Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до


Тема. Микола Хвильовий (1893 - 1933). Життєвий і творчий шлях письменника



Сторінка6/12
Дата конвертації16.03.2017
Розмір5.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема. Микола Хвильовий (1893 - 1933). Життєвий і творчий шлях письменника

Мета: ознайомити учнів із життям і творчим шляхом Миколи Хвильового – романтика революції; закріпити вивчене про «розстріляне відродження» та його набутки; розвивати навики самостійної роботи з літературою; підтримати зацікавлення творчістю одного з найталановитіших художників слова України; виховувати любов до рідної мови.

Обладнання: портрет М.Хвильового, виставка творів, записи на дошці

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми і завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

(урок можна провести у формі конференції, для цього пропонуємо поділити учнів класу на групи: біографи, літературознавці, історики)



1. Вступне слово вчителя Неперевершений майстер малої прозової форми, М. Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. На середину двадцятих років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію 1925 — 1928 pp. Своє життя Микола Хвильовий назвав «шляхом безумної подорожі». Справді, складається враження, що цій людині судилося перейти всіма колами пекла, а до раю так і не потрапити... 

Познайомимося із життєвим шляхом М.Хвильового.



2. Виступи учнів. «Бібліографи»

1-й учень. Біографія М. Хвильового, в якій і досі є чимало невідомого та сумнівного, виглядає як захоплююча інтрига.  «Мій рік народження – 1893, 13 грудня – село Тростянець Охтирського повіту на Харківщині. Я – син народного вчителя (по єлейній термінології: з голодранців). Батько ніколи не говорив по-українськи, зате бабуся не тільки говорила, але й в глухі слобожанські вечори розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків …» (з листа Хвильового до Миколи Зерова). Микола був первістком, крім нього в родині були ще донька Євгенія, син Олексій, доньки Людмила та Валентина. Микола добре закінчив початкову школу потім продовжив навчання в гімназії. У 1904 році батьки розлучилися, і він залишився з матір'ю. За вільнодумство його виключили з гімназії після чотирьох років навчання, та Хвильовий отримав атестат зрілості, склавши іспити екстерном.

Микола мав трьох сестер і брата, і тому мусив шукати роботу. Працював в економії у поміщика, мандрував по селах, потім «шалопайнічав» по заводах, цегельнях, деякий час був серед шахтарів Донбасу. Начитавшись Горького, перейнявся «філософією босяків» і помандрував на південь. «Майже до оголошення війни я працював на півдні вантажником, підвозчиком, різноробочим. Війна і мобілізація мене протверезили. Тоді мені виповнився 21 рік — рік призиву. Я повинен був іти на військову службу».



2–й учень. Служив на Волині, Галичині, пройшов землями Польщі, Буковини, Румунії. «Цей період свого життя,— писав М. Хвильовий, - я можу характеризувати як період повного духовного занепаду. Ні про яку ідейну роботу я вже не міг мріяти, тому що бачив я тільки одну безкінечну «походную» дорогу, на якій підстерігало мене безхліб'я, гарматний гул і сіра маса безликих людей». В окопах Першої світової усталюються його демократичні, частково й більшовицькі, симпатії. Микола Хвильовий і в цій сірій безликій масі був на видноті. Солдати поважали його за знання, ерудицію, відчайдушність і тому обрали до дивізійної ради солдатських депутатів. З 1916 року Хвильовий включається в активну політичну боротьбу, веде агітацію проти війни, «став задумуватися над вольностями України».

Наприкінці 1917 року він після шпиталю повертається додому. І знов опиняється у вирі буремних політичних подій, бере участь у боротьбі з денікінцями. З 1921 року працює на заводах Харкова, веде політичну пропаганду, багато читає.



3-й учень. Літературна діяльність Миколи Хвильового розпочалася з 1917 року. Він згадував: «Спочатку я писав так звані агітки для плакатів і газет у стилі Дем'яна Бедного. Потім, коли агітаційний період революції закінчився, я перейшов до художньої творчості». У велику літературу він увійшов як поет «робітничої рані». Перший друкований твір — поезія «Я тепер покохав город». У періодичній пресі з'являються й інші вірші. Але поступово Хвильовий переходить до прози, стає «основоположником української прози XX століття». Письменник щиро вірить у торжество революційних ідеалів, але згодом його оптимізм згасає.

У 1925 році М. Хвильовий разом із друзями і однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), видає спочатку альманах, а потім журнал. У цьому ж році починається літературна дискусія, яка точиться до 1928 року. (Про неї нам докладніше розкажуть історіографи.)

26 квітня 1926 року Й. Сталін у листі до Л. Кагановича осудив погляди комуніста Хвильового. Після цього листа на М.. Хвильового, М. Ялового, 0.Досвітнього нападки летіли з усіх боків. Почалися репресії, першим був заарештований М. Яловий.

М. Хвильовий, осмисливши події останніх років, прозрів і вжахнувся. Він не бачив іншого виходу, крім самогубства. 13 травня 1933 року трагічно обірвалося життя талановитого письменника, пристрасного полеміста, справжнього сина свого народу.



А тепер надамо слово нашим історикам.

Виступи групи «історики»

1-й учень.

Початок життя М.Хвильового - це «велика сім'я (три сестри і брат), освічені люблячі батьки. Але коли хлопцю було лише одинадцять років, батько, Григорій Олексійович, залишив сім'ю. Дійсно, батько справив певний вплив на духовне становлення найстаршого сина, зацікавив тими народницькими ідеалами, що були знаменом його студентської молодості, передав свій невгамовний потяг до мандрів та полювання. Але пристрасний мисливець і рибалка був людиною неврівноваженою, мало заклопотаною утриманням родини й вихованням своїх п'ятьох дітей. Весь тягар упав на плечі матері, Єлизавети Іванівни Тарасенко, яка багато років вчителювала і після розлучення зі своїм легковажним чоловіком самовіддано виховувала дітей.



2-й учень. Хоча життя Миколи починалося нелегко (рано пішов працювати, блукав по містах і селах, служив у діючій армії), він не втратив свого оптимізму та віри в людей. Почалися революційні перетворення в суспільстві, і Микола Хвильовий проголошує себе романтиком революції.

Разом із В. Сосюрою та М. Йогансеном він розпочинає нову «еру творчої пролетарської поезії». Саме бурхливі події 1917 року покликали цих митців до нових творчих поривань. У своєму «Універсалі до робітництва і пролетарських митців українських» вони писали: «Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва... Формуємо загони. Організуємо регулярну армію митців пролетаріату.



Наші лави крилаті сповнюватимемо залізною дисципліною робочих ритмів і пролетарських метафор. В цьому попередники нашії пророки — Шевченко і Франко».

3-й учень. У 1925 році починається так звана літературна дискусія. (1925—1928 роки) — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану в бочці“ або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка була спрямована проти низькопробної «червоної графоманії». Особливого розголосу набула стаття «Україна чи Малоросія?». З літературної дискусія перейшла в політичну. У полеміку включилися партійні діячі — В. Чубар, М. Скрипник, В. Затонський, Н. Хвиля. Фатальну крапку в ній поставив Й.Сталін, який у листі до Л. Кагановича написав: «В той час як західноєвропейський пролетаріат із захопленням дивиться на прапор, що повіває над Москвою, український комуніст Хвильовий не має нічого сказати на користь «Москви», як тільки закликати українських діячів тікати якомога швидше геть від Москви..,». Літературний опонент перетворився на ідейного ворога, і дискусія захлинулась.

М. Хвильового звинувачують у прагненні відірвати українську


культуру від російської, протиставити два народи один одному. Він
разом із Досвітнім і Яловим пише спокутного листа, аби врятувати
ВАПЛІТЕ і журнал, але машину терору і репресій було запущено,
і зупинити її ніхто не міг — вона вимагала нових і нових жертв.

4-й учень.13 травня 1933 р. прогримів постріл, що обірвав життя одного з найталановитіших письменників XX ст. Миколи Хвильового. Сталося це ясного ранку в присутності кількох найближчих його соратників, яких покликав на сніданок,— Миколи Куліша, Григорія Епіка, Олеся Досвітнього (Михайла Ялового, першого президента ВАПЛІТЕ, напередодні було заарештовано). Грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірш М. Некрасова «Мужичок с ноготок», потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрілив собі у скроню. На столі залишив передсмертну записку: «Арешт Ялового - це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. Отже, як говорить Семенко, ... ясно. Сьогодні прекрасний соняшний день. Як я люблю життя—ви й не уявляєте, Сьогодні 13, Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе Комуністична партія». Своєю ранньою трагічною смертю він хотів зупинити лавину репресій, що насувалася.

Учитель Микола Хвильовий – письменник-новатор, самобутній і своєрідний. Коріння творчості письменника – у нашому фольклорі, у живій дійсності. Багато хто співвідносить його творчість із творчістю Коцюбинського, його новели нагадують музику Шнітке (звучить запис симфонії).

Виступи «літературознавців»

1-й учень. Плеяда молодих митців бачила своє призначення у творенні нової літератури, яка б рішуче відрізнялася від набутків попередників. Згодом М. Хвильовий без зайвої ностальгії напише: «Вмирала стара форма, як лицарство, як запорожці. По таємних лабіринтах мчав вітер із незнайомого краю»; «поет знав, як далеко одійшов запах тобілевичо-старицьких бур'янів, що прекрасно пахли після «Гайдамаків» і «Катерини», як далеко і «Тіні забутих предків», і все, що хвилювала юність». Засадничими принципами нового мистецтва стає відмова від точного повторення дійсності, митців вабить і цікавить тільки «комплексна система фактів, втілена в поетичний образ як в невмирущий символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епохи». 

1923 року виходить перша книжка оповідань М. Хвильового «Сині етюди», яка остаточно утверджує молодого автора в пореволюційній літературі як піонера і новатора. Авторитетні критики зустріли молодого прозаїка вельми компліментарними рецензіями. О. Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози».



2-й учень. М. Хвильовий починав як неоромантик, хоча в його новелістиці можна знайти впливи імпресіоністичної поетики, елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Автор більше переймався тим, щоб передати відчуття, враження. Зміст слова розкривається завдяки асоціаціям та аналогіям, воно є сугестивним і обов'язково співмірним із барвами, запахом, звуками. Музичний принцип організації тексту, «напрочуд тонка ритмічність — власне внутрішньомузикальна, а не зовнішньомеханічна» (за спостереженням Є. Маланюка) — стають важливими компонентами його ліричного настрою. 

3-й учень. Перші поетичні збірки М. Хвильового — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю.

3. Слово вчителя

Більше п’ятдесяти років Микола Хвильовий був викреслений з української літератури. Якщо цього письменника десь випадково чи опосередковано згадували науковці, то обов’язково з вбивчою характеристикою «ворог народу» або з лайливими епітетами «махровий націоналіст», «куркульський підспівувач». А було, звучали й страшніші вислови: «ідеолог націоналізму» і навіть «фашист».

Наприкінці вісімдесятих у Харкові ентузіасти з організації «Спадщина» розшукали і впорядкували могилу Миколи Хвильового, але її зруйнували якісь варвари. Почерк той же, що й при руйнуванні захоронення В.Стуса. Зоологічна ненависть до нашої минувшини й наших світочів – ті ж.



ІV. Первинне усвідомлення поданого матеріалу

1. Проаналізуйте дві строфи з вірша «Знайшли могилу Хвильового» покійної харківської поетеси Тетяни Шамрай, в якій авторка від імені Хвильового писала:

А може, це не моя могила,

Слов’яни вночі не приносять квіти,

Допоки душа оглядала Харків,

Гвоздики з’явилися і таблички.

Поетам на цвинтарі мало місця,

Їх скоро ховатимуть прямо в небі,

Та, мабуть, і там відкриють кав’ярню

І виведуть зграйку собак летючих.

2. Робота над проблемними запитаннями:

- Як ви розумієте слова Миколи Хвильового: «Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?»

- Який висновок ви можете зробити, аналізуючи уривок з «Арабесок» Миколи Хвильового: «Поет знав, як далеко одійшов запах Тобілевичо-Старицьких бур’янів, що прекрасно пахли після «Гайдамаків» і «Катерини», як далеко і «Тіні забутих предків», і все, що хвилювало юність, а тепер залишило тільки сірого чортика. Поет знав, що в історії народів його божественно-незрівнянній країні, що, як золота осінь, димить на твоїй патетичній душі, принаймні на першу півсотню літ одведено силою рабської психіки тільки два рядки, і то петитом; і на ці два рядки ніхто й ніколи (аж поки пройде півсотні літ!) не зверне уваги. І поет, що крізь огонь своєї інтуїції побачить нові береги, загине, як Катерина на глухій дорозі невідомості»?

V. Підсумок уроку

1. Продовжити речення

Микола Хвильовий - …



2. Заключне слово вчителя Він був високоосвіченою людиною, грізним полемістом, ніжним ліриком, лагідним, люблячим батьком, завзятим мисливцем, чудо­вим знавцем мисливської зброї і мисливських собак, мав рухливі чорні брови, глибоко посаджені карі очі. Говорив швидко, нервово, сміявся щиро, дзвінко. Праве плече ледве помітно підсмикував, пальцем часто торкався носа. Одне слово, був звичайною людиною, в якій жив, бунтував, сумнівався, боровся і утверджувався великий талант. Цей талант тягнувся до зір. Пам'ятаймо про це.

V. Домашнє завдання

Вивчити біографію Миколи Хвильового. Прочитати новелу «Я (Романтика)».


Урок 12
Антоненко Світлана Вікторівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2
Тема. Новела М.Хвильового «Я (Романтика)»

Мета: познайомити старшокласників з новелістикою Миколи Хвильового; поглибити вивчене про психологічний твір та його ознаки; дослідити образну систему новели, її проблематику, стилістичні особливості та ідейний зміст для досягнення розуміння учнями світоглядних позицій автора та ствердження гуманістичних ідей твору на противагу антигуманним;
формувати в учнях етичні цінності, виховувати гуманізм та милосердя.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація та корекція опорних знань

Бесіда

1. Розкажіть про дитинство та буремну юність Миколи Хвильового.

2. Прослухайте вислів В.Коряка: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом – ніжний і сором’язливий, химерний характерник, залюблений у слово, у форму «мрійник». Як ви розумієте псевдонім письменника?

3. Розкажіть про останні роки життя революційного романтика й талановитого митця.
4. Коли було написано М. Хвильовим "Я (Романтика)"?

5. Яка тема твору? Сформулюйте ідею новели.

6. Який жанр твору? Пригадайте особливості новели як різновиду оповідання.

Довідка Новела виникла у епоху Відродження у Італії. Саме слово «новела» є синонімом до слова «сенсація», а українською мовою перекладається словами «новина», «несподівана звістка». В українському відповіднику відбилася одна з головних рис новели – несподівана розв’язка, без якої новела перетворюється в оповідання. Крім несподіваної розв’язки, новелі властиві надзвичайно стиснута сюжетна пружина, через що й досить велика за обсягом річ (типу «Я (Романтика)») читачеві здається лаконічною, і глибокий психологізм. Західноєвропейські літературознавці на початку ХХ століття висловлювали думку, що в українській літературі взагалі нема новел, бо наші митці не відтворюють психологічних порухів своїх героїв, бояться заглянути в закапелки їхньої свідомості та підсвідомості. У дійсності це твердження хибне. Батьком української психологічної новели справедливо вважаємо В.Стефаника. Новелістами світового масштабу були Михайло Коцюбинський, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Юрій Яновський.

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку

ІV. Робота над новим матеріалом

1. Проведення анкетування учнів

1. З якої літери вам хочеться писати слова «Бог», «мати», «людина»?

2. Чи відчуваєте ви в собі посів християнства?

3. Яке місце у становленні свідомості мають займати Біблійні заповіді?


Коментар учителя

Біблійні заповіді в тлумаченні фанатиків більшовизму втратили силу морального закону.

- Шануй отця і матір твою - дивлячись, хто вони.

- Не убивай - дивлячись кого.

- Не давай кривавих свідчень - дивлячись, чи корисно.

Це був теоретично обґрунтований терор - безперервний і безнадійний, і він деморалізував людей. «Злочин і кара» - це в рамках психології і моралі. Але безкарний злочин і безбожна вседозволеність - це безум, що агонізує і котиться з безодні в безодню. Бог творить позитивною силою любові і надихає нею свої творіння. Диявол має негативну силу, і ця руїнна сила ненависті була суттю більшовизму. Тому всі найкращі слова стали словами-пастками. «Правдою» назвали газету, яка узаконила всяку брехню і обман - аби на користь революції. І це ключ до всієї жовтневої «революційної законності», якою розпочався весь ланцюг терористичних актів, що були визнані за ефективні засоби для досягнення перемог над людиною на шляху до маячних цілей. Весь шлях - це ланцюг страшних і нелюдських засобів, що використовували людину як матеріал, як раба рабів. (Є.Сверстюк).



-  Чи одне й те саме, на вашу думку, відсутність святині й принципова відсутність святині?      

Обговорення                                        

Це різні речі. Відсутність святині людина може визнати, як сором, як біду, як власну ваду. Принципову відсутність святині людина перетворює на гасло і накидає його всім. Звідси усі гострі, жорстокі, негативні гасла і плакати більшовиків - з націленими гвинтівками і багнетами - культ ненависті. Все разом набирає характеру епідемії. Блудний син стає позитивним героєм часу. Інші, ті, з-поміж кого вийшли такі «герої», кричать, хто гучним, а хто німим криком, викрикуючи з себе кров і душу.



Учитель. Ця похмура трагедія, зокрема й розгорнута перед нами М. Хвильовим, має три виміри. Спробуємо визначити їх:

1. Образно-описовий. (Це печальне море розлитої пам'яті, яке болить і ятрить душу).

2.Морально-етичний. (Вина злочинців у скоєному).

3. Містично-ідеологічний. (Це нелюдські злочини, запрограмовані у рамках феномену більшовизму і комунізму).

(За бажанням ці три виміри трагедії можна записати на дошці)      

2. Аналіз новели «Я (Романтика)»

«Я (Романтика)» – психологічний твір. Хвильовий започаткував неоромантичну течію психологічного плану. На цьому поприщі в українській літературі він став новатором. Особливістю творів митця є також те, що сюжет у них відіграє не головну, а допоміжну роль, і тому часто розмитий. Позасюжетні елементи у творах Хвильового, на відміну від сюжету, домінують. М. Хвильовий присвятив новелу «Я...» «Цвітові яблуні» М.Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває і муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам'яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом - поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує у цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.


М. Хвильовий також розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний. У грудні 1923 року М. Хвильовий читав «Я (Романтика)» у київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, і твір, як писав журнал «Нова громада», «справив глибоке враження на аудиторію». Твір торкається роздвоєння людської особистості. У світовій літературі часто спостерігаємо бінарні пари: Фауст, Доріан Грей… В українській – Лукаш, ліричний герой «Intermezzo». Свого героя Хвильовий ставить перед вибором: або служіння комуні, або життя матері. В образі безіменного чекіста з новели М.Хвильового наче живе два антиподи: людина за подобою Божою і ходяча догма, робот-виконавець.

- Подумайте і скажіть, що є характерним для власне людини і для «робота-виконавця».



власне людина

«робот-виконавець»

- ліризм душі, почуття любові, мрійливість;

- повага до минулого;

- обожнювання матері;

- усвідомлення катівської суті трибуналу і його служіння дияволу;

- спроба врятувати людину в собі;

- здатність на муки совісті;

- розумні висновки про «шлях в нікуди» і водночас безсилля, неспроможність змінити поведінку.


- здатність здійснити злочин, не задумуючись над наслідками;

- заперечення власних істинних естетичних уявлень, вміння заглушити голос совісті униканням від відповідальності за допомогою висновку «так треба»:

- виховання у собі надлюдини, «сторожового пса революції»;

- засліплення ідеями революції;

- брутальність, цинізм. Жорстокість, фанатизм;

- підміна справжніх істин фальшивими;

- внутрішня потреба вбивати;

- романтизування кримінального злочину.



Робота над стилем твору (обговорення)

Найважливіші стильові ознаки  (учні записують у зошити)

1. Розповідь від першої особи

2. Драматизм

3. Внутрішні монологи героя

4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки

5. Лаконізм

6. Виразні художні деталі

7. Глибокий психологізм

8. Відмова від традиційного описового реалізму

9. Часові зміщення

10. Зіткнення віддалених епізодів

11. Історичні алюзії, асоціації (термін "версальці" тощо) з метою поставити революцію у контекст визначних подій світової історії
12. Змістове згущення

13. Символічний зміст образів, деталей

14. Своєрідність зорового та звукового тла подій

15. Засоби поетичного синтаксису 



Характеристика образів твору

У ході обговорення формулюються стислі характеристики персонажів і в зошити поступово записується план образної системи новели:


1) мати (матір Марія - Божа й вселюдська мати - центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення);
2) доктор Тагабат (доктор Тагабат – «людина з холодним розумом і каменем замість серця», безглуздо жорстокий п'яниця й людожер);

3) дегенерат (дегенерат - вартовий революції з душею «палача з гільйотини»);


4) Андрюша (Андрюша - людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі»).

Бесіда за змістом твору

1. Як автор атестує членів трибуналу: безіменного голову, Андрюшу, доктора Тагабата, дегенерата? Кого з них названо татарином і чому?

2. Як ви розумієте самовиправдання головного персонажа: « Я – чекіст, але і людина»?

3. Чи підкреслено типовість образу голови трибуналу тим, що автор не дає йому навіть імені?

4. Чому мати вірить у перемогу добра над злом у душі свого сина?

5. Як на вас вплинула картина присудження до розстрілу вдови, матері трьох дітей?

6. Всі, хто проти комунарів, у творі названі версальцями. У роки революції це слово часто вживалося як символ подоланої монархії, адже було запозичене з історії часів Паризької Комуни. Навіть В.Сосюра, примкнувши до червоних, використовував подібний відповідник на позначення не більшовицької України:

І знову ти лежиш, обпльована і п’яна,



Й над іменем твоїм Петлюра і Версаль…

Кого саме називають версальцями члени трибуналу в новелі? Чи стає це слово синонімом до слова «ворог»?

7. Яку роль у новелі відіграє число 666? Який зміст вкладають теологи у цю цифру? У якій частині Біблії воно фігурує?

8. Чи розуміє головний герой, що служить дияволу?

9. Почитайте уважно уривок від слів «Так, це були неможливі хвилини…» до «сам не пам’ятаю, яку я попав до підвалу». Чи мав можливість голова трибуналу розстріляти дегенерата й випустити всіх полонених на волю? Чому не зробив цього?

10. Як ви розумієте підтекст такого уривка: «Я йшов по дорозі, як тоді – в нікуди. А збоку мене брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат, я дивився у натовп. Але я там нічого не бачив. Зате я відчував: - там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м’ятою. Я гладив її милу голову з нальотом сріблястої сивини. Але раптом переді мною виростала загірня даль. Тоді мені знову до болю хотілося впасти на коліна й молитовно дивитися на волохатий силует чорного трибуналу комуни»? Чи вдалим є протиставлення запаху м’яти волохатому силуетові? Чому?

11. Залишки совісті спонукають голову трибуналу попрощатися з мертвою ненькою. Чи дає це зробити дегенерат? Про еволюцію чи деградацію головного героя можна говорити на основі прочитаного?

12. Маяками «загірної комуни» головний персонаж у кінці твору вважає підпалені чекістами стодоли й стіжки сіна. Позитивним чи негативним образом є ці вогні? Чи проливають вони відповідне світло й на майбутню «загірню комуну» як державу знущань, імперію зла?



Визначення проблематики твору у процесі бесіди з учнями
1.  Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією - з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики - з другого.

2. Неминучість втрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.

3.    Проблематика носить надчасовий, філософський характер.

                          



 V. Підсумок уроку                                        

1. Проблемні питання до учнів

1. Чому, на вашу думу, новела називається "Я (Романтика)"?

2. Чому ми називали героя «блудний син»? Що єднало «блудних синів"? (Втрата вартостей, підміна їх фанатичною ідеєю, спільна мета, спільна боротьба).
3. Хто небезпечніший для людства: доктор Тагабат чи дегенерат?
4. Чи не є дегенерат частиною душі конкретної людини, а не тільки героя новели М. Хвильового? Вмотивуйте свою думку, наведіть приклади з історії і, можливо, власного життєвого досвіду.

2. Заключне слово вчителя.

Ще раз повернемося до ідеї цього глибокого філософського твору:        

1.Фанатизм убиває в людині людину.                            

2. На крові не може постати гуманне суспільство.

3. Гармонійна світобудова виключає насильство як шлях її  досягнення.

4. Новела М. Хвильового "Я (Романтика )", як і вся література розстріляного відродження, перейнята пафосом гуманізму.        

 VІ. Домашнє завдання                                        

1.Опрацювати відповідний матеріал підручника.


2. Написати твір-мініатюру «Конфлікт фанатизму і людяності у новелі М. Хвильового «Я (Романтика)»
Урок 13
Антоненко Світлана Вікторівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2
Тема. Григорій Косинка (Г.Стрілець). Трагічна доля митця. Змалювання строкатої картини життя крізь призму долі й душі людини. Перевага імпресіонізму в стильовій палітрі. “В житах” -- зупинена мить, пошуки порушеної гармонії

Мета: ознайомити учнів із життям і творчим шляхом Григорія Косинки; розвивати навики самостійної роботи з літературою; підтримати зацікавлення творчістю одного з найталановитіших художників слова України; виховувати любов до рідного слова.
Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

Часто чуємо фразу: “Вiн – людина епохи Вiдродження”. Так говорять про iнтелектуалiв, людей тонкої натури, всебiчно обдарованих тощо. Ще одним сенсом фрази, гадаю, має бути i характеристика людини-митця, творче кредо якої не розходиться з власним реальним життям. Такими були бiльшiсть митцiв 20-30-х рокiв, недарма ж той час i тих людей назвали “Розстрiляним вiдродженням”. Серед них i майстер новели, закоханий у жито-життя, – Григорiй Косинка. Сьогодні…



ІІІ. Робота над новим матеріалом

  1. Ознайомлення із життєвим та творчим шляхом Григорія Косинки



Вступне слово вчителя

Літературознавець Григорій Костюк згадує один із вечорів 1925 року, на якому Григорій Косинка читав своє оповідання «Політика»: «На сцену вийшов молодий, середній на зріст чоловік років 26-27, трохи присадкуватий, з русявим чубом і відкритим простим обличчям. Став з боку кафедри, обпершися на неї однією рукою, спокійно дивився на переповнену залю. Публіка поволі затихла. Він не мав у руці ні книжки, ні рукопису, ні будь-якої записки. Коли публіка втихла, він заговорив. Заговорив так, як говорять у себе в хаті селяни, в родинних чи святкових різдвяних обставинах. То не було звичне читання з книжки, рукопису. То була жива розповідь напам’ять. Я таке побачив уперше. Я нікого з письменників більше й пізніше не знав, щоб свою прозову річ міг читати напам’ять. Та ще й як читати! З таким природним перевтіленням у характери, в психологічні нюанси героїв. Ні, то була містерія художнього читання! Публіка сиділа, як загіпностизована.»

Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях Григорія Косинки (учні записують основні факти із життя письменника у зошити).

1-й учень. Народився у бідній селянській родині в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині. Батько щоліта йшов на заробітки, а восени наймався до цукроварні. У пошуках кращого життя в 1908 році родина виїхала на Далекий Схід, оселившись на березі Амуру, почали будувати хату, проте невдовзі повернулися на Батьківщину, де почав працювати і Григорій. Полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні, а вільний час присвячував читанню книг, які йому купував неписемний батько. Це була переважно пригодницька література російською мовою. Першою українською книжкою стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. За словами Косинки: «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми і чиї ми діти...»

Після закінчення початкової школи в селі Красному 1913 року працює писарчуком у волості. У 1914 році Григорій їде до Києва на заробітки, мріючи про навчання. Але спочатку чистить на вулицях черевики — нічого кращого не знайшлося. Невдовзі вдалося влаштуватися кур’єром-реєстратором до земської управи. Це дало можливість скінчити вечірні гімназійні курси та скласти іспити.



2-й учень. Про життя Григорія Косинки протягом визвольних змагань майже нічого не відомо. Лише в одній із автобіографій є таке свідчення: «Брав активну участь у боях».

Писати почав із віршів. Невдовзі більш-менш стабільний заробіток дали йому короткі нариси, памфлети, статті, які друкувались у київській газеті «Боротьба» (орган Української партії есерів-боротьбістів), «Більшовик». У них піднімає актуальні проблеми «молодої Країни Рад», проповідує соціалістичні ідеї. Скоріш за все це було наслідком щирих уласних переконань автора. 4 травня 1919 року у газеті «Боротьба» з’явився перший художній твір — невеликий автобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістських кореспонденцій псевдонімом Косинка. Його Григорій Стрілець взяв за назвою скромних польових квітів — червоних косинців.

У 1919-22 навчався в Київському інституті народної освіти, у цей же час, 1920 року, стає членом літературно-мистецької групи «Гроно», до якої входили М. ТерещенкоД. ЗагулГ. ШкурупійП. Филипович, художники А. ПетрицькийМ. БурачекГ. Нарбут та ін. В однойменному альманасі друкувалися невеликі оповідання Косинки: «Мент», «За земельку», «Під брамою собору». Гронівці виступали за оновлення мистецтва через долучення всіх найліпших здобутків, та серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм та футуризм. Уже після розпаду групи 1922 року з’явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання. У цей час друкувався і працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова Громада» та «Всесвіт», був директором Харківського і Київського радіокомітетів. Належав до літературних об'єднань АСПИС(1923-24), «Ланка» і «МАРС». Листувався з Василем Стефаником.

3-й учень. У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. ОсьмачкиВ. Підмогильного з’являється оповідання Г. Косинки «Анархісти», у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В. Винниченко, який на той час перебував за кордоном. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу. Авторів звинувачували в небезпечних зв’язках із ворожою до радянською владою еміграцією.

Через матеріальну скруту Косинка залишив навчання в інституті, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступає на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням власних творів.

У 1924 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, студенткою Київського інституту кінематографії, Тамарою Мороз, яка залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка»: Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-ДавидовичЄвген ПлужникМарія ГаличТодось Осьмачка. Особливо Косинка товаришував із останнім, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою.

Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології та «націоналізмі». На початку 1930-х рр. видання творів Косинки було заборонено. У листопаді 1934 він був заарештований. Проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Влизьком, Дмитром Фальківським. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Реабілітований 19 жовтня 1957 посмертно.

Бесіда (перевірка засвоєння матеріалу про життєвий і творчий шлях Г.Косинки)


  • До яких літературних угрупувань входив письменник?

  • З ким із відомих українських письменників листувався Григорій Косинка?

  • Чому письменник змушений був залишити навчання в інституті?

  • З ким найбільше товаришував?

  • Де друкувався письменник? Назвіть його твори.

  • У чому звинувачувала Григорія Косинку радянська влада?

  • Назвіть письменників, разом з якими проходив по судовій справі Григорій Косинка?

Для перевірки усвідомлення матеріалу учитель пропонує таку форму робити, як «гра чисел» (з якою подією пов’язане запропоноване число).

1957

листопад 1934

1923

1920

1913

1919-22



2. Аналіз новели Григорія Косинки «В житах»

Проза Косинки відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Косинка вважається продовжувачем традицій імпресіоністичної новели в українській літературі (М. КоцюбинськийС. Васильченко, В. Стефаник). У творах Косинки змальовуються трагічні події української революції 1917-21.



- Давайте пригадаємо, що таке імпресіонізм? (тенденція в літературі й музиці, пов'язана з малярським мистецтвом; виникла наприкінці XIX - поч. ХХ ст., полягала у суб'єктивізації образу, прагненні виразити минущі відчуття вільним асоціюванням вражень (барв, звуків); представники: П. Верлен, П. Тичина, В. Чумак (лірика), Я.К. Гюйсманс, брати Ґонкури, С. Жеромський, М. Коцюбинський, О. Кобилянська (проза), М. Метерлінк, О. Вайлд, С. Виспянський, С. Черкасенко (драматургія), К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравинський (музика); напрям у живописі та скульптурі останнього тридцятиліття XIX ст. і поч. XX ст., сутністю якого був суб'єктивізм, що виражався у фіксації індивідуальних відчуттів; виник у Франції (назва від картини К. Моне); гол. риси: відтворення безпосередніх чуттєвих вражень завдяки проникливому дослідженню кольору й світла, вільна живописна техніка; гол. представники: К. Моне, К. Піссарро, О. Ренуар, Е. Деґа,О. Роден, в Україні О. Мурашко, М. Бурачек.)

У творах Косинки звучать тривожні нотки, нагадування про нетривалість повнокровної краси, схопленої зором художника, але водночас усвідомлення минущості надає зображуваному ще більшої принадності, вияскравлює барви і форми. Яскрава, радісна тональність новели «В житах» твориться перш за все з допомогою багатої і вишуканої кольорової гами. Косинчині герої здебільшого не схильні до роздумів. Чи не найважливішим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність. Цю рису його творчої манери відзначали вже перші рецензенти Косинчиної прози: «Вражає вмілість Гр. Косинки підкреслити певний психологічний момент чисто фізіологічною рискою, суто натуралістичного типу», — відзначала В. Клименко.



Бесіда за змістом твору

- Якою ж є фабула новели? (герой, який дезертирував iз царської армiї, вимушений переховуватися в житах, аби не бути розстрiляним. Пiд час перебування у сховку з ним вiдбуваються двi iсторiї: вiн спостерiгає за багатiєм та зустрiчається зi своєю колишньою коханою Уляною – це, власне, i все, про що розповiв нам Косинка у новелi. А далi розпочинається розповiдь Корнiя – героя новели, яка власне не є розповiддю, а це, радше, череда спогадiв, асоцiативний ряд, вибудовуваний ним на основi протиставлення мирного i повстанського життя, це глибоке почуття ненавистi до багатiя i так само глибока закоханiсть у дiвчину).

- Хто у творі є свідком поневірянь головного героя? (Житнє поле – єдиний свiдок поневiрянь героя, єдиний друг i захисник його, житнє поле стає самим життям).

- Як ви розумієте слова «Жито, жити, любити…» ( Це весь Косинка, це його поезiя. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезія. Такi цi новели насиченi образами, мелодiєю, почуттям)

- Сформулюйте проблематику новели. (Це гiмн життю, що проростає на обпаленому вiйною полi наперекiр нищiвнiй силi тваринного в людинi, це утвердження думки, що навiть, здавалося б, вкрай понiвечена людська душа може i повинна повернутися у свiй нормальний стан. А цей стан характеризується наповненiстю серця людини радiстю, людянiстю, любов’ю i закоханiстю в життя.

- Коли і де відбувається зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов’ю? (Зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов'ю, «загубленою в житах» долею-Уляною відбувається на тлі чудового ранкового пейзажу. Тут кожній спостереженій барві відповідає певний нюанс настрою, душа героя навдивовижу співзвучна з навколишнім світом. Негадане побачення — як чарівне інтермеццо в нелегкому, «дикому, вовчому» дезертирському житті)

- Які художні засоби використовує автор у творі. Навести конкретні приклади.

- Чи можна сказати, що новела «В житах» є життєлюбною новелою? («В житах» — одна з найжиттєлюбніших Косинчиних новел. Вона пронизана, як на полотнах імпресіоністів, сонцем — прозорістю, тремтлива далина степового шляху манить несподіванками).

- Чи є щось спільне у новелах Г.Косинки і М.Коцюбинсього. Думку аргументуйте.

(Новелістика Г.Косинки має багато спільного з новелістикою М.Коцюбинського. Напоєність сонячним сяйвом, яке змішує у мінливій грі відтінки барв, оповиває землю тремким заколисуючим маревом, «тліючим» мерехтінням, — риса, що надає імпресіоністичним пейзажам Косинки та Коцюбинського близького колориту й емоційного звучання).


V. Підсумок уроку

- Які риси є характерними для новелістики Г. Косинки?



Слово вчителя

«В житах» — якраз з тих творів, що й дали підстави Я. Савченку вирізнити «міцне радісне світовідчування» Косинки. «В його творчості почуття сили, бадьорості, навіть якогось чисто біологічного щастя, б'ють мов з глибокого джерела». «Творів його не можна читати, не проймаючись переживанням фізичного здоров'я. У них багато — сонця, руху, повітря й простору». Це якраз та повнота сприймання світу, повнота чуттєвого досвіду і чуттєвої насолоди, які справді властиві Косинчиним творам і які є одною з характерних рис імпресіоністичного ставлення до світу, а відтак і імпресіоністичної поетики.


VІ. Домашнє завдання

Підготувати матеріали про життєвий та творчий шлях Ю.Яновського.

Прочитати новели.

Урок 14

Луценко Таїсія Григорівна,

учитель Вільшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка