Уроків по темі «Бертольд Брехт видатний німецький письменник. «Епічний театр Б. Брехта»



Дата конвертації25.11.2018
Розмір0.55 Mb.
ТипУрок
Черкаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №22

Черкаської міської ради Черкаської області

ЦИКЛ УРОКІВ
По темі «Бертольд Брехт – видатний

німецький письменник.
«Епічний театр Б.Брехта»
Черкасова Алла Володимирівна,
учитель світової літератури
та російської мови,
спеціаліст вищої категорії,
учитель-методист

Черкаси - 2015


Урок перший
Тема. Бертольт Брехт - німецький драматург, прозаїк, поет, теоретик літератури і театру.

Мета: ввести учнів у життєвий і творчий світ Б.Брехта, розкрити своєрідність «епічного театру», розвивати вміння школярів обґрунтовувати свою думку про драма­тичний твір, формувати театральні смаки.

Тип уроку: лекція з елементами бесіди.

Обладнання: портрет Б.Брехта, збірки його творів, фотографії сцен вистав і окремих акторів.

Епіграф: Нові ідеї дістають найчіткіше формуван­ня у боротьбі зі старими ідеями.
Повідомлення теми і мети уроку.
Завдання: записати план лекції.
Повідомлення учня про дитячі та юнацькі роки драматурга.


Етапи становлення особистості

Бертольт Брехт народився 10 лютого 1898 року в ста­ровинному баварському містечку Аусбурзі, де «найви- датнішими» спорудами були міський театр і ратуша, в особ­няку, який зручно розташувався на березі невеличкої річки. Його батько був директором великої паперової фабрики Ойген Бертольд Фрідріх, але рідні називали його Ойгеном (німецький варіант Євгенія), підкреслюючи грецький смисл цього імені -Благородний.

Вчився Брехт у реальній гімназії, де відбувалося фор­мування незалежного характеру майбутнього драматурга.

Відомий випадок, коли 17-річний Брехт-гімназист на пропозицію баварських учителів написати твір на слова Горація «Солодко й почесно вмерти за батьківщину»

відгукнувся словами, сповненими їдкого сарказму:

«Вислів, що вмерти за батьківщину солодко й почес­но, можна розцінювати лише як тенденційну пропаганду. Прощатися з життям завжди важко, в ліжку так само, як і на полі бою, і особливо людям молодим у розквіті сил. Тільки пустоголові дурні можуть зайти у своєму порожньо­му красномовстві так далеко, щоб говорити про легкий стрибок крізь темні ворота».

За цей твір Брехта мало не вигнали з гімназії. А май­бутній драматург таким чином бунутував проти буржуаз­ної моралі, проти ідеї вірнопідданського патріотизму.

З 1914 року вірші й есе 16-річного гімназиста стали регулярно з'являтися в пресі. Автор підписував їх напівпсевдонімом Берт Брехт. Згодом скорочене ім'я зно­ву стало повним, змінивши на кінці букву «д» на «т»: з'явився Бертольт Брехт.



Учням цікаво буде послухати про друзів та світ за­хоплень Брехт.

Першимим слухачами й глядачами драматурга були його шкільні друзі. Для них він грав на гітарі, співав вірші і пісні. Навколо молодого митця гуртувалася молодь, ор­ганізовувався своєрідний гурток Брехта.


Повідомлення другого учня.

Життєві випробовування

Після закінчення в 1917р. гімназії Брехт вивчає при­родничі науки й медицину в університетах Мюнхена і Берліна. Але війна, що надто затяглася, вимагала все но­вих солдатів, а отже, і нових жертв. Через рік Брехта при­зивають в армію. Він - санітар аугсбурзького військового госпіталю. Дедалі більше зростаючий шовіністичний чад і мілітаристський психоз викликають у Брехта не лише гнів і обурення, а й відвертий бунт проти насильства. Саме


тоді і з'являється його знаменита «Легенда про мертвого солдата» — чудова сатира на кайзерівську Німеччину з її прогнилими соціальними устоями.

Учень читає уривок з вірша.

Коли ж війна під гуркіт гармат
Зустріла четверту весну свою,
Висновку мусів дійти солдат
І загинув геройськи в бою.

Ревла канонада. Свистіла сталь.
Ворог не зовсім знеміг.
І кайзер відчув до солдата жаль:
Він в землю дочасна ліг.
Вже літо. Солдат спочиває, лінько.
Над цвинтарем сонце сія.
Якось уночі приходить
Військова лікарська комісія.

«Легенда про мертвого солдата» — це не тільки сатира на сучасну Брехтові дійсність 1918 року, а й оригінально написаний вірш -передчуття.

У 1918-1920-і роки формуються теоретико-драматичніуявлення Б.Брехта. За цей час він написав 26 театральних рецензій на вистави аугсбурзького театру, які дають змогу судити про своєрідну еволюцію поглядів митця.

1923-1924-і роки були для Б.Брехта надзвичайно важливими як щодо світоглядного мужніння, так і щодо твор чого зростання.

Незважаючи на великі успіхи і досягнення Брехта в театральному мистецтві, він не міг далі перебувати в Мюнхені. У листопаді 1923 року під час гітлерівського путчу ім'я Брехта було занесене фашистами в чорний список
тих, хто підлягав знищенню. У 1924 р. Брехт, прийнявши пропозицію Макса Рейнгардта, переїжджає в Берлін для роботи в Німецькому театрі.

У 1927 р. окремим виданням виходять вірші, написані Брехтом протягом десяти років. «Домашні проповіді» (так незвично називалася ця поетична збірка) засвідчили не прийняття поетом наскрізь пройнятого брехнею буржуаз-


ного світу. Разом з тим вони засвідчили появу нових тем, які згодом Брехт талановито розкриє у таких драматичних творах, як «Тригрощова опера», «Махагоні», «Свята Іоан на скотобоєнь» та ін.



Драматична форма театру

Епічна форма театру

Дія

Розповідь

Залучає глядача до сце­нічної дії і розтрачує його активність.

Робить глядача спостерігачем, але пробуджує його актив­ність.

Дає йому змогу виявити почуття

Примушує його приймати рішення.

Переживання

Світогляд

Глядач співпереживає

Глядач вивчає

Гіпноз

Аргументація

Сприймання консервується

Переходить у пізнання


Теорія епічного театру

Наприкінці 20-х років поступово починає формуватися естетика і теорія театру, який увійшов в історію як епічний. Брехт по-новому прагне глянути на природу емоцій, що їх відчуває людина, яка сприймає театральну виставу.


Драматург намагається переглянути провідні принципи драматичного (арістотелівського) театру, в основі якого лежить відомий катарсис: очищення глядача через страх і співчуття до традиційної долі героя від таких ефектів.

Брехт намагається у рамках сценічного мистецтва ро зумно використати вплив твору мистецтва на емоційний світ глядача з метою активізації його мислення. У 1930 р. в нотатках до «Піднесення і падіння міста Махагоні» Брехт, підводячи своєрідний підсумок цілому етапу своїх роздумів над долею сучасної йому драми, наводить таку широко відому схему.

Проте, розмежовуючи драматичну й епічну форми теа­тру залежно від їх впливу на глядача, Брехт недвозначно наголошує: «Ця схема вказує не на абсолютне протистоян­ня двох форм театру, а переважно на зміщення акцентів. У рамках кожної з цих форм театру можна віддати пере­вагу «чуттєво-сугестивному чи суто раціональному».

Учитель звертає увагу на «ефект очуження».

Принципово важливою основою епічної драматургії є ефект очуження.

«Очужити подію чи характер, - підкреслював Брехт, оз­начає насамперед позбавити цю подію чи характер усього очевидного, знайомого, зрозумілого і збудити відтак зди­вування і зацікавленість». У такій своїй якості ефект очу­ження насамперед генетично взаємозв'язаний з мис­тецтвом театрів стародавнього Сходу (Китаю, Японії).

Ефект очуження в традиційних театрах Сходу (китайський театр музичної драми, японські «Но» і «Кабукі») виявляється в традиційному, постійному гримі для певного амплуа; в умінні акторів з допомогою відточеної мімічної гри ретро­спективно розповісти про життя героїв; в «цитації» актором ролі свого попередника вчителя-актора; в коментуванні сценічної дії і розкритті змісту наступного епізоду п'єси за до­помогою так званих компонентів. У сценічному мистецтві театрів Сходу ефект очуження припускає звичайне зображен­ня незвичайного, сприяє виникненню сценічної ілюзії, емоційному вживанню глядача в те, що відбувається на сцені.

А в театрі Брехта ефект очуження передбачає незви­чайне зображення звичайного, це - своєрідне очуження «навиворіт». Щодо цього можна говорити не просто про подальший розвиток Брехтом традицій східного театру, а саме про їх діалектичний розвиток.



Учень.

В еміграції

27 лютого 1933 року у Берліні горів рейхстаг, на німецьку землю прийшов фашизм. Наступного дня Б.Брехт покинув країну. А через два роки батьківщина позбавила його громадянства, і він після війни не тільки не вимагав його відновлення, а з неприхованою глуз­ливістю виробив собі австрійський паспорт.

Перші шість років еміграції Брехт прожив у Данії. З ру­кописом п'єси «Життя Галілея» він утік із цієї країни і неза­баром опинився у Сполучених Штатах Америки (1941-1947).

В еміграції були написані такі відомі п'єси, як «Страх і відчай у третій імперії», «Матінка Кураж та її діти», «До­бра людина із Сичуані», «Кавказьке крейдяне коло».

- Чи був театр Б. Брехта явищем поодиноким?

Учні розкажуть про Леся Курбаса і його перший театр, який мав назву «Тернопільські театральні вечори» (1915- 1916 p.p.).

Домашнє завдання. Прочитати п'єсу «Життя Галілея», визначити основний конфлікт твору.

Індивідуальні завдання. Підготувати повідомлення:


  1. Історія створення драми «Життя Галілея».

  2. Життя і діяльність ученого Г.Галілея.



Урок другий
Тема. «0 РАННЯ- РАНЬ ПОЧАТКУ!»

Мета: розкрити історію створення п'єси «Життя 1 Галілея», її ідейно-тематичний зміст, показати роль науки в житті людей.
Епіграф: Старі часи минули, настав новий час

Б.Брехт
Обладнання: портрет Г.Галілея, ілюстративний ма­теріал.

ЗМІСТ УРОКУ
У вступному слові вчитель зверне увагу учнів на те, що долі людські й долі світу завжди перебували в центрі уваги Б.Брехта. Але особливої гостроти вони набули в ро­ки його вимушеної еміграції. Письменник вважав, що май бутнє належить тому, «хто доброю справою славний», а через те новому • асові потрібні люди, що вміють не лише самовіддано працювати в ім'я цього майбутнього, а й чітко визначати свою позицію в сучасному, щоб прискорити прихід нових часів. Проблема позиції людини стає для Брехта основою, про що б він не розповідав у своїх дра­мах періоду еміграції.
Наступний етап уроку - повідомлення учнів про історію створення драми «Життя Галілея».

Одне із найцікавіших досягнень брехтівського пера - п'єса «Життя Галілея» - такою, якою він хотів бачити її тоді, була створена за три тижні. Німецьке видання (1955 р.) су­проводжувалось поміткою: «П'єса «Життя Галілея» була написана в еміграції, в Данії, в 1938-39 роках. Газети опублікували повідомлення про розщеплення атома урану, здійсненого німецькими фізиками».


Незадовго до смерті, готуючи постановку п'єси «Жит­тя Галілея» для театру «Берлінський ансамбль» (1957 p.), Брехт повністю зняв картину V («Чума») і картину XV («Андреа перевозить рукопис Галілея через кордон»).

Тут доречно запитати в учнів, чому саме такі зміни зробив драматург і перейти до аналізу п'єси (друга редакція).

Драма «Життя Голілея» — філософська, вона мо­же мати різні тлумачення.

Бесіда:

  • Що допомогло вам вникнути в текст, зрозуміти його?

  • Доведіть, що сюжет п'єси розгортається у добу Відродження. (Згадуються конкретні історичні особи, Галілей постійно говорить про нові часи. «Бо старі часи минули, настав новий час. Ось уже сто років, як людство жде чогось». Знайомство з героєм розпочинається уранці (ранок-символ нового часу), у п'єсі згадується вірш

О рання-рань початку!

О свіжий подих вітру

Від берегів нових!
Виразне читання в особах сцени 1.

Вранішнє вмивання щоразу переривається через не­обхідність зануритись у книги і прочитати лекцію Андреа про нову сонячну систему. Можна скористатися порадами, які давав Брехт акторам, і учням запропонувати такі ж пи­тання для роздумів:



  • Чому Галілей пояснює? Він не може мовчати? Хоче поділитися думками? Має потребу когось навчати? «Чи ця дитина своєю жадобою до знань спонукає його поділити­ся ними? А можливо, вони обидва не можуть стриматись: один, щоб не запитати, а інший, щоб не відповісти; таке братерство цікаве, оскільки одного разу буде жорстоко зруйноване» (Бертольт Брехт. «Про мистецтво театру». К., «Мистецтво». 1977).

  • У чому виявляється демократизм Галілея? (Учений хоче, щоб усі зрозуміли його відкриття. Разом із знання­ми з'являється обов'язок: знання - форма зв'язку між людьми, світле джерело виховання людини).

  • Чи задоволений собою вчений? («Мені вже сорок шість, а я ще нічого не створив такого, що могло б задо­вольнити мене»).

Таким ми бачимо Галілея в сцені 1. Востаннє зустрічаємо героя у сцені XIV.

Як змінився Галілей? А чи змінився?

(Сам Брехт так аналізує цю сцену: «...семидесятирічний Галілей спокійно снідає після того, коли той же учень назавжди залишить його. В цей час він зміниться жахливіше, ніж це могли б зробити тільки роки. Він буде жерти з ненаситною жадобою, і його голова не буде вже зайнята нічим іншим, окрім їжі; він недостойно зречеться свого покликання вчителя, немов тягаря; він, який так нед­бало випивав своє вранішнє молоко і так само пристрас­но бажав навчити хлопчика. Але хіба він п'є молоко і справді недбало? Хіба насолода, яку він одержує від ви­питого молока і вмивання, не пов'язана певним чином з його новими думками? Не забувай: для нього процес ду­мання - це також насолода!»).

Між цими двома сценами - ціле життя людини, адже дія в п'єсі відбувається протягом 1609-1642 р., життя не пересічної людини, а великого вченого: з його перемога­ми і поразками, злетами і падіннями.



  • А що ви знаєте про реального Галілея?

Повідомлення-учня, про Галілея.

Виразне читання діалогу Галілея та Сагредо (сцена 3) від слів: «Сагредо. Але Місяць не може бути Землею з го­рами і долинами...» до слів Галілея: «Мислити - це одна з найбільших насолод людського роду».

Бесіда.



  • У що вірить Галілей?

( «Я вірю в людину, а значить, і в її розум!»)

  • Яка його головна риса характеру?

  • Як Б.Брехт розкриває образ Галілея?

  • Визначте основні конфлікти твору.

  • Які риси епічного театру є у; п'єсі «Життя Галілея»?

Домашнє завдання. Підготуватися до диспуту «Чи правий Галілей?».

Індивідуальні завдання: вивчити напам'ять поезії про Г.Галілея.

Урок третій
Тема: Чи правий Галілей?

Мета: розкрити суспільне значення поведінки вченого та його моральний обов'язок перед народом, вчити учнів висловлювати свої думки, відстоювати власну позицію; формувати у школярів почуття відповідальності не тільки за себе, але й за все, що нас оточує.

Тип уроку: урок-диспут

ЗМІСТ УРОКУ

Поетична п'ятихвилинка (Учні читають поезії О.С.Пушкіна, Дмитра Павличка, Ліни Костенко)

О.С.Пушкін

Движение

Движенья нет, — сказал мудрец богатый.

Другой смолчал и стал пред ним ходить.

Сильнее бы не мог он возразить,

Хвалили все ответ замысловатый.
Но, господа, забавный случай сей

Другой пример на память мне приводит:

Ведь каждый день пред нами солнце ходит,

Однако ж прав упрямый Галилей.


Рух

Немає руху! - Мовив бородатий

Мудрець, - а другий мовчки став ходить.

Влучніш не міг суперника він збить,

І відповідь ту звикли вихваляти.
Але химерний випадок оцей

На пам'ять інший приклад нам наводить:

Адже щодень над нами сонце сходить,

Одначе правий впертий Галілей.

Переклад М.Шаповала




Ліна Костенко

Чи зрікся Голілео Галілей?
Щось люди там балакали про втому.
Про те, що рятувався він. Але й
Не певна я, бо не була при тому.


О, не тривожте, люди, його прах!
Чи знали ви, до осуду охочі, -
Якщо він навіть зрікся на словах,
Які тоді були у нього очі?...

Дмитро Павличко

Галілео Галілей

Печаль мерця в обличчі Галілея:

Або зректися істини й ума,

Або - автодафе! Душа німа

Згортається в темнотах, як лілея.

Кат з чотками, немов з петлею рея,

Стоїть над ним - і виходу нема.

Там жах вогню, тут подлості страма,

Там смерть, а тут прислужницька ліврея.

Він каявся й хрестив своє чоло,

А потім жартома сказав: «Синьйори!

Все ж крутиться Земля, що б не було!»

Те слово чути крізь віки і гори,

- Що десь на дні облудної покори

Кипить, як правди вічне джерело.
Початок обговорення (оголошення теми, мети).

Один із найулюбленіших шляхів пошуку істини у Брехта — шлях до істини через здивування. Ми спробуємо піти за великим драматургом і провести урок у формі дистуту, питання якого також можуть викликати здивування.

Запитання для диспуту.


  • Б.Брехт віддав Галілею багато своїх мрій, улюблених думок. Що ж ріднить Брехта і Галілея?

(Глибока віра в розум. Обоє впевнені, що звільнення і світле майбутнє людей починається з істини. Звільнення думки - перша фаза будь-якого звільнення.

Переконання, що істина веде до рішучих змін у людсь­кому житті.

Повага до сумнівів. Пошуки істини, постійне незадово­лення собою.

Уявлення про демократизм знань).



  • Чи потрібна людям правда, якщо вона позбавляє їх світлої ідеї?

  • Галілей: великий учений чи звичайна слабка людина?

  • «Хто не знає істини, той просто неук. Але хто знає, а називає її брехнею, той злочинець». Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням?

  • Учитель-учні. Як вирішує цю проблему Брехт?

  • Чому Галілей «бачить, але не тисне руху Андреа» (сцена XIV)?

  • У чому полягає трагедія творця?

  • Чи допомагає поезія Л.Костенко зрозуміти Галілея?

  • Чому виникла легенда, яка приписує Галілею слова «А все-таки вона крутиться!»?

  • Чому «Життя Галілея» - це драма ідей?

  • «Життя Галілея» треба трактувати як трагедію чи як оптимістичну п'єсу?

  • Чи правий Галілей?

Домашнє завдання. Підготувати розгорнуту відповідь на одне із питань:

    1. Роздуми Б.Брехта про долю світу і долю людини.

    2. Проблеми п'єси «Життя Галілея».

    3. Місце Брехта у світовій літературі.



ДОДАТОК

(довідковий матеріал до уроків)






Бертольт БРЕХТ

Шлях Бертольда Брехта — драматурга, поета і прозаїка, режисера і теоретика театру, — починаючи вже з його перших театральних рецензій, віршів та пес, завжди супроводжувався різкою полемікою, його творчість була приводом для гострих естетичних дискусій та ідейно-політичної боротьби. Так було в Мюнхені та Берліні у 20-і — на початку 30-х років, так було і в період його перебування в еміграції, й після повернення на батьківщину. Але, без сумніву, Б.Брехт був "найвизначнішим німецьким письменником свого покоління і, незважаючи на існування Й.-Ф. Шіллера та Г. Клейста, певно, найвидатнішим драматургом з усіх, кого знала Німеччина..." (С. Каффнер).

Ойген-Бертхольд-Фрідріх Брехт народився 10 лютого 1898 р. у баварському містечку Аугсбург. Батьки його були досить заможні, щоб забезпечити своїм дітям належне майбутнє. Але старший син уже в юнацькі роки розірвав сімейні стосунки, став ізгоєм і бунтарем проти міщанського побуту.

Закінчивши 1917 р. гімназію, вступив до Мюнхенського університету. Проте невдовзі заняття довелося припинити, бо вже навесні 1918 р. мусив іти до армії й стати санітаром в аугсбурзькому військовому шпиталі. Тут юнак безпосередньо зіткнувся з кривавою практикою війни, став свідком жорстокого понівечення людей та їх "лікування" за прискореною методикою, щоб напівкалік можна було скоріше повернути на фронт. Враження від "мясорубки", гвинтиком якої самому довелося стати, позначилися і на політичних поглядах Б. Брехта, і на його творчості. У той час, зокрема, була написана його відома "Легенда про мертвого солдата", сповнена нещадного сарказму, спрямованого проти німецького мілітаризму.

З надією зустрів письменник революційні події в Німеччині, але очікуваних результатів вони не принесли. Розчарування в революційних силах німецького народу відображено у його творчості, зокрема в драмі "Вій барабанів серед ночі"


  1. . Згодом він відновив заняття в Мюнхенському університеті, але частіше його можна було зустріти в кафе "Стефанія" — штаб-квартирі мюнхенської літературно-художньої богеми.

Вже тоді виявився особливий дар Б. Брехта — уміння залучити до творчого спілкування, до співробітництва багатьох талановитих людей. Невдовзі після переїзду до Мюнхена почав працювати г камерному театрі, але душа його поривалася у Берлін. Починаючи з 1921 р ., письменник неодноразово відвідував столицю, вів переговори з театральними діячами.

29 вересня 1922 р. імя Б. Брехта стало відомим усій Німеччині: цього дня відбулася премєра пєси "Бій барабанів серед ночі", а 24-річний драматург отримав літературну премію імені Клейста. Незважаючи на безсумнівний тріумф у світі мистецтва, буржуазна публіка не сприйняла завзятого молодого письменника. У листопаді 1923 р. під час гітлерівського путчу в Мюнхені його імя було занесене до чорного списку осіб, які знаходилися під особливим наглядом цензури. Б. Брехт був змушений переїхати до Берліна і в 1928 р. після постановки "Тригрошової опери" набув, нарешті, широкого визнання. Б. Брехт розумів, що життя потребує ідейно-філософського осмислення, вимагає від художника свого вираження у мистецтві в адекватній естетичній формі.

Характер публікацій письменника почав змінюватися: замість віршів, оповідань, фрагментів із пес все частіше зявлялися невеликі статті та есе, що засуджували тогочасний стан театру і драматургії. У цих статтях поступово складалися положення відомої "теорії епічного театру". Зазначмо, що цю теорію не треба сприймати як спробу створити власну ^истему нормативної поетики. Скоріше це вторинна функція творчої практики, яка випливала з потреби усвідомлення та узагальнення власного художнього досвіду і тому так часто розроблялася у коментарях та примітках до пес та вистав.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний ("арістотелівський") та епічний. Ось декілька із запропонованих ним зіставлень:




Драматична форма театру

Епічна форма театру

сцена "втілює" дію, залучає глядача

до подій;



сцена розповідає про дію, ставить

глядача в позицію спостерігача;



виснажує його активність, збуджує стимулює його активність, змушує

емоції;


Стимулює його активність,

змушує приймати рішення;



переносить глядача в інше оточення

Показує глядачеві інше оточення

ставить його в центр подій та змушує

співпереживати;



Протиставляє його обставинам

та змушує вивчати



збуджує інтерес до розвязки, звертається

до почутів



Збуджує інтерес до розвитку

подій, звертається до розуму


Б. Брехт уважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини ("глядач повинен не співпереживати, а сперечатися"), що найважливішим у пєсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які витікають з них.

Письменник закликав читача до інтелектуально-полемічного сприйняття дії й застосовував "прийом відчуження" (коментування тексту пєс), мета якого — "викликати у глядача аналітичне, критичне ставлення до зображених подій". "Метод відчуження" притаманний майже всім пєсам драматурга. У них часто трапляються окремі елементи, що переривають послідовність дії, але не порушують при цьому сприйняття в цілому. Так, Б. Брехт вільно переносив дію в різні часи, місця, ситуації, до різних персонажів, немовби проводячи аналогію між далекими, на перший погляд, подіями або, навпаки, протиставляючи їх. Лінія дії переривається відомими брехтівськими зонгами (піснями), що доволі часто не повязані з розвитком сюжету і навіть з персонажами, які виконують їх, а відбивають думки самого автора з приводу почутого та побаченого (наприклад, "Пісня про капітуляцію" у пєсі "Матінка Кураж та її діти"). Він також застосовував спеціальні віршові заставки (пєса "Страх та відчайдушність у Третій імперії"), де стисло викладав зміст наступної сцени, вводив цитати з відомих класичних творів, які повязували події історичного минулого з сучасністю.

Якщо у статті "Про оперу" (1930) Б. Брехт розглядав театр як два види мистецтва — емоційний та інтелектуальний, то в наступних працях, зокрема в "Маленькому органові" (1948), відзначав їхнє злиття. Емоції в його розумінні повинні апелювати до розуму, волі та активності людини.

Художні засоби письменника завжди оригінальні, самобутні. Уродженець південної Німеччини, він використовував у своїх текстах окремі елементи
південнонімецького діалекту, його твори відзначаються своєрідним лаконізмом та простотою, повною відсутністю патетики. Мова Б. Брехта — жива і яскрава,
діалоги, незважаючи на загальний суворий колорит, відбуваються в швидкому
темпі, монологів та самоаналізу, як правило, немає. Багато уваги драматург
приділяв композиції пес. Він не використовував класичного розподілу на акти, а
запровадив численні сцени — епізоди, які найчастіше мали заголовок, що
визначав їх зміст.

Узагалі, "теорія епічного театру" зумовлювала художні пошуки Б. Брехта протягом


усього життя. Вона постійно змінювалася та розвивалася. Про це свідчить і велика
кількість критичних праць, присвячених цій проблемі (етюд "Яро оперу" — 1930,
"Короткий опис нової техніки акторського мистецтва" — 1940, "Маленьким
Органон" — 194 8 ).

У 30-і роки драматург піддається цензурним і адміністративним гонінням. За антивоєнну направленість творів прізвище Б. Брехта було внесено до списку осіб, що підлягають знищенню. Він розумів, що за умов фашистської диктатури живим не залишиться, і тому наприкінці лютого 1933 р. разом із сімєю покинув


батьківщину. Шлях його пролягав через Прагу, Відень, Цюріх, Париж.
Антифашистська діяльність Б. Брехта ускладнювала і робила небезпечним його
проживання в країнах Європи. У 1941 р. він відвідав Радянський Союз і звідти
відплив на кораблі в еміграцію до США. Пятнадцять довгих років йому довелося
провести у вигнанні.

Це був важкий період для Б. Брехта як німецького письменника і особливо

Драматургічна теорія Б. Брехта.

Німецький письменник Бертольд Брехт (1898 - 1956) був сміливим новатором у галузі драматургії. Свої погляди на театральне мистецтво він виклав у численних статтях і трактатах: "Про оперу" (1930), "Короткий опис нової техніки акторського мистецтва" (1940), "Маленький Органон." (1948) та ін. Брехт створив теорію "епічного театру", яка стала результатом його естетичних пошуків і художньої практики.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та
епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Письменника не
задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Аристотелем. Він
називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Брехт прагнув до іншого театру- дієвого, активно-Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій. Він писав: "Завдання "епічного театру" - змусити глядачів відмовитися... від ілюзії, начебто кожний на місці героя діяв би так само" І Брехт виступав проти того, щоб герої були "рупорами ідей" автора: "На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їх .суперечностями, пристрастями і вчинками".

В "епічному театрі" Брехта змінюється художня організація п'єс Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами, зонгами (піснями) тощо. Драматург намагається позбавити п'єси неперервного розвитку подій. На його думку, театр - завжди творчість, яка відрізняється від правдоподібності сьогодні недостатньо лише природної поведінки героїв за певний обставин. Брехт зазначав, що правдиве відтворення дійсності не пояснити обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не можна пояснити загальнолюдські категорії. Тому невипадково автор вдається до міфу, символу, до жанру притчі або п'єси-параболи. Ці форми довали змогу "подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність речей".

Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати
традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабула) з відокремленим рефлексуючим началом. Прийом "відчуження" у Брехта – принцип філософського пізнання світу, мета якого - викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій". Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини ("глядач повинен не співпереживати, а сперечатися"), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.
Теорія "епічного театру" була узагальнена Брехтом

у деяких запропонованих ним зіставленнях:


ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ

Сцена "втілює" дію; залучає глядача до подій

Виснажує його активність, збуджує емоції

Переносить глядача в інше оточення, ставить його в центр подій та змушує


співпереживати.

Збуджує інтерес до розв'язки, звертається до почуттів ЕПІЧНА ФОРМА


ТЕАТРУ

Сцена розповідає про дію, ставить глядача в позицію спостерігача

Стимулює його активність, змушує приймати рішення

Показує глядачеві інше оточення, протиставляє його обставинам та змушує


вивчати

Збуджує інтерес до розвитку подій, звертається до розуму

Основні конфлікти у п'єсі "Життя Галілея".

За жанром "Життя Галілея" (1938-19511) - філософська драма, вона може мати різні тлумачення, спонукати до перегляду власної позиції й світобачення. Дія у творі відбувається протягом 1609-1642 рр. в Італії, яка була колискою епохи Відродження. Образ Галілея став символом перевороту не лише в науці, а й у сфері людського духу. Його відкриття мали велике значення як для науки, так і для пробудження свідомості народу, звільнення його від влади церковних забобонів і прагнення до свободи.

Галілей показаний передусім як творець. Подібно до Бога, він бачить те, про що інші й не здогадуються, знаходить не лише модель Сонячної системи, а й точку опори, що може перетворити весь світ. У п'єсі показано величезну роль "світла знань", яке може подолати морок реальності, змінивши життя людства. У багатьох сценах детально показано наукову діяльність Галілея, його пояснення своїх досліджень (спостереження за рухом Сонця, відкриття телескопа, створення моделі всесвіту тощо). Ці епізоди мають не лише науковий, а й філософський зміст.

Коментарі Галілея суттєво впливають на переоцінку системи цінностей. "Я вірю в людину, а отже - і в її розумі" - проголошує вчений. Усім своїм життям він доводить, що людина здатна творити, тобто змінювати навколишню дійсність. Головний конфлікт п'єси не релігійного, а світоглядного плану. Не заперечуючи Бога як моральний ідеал, герой виступає проти схоластичного розуміння церковних істин, які стримують прогрес і виправдовують насильницьку політику щодо народу.

Брехт змальовує життя Галілея як постійну боротьбу: з владою, яка не здатна належно оцінити його відкриття, з церквою, що сприймає його діяльність як "замах на святих", а насправді боїться втратити вплив на людей, з відсталістю й нерозумінням (так, для багатого Людовіка, який удає з себе освічену людину, має значення не телескоп, а футляр до нього). Це боротьба із злиденним існуванням вчений живе на мізерну платню, не в змозі забезпечити собі нормальні умови для роботи), боротьба із самим собою за кожне наукове відкриття, яке народжується в муках і протиріччях розуму. Галілей боїться за перемогу істини: "Істина - дитя часу, а не авторитету. Наше неуцтво безмежне".

У п'єсі показано еволюцію головного героя. Його конфлікт з кардиналом та інквізицією загострюється. Теорії Галілея поширюються в народі, його славлять у піснях бідні люди, які прагнуть скинути із себе тягар насильства й приниження. Церква була занепокоєна "духом бунту і сумнівів". Кульмінацією твору є суд над Галілеєм і зречення ним свого вчення. Церковні дзвони сповіщають про перемогу інквізиції.

Коли Галілей, стомлений і постарілий, повертається додому, учні зрікаються його. При зустрічі його улюблений учень Андреа звинувачує вчителя у зраді: "Нещасна та країна, яка не має героїв". Але Галіллей зауважує: "Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв". Останні картини п'єси пояснюють його позицію. Галілей під наглядом інквізиції мусить продовжувати наукову діяльність і віддавати рукописи в руки можновладців. Він мучиться докорами совісті, але істина вища за нього. Він - творець, і головне його призначення - працювати далі, робити відкриття, якщо не для сучасників, то хоча б для нащадків. Він уважає, що "наукова діяльність потребує особливої мужності". Дуже легко померти у боротьбі й стати героєм, але народу потрібні не герої, а полегшення важкого існування. У цьому полягає мета науки.

Поетика п'єси відзначається поєднанням наукового, соціального і морально- філософського аспектів. Розмова про творчі відкриття поступово переходить у дискусію про долю людини й суспільства. Це драма ідей. Кожний з героїв має свою думку і позицію, що створює особливу поліфонію твору. "Життя Галілея" - це п'єса не про життя церковного святого, а прц людину, яка захищає священні ідеали - право на знання, свободу, творчість.

Проблематика і поетика п'єси "Матінка Кураж та її діти". П'єса була написана у 1939 р., напередодні Другої світової війни як пересторога про небезпеку. Літературним джерелом її стала повість німецького письменника XVII от. Г.Гриммельсгаузена "Дивовижний життєпис бувалої обманщиці та заброди Кураж", в якій йшлося про шахрайські пригоди маркітанки. Використавши окремі мотиви повісті, Брехт створив свій оригінальний твір про трагедію та провину матері, про драматичну долю народу взагалі.

За жанром - це історико-алегорична драма. У ній автор утверджує відповідальність кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства. Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її ідейного змісту. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається до залишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку). Таким чином, п'єса-парабола має два плани. Перший - роздуми Брехта про сучасну дійсність. З цього боку п'єса "Матінка Кураж..." - застереження, вона звертається не до минулого, а до найближчого майбутнього. Історична хроніка становить другий параболічний план - блукання маркітанки Кураж у роки Тридцятилітньої війни, її ставлення до війни. Загальна ідея п'єси - несумісність материнства (ширше - життя, щастя) з війною і насильством.

У п'єсі можна виділити такі риси епічного театру: викладення змісту і на початку кожної картини; запровадження зонгів, які коментують дію; широке використання розповіді (наприклад, третя картина - торг за життя Швейцеркаса); монтаж, тобто поєднання частин, епізодів без їхнього злиття, що спричиняє потік асоціацій у глядача; параболічність; ефект "відчуження".

Змальовуючи події XVII ст., Брехт звертав увагу на небезпеку егоїзму, згубність інертності людей. Він писав: "Завдання автора п'єси в тому, щоб примусити прозріти у кінці матінку Кураж... Авторові потрібно, щоб глядач прозрів. Прозріння Кураж суперечило б не тільки її характеру, а й перебігу подій у Німеччині 30-х років XX ст. Так трактування образу могло б замаскувати небезпеку "звичайного фашизму", проти якого насамперед і спрямована п'єса. На думку Брехта глядачі мали дійти висновку, що сучасне їм суспільство забезпечує успіх лише підлості, а доброчесність приречена на загибель.



Письменник розглядав своє мистецтво як "бойове", що силою прозріння і оцінок може протистояти жорстокому світові. Але "бій" він розумів по-своєму - це боротьба за душу людини, за правду, за "прекрасні паростки добра", які є в кожному. Драматург бачив своє завдання в тому, щоб пробудити свідомість глядача і змусити його замислитись над "клятими питаннями епохи". "Від літератури до дії!" - таке гасло висунув автор епічного театру, сподіваючись на щасливе завершення своїх п'єс у житті.


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка