Валеологія з методикою викладання: конспект лекцій до друку Декан (підпис, дата) Зав кафедри


Тема 18. ОСНОВИ ПІДТРИМКИ ЗДОРОВОГО СТАНУ ХРЕБТА



Сторінка11/19
Дата конвертації09.11.2017
Розмір4.96 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   19
Тема 18. ОСНОВИ ПІДТРИМКИ ЗДОРОВОГО СТАНУ ХРЕБТА

І. Значення хребта у підтримці здоровя.

2. Функції хребта.



3. Передумови розвитку патологічних змін у хребті.

4. Причини та фон для розвитку остеохондрозу.

5. Методики оздоровлення хребта.

6. Профілактика патології хребта.



1. Значення хребта у підтримці здоров'я

Хребет має важливе значення в підтримці фізичного здоров’я людини. Незважаючи на відсутність прямого зв’язку із тривалістю життя, хребет опосередковано впливає на внутрішні органи й у ряді випадків займає центральне місце в патогенезі хронічних неінфекційних захворювань. Особливо це помітно в тих ситуаціях, коли розвиток патологічного процесу повязаний із порушенням кровопостачання, венозного й лімфатичного відтоку або периферичної іннервації. Так, установлено, що до 40% випадків ішемічної хвороби серця потенціювалися змінами в хребті, до 45% випадків головного болю повязані з порушеннями в шийному й верхньогрудному його відділах.

Трансформація оболонок тіла (м'ягкотканні й кістково-суглобові дегенеративно-дистрофічні перебудови) є складовою частиною старіння організму. Ці зміни значною мірою погіршують якість життя, оскільки супроводжуються субєктивними відчуттями дискомфорту, скутості, підвищеної стомлюваності, вегетативними дисфункціями, зниженням професійної й побутової працездатності. Суттєві втрати працездатності спостерігаються у зв'язку з наявністю неврологічних ускладнень остеохондрозу хребта, 80% випадків ураження периферичної нервової системи мають вертеброгенне походження. Первинна профілактика остеохондрозу хребта, спондилоартрозу, міофасціальних нейродистрофічних синдромів, тобто групи захворювань дегенеративно-дистрофічної природи полягає в попередженні порушень живлення (кровопостачання, кровообігу, іннервації). Ці порушення ведуть до наступного переродження кісток, суглобів, мякотканинних структур. Розкрити суть цих процесів і визначити підходи до їх попередження можна, розглянувши анатомо­фізіологічні особливості хребта і фактори ризику, насамперед ті, що стосуються поведінки людини.

2. Функції хребта

Хребет являє собою єдину функціональну систему, що має структурно-функціональну одиницю – хребтово-руховий сегмент, прямі й зворотні звязки, як кінцевий пристосувальний результат. Він являє собою два сусідніх хребці зі звязуючими міжхребцевими й іншими суглобами, міжхребцевим диском (МХД), звязково-мязовим апаратом, сегментарними джерелами васкуляризації та іннервації. Кожний МХД робить свій внесок у функцію хребта в цілому, який забезпечує наступні функції.

Рухова. Практично немає рухів у тілі людини, які не були б прямо або опосередковано повязані з хребтом.

Захисна. Полягає в запобіганні механічним пошкодженням спинного

мозку, нервових корінців, хребетної артерії та інших утворень.

Амортизаційна. Полягає в згладжуванні механічних впливів навколишнього середовища. Забезпечується еластичними властивостями хрящів МХД, капсульно-звязкового й сухожильно-мязового апаратів, фізіологічними згинами хребта.

Опорна. Хребет забезпечує підтримку положення голови, кінцівок і внутрішніх органів.

Рівноваги. Хребет забезпечує положення тіла в просторі й за значенням не поступається вестибулярному апарату.

Енергетична. Задній серединний меридіан проектується на хребет, і таким чином утворюється важливий для зв'язку між енергоцентрами енергетичний канал.

Крім вищеназваного, варто підкреслити зв'язок хребта з внутрішніми органами, мякотканними утвореннями, периферичним кровообігом та іннервацією.
Тому механічний і рефлекторний вплив хребта на зазначені процеси й структури в ряді випадків є опосередкованою ланкою патогенезу різних хвороб, насамперед функціональної направленості.

3. Передумови розвитку патологічних змін у хребті

Передумовами розвитку патологічних процесів у хребті дегенеративно-дистрофічної природи є деякі його особливості:



1. МХД і суглоби до 12 — 16-літнього віку втрачають власні джерела кровопостачання, а їх пластичне забезпечення разом із видаленням продуктів обміну відбувається винятково за рахунок дифузійних процесів у ділянці крайових замикаючих пластинок тіл хребців і кісткових структур суглобових поверхонь. Дифузійні процеси значно вразливіші, особливо в умовах хронічної компресії, недостатнього об’єму рухової активності в хребті, порушення загального гомеостазу за рахунок незадовільної функції видільних систем організму (кишечник, печінка, нирки, шкіра).

2. Особливістю кісткових структур хребта є схильність до надлишкового росту у випадку мікротравми (гострої або хронічної), а також при неадекватному навантаженні. Так, унковертебральний деформуючий артроз у нижньошийному відділі хребта виникає на тлі вимушеного виконання ротаційних рухів у даній ділянці. Мякотканинні утворення в умовах мікротравматизації ущільнюються, проростають фіброзною тканиною.



Нерідко в них виявляють нейродистрофічні вузлики. Міофасціальні трансформації можуть тривалий час не виявляються клінічно.

3. Компенсаторно-пристосувальні можливості хребта не безмежні. У випадку невідповідності навантаження (побутового, трудового) за величиною, обємом, амплітудою рухів, функціональними можливостями хребта й навколишніх його утворень виникає гостра або, найчастїше, хронічна перенапруга тканин. Невідповідність виникає стосовно силових еластичних можливостей тіла. Синдром тканинної перенапруги виявляється в компенсаторному ущільненні, спаяності, фіброзуванні м’ягконтканних структур, вегетотрофічних змін у них.

4. У ряді випадків окремим МХД «доводиться» збільшувати свою рухливість вище фізіологічних меж для збереження нормальної рухливості хребта в цілому. Тоді утвориться гіпермобільність МХД, для якої властиво перерозтягування капсульно-зв'язкових структур, аж до зриву компенсації.

Вищенаведені особливості роблять хребет уразливим у цілому ряді випадків.



5. Причини та фон для розвитку остеохондрозу

Фоном для розвитку остеохондрозу хребта й супутніх йому процесів являються є наступні фактори:

  • недостатній рівень добової кількості рухів, що стосуються хребта. У цьому випадку відбувається значне зниження ефективності дифузійних процесів, що живлять хрящеві структури МХД і усувають застійні явища в ньому. Крім того, найважливішим наслідком є детренованість мязового корсета й зниження еластичної здатності мягкотканинних утворень;

  • недостатні функціональні можливості хребта відносно компенсації впливу довкілля самі по собі можуть виступати як фонний механізм. Саме цим можна пояснити сучасну "епідемію" дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта, коли навіть звичайні побутові й трудові навантаження призводять до розвитку перенапруги тканин;

  • переохолодження мягкотканинних утворень хребта з розвитком синдромів, які обєднуються під назвою ревматизму мяких тканин. Безпосередні ефекти переохолодження полягають у вазоконстрикції з порушенням циркуляції, аутоімунному ушкодженні міофасціальних структур і розвитку мязового дисбалансу;

  • порушення гомеостазу в результаті нагромадження продуктів обміну речовин, токсинів, недоокиснених речовин при нераціональному харчуванні, зневазі до очищення організму, надходженні з їжею й водою токсинів екзогенного походження, дисбактеріозі.

На тлі зазначених процесів хребет стає особливо сприятливим до впливу факторів ризику, до яких належать: хронічний психоемоційний стрес, який викликає спазм кістякової мускулатури, сприяє фіброзуванню міофасціальних і сполучнотканинних структур;

  • хронічні осьові перевантаження хребта, пов'язані з надлишковою масою тіла, перенесенням вантажів, тривалих за часом, тривалого перебування в положенні стоячи. У результаті порушуються дифузійні процеси, які живлять і очищують хрящові структури, механічно зношуються МХД і суглоби,увається надлишковий кістковий ріст у ділянці тіл хребців і перенапруга мякотканинних утворень, функціональне блокування суглобів;

  • гострі (одноразові) й хронічні ричагові навантаження на хребет, повязані з неправильним біомеханічним виконанням рухів (піднімання вантажів і перенесення їх), тривалим вимушеним положенням (із нахилом уперед або скручуванням попереку й тулуба, нахилом уперед шиї й голови при сидячій роботі, провисання шиї під час сну. У результаті розвивається мязовий дисбаланс і функціональне суглобове блокування, нерівномірне навантаження зі зсувом і порушенням цілісності окремих елементів МХД, перенапруга мязово-звязкового апарата;

  • хронічна мікротравматизація хребта й оточуючих тканин при повторюваних струсах, вібрації, зіскоках, локальних гіперкінезіях. У результаті відбувається фіброзування мякотканних утворень із розвитком ущільнень у них та інші трансформації, а також механічне зношування МХД і суглобової хрящової вистілки. Подібний вплив у ряді випадків викликає періартикулярний кістковий ріст і екзостозування тіл хребців;

  • травми хребта й мяких тканин при різких, неочікуваних, високоамплітудних, насильницьких рухах, падіннях, стрибках на тверду поверхню. У результаті спостерігаються структурні зміни в тканинах МХД, розвиток функціональних рухових порушень, нестабільність капсульно-звязкового апарата;

  • захоплення розтяжками й вправами на гнучкість із перевищенням фізіологічних меж рухливості суглобів, часті процедури мануальної корекції хребта, особливо без паралельного зміцнення мязового корсета. Результатом є надлишкова рухливість хребта з «розслабленням» мякотканинних структур, утворенням звичної суглобової рухливості (гіпермобільності в МХД). Варто зазначити, що вказані фонові й провокуючі фактори є поведінковими. Водночас деякі фактори безпосередньо повязані зі способом життя людини. До них належать аномаліїї розвитку опорно-рухових структур, диспластичні процеси в них уродженого, генетично детермінованого характеру, гормональний дисбаланс, екологічний прес, аутоалергізація й деякі інші.

У патогенезі дегенеративно-дистрофічних процесів у хребті зазначається кілька моментів, котрі розвиваються під дією провокуючих факторів при наявності фонових. Серед патогенетичних механізмів найважливішим є порушення живлення МХД і хрящово-суглобових вистілок у результаті неадекватності постачання пластичного, енергетичного матеріалу й води, а також виведення продуктів обміну з закисненням хряща й накопиченням токсинів при зниженні швидкості дифузійних процесів. Хрящ втрачає свої амортизаційні властивості, накопичуються мікропошкодження й створюються умови до його деформації, ущільнення, аж до фіброзно-кісткових перетворень і дислокацій елементів МХД. Усі ці зміни розвиваються на тлі недостатності спецільної рухової активності стосовно хребта.

Наступною причиною є механічне зношування структур МХД, що також веде до фіброзу хрящових і мягких тканин і нейрон-дистрофічних процесів. Травми й гіпермобільність в суглобах можуть приводити до підвивихів у міжхребцевих зєднаннях.

У міру зниження МХД, кісткових розростань, обмеження рухливості в міжхребцевих дисках зростає тиск на нервові корінці, порушуються кровообіг та іннервація, блокуються енергетичні канали хребта. Усе це призводить до численних вегетативних дисфункцій: дискінезії жовчовідвідних шляхів і кишечника, виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки, серцевих аритмій, ішемічної хвороби серця та ін.

6. Методики оздоровлення хребта

Основні стратегічні напрями оздоровлення хребта – це призначення спеціальної рухової активності, корекція поведінкових реакцій з урахуванням принципів безпеки стосовно хребта, очищення організму, пасивне зняття перенапруження опорно-рухових структур і ліквідація функціональних рухових порушень.

Спеціальна рухова активність містить наступні вправи:



1. Декомпресивні вправи у вигляді висів, розтягування хребта на підлозі по осі. Фізіологічний ефект полягає у звільненні структур від механічних стискань, усуненні перенапруги мякотканинних утворень, забезпеченні адекватних дифузійних процесів у хрящових тканинах, ліквідації мязового спазму й вазоконстрикціі, поліпшення сегментарної іннервації. Вправи рекомендується виконувати до 3 разів на день, переважно в другій половині дня и після статичних і компресійних фізичних навантажень.

2. Вправи для збільшення силових можливостей мязового корсета забезпечують збільшення компенсаторних можливостей хребта відносно механічної дії навколишнього середовища, звичних побутових і трудових навантажень, поліпшують трофіку МХД, оптимізують кровообіг, поліпшують центральну рухову регуляцію. Ці вправи роблять 3 рази на тиждень із 10 до 13 або з 16 до 20 год.. Тренування не повинні тривати більше 60 хв.

Для мязів шиї важливо зміцнювати згиначі, розгиначі, бокові згиначі й ротатори. Вправи роблять у повільному темпі, із власною масою й опором руками, по 4-6 підходів по 10-20 с для кожної мязової групи.

Мязи плечового поясу, спини і грудей зміцнюють переважно в динамічному режимі. Мязовий корсет хребта забезпечують мязи черевного пресу й розгиначі спини. Їх тренують у динамічному та ізометричному режимі з власною вагою або невеликими тягарями.



Для мязів черевного пресу використовують скручування тулуба й скручування таза із зігнутими ногами, у фронтальній площині, лежачи на спині. Для розгиначів попереку рекомендують виконувати вправу «гіперекстензія» з амплітудою руху не більше 20—30°.

3. Роблять вправи для зняття напруги тіла у вигляді дихальних вправ, потягувань, махових рухів.

Ця група вправ усуває мязові розслаблення, знімає «тканинні затискування», попереджає застійні явища.
4. Вправи для підвищення еластичності мяких тканин і суглобових утворень. Забезпечують усунення перенапруги, відновлення оптимальної рухливості, сприяють оптимізації мікроциркуляції в МХД, усувають компресію різних структур. Для реалізації цих вправ найкращим є метод «стретчинга», в якому поєднуються фізіологічність і ефективність. Вправи спрямовані перш за все на тканини передньої грудної стінки, спини, шийно-грудного переходу, попереково-крижового переходу. Виконують ці вправи 1-3 рази на тиждень, переважно в другій половині дня, коли біоритмологічно підвищується еластичність мякотканинних структур.

  1. Мобілізаційні вправи гімнастичного характеру являють собою нахили, повороти, скручування, кругові обертання, потягування. Основна мета цих вправ—підтримка належного обєму рухливості в різних площинах рухів усіх відділів хребта. При цьому забезпечується належна ефективність дифузійних процесів у хрящових структурах МХД за рахунок зростання кровообігу й попередження застійних явищ, усунення компресійного компонента стосовно нервових і м’якотканинних структур, усунення міофасціальної перенапруги. Ці вправи виконують 1-3 рази на день, у середньому й повільному темпі, повторюючи 3-5 разів.

  2. Вправи для самокорекції функціональних рухових порушень вимагають спеціального навчання. Їх важливість полягає в тому, що без допомоги мануального терапевта вони фізіологічно й вчасно дозволяють ліквідувати функціональні суглобові блоки, укорочення ними скелетних м'язів або гіпермобільність. Виконуються ці вправи за показаннями або із профілактичною метою. Прикладом цих підходів є антигравітаційна аутопостізометрична релаксація.

Вправи для зниження надлишкової маси тіла мають значення у зв'язку із зменшенням компресійного навантаження на тканини хребта й поліпшення обмінних процесів («пожвавлення тканин»). З цією метою рекомендують виконання 3-4 рази на тиждень аеробних навантажень (біг, ходьба, велотренажер і ін.) тривалістю 15-25 хв. Виражений ефект для ліквідації локальних жирових відкладень дають вправи на згорання , які виконуються у швидкому темпі, з невеликим обтяженням або власною вагою, з обмеженою амплітудою і більшою (25-200) кількістю повторень в одному підході. Ці вправи виконують 2 рази на тиждень.

  1. Окремо варто розглядати плавання, що, дозволяє зміцнити м’язовий

корсет, підвищити еластичність м’якотканинних структур, забезпечити декомпресійний і мобілізаційний ефекти, зменшити надлишкову масу тіла. Крім того, за рахунок врівноважування тіла у воді забезпечується адекватна центральна рухова регуляція й створюється цілісний біомеханічний ланцюжок хребта.

7. Профілактика патології хребта

Корекція поведінкових реакцій людини передбачає створення положень для сну, роботи, відпочинку, підняття й переміщення вантажів, різних рухів таким чином, щоб побутові й трудові навантаження, відпочинок людини не були загрозою для розвитку змін у хребті й навколишніх тканинах. .Відносно нічного сну загальновідоме положення про тверду основу ліжка, наявність валика під шию, правильному підйомі із ліжка (з положення лежачи на боці або на животі).

У ході побутової й трудової діяльності необхідно уникати тривалого знаходження в нахиленому вперед положенні стоячи. При цьому варто прагнути розвантажити поперек за рахунок упору рукою, коліном, підвязування щільного пояса на талію. Також несприятливо впливає тривале знаходження в положенні скручування тулуба навколо вертикальної осі, сидячи з нахилом голови вперед без опори тулуба. В останній ситуації необхідний контроль освітленості робочого місця й відстані до письмового стола або до екрана комп’ютера. Варто уникати тривалої механічної компресії сідничних ділянок (водії та ін.) у зв’язку з несприятливим впливом на крижове сплетіння. Під час відпочинку небезпечно для шийного хребта читання лежачи без опору для голови.

Якщо тривале знаходження в статичних положеннях необхідне то кожні 30—90 хв необхідно робити паузи з елементами рухових перемикань (вправи третьої групи) або пасивний відпочинок. При цьому можливе використання елементів психотренінгу. Щоб не було мікротравматизації тканин хребта, варто уникати стрибків і зіскоків із висоти на тверду поверхню, струсів і тривалого вібраційного впливу, падінь, занять бігцем по твердій поверхні у взутті зі слабкою амортизацією, ривкових і різких рухів. Із міркувань профілактики порушень у ділянці попереково-крижового переходу жінкам не можна постійно перебувати у
взутті на високих підборах.

Піднімати вантажі, незалежно від їх маси, необхідно із «активованою» спиною й попереком. Тобто, вантажі піднімати ногами, але не спиною. Якщо маса вантажу суттєво перевищує функціональні й еластичні силові можливості м’язово-зв’язкового апарату, необхідно подбати про фіксацію попереку поясом штангіста або будь-яким іншим широким і твердим фіксатором. Перенесення вантажів необхідно робити із мінімальним плечем, тобто максимально, близько до тіла. При цьому варто прагнути до симетричного, рівномірного розподілу маси вантажу. Отже, оптимальним є носіння вантажу у двох руках або з використанням рюкзака.

З метою підвищення термічної резистентності тканин хребта, попередження несприятливих наслідків загального й локального переохолодження рекомендується регулярне виконання процедур, що загартовують, у вигляді контрастного душу, повітряних ванн, обливань і купання. Для поліпшення прохідності енергетичних каналів і їх енергетичної наповненості рекомендують заняття гімнастикою «тай-цзи-цюань», дихальною технікою цигун, хатха-йогою.

Важливим заходом є вироблення стресостійкості організму в цілому, оскільки психоемоційний стрес приводить до вазоконстрикції з порушенням трофіки хребта й сприяє фіброзуванню хряща за рахунок переходу кальцієвих солей у нерозчинний стан. У зв’язку з цим рекомендують методики психорозвантаження, корекції особистісно-емоційного стану, звільнення області несвідомого від попередніх психотравмуючих слідів.

Очищення організму сприяє відновленню клітинного й гуморального гомеостазу, звільненню тканин від продуктів метаболізму, патологічних імунних комплексів, екзо- і ендотоксинів, попередженню застійних явищ, мкотканинних трансформацій. Відомий нормалізуючий вплив лікувального голодування на біоенергетичну оболонку й циркуляцію «життєвої енергії».

З методів очищення рекомендують очищення органів (кишечник, печінка, нирки, кров, лімфа, суглоби) за допомогою фітопрепаратів, із кратністю 1 -2 рази на рік.

Розвантажувально-дієтична терапія, лікувальне голодування з ентеросорбцією, сліпе зондування проводяться 1- 4 рази на місяць. Значний очищувальний ефект дає сауна (1- 4 рази на місяць).

Пасивне зняття напруги з мяких тканин хребта проводиться за допомогою різних технік класичного масажу, сегментарно-рефлекторних впливів, точкового масажу, біоенергетичного очищення тканин. Дані процедури проводяться 1- 4 рази на рік. З віком, при гіпокінезії необхідність у цих процедурах підвищується.

Виражений ефект стосовно мякотканинних структур мають пасивні способи психорозвантаження. Робота зі свідомістю й підсвідомістю у вигляді дихальних технік (ребефінг, холотропне дихання), нейролінгвістичне програмування, тілесно орієнтована терапія, холістичний пасинг, зміна схеми тіла сприяють зняттю мязових і тканинних затисків, відновленню кровообігу та ін.

Мануануальна терапія полягає в пасивному розтягненні тканин і ліквідації функціональних суглобових блоків. Мануальну терапію має праве проводити тільки лікар, що пройшов курси спеціалізації.
Тема 19. Закономірності формування правильної постави засобами фізичної культури
1. Діагностика порушень та умови формування постави учнів.

2. Сила життя в здоровому хребті.

3. Юнацький кіфоз.

4. Правила проведення масажу.




1. Діагностика порушень та умови формування постави учнів

З метою визначення стану постави та елементів плоскостопості в учнів рекомендують проводити їх діагностику, використовуючи спеціальні тести:

1. Вимірювати відстань від вершини 7-го остистого відростка шиї до нижнього внутрішнього кута лопатки, порівнюючи ці відстані справа та зліва.

2. Визначати стан фізіологічних вигинів хребта, оскільки зміни вигинів зумовлюють відхилення від нормальної постави, які прийнято називати функціональними на відміну від патологічних постав, точніше, деформацій хребта, які є хворобами.

Визначаються такі типи порушень постави:


  1. плоска спина – фізіологічні вигини рівномірні, але виражені недостатньо;

  2. кругла спина – грудний вигин надзвичайно виражений, компенсація його в грудному відділі відсутня;

  3. кругловогнута спина – обидва вигини – поперековий і грудний компенсують один одний;

  4. лордотична постава – посилення поперекового згину хребта без компенсації його в грудному відділі;

  5. сколіотична постава – відхилення відділів хребта вправо або вліво.

Відомими методами можна визначити наявність плоскостопості і її вираженість. З метою підвищення уваги студентів, вчителів та батьків до даної теми можна розробити питання і конкретні відповіді на до теми «Плоскостопість і порушення постави в учнів молодших класів»:

ьОхарактеризуйте сучасний стан порушень постави у дітей.

Відповідь – 90% порушень у дітей 6-7 років, 40-50% – у дітей 8 -10 років і 54 -77 % – у студентів.


    1. Назвіть специфічні закономірності й умови формування правильної постави.

Відповідь – потрібна узгоджена взаємодія сім’ї, школи, класу суспільства, яка б формувала позитивну мотивацію на правильне положення тіла;

– вчителям слідкувати, контролювати, проводити огляди питання - конкурси «Постава»; оформлення стендів; включати вправи «на поставу» під час виконання ранкової гімнастики, фізкультурних хвилинок; показувати власний приклад. Батьки повинні спрямовувати дитину на здоровий спосіб життя і заняття фізичною культурою;

– формування свідомого ставлення і системи знань для профілактики і корекції порушень постави – це основа для постійної її підтримки і напрацювання;

– треба навчити дитину турбуватися про своє здоров’я протягом усього життя, стимулюючи їхню самоосвіту.

3. Яке значення систематичного педагогічного контролю й самоконтролю?

Відповідь: Постава формується постійно в процесі життєдіяльності людини. І людина сама повинна в першу чергу турбуватися про свою поставу, яка буде зберігатися, якщо її постійно підтримувати і контролювати.

Постава залежить від положення голови, стану плечового поясу, конфігурації хребта, нахилу тазу. Основним є стан згинів хребта. Основні згини: шийний і поперековий лордозі та грудний і тазовий кіфози формуються з перших років життя людини й виконують амортизаційну функцію. Рухова конфігурація хребта може змінюватися в дитини під дією наступних чинників: стану фізичного виховання та стану м’язів і суглобів, їх рухливості. Положення голови (вона важить 4,5-7 кг), її правильно треба тримати. При опущеній голові рефлекторно розслабляються м’язи тулуба, які повинні підтримувати тіло у вертикальному положенні. Якщо голова піднята, плечі розправляються, спина випрямляється і живіт підтягується – виникає правильна постава.

4. Охарактеризуйте умови формування правильної постави.

Відповідь: Протягом дня треба звертати увагу на три частини тіла:

– голова піднята, грудна клітка розвернута – плечі відведені назад і розслаблені, таз підведений до хребта, м’язи черева в тонусі, нахил тазу оптимальний.

Для відчуття правильного положення тіла можна використати такі прийоми самоконтролю:

– 2-3 рази на день перед їдою ставати до стінки, руки зігнуті у плечах, прижатися до стінки і тримати позу 1-3 хвилини, дихання спокійне;

– у положенні сидячи або стоячи трошки підняти підборіддя. Потім підняти лопатки і звести їх. У такому положенні зробити глибокий вдих. Опустити лопатки й зробити видих;

– необхідно систематично виконувати фізичні вправи, які захоплюють (ігри, музичний супровід).

5. Як відбувається поєднання вправ, які розвивають силу і рухливість у суглобах?

Відповідь: Постава значною мірою залежить від стану нервово-м’язового апарату, ступеня розвитку м’язів шиї, спини, грудей і живота, нижніх кінцівок, від функціональних можливостей мускулатури, її здатності до тривалої статичної напруги.

У нормі у вертикальному положенні постійно здійснюється «рухова рівновага», суть якої в неперервному перерозподілі м’язового тонусу в основних групах антигравітаційної мускулатури, спрямованої на стабілізацію положення тіла в просторі.

Для формування постави важливо в першу чергу розвивати рухливість усього хребта (і особливо грудного відділу), а також збереження рухливості в суглобах рук і ніг.

6. З якими обставинами пов’язаний гармонійний розвиток фізичних здібностей ?

Відповідь: – з навиками правильної постави, що вимагає відповідного розвитку фізичних здібностей (статичної силової витривалості, координації, рівноваги);

– з недостатнім рівнем розвитку фізичних здібностей, їм рекомендують заняття тренувально-розвивального характеру;

7. Як проводити профілактику сколіозу?

Відповідь: – необхідно забезпечити рівномірний вплив фізичних навантажень на праву та ліву половини тіла й кінцівок з метою попередження асиметрії тулуба, щоб не розвивався сколіоз. Симетричні вправи при асиметричній поставі забезпечують вирівнювання сили м’язів спини, тому що більш ослаблені м’язи працюють із більшим навантаженням.

8. Як проводять розвантаження хребта?

Відповідь: – періодичне розвантаження хребта протягом дня і під час виконання фізичних вправ – необхідна умова при формуванні правильної постави. Хрящі й диски руйнуються при відсутності фізичних вправ, живляться за рахунок обміну рідини з тканинами. І чим вищий відсоток рідини в міжхребцевих дисках, тим гірше. Найкраще розвантажується хребет в положенні лежачи на спині, або на животі (упор, стоячи на колінах). При цьому хребет випрямляється, симетрично розташовується тіло і міцнішають м’язи спини й черевного пресу. При стоянні на колінах хребет прогинається між поясами верхніх і нижніх кінцівок і помірно розтягується.

9. Як потурбуватися про здоровий стан хребта?

Відповідь: – фізичні навантаження з метою збільшення довжини хребта і збереження висоти між хребцевих дисків. Висота всіх дисків у новонароджених 50% довжини хребта, у дорослих – біля 25%. Хребет наче всихає і люди в 70 років стають на 7-8 см нижчими. Тому треба використовувати різні висі і розтяжки в перервах між силовими вправами. Самовитягування дуже важливе при плоскій спині, коли не рекомендують виконувати нахили й повороти. Під час розтяжки відкриваються природні проміжки між хребцями і вони зразу ж починають рости.

Перед витягуванням треба розігріти й розслабити прихребцеві м’язи, повисіти на стінці і спокійно зійти, не стрибаючи. Потім полежати 15-20 хвилин і виконувати вправи в положенні «лежачи».

10. Як проводити профілактику і корекцію плоскостопості?

Відповідь: Амартизація склепіння стопи попереджує навантаження на хребет при ходьбі, бігові, стрибках. До кожного заняття треба включати вправи для великих стегнових м’язів і згиначів пальці, поступово збільшуючи навантаження, із захватом дрібних предметів пальцями стопи, їх перекладанням і катанням палиці підошвами ніг. Для профілактики – стрибки через скакалку.



  1. Які умови корекції порушень постави?

Відповідь: Корегуючи порушення постави, ми відновлюємо чи зупиняємо порушення функцій і систем організму. Для цього виділяється час для індивідуальних занять.
При деяких порушеннях, особливо при сколіозах, необхідно враховувати принцип компенсаторної спрямованості педагогічних впливів, який полягає в гіперактивності порушених або втрачених функцій і формування обхідних шляхів.

При сколіозах дуже важливо використовувати асиметричні вправи. Усі ці рекомендації треба використовувати в комплексі, виключення якоїсь однієї із них не дасть можливості досягнення ефекту.



2. Сила життя в здоровому хребті

Розрізняють 4 стадії розвитку остеохондрозу. При цьому використовують наступні методи знеболювання:

1. Положення на спині, ноги зігнуті в колінах, під колінами ставити подушку.

2. Положення на боці або на животі з теплими грілка
з
зігнутими ногами.

Лікування фізкультурою.

1 .Формування міцного м'язового корсета;

2. Вправи на розслаблення:

– руки вгору, розслабити кисті, опустити руки, похитати розслабленими руками;



    • перенести тягар тіла на праву ногу, а ліву підняти стріпнути і розслабити;

    • положення на спині, опираючись на руки. Розслабити й розігнути в колінах через ноги;

    • рухи – повільні, плавні, щоб не викликати посилення больових відчуттів;

    • поступово зміцнювати мязи шиї, спини;

    • спокій і розвантаження ураженого відділу хребта створюють умови для оздоровлення фіброзного кільця.


Профілактика остеохондрозу:

– збереження природних згинів хребта;

– між попереком і спинкою крісла покласти валик;

– не згинати спину й нахилятися над столом, тримати спину рівно;

– переносити вантажі на спині або в обох руках;

– присісти, піднімаючи вантаж, а потім піднімати не нахиляючись уперед;

уникати поштовхів, різких швидких рухів. Перш, ніж нахилитися або обернутися, напружуйте при цьому м'язи живота;

спати на твердій поверхні, без подушки, з валиками під


шию й крижі.

3. Юнацький кіфоз (горб на спині)

Причина не відома. Може сам по собі вирівнятися, а може прогресувати через різні інші хвороби. Дитина відчуває біль у спині, втому, які проходять після відпочинку лежачи.

Профілактика – це загальне зміцнення організму. Спати на твердому.

Під час занять сидіти на твердому, ногами впиратися в підлогу. Не горбитися, лікті ставити на стіл, 20-30 хв відпочивати лежачи. Грати в рухливі ігри, займатися плаванням, робити ванни з морською сіллю. Робити ранкову гімнастику. З віком зменшується гнучкість хребта. Якщо людина не може дістати підлоги або прогнутися назад, побачити стінку за своєю спиною - це вже дуже тривожний сигнал. Порятунок - вправи! Гнучкість хребта можна розвинути в будь-якому віці. Існують вправи на гнучкість хребта. Масаж – допоміжний засіб для розвитку нучкості. Його роблять як перед тенуванням, так і після вправ.


  1. Правила проведення масажу

При проведенні масажу треба дотримуватися таких правил:

І. Масажні рухи по ходу току крові до найближчих лімфатичних вузлів.

2. Не масажувати лімфатичні вузли.

Спортсмени проводять самомасаж.

Розрізняють лікувальний, гігієнічний, косметичний види масажу.

Під час лікувального масажу використовують такі прийоми: прогладжування, розтирання, розминання, вібрація, поплескування. Розрізняють мануальний та апаратний масаж. Механізм дії масажу подразнення шкіри, вплив на центральну нервову систему. Масаж може бути загальним і місцевим.

Лікувальний масаж це ефективний засіб терапії. Різновид його це сегментарно-рефлекторний масаж окремих зон.

Апаратний масаж – вібраційний, гідромасаж, вакуумний та ін.

Спортивний масаж – тренувальний, попередній, відновлюючий.

Гігієнічний масаж сприяє зміцненню здоров'я, підтримує високу працездатність. Косметичний масаж догляд за шкірою, за забезпечує свіжість та еластичність. Профілактичний косметичний масаж поліпшує стан шкіри й волосся.

Вплив масажу на організм: рефлекторний, впливає на нервову систему, на шкіру, на серцево-судинну систему, на опорно-руховий апарат.

Протипоказання щодо призначення лікувального масажу:



  1. підвищена температура;

  2. схильність до кровотеч;

  3. гнійні процеси;

  4. грибкові захворювання.

  5. післяопераційний період.


Тема 20. Лікувальний та гігієнічний масаж

1. Історія виникнення маcажу.

2. Маcаж і його дія на організм людини.

3. Види маcажу: а) лікувальний, б) гігієнічний.

4. Показання й протипоказання щодо застосування маcажу.
1. Історія виникнення масажу

Масаж — одне з чудових відкриттів людства. Протягом багатьох століть він приносить користь людям: зміцнює їх здоров’я, підвищує життєвий тонус, звільняє від хвороб. Як лікувальний, гігієнічний і косметичний засіб він був відомий стародавнім китайцям, індусам, єгиптянам та іншим народам.

На основі даних, одержаних з історичних джерел, вчені вважають, що масаж виник у Стародавньому Китаї ще за 25 століть до нашої ери. Після знайдення особливої кам’яної голки Китайська академія медицини дійшла висновку, що акупунктура виникла тут приблизно 10 тисяч років тому, а ручний масаж ще й раніше.

Техніка китайського масажу складна й різноманітна. Вона вимагає від масажиста не тільки високої кваліфікації, а й глибокого розуміння виконуваної дії. Всі ці маніпуляції виконуються за допомогою кистей рук, пальців, нігтів, а також коліном, ліктем, навіть п’яткою масажиста.


Великий досвід нагромадили медичні школи Індії, Непалу, Цейлону щодо використання масажу при укусах змій, втомі, травмах, ударах, вивихах, переломах, розтягненнях тощо. Найважливішим медичним трактатом індійських лікарів є “Аюрведа”, що у перекладі з санскриту означає “Наука життя”. Ця книга складається з великої кількості різних медичних трактатів, зібраних в єдину систему. Вона базується на лікуванні хвороб за допомогою масажу, трав, коренів рослин, мінералів і навіть металів.

З давніх часів особливо ретельно займалися вивченням призначення й техніки масажу жреці індійських храмів. Багато прийомів і систем масажу ніколи не записувалися й передавалися від батьків до дітей в усній формі.


Після завоювання окремих частин Індії арабами індійський масаж наблизився до класичного. Араби також запозичили багато елементів індійського масажу. Ще за 12-15 століть до нашої ери народи Єгипту, Абіссінії, Нубії, Лівії та інших арабських держав знали й застосовували масаж із різною метою. Про це свідчать зображення на посуді, рельєфах із алебастру, стародавніх папірусах.

Завоювання Єгипта греками призвело до занепаду культури й мистецтв арабів, але масаж одержав новий розвиток у Стародавній Греції — колисці європейської цивілізації. Епоха розквіту її культури стала періодом динамічного розвитку науки про масаж серед європейців.

Масажу навчалися в старогрецьких гімназіях — школах фізичних вправ. Він був поширений під назвою “апатерапія”, що означало лікувальний, гігієнічний і спортивний масаж. Він був обов’язковим після відвідування лазні. У спеціальних салонах виконувалися гігієнічний і косметичний масажі та здійснювався догляд за шкірою обличчя й рук, а також за волоссям. Після завоювання Греції римляни запозичили у греків різні види мистецтв і наук. Лікарі Римської імперії почали використовувати досягнення стародавніх медицин Китаю, Індії, Єгипту, Греції. Масаж продовжував розвиватися як мистецтво лікування й засіб фізичного виховання. Для збереження здоров’я і краси римські громадяни проводили багато часу в лазнях, виконуючи гімнастичні вправи і масаж.
Крах Римської імперії мав тяжкі наслідки для народів, які її населяли. Масаж як засіб фізичного виховання, профілактики хвороб і лікування, занепав. Людство вступило в епоху похмурого Середньовіччя. Лише арабські, тюркські та інші народи, які сповідували іслам, продовжували розвиток медицини.

Масаж у слов’янських народів Стародавньої Русі має свої характерні відмінності. Він нерозривно пов’язаний із використанням лазні. Кліматичні умови Півночі та середньої смуги території Русі не дозволяли робити масаж поза приміщенням. Лазні топилися березовими полінами, які дають великий жар. Використовувалися березові віники, а також настої трав, квас, хміль. Березові віники виготовлялися за встановленими правилами і в певну пору року. Про любов слов’ян до лазні свідчить прислів’я: “Лазня парить, лазня править, лазня все поправить”.



2. Масаж і його дія на організм людини

Масаж – це сукупність прийомів механічної дозованої дії у вигляді тертя, натискування, вібрації, які проводяться безпосередньо на поверхні тіла людини як руками, так і спеціалізованими апаратами через повітряне або інше середовище.

Напевно, немає й не було у світі, починаючи із стародавніх і до наших часів, популярнішого методу оздоровлення, ніж масаж.

Проте ефективність масажу залежить у першу чергу від майстерності, тобто його треба робити добре і регулярно.

Факти свідчать: навіть важкохворі повертаються до активного життя тільки завдяки тому, що постійно розтирають і розминають все тіло.

Масаж є засобом фізичної стимуляції. Він діє безпосередньо на шкіру, м’язи, нерви, кровоносні судини й рецептори, викликаючи зміни в нервовій і ендокринній системах, внаслідок чого посилюється їх функціональна діяльність, активізуються трофічні процеси, підвищується працездатність організму. Цілюща дія масажу позначається на різних органах і системах.

Діючим фізичним фактором масажу на організм є механічне подразнення, яке здійснюється тканинам спеціальними прийомами. Прийоми масажу, діючи на тканини, викликають збудження механорецепторів, які перетворюють енергію механічних подразників у специфічну активність нервової системи – сигнали, які йдуть до нервових центрів. Механорецептори розподіляються по всьому тілу. До них належать:


  • рецептори шкіри;

  • рецептори м’язово-суглобного комплексу;

  • рецептори внутрішніх органів.

Масаж має вплив на шкіру, очищаючи її від клітин, що злущуються, стимулює функцію потових і сальних залоз, поліпшує пружність, еластичність шкіри.

Дія масажу на нервову систему: підвищує або знижує нервову збудженість. Відновлює втрачені рефлекси, поліпшує діяльність окремих внутрішніх органів і тканин.

Масаж позитивно впливає на серцево-судинну систему. Завдяки масажу кров краще відтікає від внутрішніх органів шкіри і м’язів: полегшується робота серця.

Масаж благодійно відбивається на функціях суглобів, сухожилків і зв’язок, збільшуючи їх еластичність і рухомість, легко знімає біль після фізичних перевантажень. Збільшується просвіт судин і змінюються окисні та відновні процеси.



3. Види масажу: лікувальний, гігієнічний

Залежно від того, з якою метою застосовується масаж і як здійснюється вплив на поверхню тіла, розрізняють лікувальний, спортивний, гігієнічний, сегментарно-рефлекторний, косметичний, апаратний масаж і самомасаж.



Лікувальний масаж – це масаж, який застосовується для прискорення й відновлення функцій органів і систем організму при їх захворюваннях і травмах. У даний час цей вид масажу широко використовується у всіх медичних установах і в практиці спортивних масажистів. Лікувальний масаж значною мірою сприяє зменшенню термінів відновлення функцій при пошкодженнях і захворюваннях опорно-рухового апарату. Під впливом масажу швидше розсмоктуються набряки, випоти в суглобах, крововиливи в тканинах, знижуються больові відчуття, поліпшуються живлення тканин, функція суглобів і м’язів, нормалізуються обмінні процеси, прискорюється утворення кісткової мозолі.

Клінічний досвід і спостереження свідчать про те, що немає необхідності застосовувати загальний сеанс масажу. Доцільніше й ефективніше застосовувати масаж окремих частин тіла-місцевий у поєднанні з іншими лікувальними методами.

Масаж може бути загальним (усього тіла) і місцевим (певних ділянок тіла). Під час масажу поліпшується кровообіг, активується обмін речовин, нормалізується збудливість нервової системи.

При загальному масажі масажується все тіло або його велика частина, при місцевому – окремі діянки: кисть, спина, голова, ноги.

Лікувальний масаж містить 5 основних прийомів:


  1. погладжування;

  2. розтирання;

  3. розминання;

  4. натискування;

  5. вібрація.

Починається й завершується кожен вид масажу сеансом погладжування.

Починається кожен сеанс масажу з більш легкої дії з поступовим підсиленням дії до середини сеансу і з поступовим зменшення дії до кінця сеансу.

Так само проводиться і курс масажу: з поступовим збільшення до середини і зменшенням до кінця курсу.

Масаж за видами поділяється на:



  1. збуджуючий;

  2. заспокійливий;

  3. розсмоктуючий.

Сеанс місцевого масажу триває в середньому від 10 до 30 хв. Рекомендується дотримуватися тієї ж послідовності по ділянках тіла, що й у класичному масажі.

Процедура лікувального масажу складається з початкового, основного й завершального етапів.

Під час початкового етапу протягом 1-3 хв. обережними прийомами (погладжування, розтирання) готують пацієнта до основної частини процедури. Під час основного етапу проводять масаж, що диференціюється, відповідно до стану хворого й клінічних особливостей захворювання. У завершальному етапі протягом 1-3 хв. знижують інтенсивність масажних прийомів, завершуючи процедуру погладжуванням усієї масажованої ділянки.

Масаж призначають щодня, після нього рекомендується відпочинок протягом 15-30 хв.

Курс лікувального масажу складається з 10-20 процедур. Перерви між курсами можуть бути від 10 днів до 2-3 місяців.

У початковому періоді (1-3 процедури) масажист вивчає особливості масажованої області, реакцію організму, сприйняття окремих прийомів. В основному (3-16 процедур) застосовують диференційовану методику масажу з урахуванням функціонального стану хворого і відповідно клінічних особливостей захворювання. Інтенсивність дії прийомів постійно підвищують. У завершальному періоді при необхідності навчають хворого самомасажу й продовжують методику основного періоду.

Ефективність дії загального і, переважно, місцевого масажу можна підвищити, якщо виконувати наступне:

1) призначати масаж у ранні терміни залежно від клінічних форм перебігу захворювань і загального стану хворого;

2) масажувати ділянки тіла за методикою відсмоктуючого характеру;

3) починати будь-який сеанс масажу з масажування ділянки спини;

4) ретельно масажувати відповідні рефлексогенні зони ділянки спини, наприклад: при травмах верхніх кінцівок – комірну зону (задню поверхню шиї, міжлопаткову ділянку, надплічча), при травмах нижніх кінцівок – попереково-крижову ділянку;

5) поєднувати масаж із фізіотерапевтичними процедурами (діадинамічними струмами, парафіновими аплікаціями, локальними ваннами з теплою водою та ін.), які, залежно від показань, можна застосовувати до або після масажу;

6) поєднувати масаж із комплексом вправ лікувальної фізичної культури, необхідних для реабілітації після того або іншого захворювання (причому частина з них може бути використана безпосередньо під час сеансу);

7) поєднувати масаж з розтираннями (спеціальними мазями, кремами, рідинами, гелями), наприклад: відразу після травми з метою розсмоктування крововиливу, зменшення набряку й болю слід застосовувати ефкамон, хирудойд, лазоніл, троксевазин і др.; через кілька днів після травми – розтирання з вираженою розігріваючою дією (фіналгон, нікофлекс, апізартрон, віпратокс і ін.).



Лікувальний масаж, який застосовується для лікування серцево-судинних захворювань, має бути помірним, обережним, регулярним. Не рекомендується робити його у другій половині дня, тоді, коли у хворого поганий настрій чи самопочуття, за несприятливих метеофакторів. При захворюваннях серцево-судинної системи дія масажних маніпуляцій спрямована на регуляцію капілярного кровообігу з метою нормалізації гемодинамічних розладів. Правильно виконаний курс масажу є активним адаптогеном до несприятливих факторів, які викликали захворювання. У результаті його застосування поліпшуються показники дихання тканин і газообміну в серцево-судинній системі.

У випадках порушення легеневої вентиляції, цукрового діабету, різних проявів атеросклерозу в поєднанні з гіпертонічною хворобою доцільно застосовувати вакуум-масаж, а також точковий масаж. Акцентуація точковим масажем найбільш ефективна для лікування значних органічних порушень серцево-судинної та легеневої систем у поєднанні з іншими подібними захворюваннями.


Як метод лікування масаж найбільш ефективний саме у випадках захворювань опорно-рухового апарату. Його переваги тут настільки очевидні, що вже ніхто не насмілюється їх заперечувати. Досвід лікування тяжких недугів, пов’язаних із патологією опорно-рухового апарату, свідчить про можливість повного відновлення втрачених функцій у хворих, які були надовго прикуті до ліжка.

Зупинимося детальніше на лікуванні дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату, серед яких чільне місце посідає остеохондроз. Для його лікування масаж є практично універсальним лікувальним засобом за дотримання певних умов.

Як відомо, остеохондроз — це дегенеративно-дистрофічний процес, що характеризується ураженням хрящової тканини зв’язкового апарату хребта. Схильність до такого захворювання може передаватися у спадок. Через це кількість тих, які страждають від остеохондрозу, і тих, які хворіли ним лише недавно, постійно зростає. На превеликий жаль, хвороба ця дуже помолодішала, однак хворі певний час можуть і не підозрювати про наявність у себе. І тільки тоді, коли резервні можливості організму починають зменшуватися, а патологічні процеси поглиблюватися, з’являються перші симптоми захворювання.

Під впливом дегенеративно-дистрофічного процесу хрящова тканина хребта втрачає свою еластичність і “вапнякується”. Настає так звана нейроортопедична стадія, коли під дією ваги власного тіла хребці вклинюються один в одний. Найменша деформація посилює цей процес: стискаються нервові корінці, порушується мікроциркуляція у хребцях, зростає лімфостаз, нагромаджуються недоокиснені продукти. Так виникають передумови неврологічного етапу остеохондрозу.

Хвороба не примушує себе довго чекати: різке піднімання вантажу, нахиляння чи випрямлення тулуба можуть призвести до защемлення нервового корінця. Гострий біль пронизує все тіло. Він буває таким, що не знімається навіть за допомогою сильних знеболюючих препаратів. Застосування звичайного масажу в таких випадках малоефективне. Полегшити або усунути гострий біль може лише вчасна ліквідація деформації зміщених хребців. Однак за допомогою простого знеболювання позбутися його неможливо. У ділянці корінця виникають явища набрякання. Потім виниає повторне стискання ураженого корінця. Біль стає мінливим, характеризується відчуттям оніміння, “повзання мурашок” і т.п. Такий хворий потребує допомоги мануального терапевта, тобто спеціаліста, який може руками вправити зміщені хребці.

Як наука мануальна терапія існує відносно недавно, з середини ХІХ століття. Цей термін означає “лікування руками”. Стародавні лікарі вміли добре вправляти вивихи і зіставляти зламані кістки. Старовинні індійські, персидські, китацські фрески переконують нас у тому, що прийоми мануальної терапії були відомі давно, але в ті часи вона вважалася різновидом масажу.

Нині мануальна терапія визнана лікувальною дисципліною. Нею займаються професійно підготовлені лікарі по техніці виконання маніпуляцій руками, яка вимагає від них підготовки, швидкої реакції, високої точності та швидкості рухів. Це, на жаль, вдається далеко не всім. Виражений синдром болю не дозволяє хворому розслабитися. На думку багатьох спеціалістів мануальна терапія у поєднанні з масажом може дати чудові результати одужання.

Гігієнічний масаж – це ефективний засіб збереження працездатності, зміцнення здоров'я, а також профілактики захворювань. Він застосовується у формі місцевого і загального масажу, а також самомасажу.

Однак слід пам'ятати, що будь-який масаж (далі, коли ми будемо говорити про масаж, це буде стосуватись і самомасажу) можна проводити тільки після консультації з лікарем, оскільки існує низка протипоказань до його застосування. При деяких захворюваннях (наприклад, при гіпертонічній хворобі 3-ї стадії, серцево-судинній, печінковій і нирковій недостатності, при органічних та інших захворюваннях) проводити масаж не дозволяється.

За таких випадків застосовують самомасаж. Його можна виконувати за будь-яких умов: удома, у школі, у поході, на тренуванні. Вибір зручної пози (сидячи, стоячи, лежачи) дозволяє ефективніше, дозуючи силу дії, впливати на організм залежно від самопочуття людини.

Самомасаж можна також робити в лазні чи сауні, у ванні, під душем. При цьому використовують віники, мочалки, скребачки, щітки. Поєднання води і масажу сприяє швидкому відновленню сил, прискорює обмінні процеси в організмі, нормалізує сон, створює гарний настрій.

Самомасаж проводиться в будь-який зручний час залежно від його мети: тонізуючий краще робити в першій половині дня, відновлюючий і заспокійливий – у другій. Гігієнічний самомасаж можна проводити після ранкової зарядки для підвищення життєвого тонусу. Відразу після вживання їжі застосовувати самомасаж не рекомендується.

Основні правила проведення самомасажу

Приступаючи до освоєння методики самомасажу, необхідно

отримуватися таких правил:

– тривалість самомасажу залежить від мети, з якою він застосовується, і складає від 3 до 25 хвилин;

– виконувати самомасаж слід чистими, сухими, теплими руками;

– треба вибрати зручну позу, щоб усі м'язи ділянки, яка масажується, були розслаблені;

– масажні маніпуляції слід здійснювати за ходом течії крові або лімфи;

– лімфатичні вузли масажувати не можна;

– за наявності густого волосяного покриву масаж можна проводити через тонку бавовняну чи шерстяну білизну;

– місця ушкоджень шкіри (садна, подряпини, висипи, порізи) не масажують, їх можна обробити перед масажем йодом або заклеїти лейкопластирем;

– масажні прийоми не мають спричиняти болісних, неприємних відчуттів або залишати на тілі синці, порушувати шкірний покрив (подряпини);

– масаж слід проводити енергійно до появи відчуття тепла, розслабленості;

– самомасаж не можна проводити при гострих гарячкових станах, запальних процесах, кровотечах, на ділянках тіла, де е гнійники (екзема, лишаї, фурункули, грибкові захворювання, тромбофлебіт, варикозне розширення вен), а також у всіх випадках, коли масаж протипоказаний;

– під час масажу потрібно створити психологічно комфортні умови.



Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 184
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»
184 -> «Київський політехнічний інститут» П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка