В свому творчому рості, українська нація завжди вида­вала з себе могутні постаті, які, запустивши глибоко своє коріння в минулому, в той самий час буйно простягали свої паростки в майбутнє



Сторінка14/14
Дата конвертації16.03.2017
Розмір5.72 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Побажаємо ж нашій квадризі переможного лету на перегонах Фебових і перестережім поетів її від одної тільки небезпеки — надмірної плодючости. Кожному з нас слід би викарбувати в пам'яті слова Рільке, найбільшого з ліриків, що радив не хапатися, а протягом довгого життя збирати полин і солодкість, вбирати в себе спогади про дитячі радо­щі і смутки, про розлуку, ранки над морем, мандрівки під зоряним небом, ночі кохання і ночі, перебуті коло смертного одра. Але не досить мати тільки спогади : «Лише тоді, коли вони перетворились в тіло і кров, рухи і погляди, стали безіменними, невідривними від нашого «Я», — лише тоді може статися, що несподівано, в якусь рідку хвилину, виникне й спливе над ними перше слово поеми».

Хто вміє чекати та не боїться йти кам'янистою стеж­кою, тому відчиниться брама зачарованого замку, що його таємничі вежі вдалині зависочіли над хмарами.

(Із статті : «Ще раз про сіре, жовте і про Вісникову квадриґу».

«Вісник», Львів, чн. 6. Червень 1935 р.)

Оксана Лятуринська

ПОЕЗІЇ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

Перед роками, не знаючи особисто Олени Теліги і на­трапляючи на її поезії, я, зацікавлена, запитала раз одного знайомого — хто Теліга ?

Мій знайомий, який ніби належав до еліти і вважав себе знавцем літератури, відповів : — Як вам сказати ? Про-вінціяльна панночка, закохана в берізки...

Бачучи моє здивування і недовір'я, додав — Ну, вона не від того, щоб не піддаватись діянню добрих впливів... Обурююче !

Я запитала знайому письменницю : — Хто Теліга ?

Мені відповіли : — Досить амбітна особа. Іноді уявляє себе ніфією. В її поезії можна прослідити впливи... — Далі я нарочито не дочула.

Я запитала юнаків-революціонерів : — Хто Олена Те­ліга ?

І вони в один голос відповіли : — Вона прекрасна !

Хороше ! І я знаю, що дехто з них мав на своєму щиті голубу шаль Олени.

Хай би й так, і всі осуди були вірні. Хіба не подиву-гідно ? Наскрізь жіноча, «провінціяльна панночка, зако­хана в берізки» і так вирости й доконати мужньо те, що доконала ! Це — подвиг.

Якась європейська капацита міряє талант його спро­можністю еволюцї. Тим що ти набув, а не дістав, як Божий дар.

Тоді ніяк не можна сказати, що Теліга закопала в землю свої талани. Духом вона належить до нового україн­ства, до його активу : своєю творчістю до плеяди поетів-нео-романтиків.

Неважно, хто був формуючим елементом, «чиї над­хненні весла темний берег вміли відштовхнуть» до «без­іменних радісних джерел» (і чи то тільки для панночок «потрібне» «формування !»). Важна сила сприйняття, ото­тожнення себе зі сприйнятим. Важна внутрішня правда. Нею міряється талант. Написане «не кров'ю», не є переко­нуючим і далеке від безсмертя.

І та правда виступила так ясно з печаттю обраниці долі. Мало хто мав щастя як жити, так і вмерти, і наперед могти сказати :

Коли зійду на каменистий верх Крізь темні води й полум'яні межі, Нехай життя хитнеться й відпливе, Мов корабель у заграві пожежі.

Це ціна обраних. І дуже шкода, що не виходять і не вийдуть вже її нові поезії, ні статті.

От маємо лише вибір: «Душа на сторожі». Правда, і всього не було багато. Туди, напевно, ввійшли «Вірність» і «Безсмертне», що я запам'ятала з тих, які так мені над­звичайно подобались колись ? Знаходжу, читаю...

Читаю все спочатку й уявляю її живу, бадьору, веселу, яка колись брала призи на празьких танцювальних вечір­ках...

Уявляю її у Львові, як співробітницю «ЛНВістника» з «відштовхненим човном до радісних джерел». Я ясними привітами, яких не дістав від неї жоден ворог.

Уявляю в «трагічному Києві», де «чекає все : і розпач і образа, а рідний край нам буде чужиною». Там її «каме­нистий верх».

Люблю в ній її животворчі сть, чинність, відвагу, ще­дрість. Жити, жити й не міняти життя за мідяки. Роздавати усміхи, розсипати усміхи, розсипати перли. Як крилата Ніке, поривати за собою...

Це не пусті слова. їй були відкриті істини, що й тепер не даються до сприймання многим. Це штовхало пливти «крізь темні води й полум'яні межі».

Істини ніби вже старі, як світ : воля до осягнення своєї національної духовости, не з тим, щоб нею піти на службу кому-будь; воля до осягнення своєї самостійної державно­сте. З першої конче має випливати друга.

Чинна воля, не бездіяльне, не споглядальне й обережне вичікування з віддалі чогось — чи не деус екс махіна ? — що має «само собою розуміється» і безкровно, мов на сцені при останньому акті античної трагедії, розв'язати всі наші проблеми, наше «бути, чи не бути».

Ох, не невдача новітнього гомункула, що від двадцяти­п'ятилітнього висиджування у сталінській лябораторії став плазуном, вела її на «каменистий верх» ! Не душа наймита, не гризня за кістку покручів «паризьких бруків» (за ви­словом Міцкевіча) одверто підставила чоло Потворному ! Щось не було взято в рахубу, щось, що давалось лише від­чуватись — «і рідний край нам буде чужиною», і ще щось... Але вірилось без сподівань. І треба було встояти на «верху», ніж десь задушитися від розпуки.

4.9.1946.

(«Неділя», Ашаффенбурґ. ч. 39., з 15.9.1946.)

ВИЯСНЕННЯ

В своїй статті «Із спогадів про визначних письменни­ків» («Київ», жовтень 1955 p.), Галина Лащенко твердить, ніби Лятуринська не знайшла зрозуміння з О. Телігою, не сприймала в свій час її творчости і оцінила Телігу пізніше хіба як характер, а не як поетку і публіцистку.

Щоб не виникло з того найменшого ущербу світлій пам'яті Теліги, мушу тут сказати кілька слів.

Моя стаття про творчість Теліги, уміщена в тижневику «Неділя» Г. Которовича в 1946 році, думаю, цілком ясно заперечує це твердження Г. Лащенко.

На початку 30-их років, натрапляючи на поодинокі вірші Теліги, мені, справді, дещо в них не було до вподоби. І, можливо, дещо зі сказаного мною тоді дає Г. Лащенко підстави так помилково посуджувати. От форма присвят деяких віршів Теліги наповідала про інститутські альбоми, тим ніби обмежуючи творчість, ніби говорячи лише про ін­тимне, і тим ніби утверджуючи в почутих відкликах про поетку, як «панночку, закохану в берізки». (Я ж не знала особисто О. Телігу і могла тоді про неї відгадувати лише з почутого від її знайомих і з тих кількох її надрукованих віршів). Оленине окреслення Музи, як кохання і ненависть, мені також не було до душі і нагадувало про якийсь загаль­ник під так зв. «жіночою творчістю», де надхненням уже не так те, ніжно-жіноче, «одіо ет амо», а «він», «про нього», «від нього».

Щоб тут було ясно: я не проти почуття, не проти кохання і ненависти в поезії, а проти певного відтінку у формі вислову. І думаю, що інспірацією до поезії може бути багато дечого поза «він» і «вона».

Могли мені не подобатись і самі назви деяких віршів чи статтей (от як «Мужчинам», «Якими нас хочете бачити») бо вже в тих назвах, зверненних до мужчин, крилася якась підлеглість, чіпаючи гордість жінки. Дещо ніби віддавало проблемами емансипанток, і також мені було чуже, бож я народилась там, де було сильне материнське право. Лише пізніше я побачила, що це все в творчості Теліги — несут­тєве.

На милий відклик Олени, лист після виходу моїх «Гу­сел», я не могла ані нав'язати ближчий зв'язок (через об­ставини), ні якось змінити свій погляд на її творчість. Чи мусіла б ?

Змінив мій погляд не відклик на «Гусла», а змінила ще далеко перед тим поява її поезій — «Вірність», «Без­смертне» тощо, — тих кілька передостанніх і останніх із творчости Теліги, що без грубезних томів надають їй лавро­вий вінок поета. Про це я й писала в своїй статті 1946 року. Присвята Телізі і багатьом загинулим друзям (знайомим особисто і незнайомим) уміщеного в пресі перед роками «Епілогу» з моєї поеми «Героїка» сама говорить за себе.

(Міннеаполіс, 30.11.1955. Надруковано в «Наш Клич»,

ч. 45. з 22.12.1955 р.)

Гр. Шевчук (Юрій Шерех)

БЕЗ МЕТАЛЕВИХ СЛІВ І БЕЗ ЗІДХАНЬ ДАРЕМНИХ

Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживши слів — батьківщина або вітчизна; можна пройняти творчість палкою любов'ю до України, ні разу не вживши слова Україна; можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія — не називає, а пориває. Цього не знає більшість наших молодих і літніх претендентів на звання поета. Це добре знала Олена Теліга.

Як удалося це їй ?

І

Поезія Олени Теліги виростає з альбомної поезії. Це ані трохи не образливо для пам'яті поетки, яка заслужено була шанована за життя і перед героїчною смертю якої від руки ґештапівців схиляє голову весь український народ.



Коли ми вже згадали цей факт, то мусимо зробити маленький відступ. Оцінка творчости тих письменників, які переживають своє покоління, звичайно переходить три етапи. Спершу оцінка сучасників. Volens-nolens вона зв'я­зана з оцінкою особи творця. Критик або читач, що най­більше прагнув об'єктивности, все таки не можуть цілко­вито абстрагуватися від образу особи, від її вдачі, суспільної позиції й ролі, даних біографії. Потім приходить друге поко­ління, незнайоме вже з особою творця. Перед ним — тільки твори, твори, як такі. Йому розповідають епізоди з життя письменника, але воно відмахується: нащо нам це, ось твори — і тільки вони нас цікавлять. І вже згодом інтерес до творів зроджує новий інтерес до особи творця: армія біографів, бібліографів, причинкарів і істориків літератури накидається на всі сліди земного буття письменника, реста­врує кожний його крок і створює біографічний коментар до творів.

Критичні статті про Олену Телігу, що з'являються тепер (стаття О. Ждановича в ганноверському «Літератур­но-науковому збірнику», рецензія Г. Черінь у «Нашій пош­ті», передмова непідписаного автора до «Душі на сторожі» О. Теліги) — перебувають на першому етапі. Вони не поезії коментують біографією авторки, а поезіями — героїчне життя. Статтями вони висловлюють свою пошану до неї. Ми хочемо тут підійти до творів поетки як до цілости в собі. Не порушуючи їх зв'язку з біографією творця. Робимо це не з бажання бути оригінальними, першими «переско­чити» до другого етапу, а просто тому, що твори заслуго­вують на таку аналізу, становлячи мистецьку вартість незалежно від того, хто була авторка їх, а також тому, що не можемо сказати нічого нового й невідомого про життя поетки.

Тому передусім мусимо відповісти на питання : з яких мистецьких джерел виростала поезія Олени Теліги. І ми відповідаємо : поезія Олени Теліги виростала передусім з альбомної поезії. Нема в цьому нічого знизливого або обра­зливого, бо завжди важить не так те, де поет узяв щоне-будь, як те, що він з того зробив. Навіть більше : люди, що говорять у мистецтві нове слово, здебільшого вдаються до тих джерел, які їхні сучасники вважали за низькі й не­смачні, призначені для плебсу, для нижчих категорій літе­ратурної публіки, а не для обранців.

Альбомна поезія була цілком законним жанром чи пев­ніше групою жанрів (від мадриґала до еміграми) в епоху клясицизму і в епоху романтизму. Коли прийшов т. зв. «реалізм» XIX сторіччя з його вимогою соціологічної і за всяку ціну суспільно-корисної, навіть наукоподібної літе­ратури, альбомні жанри були вигнані зі справжньої літера­тури. Вони спустилися в оточення провінційних міщухів, гімназистів і гімназисток. Якщо в нас їх культивували при­людно Микола Вороний і Василь Пачовський, то це була почасти стилізація літератури минулих епох, а далеко біль­ше — вияв глибокої провінціяльности цих авторів.

Олена Теліга вдалася до альбомної поезії не заради стилізації і не через провінціяльність. Альбомна поезія була її джерелом тому якраз, що вона давала змогу не називати речей «лобовими» назвами, давала достатні за­паси цнотливих алегорій і парафраз. У своєму вживанні ці алегорії й парафрази були зв'язані з атмосферою дівочого будуару або фривольної розмови двох, але цей зв'язок не був органічний і конечний. Альбомну поезію можна було визволити з вузьких меж провінційного флірту й міщан­ської щоденщини. Це визволення стало поетичною місією Олени Теліги. Вона використала своє джерело зовсім по-новому і на його перетворенні виробила власний голос в українській поезії — може не дуже великий (її поетичний розвиток обірвався, а не завершився !), але вже свій.

Альбомні поезії пишуться для когось, адресовані ко­мусь. Так і багато поезій Олени Теліги. Уже назви їх часто — адреса : «Чоловікові», «Мужчинам», «Сучасникам», «Засудженим». В інших адресою стає присвята. Вона в Олени Теліги завжди не випадковий знак пошани, а кон­кретна адреса. Так присвячені поезії «Без назви», «1933-1939», «Напередодні», «Життя», «Лист».

Це — зовнішнє. Істотніше — внутрішнє. Альбомна поезія — поезія, заснована на низці традиційних символів-алегорій, що розтлумачуються конкретно, в прикладенні до даної особи (чи осіб). Коли ми згадуємо альбом провінцій­ної гімназистки, ми згадуємо передусім пару голубків, серце пробите стрілою, палання серця... Свого часу це був арсенал справжньої, «високої» поезії (Ронсар — Парні). Але потім вони «зносилися», «спрацювалися», «висока» поезія зре­клася їх, і вони животіли далі тільки в альбомах провінцій­ної публіки, заштатних «творців» літератури.

І от Олена Теліга еідновляє їх права в «високій» поезії. Поезія її вся побудована на подібних традиційних символах. Особливо часто за ці символи правлять образи вогню й води (моря, ставка, джерела тощо) : «Заметемо вогнем любови межі, перейдемо у брід бурхливі води»; «Стільки уст палило і тягло мене вогнем спокус»; «Холодна сила при­душила тепле джерело»; «Пристрастей рвучкі потоки її не змиють у годину бурну»; «Пий же бризки, свіжі та іскри­сті, безіменних, радісних джерел»; «Крізь вогонь межі минулі дні вертаються»; «Життя... розколихалось хвилею припливу»; «Мені здається, мов повінна ріка, моє лице»; «Думки, мов нероздмухані вогні»; «У нас душа криниця, з якої ви п'єте»; «Крешіть вогонь із кремнів !»; «Душа зім'ята, сліпа, безкрила, сунеться на дно. А ти її лови, тримай, тягни нагору ! Греби скоріше — і пливи, пливи !»; «і знов думки і серце у вогні»; «Твоє життя — холодний світлий став»; «Далеко десь горить твоя мета, в тяжких туманах твій похмурий берег»; «В кожнім серці пожежу пригаслу розпалили ви знову — спаливши життя».

Ми подали так багато прикладів, щоб показати, яка сповнена поезія Олени Теліги цих старих, як мало не сама поезія, символів-алегорій ! А крім того, є в неї ще інші численні ряди символів : дзвін, що кличе й збуджує; сурма; птах — втілення волі; полин, отрута — втілення гіркоти; каміння, окови, ґрати, тінь і світло, вихор-буря, шлях, оранка й сівба... Поезія Олени Теліги сповнена цих поетич­них загальників, цих збляклих «поетизмів», гідних, зда­валося б, справді альбому провінційної гімназистки. Вони скупчені в віршах Олени Теліги в такій кількості, що зда­валось би, здатні вбити всяку поезію. І коли ці вірші все таки поетичні, то секрет мусить лежати в тому, як викори­стовуються в них заяложені «поетизми».

Як взагалі в альбомній поезії, вони подаються кожного разу в цілком конкретному застосуванні. На певну, сказати б, адресу. Вони сполучаються з надзвичайно пластичними в своїй конкретності образами, які ще конкретнішими вида­ються на тлі загальників (і цього вже не знає провінційна альбомщина !) : тонкі, рухливі пальці поетки; деталі літ­нього пейзажу в поезії «Літо»; серед алегоричних потоків і шляхів — раптом рядки :

j Так радісно тримать мої долоні

У цій кімнаті, де в низькім поклоні Схилились айстри на овальний стіл.

(«Напередодні»);

коротка згадка про те, що страта відбулася «у шість двад­цять п'ять» в поезії «Засудженим»... Деталі ці (інакше б вони не пасували до альбомної поезії) здебільшого сальоно-во-кімнатного або літниськово-приміського характеру, але тим різкіше вони виділяються своєю конкретністю на тлі алегоричних загальників.

І з цим зв'язана дальша особливість поезії Олени Телі­ги, яку ми назвали б винятковою тверезістю поетичного мислення. Вона виявляється і в загальній поставі тем, і в деталях. Ось тема майбутнього повернення емігрантів на Батьківщину. її розробляють звичайно в образах тріюм-фального походу, загальної радости... Олена Теліга побачила в ній суворі будні : зустріч чужих з чужими, зимними і ворожими душами на невпізнаній землі. Вона провиділа, що почуттям тієї миті будуть розпач і образа ! Або з дета­лш : у той час, як наші «поети» вимахують клясицистич-ними мечами, в Олени Теліги ви прочитаєте про «літаків непогамовний клекіт і у руках скажений скоростріл». І це так характеристично для її тверезого мислення !

Уміння сполучати конкретне з абстрактним вершини своєї майстерности досягає в «Вечірній пісні» :

Замкни у моїх долонях Ненависть свою і гнів ! Зложи на мої коліна Каміння жорстоких днів.

Тобі ж подарую зброю : Цілунок гострий, як ніж.

— конкретний образ.

— переключення на абстрактне.

— конкретний образ.

— абстрактна алегорія.

— здавалося б, конкретний образ

— переключення на абстрактне, хоч у суті справи саме образ попереднього рядка був аб­страктною алегорією, а це — конкретний деталь прощан­ня !

І вже тут видно, як будує Олена Теліга свій вірш. О, так, вона не ниже рядок за рядком, виливаючи свій настрій, вона будує вірш, як інженер. Про композицію Олени Теліги можна писати спеціяльно. Тут — тільки пара прикладів. Найпростіша будова — на контрастах. У поезії «Гострі очі» перша строфа — про гарячу безсонну ніч; друга — про врівноважений день; третя — закономірно дає узагальнен­ня :

Тільки тим дана перемога,

Хто й у болі сміятись зміг ! - ^

Складніше, коли поетка бере образи двох плянів і про­водить їх крізь усю поезію, чергуючи. У поезії «Без назви» перший і другий рядок кожної строфи дає образ почуттів авторки, а третій-четвертий — алегорію морської подорожі. Так само «Сьогодні кожний крок» будується на перепле­тенні образів весняної природи і образів кімнатно-сальоно-вого пляну; в поезії «Літо» чергуються образи літнього краєвиду і алегоричного згоряння ліричної героїні вірша.

Вершиною поезій Олени Теліги буває звичайно їх кін­цівка. В ній схрещуються образи різних плянів і дається несподіваний поверт образу або узагальнення афористич­ного порядку. Кожна поезія Олени Теліги — в протилеж­ність знову ж таки багатьом і багатьом писанням наших віршоплетів — закінчена, завершена, замкнена в собі. її не можна ще продовжити. Вона має 12 або 16 рядків не тому що далі не хотілося, не було настрою писати, а тому, що саме цих 12 або 16 рядків вистачає і треба, щоб висло­вити те, що висловити треба. Зміст у Олени Теліги завжди знаходить свою, властиву йому форму.

Така ж чітка й ритмічна організація поезій Олени Теліги. її рими вивірені, і вона не знає недбалих рим. її улюблений розмір — п'яти- і шестистоповий ямб, з його карбованістю; якихось ускладнень симетричного типу вона уникає; трискладові розміри з їх нахилом до співучости їй майже зовсім чужі, а коли вона наближається до них, то розбиває співучість ірреґулярністю («Чоловікові»). Хоч їй приступні засоби складної звукової організації вірша, але її ідеал — вірш суворий, говірнодеклямативний. Деяке по­м'якшення в нього вносить тільки нахил до жіночих рим.

Так уже в формальній організації вірша Олена Теліга невтралізує мінуси альбомної поезії : шабльоновість, солод-кавість, загальниковість. Конкретність бачення, суворість композиції, залізна дисципліна ритму — в таких рамках альбомні поезії перестають бути альбомними.

II

І все таки : чому Олена Теліна вдалася до альбомної поезії як джерела ? Бо мало сказати, як вона невтралізу-вала мінуси альбомної поезії. Мусить бути дана відповідь : чому, для чого звернулася поетка до цих джерел ? Але, щоб дати відповідь на це, треба вийти за межі форми віршів Олени Теліги і придивитися до того світу, який у цих віршах мусів бути і є відбитий (напевне, позначилися тут і факти біографічні, але, як уже сказано, ми ухиляємося зараз висвітлювати їх).



Поезію «Сьогодні кожний крок» Олена Теліга присвя­тила змалюванню настрою сп'янілости від щастя. І от як вона змальовує цей надмір щастя : воно «росте в тісних обіймах рамки закритої душі і рамку цю дере». Закрита душа! Душа в рамці! У поезії «Вірність» наскрізьний образ — образ душевної скрабниці, куди складаються скар­би, бо там «пристрастей рвучкі потоки її не змиють у годину бурну». Отже, — знов рамка, знов душа на схові, душа в заперті, під замком ! І в третій поезії душа ховає

«мудрий досвід у скриньці без ключа і дна» («Моя душа»).

Чому ж таке самообмеження ? Нащо власну душу, влас­ну радість, власні пристрасті замикати і обмежувати ? Чи не тому, що

...в мене дні — бунтують і кричать, Підвладні власним, не чужим законам, І тиснуть в серце вогнену печать, І значать все — не сірим, а червоним — ?

(«Лист»)

Чи не тому, що поетка — надто пристрасна, надто палка, надто вся віддається, така вбезмеж закохана в пал і гаряч життя ? Душа — вічно п'яна життям. Життя — не сіре нидіння, а блиск від стику «ударів і дарів Господніх», спалахи «перехресних барв», екстаза мрій і чинів. «Стіль­ки уст палило і тягло мене вогнем спокус !»

Оргіястичне п'яніння — так хотіла б Олена Теліга сприймати світ, життя, людей. Пекуча гра. Задивлення в сліпуче сяйво. Хай це буде один день, — але щоб це було неповторне свято. Байдуже що : зустріч, чин, екстаза. Бай­дуже що за цим прийде спад і загибель. Хай навіть гаряча смерть, аби гаряча. Тільки не сонність буднів, не плин без-граничної сірости. Але що смерть ! Жити, тільки жити. Які жалюгідні ті, для кого «захід — завжди тільки захід» ! Бо в мить заходу —

В осяйну мить, коли останком сил День розливає недопите сонце, Рудим конем летить за небосхил, Моя душа в червоній амазонці.

Така мрія поетки, мрія її гарячих ночей. Таким хоче вона бачити життя. Ні, не підходить до неї слово : бачити. Таким хоче вона його мати, схопити, загнуздати, скорити, здолати, зігнути, на коліна поставити ! І тут з'являються рамки, обрамлюють, обмежують, закривають душу. І не хтонебудь їх накидає, а жадібно прагне їх сама поетка. Вона не стала оспівувати повноту життя, хоч могла б зробити це сильніше, ніж хто інший в українській літературі, бо їй було відкрите те сп'яніння пристрастю й життям, де сти­рається грань між людиною, твариною і духом, де діє одвіч­ний біос, вищий над кожну окрему особину, окремий живий організм.

Вона стала співачкою інших почуттів, тих, що наказали їй замкнути душу в рамці, тих, що наказали їй сховати в скриньку-скарбницю скарби гарячої душі. Ці почуття — гордість і вірність. Власне, це в неї одне почуття, — тільки в нашій мові нема терміну, щоб його назвати: вірність гордости ? вірність з гордости ? гордість вірности ? Всі ці сполучення слів передають тільки грані почуття : щоб збаг­нути його цілість — треба читати поезії Олени Теліги :

Я руці, що била — не пробачу — Не для мене переможний бич !

Так що ж ? Ненависть, породжена образою і гордістю ?

Ні :

Але навіть за твою шпіцруту Стріл затрутих я тобі не шлю, Бо не вмію замінять в отруту Відгоріле соняшне «люблю».



Тому і роля жінки — вірність обраному, горда вірність не так з любови, як передусім з гордости ! І коли покинуть її, вона збереже вірність — дарма, що Пан «може не по­вернеться ніколи» («Вірність»).

І тому її найбільша мрія — мати таку безмежну вір­ність у відповідь :

Що задля мене хтось зуміє йти Крізь всі зневаги — так, як я умію !

(«Махнуть рукою»).

Тому і роля жінки — вірність обраному, горда вірність : коли він іде на смерть — благословити його — і непомітно, крадькома піти його слідами теж на страту («Мужчинам»). Та ж горда вірність і щодо свого народу. Не розніжена ліричність рідної стріхи, не гістерія помсти, не автоматизм собачої відданости і звички, а вірність гордости :

О, краю мій, моїх ясних привітів Не дістав від мене жодний ворог.

(«Сучасникам»).

Уся поезія Олени Теліги — між цими двома полюсами : повнота життя і — стримування силою гордости і вірности, гордости-вірности. А вершина цього — поезія «Лист», де так виразно, так чітко світ романтичного шалу протистав­лений світові рівноваги і спокою, стихія дикого бунту — рамкам, твердим рамкам унутрішньої дисципліни.

Внутрішню суперечність почуттів відбиває і стиль пое­зій Олени Теліги. Ми бачили залізну суворість композиції її віршів і розмірів їх. Це рамки. А в рамках — кипіння, скаженіння романтичних образів. Прагнення невимовного

— і радість, що воно невимовне (бо, значить, не вбгаєш його в рамки !) :

Не любов, не примха й не пригода — Ще не всьому зватися дано !

(«Без назви») — яке характеристичне окреслення! І саме це потрійне не

— воно ж означає і любов, і примха, і пригода — тільки ще щось понад усім тим. Давній засіб романтичної поезії

— творити надобрази позірним запереченням образів! А прочитайте поезію «1933-1939». Залізно-логічна композиція, але ви не скажете навіть, про що говориться в вірші : про події особистого життя чи національного ? Любовна це лірика чи політична ? Згусток настрою, бліки внутрішнього світла. І так само в поезії «Безсмертне».

Тому так любить поетка схрещувати метафори і порів­няння одне з одним : цим заперечується їхня земна, мате-ріяльна допасованість, вони дематеріялізуються, означають тільки тони настрою, не речі в їх важній реальності:

Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина

(«Моя душа»);

Тремтить душі дзвінке роздерте плесо

(«Лист»).

Тому її епітети так часто — тільки вираз її душевного наставлення, а не об'єктивної дійсности : п'яне сонце, схви­льоване колосся, надхненні весла, дивне серце.

Творча путь Олени Теліги не була закінчена. Вона була обірвана. Тому деякі її поезії ще припечатані були мертвою паддю клясицизму, такого чужого темпераментові поетки («Вірність»), тому голою декляративністю звучить поезія «Життя» або кінцівка поезії «Поворот». Але в основному поетка знайшла себе, і її лице відбилося в плині нашого літературного процесу.

Поетка життьового шалу — вона взяла свою душу в рамки гордости-вірности. Рамок потребувала вона для себе

— і тому взяла рамки найвідстоянішої поезії — альбомної поезії. Вона ще звузила ці рамки, скоривши свій вислів залізним законам композиційної стрункости й метричної закономірности. Але в чорних рамках яскравіше червоне

— колір крови й вина. Рамки гордости-вірности тільки під­креслили глибину її сп'яніння повнотою життя. Рамки фор­мальних приписів тільки підкреслили крутіж барв обривних образів її поезії. Олена Теліга в українській поезії лиша­ється неповторним зразком романтичної самоопанованости. І в інших народів важко вказати подібні приклади само­дисципліни романтика, романтизму, що виявляється саме в самостримї. Буяння велетенської пристрасти в найвужчих, які тільки можна собі уявити, рамках — альбомної поезії. Картина Делякруа, зменшена до розмірів мініятюри і вста­влена в рамку для фотографії в нічному столикові. Або — як характеризує вона сама :

... декілька краплин — Ясне вино на золотавім лезі

(«Лист»).

Коштовне, п'янке вино, що кількома краплинами бриз­нуло на суворе, відточене лезо життя революціонера.

(«Арка», література, мистецтво, критика, ч. 1. Мюнхен, 1947.)

ПРИМІТКИ

«Олена Теліга — як публіцистка й поетка», ст. 403. — Нарис цей написав проф. д-р Юрій Бойко спеціяльно для нашого Збірника, за що йому складаємо щиру подяку. Нарис схоплює суть її творчої натури. Але для майбутнього дослідника передруковуємо далі й ряд інших — нехай і контроверсійних — оцінок інших авторів.

Ст. 408. — Витончений літературний смак О. Теліги не дозволяв їй не помічати мистецьких вартостей російської літератури взагалі, а поезії зокрема, а понад усе поезії першої четвертини нашого століття. Вона дуже високо цінила й часто цитувала А. Ахматову («я на правую руку надела перчатку с левой руки»), А. Блока (зокрема вірш «Незнакомка»), навіть Єсєніна (його романтичні, а не «надривні» вірші : з захопленням цитувала — «напьілили да накопьітили...», але сміялась із «на рукаве своем повешусь»...) Але до Пушкіна не мала ніякого сентименту. Його імперіялізм її вражав так, що не могла переносити й найбільш милозвучних рядків.

Тож дуже правильно каже Ю. Бойко, що не хотіла вона бачити художности російської літератури на могилах української культури.

«Олена Теліга (1907-1942)», ст. 418. — 3 цісї статті пропускаємо біографічні дані першої її частини, які читач мав уже в попередніх розділах.

Ст. 427. — В. Державин має рацію, коли подані в нарисі О. Жда-новича дату смерти й умовини ув'язнення уважає умовними. Так же їх зве й автор нарису «На зов Києва». Але і дата смерти, і деякі деталі з побуту у в'язниці не являються чистою «леґендою». Подані ці деталі на підставі розповідей людей, що мали контакт з причетними до слідства й вбивства ґештапівцями. Зі зрозумілих причин годі подати їх прізвища.

Проте слід сказати, що — на мою думку — в цих даних, за які годі брати мені відповідальність, багато ймовірности, бо вони дуже пасують до особистости Олени Теліги, а походять від людей, які особисто знали її дуже мало, а то й зовсім не знали.

«Без металевих слів і без зідхань даремних», ст. 452. — Ця стаття, як читач уже завважив з уміщеного вище, викликала багато заперечень. І я оцінював її дуже гостро на сторінках берхтесґаден-ського «Орлика». Але були й схвальні голоси (хоч би — Б. Бойчук та Б. Рубчак).

Заперечення відносяться в першу чергу до окреслення поезії О. Теліги як «альбомної». З цим окресленням ніяк не можна пого­дитися, бо авторка з альбомної поезії насміхалася та й Ронсара не знала. Але це не позбавляє вартости інших елементів статті наскрізь фахового Автора. Тому передруковуємо її, як одну з оцінок твор­чости О. Теліги, щоб майбутній дослідник мав найповніший образ досі про неї написаного.

БІБЛІОГРАФІЯ

Бабій, Олесь. «Олена Теліга й Олег Ольжич». Свобода (Джерзі Сіті), чч. 77-81, 23-29 квітня 1960.

Бабій, Олесь. «Пісня про Олену Телігу». Українське слово (Париж), ч. 1054, 21 січня 1962. Овид (Чікаґо), ч. 113.

Бачинська-ДонцОЕа, М. «Теліги (Жмут спогадів)». Лі-тературно-науковий вісник (Реґенсбурґ), ч. 1, травень 1948, ст. 78-90.

Гординський С. «Зустрічі з Оленою Телігою». Свобода (Джерзі Сіті), недільне видання, 2 березня 1952.

Гридень, К. «3 недавнього минулого; матеріяли до життєпису Олени Теліги». Вежі (Мюнхен), ч. 2, 1948, ст. 27-37.

Гридень, К. «Олена Теліга (1907-1942)». Прапори духа; життя і творчість Олени Теліги. Упорядкував О. Жданович. На чужині, в-во «Сурма», 1947, ст. 125-138.

Гридень, К. «Спомини з минулого (1906-1942); матерія­ли до життєпису О. Теліги». Орлик (Берхтесґаден), ч. 9, вересень 1947, ст. 9-11.

Державин, В. «Заповіт Олени Теліги (До 10 річниці героїчного скону)». Українська думка (Лондон), ч. 22/272, 29. травня 1952.

Державин, В. «Національна героїня». Промінь (Мюн­хен), 10 листопада 1948.

-*»• Державин, В. «Шлях до клясицизму (Олена Теліга. Душа на сторожі)». МУР. Література, мистецтво, критика (Мюнхен), Альманах І, 1946, ст. 183-186.

Донцов, Дмитро. Поетка вогненних меж — Олена Теліга. Торонто, книжка видана коштом Олекси Тяжкого, 1953. 93 ст. Згадки про О.Т. в його творах : Правда прадідів великих та Дві літератури нашої доби.

Жданович, О. «Завжди молода (У двадцятиліття смерти Олени Теліги)». Смолоскип (Монтреаль), ч. 25, 1962.

Жданович, Олег. На зов Києва (Олена Теліга). Вінніпеґ, Культура й освіта, 1947. 83 ст.

Жданович, О. «Останні дні Олени Теліги». Онацький Євген, Жданович Олег. Творче життя і геройська смерть Олени Теліги. Буенос Айрес, «Перемога», 1949, ст. 13-18.

Жданович, О. «У тридцятиріччя київських жертв». Но­вий шлях (Вінніпеґ), ч. 9, 26 лютого 1972.

Звичайна, Олена. «Гаряча смерть». Наш клич (Буенос Айрес), 19 лютого 1953. (Із книги Оглянувшись назад, в-во «Дніпрова Хвиля», Мюнхен 1954 р.)

Звичайна, Олена. «Щоб не було запізно!». Свобода (Джерзі Сіті), ч. 95, 27 травня 1970.

Зелена, Ірина. «Я — Олена Теліга». Новий шлях (Він­ніпеґ), 2-9. січня 1971.

Зорич, Ярослава. «Душа на сторожі (У 30-річчя смерти Олени Теліги)». Жіночий світ (Вінніпеґ), ч. 2, лютий 1972.

Зорич, Ярослава. «Ідемо до тебе». Передмова до п'єси «Поворот» (див. нижче).

Кисілевська, Олена. «Олена Теліга». Канадійський фармер (Вінніпеґ), 26 листопада 1947.

Клен, Юрій. «Ще раз про сіре, жовте і про Вісників-ську квадриґу». Вісгштс (Львів), ч. 6, червень 1935, ст. 419-426.

Корда, Валя (Шанхай). «На могилу Олени Теліги — з далекого Сходу». Новий шлях (Вінніпеґ), 8 лютого 1947.

Л.П. «Жінка-лицар». Українські вісті (Н. Ульм), 10 липня 1958.

Л-а, М. «Олена Теліга». Альманах «Гомін України». Торонто, 1972, ст. 88-91.

Лавріненко, Юрій. «Олена Теліга — Аглая української поезії і дійсности». Зруб і нарости; літературно-критичні статті, есеї, рефлексії. Мюнхен, «Сучасність», 1971. ст. 172-176.

Лащенко, Г. «Каменистий верх (Пам'яті Олени Теліги». Київ (Філядельфія), ч. 4, липень-серпень 1952, ст. 201-207.

Лащенко, Галина. «Олена Теліга». Свобода (Джерзі Сіті), чч. 19-20, 30-31 січня 1963.

Лащенко, Галина. «Перша зустріч з Оленою Телігою». Неділя (Ашаффенбурґ), чч. 117-118, 28 березня-4 квітня 1948.

Лащенко, Олег. «На київських верхах». Наш клич (Буенос Айрес), 15 червня 1967.

Лащенко, Олег. «Олені Телізі; в річницю смерти».

а

Календар «Слово» на 1967 рік. Торонто, В-во «Вільне сло­во», 1967.



Ледянський, Сергій. «Зустріч з Оленою Телігою». Дер­жавницька думка (Філядельфія), І, ч. 5, 1952, ст. 49-56.

Литвиненко, С. «Зустрічі з Михайлом Телігою». Прапо­ри духа; життя і творчість Олени Теліги». Впорядкував О. Жданович. На чужині, «Сурма», 1947. ст. 172-178.

Лятуринська, О. «Вияснення (Моє відношення до Олени Теліги, Лариси Геніюш і до їхньої творчости)». Наш клич (Буенос Айрес), 22 грудня 1955.

Лятуринська, Оксана. «Поезії Олени Теліги». Неділя (Ашаффенбурґ), 15 вересня 1946.

Лятуринська, Оксана. «Про Олену Телігу». Жіночий світ (Вінніпеґ), ч. 2, лютий 1956.

Маланюк, Євген. «Розповідь про Лену». Сучасність (Мюнхен), ч. 8, серпень 1968, ст. 17-19.

«Моя остання зустріч з Оленою» (без підпису автора). Жіночий світ (Вінніпеґ), ч. З, березень 1950.

MZO. Olena Teliha. Our Life (Philadelphia), №2, Febr. 1972, p. 26-27.

H.M. «Олена Теліга (В 25-ліття смерти)». Українське слово (Париж), ч. 1327, 16. квітня 1967.

«Олена Теліга і Зінаїда Тулуб». Сучасна Україна (Мюнхен), ч. 6, 17 березня 1952.

«Олена Теліга». Координати; антологія сучасної укра­їнської поезії на Заході. Упорядкували : Богдан Бойчук і Богдан Т. Рубчак. Мюнхен, В-во «Сучасність», 1969. Том І, ст. 145-158.

«Олена Теліга». Обірвані струни; антологія поезії поля-глих, розстріляних, замучених і засланих 1920-1945. Ред. Богдан Кравців. Нью Йорк, НТШ і УВАН, 1955. ст. 373-384.

«Олена Теліга». Орлик (Берхтесґаден), ч. 2, лютий 1947, ст. 1.

«Олена Теліга і студентство». Смолоскип (Балтімор-Монтреаль), ч. 22 (92), 1962, ст. 1-2.

«Олена Теліга про гетьмана Мазепу». Шлях перемоги (Мюнхен), ч. 12, 19 березня 1972.

Олена Теліга : у 20-ті роковини смерти. Нью Йорк, За­ходами І Відділу Українського Золотого Хреста ім. Олени Теліги, 1962. 32 ст.

Olena Teliha (1907-1942). The Ukrainian Poets, 1189-1962. Selected and translated by C.H. Andrusyshen and W. Kirkcon-nell. Toronto, University of Toronto Press, ІІ963, p. 462-465.

Онацький, Євген. «Олена Теліга». Наш клич (Буенос Айрес), 18 лютого 1949.

Онацький, Євген. «Олена Теліга — поетка героїчного життя». Портрети в профіль. Чікаґо, Укр.-Ам. Вид. Спілка, 1965, ст. 179-188.

Онацький Євген, Жданович Олег. Творче життя і герой­ська смерть Олени Теліги. Буенос Айрес, «Перемога», 1949. 18 ст.

Павлова, Н. «Киев, войной опаленньїй». Новий журнал (Нью Йорк), кн. 27, ст. 222-223.

Падох, Ірина. «Остання постанова Олени Теліги». На­ше життя (Філядельфія), ч. З, березень 1972.

Плітас, Зоя. «Із юних стріч з О. Телігою». У критське слово (Париж), ч. 1056, 4.2.1962; Наше життя, 4 лютого 1962.

Прапори духа; життя і творчість Олени Теліги. Впоряд­кував О. Жданович. На чужині, «Сурма», 1947. 178 ст.

Радзикевич, Воломири. Ясний символ; у 20-літню річ­ницю героїчної смерти поетки Олени Теліги. Клівленд, 1962, 8 ст.

Самчук, Улас. «її остання дорога (У 20-річчя смерти Олени Теліги)». Новий шлях (Вінніпеґ), 17 лютого 1962.

Самчук, Улас. «На білому коні». Сучасність (Мюнхен), чч. 5, 6, 7, 8, 9, 10, травень-жовтень 1965.

Самчук, Улас. «Перейдемо убрід бурхливі води». Жі­ночий світ (Вінніпеґ), чч. 1-2, січень-лютий 1951.

Самчук, Улас. «Побачимось у Києві». Сучасник (Ульм), ч. 1, січень-березень 1948.

«Символ повороту». Наше життя (Філядельфія), ч. 2, лютий 1972.

Синявська, Н. «Олена Теліга». Жіночий світ (Вінніпеґ), ч. З, березень 1950.

Ситник, Михайло. «Кров на квітах (Пам'яті Олени Те­ліги, І. Рогача й І. Ірлявського)». Орлик (Берхтесґаден), ч. 2, лютий 1948.

Т.Б.Б. «Крізь полум'яні межі». Наше життя (Філя­дельфія), ч. 2, лютий 1962.

Теліга, Олена. Душа на сторожі. (Мюнхен), Культура, 1946. 29 ст.

Фесенко, Татьяна. Повесть кривььх лет. Нью Йорк, Из-дание «Нового русского слова», 1963, ст. 79-80.

Черінь, Ганна. «Душа на сторожі». Наша пошта (Гай-денав), 15 грудня 1946.

Черінь, Ганна. «Олена (Уривок із повісти «Світлі про­мені»)». Жіночий світ (Вінніпеґ), ч. 2, лютий 1972.

Читач. «Олена Теліга». Сучасні українські поети. Чер­нівці, Бібілотека «Самостійної думки», 1936, ст. 88-97.

Шевчук, Гр. «Без металевих слів і без зідхань дарем­них». Арка (Мюнхен), ч. 1, липень 1947, ст. 10-13.

Штуль, Катерина. Поворот; п'єса на З дії. Передмова Ярослави Зорич. Торонто, Видання Організації Українок Ка­нади, 1972. 78 ст.

Ю.Б. «Душа на сторожі». Літературний зошит (Н. Ульм), ч. 1, січень 1947, ст. 8.

ВІД УПОРЯДНИКА

1947 p., під свіжим враженням трагедій другої світової війни, вдалось мені упорядкувати збірник «Прапори ду­ха», з метою — дати українському загалові твори Олени Теліги та матеріяли до її біографії, як уривок з історії укра­їнських визвольних змагань цього періоду. Цей недоскона­лий причинок до уяви про життя і творчість Поетки-Героїні незабаром став бібліографічною рідкістю, а час, зокрема ж факт, що в Україні покоління «шестидесятників» розпач­ливо намагалось в'язати себе з безнастанно криваво перери­ваним культурним та політичним процесом росту нації, вимагав дати твори Олени Теліги та відомості про неї.

Тоді, Український Золотий Хрест у ЗСА запропонував видати Збірник Олени Теліги у 25-ліття її геройської смерти й звернувся до мене з проханням цей Збірник зредагувати. 1964 року почав я працю над новим Збірником, маючи тверде бажання зробити його ширшим, вичерпнішим від попереднього.

Різні перешкоди відсунули його випуск аж до року 70-ліття народження Олени Теліги. І ось щойно тепер іде він до рук читацької громади.

У силу нищівних наслідків війни, яка у нас завжди лишала попелища, спалювала все «до кореня» (як казав Є. Сверстюк), та терору окупанта, цей Збірник малощо шир­ший від попереднього в частині творів Олени Теліги. Але все ж ширший : додано кілька поезій, яких тоді не можна було віднайти, і кілька важливих для сильветки Поетки статтей, писаних 1941 р. у Рівному та Києві. Тут складаю подяку У. Самчукові за доступ до його приватного архіву, з якого взято статті, друковані в «Волині» та «Літаврах», а також деякі знимки. (Дякую також У. Самчукові за дозвіл передруку уривків із його спогадів про О. Телігу).

Значно поширено розділ спогадів, матеріялів до біогра­фії та додано розділ літературознавчих матеріялів-оцінок.

Тут окрема подяка належиться сл п. М. Мухинові (К. Гри­день) та проф. д-рові Юрієві Бойкові за основну оригінальну статтю та цінні поради.

У примітках я старався дати дальші уточнення до біо­графії, не втручаючись у літературно-критичні оцінки.

Олена Теліга увійшла вже в історію визвольної бороть­би всієї української нації, а не лише Організації Україн­ських Націоналістів, про що свідчать голоси широкого кола тих, що про неї писали. Тому ми вважали необхідним подати якнайширший вахляр спогадів та літературних оцінок. Ко­ли вони контроверсійні, часом суперечливі, то це тільки свідчить про її вимір і складність її постаті.

Авжеж, і цей Збірник ще не повний і не має претенсій на академічність (для академічного видання треба фахівця, ще дещо відступу в часі та кращих можливостей праці; може, докторанта, що міг би дати монографію та чисто нау­кові примітки й аналізи). Та й цей збірник являє вже ширшу базу для зусиль майбутніх дослідників. І за здійс­нення його складаю подяку всім, що допомогли мені в праці. У першу ж чергу : пані д-р Карпінській за перші матеріяли з бібліотек; пані Дарії Сіяк-Кубійович, бібліотекарці НТШ в Сарселі; другові P.M., д-рові О. Лащенкові, Осередкові Української Культури й Освіти у Вінніпегу — за допомогу у вишукуванні матеріялів, фотокопії та працю над бібліо­графією, яка в цьому Збірнику досі найповніша. Другові В. Муликові за дбайливе переписання більшости матеріялів.

Найбільша ж подяка належиться — не лише від мене, але від української громадськости — Українському Золотому Хрестові у ЗСА, який видас цей Збірник, своїми зусиллями причиняючись до увіковічнення геройської Постаті Олени Теліги, що мала, має і матиме велике значення для даль­шого розгортання боротьби української нації за визволення та духову й державну суверенність.

ЗМІСТ

Від Видавництва............... 7



ПОЕЗІЇ

Пломінний день............. 11

Сонний день............... 12

Відвічне (Н. Лівицькій-Холодній)....... 13

Радість................. 14

Я руці, що била, — не пробачу....... 15

Літо.................. 16

Поворот................. 17

Сьогодні кожний крок............. 18

Моя душа й по темнім трунку........ 19

Мужчинам................ 20

Сучасникам................ 21

Вечірня пісня............... 22

Чоловікові............... 23

Життя (Василеві Куриленкові)......... 24

Лист (Л. Мосендзові)............ 25

Безсмертне............... 27

Неповторне свято ............. 28

Вірність................. 29

Без назви (Д.Д.).............. ЗО

Подорожній............... 31

Відповідь................ 33

П'ятий поверх.............. 34

Чужа весна............... 36

Розцвітають кущі ясміну.......... 37

Танґо................. 38

Козачок................. 39

Соняшний спогад (Василеві Куриленкові) ... 40

Ніч була розбурхана і тьмяна........ 42

Чорна площа............... 43

Махнуть рукою !............. 45

Напередодні (Олегові Ш.).......... 46

Усе — лише не це !............ 48

П'ятнадцята осінь (Ростиславові Д.)...... 49

Гострі очі розкриті в морок......... 51

1933-1939 (Д.Д.).............. 52

Засудженим (Біласові й Данилишинові) .... 53

Примітки.................. 54

ПРОЗА Й ПУБЛІЦИСТИКА

Або-або (фрагмент)............ 59

Якими нас прагнете ?............ 65

Лист до Редакції............. 78

Сліпа вулиця (Огляд жіночої преси)...... 79

До проблеми стилю............ 88

Сила через радість............ 91

Партачі життя............... 105

Книжка — духова зброя........... 121

Вступне слово на Академію в честь І. Мазепи . . 124

З нових книжок............. 130

Відозва ОУН (Основний автор — Олена Теліга) . 133

Братерство в народі............ 137

Прапори духу.............. 140

Розсипаються мури............. 143

Нарозстіж вікна !............. 146

Останній лист Олени Теліги......... 150

Примітки.................. 153

БІОГРАФІЧНИЙ НАРИС

О. Жданович — На зов Києва........ 159

— Останні дні Олени Теліги....... 200

Примітки.................. 207

СПОГАДИ І МАТЕРІЯЛИ

М. Бачинська-Донцова — Теліги (Жмут спогадів) 215

Олесь Бабій — Пісня про Олену Телігу .... 227

— Олена Теліга............ 233

М. Гикавий — Олена Теліга......... 239

С. Гординський — Зустріч з Оленою Телігою . . 243

К. Гридень (М. Мухин) — Матеріяли до життєпису 250

Сергій Кушніренко — Психопортрет..... 280

Валя Конда (Шангай) — На могилу Олени Теліги

з Далекого Сходу........... 281

Галина Лащенко — Перша зустріч...... 284

— «А смерть їх безсмертям зустріла» (У двадцяті роковини смерти) ....... 292

— Із доповіді у 30-ліття смерти...... 305

Олег Лащенко — На київських верхах..... 310

С. Литвиненко — Зустріч з Михайлом Телігою . 319

Євген Маланюк — Розповідь про Лену .... 328 Н. Павлова — Невтомний борець за свободу

України............... 332

Ірина Падох — Остання постанова О. Теліги . . 335

Зоя Плітас —- Із юних стріч......... 340

Улас Самчук — Побачимось у Києві...... 344

— На шляху до Києва......... 359

М. Ситник — Кров на квітах........ 373

Катерина Штуль — Поворот (Уривки з п'єси) . . 387

Н.М. — Моя остання зустріч із Оленою .... 394

Примітки.................. 396

ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІ ОЦІНКИ

Проф. д-р Юрій Бойко — Олена Теліга — як

публіцистка і поетка.......... 403

— Душа на сторожі.......... 416

Богдан Бойчук і Богдан Т. Рубчак — Олена Теліга

(1907-1942).............. 418

В. Державин — Шлях до клясицизму..... 421

— Заповіт Олени Теліги......... 427

Дмитро Донцов — Поетка вогненних меж . . . 431

Олена Звичайна — Гаряча смерть....... 440

Юрій Клен — Ніжність і посвята...... 444

Оксана Лятуринська — Поезії Олени Теліги . . 447

— Вияснення............. 450

Гр. Шевчук (Юрій Шерех) — Без металевих слів

і без зідхань даремних......... 452

Примітки.................. 462

Бібліографія................ 463

Від упорядника............... 469

ImDrimerie P.I.U.F., 3. rue du Sabot - Peris






Каталог: Teliha


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка