Урок пам’ять «очима серця письменники «розстріляного відродження» 20-40-х років»



Скачати 42.14 Kb.
Дата конвертації12.12.2018
Розмір42.14 Kb.
ТипУрок
Тема: УРОК – ПАМЯТЬ «ОЧИМА СЕРЦЯ ПИСЬМЕННИКИ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» 20-40-х років»

Мета: Ознайомити учнів з письменниками цього періоду, показати їхній творчий шлях та внесок у розвиток літератури та мистецтва, розвивати вміння учнів порівнювати, знаходити спільне, робити висновки, розширювати кругозір, виховувати патріотичне почуття до своєї Батьківщини - України.

Тип уроку: літературно - історичний журнал з елементами інсценування. На уроці навчальний матеріал розрахований для вивчення протягом двох годин.

На уроці мають місце елементи інсценізації уривків із творів українських письменників. Комедія "Мина Мазайло" Миколи Куліша та новела "Заквітчаний сон" Григорія Косинки.

Усний літературно-історичний журнал сладається із 5 сторінок:

- 1 стор. Пам'ять про Миколу Куліша.

- 2 стор. До Курбаса - значить вперед.

- З стор. Спогади "з криниці смутку, з криниці болю" про Григорія Косинку.

- 4 стор. "І без кінця топчу тюремний камінь, і туги напиваюсь досхочу," присвячена Олексі Слісаренку.

- 5 стор. "Полинова зоря" Валер'яна Підмогильного.

Перед учнями на початку уроку ставляться проблемні питання, які вирішуються протягом уроку:

Порівняти долі письменників "розстріляного відродження." Що об'єднувала цих людей?

Чим схожі їхні долі?

Висловити думку про те: Чи варто було ризикувати своїм життям і життям близьких заради слова правди?

Урок дозволяє провести велику роботу з історії та літератури, що допомагає виховувати в учнів гордість за український народ, державу. Учні на такому уроці вчаться розвивати своє мислення і мовлення, порівнювати, узагальнювати, працювати самостійно і творчо, робити висновки, підсумовувати. Уроки такого типу дають можливість учням по-справжньому відчути дух тієї епохи, пройнятися почуттям, усвідомити трагізм письменників "розстріляного відродження."

А індивідуальні та колективні форми роботи, різні їх види активізують розумову та пізнавальну діяльність учнів.

Такі уроки допомагають розкрити творчі здібності учнів.

Обладнання: портрети письменників: Григорія Косинки, Олекси Слісаренка, Леся Курбаса, Микола Куліша; перед дошкою бандури, кетяги калини, лелеки, що рвуться до сонця, червоні гвоздики, перевиті чорною стрічкою, на дошці записані сторінки журналу.

Хід уроку:


  1. ЗНАЙОМСТВО З ТЕМОЮ І ЗАДАЧАМИ УРОКУ

  2. ВИКЛАД МАТЕРІАЛУ

Всіх не злічити, всіх не розстріляти!

Але за що не можу зрозуміти?

За те, що Україну звали мати?

Що це цуралися її рясних суцвіть?

Любили слово рідне до загину

Не йшли в повчальники, в юрбу глухоніму, І боронили рідну Україну

Немов Мадонну – матінку саму.

Ведуча: Починаємо літературно- історичний журнал. «Очима серця, письменники» розстріляного відродження» 20-40-х р.

Вступне слово вчителя:

30 - ті роки були найтрагічнішими в історії української літератури і мистецтва. Це десятиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування і фізичного знищення діячів «націоналістичних організацій». Розправи над письменниками і діячами культури почалися з кінця 20-х років. Сьогодні побутує чимало версій про кількість репресованих і замордованих у добу сталінських репресій письменників України. Різні дослідники називають різні цифри від 97 до 500 осіб. І в цьому нема нічого дивного. Адже сталінські кати не афішували своєї каїнової роботи, не вели доскіпливого бухгалтерського обліку своїх жертв. Навпаки, вони докладали граничних зусиль, щоб приховати від наступних поколінь сліди нечуваних злодіянь, маскуючи під військові об’єкти у віддалених лісових кварталах масові поховання розстріляних, замуровуючи судово-слідчі справи в броньованих сейфах спецохоронців, оплачуючи безпам’ятство винуватців і свідків.



Проблемне завдання: І сьогодні на уроці, знайомлячись з цими людьми, спробуємо визначити:

  • Що об’єднувало всіх цих людей?

  • Чим схожі їхні долі?

  • А також висловити думку про те чи, варто було ризикувати своїм життям і життям близьких заради слова правди?

А зараз прослухайте рядки вірша і спробуйте прокоментувати його.

Як страшно оре історичний плуг!

Які скарби були, були і зникли!

В глухі часи загострюється слух!

В епоху гласності усі до всього звикли!

(Учні коментують кожен рядок).



Вчитель: А зараз послухайте доповідь учня і дайте відповіді на запитання.

Запитання:

  • Знайдіть витоки сталінського терору?

  • Визначить чому Сталін так ревносно ставився до української культури?

  • Яка головна мета була подібної політики?

Доповідь учня: Витоки Сталінського терору проти служителів музи на українській землі буде правильно віднести до 26 квітня 1926 року. Саме на той день, коли «батько всіх народів» надіслав своєму наміснику на Україні, Лазарю Кагановичу, який працював тоді I cекретарем ЦК КП (б)У,листа,розціненого сучасниками як сигнал до репресій.

Всі письменники в своїй творчості повинні були сповідати «соціалістичний реалізм», котрий у 30-ті роки зводився до прославлення радянської діяльності. А ті хто не хотів, або не вмів пристосуватися, платилися життям. Головною метою цього терору було фізичне винищення своїх політичних противників, та придушення національної свідомості українців. Сталін лякав Політбюро ЦК КП (б) У, що розвиток української культури дуже швидко може привести до відчуження української культури від «московської», а найважливіше – почнеться боротьба проти російської культури і її найвищого досягнення ленінізму. На доказ того, що така небезпека вже існує, Генсек зіслався на політичну статтю українського письменника Миколи Хвильового, якого було звинувачено у націоналізмі – а це означало лише одне – смертний вирок. І тому 26.04.1926 р., коли Генсек фактично власними руками відлив кулю, яка згодом обірвала життя Миколі Хвильовому,є всі підстави вважати днем початку великого терору в Україні.



Ведуча: А саме творчість таких письменників як: Миколи Хвильового, Миколи Kуліша, Григорія Косинки, Валер’яна Підмогильного, Миколи Зерова, Олекси Слісаренка, Павла Филиповича та інших зберегла чисте обличчя української літератури.

Перевірка завдання.



Ведуча: ПЕРШУ СТОРІНКУ НАШОГО ЖУРНАЛУ МИ ПРИСВЯЧУЄМО МИКОЛІ КУЛІШУ

Голос з мікрофону (грамзапис).



Донедавна думали, що моя могила на дні Білого моря. Зараз віднайдено документи: мене розстріляно 9 листопада 1937 р. в Соловецьких таборах (звуки завірюхи).

1-й учень: Чорні хмари біди почали насувати над ним після постановки п’єси «Мина Мазайло».

Завдання учням:

  • Зараз діти ви побачити уривок з цієї п’єси у виконанні учнів і дайте відповідь на питання:

  • Яке історичне явище показано в цій п’єсі?

  • Яке значення придавав Мокій українській мові?

(інсценування «Мини Мазайла». На сцені: столик, дзеркало, стільці).

Рина: ( підняла голову до глядачів)

  • І де та Уля?

Рина: (до Улі) Ой, Улю… і тобі не соромно нарешті прийшла, я тебе жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш уявить собі, що в нас у квартирі робиться! Що тільки Улю робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?

Рина: І, мабуть уб’є папу. Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла – так пише по – українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише.

Уля: Що ти кажеш?

Рина: А Мокій мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.

Уля: (аж сіла). Та що ти кажеш?

Рина: Ой,Улю, ой Улюню? Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може він кине свої українські фантазії. Може, хоч прізвище дасть поміняти нам на російське.

Уля: Ха-ха! Хіба це поможе?

Рина: Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і неабихто…. Улюню! Золотко!

Уля: Ти серйозно?

Рина: Серйозно.

Уля: Не зможу я цього зробити.

Рина: От на! Він якось мені сказав, що в тебе на прочуд гарні очі.

Уля: Серйозно?

Рина: Ось я тебе з ним познайомлю… Моко! (постукала в двері до брата) Моко, вийди на хвилинку.

Мокій: Ах Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати….

Уля: (трепетно) Що?

Мокій: Хотілося сказати, а тепер ще охот ніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!

Уля: (Уля мало не впала, одскочила) Он ви що! Не хочу! Мокій (у наступ) Улю! Ви же українка. (переконливо) Очі, кажу, губи стан, все українське. Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?

Уля: Вірю.

Мокій: Отже дозвольте мені вас українізувати, Улю!

Уля: (тихо) Українізуйте, Моко.

Мокій: (узявши Улю за руку) Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете…Ви станете… більш культурною. Корисною громадянкою. От вам клянусь!... Ви станете ближче до робітників, до селян, та й до мене, а я до вас. Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути.

(Діти дають відповіді на запитання, висловлюють свої думки)



Ведучий: «Читайте «Мину Мазайла», товариші», - цей заклик Остапа Вишні прозвучав у 1929р. Єдності у сприйманні та оцінках не було. Проте й байдужих теж. Нетрадиційною була вже сама амплітуда розходжень у думках, оцінках, враженнях з боку фахівців театру, так і в широкому загалі глядачів.

2-й учень: Вперше п’єсу «Мина Мазайло», було поставлено в м. Харкові в театрі Леся Курбаса «Березіль».

ВЧИТЕЛЬ: І МИ ПЕРЕХОДИМО ДО ДРУГОЇ СТОРІНКИ ЖУРНАЛУ, ВОНА ПРИСВЯЧЕНА ЛЕСЮ КУРБАСУ

2-й учень: Лесь Курбас відомий за межами України, як реформатор українського театру, актор – новатор. Він прихильник експресіоністичного реалізму, який спромігся прилучити український театр до висот світового, йдеться про славетний «Березіль» (1922-1935 р.р.). З його переїздом до Харкова (1926р.) почалась нова епоха в національній драматургії. Щасливою її сторінкою були творчі контакти між Лесем Курбасом та Миколою Кулішем.

3-й учень: На професійну сцену Курбас вийшов у 1912 р. – як актор львівського театру «Руська бесіда». Згодом, до середини 20-х років, неодноразово заявляв, що вирішальна роль у театрі має належати режисерові. Власне, саме таким, - «режисерським» - був і створений театр у Києві.

А в 1925р. Л. Курбас змінив погляди, він вважав, що вирішальна роль у театрі має належати акторові й авторові – саме того року він, нарешті, знайшов свого драматурга. Ним став Микола Куліш. Співпраця – то одна з найяскравіших сторінок в історії українського театру. Вона тривала до 1933р. Курбас схилявся до ВАПЛІТЕ, керівником якої був М. Куліш. Це неминуче поставило його під вогонь критики, часто брутальної нищівної.



Ведуча: Життя розпорядилося таким чином, що згодом усі вони-залюблені у «Мину Мазайла», і жорстокі огудники п’єси були однаково репресовані і зустрілися на Соловках…

Смерть Куліша – Шекспіра України.

Косинки смерть, і Леся Курбаса.

Багато їх чий голос не долине.

Кров крапле з їх тернового вікна.

Вчитель: Правдивість і гостротою життєвих конфліктів відзначається творчість відомого українського письменника Григорія Косинки, якого було репресовано разом з іншими представниками «розстріляного відродження».

III сторінка. «З КРИНИЦІ СМУТКУ, З КРИНИЦІ БОЛЮ» МИ НАЗВАЛИ ТРЕТЮ СТОРІНКУ ЖУРНАЛУ, ПРИСВЯЧЕНУ ГРИГОРІЮ КОСИНЦІ

Зараз ви побачите уривок з новели Григорія Косинки «Заквітчаний сон».

І спробуйте визначити:

Завдання: Крім скривдженої власної долі, в чому ще трагізм цих людей, а саме героя цієї новели Андрія, який є збиральним образом представника «розстріляного відродження»? (інсценування «Заквітчаний сон»).

Лине весільна пісня. На сцену з піснею виходять учасники: ведуча, герой, героїня, мати, дружина ідівчатка, які несуть маки в руках. Дівчата співають весільну пісню. Тільки Оленка висмикнула з букета мачину і розтрусила її пелюстки по вітру.



Герой: Снилося…

Героїня: Снилося…

Ведуча: Степом корівки замайоріли, чорні коні по зеленому полю копити сталили, борозни орали, і переорали мій заквітчаний сон…

Юнак: Оленко (обняв, розмовляють).

Оленка: (прощається з юнаком, наближається до глядачів, звертається до місяця). Та світи йому дорогу, хороший мій!

Ведуча: Та зацвів сум Оленки.

Мати: Уже немає Андрія, Оленко. У нас як заспівали звечора кров’ю кулемети, та до самого ранку не вгасали.

Героїня: (припадає до матері). Останній раз з ним в саду гуляла.

Ведуча: І снився заквітчаний сон. (стук,голос)

  • Олеся, Андріяш дома? (Здригнулись обидві) Піднімайся милая….

Ведуча: І поплила 45 – та ніч у тюрмі…

(голос з мікрофона). Ви слухаєте? В камері №8 повісилась Олеся Андріяш… Чуєте? Андріяш!



Ведуча: Жаль, жаль, жаль, Оленка. І сумом великим лине над селом весільна пісня матері Оленки. Заквітчаний сон, заквітчаний сон.Автор- 35-річний Григорій Косинка.

Бесіда: - Діти, як ви вважаєте чому на початку сцени дівчата несуть саме маки, а Оленка розвіяла пелюстки мачини по землі!Що автор хотів цим сказати?

Так, однією з національних квіток України є мак. Він символізує журбу.



  • І в чому ж ще полягала трагедія цих людей?

(Відповіді учнів) (У фонозаписі звучать спогади).

Михайло Стельмах: Григорій Косинка – талановитий, щедрий і самобутній. В його новелах – гарячий подих революції, сум бідняцької волі, кров’ю политої. Хто прочитав твори косинки, ніколи не забуде образ матері….

Володимир Сосюра: Часто я ходжу повз Софіївський Собор, золотий гомін якого ще колись лунав над Києвом разом із гомоном Лаври…І згадую веселого, з світлими й сміливими очима, як у сільських парубків, Григорія Косинку, що жив у флігелі соборівського подвір'я разом із своєю жіночкою Тамарою. Якби він живий був, став би нашим Тургенєвим у прозі, бо, як і Тургенєв він був поетом у прозі.

Мати: Григорій — мій перший син. Сину мій, твої теплі слова, глибоку синівську любов та повагу я в серці зберегла на все життя. (Пригортає портрет сина).

Ведуча: Спогади дружини — це спогади з криниці смутку / з кри­ниці болю.

Дружина : По нього прийшли 5 листопада 1934 p. І ось уже понад 50 років перед очима постає той ранок 18 грудня 1934 р. В га­зеті „Правда" я прочитала „Вирок Військової колегії Верховного Суду Союзу PCP в м. Києві в справі про терористів — білогвардійців. Під восьмим пунктом у списку 28 засуджених до розстрілу мій Григорій Косинка.

Перший учень : Від 5 листопада 1957 р. „Вирок Військової коле­гії" від 13-14 грудня 1934 р. відмінено і справу за відсутніс­тю складу злочину припинено. Косинка-Стрілець Григорій Михай­лович реабілітований посмертно.

Ведучий: Всіх не злічити, всіх не розстріляти!

Але за що не можу зрозуміть?

За те, що Україну звали мати?

Що не цуралися її рясних суцвіть?

Любили слово рідне до загину,

не йшли в мовчальники, в юрбу глухоніму.

І боронили рідну Україну

Немов Мадонну — матінку саму.



ЧЕТВЕРТА СТОРІНКА ЖУРНАЛУ.

Ведучий: Не пройти повз трагедію знищеного таланту, не зробити „білих плям" в літературі, ми закликаємо наступною сторінкою журналу, яку присвячуємо Олексі Слісаренку.

Учень: Слісаренко Олекса Андрійович народився на хуторі Конівців Шатовської волості, Вовчанського повіту (нині с. Шипувате, Великобурлуцького району на Харківщині). О. Слісаренко в 20-х роках був, по суті, основоположником пригодницького, авантю­рного жанру в українській прозі, герої його творів часом були справжніми авантюристами ї, навіть брали участь у підпільних організаціях, що ставили „собі за завдання повалити більшови­цьку владу („Драма в темному коридорі") або замислювались над тим, чи марксизм — це справді якесь передове вчення чи лише чергова релігія („Чорний Ангел")? Навряд, щоб такі речі прохо­дили повз увагу „суддів" О. Слісаренка, ага, мовляв, якщо ти пишеш про «таких», то й сам «такий». Але, кажу, це лише моє припущення.

3 - учень: „Вина" письменника, як можна зробити висновок із

матеріалів судової справи, зводилась до належності в 1926 -1928 рр. до „одіозної" літературної організації ВАПЛІТЕ, чле­нами якої, як людям талановитим, судилось ставати жертвами ди­ктаторського режиму.



Ведучий: Так і хочеться сказати, що О. Слісаренко ніби відчу­вав українські трагедії 30-х і пізніших років, коли писав 1926 р. у вірші „Осінь"! „Збирайтесь, сміливі ловці! Годуйте псів, лаштуйте зброю. — Осінні звірі за горою. Заплуталися у сільці». З кущів женуть плямисті пси. На мене фантастичних звірів, і бачу я на рижій шкірі і заворожені ліси, і кіновар засохлих ран. І холод жовтої одежі. І блиски згаслої пожежі. На тлі розтерзаних полян".

Ведуча: Олексу Слісаренка „взяли" наприкінці квітня 1934 р., дали спочатку 10 років таборів...

(Голос із мікрофону)

І знов обвугленими сірниками.

На сірих мурах сірі дні значу.

І без кінця топчу тюремний камінь.

І туги напиваюсь досхочу.



Ведучий: А в кінці 1937 р. „Ленінградська трійка" вже оголоси­ла йому смертний вирок, який був виконаний стражами Соловецької тюрми з винятковою оперативністю в день оголошення вироку, 9 жовтня 1937 р.

Ведуча: Лише 19 вересня 1957 р. на основі свідчень письменника О.Копиленка і Ю. Шовкопляса вирок скасовано, а справу припи­нено за відсутністю складу злочину. Письменник реабілітований посмертно.

Ведучий: У них не було ні правди, ні волі, у них відбирали ві­ру. Але крізь мури, крізь грати і дріт пробивалося слово.

ПЯТА СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

Вчитель: І останню сторінку ми присвячуємо одній із найколоритніших постатей української літератури не тільки 20-х років, а й усього XX століття Валеряну Підмогильному.

Учень: Основна турбота письменника — закликати людей, зберегти в собі людське, а в літературі, яка піддавалася страхітливим деформаціям у його часи, зберегти серйозність і свою гуманістичну суть. Він міг би цілком сказати, як сказав пізніше А. Камю: «Без відчаю у житті - немає й любові до життя».

2- й учень: Валер’ян Підмогильний заявив про себе як письменник у вельми ранньому віці. Перша його книжечка позначена двома роками на титулі 1919 і 1920 р. Письменникові було 16-17 ро­ків.

3- й учень: Письменник свідомо тягся до європейської літерату­ри, особливо французької класики, якою захоплювався в дитин­стві. Він переклав цілу бібліотечку французьких майстрів слова останніх 2-х століть (Дідро, Мопассана, Вольтера, Гюго. Баль­зака, Франса) Він досить рішуче заявив про себе як прихильник інтелектуальної прози, котрої так бракувало нам на початку століття. Особливо розкрився талант письменника в романі «Міс­то» (1928).

Ведуча: Валер’ян Підмогильний був заарештований 8 грудня 1934 р. у письменницькому Будинку творчості під Харковом, де працю­вав над останнім своїм твором «Повість без назви». Інкриміну­валося Підмогильному, нібито він брав участь у роботі терори­стичної організації, що ставила своєю метою організацію терору проти керівників партії', на всіх допитах відповідав слід­чим однією фразою: «Винним себе не визнаю».

Ведучий: За вироком виїзної сесії Військової комісії Верховно­го Суду СРСР 27-28 березня 1935 р. був засуджений на десять років позбавлення волі. Опісля, відправлений до Соловецького табору особливого призначення.

Перший учень: Навіть у тюремній камері, цей великий трудівник, не полишає літературної праці. Свідченням цього є листи до дружини - (Голос із мікрофона).

Запрягаю коней в шпори,

І доганяю молоді літа,

Лечу в далекі голубі простори.

Де розцвітала юність золота.

— Верніться — благаю, — хоч у гості!

— Не вернемось — гукнули вдалині,

Я на калиновім заплакав мості

І знов побачив мури ці сумні.

І клаптик неба, розп'ятий на гратах,

І незадрімане око у вовчку...

Ні, ні на вороних мені не грати!

Я в кам'янім, у кам'янім мішку.

Ведуча: 9 жовтня „особлива трійка" УНКБС Ленінградської облас­ті переглянула справу В. Підмогильного і визначила новий вирок — розстріл, який був здійснений 3 листопада1937 р.

Ведучий: Реабілітований В. Підмогильний посмертно 4 серпня 1956 р. Але в історії української літератури він ще не одне десятиліття фігурував як «проповідник буржуазного індивідуалі­зму», хворобливого психологізму, що так і не спромігся подо­лати вплив декадентської літератури. Тільки сьогодні один з основоположників української літератури XX століття нарешті повернувся читачам.

III. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКУ УРОКУ

— Діти, так що на ваш погляд поєднувало всіх цих людей?

— Чим схожі були їх долі?

— Чи варто було ризикувати своїм життям і життям близьких людей заради слова правди?

Спробуйте дати відповіді на ці запитання у невеличкому творі - роздумі.

IV. НАПИСАННЯ ТВОРУ - РОЗДУМУ на тему „Розстріляне відродження" очима вашого серця. (перевірка твору).

Заключне слово вчителя: Вони були тими, хто був вигнаний за правду, тими, кого ганьбили, гнали, на них облудно наговорюва­ли всяке лихе слово. Вони знали, що зберігаючи життя, можуть втратити душу, і навпаки, і тому йшли до кінця, Вони дають нам віру словом, долею, тим що вони були і є. Вони давали уявлення про свободу і вчать нас бути вільними. В цих неймовірних умо­вах письменники республіки зберегли художнє слово, а значить можливість відродження української літератури у майбутньому.

V. Домашнє завдання:

1. Зробити буклет про письменника Миколу Зерова.



2. Написати відгук на твір М. Куліша «Мина Мазайло».
Каталог: doc -> files -> news -> 603
news -> Тетяна Іллівна Ящишин викладач вищої категорії образотворчого мистецтва
news -> Положення про опорний загальноосвітній навчальний заклад в питань роботи з основ здоров’я Загальні положення
news -> Тема майстер-класу: використання хмарних технологій у навчанні англійської мови. Мета: Освітня
news -> Різноманітність плодів. Лабораторна робота №10 "Будова і різноманітність плодів."
news -> Учнівська конференція «Чорнобиль – біль і трагедія України» Мета
news -> План-конспект бінарного заняття гуртка „Mit Spa? (музичне виховання + німецька мова) 7 клас
news -> Чарівний олівець
news -> Програм а література ( російська та зарубіжна) для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою
603 -> Використання пропорцій «Золотого перетину» на уроках композиції в старших класах дхш
603 -> Тема проекту: «Учнівська платформа»

Скачати 42.14 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка