5-й учень
Неможливо оминути також творчість Михайла Михайловича Коцюбинського. Він є одним з найкращих наших письменників-мариністів. Письменник, милуючись краєвидами острова Капрі, говорив, що, навіть спостерігаючи одні й ті самі картини багато разів, можна помічати щоразу все нове й нове, відкривати раніше не помічені переливи барв: «Колір моря, скель, нюанси зелені і неба асоціювалися у нього з різними людськими переживаннями». Картини наростання шторму відзначаються незвичайною свіжістю барв, що безперервно змінюються, багатством звуків, оригінальністю тропів, які відбивають найнесподіваніші асоціації спостерігача:
Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на білу піну. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав, немов нісся кудись на білогривих звірах... Вода при березі починала каламутитись і жовкнути; разом з піском хвиля викидала зо дна моря на берег каміння і, тікаючи назад, волікла їх по дну з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало.
Його італійські акварелі чи кримські татарські оповідання – взірець тонкої настроєвої прози, в якій море виступає в ролі головного героя. Ось наприклад, акварель «На камені».
Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною. Баркас підскакував на місці, хлюпав, як риба, і не міг пристати до берега. Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок…Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску, тікаючи в море…
6-й учень
Поетичні твори Христини Олексіївни Алчевської розкривають незабутні красоти кримського узбережжя. Краса Чорного моря зображена у віршах поетеси, що відносить її творчість до українських письменників - маринистів початку ХХ-го ст.
Настрій поетеси часто співпадає зі станом природи, бурхливим Чорним морем. У вірші “В Грзуфі“ поетеса зізнається у любові до моря. Вона пише:
Мені зрідні осяйне Чорне море:
Мов океан, весела й вільна я,
Луна мій спів, літа душа моя…
7-й учень
Тема моря цікаво звучить у збірках Євгена Павловича Плужника то синє, «обгорнуте туманами», тихе, але сповнене «небезпеки і оман» («Синє море»), то неспокійне, бурхливе, піднімається «вище й вище кожен вал новий» («Ой гудуть, дзвенять міцні вітрила»). Мариністичні фрески поета нагадують симфонію, у якій почуття ліричного героя й морські краєвиди зливаються в один візерунок, характеризують макрокосмос і мікрокосмос душі ліричного героя, його бунтівливу вдачу. Водночас морська стихія є втіленням вічності, що підносить душу людини до космічних вершин, до абсолюту світла «Злітай, душе! І, мов нове світло, / Осяй глибини й простори ці!»
8-й учень
Мариністичний вірш «Море» Миколи Івановича Терещенка відображає стихію моря, яка постає бурхливою стихією, здатною збентежити дух і уяву людини, але в самому миттєвому пориванні до безконечності людина вивищується над світом. М. Терещенко прагне відтворити водну стихію, показуючи її плинність, вічність і небезпеку, сховану в товщах вод. Море в цьому вірші —образ, що існував споконвіку і буде існувати вічно.
Море
... рушило на гори.
Яке страшне в цей час воно!
коли вирує дно
і щось говорить,
коли я пізнаю
всю зненависть твою,
о море!
Поділіться з Вашими друзьями: |