Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до


Тема. Валер'ян Підмогильний. Автор інтелектуально-психологічної прози



Сторінка9/12
Дата конвертації16.03.2017
Розмір5.56 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема. Валер'ян Підмогильний. Автор інтелектуально-психологічної прози,

перекладач

Мета: познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника,

з'ясувати проблематику його творів та особливості стилю;

розвивати вміння складати тези лекції; виховувати зацікавлення

творчістю В.Підмогильного.



Обладнання: портрет письменника, збірник творів.

Хід уроку

І. Оргмомент

ІІ. Мотивація начальної діяльності

Вчитель.

У літературознавстві побутує думка, що зрілою можна вважати ту літературу, в якій є повноцінний роман. Модернізм 20-30-х років вносить відчутні зміни у цей класичний жанр на тематичному, проблемному, стильовому рівнях. Але серед багатьох експериментів у цьому жанрі все ж можна знайти близький до класичного зразка (розповідного, описового). Це роман Валер'яна Підмогильного "Місто".



Наведемо оцінку постаті письменника його сучасниками.

Юрій Смолич пригадує Валер'яна «найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким, або, попросту кажучи , найбільш інтелігентним…»

Юрій Бойко малює такий портрет Підмогильного: «Делікатне, але енергійне обличчя, струнка постать у легенькому пальті,фетровий капелюх,що у радянських умовах річ не зовсім звична для початку 30-х років. У всьому вигляді було щось витончене, не радянське, його зовнішність свідчила про внутрішню культуру.»

Тамара Стрілець, дружина Г.Косинки згадує ось що: «…Враження справляв дуже серйозної, неговіркої людини. Але коли теми розмов були близькі його серцю, раптом у його очах з'являлись яскраві іскринки, і він підтримував бесіду, виявляючи енциклопедичні знання.»

Вчитель. Як бачите за письменником ще за його життя закріпилась репутація надзвичайно освіченої, психологічно тонкої людини, справжнього інтелігента, який не вписувався в рамки радянської дійсності.


ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Виступи учнів (біографа, літературознавця, дослідника, критика), що виконали випереджувальне завдання.

Учень - біограф.
Народився письменник у с. Чаплі під Катеринославом 1901 року у родині селянина, що завідував маєтком місцевого поміщика. Через революційні події не зміг здобути вищу освіту. Підмогильний закінчив тільки "реальну школу" та два курси університету. Зате весь свій вільний час посвячував самоосвіті, досконало ознайомився із західноєвропейськими літературами, повністю опанував французьку мову, цікавився літературою із психології і філософії.

«Повість без назви» - останній твір В. Підмогильного, що дійшов до нас. На думку Валерія Шевчука, це один із найблискучіших творів автора. Той же дослідник у цьому творі, як і в інших, бачить образи - символи, бачить продовження літературних традицій Г. Сковороди та В. Винниченка.

Учень-дослідник.

Тут уже говорилось про те, що творам В. Підмогильного притаманний психологізм. За психологізм критика 20-х років неодноразово паплюжила письменника. Багато дослідників творчості Підмогильного вказують на те, що вже в ранніх творах помітне екзистенційне мислення автора.



Екзистенціалізм - це сучасна течія філософії та літератури, що оформилась в 20-ті роки і набула поширення у Франції та Німеччині. Але остаточно ця мистецька течія сформувалась після Другої світової війни.

Довідка. Основною категорією у філософії екзистенціалізму (від лат.-існування) є поняття існування, яке ототожнюється з індивідуальним переживанням людини. Саме воно є первинним. Людина створює світ, яким хоче його бачити. Зовнішній світ без неї - ніщо. У бутті людина шукає свою сутність. Ці пошуки переростають у відчай, трагедію. Суспільство - це щось чуже людині, воно руйнує її внутрішній світ.

Звичайно, письменник не був знайомий з цією філософією, яка в роки його творчості тільки-но формувалася. Але його творчість зближує з екзистенціалізмом те, що за світоглядом Валер'ян був песимістом. Саме песимізмом і скептицизмом віє від його творів. Проте, його скептицизм не розпачливий, а тверезий, викликаний реаліями життя. Одним із перших в українській літературі Підмогильний сказав слово не тільки про будівничу

силу революції, але й про руйнівну її роль. Зрештою останню він відчув на власній долі.

Учень – літературознавець.

У 1919 -20 роки Підмогильний вчителював у Катеринославі й Павлограді, а 1921 - у Ворзелі під Києвом, де одружися з донькою місцевого священика Катрею Червінською. Викладав математику. Але педагогічна діяльність не приваблювала його. Швидко ставши відомим письменником, він переходить на редакційну працю у Києві. З 1928 року ім'я Валер'яна Підмогильного , як редактора, з'являється на обкладинці журналу "Життя й революція" - одного з найсолідніших тодішніх часописів.

У Києві Підмогильний став однією з провідних фігур літературного життя, утворивши в 1924 році літературну групу "Ланка" (він, Є. Плужник, Осьмачка, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Марія Галич), яка (після виходу з неї Осьмачки і вступу Фальківського, Тена, Багряного) перетворилась 1926 року на "Марс" ("Майстерня революційного слова").

Валер'ян Підмогильний заявив про себе як письменник у вельми ранньому віці. Перші його оповідання написані у 16-17 років, а перша книжечка вийшла під назвою "Твори, том 1". У 1922 році у Харкові виходить повість "Остап Шаптала", яка стала своєрідним рубіконом між ранньою прозою і майстерними оповіданнями: "В епідемічному бараці", "Собака", "Проблема хліба". У багатьох його творах піднімається проблема інтелігенції та революції, її борсання й занепад, намагання зберегти власне "я", пристосуватись до мирного життя. Але входження людини в новий побут відбувається болісно. Не цурається письменник і прямого опису колізій громадянської війни очима пересічного інтелігента чи учня гімназії (в оповіданні "Гайдамака", який кидається у військові змагання не з ідейних переконань, а через відчуття власної неповноцінності).

Перу письменника належать два романи. У 1927 році друкується роман "Місто", а в 1930 році - "Невелика драма". Перший з них має успіх, тому він через рік перевидається, а Б. Єлисаветський перекладає твір на російську мову. Роман написано як психологічний твір. Це історія душі людини, але письменник сам застеріг проти ототожнення героя з автором. Головна цінність роману в тому, що герой Степан Радченко - людина неоднозначна, далека від плакатних героїв радянської літератури.

Після 1930 року перестають друкувати твори письменника з політичних причин. У той час благодійність кожного літератора визначалася одним питанням: як ставляться його герої до радянської влади. Людинознавча, гуманістична творчість В. Підмогильного заперечувалася. У період вимушеного мовчання письменник переходить виключно на переклади. Йому належить в історії української культури слава перекладача майже всього Анатоля Франса, багатьох шедеврів Бальзака, Мопассана, Стендаля. Навіть у тюремній камері Валер'ян не полишає перекладів. Він багато читає, вивчає англійську мову, перекладає "Портрет Доріана Грея" Уальда і "Генріха VI" Шекспіра. Переклади письменника друкували в 30-ті, 50-ті роки, щоправда, без зазначення імені перекладача. І тільки в 60-ті біля перекладів з'явилося ім'я автора.



Учень – критик

Перекладати письменник почав дуже рано. Уже в 1921 році В катеринославському альманасі «Вир революції» повідомляє, що він скінчив переклад роману Анатоля Франса «Таїс» (хоча цей твір було видано лише в 1927 року).У 20-30 –х роках нашому читачеві не вистачало новинок зарубіжної літератури. До перекладацької справи долучилися «неокласики» : М.Зеров, П.Филипович, М.Рильський .

Письменник планував видати 24-х томне видання творів українською француза А. Франса. На жаль, вийшло лише 8 томів. Його перу належать переклади Оноре де Бальзака: «Батько Горіо», «Бідні родичі». Крім цих улюблених своїх письменників, В.Підмогильний брав участь у перекладах Гі де Мопассана, Вольтера, Дідро, Меріме , Флобера, а також Жуля Верна, В.Гюго. У 1930 році він був залучений до видання оповідань А.Чехова українською, яке готувалося за редакцією М.Рильського. Навіть в ув’язненні, на Соловках, письменник, удосконалюючи свою англійську, перекладав Шекспіра та О.Уальда. Своїми перекладами В.Підмогильний долучав українського читача до кращих зразків європейської літератури, а у свого улюбленого А.Франса навчився дивитися на людину як на складний світ(поєднання фізіологічного, соціального, емоційного).

Учень - дослідник

За способом світосприйняття В Підмогильний - реаліст. Він сприймає світ складним, суперечливим, проте будучи освіченою і розвиненою людиною,

по-філософському сприймає життєві драми. Даючи оцінку життєвим фактам, письменник розставляє не ідеологічні, а психологічно мотивовані оцінки. Для нього людина – це комплекс гарного і поганого , це складний внутрішній світ, де йде боротьба людського (тваринного) і духовного начал. Цей світогляд сформувався під впливом зарубіжної літератури, а також психології. В.Підмогильний був знайомий з працями батька психоаналізу З.Фрейда, філософією Ф.Ніцше, А.Шопенгагуера.

ІV. Заключна частина уроку

Прослуховування конспектів, записаних учнями.



V. Домашнє завдання

Прочитати роман В. Підмогильного "Місто".



Урок 18

Скалила Ольга Миколаївна, учитель

Мліївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. В.Підмогильний. Роман «Місто». Світовий мотив підкорення людиною міста

Мета: познайомитись зі сторінками твору; дати характеристику головному герою; розвивати навички аналізу художнього твору; вміння узагальнювати й систематизувати; виховувати любов до художнього слова.
Хід уроку

І. Оргмомент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель На минулому уроці, присвяченому життєвому і творчому шляху В.Підмогильного, ми зазначали, що для його творчості характерний психологізм, а з його ім’ям пов’язана інтелектуально – психологічна лінія розвитку української літератури. У сучасній літературі цю традицію продовжує Валерій Шевчук. З цим напрямом тісно пов’язана тема інтелігенції у суспільстві. Доцільно навести слова критика Михайла Доленго: « Валер’ян Підмогильний дає класично яскраві зразки зовсім іншого емоційного тону творчості – тону типового не для буржуазії й не для трудової групи, а властивого для інтелігенції.»

Отже, темою роману є життя новоявленого інтелігента Степана Радченка у великому місті, пошук свого місця у ньому. А проаналізуємо образ головного героя, з’ясуємо його світоглядну і психологічну еволюцію за таким планом:

Яке втілення знайшов у творі В.Підмогильного світовий мотив підкорення людиною міста?

Чому образ Степана Радченка називають маргінальним?

Герой – завойовник міста чи його жертва?

ІІІ. Осмислення та усвідомлення матеріалу

Вчитель Світова література має низку таких образів міста, у французів О. де Бальзака, Є. Золя, Г. де Мопассана знайдемо величні образи Парижа, у російських письменників А. Бєлого, Ф. Достоєвського – Петербурга, у англійців Ч. Деккенас і У. Пеккерея – Лондона. Цю традицію можна знайти також і в українській літературі, зокрема у творах І. Нечуя – Левицького бачимо панорами Києва.

Роман В.Підмогильного «Місто» розгортає перед читачем панораму Києва початку 20-х років ХХ століття. Образ міста – ключовий у романі. Бачимо його різним: яскраво-сонячним і похмурим. Автор малює жебрацькі околиці з хлівами, худобою і елітні квартали з розкішними квартирами, вокзал і казино, театр і пляж, кав’ярні і базар. Місто водночас і хаотичне, і гармонійне. Воно живе своїм життям. І ти або приймаєш його ритм, або міське життя не для тебе. У романі світовий мотив підкорення людиною міста як шлях розвитку людської цивілізації набув модерністичного забарвлення, психологічно – філософського трактування. Із розвитком міст тисячі сільських хлопців і дівчат потягнулись до них. Серед них герой твору, Степан Радченко, їде на навчання на три роки, як він думає, але залишається назавжди. Степан проходить болісну еволюцію характеру, завойовуючи місто.



Бесіда.

- Яким ми бачимо героя на початку твору? Які почуття володіють ним, коли він уперше ступив на міські вулиці?

- Що зближувало Степана і Надію?

- Чому отримавши листа з села, Степан вирішує не повертатись туди, хоча ще не був добре влаштований у місті?

- Як змінюється ставлення Степана до міста в процесі збільшення кількості його життєвих успіхів?

- Чому Степан Радченко відносно легко ввійшов в літературні кола міста, спромігшись зайняти непогану посаду?

- Чому жодній із жінок, з якими герой був близький, він не дав щастя? Чи справедлива теза, що всіх їх Степан тільки використовував? Прокоментуйте слова Зоськи: «Душа у тебе погана».

- Чому, досягши успіху, Степан Радченко раптом захотів змінити своє міське життя на сільську працю? Яку роль у цьому повинна була зіграти Надія?

- Як ви думаєте, чи допише письменник Стефан Радченко повість про людей?

Тріумф справжній чи вимріяний героєм звучить у рядках: «Воно (місто) покірно лежало внизу… і простягло йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці…»



Висновки

Основну увагу автор зосереджує на «діалозі» героя і Міста. На фоні міста характер героя змінюється. Цим нюансом твір Підмогильного відрізняється від зарубіжних аналогів. До міста Степан приїжджає з благородними намірами і вивчитись, і повернутись в село. Навіть переживаючи ворожість до Міста, відчуває, що те завойовує його душу. Сильна натура, Степан, у свою чергу, прагне завоювати Місто. У цьому він не гребує ніякими засобами. Жінок, які любили його і серед яких Степан шукав спокою, він використовував у досягненні своєї мети. Штучність, фальшивість поведінки багатьох городян герой не відкине, а швидке перейме. Після досягнення певного становища він відчуватиме свою самотність. Тому все частіше спливатимуть спогади про село. Місто не принесе Степанові гармонії і спокою. Тип Степана Радченка характеризують як маргінальний.



Довідка. Маргиналії ( лат. Targo – край, межа). Нотатки на берегах сторінки, зроблені читачем; у переносному значенні – жанроутвори, що є відгуком автора на певні тези в творах інших авторів.

У сучасній літературі це тип людини, що опинилася на межі села й міста, ніби провисла між своїм природним середовищем, яке не в змозі відкинути, і новою, не в усьому зрозуміло культурою міського життя. Спочатку герой ненавидить місто, бо боїться його. Автор використовує метафори «ненажерне місто», «лещата міста», «темна безодня міста». Він, Степан, відчуває себе «жалюгідним селюком серед галасливого міста», « одним з безліч непомітних тілець серед каменю й розпорядку». Тому серед міських будівель, побачивши край місяця, несказанно зрадів: «Спокійний місяць, такий, я і він, сільський мандрівець, приятель його дитинства й вірних юнацьких мрій, втишив йому те злісне почуття, що була навіяла вулиця». Недаремно, на початку твору і в кінці спливає образ Надійки – сільської дівчини. Спочатку Степан тримається за неї, поки почував себе невпевнено у місті. Адже дівчина – уособлення села: добра, наївна, щира, боязка. А у кінці роману ностальгія за селом знову приводить героя до цієї жінки. Але його вже зустрічає не природна щирість почуттів та емоційність, а холодно втомлена маска заміжньої жінки. Міська прагматичність, раціоналізм, потреба захищати себе змушують колишніх «селюків» «одягти» маски. Розробку маргінальних типів продовжив в українській літературі Григір Тютюнник. Досить згадати його оповідання «Оддавали Катрю».



Проблемне питання:

«Степан Радченко – завойовник міста чи його жертва?»

( Вчитель пропонує скласти порівняльну таблицю. Можливі різні варіанти.)


Степан Радченко


Завойовник Жертва




  • Досягає матеріального добробуту ( квартира, гроші, одяг)…




  • Отримує гарну посаду



  • Стає відомим письменником…



  • Навчився гарних манер, вміє «подати» себе у товаристві

… та не має поруч коханої жінки, близької людини, кому можна вилити душу.
…та не має справжніх друзів.

…за рахунок одного оповідання, а повість про людей так і не написана.


…але це лише маска, під якою все прораховується наперед.

Як бачимо, місто дало герою і водночас забрало. Я розумію, що у кожного з вас своя шкала цінностей.


Учні висловлюють свої міркування, дають відповіді на проблемне питання.

Висновок

«Воно покірно лежало внизу…». Цей останній авторський штрих про місто сприймається неоднозначно. Так, у цей момент він відчуває себе щасливим, переможцем. Адже щойно Степан познайомився із красивою жінкою Ритою, яка відповіла йому взаємністю. Але Рита – це маска, фальш, як і все, що оточує Степана Радченка. Перемога Степана над містом лише короткочасна.

Сучасний літературознавець Раїса Мовчан вважає, що «герой, всупереч своєму внутрішньому настановленню, вже ж проходить шлях зовнішнього поступу, тому його загальна еволюція є шляхом в нікуди».
ІV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання

Написати твір на одну із тем:

«Образ Міста в однойменному романі В.Підмогильного»

«Образ Степана Радченка»

«Жіночі образи в «Місті».

Урок 19
Скалига Ольга Миколаївна,

учитель Мліївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. Валер’ян Підмогильний. «Місто». Зображення «цілісної» людини: в єдності біологічного, духовного, соціального

Мета: охарактеризувати маргінальний образ українського інтелігента, його світогляду й психологічну еволюцію; пояснити роль жіночих образів у творі формувати уміння учнів працювати над творам, систематизувати, узагальнювати; висловлювати власну думку про способи самоствердження людини; виховувати почуття толерантності до людини.
Хід уроку

І. Оргмомент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Скласти порівняльну таблицю позитивних та негативних рис Степана Радченка.

Позитивні Негативні

• наполегливий • егоїстичний

• талановитий • самотній

• прагматичний • меркантильний

• уміє аналізувати • корисливий

• відповідальний • гордовитий

• самоіронічний • критичний

Очікуваний висновок: Степан Радченко – неоднозначний герой. Він є ані позитивний, ані негативний. Читач не знайде в романі оцінки вчинків головного героя іншими персонажами, бо всі події переломлюються через свідомість Радченка. Сам автор ніде не схвалює і не осуджує свого героя. Така манера оповіді зближує В. Підмогильного з творами Гі де Мопассана та Оноре де Бальзака.

ІІІ. Осмислення та узагальнення матеріалу

Постановка проблеми: Який же Степан Радченко позитивний чи негативний?



Аналіз епіграфів твору:

«Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола…»

Талмуд

«Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»



А. Франс «Таїс»

Запитання до учнів

Чому саме ці вислови використав автор як епіграфи?

Що тваринне, а що янгольське має Степан Радченко?

Як тілесне начало керує вчинками героя?

Що остаточно перемагає у Радченку: тілесне чи духовне?

Створення схеми «цілісної» людини

Біологічне: Соціальне: Духовне:

• стосунки з • навчання та • літературна

жінками пошук роботи творчість

• задоволення • пошук свого • зміна моральних

побутових місця у соціумі цінностей

потреб • зацікавлення • переродження

• насолода людини, їхнім внутрішнього «я»

життям внутрішнім

світом


Очікуваний висновок.

На початку твору Степан – один з багатьох сільських парубків, які прибувають до Києва. У нього переважає біологічне : відчуженість до незрозумілого міста, стосунки з жінками є щаблями задоволення егоїстичного «я». проте письменник вивів людину, в якій постійно борються комплекси добра і зла, який цікавиться людьми, що дає поштовх до розвитку особистості. Поступово інтелектуальне начало здобуває перемогу. Степан розвивається як людина і як письменник. У першому його оповіданні «Бритва» показано шлях бритви від одного господаря до іншого (людина відсутня в оповіданні). А в кінці твору Радченко сідає писати повість про людей. Таким чином, замальовується еволюція героя. Цим відрізняється герой В. Підмогильного від західноєвропейських «романів кар’єри». Зростання Степана Радченка замальовується у трьох вимірах: соціальній, внутрішній, творчій. Існує думка, що В. Підмогильний змалював в образі Степана сучасного йому письменника.



Аналіз жіночих образів твору.

Складання асоціативних гнізд

• наївність • досвід

Надійка • беззахисність Мусінька • самотність

• сільськість • жертовність

• міщанство • приреченість

• енергія • упевненість

Зоська • міськість Рита • творчість

• тепло • принадність

• жертва • загадковість


Запитання учнів

Яка роль жінок у житті героя?

Як впливають героїні на розвиток особистості Степана?

Чого прагнула кожна жінка у стосунках із Степаном?

Чи можна назвати Радченка негідником у цих стосунках?

Очікуваний висновок

Автор подає нам героя не тільки на шляху кар’єрного зростання, а й через приватне життя – любовні пригоди. Степан спочатку зустрічається з односельчанкою Надійкою, далі – з немолодою міщанкою Мусінькою, потім – з міською дівчиною Зоською, а наприкінці роману знайомиться з балериною Ритою. Він спілкується з жінками різного соціального статусу, а тому проходить певні етапи свого розвитку. Герой Підмогильного, зростаючи як особистість, розчаровується у своїх подругах. Надійка – це уособлення його зв’язку з селом; Мусінька – пошук опори у великому місті, потреба також тепла і захисту, час формування нових сил; Зоська допомагає адаптуватися у місті, прилучитися до його темпу; Рита – усвідомлення досягнутого, могутності, перемоги.



Слово вчителя На складних шляхах свого життя й розвитку Степан в одному був певним і послідовним: «Він не брехав перед собою ні в думках, ні в учинках…» До нього приходять почуття відповідальності й обов’язку, а з ними відкриття: «Люди різні! Божевільно відмінні…кожне обличчя зберігало свою загадку – загадку людини». Він збагнув, що у житті знайшов найбільшу нагороду – творчість. Критик Григорій Костюк пояснив так популярність роману серед молоді: «Вона в ідеях, образах, ситуаціях і конфліктах знаходила себе, свої почуття, свої ідеї й прагнення….»

ІV. Підсумок уроку

Рефлексія: висловити своє ставлення до образу Степана Радченка.

Позитивним чи негативним ви його бачите?




Урок 20-21

Коваль Надія Антонівна,

учитель Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. Розвиток зв'язного мовлення. Контрольна робота. Письмовий твір

Мета: виявити рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, вміння застосовувати на практиці на­буті знання, введення їх в систему письмової робо­ти; розвивати писемне мовлення учнів, навики чі­ткого формулювання думок; виховувати самостій­ність при написанні творів, старанність, естетичне чуття слова.
Хід уроку

І. Оголошення теми, мети, завдань уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

ІІІ. Написання контрольної роботи
1. Вибір серед записаних на дошці тем індивідуальної теми контрольної роботи.

Теми контрольних творів:

1) Громадянська війна в українській новелі 1920-1930 років (за творами Микол Хвильового, Григорія Косинки, Юрія Яновського)

2) Трагедія роду Половців та трагедія України (за романом Юрія Яновського «Вершники»

3) Світовий мотив підкорення людиною міста у романі Валер’яна Підмогильного “Місто”

2. Самостійна робота учнів над твором.
III. Домашнє завдання

Зробити хронологічну таблицю за біографією Остапа Вишні



Урок 22

Король Світлана Павлівна,

учитель Вербівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Тема. Великий сміхотворець Остап Вишня

Мета: познайомити старшокласників із трагічним життєвим і до кінця не зреалізованим талантом Остапа Вишні. Поглибити вивчене про засоби сміху, дати уявлення про велике значення доробку Остапа Вишні в розвитку української сатири; прищеплювати любов до творчості, виховувати учнів оптимістами, навчати тонко володіти гумором.

Обладнання: на столі на вишитому рушнику портрети гумориста та його дружини Варвари Олексіївни, біля портретів кетяги калини; виставка творів Остапа Вишні; презентація “Остап Вишня”

Це — український письменник, передовсім

український у своїх пейзажах, у своєму лу-

кавому й добродушному гуморі.

М. Рильський

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

Аналіз теми з передбаченням



Учитель. Уважно прочитайте тему й епіграф уроку і спробуйте передбачити, про кого йтиметься на нашому уроці.

Учнівські передбачення:

- Мова на уроці піде про життєвий шлях українського письменника, який любив природу, людину;

- Був оптимістом і, мабуть, писав гумористичні твори.

Учитель. Скласти сенкан до слова “вишня”.

Сенкан

Вишня.


Білоцвітна, соковита.

Милує око, пригощає, радує душу.

Ця ягода стала псевдонімом самобутнього майстра

української сатири і гумору.

Україна — вишневий сад.

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Яка ж родюча на вишневі сади та літературні таланти охтирська земля! За кількістю видатних письменників, які вийшли з цілющої купелі або своїм життям і творчістю причетні до неї, залишили позаду багато собі подібних містечок України. До таких письменників належать: Яків Щоголев Павло Грабовський, Михайло Арцибашев, Борис Антоненко-Давидович, Василь Чечвянський, Іван Багряний, Платон Воронько, Іванна Чорнобривець, Марія Руданська, Остап Вишня... (слайд “Остап Вишня”) Остап Вишня. Лагідна усмішка, мудрі очі, в них випромінюється добра й весела душа життєлюба, гуманіста, бійця. “Для мене Остап Вишня, - пише Олесь Гончар,- це насамперед виняткова душевна делікатність, чулість, ласкавість. Саме йому, Павлу Губенку, судилося стати найвизначнішим, найпопулярнішим і найулюбленішим сатириком і гумористом в українській літературі ХХ століття.(слайд “П. М. Губенко”)

Над робочим столом письменника висів аркуш паперу, що мав заголовок “Мої друзі”, будь вони тричі прокляті”. У цій напівжартівливій пам'ятці викладалася його програма.

Про що я, нещасний, мушу думати і писати:

~ про хуліганство, грубість і невихованість;

~ про виховання лоботрясів і шалопаїв;

~про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім'ї;

~про широкі натури за державний кошт;

~ про начотчиків і талмудистів у науці;

~ про консерваторів у сільському господарстві, промисловості;

~ про винищувачів природи...



Учитель. Щоб зрозуміти феномен Остапа Вишні, треба з'ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс і в кого навчався , чим жив і з ким дружив, з чого радів і від чого страждав...

Перед нами життя, таємниці якого ми сьогодні розкриємо.


Учням пропонується скласти гроно “Остап Вишня” (короткі тези, повідомлення про письменника, які учням відомі).

Повідомлення підготовлених учнів.

Учень. Минуло вже понад 120 років з того дня, як пізньої осені 1889 року на Полтавщині біля містечка Груні на хуторі Чечва в сім'ї Губенків народився другий син Павло, якому судилося засіяти зірки на небі української літератури.

Народився хлопчик у поміщицькому маєтку фон Ротів, але не належав ні до дворянського, ні до поміщицького роду, а до сім'ї колишнього солдата Михайла Губенка, який служив у маєтку. Через 60 років після цієї події Павло Михайлович записав у “Щоденнику”:

Я, такий собі Павлушка, селянський син, бігав без штанів, швиряв картоплею, била мене мати віником і навіть горнятками череп'яними кидала в голову. Спасибі матері!

У цій же хаті, крім Павла, народилося ще 16 дітей, вижило 13, серед них два гумористи - Павло і брат Василь (псевдонім Чечвянський).



Дерево роду

Дід

швець із Лебедина












Батько

Михайло Кіндратович



Мати

Парасковія Олександрівна



Діти (17 чоловік)


Василь (12.03.1888-1936)

писав під псевдонімом

Чечвянський


Остап

(1889-1956)



Катерина

(1890-1974)

Учитель


Федір

(1892-1940)

Агроном


Олександр(1894-1920)

Міліціонер



Надія(1895) померла немовлям

Дмитро,Валентина померли

немовлятами



Ганна(1900-1984)

Учитель


Єлизовета Євгенія(1896-1961)

Олена(1898-..)




Лідія(1902-1971)

Наталка

(1904-1942) Домогосподарка



Марія

(1907-...)Учитель



Кость

(1909-1982) Актор






Батьки хотіли всім дітям дати освіту, але це було нелегко. Вважалося великим щастям, коли дитині селянина чи робітника вдавалося здобути хоча б початкову освіту. Таке щастя випало й на долю маленького Павлуші. Сам письменник писав про це так.

Один із учнів читає уривок із усмішки “Моя автобіографія” від слів “...Оддали мене в школу рано...” до слів “...А потім до університету вступив...”

Учень.Уже в ранні роки Павло відзначався дуже веселою вдачею і великою охотою до читання.

Читає уривок із усмішки “Моя автобіографія” від слів “...Книга, що найсильніше на мене враження справила...” до слів “...А решта книг читалося нічого собі...”

Учениця.Його рідна сестра, заслужена вчителька України Катерина Михайлівна Даценко, пише у своїх спогадах:

Дуже рано навчившись читати, він весь вільний час (мама нам усім змалечку давала роботу, щоб не байдикували) проводив з книжкою. У школі він вчився охоче, любив товаришів, учителів. Почав і мене вчити грамоти.

Вчився Павло на круглі “дванадцять” (у школі була дванадцятибальна система). Під час канікул брав участь у виставах. У селі діяв драмгурток, і Павло був у ньому в “коміках”.

Після закінчення школи брат пішов на військову службу. Та в ту зиму нас спіткало велике горе — несподівано помер батько. Викликали Павлушу телеграмою додому. На його руках і помер наш батько.



Учень. Спогади брата Павла Михайловича Костя Губенка:

Зовні брат був схожий на матір, і властивий матері гумор також передався йому. Мати знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову, навіть у найтяжчому горі гумор не залишав її.

Батько теж не був позбавлений гумору. Якось, згадуючи батька, Авлуша розповів:

­ Батько помер на моїх руках. Вже майже при смерті йому дали підписати “духовне завещаніє”. Батько почав читати: “ Я, Михаил Кондратьевич Губенко, при полном разуме и памяти, завещаю жене и наследникам движимое и недвижимое, при сем...”

Дійшовши до цього місця, батько підписав документ, повторюючи: “При сем руку приложил и ноги протянул Михаил Кондратьевич Губенко”. Це були його останні слова.

Учень. Про початок своєї літературної діяльності Павло Михайлович Губенко писав:

Перебуваючи в Кам'янці, на Поділлі, написав фейлетона про Денікіна і поніс у “Робітничу газету”. Секретар прочитав і сказав : “Добре”. І не надрукував. Потім я поніс фейлетона до газети “Народна воля”. Редактор узяв, прочитав, сказав: “Добре”. І надрукував.

Усього Остап Вишня написав і надрукував у Кам'янці-Подільському більше 20 фейлетонів.

Творчість Остапа Вишні можна умовно поділити на два періоди: з 1921 по 1933 — І період, з 1944 до останніх днів життя — ІІ період.

Перший період творчості починається 1921 року, коли він став співробітником республіканської газети “Вісті”, яка виходила у Харкові. Робота журналіста, що вимагає всебічної обізнаності з життям, уміння оперативно відгукуватись на актуальні питання часу, дала письменнику багато живого й цікавого матеріалу для його творів.

На сторінках газет і журналів з'являються усмішки Остапа Вишні, одна за одною виходять збірки його творів: Запис на дошці і в зошитах:

1923 - “Діли небесні”

1924 - “Кому веселе, а кому й сумне”

“Реп'яшки”

“Вишневі усмішки (сільські)”

1925 - “Вишневі усмішки Кримські”

1927 - “Щоб хліб родився, щоб і скот плодився”

“Вишневі усмішки кооперативні”

1930 - “Вишневі усмішки закордонні” і деякі інші.

У 1928 і 1930 роках двома виданнями вийшло зібрання “Вишневих усмішок” у чотирьох томах.(слайд “Книги Остапа Вишні”)

Про цей період творчості Остапа Вишні побратим по перу Федір Маківчук писав: «Талант гумориста розквітав з неймовірною швидкістю і вже через пару років його могутній сміх заволодів серцями мільйонів читачів. І так аж до кінця 20-х років. Популярність гумору Остапа Вишні росла зі швидкістю лісової пожежі. Тільки загальний тираж видання Шевченкового “Кобзаря” перевищував тираж творів Остапа Вишні. Твори Вишні перекладали російською мовою, збірки видавались у США і Канаді.»



Учень. У 1927 році Остап Вишня лікувався в Берліні, знайомився з містом, цікавився культурою та життям німецьких громадян. Про свої враження від цієї поїздки написав низку усмішок, які об'єднав під назвою “ Вишневі усмішки закордонні”. (гумореска “Берлінські вулиці”)

Чимало ранніх творів письменника присвячено подоланню культурної відсталості пореволюційного села. Гуморист в'їдливо й дотепно розповідає, до яких господарських втрат і чисто житейських незручностей призводить неписьменність. У творах цієї тематики він часто використовує “веселі поради”, які насправді містять у собі сатиричне викриття того, хто виконує ці поради. (гумореска “Газета — дуже велике діло”)

Найбільше Остапа Вишню цікавила тема перебудови села. Вже перша гумореска з циклу сільських усмішок засвідчила незвичайну спостережливість, рідкісний художній хист автора. Комічні картинки, жартівливі коментарі до них, використання фольклорних варіантів сміхотворення — усією цією технікою гумору автор володіє дуже майстерно.(гумореска “Весняна кампанія”)

Учень. Тематика І періоду творчості Остапа Вишні охоплює всі проблеми тогочасної дійсності. Крім усмішок і фейлетонів, він написав кілька драматичних творів. Найкращі з них - “Запорожець за Дунаєм” (1930р.) і “В'ячеслав” (1931р.).



Учениця. Про захоплення гумориста драматургією свідчить Марія Пилинська-Дніпровська, дружина відомого драматурга Івана Дніпровського:

Уперше я побачила Остапа Вишню в театрі на виставі Б. Шоу “Свята Іоанна”. Його цікавила не тільки вистава, а й артистка Варвара Маслюченко, яка грала роль Жанни д”Арк. Вона й стала дружиною письменника, його вірним другом і однодумцем на все життя. (слайд “З дружиною Варварою”)



Учитель. Кажуть, що слава і нещастя ходять поряд. Коли говорити про Остапа Вишню, то на його долю випала велика слава і велика біда. Сама біда була ще десь за горизонтом, але письменник уже відчував її лиховісний подих. На початку 30-х років почали з'являтися статті, в яких критикувалась уся літературна діяльність письменника, а його популярність серед народу пояснювалась низьким рівнем культури. Наклепники доводили, що в час перебудови країни сміятись взагалі гріх, що народові потрібна “серйозна література, а не гумор і не “усмішки”.(Слайд “Квартира-музей в Києві”). Остап Вишня став жертвою культу особи Сталіна.

Учень. Ось як писав письменник Володимир Гжицький:

У грудні 1933 року нас обох арештували, звинувативши в підготовці терористичних замахів і присудили по 10 років заслання на Далекій Півночі в м. Чиб'ю (тепер м. Ухта) (Слайд “Арешт Остапа Вишні в 1933р.”). Восени Остапа Вишню поспішно вивезли з Кирти, де він на той час відбував заслання. Говорили, що в останню путь. І це було недалеко від правди. Їх було 19, крім конвоїрів. Начальник конвою йшов попереду. До мисливської хатини, загубленої в тайзі, було ще далеченько. Там на них чекав затишок і кілька годин перепочинку. Раптово почалась заметіль, яку на півночі називають буран. Це заметіль, яка може продовжуватись місяцями. Вона й урятувала Остапа Вишню від розстрілу. Коли заметіль ущухла, прийшов наказ про повернення полонених до місця ув'язнення. Хтось із письменників за цей час поклопотався про Остапа Вишню і наказ про розстріл був відмінений. Природа, яку він так любив і оберігав, врятувала йому життя. (Слайд “Ухтинсько-Печорський виправно-трудовий табір”)



Учень. Згадує лікар Яків Камінський:

Уперше я дізнався про Остапа Вишню в камері Одеської тюрми, куди мене “запросили” влітку 1937 року. Я твердо знав, що ні в чому не винен, був упевнений, що сталася якась помилка. Незабаром я переконався, що товариші по камері теж не знають у чому їх провина.

В один із днів з'явився арештований голова сільради.

- Ви чого сюди попали? - зустріли ми його питанням, яке задавали всім новоприбулим.

- Та за Остапа Вишню.

- Як це за Остапа Вишню?

- Та хтось доніс, що я читав його твори.

- Ну й що?

- Знайшли в мене книжку Остапа Вишні. А його заарештовано як ворога народу. А я, виходить, за нього , раз книжку зберіг.

Минуло 5 літ. Я працював у таборі на Далекій Півночі в лікарні. У 1942 році сюди прибув Губенко Павло Михайлович, хворий, фізично виснажений. Йому призначили лікування і так я познайомився з тим самим Остапом Вишнею, через книжку якого постраждав голова сільради.

Павло Михайлович недовго пробув у лікарні. Але й за ці кілька тижнів він здобув загальну повагу. Простота, сердечність, співчуття до чужого горя, готовність допомогти, вміння підбадьорити потрібним словом виділяло його серед інших.

Ми влаштували його фельдшером у лікарні, і він лікував таких же ув'язнених, як сам. Весною 1943 року пішли чутки, що Остапа Вишню викликали на етап.Важко було повірити, адже хворих на етап не брали. Ніхто не міг допомогти, бо прийшло суворе розпорядження з Москви.

Лише через півроку, коли була надрукована “Зенітка”, я з радістю почув, що він на волі.

Учитель. Відбувши 10-річне заслання Остап Вишня повернувся до Москви. Треба було отримати документи, житло, пройти перевірку. Йшла війна. Київ був звільнений, житло письменника було конфісковано, а сім'ю виселили за межі України. Його зустріли друзі-письменники: М. Бажан, М. Рильський, Ю. Смолич. Усіх мучило питання, чи буде Павло Губенко знову продовжувати літературну діяльність. Але відповідь була невтішна: “Хіба я тепер зумію?”

Та виявляється, зумів. Так почався новий етап у творчості письменника.



Учениця. Згадує його дружина Варвара Губенко-Маслюченко:

Павло Михайлович приїхав перед самим Новим 1944 роком. Такий подарунок принесла мені доля. Вишні минуло 54 роки. Я бачила, як він починає цікавитись навколишнім життям, радіє перемогам на фронтах, чекає листів. Єдине, що турбувало, - загострення хвороби шлунка. Павло Михайлович не спав, стогнав від болю, а одного разу крізь важкий сон мені вчувся його плач. Я кинулась засвітити каганець, але Павло Михайлович не плакав, а сміявся. Виявляється, він склав гумореску, яку назвав “Зенітка”, і почав розповідати мені смішні пригоди діда Свирида і баби Лукерки. А вранці він записав у зошит і відіслав її до редакції.



Учитель. Автор гуморески сам пояснив, чому її написав: “Мені хотілося в ті тяжкі, грізні часи написати щось дуже веселе, щоб люди і на фронті сміялися і щоб гумореска підбадьорювала їх дух”. (Гумореска “Зенітка”)

Важливе місце в післявоєнній творчості Остапа Вишні належить збірці “Мисливські усмішки”.

Зміст їх не вичерпується веселими історіями і цікавими сценками з життя мисливців та рибалок. Письменник поетично змальовує природу в різні пори року, особливо вражає опис осіннього лісу в усмішці “Вальдшнеп” (Гумореска “Вальдшнеп”). Оспівуючи рідну природу, письменник закликав охороняти її від забруднення та руйнування. Він мовою сатири говорить про браконьєрів - “дуже несимпатичну породу роду людського, що ганьбить почесне звання охотника-людини”.(Слайд “Захоплення мисливством”)

Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член редколегії і співробітник журналу “Перець”, член правління Спілки письменників України.

Лише у 1955 році Остап Вишня був офіційно реабілітований судовими органами.(Слайд “Важка реабілітація”)

До останніх своїх днів Павло Михайлович був непосидючим, енергійним і діяльним. Про це свідчить:



(Запис на дошці) ~ Збірка фейлетонів і памфлетів “Самостійна

дірка” (1945);

~ Книжки усмішок “Зенітка” (1947);

~ “Весна-красна” (1949);

~ “Мудрість колгоспна” (1952);

~ “А народ воювати не хоче” (1953);

~ “Великі ростіть!” (1955);

~ “Нещасне кохання” (1956);

Літературна творчість була для нього такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб. Зустрічі з читачами, поїздки країною приносили письменнику багато радості і творчого хвилювання. Допомогти людині, підтримати її в годину скрути добрим словом, порадою і ділом — він завжди вважав своїм обов'язком. За сім днів до смерті Остап Вишня повернувся з Херсонщини, де був у творчому відрядженні. Готувався до роботи над новою книжкою. Не судилося нам побачити цю книжку.

Учень. Письменник Леонід Ленч згадує:

В останній рік його мучила хвороба шлунка, але він багато працював у “Перці”, перекладав, навіть на полювання виїхав. Поїздка була далекою, стомлюючою. Повернувшись додому і перепочивши, він сів увечері в крісло перед телевізором. Сидів, дивився і раптом відчув себе недобре. Встав, випив ліки, але вони вже не допомогли. Через десять хвилин його не стало. Параліч серця!(Слайд “Останнє полювання... Похорон...”). У народі кажуть про таку смерть — смерть праведника.

Кілька годин тривало прощання з прахом письменника. Народ йшов і йшов. Люди різного віку, родичі і незнайомі, друзі. Сльози котились по їхніх щоках, коли проходили повз труну, коли клали букети квітів до його ніг, і ці сльози були останньою даниною вдячності великому народному майстру сміху.(Слайд “Остапа Вишню поховано на Байковому кладовищі”). На фоні мелодії пісні “Козака несуть і коня ведуть”, яку грали на похороні Остапа Вишні, звучить вірш В. Сосюри “Умер великий правдолюб”.(Слайди: “Таким його пам'ятають...”, “Вишня в дружніх шаржах друзів”, “Нащадки Губенка”, “Книги про Павла Губенка, премія імені Остапа Вишні”, “Визначні місця та пам'ятники на честь великого пересмішника”)

Умер великий правдолюб,

Син українського народу,

Що так любив народ, свободу,

Й за те народові був люб.

Хай він упав із смертю в герці

В путі до світлої мети,

Та назавжди в народнім серці

Вишневим усмішкам цвісти.

Упала тінь на холод губ,

І серце проказало: годі!

Умер великий правдолюб,

Щоб вічно жити у народі.
Хай в'януть осені сади -

Не спинить час ходу залізну.

Ми ж будемо в труді завжди

Любить, як він любив, Вітчизну.


Він жив, боровся недарма,

Його продовжимо діла ми

Немає Вишні вже нема...

Ні! Вишня наш завжди між нами!



ІV. Підсумок уроку

Учитель Ви отримали багато нової інформації про Остапа Вишню. Тепер я попрошу вернутися до грона “Остап Вишня” і доповнити його. Склавши гроно, учні порівнюють первинні й вторинні знання.

Доведіть або спростуйте думки Остапа Вишні:

Як ударила революція — завертівся.

Я — слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий. (життєве кредо письменника).

Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!

У сатирика та гумориста мова має бути жива, гостра, дотепна, наближена до мови, якою розмовляє народ.

У нас час “Вільного письма”. Для роботи надається три хвилини.Письмово даємо відповідь на питання : “Остап Вишня. Хто він?”



V. Домашнє завдання

1. Уміти переповідати біографію Остапа Вишні.

2. Прочитати усмішку Остапа Вишні “Моя автобіографія”.

3. Індивідуальне завдання. Вивчити напам'ять вірш М. Рильського “По полях ми з Вишнею бродили”.




Урок 23

Король Світлана Павлівна,

учитель Вербівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Тема. Цикл “Мисливські усмішки” Остапа Вишні та його особливості. “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки”. Оптимізм, любов до природи, людини, м'який гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні

Мета: познайомити старшокласників з циклом “Мисливські усмішки” Остапа Вишні. Порушити актуальні питання екології. Розглянути проблему людини і природи у творах письменника. Проаналізувати роль та місце пейзажів, портретів, засобів характеротворення, використання народних прикмет, прислів'їв, приказок; висловлювати свої судження, уміння порівнювати, зіставляти, творити невеликі тексти. Навчити учнів тонко володіти гумором. Виховувати юнаків та дівчат природолюбами, господарями рідної землі

Обладнання: відеозапис “Остап Вишня на полюванні”, ілюстрації із зображеннями тварин
Мабуть, з часів І. Котляревського не сміялася

Україна таким життєрадісним іскрометним

сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в

прекрасній творчості О. Вишні.

О. Гончар
Хід уроку

І. Актуалізація знань учнів

1.“Письменницька кав'ярня” (учень- очевидець чи учасник розмови). Що міг би розповісти Остап Вишня про

- своє життя;

- мету життя;

- якусь подію із життя;

- гріхи життя.

Дати відповіді на запитання:

У чому життєвий подвиг Остапа Вишні?;

Назвати найпопулярніші збірки Остапа Вишні;

До яких жанрів звертається Остап Вишня?



Учні-літературознавці готували повідомлення про:

- усмішку;

- фейлетон;

- нарис;

- гумореску.

Нарис — прозовий документальний твір, у якому автор, використовуючи образні засоби, змальовує справжні конкретні події, місцевість, а дійові особи є реальними людьми. У нарисах ідеться про важливі суспільні події, змальовуються портрети видатних діячів чи відомих осіб, проблеми сучасності.

Гумореска — це невеликий твір, у якому розповідається про якусь смішну пригоду в житті людини, смішну історію чи випадок. Сміх у ній жартівливий, легкий, негострий. Тому в гуморесці не висміюються, як у сатирі, негативні явища чи дії людей, державної системи, а лише часткові недоліки, смішні риси навіть позитивних людей.

Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу видатним гумористом Остапом Вишнею, автором багатьох збірок “Вишневих усмішок”. Своєрідність жанру усмішки в поєднанні захоплюючого сюжету з частими авторськими відступами, у лаконізмі й дотепності.

Фейлетон — невеликий художньо-публіцистичний жваво написаний твір у періодичній пресі, у якому злободенні події зображено в сатиричному або гумористичному плані. Фейлетон близький до гумористичного оповідання. Це переважно прозовий твір, але іноді буває й вірш.

У своїх фейлетонах Остап Вишня висміював інтервентів, розпалювачів нової війни, буржуазних націоналістів, а також такі негативні явища, як бюрократизм, шкурництво, кар'єризм, міщанство, неуцтво, головотяпство, підлабузництво, окозамилювання тощо.



Кубування на тему “Усмішка”

- порівняйте це: усмішку можна порівняти з сонцем, яке несе тепло, радість;

- опишіть це: як ви знаєте, усмішка з'являється на устах людини, коли в неї радісно на душі. Приємніше, звичайно, бачити усміхнене обличчя, аніж похмуре, або ще гірше — зле. Іноді усмішка може бути загадковою, як, наприклад, “усмішка Джоконди”;

- про що це змушує думати: у нашому житті проблеми й негаразди пригнічують людину. І, на жаль, дуже важко їх вирішувати;

- виникнення: усмішка, напевно, виникла з появою людини;

За” і “проти”:

Усмішка відіграє важливу роль у житті людей, особливо коли вона доброзичлива, поліпшує настрій. Але бувають усмішки глузливі, які принижують людську гідність.

Висновок: нехай живе лагідна усмішка.

Бесіда з учнями:

- Як розміщуються події у творі “Моя автобіографія”? (хронологічно)

- Визначити проблематику твору “Моя автобіографія”:

а) збереження рідної мови;

б) пошана до старших;

в) проблема відповідальності за свою працю;

г) проблема злиднів, неосвіченості, пошук свого шляху в епоху соціальних бур;

д) проблема батьків і дітей (батьки повинні дбати не лише про фізичний розвиток дитини, а й про духовний);

е) проблема сім'ї (допомога багатодітним сім'ям).

- Дослідити мову твору “Моя автобіографія”



Можлива відповідь

Письменник, досконало володіє усіма засобами творення комічного. Це змішування “високого” та “низького” стилів; використання займенників середнього роду та дієслів у третій особі однини стосовно людини; іронія, вульгаризми, жартівливі народні прислів'я та приказки, комічні ситуації та події; застосування політичних та наукових термінів для зображення побутових явищ, повтори, підтекст. Наприклад, жартівливі прислів'я, приказки, фразеологізми: “яка тебе лиха година... потягла”, “куди дірка дівається, як бублик їдять”, “як муха дише”, “душа в штанях”, “як мокра миша” і подібні.

Влучно використано суспільно- політичну лексику для опису побутових подій, дитячих витівок: “класова свідомість”, “соціалізм”, “експлуататорша”, “конституція нервова” і подібні.

Не менш досконало автор використовує і підтекст: “Так що наші з М. К. Зеровим стежки розійшлися. Він — на Рим, я на — Шенгеріївку”. Тобто М. Зеров заглибився у вивчення античної літератури, а Остап Вишня — у народну творчість, життя рідного народу.

Отже, розмаїття художніх засобів творення комічного свідчить про великий талант письменника-гумориста.
ІІ. Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Сприйняття й засвоєння матеріалу

Слово вчителя

Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою, часто виїжджав у мальовничі місцевості з друзями на полювання. Але, як правило, ніякої здобичі не привозив. Бо його основна мета — помилуватися чудовою природою, поспілкуватися з місцевими жителями, послухати дивовижні й дотепні мисливські історії. Девізом Остапа Вишні були промовисті слова “Живіть, зайці!”



(Відеофільм “Остап Вишня на полюванні”)

Усі ті спостереження, усе почуте великий гуморист записував і використовував при написанні своїх знаменитих “Мисливських усмішок”. Найповніше видання цього циклу вийшло в 1958 році.

“Мисливські усмішки” - явище в українській літературі неповторне. Адже в них органічно поєдналися гумор народного анекдоту і пейзажна лірика.

( Найвідоміші усмішки, які ввійшли до збірки “Мисливські усмішки”, учитель записує на дошці, а учні — у зошитах).

“Відкриття охоти”, “Заєць”, “Лисиця”, “Лось”, “Ведмідь”, “Ружжо”, “Дикий кабан, або вепр”, “Як засмажити коропа”, “Дика гуска”, “Екіпіровка мисливця”, “Лебідь”, “Мисливство”, “З крякухою на озері”, “Вовк”, “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки”та інші.



Перед читанням усмішок Остапа Вишні “Як варити і їсти суп із дикої качки” та “Сом” учитель ознайомлює кожну групу учнів із наступним завданням (у дужках наведені орієнтовні варіанти відповідей).
Проблемне завдання-дослідження:

~1група- охарактеризувати героя-оповідача (хитруватий та дивакуватий герой-оповідач з його невтомною фантазією, ретельною підготовкою і збиранням на полювання, очікуванням здобичі, який завжди повертається не лише без упольованого звіра, а часто й без рушниці та шапки. Проте він уміє посміятися над собою, доброзичливий і зворушливо наївний).

~2 група- роль пейзажних замальовок у творі (виявляється, оповідач неабиякий філософ, начитана людина, яка знає “Маленького принца” Антуана де Сент-Екзюпері, якщо так змальовує серпневий зорепад і нічне небо: “...Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, бліднішає поволі Чумацький Шлях”. До живої природи він ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: “До озерця ви підходите вже тоді, коли качки “повиключали мотори”, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...”

~3 група- мова та художні засоби в усмішках “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки” (закликаючи читачів любити природу, бути її охоронцем, письменник часто вживає пестливі слова, особливо коли йдеться про молодь птахів, звірів, риб: чиряточка, каченятка, курчатка, болотяні курочки, молоді соменки й соменята... Лексичні повтори та фразеологізми — дуже поширені й улюблені мовні засоби Вишні (повтори: “водимо ми , значить, та й водимо! А воно як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить”, “тихо-тихо Оскіл воду несе”).

Використовуючи повтори, письменник продовжує традиції усної народної творчості. До речі, нерідко у його творах можна зустріти й рядки з народних пісень.

~4 група- роль звукових і зорових засобів у творах (“До плеса чи до озеречка ви підпливайте ще тихше — щоб ані звуку, ані шурхоту! На озерце не випливайте, а зупиніться біля нього і дивіться. Обов”язково побачите або білолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнів, широконосок... Раптом тривожний мамин голос, тихе — ках! - і каченяток нема! Їх як злизало).

~5 група- комічне в усмішках (“Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...).
Сітка Елвермана”

Учитель ставить перед учнями проблему: “У чому, на вашу думку, полягає шкода чи користь полювання?” (у двох колонках “Так” і “Ні” учні фіксують аргументи, що схвально або заперечно відповідають на проблему)



Так

Проблема

Ні




Шкода полювання







Користь полювання




Літературна вікторина за творчістю Остапа Вишні

1.Назвати справжнє прізвище Остапа Вишні.(Павло Михайлович Губенко)

2.Під яким твором вперше з'явився псевдонім Остап Вишня? ( “Чудака, їй-богу!”, 1921 рік, у газеті “Селянська правда”)

3.Найзаповітніше кредо Вишні-художника, Вишні-громадянина.(“Я-слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий!”)

4.Як називається гумористична розповідь про життя гумориста?( “Моя автобіографія)

5.Проти кого спрямоване жало сатири “Усипка, утечка, усушка й утруска”? (Проти розкрадачів державного майна, створеного працею чесних трудівників)

Який вирок винесено Остапу Вишні? (Застосувати до нього найвищу міру соціального захисту”. 3.03. 1934р. Розстріл замінено 10 роками ув”язнення у виправно-трудовому таборі)

7. Під якою назвою і коли був опублікований табірний щоденник?(Наприкінці вісімдесятих років під назвою “Чиб'ю” (назва селища в Комі АРСР)

8. Якою гуморескою розпочинається другий період творчості Остапа Вишні?

( “Зенітка”, 1944 рік, 26 лютого)

9. Назвати ім'я головного героя “Зенітки” ( Дід Свирид)

10. В якій із “наукових розвідок сатирик виділив такі глибокі національні риси: а) Як би ж знаття!

б) Забув.

в) Спізнивсь.

г) Якось-то воно буде.

д) Я так і знав. (“Чухраїнці”)

11. Кому належать рядки:

По полях ми з Вишнею бродили

Восени, шукаючи зайців,

І бур'ян пожовклий, посивілий

Під ногами срібно хрупотів

.................................................

Без гучних прожив він декламацій,

А в душі поезія цвіла!

Друг людини, друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла. ( Максимові Рильському)

12. Що таке мемуари? (Мемуари ( слово французького походження, в перекладі означає спогади) — один із видів розповідної літератури. Це записи про події минулого, учасником або свідком яких був автор. Щоденники, спогади, автобіографії, записки)

ІV. Підсумок уроку

Щоб зробити підсумок актуальнішим і цікавішим, можна використати такі вірші:

Чарівник

М.Т. Рильському

Через біле-біле поле

йде веселий дідуган.

Довкруг нього зайці хвацько

витанцьовують аркан.

Із ремена дубельтівка

похилилась дулом вниз.

Вірний пес несе статечно

на багаття сизий хмиз.

Зайченя замість патронів

Носить йому жолуді:

- Стрельте, діду, по вороні,

щоб не каркала біді.

- Зараз стрельнем жолудями,

халамидники малі!

Отже, разом: заряджаймо! -

А зайці гукають: - Плі!

- Але де ж ота ворона?

- Полетіла...

- Та невже?!

Не біда... Зате патрони

Ми на завтра збережем.

Згода, сірі та вухаті?

- Згода! - крикнули зайці.

- Ну, то я пішов до хати, -

І... просяяв на лиці:

З дубельтівки в небо чисте,

з голопузих жолудів

Визирали першим листям

Два дубочки молоді.



Борис Олійник


Молодому поетові, що викинув

мисливську рушницю

Вони ще тримають небо над нами.

Лелеки. Жайворонки. Ластівки.

Доки ми змінимося синами.

Доки посивіють в попіл роки.

Важко тримають. Їм важче і важче.

Летючі Атланти. Каріатиди хмарин.

Щоб не пропало це небо пропаще.

Крило до крила. Один в один.

Тримають бездонні небесні глибини.

Колодязі синяви чистять крильми.

Лине їх жменька, пучечка лине,

Щоб ми побули ще під ними людьми.

Тому ти й жахнувся останнього тижня,

Шпурнув дубельтівку в болото руде:

Коли ти підстрелиш останнього крижня,

Небо не витримає, небо впаде...

Іван Драч

Позиція “Залиши останнє слово за вчителем”

Діти, що найбільше зацікавило вас у творчості Остапа Вишні? Наскільки, на ваш погляд, залишаються актуальними проблеми, підняті Остапом Вишнею сьогодні?



Учитель

Головне ж, що отримує читач, ознайомившись із гуморесками, - це світлий , задушевний настрій, посмішку, а то й сміх від душі, бажання оберігати й примножувати багатства нашої матінки-природи.



V. Домашнє завдання

Завдання на вибір:

Написати усмішку з власного життя ( про тварин, птахів, риб...);

Описати улюблену пору року.

Створити пейзажну замальовку.

Скласти вірш про природу.

Написати листа авторові “Мисливських усмішок”.

Написати відгук на улюблений твір (за вибором учня) Остапа Вишні.

Індивідуальні завдання:

Скласти словничок мисливця

Виписати назви народних пісень, які зустрічаються у “Мисливських усмішках” Остапа Вишні.

Намалювати малюнки до епізодів з твору “Сом” або “Як варити і їсти суп із дикої качки”.



Визначте, які кольори є улюбленими в “Мисливських усмішках” письменника і чому?
Урок 24
Шланчак Наталія Григорівна, вчитель

Городищенського економічного ліцею



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка