В. Ф. Живодьор ректор соіппо, доцент, заслужений учитель України



Сторінка11/13
Дата конвертації03.11.2017
Розмір3.42 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Проблемы инвестирования

металлургических предприятий в Украине
А.Г. Русская

студент


Е.Н.Стрелина

кандидат экономических наук, доцент

ДонНУ
Металлургическая промышленность занимает 4 место по притоку иностранных инвестиций в Украину. Лидером по объемам освоения капитальных инвестиций в черной металлургии Украины по итогам 2006г. остается Алчевский МК – $82,5 на тонну произведенной стали. Далее идут предприятия Донецкой области ($30,6), Запорожской области ($29,8) и Днепропетровской области ($28,3) на тонну стали.



За последние пять лет в различные проекты модерниза­ции, реконструкции и технического перевооружения украинские металлургические предприятия вложили почти 18 млрд. грн. За 2005г. было потра­чено 5,05 млрд. грн. За 2006г – 6,37 млрд. грн. Не все инвестиции используются для внедрения действительно новых тех­нологий и оборудования [1]. Например, на некоторых заводах и комбинатах до половины бюджетов капитального фи­нансирования тратится на ремонты действующих мощностей. Но доля тяжелого или металлургического маши­ностроения в распределении этих средств на модернизацию металлургии довольно высока.

Освоение этих средств в последнее время преимущественно осуществляют иностранные фирмы. Так, итальянская фирма Danieli выполнила реконструкцию электросталеплавиль­ного цеха ЗАО «Истил (Украина)», а сейчас осуществляет проект сооруже­ния новой МНЛЗ в кислородно-конвер­терном цехе МК «Азовсталь». После проведения необходимой модернизации, на заводе ИСТИЛ (Украина) установили новое оборудование для производства пара и новый трансформатор для электродуговой печи. Это обошлось собственникам в $250 млн. В результате ежегодные выбросы парниковых газов сократились на 130 тыс. тонн эквивалента углекислого газа. Поэтому завод ИСТИЛ (Украина) первым среди металлургических предприятий Украины воспользовался преимуществами Киотского протокола и получил 3 млн. евро за проданные на 5 лет единицы сокращенных выбросов парниковых газов. Таким образом, цена продажи квот составила 4,6 евро за тонну в год. Покупателем выступил Европейский банк реконструкции и развития. Банк так же выдал заводу кредит на $85 млн., значительная часть которого пойдет на рефинансирование долга предприятия по ранее привлеченным займам. ИСТИЛ (Украина) – одно из самых эффективных предприятий отрасли в плане энергоэффективности. Это единственный в нашей стране металлургический комбинат, где вся сталь выплавляется в электродуговых печах. Энергоемкость такого производства в 10-15 раз ниже по сравнению с мартеновским способом, которым выплавляется почти половина украинской стали. Добиться снижения энергозатрат на современном комбинате другим способом сложнее и дороже, выгоднее модернизировать морально и физически устаревшее оборудование предприятий. В этом можно убедиться на примере ИСТИЛ (Украина). Снижение удельного расхода газа и электроэнергии на крупных металлургических комбинатах может сопровождаться продажей квот на десятки и даже сотни миллионов долларов, а это не мало важно для любого предприятия [2]. Немецко-австрийская компания Siemens-VAI задействована на реконструкции ста­леплавильного цеха Алчевского МК. На ММК им. Ильича недав­но ввели в строй новую слябовую МНЛЗ также производства Siemens-VAI. За это же время Новокраматорский маши­ностроительный завод (НКМЗ) выпол­нил реконструкцию конвертерного це­ха Енакиевского МЗ и двух МНЛЗ на комбинате «Азовсталь». НКМЗ – единственный укра­инский производитель, который попы­тался на равных конкурировать с ино­странными фирмами.



Большинство заказов укра­инских комбинатов приходится на компании Siemens-VAI и Danieli. Ис­полнительный вице-президент Danieli Франко Альцетта вообще не указал ни одного украинского машзавода в пе­речне основных конкурентов его ком­пании. К таковым он причислил все тот же Siemens-VAI и немецкую компа­нию SMS Demag, у которой Danieli, выиграла тендер на воз­ведение электросталеплавильного за­вода в Днепропетровске [3].

Машиностроительные заводы Украины уступают иностранным по двум основным причинам:



  1. Ведущие миро­вые фирмы обладают опытом и возмож­ностями для реализации проектов мо­дернизации «под ключ».

  2. Ев­ропейские производители металлурги­ческого оборудования в состоянии орга­низовать кредитные линии «под модер­низацию».

Украинские машиностроительные за­воды, к сожалению, такими возможно­стями не облада­ют. Сейчас они избирают путь специали­зации на изготовлении определенных видов оборудования. И в этих отдель­ных нишах наше тяжелое машино­строение может составить эффектив­ную конкуренцию иностранным фирмам, как по цене, так и по качеству.

Преиму­ществ европейских фирм заключаются в том, что они имеют воз­можность продемонстрировать на дей­ствующих объектах работу любого оборудования; обладают ноу-хау и отработанными процессами; имеют финансовую поддержку бан­ков. Они обычно концентрируют свое внимание на крупных проектах модернизации сталеплавильного и прокатного производства, поэтому еще одним направлением будет постав­ка оборудования для вдувания пылеугольного топлива в доменные печи.

28 фев­раля 2007г представители ОАО «Запо­рожсталь» заключили контракт на по­ставку агрегатов стоимостью около 30 млн. евро для вдувания пылеугольного топлива. Поставщик – немецкая компания «Кюттнер» [4].

Подводя итоги можно сказать, что украинские производители могут по­лучать контракты, но при условиях, что оборудование будет не хуже, чем западное – по качеству, точности, функциональ­ности, надежности в эксплуатации и дол­говечности. Сервис должен быть более мо­бильными и эффективными, чем у за­падных фирм. У заводов, которые произ­водят металлургическое оборудова­ние, должны быть свои ноу-хау, па­тенты и разработки

Статья написана на основе материалов, вышедших в журналах «Деловой», «Эксперт», «Металл», «ИНВЕСТГАЗЕТА»

Проблемні аспекти

матеріально-технічного забезпечення

агропромислового комплексу
А.С.Типутень

студент
наук.кер., А.Л.Тофан

доцент, Донецкий національный університет
За період аграрних реформ в Україні ефективність сільськогосподарського виробництва не підвищилась. Відбувся не короткостроковий спад у виробництві сільськогосподарської продукції, який допустимий у процесі коріних перетворень, а рушійний процес, що торкнувся, насамперед, матеріально-технічного забезпечення, природно-ресурсного потенціалу, виробництва та переробки продукції. Таким чином метою даної роботи є освітлення проблеми АПК та наслідків відсутності політики матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) АПК України та напрямки їх вирішення.

Сільське господарство України знаходиться в кризовому стані вже досить довго і багато науковців звертали на них уваги в своїх наукових працях, наприклад І.І.Лукіна, М.М.Бабича, С.В. Березка тощо. Узагальнити проблеми розвитку АПК можна за наступними напрямками (рис.1)




Рис. – 1. Проблеми розвитку АПК України

Недосконалість аграрної і технічної політики держави, непослідовність і нерішучість виконавчих органів призвели до кризового зниження технічної та енергетичної оснащеності сільськогосподарського виробництва. Матеріально-технічна база АПК майже повністю позбавлена новітніх технологій порівняно з 1990 роком. Внаслідок низького рівня забезпеченості сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами не виконуються окремі технологічні операції. Загальні витрати сільгосптоваровиробників, пов’язані із нестачею та низьким станом машин, за недобором врожаю становлять понад 30%, за перевитратами пального – близько 15%[1, с.12]

Відомо, що рівень потенційних можливостей підприємства залежить від збалансованості матеріальних ресурсів, їх раціонального кількісного та якісного співвідношення, відповідності вимогам новітніх технологій. Зміни у виробництві продукції потребують певних змін технології й технічної сумісності машин з його вимогами. Технічні засоби повинні відповідати технологічним потребам і пристосовувати технологію під наявні матеріально-технічні засоби. [2, с. 15] прогрес розвитку аграрного сектору можливий тільки за умови оновлення матеріально-технічної бази, підвищення рівня механізації та електрифікації виробництва. Без радикального оновлення основних фонів, без відповідного рівня енергоозброєності праці в сільськогосподарських підприємствах неможливо забезпечити належний рівень виробництва обсягів та якості продукції, конкурентоспроможності галузі.

Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства в Україні досягло критичної мети. Машинно – тракторним парком підприємства забезпечені лише на 40-50%, понад 92% з якого відпрацювали свій амортизаційний строк, він дійшов до межі, за якою експлуатація його стає просто неможливою, різко погіршується стан підготовки техніки до сільськогосподарських робіт. Якщо в 1990 році коефіцієнт готовності тракторів становив 0,92, то в 2006 році – менше 0,7; зернозбиральних комбайнів – відповідно 0,84 і 0,49, аналогічний спад підготовки спостерігається з іншими сільськогосподарськими машинами. [1,с.13]

Списання технічних засобів і поповнення виробничої сфери новими машинами та знаряддями характеризуються перевищенням у десятки разів вибуття над їх надходженням. Сучасний стан в Україні із взаємо розрахунками за послуги сільгоспвиробниками не регульований, тоді як у розвинених країнах це контролюється державою, де договірні ціни за послуги визначаються на базі стабільного показника, яким є повні енергетичні витрати. Для придбання новітніх технологій повинні бути оптимальні ціни які гарантовані державою на продукцію сільського господарства, не нижче від світових. Строки служби машин вітчизняного виробництва мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду експлуатації. Успіх у виконані робіт, що пов’язані з постачанням, технічним обслуговуванням і ремонтом, а також використанням сільськогосподарської техніки, залежить значною мірою від чітко налагоджених договірних економічних відносин між заводами – виробниками, службами технічного сервісу та споживачами машин. Відносини під час виконання матеріально-технічного забезпечення АПК залежить від структури виробничо-технічних зв’язків в послідовності споживач – посередник – завод-виробник. [3, с.21]

Торгові націнки під час реалізації матеріально-технічних засобів мають бути диференційованими і не перевищувати 15% від витрат на їх виготовлення, тоді як нині вони становлять понад 50%. Потрібно визначитись із пільговими умовами оподаткування підприємств, які здійснюють техсервісне забезпечення. [2, с.16]

Таким чином, проаналізувавши одну із головних проблем АПК, можна сказати, що необхідними напрямками при відновлювання матеріально-технічної бази є по-перше, інвестування коштів в придбання новітніх технологій, технічне переоснащення. Тільки при виконані таких заходів можливий вихід АПК України із кризового стану та поява перспектив виходу на міжнародний рівень як аграрно розвинутої країни.
Література:

Єрмаков О.Ю. Проблеми розвитку АПК на селі // Економіка АПК. – 2006. - №10. – с.12-13

Шебанін В.С. Державна технічна політика розвитку матеріальних ресурсів в аграрному виробництві України // Меркурій. – 2006 - №4. – с.15-16

Шестополь М.Л. Формування і реалізація державної політики розвитку ПТЗ АПК // Економіка України. – 2006. - №7. – с.21



ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Н.В. Хрипун

студент


Державний Гуманітарний

Університет ім. Петра Могили


Всі ми прагнемо до кращого життя, Україна, теж прагне до збільшення економічного зростання, до зростання рівня життя населення. Одним із вагомих інструментів економічного зростання є інновації. Звісно, що нічого не дає прибутки без попереднього вкладання, тому на початкових етапах запровадження та підтримання інновацій потрібує державної підтримки.

Метою даної статті є – дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств, виявити основні проблеми та запропонувати шляхи активізації інновацій.

Отже, для аналізу інноваційної діяльності регіону можна запропонувати наступні групи показників:

I. Витратні показники; II. Показники, що характеризують динаміку інноваційного процесу на підприємствах регіону; III. Показники оновленості; IV. Структурні показники. Далі в роботі на базі сучасних експертних й інформаційних технологій і прийнятих визначальних параметрів формалізується модель інноваційного потенціалу регіону, алгоритми й апарат міждисциплінарного аналізу інноваційних процесів, прийняття необхідних управлінських й економічних рішень на регіональному й міжрегіональному рівнях. В остаточному підсумку, все це дозволяє прогнозувати результативність інноваційної діяльності і її внеску в позитивну економічну динаміку регіону.[4]

Недостатнім є фінансування інновацій з державного бюджету і становить лише 4 %, інші джерела фінансування можна подивитися в Рис.1.

За підсумками 11 місяців 2006 року промисловістю області було вироблено продукції на 7,2% більше ніж за аналогічний період минулого року, а в цілому по Україні – на 5,6% більше. За величиною показника приросту виробництва промислової продукції Миколаївська область зайняла 11 місце серед регіонів України. У січні–листопаді минулого року промислове виробництво зросло на 6,7%, що відповідало 18 місцю.[3]



Рис. 1 Розподіл обсягу фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування у 2005 році, %.


На підприємствах металургії та оброблення металу обсяги виробництва збільшено на 3,8%, легкої промисловості – на 6,4%, хімічної та нафтохімічної промисловості – на 7,1%. Суттєво зріс випуск промислової продукції на підприємствах харчової промисловості – на 19,2%, з виробництва будівельних матеріалів – на 37,9%.

Підприємствами машинобудівного комплексу, виробництво продукції нарощено на 5,5%. Активно працювали підприємства з будування та ремонту суден, якими одержано приросту виробництва на 14,4%.

Водночас, підприємствам з виробництва та розподілення електроенергії не вдалося досягти рівня виробництва 11 місяців минулого року на 10,9%, добувної промисловості – на 8,3%.[1]

Миколаївський регіон має всі необхідні інструменти для активізації інноваційної діяльності, а саме: освітню та науково-технічну базу, людський потенціал, місце розташування.

На сучасному етапі державна інноваційна політика та механізм її реалізації залишаються досить проблематичним. Для активізації інноваційної діяльності не вистачає: фінансування, законодавчої підтримки, світового досвіду в даній галузі і комп’ютерного забезпечення.

Інструментами підвищення інноваційної активності підприємств на регіональному рівні є:

- Реалізація цільових регіональних програм підтримки інноваційної діяльності;

- Цільові асигнування регіональних органів влади;

- Податкові пільги, спрямовані на стимулювання регіонального інноваційного розвитку;

- Сприяння розвитку ділового партнерства між регіональними центрами науки та освіти і господарськими структурами;

- створення спеціалізо­ваних центрів передачі технологій малому та середньому бізнесу;

- Розширення елементів регіональної інфраструктури;

- Підтримка діючих кластерів та створення нової мережі інноваційних компаній;

- Організація управлінського консультування підприємців;

- Залучення науково-технічних організацій регіону до проведення експертизи технічної модернізації виробництва;

- Інформаційне та консалтингове супроводження інноваційних проектів силами регіональних інноваційних центрів;

- Сприяння залученню малих підприємств регіону до участі в інноваційних проектах потужних компаній;

- Підтримка інноваційних пропозицій підприємств у межах зовнішньоекономічної діяльності державної адміністрації регіону.[2]

Ознайомлення із змістом наведених аналітичних даних дозволяє зробити висновок, що Україна суто стихійно та іноді інтуїтивно застосовує елементи всіх типів інноваційних політик, але й досі не спромоглася зупинитися на конкретному варіанті [5]. Необхідно запроваджувати зарубіжний досвід розвинених країн, при цьому, потрібно пристосовувати інноваційну модель враховуючи особливості нашої нації.
Література:


  1. www.stat.nk.ukrpack.net

  2. О. Луцків. Інноваційна діяльність як передумова підвищення конкурентноспроможності економіки регіону// Регіональна Економіка.-2005.-№1

  3. Статистичний щорічник миколаївської області за 2005 рік//Райони та міста//Частина ІІ //Миколаїв 2006//За редакцією П.Ф.Зацаринського

  4. http://nit.miem.edu.ru/2005/section7/18.htm

  5. Л. Федулова, М. Пашута. Розвиток національної інноваційної системи України//Економіка України.-2005.- №4



ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ

ЯК СПОСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
В.А. Шеверда

студентка 1р.н.

МП ”Політологія” НаУКМА
Україна як молода незалежна держава знаходиться на шляху розбудови сучасного демократичного суспільства. Такі негативні чинники як економічна та політична криза, високий рівень інфляції та безробіття є свідченнями неефективності системи державного управління та необхідності її модернізації та реформування, особливо в контексті євроінтеграційної стратегії. Саме необхідність реформування структури державного управління, з якою стикнулися уряди багатьох країн світу наприкінці XX ст., і стало „поштовхом” до пошуку шляхів ефективного реформування[1,18].

Система електронного урядування є однією з основних форм реформування державного управління в умовах інформаційного суспільства, бо саме вона надає потенціал безпосередньої взаємодії уряду з громадянами, відкриває нові можливості для такої взаємодії.

Ідея „електронного урядування” є однією з найбільш суперечливих, головним аспектом обговорення якої є принципове питання про долю урядів та держави в цілому. З однієї точки зору, в умовах широкого використання інформаційних комп’ютерних технологій роль держави, уряду, місцевих органів влади буде зменшуватись. Це пояснюється тим, що „електронна демократія” забезпечить реальну можливість участі в прийнятті управлінських рішень широким верствам населення. Однак, така точка зору значною мірою є утопічною, оскільки потребує значної участі громадян у процесах, які до того моменту були покладені на різні державні установи і пов’язані з технічною стороною опрацювання питань[1,17]. Інша точка зору полягає в тому, що впровадження інформаційних технологій призводить не до зменшення ролі державних установ, а навпаки – відбувається кардинальна реформа державних інституцій, підвищується їх ефективність і, як наслідок, збільшується їх значимість[1,18].

Створення системи державного управління європейського зразка в Україні потребує комплексного вирішення масштабних завдань, що дозволить забезпечити необхідну збалансованість усіх трьох гілок державної влади[2,8].

Вирішення проблеми ефективності державної політики в Україні потребуватиме чимало часу, оскільки перехід від звичайної парадигми „управління” до розробки і здійснення політики вимагає створення належних передумов: спроможності системи державної політики адекватно і вірогідно оцінити найактуальніші для суспільства проблеми; спроможності суспільства чітко артикулювати свої потреби; організаційної, ресурсної, кадрової спроможності системи державної політики задовольнити потреби громадян[3,41]. З метою задоволення потреб галузі у спеціалістах, здійснення ефективної кадрової політики визнано за необхідне удосконалити систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців[2,10].

Експерти вважають, що на виконання всіх вимог щодо впровадження електронного урядування в країні необхідно від двох до п’яти років. При цьому повна трансформація потребує постійних зусиль з розвитку електронного управління для забезпечення інтеграції планів з формування електронного урядування з переходом до цифрового суспільства. Впровадження електронного урядування сприятиме підвищенню ефективності обслуговування населення чиновниками усіх рівнів, полегшенню їхньої взаємодії; більш того, воно повинно відбуватись поетапно, з урахуванням загальної схеми та тих етапів, на яких вона перебуває[1,39]. Можливо, саме впровадження системи електронного урядування в Україні допоможе зробити державне управління більш продуктивним та сприятиме уникненню численних розбіжностей та непорозумінь між представниками політичної еліти.


Література
1. Дубов Д.В., Дубова С.В. Основи електронного урядування. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 176 с.

2. Леонова А.О., Давидова В.П., Новачук О.О. Ефективність державного управління в контексті євроінтеграції України: Навч.-метод.посіб.- К.: ДПА України, 2007.- 390 с.

3. Система розробки і здійснення публічних політик в Україні./ Під загальною редакцією О.П.Дем’янчука. - К.: Факт, 2004.- 224 с.: іл.

СЕКЦІЯ №8
СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ:

ПРОБЛЕМА СПІВВІДНОШЕННЯ ЗНАНЬ ТА ІНФОРМАЦІЇ


ЗМІСТ ПОНЯТТЯ ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ

НА ТЛІ УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЙ
В. Артюх

кандидат філософських наук, доцент

СумДУ
Підтримування стабільності у національній реальності включає в якості складової встановлення відносин з певними подіями минулого, які запам’ятовуються або не запам’ятовуються, наділяються позитивними чи негативними смислами. Історична пам’ять, на відміну від, скажімо, історичної науки, є спрощеними колективними сприйняттями фактів свого минулого членами національної спільноти. Крім цього, слід пам’ятати, що змістом пам’яті є не стільки факти минулого, скільки образи цих фактів, вірніше їх оцінкові уявлення. Наприклад, таке явище в історії України як Переяславська Рада на рівні історичної пам’яті буде не лише сукупністю фактів, що представлені в історичних джерелах, а, насамперед, типологізованим образом, до якого прикладаються предикати «потрібна», «непотрібна», «позитивне значення», «негативне значення» і т.п. Або ще: ось, наприклад, такий історичний діяч як Іван Мазепа. На рівні історичної пам’яті лише в невеликій мірі її носіїв цікавлять всі факти його особистого життя, навпаки, на перше місце виходить значення, оцінка цієї особи з точки зору ідеологічних вподобань наших сучасників.

Складність ситуації в демократичному суспільстві полягає в тому, що загальнонаціональна історична пам’ять – це угода (культурна, ідеологічна) між різними варіантами локальних моделей пам’яті, що належать різним соціальним групам та політичним силам, що їх представляють. Але бувають настільки взаємовиключні моделі пам’яті, що ніякої їх солідаризації відбутись не може. Та крім цього є ще одна, часто незрозуміла, особливо для «інфікованих» ідеалами космополітизму, особливість функціонування історичної пам’яті, яка однозначно тлумачиться ними як несправедливість, але незважаючи на таке неприйняття, ця несправедливість є первинною й такою, що дієво показує свою вищість. Мова йде про національний принцип поділу людського світу. У кожної із таких часткових одиничностей як нації є свої загальнообов’язкові «правила гри», що розповсюджуються звичайно лише на членів тільки цієї нації. І метою національної складової об’єктів соціалізації є якраз виховання стану підкорення цим спільним правилам національної гри: наприклад, конкретизуючи, незалежно від етнічного походження кожен майбутній громадянин держави повинен знати й поважати Конституцію, підтримувати незалежність держави, знати державну мову, елементарний курс історії, поважати державну символіку і т.п. І подобається такі «правила гри» комусь чи не подобаються, але національна держава буде докладати максимум зусиль, щоб вони діяли. Елементарний курс історії, про який тут говориться – це не просто холодне, відчужене знання фактів минулого певної нації, це знання яке переживається як моє, рідне минуле. Минуле в національній пам’яті індивіда завжди існує в межах його власного досвіду. Зрозуміло, що носій національної ідентичності безпосередньо не брав участі у подіях такого свого минулого, але він уявляє причетність до нього. Тому він вважає сприйняте минуле нації своїм минулим, своє власне життя, свою біографію черговою ланкою, що продовжує історичний ланцюг нації із минулого через сьогодення в майбутнє. Отже, феномен моєї історії розуміється через об’єктивну відокремленість від чужих національних історій та через індивідуальну злитість з нею.

Формуватись почуття моєї історії починає в дитячі роки (сімейне виховання, система освіти, засоби масової комунікації, художня і спеціальна література й т.п.). Особливо хочеться зупинитись на шкільному курсі національної історії (який, між іншим, продовжується й у вищій школі). Що таке цей курс як не ретельно підібрана комбінація фактів разом із однозначним набором смислів. Це й є та несуперечлива модель історії, що вже у роки сформованості особистості стане матрицею його особистої історичної пам’яті. Така матриця розміщується у свідомості носія національної ідентичності на дорефлективному рівні само-собою-зрозумілих істин, а значить і не може бути піддана ним критиці, а вже у зрілому віці, метафорично висловлюючись, такий Lebenswelt стає умовою перевірки на істинність тих історичних фактів, що наново засвоюються цією людиною. Вона є спрямовуючою силою активності індивіда у певній ситуації, але крім того, вона є і жорстким каркасом, який обмежує гіпотетично безмежну активність індивіда напрямком саме оцього (наприклад, українського), а не іншого національного фактору.

Матриця історичної пам’яті індивіда виступає наслідком цілеспрямованої роботи зацікавлених структур суспільства по вихованню лояльного до нації й її політичного режиму громадянина, але крім того, вона стає й умовою подальших активних дій цього громадянина у напрямку укріплення позицій цієї ж нації. Тут вона виступає схемою виробництва національних практик. Можна сказати, що матриця історичної пам’яті обумовлює виробництво зовнішніх національних практик під виглядом внутрішніх структур особистості.

Державні інституції справді в утвердженні нової моделі пам’яті й постійній підтримці її дієвості відіграють панівну роль. Історична пам’ять – це не той феномен, що спонтанно виникає та функціонує у масовій свідомості. Це те, що в першу чергу відображає позиції певного владного інтересу, що, у свою чергу, найбільш повно уособлюються державою. Саме державна влада, а конкретніше ті групи осіб, що мають більші можливості здійснювати узаконене насилля, можуть організовувати й соціальний світ, що їх оточує таким чином, щоб той у найбільшій мірі відповідав їх максимальним інтересам, тобто намаганням зберегти своє домінування на необмежений термін.

Саме держава нав’язує людині як члену певної спільноти національні межі сприйняття, розуміння та запам’ятовування, тобто ті форми мислення, що необхідні для найповнішого контролю над підлеглими. Влада це робить, як уже зазначалось, через культивування таких форм на початкових стадіях соціалізації (тобто ще в дитячому віці) й індивіду, що тільки починає формуватись як особистість нічого протиставити та, й більш того, немає ніякого бажання щось протиставляти так, як початкова tabula rasa досвіду поступово наповнюється тими конструктами, які сформовані панівними групами для реалізації їх влади над підвладними. Матриця історичної пам’яті відноситься саме до таких форм мислення. І ось тут ми вже можемо говорити про політику історичної пам’яті. Тобто, ще раз: історична пам'ять у контексті політики пам’яті є функцією влади, що визначає як потрібно спільноті уявляти минуле. Політика пам’яті спрямована завжди на створення «потрібного» синтезу теперішнього з минулим. Таким чином, завершена й несуперечлива картина минулого потрібна й тій частині суспільства, що визнала себе політичними українцями, й системі політичної влади, правда, уже виходячи із специфічних інтересів цієї структури.

Фактично через ототожнення певної маси індивідів із сконструйованою моделлю історичної пам’яті в процесі їх соціалізації відбувається конституювання й самого феномену нації. Тому що, що таке нація як не сукупність індивідів, що вважають себе своїми, тобто об’єднаними певними компліментарними зв’язками, серед яких виділяється переживання спільного минулого (звичайно, поряд із відчуттям спорідненості із своєю землею, мовою, культурою і т.п.).

Наступна теза, на яку б ми хотіли вказати, це та, що політика формує одну модель пам’яті. Нація може вважати себе сформованою, коли у переважної більшості населення країни сформоване ототожнення з цією нацією в минулому, теперішньому й майбутньому. Складовою такого ототожнення з цією однією нацією є і відповідна одна модель пам’яті, яка формує у свідомості окремої людини позитивне сприйняття цієї однієї нації. Зміст історичної пам’яті не може бути таким, що у якийсь спосіб заперечує існування нації у сьогоденні. І якщо реально існують протилежні факти, що створюють ситуацію суперечності, то пояснені вини повинні бути так, щоб цей момент суперечності зник або, навіть залишаючись протилежними, вони повинні бути знівельовані якось іншим історичним контекстом. Як би там не було, але в цілому сама модель історичної пам’яті не повинна містити в собі нерозв’язних протиріч.

Україна зараз знаходиться на перехідному етапі своєї історії від стану перебування в межах однієї держави (СРСР) до стану розвинутих форм самостійної державності. На такому ж перехідному етапі перебувають і ті шари суспільної свідомості, що «обслуговують» ці політичні реалії. Сучасне становище у сфері функціонування колективних типів пам’яті в Україні визначається пануванням ситуації непевності, коли в суспільній свідомості і конкурують кілька версій минулого.

Огрублюючи проблему, вкажемо, що зараз відбувається накладка трьох основних типів історичної пам’яті: української, російської та комуністичної. Основне, що між цими моделями не існує моменту взаємоузгодженості. Мова найчастіше йде про конфлікт (хоча все таки можна стверджувати, що тенденція до солідаризації існує між комуністичною й російською моделями (ще її можна назвати совєтською) в боротьбі проти української). Саме гірше, що ці конкуруючі моделі пам’яті існують не тільки на рівні колективних шарів свідомості людини, але й індивідуальної. Таким чином, мова у даному випадку йде про кризу історичної ідентичності індивіда, коли він губиться й однозначно не впевнений відносно того, з якими історіями потрібно пов’язувати себе, а з якими не варто та як інші індивіди будуть реагувати на певний вибір його історичної ідентичності, якщо ж він все таки буде здійснений.

Коли і яким чином українська модель пам’яті може стати панівною у свідомості громадян України? Зрозуміло, що не відразу. Для цього потрібен досить довгий проміжок часу при постійних вольових зусиллях з боку зацікавлених структур. Далі, вона може стати такою через часткове примирення між набором фактів і смислів уже існуючих моделей. Мова йде про адаптацію історично-конфліктних ідентичностей через створення «неконфліктної» пам’яті, яка пом’якшує й поступово «стерилізує» проблемні області. Для стабільного суспільного життя потрібно створення такої історії, яка позбавлена злободенного азарту. Історична стабільність – це така конструкція минулого, в якій всі значущі фігури та минулі події займають шановане місце, утворюючи свого роду парадну патріотичну панораму. У ньому в однаково розкішних рамках розміщуються Шевченко і Гоголь, Петлюра і Кожедуб, Бандера і Федько, Чорновіл і Шелест. Так влаштований будь-який патріотичний канон. Але такий стан може бути досягнутим через деякий проміжок часу, коли вже безпосередні учасники цих подій не будуть впливати на його прийняття чи неприйняття.

Виходячи з тієї ідеї, що найбільше сучасністю використовується недавнє минуле, постає проблема об’єднання конфліктних моментів цієї історії в пам’яті сучасників. Як приклад такого об’єднання часто приводять потрактування подій громадянської війни в Іспанії самими іспанцями. Але справа в тому, що в Іспанії й франкісти, й республіканці, борючись між собою, не забували при цьому, що вони іспанці. В українській ситуації розкол стосується часто цієї національної основи. Крайні варіанти російськоцентричної моделі пам’яті просто заперечують існуванні української національної ідентичності в минулому. Таким чином, зараз у нас є носії й відверто україноцентричних варіантів, і відверто російськоцентричних, які закріплюють провінційний статус української історії в межах «общерусской» моделі. У нашому випадку зрозуміло, що коли ми говоримо про загальнонаціональну модель памяті як угоду, то її складові не можуть бути будь-якими завгодно, умовою її «укладання» є, по-перше, лояльність до стану об’єктивної наявності української нації й держави в сучасності. І по-друге, реальність державної незалежності у сьогоденні повинна підтримуватись (і узаконюватись) традицією фактів державної незалежності в минулому від Росії чи Польщі. Зрозуміло, що носії «общерусской» моделі на «угоду» з таким фактами нездатні, це рівнозначно самозапереченню власної історичної ідентичності.

Далі, говорять, що історію завжди пишуть переможці. Зараз українська модель історичної пам’яті не може не формуватись через включення в неї «правди переможених» – отих міліонів знищених тоталітарною системою селян, інтелігенції, прямих політичних опонентів. В результаті картина минулого стає більш вірогідною й при цьому реалізуються інтереси тих соціальних груп, які зараз продовжують розвивати політичну, релігійну чи культурну «правду» колишніх «переможених».

Developing skills and practical experience for industrial requirements. Comprehensive machines, teaching material and software program for the machine tool sector.



EMCO, the world's top provider of

CNC training and advanced education.
Reinhard Fanninger  
Schulungsabteilung
Training Department
EMCO MAIER GesmbH Tel:+43 6245 891 302
Salzburgerstr. 80  Fax:+43 6245 85453
5400 Hallein
Austria, http://www.emco.at
The Corporation

The European company's story of success began nearly 60 years ago with the production of conventional lathes. The Austrian-based group of companies has meanwhile become one of the top machine tool manufacturers in Europe with production sites in Austria, Italy, Germany and the Czech Republic. Innovative products, a high standard of production and an attractive design are the primary factors for success of a company geared to confront the challenges of the market as early as possible. Besides being one of the European leading manufacturers of CNC lathe and milling technology for years, EMCO has taken center focus of the training aim.




Каталог: documents
documents -> Число. Натуральні числа. Римська система числення
documents -> Інформатіо-Консорціум
documents -> Стилі оформлення бібліографічних посилань для міжнародних публікацій ч. I
documents -> Стилі оформлення бібліографічних посилань для міжнародних публікацій Ч. II оксана Кордюкова, Наукова бібліотека Наукма
documents -> Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів
documents -> І. Тазове передлежання плода. Вивчення наказу моз україни №899 від 27. 12. 2006 р. «Тазове передлежання плода»
documents -> Нетрадиційні методи оздоровлення
documents -> Маневицький професійний ліцей (№2 10. 2012)
documents -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет навчальної роботи орієнтована тематика курсових робіт слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Вимоги до змісту та оформлення курсових робіт рівне
documents -> Issn 2078-1628 Міністерство освіти І науки України Східноєвропейський університет економіки І менеджменту Вісник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка