На основі аналізу подій 60-70 рр. ХІХ ст. в Італії виявити особливості об'єднавчих процесів та їх наслідки;
Розвивати уміння простежувати причинно-наслідкові зв'язки, користуватися історичною картою як джерелом інформації, давати характеристику історичних осіб, порівнювати інформацію, отриману з різних джерел;
Розвивати усвідомлення справедливого характеру боротьби народів за національне визволення та возз'єднання.
50-ті роки ХІХ ст. - процес капіталізації економіки;
Прихід до влади в П'ємонті глави поміркованих лібералів графа Камілло Кавура, який розпочав боротьбу за об'єднання Італії під проводом короля Сардинії.
Напрямки боротьби за обєднання Італії
Республікансько-демократичний
Керівник: Дж. Мадзіні
Методи: підпільна боротьба (терор,повстання, змови)
Мета: об'єднання знизу
РЕВОЛЮЦІЯ
Помірковано-ліберальний
Керівник: К. Кавур
Методи: війни, дипломатичні зусилля
Мета:
об'єднання «зверху»
Після кризи (1847 - 1848 рр.) розгорталося велике виробництво, будувалися нові фабрики й заводи.
До 1859 р. в Італії було побудовано більше 1700 км залізниць
Роздробленість Італії помітно стримувала розвиток її економіки.
У 1852 р. завдання об'єднання Італії взяв на себе П‘ємонт.
Сардинским прем'єр-міністром став Камілло-Бензо Кавур.
Він уклав з Англією й Францією фрітредерскі договори, що ще більше прискорило промисловий переворот в Італії.
Кавур прагнув приєднати до П‘ємонту Ломбардо-Венеціанську область і герцогства Центральної Італії.
Для витиснення австрійців з Італії Кавур вирішив заручатися підтримкою Франції.
У 1858 р., у Пломб’єрі, відбулося таємне побачення Кавура з Наполеоном ІІІ. Наполеон ІІІ обіцяв П‘ємонту допомогу у війні з Австрією.
Війна почалася наприкінці квітня 1859 р.
Австрія розраховувала розправитися з армією Еммануїла ІІ до появи французьких військ у долині р. По.
Завдяки розвитку транспорту, французькі війська виявилися в Італії вже через кілька днів після початку війни.
Франко-сардинські війська заволоділи Ломбардією й продовжили рух по долині р. По.
4 червня 1859 р. австрійська армія була розбита біля Мадженто.
24 червня австрійська армія була розбита в битві під Сольферино.
Франко-сардинські війська заволоділи Ломбардією й продовжили рух по долині р. По.
Перемога над Австрією була вже близькою,
але 11 серпня 1859 р., після особистого побачення Наполеона ІІІ з австрійським імператором Францем-Йосифом у м. Віллафранке, було укладене перемир'я з Австрією, а потім і мирний договір
?
З кількох причин Наполеон ІІІ не хотів доводити війну до кінця - він не переслідував мети об'єднання Італії.
З кількох причин Наполеон ІІІ не хотів доводити війну до кінця - він не переслідував мети об'єднання Італії.
Навпаки, сильна Італія могла тільки перешкодити Франції.
Крім того, в Італії піднімався на боротьбу народ, і цього теж побоювався французький імператор.
У Модені, Пармі й Тоскані герцоги не змогли затвердитися на своїх престолах.
Загальнонародним голосуванням були вибрані національні збори, які ухвалили приєднати Модену, Парму й Тоскану до П'Ємонту.
Незабаром до них приєдналася й папська Романья.
У квітні 1860 р. спалахнуло повстання в Палермо, на півдні Італії. Мадзіні послав повсталим підкріплення на чолі з Гарібальді. До загону Гарібальді стали приєднуватися селяни.
Таке зімкнення сил дозволило йому розбити королівські війська в битві під Калатафімі 15 травня 1860 р. 7 вересня Гарібальді врочисто вступив у Неаполь, столицю Королівства Обох Сіцілій. Франциск ІІ утік.
Після таких перемог уряд Кавура перестав підтримувати Гарібальді й перекинув війська до кордону Королівства Обох Сіцілій.
15 жовтня 1860 р.
15 жовтня 1860 р.
20 - тисячний загін Пьемонтскої армії вступив у Неаполітанське королівство.
Гарібальді не став чинити опір і віддав владу королеві Вікторові-Еммануїлові.
Після цього було організовано народне голосування, і Південь Італії також був приєднаний до П'Ємонту.
Після цього було організовано народне голосування, і Південь Італії також був приєднаний до П'Ємонту.
Король мав значну виконавчу владу й міг розпускати парламент за своїм розсудом. Уряд єдиного Італійського королівства очолили ліберали - прихильники Кавура.
Для всієї Італії була уведена нова конституція, за зразком П'емонтскої конституції 1848 р. Установлювалася двопалатна парламентська система.
Залишилися неприєднаними Римська й Венеціанська області.
Венецію контролювали австрійці, а Рим - французи.
У 1866 р. уряд Віктора-Еммануїла ІІ уклав договір із Прусією й взяв участь у війні з Австрією.
Італійські війська понесли важкі поразки від австрійців, але Австрія була розбита пруською армією.
