Валеологія з методикою викладання: конспект лекцій до друку Декан (підпис, дата) Зав кафедри



Сторінка13/19
Дата конвертації09.11.2017
Розмір4.96 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19

Сифіліс (люес)

Тепер ці захворювання називають сексуально-транс­місійними (СТЗ), тому що вони переважно передаються статевим шляхом. До них належать як давно відомі (сифіліс, гонорея), так і нові (СНІД та інші).

Збудника сифілісу завезено до Європи з Америки. Уже через три місяці після тріумфального повернення Колумба та уро­чистостей у Барселоні стався перший випадок нового захворювання, що передається гетеросексуальним шля­хом. Хвороба поширилась до Італії, яка була під владою Іспанії. У 1498 р. війська короля Франції Карла VIII завоювали Неаполь, а з ним одержали і сифіліс. Най­манці після Італійських війн XVI століття між Францією та Іспанією з Німеччиною рознесли хворобу по всій Європі та Середземномор’ю, а через шовковий шлях – на Схід, і за 20 років після повернення Колумба вона досяг­ла Китаю, забравши понад 10 млн. осіб.

Спочатку хворобу називали іспанською, неаполі­танською, французькою, аж поки у 1530 р. поет і ку­пець Фракастро не написав поему. В ній він описав хво­робу, яку називали «гниття палиці». Героя поеми, який хворів, звали Сифіліс, його імя і закріпилось як назва хвороби.

Швидке розповсюдження сифілісу в Європі поясню­валось незнанням причин та наявністю великої кількості проституток. Лише в одній Венеції їх було 12000 при населенні міста у 300000 осіб.

У 1499 р. Карл VIII видав указ, за яким сифілітиків виганяли з міста в імпровізований концтабір. Була ви­дана також заборона на спільні бані та басейни.

Шотландці вперше виявили венеричний характер зараження сифілісом, тому заборонили проституцію, щоб зупинити розповсюдження французької хвороби.

Лікар А. Бенвієні (1440-1502 р.р.) передбачив передачу сифілісу від жінки до плоду.

Як виявили у 1905 р. Е. Гофман та Ф. Шаудін, збудником сифілісу є спірохета (бліда трепонема), бактерія, яка має вигляд тонкої та ніжної спіралі. Розмножується спірохета швидко, особливо в сухому швидко гине.

Джерелом хвороби є хвора людина. Збудника вияв­ляють у всіх уражених органах — шкірі, крові, лімфо­вузлах, слині хворих (тому передається з поцілунком), пошкоджених очах, нервовій системі. Зараження відбу­вається статевим та побутовим шляхами, особливо при санітарній неграмотності.

Проникає збудник в організм через тріщини на сли­зових або шкірі. Надалі заноситься у лімфовузли, швид­ко розмножується, надходить до крові й заражає весь організм.

Хвороба характеризується розмаїттям проявів. На початку ніяких ознак, інкубаційний період триває про­тягом місяця, і лише потім на місці проникнення збуд­ника зявляється первинна ознака хвороби — твердий шанкр.

Надалі розвивається первинний сифіліс протягом 45 днів: збільшуються лімфовузли, зявляється загальна слабкість, гарячка, біль у голові і кінцівках, анемія, втрата сну.

Якщо хворий не лікується, то за первинним почи­нається вторинний період, що супроводжується висипа­ми різної форми, величини й кольору на шкірі та слизо­вих оболонках.

У цей період хворий дуже небезпечний для оточую­чих, його хвороба не турбує, він не відчуває болю, тому ненавмисне заражає інших. Прояви вторинного сифілі­су можуть зникнути, не залишаючи ознак на кілька років, але потім раптово знову повертаються, і так к­ілька разів.

За відсутності лікування через 5-6 років починаєть­ся третій період, який характеризується розпадом тка­нин, появою рубців. Може бути ушкоджений будь-який орган, у тому числі мозок.

При своєчасному лікуванні настає видужання.



Вроджений сифіліс

Хвороба передається від матері, тому що сифіліс не викликає неплідності, хоча у хворих вагітних жінок плід переважно гине до народження. Але якщо збудників не дуже багато в організмі матері, то дитина може народи­тися здоровою. Після народження діти, які в утробі ма­тері заразилися на сифіліс, можуть захворіти і через до­сить тривалий час.

2. Гонорея

Відома протягом кількох тисячоліть, ще з часів Давнього Єгипту та Китаю. Гіппократ знав, що хвороба пов'язана зі статевими відносинами. Сучасну назву хво­робі дав Гален, а збудник (гонокок) відкритий у 1879 р. А. Нейсером.

Передається з виділенням статевих органів, тому пе­реважає статевий шлях зараження, а також інфікують­ся діти під час пологів хворих матерів. Інколи заражен­ня відбувається побутовим шляхом, через воду та пред­мети туалету, на яких гонокок може зберігати життєз­датність до 2 годин. Після першого ж статевого контак­ту із хворим партнером ризик зараження в чоловіків ста­новить 20% , у жінок до 50% .



Інкубаційний період малий, у чоловіків через 2-5 днів виявляється поліурія, біль і різь при сечовиділенні, а згодом зявляються жовтуваті гнійні виділення з уретри. У 10% чоловіків хвороба протікає приховано. Якщо чоловік не лікується, то через 2-3 тижні розвивається хронічне запалення простати та придатків сімяників.

У більшості жінок хвороба протікає без ознак, або з незначними жовтуватими виділеннями з піхви та болями при сечовиділенні. За відсутності лікування виникають хронічні запалення статевих органів — шийки матки (90% випадків) та сечовивідних шляхів — уретрит, цистит (у 70% захворілих). Особливо небезпечною є гонорея у вагітних, тому що зумовлює зараження дітей особливо очей (так звана бленорея).

У 60-ті р. XX ст. хвороба набула форми пандемії через появу гонококів, стійких до існуючих антибіотиків. Своєчасне лікування ефективне в разі використання новітніх протимікробних засобів.

3. СНІД синдром набутого імунного дефіциту

У червні 2001 р. людство відзначило незвичну дату: 20 років від дня реєстрації перших випадків ВІЛ-інфекції/СНІДУ, що протягом короткого часу набула характеру пандемії, охопила всі континенти Земної кулі. За свою коротку історію вірус вразив 60 млн. людей і зайняв перше місце серед причин смертності молодих людей. Основним шляхом інфікування є парентеральний, зокрема під час ін’єкції наркотиків, а також статевий шлях, частка якого становить майже 25% усіх інфікованих (комерційний секс).

Особливість ВІЛ-інфекції – здатність збудника протягом 8 – 12 років перебувати в організмі людини без клінічних ознак хвороби. Значна частина інфікованих не знає про свій стан і є джерелом інфекції для сексуальних партнерів чи партнерів по шприцу. Біологічна мінливість ВІЛ є перешкодою для створення вакцини. У даний час Україна є на стадії концентрації епідемії. Широке розповсюдження інфекції серед жінок фертильного віку пов’язане з особливостями сексуальної поведінки (позашлюбні стосунки, численны статеві контакти, вільний спосіб життя, практика незахищеного сексу, груповий секс, статеві контакти з іноземцями).

Уперше повідомлення про нове захворювання зявилось у США, а потім воно поширилось по всіх континентах. За п'ять років від виявлення в 1981 р. захворіли 16000 осіб, у 1988 налычцвалося понад 100000 хворих та до мільйона інфікованих, і з кожним роком ці цифри зростають. Так, у 1994 р. було 18 млн. заражених, у тому числі мільйон. хворих, а в 2000 р. зараженими виявилися понад мільйон.осіб, у тому числі 10 тисяч дітей.

До жовтня 1994 р. в Україні було зареєстровано 392 людини-вірусоносіїв, у тому числі 185 громад України, 30 із них захворіли, а 15 померли. Зараз в Україні СНІД поширюється найшвидше серед країн СНД. Особливо тривожний стан у Донецькій, Дніпропетровській, Львівській областях та Республіці Крим.

Збудника виявили з Т- лімфоцитів людини у 1983 р. Л. Монтеньє та Р. Галло. Інкубаційний період може тривати від 6 міс. до 10 років, хворіють майже 50% інфікованих вірусом. Зара­ження відбувається через кров та сперму — при статево­му контакті, при переливанні донорської крові або ко­ристуванні зараженим інструментарієм, при передачі дитині від інфікованої матері.

Вірус дуже нестійкий поза організмом людини, тому не відбувається зараження повітряно-крапельним шля­хом при кашлі, чханні, через продукти харчування, по­тискання рук, погано вимитий посуд, купання в басейні, користуванні загальним туалетом, при укусах комах. Спілкування з носіями вірусу є безпечним у школі, на роботі, та в побуті.



Переважно причиною появи клінічних ознак є те, що вірус СНІДу пошкоджує клітини Т-хелпери, необхідні для синтезу антитіл, завдяки яким організм захищаєть­ся від збудників заразних захворювань і власних зміне­них клітин.

Захворювання починається ураженням лімфовузлів, легень, слизових оболонок, очей, нервової системи внас­лідок нездатності організму протистояти будь-яким мікроорганізмам, вірусам, розвитку пухлин.

Для запобігання зараженню необхідно використову­вати при статевих контактах презервативи. Перевірку на наявність вірусу в крові можна пройти в медичних закладах області з гарантією дотримання медичної таємниці. Дослідження проводять через 6 тижнів після можливого зараження, а повторну перевірку – через 6 місяців.

4. Генітальний герпес

Останнім часом захворювання інтенсивно розповсюд­жується, вважають, що у світі понад 86 млн. людей хво­ріють на генітальний герпес. Збудником є вірус, який часто виявляють при змішаній інфекції з трихомонадами (55% випадків), гонококами (8%), хламідіями (34%). На будь-якій ділянці шкіри мо­жуть виникати болючі пухирці, які лопаються, а натомість з'являються виразки, сверблячка.

Зараження відбувається при статевих контактах, ураження зумовлює запалення у внутрішніх статевих органах, безпліддя або аборти, пороки розвитку плода. Лікування проявів є ефективним, але часто людина залишається вірусоносієм.

5. Хламідіози

Серед захворювань, що передаються статевим шля­хом, дуже розповсюджені хламідійні інфекції, на які щорічно хворіють кілька мільйонів людей.

Захворювання передається статевим шляхом. У 50% жінок і 15-30% чоловіків захворювання є прихованим. Інкубаційний період триває до трьох тижнів, потім у чоловіків виявляють різі при сечовипусканні, виділення слизу з уретри, а запалення сім'яників супровод­жується сильним болем. У жінок виникає сверблячка зовнішніх статевих органів, мутні виділення з піхви та матки.

Дуже часто після видужання виникає безпліддя. Для лікування використовують антибіотики.

6. Трихоманози

Збудником є трихомонади, що належать до класу джгутикових. Зараження відбувається переважно статевим шля­хом, але в більшості чоловіків і половини жінок заражен­ня не призводить до хвороби. Збудник викликає запален­ня слизових оболонок статевих і сечовивідних шляхів, що проявляється жовтувато-сірими виділеннями із зовнішніх статевих органів, сверблячкою, болем під час статевого акту та сечовиділення.

7. Заходи боротьби із захворюваннями, які переда­ються статевим шляхом

1. Поіменний облік хворих.

  1. Обстеження всієї сім'ї й осіб, що стали джерелом зараження.

  2. Обов'язкова госпіталізація всіх хворих або забезпечення їх за місцем проживання амбулаторним ліку­ванням.

  3. Систематичний контроль за якістю лікування.

  4. Проведення профілактичних заходів щодо зара­ження під час пологів, зокрема 100% клінічне та лабораторне обстеження протягом вагітності.

  5. Клінічне та лабораторне обстеження дітей, що по­трапляють до будинків дитини, дитячих садків, інтернатів.

  6. Проведення медичного огляду кожні 6 місяців усь­ого персоналу дитячих закладів, який має контакт із дітьми.

  7. Систематичне проведення санітарно-освітньої ро­боти серед населення.



Лекція 23. Інфекційні хвороби

  1. Особливості інфекційних захворювань.

  2. Віспа та вакцинація.

  3. Холера та її профілактика.

  4. Історія боротьби зі сказом.

  5. Дифтерія.

  6. Кір і краснуха.

  7. Епідемічний паротит і вітряна віспа.

  8. Скарлатина, коклюш і грип.

1. Особливості інфекційних захворювань

Чому одні хвороби називаються інфекційні? Чим вони відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і проявом інфекційними захворюваннями? Наприклад, що спільного між правцем і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання збудник, не помітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або вібріон. Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій — це так званий прихований, або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі поступово зріє. Іноді інкубаційний період буває невеликим 1-2 дні. Але іноді хвороба затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період завершується тоді, коли хвороба починає проявлятися через якісь зовнішні ознаки: підвищення температури, висипка, зміни кольору шкіри, болі, розлади травлення.

Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних інфекцій, а також методів їхнього лікування й попередження. Епідеміологи намагаються розібратися з кожним захворюванням, знайти проти кожної інфекції діючі засоби. (Важко уявити, що ще на початку XX ст людина в дитинстві переносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекційним захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятливою до неї. Ця несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки здатності організму набувати імунітету стало можливим попередження інфекцій за допомогою щеплення. Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занедужують. Інші, що мають імунітет до цього захворювання, начебто й не помічають його. Але є ще й треті. Вони отримують збудника інфекції, самі не хворіють, але активно інфікують оточення. Таких людей називають носіями інфекції.



Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення імунітету, а також можливість перенесення – ось ті ознаки, що відрізняють інфекції від інших захворювань і роблять їх схожими між собою.

2. Віспа та вакцинація

Ще донедавна віспа була досить розповсюдженим захворюванням. На вулицях Європи нерідко траплялися спотворені хворобою обличчя, а в деяких місцях важко було знайти чисте обличчя з гладкою шкірою.

Серед інфекційних хвороб, яким людство століттями платило данину своїми життями, віспа посідала одне з перших місць. В Європі у XVIII ст. щорічно гинуло від неї близько 440 тисяч людей. Ще більше залишалося на все життя знівеченими, а іноді й сліпими. Особливо велика була смертність від віспи серед маленьких дітей і бідняків.



Збудник натуральної віспи — вірус. Передається він від хворої людини до здорової через повітря (крапельним шляхом), при спілкуванні. Характерними ознаками захворювання є дуже висока температура, болі в попереку й крижах і «знаменита» віспяна висипка. Спочатку це просто рожеві плями, потім пухирці, наповнені кров'ю. Пухирці утворюють виразку, наливаються, вміст їх стає гнійним. Коли висип підсихає й кірки відпадають, на шкірі залишаються довічні рубці. Людина гине від отруєння речовиною, що виділяється в процесі життєдіяльності вірусу. Сьогодні ми можемо ознайомитися з усіма жахами цієї хвороби з письмових джерел. Сучасна медицина не дозволяє віспі зявитися знову, і все завдяки щепленню. В Україні віспа була ліквідована до 1937 р, а по всьому світі вона зникла до І980 р, і дякувати за це людство повинно Едварду Дженнеру, англійському лікарю.

Цікаво, що спосіб попередження віспи Дженнер відкрив, коли ще ніхто не знав про збудника цієї хвороби. Допомогли йому спостережливість, працьовитість, багаторічна практика і ціле­спрямованість.

Дженнер був простим сільським лікарем, коли звернув увагу на те, що люди, які заразилися «коров'ячою віспою», не хворі­ють натуральною людською віспою. Справа в тому, що в деяких домашніх тварин (корів, свиней та ін.) спостерігається хвороба, дуже подібна до людської віспи: на шкірі з'являються гнійні пухирці, тварини непокояться. Доярки розповідали Дженнеру, що, як правило, усі вони перехворіли «коров'ячою віспою» і не бояться потім заразитися й натуральною. Лише іноді під час епідемії деякі з них відчували невелике нездужання.

Багато років займався Дженнер вивченням цієї хвороби, перш ніж зважився провести дослід на людині. І от 14 травня 1796 р він прищепив восьмирічному хлопчику Джонові Фіпсу гній з руки жінки, що заразилася коров'ячою віспою.

Через кілька днів після невеликого нездужання хлопчик був цілком здоровий. Але чи став він несприйнятливий до натуральної віспи? Потрібний був інший дослід, дуже ризикований, коли на карту буде поставлено не тільки здоров'я, але і життя дитини.

Незабаром у цій місцевості спалахнула епідемія натуральної віспи. І Дженнер, узявши гній з пухирця хворого, заразив ним Джона Фіпса. Дитина не занедужала!

Не відразу метод віспощеплення був визнаний у світі, особливо обурювалися служителі церкви й імениті лікарі. Церковники вважали віспощеплення противним Богу, лікарі поставилися до нього скептично. У народі ж пройшли чутки, що в щеплених людей і виростають роги та хвіст. І все-таки віспощеплення перемогло.

Помираючи в 1823 р на 74-му році життя, Дженнер знав, що його спосіб боротьби з віспою — благодіяння для всього людства. Надалі ж на честь цього простого сільського лікаря були вибиті пам'ятні медалі, у містах зводилися пам'ятники. Але наукове обґрунтування віспощеплення було тоді ще не відоме.



3. Холера та її профілактика

Це одна з п'яти особливо небезпечних хвороб. Збудник її пристосовується до умов, що змінюються, і сьогодні поряд із класичною холерою поширена холера Ель – Тор.

Викликає холеру вібріон, а передається вона тільки від лю­дини до людини повітряно-краплинним шляхом і через заражені людиною харчові продукти. Холерний вібріон дуже живучий: у зовнішньому середовищі він зберігає здатність до зараження від 2 до 5 днів. Ще довше живе вібріон у відкритих водоймах зі стічними водами.

Головне завдання вібріона — потрапити в рот людини. Людина, яка піклується про своє здоров'я, буде їсти тільки чистими руками, з чистого посуду, мити овочі та фрукти, пити кип'ячену воду, ніколи не покладе ні в тарілку, ні в рот підозрілу, погано оброблену їжу. І все-таки, припустимо, яблуко помили, але біля самого черешка затаївся вібріон. Якщо він потрапив у шлунок, соляна кислота повинна його вбити. Якщо ж кислоти недостатньо чи за частинками їжі кислота не знайде мікроб, йому вдається потрапити в тонкий кишечник. Там вібріон почне розмножуватися і виділяти отрути — токсини. Тяжкість захворювання може бути різною. Але в будь-якому випадку бурчить живіт, з'являється біль навколо пупка, починається постійна блювота й понос. Організм втрачає багато рідини, і людина «висихає» прямо на очах. Руки стають зморшкуваті, іноді їх називають «руки пралі». Страждають і серце, і легені.

Під час холери дуже важливі карантинні заходи: ізоляція хворих, виявлення носіїв, постійна дезінфекція, боротьба з мухами — переносниками холери.



4. Історія боротьби зі сказом

Видатний французький хімік Луї Пастер народився в 1822 р. У місті Арбуа, де жила сім'я Пастерів, заражений сказом вовк покусав 8 людей. Дев'ятирічний Луї побачив, як після цього коваль став припікати розпеченим залізом рани одного з потерпілих. Але вжиті ковалем заходи не допомогли, через кілька днів потерпілий помер. Цей випадок приголомшив хлопчика, залишився в пам'яті на все життя.



Відтоді, як відбулася ця подія, пройшло ще 50 років. Настав час, коли професор Пастер був на піку слави. Він врятував від банкрутства французьких виноробів, відкривши причину скисання вина. Він уберіг від краху шовкопрядильну промисловість Франції, знайшовши бактерію, що заражала шовковичного черв'яка. Спираючись на власний досвід, знаменитий хімік дійшов висновку, що всі заразні хвороби викликаються бактеріями, і він почав наступ на інфекції. Спочатку він досліджував сибірську виразку — від цієї хвороби щорічно вмирали тисячі корів і овець. Пастер зумів одержати ослабленого збудника хвороби і з його допомогою прищепити здорових тварин. Цей спосіб виправдав себе. За це досягнення французький уряд нагородив Пастера великою стрічкою ордена Почесного Легіону, а французька Ака­демія наук присвоїла йому звання академіка.

Але головний бій був ще попереду. Усе життя перед очима вченого стояли побачені в дитинстві картини загибелі людей від сказу.

Пастер вивчав випадки укусів людей зараженими сказом тва­ринами. Він знав, що досить невеликого укусу, навіть слини хво­рої тварини, що потрапила в ранку чи очі, і людину вже ніщо не зможе врятувати. Навіть у випадках, коли здавалося, що все обійшлося, хвороба давала про себе знати. У потерпілих залишалося неприємне печіння і сверблячка в місці укусу. Спочатку тільки це нагадувало про зустріч із твариною. Ранка могла навіть зарубцюватися, але через якийсь час зовсім зненацька починалися безпричинна тривога, безсоння, похмурість, яку змінювала дратівливість. Людина переставала пити воду та приймати рідку їжу, тому що її мучили судороги глотки. Надалі водобоязнь виявлялася ще яскравіше: одне тільки слово «вода» ставало причиною судорог із затримкою дихання. Потім приступи судорог починали виникати від подиху повітря, яскравого світла, шуму, дотику. Спостерігалося посилене слиновиділення, галюцинації, часто хворий впадав у лють. Через пару днів починалися малі паралічі, і, нарешті, змучена людина вмирала при повній свідомості від паралічу серця й дихання.

Довго шукав Пастер збудника сказу й дійшов висновку, що «бактерія занадто мала». Він не помилився. Через багато років змогли побачити вірус сказу — він виявився в багато разів менший за відомі тоді бактерії.



Але Пастер все одно продовжував дослідження і з сушеного мозку загиблих від сказу тварин одержав вакцину, яку вводили собакам, у мозок яких була введена витяжка від хворих на сказ. 12 днів тривали ін'єкції вакциною Пастера — піддослідні собаки залишилися здорові!

І от одного разу до паризької лабораторії Пастера приїхала вбита горем мати з 9-літнім сином, якого покусав скажений собака. Вона благала врятувати сина. Ризик був великий. На людях препарат ще не випробувався. Пастер наважився. 6 червня 1885 р. було зроблене перше щеплення проти сказу людині. Ін'єкції тривали 2 тижні. Хлопчик не занедужав! Це була повна перемога над страшною інфекцією.

5. Дифтерія

Ще наприкінці позаминулого століття встановлен­ня діагнозу «дифтерія» було рівнозначно винесенню смертельного вироку.

Маленька бацила у вигляді палички потрапляє до слизової носа, зіва чи гортані. Тому й розрізняють дифтерію зіва, носа й гортані. Найчастіше зустрічається ураження зіва. Хвороба починається як звичайна ангіна: дуже висока температура, сильно болить горло. На мигдалинах завжди бувають характерні дифтерійні плівки. При дифтерії гортані може виникнути справжній круп, коли з'являється хриплість голосу, потім гавкаючий кашель, потім звуження просвіту гортані — задуха. Якщо хворого не вивести зі стану крупу, він може загинути.

Лікарі кінця XIX початку XX ст. намагалися допомогти хворим, вони застосовували примітивний спосіб: відсмоктували плівку з гортані через трубку. Це рідко допомагало хворим, зате лікарі найчастіше заражалися самі й гинули від цієї ж хвороби.

Небезпека палички полягає в тому, що її токсини (отрути) впливають на серце й нервову систему. Щеплення, що роблять малятам до року, потім у дитячих садках і школах, здатні надійно захистити дітей від дифтерії. І якщо навіть зараження відбудеть­ся, що буває вкрай рідко із щепленими дітьми, то захворювання буде перенесено подібно до неважкої ангіни. Не щеплені діти, занедужуючи, ризикують загинути. А якщо лікарі зуміють збе­регти їм життя, то можливі дуже серйозні ускладнення, такі як паралічі й хвороби серця.

6. Кір і краснуха

Це так звані дитячі хвороби. Правда, хворіти ними можуть і дорослі, але рідко. Дорослі хворіють звичайно важче, і в них частіше бувають ускладнення.

І кір, і краснуха викликаються вірусом. Для них характерна висипка, і хоча батьки часто плутають ці два захворювання, між ними немає більше нічого спільного.

Після контакту з хворим кір проявляється швидше. І починається він як сильна застуда: болить голова, з носа тече, болить горло, очі червоні, температура дуже висока. Інкубаційний період краснухи довший — 2—3 тижні й протікає застуда: ледь-ледь нежить, ледь-ледь підвищена темпера­тура. Тому перше, що помічають при краснусі, — висипання. Воно з'являється майже відразу при прояві хвороби і за кілька годин виявляється по всьому тілу, особливо яскравим може бути на животі й внутрішньому боці рук. Висип — це маленькі червоні пухирці, наповнені рідиною. Побачивши таку висипку, лікарі звичайно починають пальпувати у хворого ділдянку внизу по­тилиці. Якщо знаходять збільшені лімфатичні вузли, ставлять діагноз «краснуха». Висип, як правило, спостерігається протягом 3—5 днів (а іноді тільки одну ніч) і зникає.

Кір набирає силу поступово, довгий час нагадуючи за­студу. У хворих навіть з'являється сильний кашель. А з внутрі­шнього боку щік, на слизовій, начебто манна каша чи висівки приклеїлися. Це для лікаря безсумнівна ознака кору — «плями Філатова». Корова висипка спочатку з'являється лише на обличчі та шиї, на 2-й день — на тулубі, руках і стегнах. На 3-й день обсипає гомілки і стопи, а на обличчі висип блідий.

Цяточки висипки можуть зливатися одна з одною, тоді на тілі зявляються складної форми фігури.

Кір хоча і вивчене захворювання, але дотепер підносить сюрпризи. Щорічно кором занедужує близько 3 млн. людей. Особливо важко хворіють африканці, як правило, 5 % із усіх хворих вмирає..

Проти кору існує вакцина. Іноді досить одного введення вакцини, щоб у дитини виробилася несприйнятливість до кору. Для того, щоб це перевірити, у дітей беруть кров і визначають наявність спеціальних тілець, відповідальних за імунітет (несприйнятливість). Якщо тілець мало — щеплення повторюють. Від краснухи щеплень не роблять. Хвороба вважається не дуже небезпечною. По-справжньому вона загрожує тільки вагітним жінкам. Якщо до крові матері потрапить збудник хвороби, то ненароджена дитина одержує (через кров же) цей вірус. Надалі в дитини виникають різні каліцтва. Тому вагітним жінкам потрібно уникати контакту з хворими на краснуху.

7. Епідемічний паротит і вітряна віспа

Ця хвороба має дуже влучну народну назву — свинка, друга назва завушниця, медичне — паротит. Захворювання викликає вірус, і від нього також можна убезпечити себе щепленням.

Епідемічний паротит — запалення привушних слинних залоз. Вірус поширюється зі слиною хворого при кашлі, чханні чи й цілунку. Після зараження хвороба проявляється тільки через 3 тижні: підвищується температура і болісно роздувається частина обличчя й шиї нижче вух. Обличчя стає круглим, як у поросяти. Хоча іноді уражається слинна залоза з одного боку.

Їсти при паротиті — справжня мука. Боляче відкривати рот, боляче жувати, боляче ковтати. Тому їдять хворі одну рідку-рідку кашу.

Збільшення залоз продовжується 5—10 днів, а потім поступово пухлина зовсім зникає. У підлітків більше 12 років і дорослих хвороба може викликати серйозне ускладнення — орхіт (запа­лення яєчок). Це ускладнення може призвести до безплідності.

Якщо не слухати лікаря, стрибати по квартирі й не пити ліків, то можна одержати інше ускладнення — ураження органа слуху, що спричиняє повну глухоту.

Отже, що паротит — не дуже важка хвороба, але ускладнення її дуже серйозні. Тому краще зробити щеплення й забути про цю недугу.

8. Скарлатина, коклюш і грип

Страшну хворобу віспу людство перемогло, але подолати вітряну віспу поки не вдається. Ця хвороба не нале­жить до розряду важких захворювань. Вітряною її, напевно, на­зивають тому, що вона поширюється настільки швидко, начебто вітром розноситься. За два дні до того, як хвороба проявиться, людина, що занедужала, уже виділяє хворобо­творний вірус. Нічого не підозрюючи, оточення продовжує спілку­ватися із зараженим, люди самі стають носіями вірусу і так само, «по ланцюжку», заражають усіх навколо. Напевно, цим також пояснюється і стрімкість поширення хвороби.

Це захворювання викликає появу на шкірі й слизових висипки, що потім перетворюються на пухирці. Ці пухирці дуже нагадують ті, що виникають при натуральній віспі. Але при натуральній віспі вміст пухирців гнійний і кров'янистий, а при вітряній — це прозора жовта плазма крові. При цьому організм не дуже страждає від ядів вірусу. Чим більше пухирців, тим важче переносить організм хворобу. Одні хворі залишаються тільки із десятком пухирців, але деякі діти бувають буквально всипані ними від голови до ніг. Пухирці дуже сверблять. Роздирати їх не можна. По-перше, до ранки неминуче потраплять мікроби, по-друге, на місці здертого пухирця виникає невеликий круглий шрам. Щоб зменшити сверблячку, підсушити пухирці й убити мікроби, що можуть знаходитися на шкірі, пухирці ретельно змазують зеленкою. Оскільки особливого лікування вітряна віспа не передбачає, дітям дозволяють гуляти. Під час епідемії навколо можна побачити безліч дитячих облич, прикрашених зеленкою. Це не означає, звичайно, що хворим дітям можна гуляти зі здоровими, їхня спільна прогулянка, контакти категорично забороняються.

Проти цієї хвороби немає щеплення. Практично всі люди переносять у дитинстві це захворювання. І хоча воно не вважається важким, не слід забувати, що це все-таки хвороба і хворо­му потрібен належний режим. Легке захворювання — вітряна віспа — небезпечне своїми ускладненнями.

8. Скарлатина, коклюш і грип

Це захворювання можуть викликати 46 видів стреп­тококових бактерій. Багато людей мають деякі з цих видів стреп­тококів у горлі й носі, проте не хворіють, але при цьому самі є переносниками захворювання, тобто заражають оточення. Відбувається це при кашлі або чханні.

Прихований період при скарлатині, як правило, триває 7 днів, потім хвороба, нагадує ангіну: дуже висока температура, сильно болить горло. Можуть бути блювота, силь­на слабкість. На другий день з'являється висипка: дрібні яскра­во-червоні цятки. Ніколи не буває висипки навколо рота й носа, цей білий трикутник відразу впадає в око. Приблизно тиждень хворий почуває себе дуже погано. Потім температура знижуєть­ся до нормальної, і висип починає бліднути. А на 2-й тиждень хвороби з'являється пластинчасте лущення, особливо помітне на долонях і підошвах.

У наші дні скарлатина дуже часто проходить у такій легкій формі, що в дитини може всього лише на кілька днів підви­щитися температура. І тільки коли починається лущення доло­ньок, усі здогадуються, що мали справу зі скарлатиною. Незва­жаючи на те, що скарлатина втратила свою небезпечність, ставитися до неї треба дуже серйозно. Це захворювання дає ускладнення: як правило, страждають серце й нирки.
Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 184
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»
184 -> «Київський політехнічний інститут» П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка