Урок позакласного читання за драмою Б. Грінченка «Степовий гість» Тема уроку. Драма «Степовий гість»



Скачати 139.5 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації29.11.2018
Розмір139.5 Kb.
ТипУрок
  1   2
УРОКИ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ ЗА ІСТОРИЧНИМИ ДРАМАМИ БОРИСА ГРІНЧЕНКА
Урок позакласного читання за драмою Б.Грінченка «Степовий гість»

Тема уроку. Драма «Степовий гість»

Мета уроку: узагальнити відомості учнів про життєвий і творчий шлях Б.Грінченка; повторити поняття «драма»; ознайомити з проблематикою, особливостями сюжету та композиції твору; поглибити і розширити знання змісту драми «Степовий гість»; забезпечити глибоке проникнення в авторський задум; розвивати уміння і навички текстуального аналізу драматичного твору; активізувати критичне мислення школярів; виховувати інтерес до історичного минулого України.

Тип уроку: урок позакласного читання.

Обладнання: портрет Б.Грінченка, виставка творів письменника.

Хід уроку

І.Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

«Незакінчене речення»

Борис Дмитрович Грінченко народився … (9 грудня 1863 року)

Його дитячі роки пройшли … (на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії)

Своїми «першими вчителями літературними» він назвав … (В.Скотта, Дж. Г. Байрона)

Письменники, твори яких сприяли формуванню вольового характеру майбутнього письменника, - це … (В.Гюго, М.Гоголь, О.Пушкін, М.Некрасов, О.Кольцов)

Його рідна бабуся по батькові доводилась двоюрідною сестрою славетному … (Г.Квітці-Основ’яненку)

Книга, що стала особистим «євангелієм Б.Грінченка» - це … («Кобзар» Т.Шевченка)

Юний автор захопився написанням … (віршів, повістей, драм, критичних розвідок)

Ув’язнення Грінченка обернулося фатальними наслідками: … (віднині він позбавлявся права здобути не тільки вищу, а й середню освіту)

З 1881 року він починає працювати … (вчителем)

У 1881 році він дебютував як український письменник віршами, опублікованими на сторінках журналу «Світ» під псевдонімом … (Іван Перекотиполе)

Письменник, до якого з довірою потягнувся Б.Грінченко з середини 80-х років, і вдячність котрому за підтримку він зберіг на все життя – це … (Іван Франко)

У 1902 році Грінченко починає роботу над укладанням … (словника, на основі якого був прийнятий перший український правопис у 1921 році)

Розвиток літератури письменник неодмінно співвідносив із завданнями … (соціального і національного визволення народу).

У байкарському доробку Борис Грінченко продовжив традиції … (Є.Гребінки, Л.Глібова, дослідником творів яких він був).

Перший великий твір – це … («Сонячний промінь», 1890).

Дилогія Грінченка про село - … («Серед темної ночі», «Під тихими вербами»).

За слова І.Франка «талановитий поет і повістяр» покинув епіку задля драми, щоб … (дати українській літературі історико-патріотичну драму вищого стилю).



ІІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів.

Слово вчителя.

До Бориса Грінченка перейшли гени спадковості від його прапрадіда козака Грінченка, котрий під час виборів до так званої законодавчої комісії у 1776 році за часів Катерини ІІ наполегливо домагався, щоб цей «виборний» орган клопотався про повернення козаччини. За цю свою впертість він був покараний нагаями і був закутий в кайдани. Тому не дивно, що у творчості письменника з’явились твори, у яких відображена козацька доба. Отже, весна 1648 року.



ІУ. Основна частина.

  1. Повідомлення учня

В очах панівних станів становище в Україні наприкінці 40-хроків ХУІІ століття було досить спокійним. Здавалося, у далеке минуле відійшли жахи повстань 20-30-х років, були знищені ненависні їм народні проводирі й тисячі непокірних козаків і селян. Шляхтич знову почував себе повновладним паном – карав і милував, збільшував повинності і організовував нові фільварки, перерозподіляв землю і підтримував унію. Задушеному панщиною та іншими повинностями селянину у житті було відведено одне – відробітки на полі власника, особиста неволя, ранкова молитва і недільна проповідь.

Проте це було лише зовнішнє благополуччя. І «золотий спокій» був спокоєм лише для панівних верств населення, які не винесли жодних уроків з подій кінця ХУІ – 20-30-х років ХУІІ століття. А насправді йшло поступове накопичення всіма пригнобленими станами сил перед вирішальною сутичкою з міцною державною машиною Речі Посполитої.

У цей час на політичному горизонті України з’явилася людина, якій судилося відіграти епохальну роль в історії України – Богдан Хмельницький. Обраний у січні 1648 року гетьманом, Хмельницький розіслав по Україні універсали і листи, зміст яких відбивав думи і сподівання широких народних верств. «Щодо мене, - писав гетьман, - то не буду жалувати ні життя, ні сили, готовий на всякі небезпечності, усе віддам… для загальної свободи».

Навесні 1648 року в Україні панувала тиша. Але ця тиша була обманливою. Відчувалося наближення бурі, якої ще Річ Посполита не знала. Звістка про події на Запоріжжі швидко розлетілася по інших українських землях. На Подніпров’ї швидко посилилася визвольна боротьба. Селяни, козаки, ремісники й міська біднота повсюдно організовували повстанські загони, які громили панські маєтки. «Висипав хміль із міха і наробив ляхам лиха», - говорили тоді у народі.



  1. Слово вчителя.

Українські землі поступово охоплює вогонь національно-визвольного руху. Як це відобразилось на долі пересічних українців, простежимо на прикладі героїв драми Б.Грінченка «Степовий гість».

  1. Рольова гра-літературна конференція «Як це було»

Учень-Яким. 8 років тому я, Яким Демченко, разом із батьком та Панасом повертався додому, коли на нас напали Золотницький зі своєю правою рукою Мартином. Вони вбили батька і Панаса, а мене сам Золотницький вдарив шаблею по голові. Коли я отямився, надумав іти додому та тут наскочили татари і забрали в ясир, а згодом продали на каторгу, де провів 6 тяжких років. Звідти мене звільнили козаки, разом із яким я опинився на Запоріжжі. Саме там дізнався, що мати вийшла заміж за Золотницького, тому не захотів вертатися додому, адже у серце закрався сумнів щодо матері, чи не зрадила вона і мене, і батька. Я став добрим козаком, тому не дивно, що мене обрано посланцем самого Богдана Хмельницького. Опинившись у рідних місцях не міг не заглянути до рідної хати. Впізнати мене не могли, бо роки турецької неволі змінили моє тіло і обличчя. Я з’явився, коли вся сім’я вечеряла, і попросив господаря дозволу переночувати, назвавшись козаком лейстровим гетьмана коронного Потоцького Омельком Панченком. Під час розмови із Золотницьким зрозумів, що той щось задумав, тому погодився залишитись перепочити на день-два у його домі. Не міг я довго тримати у таємниці, коли опинився поряд із матір’ю та коханою дівчиною. Зізнався, хто я Наталі. Який я був вражений, коли довідався про те, що всі ці роки Наталя мене чекала і не вірила у мою загибель. Але матері не зміг відкритись, бо боявся, що вона не зможе себе спинити, сама не помітить, як голосом, поглядом чи рухами виявить таємницю. Хоча Золотницький заслуговує на покарання за вчинене зло моїм рідним, але справа визволення рідного краю перш за все. Розмова із убивцею батька підтвердила мені, що Золотницький ніяк не може заспокоїтись і вдовольнитись заподіяним, доки не переконається у моїй вірній смерті. Мені було не пособі чути від нього про бажання бачити мене мертвим. Я пішов на хитрість, навіть почав торгуватись з ним, а в душі сміявся з його скупості. А щоб зупинити Золотницького, повідомив, що Яким (себто я) загинув. І як доказ продемонстрував йому кинджал, де викарбовано «Яким Демченко».

Від Наталі я дізнався про ув’язнення людьми Золотницького одного із наших. Я дуже хотів допомогти Грицькові, але не міг цього зробити заради спільної справи. Та тут і мене самого схопили жовніри, яких привела моя мати, думаючи, що я вбивця її сина. Для мене було несила терпіти таке звинувачення, тому настав час зізнатися. А Золотницькому нагадав, що скоро прийде мить розплати. Завдяки коханій я зумів утекти. Разом із повсталими та козаками захопив Золотницького та його помічників. Я заборонив убивати Золотницького. Таких як він смерть сама знайде. Та він не міг так легко заспокоїтись і кинувся на мене зі зброєю, але загинув сам. Настав новий день, повний нових жадань і сподівань. «Бог посилає нам волю!»



Учень-Золотницький. 8 років тому я отримав те, про що так довго мріяв – багатство. Хоча для цього мені й довелося позбутися давнього суперника, його друга і сина. Я нікому не міг доручити цю справу, тому більшу частину роботи зробив сам, а допоміг мені в цьому Мартин, який і дотепер моя права рука. Після вбивства чоловіка я приклав зусиль, щоб Василині було нелегко справитись з усіма проблемами, та вона про це й не здогадується. Тому багата вдова недовго пручалась і дала згоду на весілля. Багатство – то сила. А я ж шляхтич, маю такі права, як Вишневецький, Сапіга. Я у своєму маєтку король, тому маю право дарувати життя підданому чи на горло його карати. Куди мені до Вишневецького чи Сапіги, вони ж за корону хапаються. А в мене стільки багатство, стільки й сили. Хоч мій маєток проти маєтків Острозьких чи вишневецьких «дурниця», але задля неї я бив тяжко поклони перед магнатами, багато прохав, мусив одружитись із жінкою, що мала добрий посаг. Та мрію придбати ще більше сили, щоб не бути незнаним шляхтичем, а стати таким, як Вишневецькі. Це моя вкохана думка, для здійснення якої треба подолати ще не одну перешкоду. Ніхто не бачив загиблого сина Василини. От і боюся, що з’явиться Яким і забере все. А друга частина добра – Наталин посаг (це дівчина-сирота із багатого козацького роду, яку взяла на виховання Василина). Якби вона не мала багатства, то не тримав би її і дня у своєму маєтку. Отож треба одружити мого сина Яся з Наталею, щоб багатство залишилось в одних руках.

Всіх, хто не хоче мені коритись, кого не спинять тюрма чи катування чекає шибениця. Я виб’ю козацтво із хлопів. Хто такі запорожці? Це ж гультяї та розбишаки! А Хмельницький – проклятий бунтівник, якому давно треба на шибениці висіти. Добре, що поки у нас все тихо. От добре, що до господи нагодився лейстровим козак коронного гетьмана. Я зумію його використати у власних цілях. Залякування і золото допоможуть зробити справу. І яким же було моє розчарування, коли почув, що син Василини загинув, а ф знову не маю змоги переконатись на власні очі у його смерті. Я змушував лейстровика називати все більше і більше доказів, поки той мене не переконав. От тепер можна до весілля готуватися. Дарма, що там думають Василина чи Наталя: моя воля – найліпша порада. Погано виховала Василина сироту, «надто вимовна і до суперечностей скваплива зробилася». А щоб Василина не думала, що Яким повернеться, повідомив їй, що сина її убив козак, який жив у них. А тут ще на додачу кобзар-«клятий волоцюга» зі своїми піснями. Вигнав зі свого двору, щоб не розводив пісень про якусь там правду. Хлопи і так неспокійні стали, починають погрожувати мені. Якби я міг «усіх своїх хлопів на ланцюги прикувати – як псів, як звірів»! Та нічого, призвідця ув’язнили, поговорять з ним розпеченим залізом та батогом, то все скаже. Хоча лейстровим запевнив мене у смерті Якима, та сумніви повністю не залишали мою душу. Якою ж несподіванкою було для мене зізнання козака у тому, ким він є насправді. Тепер я сам можу переконатись, що Яким таки загине, бо віддав наказ готувати шибеницю. Тепер ніщо не може зупинити мене на шляху до заповітного багатства. А «щоб очі дурням замазати», я знайду чимало добрих слів. Ну хоча б от такі «Добро до Речі Посполитої мені є над усе найвище. Задля цього я навіть родича на належну кару віддати мусив». Але як погано, коли мало на кого можна покластися. Не встерегли Якима – утік гульвіса і паливода. Ще й Наталя комизиться, не хоче заміж за мого Яся виходити. Та моє слово – закон, я навчу коритися. Весіллю завадило повстання. Я разом із Мартином, Ясем та челяддю стріляв у повсталих, але нас захопили. Їх не зупинили мої образи, прокльони – мене відпустили за наказом Якима. Я не потребую благородства від того, кого так хотів позбутися, тому кинувся на нього з кинджалом, але загинув сам від шаблі козака.



Учениця-Наталя. Мене змалку виховувала Василина разом із своїм чоловіком після того, як я стала сиротою. Їхній син Яким був мені за доброго брата, якого я згодом покохала своїм ще дитячим серцем. Кращої родини я не знала. Та заздрість лихих людей завдала великого нещастя. Названий батько був убитий, а названий любий брат зник. Нещасна мати дуже горювала, але життя немилосердне до одинокої вдови. Щоб захистити те, що у неї ще залишилось, вона вдруге вийшла заміж. Я поважала панотця Степана, але відчувала його лихе серце. Мої побоювання скоро знайшли підтвердження: Золотницький вирішив видати мене заміж за нелюбого Яся. Ніхто не поцікавився чи кохаю я його, чи любий він мені, чи до душі його слова. Я не збираюсь коритись Золотницькому. Вірю, що Яким не загинув. «Не вірю я, не хочу вірити, щоб він мертвий був.» моєї віри вистачає, щоб підтримувати матінку. І Бог винагородив мене за мої сподівання – Яким живий. Мій любий, найдорожчий братік, орел милий, серце моє! А Золотницький – «Душогуб! Проклятий!» Я дізналася, що Яким не просто так повернувся у рідні краї. От-от має розпочатися повстання. Хоча мені й страшно стало від цієї звістки, та хочеться разом із Якимом іти назустріч Сонцю.

Тепер я бути боронитися, поки є сила. А якщо це не допоможе, то є гострий ніж і річка глибока. Я не боюсь Золотницького, бо вже доросла, та й не дочка я йому і маю свою волю. Мене ніхто не зможе присилувати вийти заміж за нелюбого. Я краще погоджусь на льох, ніж на таке весілля. І про це я говорю відкрито прямо в очі Золотницькому, не боячись його покарання. Але починається повстання. Першим, хто був приречений Золотницьким на страждання, став Грицько, у стрісі хати якого знайшли приховану зброю. Я єдина заступилася за нього. Розумію, що «коли не пощастить нам, то й мені годі жити… Або вільна, або мертва».

Завдяки намовлянням Золотницького Василина привела до господи жовнірів, які взяли під варту Якима. Я умовила служницю Ївгу допомогти мені відволікти вартових і передала коханому пістоль, кинджал та гроші. Допомогла йому втекти, а сама залишилась ув’язненою, бо розуміла, що зі мною він далеко не втече. Коли мене привели до Золотницького, то прямо йому зізналася у тому, що допомогла втекти Якиму. Його погрози для мене нестрашні, бо моя віра у Якима сильна: «Скоро він прийде і визволить мене». Я намагалася достукатись до серця Золотницького, адже він занапащає життя своєму сину, не бажає йому добра. Але так і не змогла. Я навіть змогла вирвати кинджал у Золотницького. Та Мартин і Ясь вирвали кинджал і вивели мене.

Учениця-Василина. Мені вже за 40 років. Була я щасливою, а ще більше нещасною. Мала коханого чоловіка, любого сина, та залишилася тільки донька названа, яку полюбила, як рідну. Підло вбили мого мужа, а син пропав без вісти. Залишилась сама з Наталею. «Добрі» люди, що ласі до чужого добра, намагалися забрати все, що мали. І тут знову у моєму житті з’явився Степан Золотницький, який ще замолоду упадав за мною. Сам удівець, я – вдова. Повірила його словам, та дала згоду на одруження. Якби ж то я знала, що він за людина! Але вже пізно щось змінювати. Одна розрада у мене є – це Наталя. Вона й до сьогодні кохає мого сина, тому не втратила надію на його повернення, як її втратила я. 8 років минуло, а я не можу змиритися зі смертю першого чоловіка і сина. Для мене мука не минає, а стає все тяжчою. Це, мабуть, тому, що зневажила пам’ять загиблих, «пішла за цього нелюда і сама себе потоптала йому під ноги», не знала, що йому багатства мого та Наталиного треба було. Степану треба було паном великим над усіма зробитися. А я то вірила, що він буде від лихих сусідів охороняти. Після цього я сама собі гидкою стала. Як мені упеклися його знущання, утиски, катування. Ненавиджу усіх, хто до нього прихильний, і ненавиджу все, що він любить. Тому й радила Наталі не попускати Степану, не слухатись, боротись, щоб вона не каралась увесь вік так, як я.

Мене вже ніщо не може порадувати. Але маю велике бажання дізнатися, від чиїх рук загинули чоловік і син, та помститися за них. «Давно вже в душі в мене ця думка живе й палить мені груди, і пече мене. Якби я знала!.. Якби я зустріла того душогуба!.. Убила б його, оцими руками задавила б!..» Я розпитувала людей, слухала, але так нічого не довідалась. Навіть до ворожки ходила. А тут ще Золотницький надумав свого Яся з Наталею одружити. Докоряла йому, що не порадився, сам все вирішив. Та що йому мої слова! Він сам собі господар. А коли я почула від нього про загибель від сина від рук заїжджого козака, то відчула, що готова до помсти. Привела в дім жовнірів і вказала на лейстровика як бунтівника. Та коли зрозуміла слова Наталі, що переді мною Яким, якого я тільки-но зрадила, вже нічого не могла зробити. Сама своїми руками віддала на вірну смерть сина. «Ні, тепер я вже не мовчатиму!.. Убив мого чоловіка, хотів і сина вбити…» Тепер ще хоче й Наталю згубити. Я не попущу! Проклинаю Золотницького навіки від бога й від людей! Знайшла у собі сили протистояти Золотницькому, навіть задумала допоїти повстанцям та мене за наказом Степана зв’язали. Та все ж таки бог є на світі. Він віддав синові у роки його ворога.



  1. Бесіда:

  • Чому драма отримала назву «Степовий гість»?

  • Що символізує назва твору?

  • Кого з героїв твору можна назвати степовим гостем? Чому?

  • Перший варіант назви «За батька» був змінений автором. Чому?

  1. Робота у групах.

Підібрати цитатну характеристику головних героїв твору. Визначити, які риси характеру героїв підтверджують вибрані цитати.

Герой твору

Цитати

Риси характеру

Золотницький

Я – шляхтич

Дарувати життя підданому чи на горло карати

Бив поклони перед магнатами

Мусив тяжко працювати, мусив одружитися із жінкою, що мала добрий посаг, багато прохав,

Придбати силу, щоб не бути незнаним шляхтичем

Хто смітиме мені не коритися – на шибениці буде

Моя воля – найліпша порада

Усіх своїх хлопців на ланцюги прикувати, як звірів, бо справді звірі

Добро до Речі Посполитої мені є над усе найвище

Багато можна добрих слів знайти, щоб дурням очі замазати

Закину тебе в темницю і доти там держатиму, аж поки навчу коритися


Вихваляння

Усвідомлення сили своєї влади

Приниження

Прагнення бути відомим

Жорстокість

Хитрість





Ясь

Я ж шляхтич

Не можу я з холопами запанібрата бути

Ласий, щоб карати

Що те військо!.. Хлопи, волоцюги, здобишники!..

Своя воля є тільки у шляхтича, у хлопів її немає


Справжній шляхтич



Наталя

Бідні ви, бідні, мамочко!

Не вірю я, не хочу вірити, що він мертвий!

Краще вмру, ніж за нелюбом буду. Боронитимусь, поки сили, а як ні … є в мене ніж гострий, є в мене річка глибока!..

Маю свою волю… мене ніхто не може присилувати

Коли не пощастить нам, то й мені годі жити!..

Або вільна, або мертва!

От дівчина, що вона така смілива

Я не могла не вірити



Жаль

Горда


Смілива

Яким

Зостарівся на каторзі турецькій

Чи тая й досі це мати, що тоді була?

Страшніше невільником бути

Годі нам поневірятися!.. І ми хочемо жити по-людському!..

Виб’ємося з кормиги лядської, а як не пощастить, то хоч поляжемо за волю, за рідний край!

От добрі люде: хоч вішають, а проте з голоду пропасти не дають

Я не хочу його крові…не ми його вбивати будемо – хай його неповинна кров поб’є!





Василина

Пішла за нелюда і сама себе потоптала йому під ноги

Минають роки, а мука не минає, все тяжчою стає

Сама зневажила пам’ять моєї дружини найдорожчої, мого сина вкоханого

Понадилась на його слова ласкаві

Ой, гидка я, гидка сама собі

Не жалій мене, краще докоряй!

Так упеклися мені його знущання, його утиски та катування

Ненавиджу все, що він любить

Не слухай, борись

Зневірилися

Давно вже в душі в мене думка про помсту живе і палить мені груди, і пече мені

Убила б його, оцими руками задавила б

Ні, тепер уже не мовчатиму








  1. Завдання:

  1. Назвати проблеми, які порушує автор у драмі «Степовий гість».

  2. Назвати героїв-антиподів.

  3. Скласти схеми життєвого шляху Якима Демченка і Степана Золотницького.

Я
Воля
ким


Відмова від помсти


Повернення до коханої і матері


Посланець Богдана Хмельницького


Запорізька Січ


Турецька каторга


Татарський полон


Поранення




З
Залицяння до багатої дівчини Василини
олотницький


Вбивство чоловіка і сина Василини

Одруження з Василиною


Знущання над слугами


Підкорення своїй волі Яся, Василини

Прагнення прирівнятися до Вишневецьких

Намір убити Якима і зірвати повстання


Смерть



У.Підсумок уроку

1.Підсумкова бесіда:



  • Що підштовхнуло автора до написання драми «Степовий гість»?

  • Хто з героїв твору, на вашу думку, є втіленням українського духу?

2. «Мікрофон»

Чим запам’яталась вам драма «Степовий гість»?

3. Підсумкове слово вчителя.


Урок позакласного читання за драмою Б.Грінченка «Серед бурі»

Тема уроку. Б.Грінченко. Драма «Серед бурі»

Мета уроку: розкрити сюжетну колізію драми «Серед бурі», розглянути художньо-естетичну концепцію морального вибору на прикладі драми «Серед бурі», порівняти історичний портрет П.Дорошенка із створеним у творі образом, розвивати уміння аналізувати драматичний твір; сприяти розвитку логічного мислення, творчої уяви; виховувати патріотизм, почуття гідності.



Тип уроку: урок позакласного читання.

Обладнання: текст драми «Серед бурі», портрети гетьманів П.Дорошенка і М.Ханенка, історична карта «Україна у ІІ половині ХУІІ століття».

Міжпредметні зв’язки: історія

Хід уроку

І.Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів.

  1. Індивідуальне повідомлення учня.

Поділ України та перехід під владу Польщі істотно ускладнили становище Правобережної України. 60-80-ті роки ХУІІ століття принесли на її багатостраждальну землю небачені біди і тяжкі випробування. Населення було втягнуто у круговерть міжусобиць гетьманів та окремих представників української старшини, його знищували і насильно обертали в рабство турки і татари. Родючі ниви краю були перетворені на поле битви ворогуючих між собою держав. «Руїною» називали сучасники цей драматичний період в історії України. Справді, сотні сіл, міст і містечок були спалені або розорені, запустілі сільськогосподарські угіддя, багато людей, залишивши рідні оселі, втекли у більш безпечні місцевості. В глибокому занепаді перебували ремісниче виробництво і промисли, ледве животіла торгівля.

З 1665 року розвиток політичних подій значною мірою пов’язаний з діяльністю Петра Дорошенка, одного із найбільш видатних людей Української держави.



2.Слово вчителя.

Творчу увагу Бориса Грінченка як драматурга особливо привертає насичене визначними подіями в історії української державності ХУІІ століття. Подіям цього періоду присвячена одна із історичних драм – «Серед бурі» на що вказує і сам письменник: «Діється у місті Кальнику восени 1671». Один із періодів довгої епохи в історії України під назвою Руїна в черговий раз переділив українське суспільство, українську громаду на дві частини. Сюжетна лінія драми побудована ще й на антагоністичному протистоянні прихильників двох таборів. Драма «Степовий гість» заснована на соціально-політичному конфлікті.



ІІІ. Основна частина уроку.

1.Робота зі схемою «Українське суспільство»



2.Індивідуальне повідомлення учня. «Історичний портрет Петра Дорошенка».

Вихований у козацькій родині (його дідом був гетьман Михайло Дорошенко), юнак одержав добру освіту, вивчав у Києво-Могилянській академії польську і латинську мови, історію і риторику. Петро змалку ріс волелюбним, патріотично настроєним, впевненим у правоті боротьби своїх предків за козацькі ідеали. У ІІ половині ХУІІ століття він вже був добре відомим серед широких кіл української людності. Позаду у нього була участь у Визвольній війні, високі старшинські посади у війську Запорозькому, боротьба проти польської шляхти, турків і татар. Дорошенко – один із сподвижників Б.Хмельницького – був переконаний у необхідності створення Української держави. Тому, незважаючи на труднощі, він послідовно і наполегливо добивався втілення у життя ідей свого великого попередника.

Намагаючись звільнити рідну землю, він розпочав боротьбу проти поляків, пішов на спілку з татарами й турками, вів переговори з представниками російського царя. Ставши у 1668 році гетьманом по обидва боки Дніпра, П.Дорошенко, здавалося, досяг своєї мети. Але доля розпорядилася по-іншому. Незабаром він втратив Лівобережну Україну. На Правобережжі розпочалися тяжкі бої з королівськими військами. У цій ситуації гетьман змінює свою зовнішньополітичну орієнтацію. Він уклав у березні 1669 року з султаном договір, згідно з яким визнав себе васалом Порти. Цей союз викликав невдоволення як у рядового козацтва і селянства, так і серед частини старшини. Різко негативно на нього відреагувала Запорозька Січ. Ситуація загострилася ще й у зв’язку з появою на Правобережжі нового претендента на гетьманську булаву ставленика Польщі Миколи Ханенка.

Політична боротьба П.Дорошенка продовжувалась до 1676 року. Не допомогли ні терор, ні заклики про допомогу з боку союзників. Залишений усіма, восени 16776 року він склав свої клейноди і присягнув на підданство російському царю. Своє життя закінчив у власному маєтку Ярополче Волоколамського повіту у 1698 році.


3.Робота зі створення схеми «Петро Дорошенко і Микола Ханенко очима героїв драми Грінченка».


4.Фронтальна бесіда за змістом твору:

  • Що є зав’язкою твору?

  • Про що свідчить коливання настроїв серед козацької старшини Кальника?

  • Які біографічні відомості знаходимо у монолозі Оксани (середина І дії)?

  • Хто такий Грицько Доленко? Перед яким моральним вибором він опиняється? Чому?

  • Чи розчаровується Оксана у Грицькові? Чому?

  • Як еволюціонував жіночий образ у Б.Грінченка?

  • Які риси характеру притаманні Оксані?

  • Що вирізняє серед герої твору Василя Коваленка?

  • За допомогою яких художніх засобів характеротворення автор розкриває образ полковника Коваленка? Підтвердіть прикладами з тексту твору.

  • Як ставиться полковник до дружини Оксани?

  • Риси якого героя знаходимо в образі Василя Коваленка?

  • Яким є життя, на думку головного героя?

  • Назвіть психологічно напружені епізоди у драмі.

  • На що йде сотник Лясковський, щоб привернути козаків на свій бік? Чого він прагне? Як це характеризує героя?

  • Що задумав Лясковський спільно із Старовський та Жилинським? До чого це призвело?

  • Що є кульмінацією твору?

  • Як автор домагається від читача увесь час переживати за долю Василя й Оксани?

  • Як повівся Коваленко на суді?

  • Перед яким вибором опиняється герой? Чому, на вашу думку, замість того, щоб залишитися біля тяжкопораненої Оксани, він очолює козацький контрнаступ?

5.Робота над закінченням схеми «Українське суспільство».








6.Завдання:

  1. Поясніть вибір автором назви твору.

  2. Чому сучасники Грінченка вбачали у цій драмі багато співзвучного тогочасним подіям?

ІУ. Підсумок уроку

Заключне слово вчителя.

Бориса Грінченка глибоко цікавили гострі національні і соціальні проблеми. Він не міг не реагувати на них і старався висловлювати свою думку у власних творах. Драма «Серед бурі» своїм ідейним спрямуванням відповідала часові наростання визвольної боротьби у країні і викликала у сучасників письменника жвавий інтерес. Завдяки глибокій проникливості Грінченка в сутність зображуваної ним доби драма отримала високу оцінку Івана Франка. Волелюбно-героїчна спрямованість п’єси «Серед бурі» викликала цілі маніфестації у театрі.


Урок позакласного читання за драмою Б.Грінченка «Ясні зорі»


Каталог: attachments -> article
article -> Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни «історія україни» для студентів окр «Молодший спеціаліст»
article -> Основи теорії літератури
article -> До листа Міністерства освіти і науки України від 17. 08. 2016р. №1/9-437
article -> План роботи методичного об’єднання вчителів-предметників суспільно-гуманітарних наук на 2015/2016 навчальний рік
article -> План роботи методичного осередку вчителів-предметників природничо-математичних наук на 2015/2016 навчальний рік
article -> Рішення щодо оцінювання навчальних досягнень учнів курсів за вибором приймається навчальним закладом
article -> Получение патента на полезную модель

Скачати 139.5 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка