейменовану на асоціацію панфутуристів "Аспанфут" (1922-1924 рр.), кредо й маніфест якої були проголошені в альманасі "Семафор у майбутнє" (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію "лівого фронту" (укр. "ЛЕФ") і перетворив "Аспанфут" на "Комункульт" (1924 року), одночасно працював (1924 - 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав у "Кобзарі" дві збірки своїх творів 1910 - 1922 років, 1925 року збірку "В революцію" та поезофільм "Степ"; 1927 року, разом з Г. Шкурупієм та М. Бажаном, "Зустріч на перехресній станції" і заснував нове об'єднання футуристів "Нова Генерація" з журналом цієї ж назви (1927 - 1930 рр.). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка "Малий кобзар і нові вірші", 1928 року).

1930 року вийшов збірник памфлетів та віршів "Європа і ми" з центральною тезою: "Треба вчитися у Європи - це так, та не думати "ефіопою". Памфлети Семенка цікаві й з художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різних мовних стилів тощо.

1930-их років визнав "помилковість" своїх колишніх позицій, виявом чого були збірки "Сучасні вірші" (1931), "З радянського щоденника) і "Китай в огні" (1932).

У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937 року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У серпні 1960-их років - реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми переважно з села, бо місто було українцям майже чуже. І тільки після війни футуристи ніби-то відкрили його для себе. Їх захопили такі почуття та емоції, що вони не встигали переводити їх у звиклі слова, а висловлювалися уривками слів та окремими складами: “дир... бул... щил... ва... мак... кро... Футуристи дали українській літературі дуже великого поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили і урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

Семенко був "фігурою доби". Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз "проговорювався", висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою і жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які "хатяни" та молодомузівці з їхньою половинчастою "модерністю" не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.

Михайло Семенко видав понад 20 збірок різної мистецької вартості: «П’єро задається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює», «Кобзар», «Проміння погроз», «Зібрання творів».

Поет екзальтовано захопився революцією й вітав її як руйнацію традиційних устоїв життя. Звідси надмірне уживання революційної риторики, публіцистичність у багатьох творах. Семенко вибудував в українській поезії культ урбанізму. Він запов’язався зруйнувати селянську основу поезії. Замість споконвічної мрійливості й лагідності Семенко «малює» динамічний урбаністичний пейзаж. Він оспівує автомобілі, локомотиви, задимлені міста.

Культ урбанізму створив особливий стиль поета: «телеграфний стиль» , синтаксичний максималізм, введення розмовно-побутової та науково-термінологічної лексики. Чи не головна мета Семенка – футуриста – експериментувати з формою. Найпопулярніший його здобуток – віртуозний звукопис, вибудуваний за динамічним, музичним принципом.

Авангардські твори митця написані верлібром. У «Поемі повстань» він закликав поетів: «Поети, зривайте метр! Ляжте під колеса революції». Слово і фрази поет розташував у графічні конструкції, вдався до акростихів, різних комбінацій слів, бажаючи усім цим викликати певні суб’єктивні почуття.

3. Аналіз поезій М. Семенка (за хрестоматією). Поезія «Місто»
Завдання:

- визначіть головний мотив твору;

- поясніть особливість побудови вірша; відсутність строф, рядки - слова, рядки-склади, відсутність розділових знаків;

- назвіть авторські неологізми;

- назвіть образи твору (автомобілі, дим, бензин, образ задимленого міста);

- поясніть, яку роль відіграє нагнітання приголосних звуків у поезії, які приголосні повторюються, як називається це явище? (алітерація: бі, бо, бу, бігорух; палять, пах, паска; кохають; життєдать, життєрух, життєбензин).

- Чи є цей вірш верлібром? (Так)

- Наведіть приклади дисонансу (співзвучність, при якому приголосні

збігаються, а голосні різні: елі-мілі; жить-благать).

ёАналіз поезії «Товариш Сонце»

Завдання:

- Як автор визначив жанр твору? (революційний футуризм)

- Визначте жанр твору (громадянська лірика)

- Визначте провідний мотив (заклик до об’єднання для спільного руху у майбутнє; створення колективного образу будівничого нового життя)

- Яка частина мови переважає у творі, з якою метою Семенко це робить? (дієслова створюють у читача ілюзію руху)

- Знайдіть приклади:

повторів;

тавтології;

градації;

анафори.


- Що символізує образ сонця у поемі? (нове життя).
V. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

«На уроці для мене було відкриттям…..
VI. Домашнє завдання

Самостійно проаналізувати поезії М. Семенка «Тротуар», «Меридіан».



Урок №5

Коваль Надія Антонівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка