Валеологія з методикою викладання: конспект лекцій до друку Декан (підпис, дата) Зав кафедри



Сторінка7/19
Дата конвертації09.11.2017
Розмір4.96 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

Тема 12. Психічне здоровя


    1. Визначення поняття “психічне здоров’я”, його структура і зміни.

    2. Акцентуації характеру.

    3. Стрес, його наслідки і шляхи оздоровлення.

1. Визначення поняття “психічне здоровя”, його структура і зміни

Психіка - це сфера емоцій, почуттів і думок. Валеологічний аспект психічного здоров’я поряд із фізичним є складовою загального здоров’я.

Психічне здоров’я – потреба самореалізації як особистості, тобто забезпечення соціальної сфери життя. Людина реалізує себе у суспільстві тільки в тому випадку, якщо вона має достатній рівень психічної енергії, яка визначає працездатність, достатню пластичність, гармонійність психіки, що дозволяє адаптуватися до суспільства, бути адекватним його вимогам. Отже, як і при визначенні фізичного здоров’я, тут також присутні поняття “сила” і “гармонія”. Крім того для здорової особистості характерна стійка “Я- концепція” – позитивна, адекватна, стабільна самооцінка.

У валеології психічне здоров’я розглядається як здатність психіки до самоорганізації (саморегуляції, самооновлення, самовідновлення). Чим міцніші дані механізми, тим краща динамічна стійкість психіки. Але якщо на біологічному рівні ці механізми є автоматичними, то на психічному головним є елемент усвідомлення й активного вольового управління. Людина, усвідомлюючи, може допомогти собі у розв’язанні психічних проблем.



Структура психіки. Психіка має усвідомлювану та неусвідомлювану частину (К. Г. Юнг). Перша містить біля 10% психічного матеріалу і складається з під- та надсвідомості. Підсвідомість – це психічний досвід, який людина уже пройшла, але несе його в собі; він пов’язаний з нашим біологічним існуванням. Надсвідомість - це вищі рівні психіки, до яких людина йде і які лише відчуває в собі. Усвідомлена частина психіки – це Его (наше уявлення про себе) і Особистість (як ми уявляємо себе в суспільству). У структурі підсвідомого виділені два особливо важливі рівні - Тінь і Аніма – жіноче в чоловічому, чоловіче в жіночому. У Тіні знаходяться ті сторони наших якостей, які ми приховуємо від суспільства, які нам не подобаються. Якщо людині щось не подобається в іншій особі, то значить, що вона приховує таке ж в собі. У Тіні фіксуються всі наслідки психічних стресів, психотравм і психокомплексів. Надсвідомість, за К. Г. Юнгом, представлена Самістю, тобто людською сутністю без масок. Справжнє Я, ірраціональне відчуття себе, не пов’язане з особистісною сферою.

Людська свідомість користується законами формальної логіки і виражає себе буквами і словами. Її прояви пов’язані переважно із діяльністю лівої півкулі. Неусвідомлена частина психіки має іншу мову – мову символів, образів, що продукуються в основному правою півкулею.

Інтегральна особистість складається із багатьох субособистостей, які мають окремі якості, окремі життєві програми. Ці субособистості можуть знаходитися в різних взаємовідносинах одина із одною (гармонії, взаємопідстраховки або компенсації, конфлікту). Кожна із них у цілісній структурі психіки виконує неповторну роль, і при зміні однієї субособистості обов’язково змінюється уся особистість людини. Гармонізує психіку Справжнє Я. Воно дає відчуття сенсу життя, правильності шляху, обов’язку, совісті та інших психічних проявів.

Другим за значенням аспектом є субособистість “Моя внутрішня дитина”. У кожній дорослій людині живе маленька дитина з її особистим досвідом, з її проблемами, привнесеними з дитинства, бажаннями захисту й любові. Звідси - особлива значущість періду становлення психіки для подальшого життя, тобто перший психічний досвід – це матриця для подальшого розвитку.

Кожна субособистість має мотиваційну неусвідомлену й усвідомлену частину. Часто через нашу соціальну зумовленість немає повної відповідності між збудливим мотивом і його вираженням в особистому плану. Ця деформація природніх психічних проявів веде до невротизації, появі психічних комплексів.

Порушення психічного здоровя пов’язане, з одного боку, з вродженими особливостями психіки, а з іншого – з надмірними психічними навантаженнями й психотравмами. Усе це веде до низького рівня психічної енергії, низької працездатності та дисгармонії, неадекватної поведінки і деформації “Я-концепції”.

Вроджені особливості психіки – це особливості психічного коду людини. Це універсальні для всіх часів і народів поняття, стандарти сприйняття, мислення й поведінки, такі як любов, вірність, потреба у служінні, владі, багатстві, агресії, потребі у спілкуванні, милосерді, щедрості, революційності, потребі змін, ініціативності, відповідальності та ін.

Другий фактор вродженого генезу – це особливості внутрішньоутробного періоду і процесу народження як фактор ризику у формуванні перших психокомплексів – “перинатальних матриць” за С. Г. Грофом, 1992). Дитина отримує психічний досвід ще в утробі матері, знаходячись в емоційному та енергетичному зв’язку з нею. Якщо внутрішньоутробний період протікає благополучно, мйбутня людина не боїться за своє фізичне існування, відчуває себе комфортно у світі і впевнена в його доброзичливості. Період переймів - перший тренінг терпіння, пологи – перший тренінг боротьби за існування. Асфіксія і щипці заважають у майбутньому творчій реалізації людини. В умовах патології можуть виникати психічні комплекси, які супроводжують людину все життя й змінюють його соціальну адаптацію.

Третій фактор вродженої детермінації психічних проявів - це особливості темпераменту. Темперамент – це сукупність психодинамічних властивостей індивіда (сила, рухливість, врівноваженість мозкових процесів, за І. П. Павловим), які отримуються у спадковості і є фізіологічною основою характеру. Темперамент проявляється емоційністю і активністю. Його особливості надають забарвлення тим або іншим рисам характеру, визначають його вираженість.

Існує гіпотеза (П. В. Сімонова та П. М. Ершова, 1984), згідно з якою формування чотирьох типів темпераменту, екстра- та інтраверсії пов’язують із переважним розвитком (спадково-детермінованим) тих або інших структур головного мозку і формуванням взаємних впливів між ними. Так, гіпоталамус і лобні частки зумовлюють силу й збудження нервової системи (холеричний темперамент); переважний розвиток мигдалин та гіпокампа властиві меланхолічному темпераменту; гіпоталамус і гіпокамп формують сангвініка; мигдалина і лобні частки – флегматика. Сильні зв’язки лобної частки й гіпокампа обумовлюють екстраверсію, а гіпоталамуса й мигдалин – схильність до інтраверсії.

Усі три фактори вродженої зумовленості психічних процеесів вносять свою лепту у формування характеру. Характер – це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і проявляються в діяльності, спілкуванні й типових формах поведінки. Надмірне посилення окремих рис, що виражається у вибірковй вразливості особистості, називається акцентуацією.

2. Акцентуації характеру

Акцентуація особистості пов’язана в основному з особливостями темпераменту, оформляється у підлітковому віці, потім поступово зглажується, проявляючись лише у психотравмуючих ситуаціях. Відсоток акцентуацій може досягати до 50.

Виділяють такі типи акцентуйованих характерів:


  1. циклоїдний – схильний до різкої зміни настрою в залежності від зовнішніх впливів;

  2. астенічний – швидко втомлюється, тривожний, нерішучий, подразливий, схильний до депресії;

  3. сенситивний – дуже чутливий, боязкий, сором’язливий;

  4. шизоїдний – емоційно холодний, відгороджений, малоконтактний;

  5. застрягаючий (паранояльний) – дуже подразливий, підозрілий, образливий, честолюбивий, з високою стійкістю негативних рис;

  6. епілептоїдний – характерною є слабкість управління, імпульсивність поведінки, нетерпимість, конфліктність, в’язкість мислення, педантичність;

  7. демонстративний (істероїдний) – схильний до дитячих форм поведінки, брехливості, фантазування й прикидання, авантюристичності, гоноровитості, відсутності розкаювання, “відхід у хворобу” при незадоволенні потреби у визнанні;

  8. гіпертимний – постійно піднятий настрій і жага діяльності, але не доводить справу до кінця, розкидається, багато говорить;

  9. дистимний – надзвичайно серйозний і відповідальний, зосереджений на поганих думках, недостатньо активний, схильний до депресії;

  10. нестійкий – дуже піддається впливу оточуючого середовища, компанії.

Якщо ці риси проявляються постійно, то мова йде про патологію характеру – психопатію. Вилікувати психопатію неможливо, оскільки вона пов’язана з темпераментом, який важко піддається корекції (але може дещо змінюватися з віком). Характер можна корегувати шляхом усвідомлення негативних форм поведінки й розвитку позитивних через зміну систем цінностей.

Друга причина порушень психічного здоровя – набуті в процесі життя психічні стреси, надмірні психічні навантаження і психотравми. Але друга причина часто пов’язана з психічною конституцією.



3. Стрес, його наслідки і шляхи оздоровлення

“Стрес” це напруга в системі при її адаптаційній перебудові. Цей термін запропонував канадський вчений Г. Сельє, який створив наукову концепцію цього стану. Стресор – це будь-який фактор, незвичайний за силою і тривалістю дії на людину. Якщо стресор психічної природи, його називають психоемоційним.

Комплекс стереотипних неспецифічних реакцій, які супроводжують стрес і забезпечують пристосування до змінних умов існування, виживання під час перебудови і ліквідацію наслідків переважтаження був названий Г. Сельє “загальним адаптаційним синдромом”.

Метою, результатом психічної перебудови є прийняття нової концепції життя, що відповідає новим умовам, тобто концептуалізація. Після змін поглядів на життя у майбутньому стрес згасає.

Процес концептуалізації має стадії. Перша – ігнорування психотравмуючого фактора, спроби вийти із ситуації з мінімальними втратами енергії. Цей тип властивий усім людям, але домінує в інфантильних, демонстративних, істеричних осіб. Друга стадія – збудження – це хаотичний прояв активності, спрямованої на ліквідацію психотравмуючої ситуації. Ця активність супроводжується регресією віку – поверненням до дитячих форм психічних проявів. Тому вимагати прийняття рішення, говорити язиком логіки, переконань із людиною в цьому стані немає сенсу. Вона розуміє лише мову дотиків та емоцій. Третя стадія – розвиток депресивного стану з втратою психічної енергії і є, по суті, реактивною. Вона виражається у пригніченому настрої, заниженій самооцінці, слабкій фізичній активності. При цьому людина намагається усвідомити усе, що відбулося, і знайти шляхи виходу із стресової ситуації. Така форма є домінантною для людей меланхолічного, філософського складу. Допомога полягає у співчутті, розумінні та енергетичному резонансі.

Четверта стадія – концептуалізація – прийняття рішення, нової концепції для керівництва до подальших дій і сприйняття життя, приводить до згасання стресу.

При не дуже сильних, але постійних психічних навантаженнях, у нормальних людей виникає хронічний стрес, що проявляється невротизмом – емоційна нестійкість, погане самопочуття, тривожність, подразливість, зниження самооцінки, вегетативні розлади. Акцентуйовані особистості реагують неврозом.

Виділяють три основні форми неврозів.

1. Неврастенія – психічне виснаження, негативний емоційний фон, подразливість, образливість, сльозливість, зниження волі, відчуття безперспективності на тлі підвищеної відповідальності.

2. Істерія - виникає в інфантильних, істеричних осіб із слабкою психічною адаптацією, проявляється або за типом завмирання, або за типом лякання, уникання, нападу. Можуть виникати функціональні паралічі, парези, розлади чутливості, координації рухів, мови (заїкання, шепіт аж до німоти).

3. Невроз нав’язливих станів - зустрічається найчастіше в астеніків, людей меланхолічного складу. Характерними є фобії, підвищена тривожність, повторність дій, зниження настрою, вегетативні розлади.

Механізм, що запускає психічний стрес, - це емоції. Негативні емоції - це стимул до досягнення мети, задоволення потреб, вони виникають при фрустрації (незадоволення потреб), ситуації вибору, при надзвичайно сильних психічних навантаженнях. Людина має потреби в безпеці, їжі, задоволенні статевого, батьківського інстинктів. На більш високому рівні – потреба в емоційному та інтелектуальному резонансі, в особистій території авторитету, творчості та ін.

Позитивна емоція - це сигнал про задоволення потреби, інколи вона тоже стає навантаженням для організму. Розрізняють дистрес (стрес із негативними емоціями) і еустрес, який має стимулюючий вплив, коли виділяються “медіатори щастя” – ендорфіни, енкефаліни та ін.

Наслідки стресу – це психосоматичні прояви виснаження психіки й погіршення стану найслабшої ланки в організмі – “хвороби адаптації”. До них належать діабет, виразки у шлунку й кишечнику, імунодефіцитні стани, напруги овуляції у жінок, сповільнення росту. Надмірна секреція мінералокортикоїдів може стимулювати розвиток гіпертензії, інфаркта міокарда, нефросклерозу, остеопорозу. Може розвиватися синдром хронічної втоми, агресивності, подразливості або депресивності, головної болі, порушення сну, булемії, потреби в алкоголі та палінні. Найчастіше розвивається депресія.

Стрес у сучасної людини змінив свій характер. Це боротьба людини з самим собою, проблеми вибору та відповідальності, численні вимоги життя, які часто носять різнонаправлений характер, дуже напружене соціальне життя. У сім’ї від батька чикають авторитетності й твердості і водночас – ласки й ніжності, конкретної участі у справах сім’ї. Мати знаходиться в аналогічній ситуації. Вона намагаться поєднувати соціальну кар’єру з роллю матері й дружини. У чоловіків найчастіше виникають гіпертонія, інфаркти, атеросклероз, алкоголізм, паління. Жінки страждають розладами травлення, депресіями, страхами.



Профілактика психічних стресів і корекція їх наслідків

Підвищення стійкості до психічного стресу: превентивна концептуалізація (психічна підготовка людини до зустрічі зі стресом, шляхом використання відповідної філософії та набуття навичок володіння станом психіки (психосоматичні тренінги).

Відреагування від’ємних емоцій або в модельованій ситуації, або

в трансовому стані. У залежності від типу психосоматичної конституції форми реакції можуть бути різними: агресія з руховим збудженням (у холериків), мовне збудження, лайка (у сангвініків із пікнотичною конституцією), сльози (у людей меланхолічного складу).



Психокорекція. При гострих короткочасних стресах вона містить:

- комплекс рухів, які відповідають психодинаміці людини (ритмічних, які заспокоюють) або важких (викликаними катехоламінами);

- релаксацію різними способами;

- самонавіювання;

- використання зовнішніх розслабляючих впливів (музика, запахи, природні фактори).

При хронічних стресах, які є результатом усього життя людини слід усунути стресові моменти і стереотипи, змінити спосіб життя і моделі поведінки, замінити спосіб думок і почуттів на більш позитивні, конструктивні, створити мікрооточення “підтримки”.

Фармакологічна корекція передбачає використання заспокійливих засобів, інгібіторів перекисного окиснення ліпідів (для ослаблення пошкодження клітинних мембран) та β - адреноблокаторів (профілактика пошкодження серця).

Якщо стрес не відреагований, він іде у підсвідомість і може стати основою для формування психокомплексів – це неусвідомлене, але впливає на структуру і напрям свідомості. Психокомплекс формується на ранніх етапах життя, включаючи внутрішньоутробний період, і супроводжує людину усе життя, деформуючи її психічні прояви. Вилікувати можна лише шляхом витягнення із підсвідомості, відреагування в модельній ситуації і усвідомлення. Це можливо лише в умовах трансового стану.



Сучасні підходи до психічного оздоровлення. Оздоровчий психічний ефект можна отримати трьома шляхами:

  1. впливом безпосередньо на психіку;

  2. шляхом використання дихальної психотехніки;

  3. працюючи з тілом (тілесно орієнтована психотерапія).

До першого типу належать діанетика, нейролінгвіністичне програмування, гештальт-терапія, психоаналіз, психосинтез та ін. У більшості використовуються трансові стани. Найпопулярнішим є НЛП (Еріксон та ін.), для якого характерним є висока ефективність, невизнання діагноза (є лише людина та її проблема), активна позиція пацієнта в процесі оздоровлення, конструктивна допомога в перебудові його особистості (сі створенням відповідних мета-моделей).

До дихальних психотехнік належать перш за все холотропне дихання за С. Грофом та вільне дихання. Суть методик – створення трансового стану шляхом зміни глибини, частоти і рисунка дихання. Ослаблення контролю свідомості при цьому дозволяє неусвідомленій частині психіки проявити свою активність (сльози відреагування виплескують негативний психічний матеріал). Витягнуті з глибини підсвідомості, відреаговані й усвідомлені психотравми і проблеми поступово розчиняються і перестають хвилювати людину. При цьому із м’язових структур тіла зникають джерела локальної напруги. Сеанси відбуваються із використанням музики або активної, що веде людину до боротьби (холотропне дихання), або медативної, яка допомогає піднятися над проблемами, зрозуміти й пробачити. Дихальні техніки дуже ефективні при невротичних станах, психоемоційних стресах і їх наслідках, психокомплексах, депресіях як шлях самопізнання і конструктивної роботи з психікою.

Тілесно зорієнтована психотерапія (В. Райх) дуже різноманітна за формами: масажі, качання, вібрації, зміни схеми тіла, танцювальна терапія. За допомогою тілесних прийомів, які супроводжуються розвитком легкого трансу, у людини викликається катарсис (очищення емоцій), гармонізація психічного стану. Дихальні психотехніки і тілеснозорієнтовані терапії є основними при лікуванні психосоматичної патології.

Психоекологія життєвого простору. Люди, які живуть на одній території, знаходяться в єдиному психічному полі, постійно обмінюються між собою емоціями, думками, тобто між ними постійно відбувається взаємне викликання позитивних і негативних психічних станів Збереження емоційної та інтелектуальної рівноваги вимагає відповідної психоекології навколишнього середовища. Під психоекологією розуміють етику поведінки; знання законів комунікації; сумістність людей за темпераментом, інформаційному обміну, інтересами, рівнем розуміння життя і т.п. Існує багато підходів до визначення сумісності. Так прикладна психологія – соціоніка вивчає принципи інформаційного обміну між людьми, виділяє типи людей і вивчає їх взаємовідносини.

Валеологічний обсяг роботи в галузі психічного здоров’я – це просвітницька і профілактична діяльність, психосоматичні тренінги і корекція негативних емоційних станів. Ця робота може мати такі напрями:

1 - індивідуальна психогігієна з елементами самопізнання і збереження здоров’я за рахунок управління станом психіки;

2 - психоекологія життєвого простору;

3 - психічне оздоровлення, тобто відновлення психічної працездатності і адаптивіності до соціального середовища за рахунок відновлення кількості енергії і гармонічності психіки людини.
Тема 13. Роль вищих психічних аспектів у збереження і

відновленні здоров’я . Сила підсвідомомсті та наміру


  1. Сучасне уявленя про поняття здоров’я.

  2. Надсвідомість і здоров’я.

  3. Сила підсвідомості та наміру

1. Сучасне уявленя про поняття здоров’я

Розуміння поняття здоров’я набагато ширше, ніж стан відсутності захворювання. За визначенням всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) – це стан цілковитого фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і немічності. Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує чотири сфери: фізичну, психічну, соціальну й духовну. Ці сфери невід’ємні одна від одної, вони тісно взаємопов’язані й у сукупності визначають стан здоров’я людини.

Фізичне здоров’я визначають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, фізіологічні функції організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я належать індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Усі ці складові й чинники зумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, його сприйняття складових духовної культури людства – освіти, науки, мистетства, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду – це означає стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків зі структурними одиницями соціуму – сім’єю, організаціями, через які відбуваються соціальні зв‘язки – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Крім того потрібно враховувати міжетнічні стосунки, різницю у доходах різних соціальних категорій суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки й технологій. Ці чинники створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво впливає на здоров’я людини. Загалом соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку, що притаманне головним сферам суспільного життя в певному середовищі – економічній, політичній, соціальній і духовній.



2. Надсвідомість і здоров’я.

Основною характеристикою надсвідомості є альтруізм, здатність до жертви, на відміну від егоїзму особистості. Альтруізм – егоїзм – це та дихотомія, котра розділяє духовне й душевне, надсвідомість і психіку.

Другою особливістю надсвідомості є сприйняття життя як єдиного потоку, розуміння причинно-наслідкових зв’язків, що дозволяє людині піднятися над особистісними уявами про добро і зло і бачити динаміку життя як взаємопереходи одних її аспектів в інші і можливості самореалізації людини в них. Людина розуміє закон буття, свій зв’язок зі світом, своє місце і значення в ньому.

Третя особливість надсвідомості – це одержання інформації за інтуїтивним каналом, що дозволяє людині вільно творити. Усім відомим особистостям в галузі філософії, науки, мистецтва знайомий стан просвітлення, прозріння, натхнення, пов’язані з розкриттям інтуїтивного каналу. На цьому рівні приходить мудрість і любов до усіх проявів життя. Із здатністю до передчуття виникає здатність вірити й сподіватися. До рівня надсвідомості належать також воля як вміння будувати свою поведінку згідно з намірами й метою. Оволодіння всією сферою свідомості є метою людської еволюції.

Управління здоров’ям повинно починатися з оздоровлення душі. Без розуміння вищих аспектів буття (змісту свого життя, його мети, шляхів самореалізації, згідно зі своєю совістю і т.п.), і вирішення проблем з цих позицій, неможливе наближення до стану здоров’я, що завжди породжує психічну напругу, а остання приводить до не здоров’я тіла.

Вищі психічні аспекти в контексті збереження й відновлення здоров’я містять кілька моментів:



  • виховання й перевиховання людини, переведення її життєвих цінностей із егоцентричної площини в альтруїстичну;

  • визнання ролі високої, доброї і творчої мети в житті людини як фактора гармонізації його психіки, а відповідно, і тіла;

  • визнання волі й віри в управління своїм здоров’ям.

Негативні емоції руйнують не лише психіку, а й тіло, викликають локальні м’язові блоки, що ведуть до гіпофункції органів. Недарма на Сході говорять: “Беги от человека агрессивного, как от чумы, она заразна и может привести к болезни”.

Добра, відкрита, доброзичлива і справедлива людина сіє навколо себе позитивну, оздоровлюючу атмосферу. Розглядаючи свої проблеми ”з висоти і з боку” у стані свідомості, допомага розмиванню їх контурів, усвідомленню, прийняттю й вирішенню. На принципі гармонізації альтруїзмом, любові, прощення базується багато методів трансперсональної психології й психотерапії, духовного цілительства.

Альтруїстичний стан психіки (висока мета і гарні методи) розвиває найкращі якості людини, гармонізує тіло й душу, “розум і серце завжди в злагоді”. Людина стає більш бадьорою й цілісною. “Хвороби адаптації” виникають тоді, коли людина не встигає швидко адаптуватися до нових умов життя. Отже, людину треба не стільки лікувати, скільки вчити правильно жити. Люди творчі, захоплені благородними ідеями, живуть справжнім людським життям, відчувають свою єдність зі Світом, живуть довше за інших.

Процес збереження й зміцнення здоров’я підлягає управлінню. Саме воля є головним важелем управління здоров’ям. Якщо ж здоров’я треба відновлювати, то також повинна бути віра в успіх справи.

Отже, основними положеннями в тактиці управління здоров’ям є :


  1. Напрям діяльності – повернення людини в безпечну зону здоров’я і утримування в цій зоні шляхом активізації механізмів валеогенезу.

  2. Використання системного і цілісного (холістичного) підходу.

  3. Використання не медикаментозних методів.

3. Сила підсвідомості та наміру

Хвороба – це сигнал про порушення рівноваги. Нервові закінчення дають нам знати про те, що у певному місці нашого організму щось відбувається не так. І якщо людина не зверне належної уваги або заглушує біль таблетками, то підсвідомість зробить біль сильнішою.

Людям давно треба зрозуміти, що причини хвороб і страждань знаходяться не зовні, а всередині нас. Причини приховані у нашому хворому світогляді. Для того, щоб вилікуватися, необхідно змінити наш свтогляд. Кожна людина є часткою Всесвіту, а тому повинна жити відповідно до його законів. Якщо буде гармонія всередині, то буде гармонія і зовні.

Багато наших думок навіяно нам в той або інший період нашого життя. А до деяких переконань ми прийшли самостійно, шляхом логічних висновків, але при цьому сприралися на досвід, який у нас уже є. Отже, наша підсвідома програма створена за допомогою інших людей і при нашій безпосередній участі шляхом навіювання або переконання. Спочатку наші батьки навіювали нам ті або інші думки, багато разів повторюючи їх. А ми їм, звичайно, вірили. Потім вчителі, однолітки. Тепер ми вже самі безперервно прокручуємо у себе в голові все це.

Але не завжди для того, щоб вселити якусь думку,її необхідно багато разів повторювати. Не тільки слова несуть у собі ту або іншу інформацію. Часто діти копіюють поведінку батьків, а разом із цим - і хвороби. Так, у дівчинки можуть бути болі під час менструації тільки тому, що все життя бачила, як страждає її мама.

Іноді думка упроваджується в підствідомість миттєво, наприклад при сильному емоційному потрясінні. А в деяких випадках необережна репліка хірурга або анестезіолога може стати негативним навіюванням.

Підсвідомість сприймає всю інформацію буквально, тобто якщо якесь слово або фраза має подвійний сенс, то внутрішній розум переробляє і те, і інше значення.

Треба бути дуже уважними до тих слів і фраз, які ми вимовляємо в повсякденному житті.

Так, можна скласти перелік фраз, які мають подвійне значення і приводять до того або іншого захворювання. Можна й самим доповнити цей список.


  • мене нудить від цього;

  • я це просто не перетравлюю;

  • сидить у печінці;

  • неприємний присмак від цієї страви;

  • боляче бачити;

  • очі б мої не бачили;

  • бачити тебе не хочу;

  • чути тебе не хочу;

  • ці діти – один головний біль;

  • голова йде обертом;

  • брати близько до серця;

  • жалісливий;

  • на серці камінь;

  • я просто божеволію;

  • критичний момент;

  • це все у мене стоїть поперек горла;

  • немає права голосу;

  • душить образа;

  • букет хвороб;

  • неприємний осад;

А зараз подумайте, які фрази ви використовуєть при спілкуванні?

Ці фрази з подвійним значенням відображають ваше ставлення до чогось, тому необхідно в першу чергу поміняти відношення, а разом із цим з’являться і нові слова у вашому лексіконі.

Одна молода вчителька скаржилася на постійну охриплість голосу. Коли психотерапевт став розпитувати її про роботу, то зрозумів, що вона їй просто не подобається, а під кінець вона просто заявила: “Ці діти у мене вже поперек горла сидять”, – і вказала ребром долоні на щитоподібний хрящ. Лікар порадив їй змінити роботу або змінити ставлення до дітей.

Це підсвідомий захист нас самих від нашої руйнівної поведінки або думок.

Тому слід пам’ятати, що наші думки втілюються у фізичному світі. І саме наші (а не чиїсь) руйнівні думки створюють нам хвороби і особисті проблеми і є сигналом про те, що в нашій підсвідомості запущений механізм саморуйнування.

Нас не навчили, що те, як ми одягаємося у форму слів, потім повертається до нас у вигляді відповідного життєвого досвіду. Пам’ятайте прислів’я: “ Що посієш, те й збереш”.

Усі знають про закони Природи відносно енергії: енергія не може бути знищена, вона може бути перетворена в інший вид. Тому, якщо ви посилаєте комусь і чомусь негативні або руйнівні думки, то хтось інший повинен приймати їх. Ваш гнів і ненависть врешті - решт повернеться до вас знову (подібне притягає подібне), але більшої сили, несучи з собою ще й страх, сум, депресію і всі види стресових ситуацій. А це буде ще важче винести. І ви знову й знову прагнутимете позбутися цих думок, посилаючи їх кому - небудь. І так виникає замкнуте коло, поки не буде розірване хворобою, або травмою, або смертю.


Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 184
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»
184 -> «Київський політехнічний інститут» П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка