В. Ф. Живодьор ректор соіппо, доцент, заслужений учитель України



Сторінка3/13
Дата конвертації03.11.2017
Розмір3.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Література:

  1. Бауман З. Индивидуализированное общество. – М.: Логос, 2005. – 390 с.

  2. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. – М.: Ин-т эксперимент. социологии, Спб.: Алетейя, 1988.- 160 с.

  3. Ракитов А.И. Регулятивный мир: знание и общество, основанное на знаниях // Вопросы философии. – 2005. – №5. – С. 82 – 94.


ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕМІГРАЦІЯ:

РЕАЛІЇ ТА ШЛЯХИ ВИХОДУ З КРИЗИ
М.О. Головченко

магістрант

Сумський ОІППО
Підготовка висококваліфікованого спеціаліста коштує набагато більше ніж його „переманювання” з іншої країни. Треба зазначити, що чим більш розвинута країна, то тим більше приділяється уваги до інтелектуального ресурсного забезпечення. Наша країна з кожним роком все гостріше відчуває цю потребу, бо тільки саме таким шляхом можна перейти на новий економічний рівень. Розвиток освіти поступово стає одним з найголовніших напрямків державної політики, але це не приносить результатів на які очікують, бо держава не може вийти з „кола - пастки”: чим більше ми вкладаємо в освіту та підготовку кадрів, тим активніше починають цікавитись нашим інтелектуальним багатством інші країни, з більшим економічним розвитком, а відповідно і рівнями заробітної платні та життя.

Якщо в недалекому минулому нашими фахівцями цікавились такі заможні країни, як США, Великобританія, Німеччина, Франція, то на сьогодні українським інтелектом почали цікавитись Польща та Чехія. З цього можна зробити висновок, що вони намагаються розвиватися за рахунок наших мозків. З такими тенденціями в недалекому майбутньому Україна своїми кадрами буде підпитувати й країни Африки. Я вважаю, що просто соромно, маючи таку гарну освітню базу, яку маємо ми, говорити, що у нас не вистачає кваліфікованих фахівців.

Цікаво, що головними причинами відтоку інтелекту є не політичні, екологічні, релігійні та військові, які дуже проблематично вирішити, а відсутність пристойної роботи, поваги та уваги з боку держави та роботодавця. Люди почувають себе нікому не потрібними та незахищеними. Для вирішення цих проблем пропонується відновити втрачений ланцюг: школа – ВНЗ – роботодавець, а саме:


  1. Стимулювати вищі навчальні заклади до пошуку обдарованих школярів та залучення їх до навчання у ВНЗ.

  2. Зацікавлення ВНЗ у розвитку своїх студентів, в їх якісному навчанні.

  3. Сприяти працевлаштуванню найкращих випускників ВНЗ.

Для цього я пропоную зробити перетворення у фінансуванні ВНЗ, а саме частину коштів направлених на фінансування (10-20%) ВНЗ вилучати та перерозподіляти їх за результатами студентських олімпіад. Ці кошти перераховуються до фондів, кожен з яких буде формуватися для певної спеціальності (групи споріднених спеціальностей), потім за кожною зі спеціальностей будуть проводитися олімпіади по профільним предметам 1-5 курсів, за результатами яких ВНЗ будуть нараховані бали та сформований рейтинг. Згідно рейтингів, складених окремо по кожній спеціальності, будуть перерозподілятися кошти між ВНЗ з відповідних фондів. Враховуючи насиченість ринку праці, пропонується частину коштів з фондів спеціальностей, які не користуються попитом, перераховувати в фонди спеціальностей, які користуються попитом на ринку праці. Це буде стимулювати ВНЗ закривати одні спеціальності та відкривати інші, що надасть змогу м’яко регулювати ситуацію на ринку праці.

Формування фондів олімпіад та рейтингу за кожною зі спеціальностей окремо дозволить керівництву ВНЗ оцінити рівні підготовки за кожною зі спеціальностей окремо, а не отримувати загальну середню картину, також це надасть можливість формування рейтингів ВНЗ та студентів окремо по спеціальностям, що є бажаним як для абітурієнтів так і для роботодавців.

До участі в олімпіадах за кожною зі спеціальностей треба залучати не менше ніж по 10 студентів, щоб отримати загальну картину знань, а не знання одного студента. Це також змусить керівництво ВНЗ налагоджувати розвиток всієї групи студентів.

Щоб врахувати різницю в рівнях підготовки ВНЗ розташованих в науково розвинених центрах (Харків, Київ, Донецьк та інші) та невеликих пропоную проводити олімпіади, розраховувати рейтинг та розподіляти кошти окремо по регіонам (в регіоні 2-3 області). А серед переможців регіональних олімпіад провести всеукраїнську олімпіаду, для формування всеукраїнського рейтингу. Якщо не прийняти цих заходів то ВНЗ з невеликих міст будуть повністю витіснені та виникне диспропорція в розміщенні спеціальностей. Якщо спеціальність не є поширеною, то краще буде поєднати декілька регіонів, щоб була конкуренція.

Результати:


  1. Можливість регулювати ситуацію на ринку праці та обмежити випуск по спеціальностям, які не користуються попитом на ньому.

  2. ВНЗ будуть змушені розпочати пошук потенційних студентів серед учнів шкіл, розпочнеться „охота за головами”.

  3. Буде сформований рейтинг ВНЗ за спеціальностями, що допоможе випускникам шкіл обрати той вищий навчальний заклад, який підготовлює якісних спеціалістів.

  4. За результатами олімпіад буде сформовано регіональний та всеукраїнський рейтинг студентів, на базі якого роботодавці зможуть підібрати собі кадри.

  5. На національному рівні зросте престиж якісної освіти та знань:

    • школярі будуть зацікавлені в освіті, щоб на них звернув увагу ВНЗ;

    • студенти будуть зацікавлені в участі в олімпіадах, зайняти більш високе місце у рейтингу та відповідно мати змогу краще працевлаштуватися;

    • вищі навчальні заклади будуть зацікавлені в якісному навчанні студентів, щоб зайняти більш високі місця в рейтингу та отримати більше коштів.

  6. ВНЗ будуть більше вкладати коштів в розвиток найбільш конкурентноздатних спеціальностей з метою покращення бази навчання та отримання переваг.



ПРОЕКТНЕ НАВЧАННЯ В

ОСНОВНІЙ ШКОЛІ АВСТРІЇ
Л.П. Загорулько

асистент

ВДПУ ім. М. Коцюбинського м. Вінниця
Серед інших методів профільного навчання на особливу увагу заслуговує проектна робота. В Австрії цю думку підтверджують праці Х. Юнгвірта, В. Вайнхойпла, Г. Бахмана та ін.; серед російських вчених з цим погоджуються Л. Серебренников, Н. Солопова, Е. Полат, Н. Милованова та ряд інших. В австрійській педагогіці зустрічається і відповідний термін – «проектно-орієнтоване навчання» стосовно шкіл, які його впроваджують.

Проекти в основній школі Австрії відбуваються з усіх профільних дисциплін, що вимагає відповідного перерозподілу годин. Результати таких годинних змін визначено в таблиці 1:



Таблиця 1. Годинні зміни в обов’язкових дисциплінах проектів основної школи.




HS

Число годин · Проекти

AP

%

0,5-2

2,5-4

6-10

11-17

Соціальне навчання

24

27







51

30,0

Прикладна інформатика

23

4

3




30

17,6

Машинопис

21

1







22

12,9

Професійна орієнтація

18

3







21

12,4

Природничі науки і вправи

11

2

1

2

16

9,4

Креативна галузь

12

4







15

8,8

Суспільна/економічна галузь

7

2

1

2

13

7,6

Інші нові обов’язкові дисципліни

8

2




1

11

6,5

Біологія / Екологія

8







1

9

5,3

Англійська розмовна мова

8










8

4,7

Французька мова

4

1

2




8

4,7

Італійська мова




1

3

3

7

4,1

Німецька література / Читання

3










3

1,8

Спеціальні спортивні види

2




1




3

1,8

Інші іноземні мови




1




1

2

1,2

Геометрія / Геометричне малювання / Математика



















Примітка: AP – число проектів; % - відносна величина загального числа використаних проектів у HS; 0,5-2, 2,5-4… - число годин нових поставлених дисциплін [1, 58].

Проте в одній школі проводяться, як правило, один чи два фахові проекти упродовж року. Співвідношення усіх загальноосвітніх шкіл і основних шкіл, які впроваджують проекти висвітлено у таблиці 2 [1, 53-89].

Таблиця 2. Розподіл шкіл і автономних проектів за шкільними типами і федеральними землями в 1996 р.






Школи

%

HS

%

Бургенланд

3

2,0

3

1,8

Кентен

12

7,9

13

7,6

Нижня Австрія

28

18,5

31

18,2

Верхня Австрія

36

23,8

37

21,8

Зальцбург

12

7,9

13

7,6

Штайемарк

29

19,2

34

20,0

Тіроль

13

8,6

16

9,4

Форарльберг

7

4,6

10

5,9

Відень

11

7,3

13

7,6

Усього:

151

100,0

170

100,0

Наведемо деякі приклади із архівів основних шкіл Австрії. Так, основна школа Сіґендорф (Бургенланд, Австрія) із профільним напрямом «соціальне навчання» у 2001/02 навч. році впроваджувала театральний проект та проект з біології й екології (захист тварин) у 1а і 1б класах; в 2002/03 навч. р. тут відбувався проект з англійської мови; у 2003/04 н.р. – проекти з політичної освіти у 4а і 4б класах («Парламент з бургомістром») та з фізики у 3б класі.

Інша основна школа Пурбах (Бургенланд, Австрія) у 2003 році проводила проектний тиждень «Життя англійською»: треті класи працювали із вчителем-американцем (6 заняттєвих годин у день викладання фахових дисциплін англійською мовою); в 2005/06 н.р. в школі був організований проект з історії та інформатики на тему «Римський час – бурштинова вулиця) у 2006/07 н.р. в цій школі заплановано спортивний проект (гольф).

Воно відбувається за умов відповідної організації: із затвердженою темою з предмета; реалізуються у певному часовому просторі (час розподіляється за блоками 2-4 години, деякі таким чином завершуються протягом одного тижня, інші відбуваються протягом року; окремі відбуваються у час занять, інші – у післязаняттєвий час (наприклад, театральний проект)); є актуальними для життя в певному регіоні, країні; мають три фази (планування, реалізація, опрацювання (документування); доступні для всіх учнів основної школи, без обмежень; участь учнів (і батьків) у таких проектах довільна; у проекті беруть участь 2 і більше вчителів із урахуванням їх особливої кваліфікації, можливостей, соціальних і групо-динамічних аспектів, та фаху. Проекти дають можливість «нешкільним» особам бути задіяним, допомогати, наприклад, як у проекті, пов’язаному з гірським будівництвом, чи готельною галуззю. Відповідальним у такому разі є учитель; батьки несуть співвідповідальність. Під час проектної роботи повинні врахуватись усі заняттєві принципи.

При дотриманні таких умов, проектне навчання є результативним (про це зазначають Х. Юнгвірт В. Вайнхойпл) [2, 28-29].

Традиційно в основних школах Австрії, де відбуваються профільно-освітні проекти, створені предметні кафедри, на яких об’єднуються вчителі за фахом чи освітньою галуззю.

Проект в австрійській школі – це «оригінальна практикоорієнтована робота інтегративного, міжпредметного і творчого змісту, в якій учень (учитель) вирішує конкретні навчальні, культурні, соціальні задачі дослідницького і прикладного характеру, наповнюючи роботу новим освітнім змістом і практичним смислом.» [3, 104-108].

Отже, проектне навчання в основній школі є досить різноаспектним і, на наш погляд, успішним, оскільки, мотивує школярів виявляти активність і збільшувати захопленість предметом, спонукає до вироблення умінь співпраці у колективі, а також впливає на якість школи у плані співпраці з суспільством і економікою, сприяє їх розвитку.


Література:

Bachmann H. Auf dem Weg zu einer besseren Schule : Evaluation der Schulautonomie in Österreich ; Auswirkungen der 14. SchOG-Novelle ; Forschungsbericht im Auftrag des BMUK / [Hrsg.: Bundesministerium für Unterricht und Kulturelle Angelegenheiten]. Verf. von Helmut Bachmann .... - Innsbruck ; Wien : Studien-Verl., 1996. - 229 S. – С.58 (Таблиця 4).

Jungwirth H. Schulen machen Schule : regionale Schulentwicklung: Erfahrungen – Probleme – Perspektiven / hrsg. vom Pädagogischen Institut Tirol. Hubert Jungwirth.... - Innsbruck : Österr. Studien-Verl., 1991. - 230 S. – S. 28-29.

Крылова Н. Проектная деятельность школьника и педагога // Народное образование. – 2005. - № 7. – С.103-111. – С. 104-108.



ЗАСТОСУВАННЯ МУЗЕЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ У НОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЗНАНЬ:

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
О.В.Караманов

кандидат педагогічних наук, асистент

Львівський національний університет ім. Івана Франка
Демократичні зміни у вітчизняній системі освіти доволі часто виступають рушієм якісних перетворень у технологіях навчання, дають змогу узгоджувати їхній зміст з потребами суспільства та брати до уваги процеси соціалізації особистості. Однак на цьому шляху існують суперечності між необхідністю удосконалення освіти для підвищення загальнокультурного рівня особистості та її орієнтацією освіти виключно на засвоєння навчального матеріалу, що не сприяє інтеграції теоретичних знань і способів їхньої реалізації на практиці.

Як наслідок, – традиційний розрив між теорією і практикою, ігнорування міждисциплінарних зв’язків між предметами та зниження загальної мотивації до навчання. Одним із виходів з такої ситуації ми бачимо звернення до неформальної освіти, а точніше – залучення до навчально-виховного процесу окремих її елементів, зокрема, музеїв. Роль музеїв у сучасному освітньому просторі дедалі зростає: вони усе більше використовуються у сучасних дидактичних технологіях, виступають у ролі співорганізатора школи на шляху створення ефективного навчального середовища, формування в учнів емоційно-ціннісного ставлення до знань, подолання міжкультурних стереотипів.

Завдання нашого дослідження полягає у визначенні проблем, які постали на шляху ефективного застосування сучасних технологій навчання у музеї, та перспектив розвитку музейної педагогіки. Якщо донедавна музеї головно зосереджували свою роботу на інформаційно-пізнавальній діяльності, то у сучасних умовах організовують свою діяльність на засадах комунікації, діалогу з відвідувачами. Водночас, в умовах взаємодії музею зі школою, така діяльність не завжди ефективна, оскільки педагоги здебільшого сприймають її традиційно, наприклад, як звичайну екскурсію. Це свідчить про необхідність відповідної підготовки вчителя, здатного нестандартно мислити, ефективно моделювати навчальне середовище засобами музейної педагогіки з метою підвищення рівня засвоєння та інтеграції знань з різних галузей діяльності людини.

“Нове бачення” музеїв у суспільстві знань передбачає організацію такої діяльності, яка створює не лише відповідний пафос та ефекти, а й виконує важливі соціальні функції, зумовлені конструктивним діалогом між різними поколіннями людей, виступає у ролі “форумів для соціального діалогу”. Це можна пояснити зростанням рівня компетентності та цінності музеїв у світі, у межах численних громад та спільнот. Деякі з ключових аспектів такої діяльності – накопичення й прикладне застосування знань про загальнолюдські та культурні досягнення у минулому, просвітницька робота щодо розуміння колективної відповідальності людства за збереження власної культурної спадщини та ідентичності.



Важливою умовою ефективного застосування музейно-педагогічних технологій у практиці навчання є вибір відповідних дидактичних методів та прийомів, адже музейний простір вимагає спеціальної методики проведення занять. Доводиться констатувати, що не завжди вчителі та музейні працівники звертають на це належну увагу.

Як способи досягнення цілей для вирішення освітньо-виховних завдань, методи у музейній педагогіці набувають особливого значення у процесі захоплення уваги глядачів та створення відповідного середовища навчання. Так, метод “занурення” в історичну епоху забезпечує відвідувачу символічний доступ у простір іншої культури, і при цьому не лише візуально відчути епоху, а й задіяти майже усі органи відчуття. Метод моделювання дозволяє групі відвідувачів провести музейне дослідження за допомогою уявної побудови ситуацій, подій, явищ, історичних процесів, “залучити до роботи” свою пам’ять та уяву. Це уможливлює не лише перевірку повноти своїх знань з певного предмета, а й сприяє розвитку практичних вмінь їх вільно застосовувати.

Усі методи навчання у музеї мають практичну значущість та ефективність, однак проблема полягає в їхній апробації, дальшому удосконаленні у ході постійного практичного застосування у навчально-виховному процесі, деталізації прийомів для різних категорій відвідувачів.

Застосування сучасних технологій у музейній педагогіці потребує практичної реалізації досвіду усього культурно-освітнього потенціалу музею, своєрідної “трансляції” інформації, яка зосереджена у музейних експонатах. Умовами цього є підвищення значущості музейного предмета як своєрідного символа тієї чи іншої епохи, культури. Очевидно, що такий підхід сприятиме розширенню світогляду учнів, намагаючись виховати з них людей, здатних активно пізнавати та розуміти оточуючий світ.

У ході музейно-педагогічного діалогу з’являється можливість продемонструвати, як саме триває процес пошуку та інтерпретації інформації про кожний музейний експонат, як впливають на розуміння індивідуальні особливості та властивості пам’ятки, як слід організовувати роботу з музейним експонатом з метою збільшення його емоційного впливу.

Розвиток систем масової комунікації, усвідомлення нової ролі інформації змінює форми музейної діяльності та перспективи застосування музейно-педагогічних технологій у новому суспільстві знань. Це пов’язано з міждисциплінарним характером різних музейних проектів, орієнтованих на молоде покоління – школярів та студентів, а, отже, потребує якісно нової підготовки фахівців, здатних організувати повноцінний діалог глядачів з творами мистецтва, створити невимушену атмосферу особистої причетності до національної і світової культури. У такій взаємодії ми бачимо невичерпні можливості для виховання особистості майбутнього педагога, підвищення його культурного та інтелектуального рівня.


ЗАПРОВАДЖЕННЯ КРЕАТИВНОГО

НАВЧАННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ
М.В. Матковська

кандидат педагогічних наук, доцент

Сумський ОІППО
Реформаційні процеси, які відбуваються сьогодні в Україні зумовлені її становленням як держави на засадах демократії та ринкової економіки. Стабільне демократичне суспільство, ефективна ринкова економіка вимагає дієвого, активного, вільного громадянина. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розуміти змінність, як органічну складову життя. Існує глобальний розрив між складністю світу та здатністю людини орієнтуватися в нових умовах життя. Отже, метою шкільної освіти в сучасних умовах є соціальна зрілість випускників шкіл будь-якого типу, як найважливіший параметр розвитку особистості і збереження індивідуальності, тобто школа повинна стати практикою логіки життя, поясненням сенсу і змісту здійснюваного .

В Концепції розвитку загальної середньої освіти зазначено: «Освіта ХХІ ст. – освіта для людини . ЇЇ стрижень – розвиваюча, культурологічна домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти, саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, опрацьовував різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя, майбутнє своєї країни ».

Нашому сьогоденню властивий постійний рух: відбувається прогрес у сфері матеріального виробництва, диференціація соціальних структур, створення класів, соціальних та професійних груп. Ці процеси створюють підґрунтя для індивідуалізації особистості. Вже сьогодні ми маємо такі тенденції як тяжіння до незалежності від влади, точність у часі та довгострокове планування дій, тяга до освіти, освітньої та професійної компетентності.

Зважаючи на ці моменти слід говорити про важливість виховання всебічно гармонійно розвинутої особистості, адже доля нашої країни залежить від особистісних якостей тих людей які будуть в ній жити. Для того щоб учні були творчими, духовними, ініціативними необхідно вести пошук сучасних стратегій успішності та формування лідерів.

З давніх давен рівень розвитку суспільства визначався рівнем розвитку його культури, а звідси і рівнем розвитку економіки. Всі суспільства які досягли вищого ступеню свого розвитку відзначались увагою до розвитку різних мистецтв. Впливаючи на емоційну сферу людини, мистецтво виховує емоційність (небайдужість) сприйняття дійсності, породжує інтереси та мотиви до пізнання, культивує емоції, почуття , відношення до оточуючі дійсності, робить людину творчою, благородною, доброю, мислячою.

Велике місце в духовному становленні відіграє народна музика, бо саме вона є початком музичної культури в індивідуально-творчому значенні. Народна музика не раз ставала важливим засобом національного відродження, що актуально сьогодні. Саме через національну приналежність людина пов’язана величезним шаром культури, яку тисячоліттями накопичували її предки, завдяки цьому людина отримує етичні та естетичні уявлення про відношення з суспільством, навколишнім світом. Важливість цього зв’язку підкреслювали М. Стельмахович, Т.Г. Шевченко І.Франко, Л.Українка, О.Духнович, М. Драгоманов, К. Ушинський та ін. Адже у просторі внутрішнього духовного світу людина не самотня. Ці люди – її предки, друзі улюблені письменники, поети, композитори, артисти, художники.

Досліджуючи цю проблему Н.Коваленко пише, що в наш час відбувається процес художнього зубожіння людини, етичні ідеали народу, якими керувалась кожна нація розмиваються, дозвілля школярів активно мігрує до ідеалів дрібного купчика з наявністю незначних сум кишенькових грошей, а якщо цього нема – відразу другий сорт. Звідси автор бачить непередбаченість реакцій, спонтанність поведінки, збільшення підлітної злочинності. Масове музичне навчання та виховання у ЗОШ спрямоване на ознайомлення дитини з музичним мистецтвом . Головне, що не можна досягти на уроці – це становлення художнього та критичного смаку, які в наш час в край необхідні кожному учневі щоб не потонути в безмежжі низькопробної музики, яка заполонила ТБ, радіо, всілякі шоу.

Дослідження відомого психолога Виготського Л.С. в галузі музичного сприйняття доводить, що сприйняття музики завжди індивідуальне і суб’єктивне, якщо учень не підготовлений до адекватного чуттєвого сприймання, переживання музичних творів, якщо в нього відсутній критичний смак, то він буде споживати ту музичну продукцію яку йому пропонує мода, вулиця, тобто музика буде на нього справляти негативний вплив (сучасна фізіологічність музики, примітивність почуттів, розбещеність, вульгарність). Дуже часто сучасні шоу, фестивалі, галаконцетри вражають своєю масштабністю та низькою культурою. На перший погляд культурний захід повинен нести благородну ідею – охопити як можна більшу кількість людей та нести культуру в маси, часто в кінцевому результаті нівелюють людину як індивідуальність в океані диму, шуму, спец ефектів та децибел. Тобто людина підпадає під психічний вплив, руйнуються її особистісні риси, смаки, уява, почуття.

Завдання сучасних вчителів дуже складні і відповідальні. Крім виховання духовності, необхідно вчити дітей суб’єктивно сприймати, переживати музичний твір, розвивати мислення, адже у вихованні художніх смаків повинна переважати школа а не вулиця.

Ось чому перед нашою школою виникла потреба у пошуку психолого-педагогічної парадигми навчання, яка сприяла б розвитку ініціативи, зберігала індивідуальність учнів, сприяла становленню партнерських відносин між учителем і учнем. Ось чому актуальним стає запровадження креативної освіти, як феноменологічної моделі, що передбачає персональний характер навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей, бережливе ставлення до інтересів і потреб. Нажаль, методи креативного навчання в наш час використовуються досить рідко, хоча саме таке навчання створює унікальні можливості виявити неповторність кожної людини, розвинути те добре, що закладено природою, створює умови для самореалізації, творчості учнів та учителів.



СУСПІЛЬСТВО ЗНАНЬ:

НЕУПЕРЕДЖЕНИЙ ПОГЛЯД

НА ПРОБЛЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
В.Л. Акуленко

директор Шосткинського інституту СумДУ

кандидат економічних наук, доцент,

Ю.Є. Павленко

кандидат технічних наук



О.Ю. Мазепа

студент


Шосткинський інститут Сум ДУ
Серед усіх напрямів розвитку України найважливішим та потребуючим найфундаментальнішого підходу є розбудова НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ. Головна особливість цієї сфери, а також відмінність від інших полягає у тому, що вирішення усіх без винятку завдань держави залежить від реальних досягнень саме у цій галузі знань і суспільного розвитку.

Актуальність дослідження цього напряму очевидна, оскільки недостатній рівень вищої освіти створює міцне підґрунтя для істотного уповільнення розвитку усіх галузей економіки. Останнє ж відкидає населення України на узбіччя визнаного світового шляху, не дозволяє суттєво підняти рівень життя, поліпшити добробут суспільства. Саме на цьому шляху потрібно досягти кардинальних позитивних зрушень, здійснивши, насамперед, дослідження рівня освіти станом на теперішній час, «оголивши» ключові протиріччя освітянської галузі.

Мета дослідження – виявлення чинників, стримуючих розвиток освіти, розробка шляхів подолання проблем та розв’язання протиріч, що склалися у часі. Для досягнення мети обмежились аналізом результативності освітньо-наукової діяльності ВНЗ, а саме зіставленням темпів впровадження наукових і науково-технічних розробок з темпами підготовки наукових кадрів.

Методи дослідження – TQC-контроль якості, аналогія, узагальнення, формалізація, статистичний аналіз освітніх зрушень, класифікація, кластеризація, а також причинно-наслідковий аналіз взаємозв’язків у системі вищої освіти.

Об'єктом дослідження обрано не освіту взагалі, а саме ВИЩУ ОСВІТУ, причому університетську освіту ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації, при отриманні якої, відповідно, формуються спеціальні знання, навички і, особливо, творчі властивості майбутньої української еліти.

Предметом дослідження обрано ОСВІТНЬО-НАУКОВУ ДЯЛЬНІСТЬ ВНЗ, вважаючи, що цей чинник є найважливішим у зростанні соціально-економічного і культурного потенціалу суспільства.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У процесі дослідження проаналізована офіційна статистика, а також літературні та відомчі джерела інформації, що дозволило у загальних обрисах скласти уяву про стан вищої освіти України на період до січня 2007 року. Встановлено що, протягом 2005–2006 років вища освіта продовжувала розвивальний поступ і досягла певних позитивних результатів. Проте, поряд з позитивними зрушеннями та напрацюваннями все ще спостерігаються недоліки, проблеми, протиріччя, які не дозволяють привести систему вищої освіти до загальносвітових норм, а також вимог сучасної молоді і суспільства загалом[1,2].

Виявлено основні протиріччя, які формують негативні тенденції у розвитку освіти, здійснено перехід від так званих адміністративних протиріч(АП) до технологічних(ТП), а потім до змістовних, сутнісних протиріч(СП), які несуть в собі глибинні корені наявних негараздів освітянської галузі.

Спираючись на складений за джерелами інформації перелік зі 105-ти фактичних освітянських недоліків і проблем, проведено дослідження значущості проблем вищої освіти. Згідно з розшаруванням їх на 5 умовних категорій складена аналітична діаграма Парето, за якою виявлене «місце прикладення концентрованих зусиль», тобто проблематика, яка потребує першочергового втручання. Завдяки цьому встановлено, що однією з найбільш визначальних складових розвитку вищої освіти є освітньо-наукова складова діяльності (питома вага проблем 64,76% !). Саме вона притаманна розвитку розвинених країн в сучасних умовах. Доведено: головна особливість цієї сфери, а також відмінність від інших полягає у тому, що вирішення усіх без винятку завдань держави залежить від реальних досягнень саме у цій галузі знань і розвитку.



Для більш детальної ідентифікації чинників впливу саме на освітньо-наукову діяльність і встановлення певних взаємозв’язків на основі діаграми Парето побудована причинно-наслідкова діаграма, дослідження якої показало, що серед усіх занесених у діаграму первинних чинників найбільшу вагу мають лише чотири з них: контроль складових освітньо-наукового процесу, мотивація наукової діяльності, системність дій, методичне забезпечення.

Встановлено, що абсолютна вагомість первинних чинників, що впливають на цільову функцію (якість освітньо-наукової діяльності ВНЗ), складає 3, 2, 2, 1, звідки кількісні значення коефіцієнтів вагомості розраховувались за рейтингом чинників 1,2,3,4 як і становили, відповідно, 0, 250 ; 0,125 ; 0, 250 і 0, 375 . Тобто, лінійна структурно-адитивна модель освітньо-наукової діяльності ВНЗ у своїй початково-когнітивній формі мала б виглядати таким чином :

( 1 ) цільова функція; початкове значення; ваги.

Подальший розгляд особливостей впливу виявлених чинників з використанням "діаграми шляхів" та кореляційного аналізу дозволив отримати


Каталог: documents
documents -> Число. Натуральні числа. Римська система числення
documents -> Інформатіо-Консорціум
documents -> Стилі оформлення бібліографічних посилань для міжнародних публікацій ч. I
documents -> Стилі оформлення бібліографічних посилань для міжнародних публікацій Ч. II оксана Кордюкова, Наукова бібліотека Наукма
documents -> Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів
documents -> І. Тазове передлежання плода. Вивчення наказу моз україни №899 від 27. 12. 2006 р. «Тазове передлежання плода»
documents -> Нетрадиційні методи оздоровлення
documents -> Маневицький професійний ліцей (№2 10. 2012)
documents -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет навчальної роботи орієнтована тематика курсових робіт слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Вимоги до змісту та оформлення курсових робіт рівне
documents -> Issn 2078-1628 Міністерство освіти І науки України Східноєвропейський університет економіки І менеджменту Вісник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка