Великий українець на Арбатi


Арбат післянаполеонівський



Сторінка10/34
Дата конвертації19.11.2018
Розмір1.9 Mb.
#64891
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   34

Арбат післянаполеонівський

Звичайно, Арбат, як і вся Москва, сильно постраждав від пожежі 1812 року, коли Наполеон вступив у місто. Вихідець з України Григорій Данилевський писав в історичному романі «Спалена Москва», що побачив світ у 1886 році: «С разных сторон поднимались густые облака дыма с пламенем. Горели соседние Тверская, Никитская и Арбат». Проте Москва відбудовувалася швидко:

«Молва об освобождении Москвы быстро облетела окрестности. В город хлынули всякого рода рабочие, плотники, каменщики, столяры, штукатуры и маляры; за ними явились мелкие, а потом и крупные торговцы. Толковали, что в первую неделю пожаров в Москве сгорело, по счету полиции, до восьми тысяч домов; всего же за пять недель сгорело около тридцати тысяч зданий и осталось в целости не более тысячи домов1. Из подгородных деревень стали подвозить лес для построек, припрятанные съестные припасы и всякий, из Москвы же увезенный товар. Хозяева сожженных, разрушенных и ограбленных домов занялись возобновлением и поправкой истребленных и попорченных зданий. Застучал среди пустынных еще улиц топор, зазвенела пила…»

Під час реконструкції Арбату після пожежі 1812 року забудова вулиці й ближнього провулоччя набула особливого характеру: зводилися невеликі, переважно одно і двоповерхові особняки з бельєтажом і мезоніном, поставлені з розривом на червоній лінії вулиці (тобто лінії забудови) й оточені невеликими садами й дворами. Один із таких особняків — відомий будинок Штейнгеля — зберігся на розі Гагарінського й Хрущовського провулків (Гагарінський, 15)1.

В цьому будинку бували Лев Толстой, Олександр Писемський, Федір Достоєвський, Афанасій Фет… Сюди в 1897–1898 роках до молодої письменниці Лопатіної приходив Іван Бунін. Через багато років, уже в еміграції, Бунін згадував: «Обычно при влюбленности, даже при маленькой, что-нибудь нравится: приятен бывает локоть, нога. У меня же не было ни малейшего чувства к ней, как к женщине. Мне нравился переулок, дом, где они жили, приятно было бывать в доме. Но это было не то, что влюбляются в дом, от того, что в нем живет любимая девушка, как это часто бывает, а наоборот. Она мне нравилась потому, что нравился дом…» (виділено мною. — В.М.)

Дивовижне зізнання! Воно багато в чому пояснює прив’язаність Буніна, та й не тільки його, до Старого Арбату і таємничого провулоччя з романтичною аурою. До цього незвичайного «арбатського світу» повною мірою можна віднести слова Бориса Пастернака: «Мне посчастливилось узнать, что можно день за днем ходить на свидания с куском застроенного пространства, как с живой личностью».

Кілька слів про будинок Штейнгеля, який за часів Грушевського був у прекрасному стані. Сучасний Грушевському московський путівник називав його «чарівним особняком, одним з небагатьох в Москві, що цілком зберігся». Він був побудований в 1813–1817 роках і першим його господарем був масон і декабрист, барон Володимир Штейнгель. Цей дерев’яний, одноповерховий будинок з антресолями — рідкісний зразок московського післяпожежного ампіру, що зберігся майже без змін. Він має дуже характерне для ампіру оформлення фасадів, з рядом крупних прямокутних вікон в простих профільованих рамах, які завершені нагорі тонко промальованими дугами плоских архівольтів, з рельєфною штукатуркою під площинний руст. З боку Гагарінського провулку центр будинку виділений східчастим аттиком і чотирма колонами, що його підтримують. Колони з’єднані арками й прикрашені ліпними медальйонами із зображенням грифонів. Над вікнами центральної частини і в верхній частині міжвіконних проміжків по головному фасаду також розміщуються тонко пророблені ліпні вставки і медальйони. Будинок Штейнгеля вирізняється гармонійним і простим обрисом, чітким силуетом, дякуючи чому при невеликих розмірах і нинішній запущенності все-таки має представницький вигляд і виразно закріпляє ріг кварталу на схрещенні Гагарінського й Хрущовського провулків.

У Великому Афанасьєвському провулку також збереглися дворянські особняки. В одному з 1829 по 1833 роки жив Сергій Аксаков, інший відомий, як дім Урусових (1825 рік). Своїми очима сьогодні можна також побачити особняки, що збереглися, на Сивцевому Вражку, 27 (свого часу тут жив Олександр Герцен), на розі Сивцевого Вражка та Калошина провулка, в Дєнєжному провулку та в інших місцях Арбату.

На самому Старому Арбаті зразком післяпожежної забудови є двоповерховий з мезоніном особняк № 36. В кінці 1860-х років в ньому жив професор університету Володимир Гер’є — організатор Вищих жіночих курсів у Москві, а в 1870–1871 роках — поет Олексій Плєщеєв. З 1890-х років тут розташовувалося видавництво «Посередник», засноване Львом Толстим.

Ось як описував Арбат нащадок дворянської Москви Петро Кропоткін:

«В цих тихих вулицях, які лежали осторонь від метушні й шуму торгової Москви, всі будинки дуже схожі один на одного. Здебільшого вони дерев’яні, з яскраво зеленими залізними дахами; у всіх фасад з колонами, всі пофарбовані по штукатурці у веселі кольори (особливість, що вражала іноземців. — В.М.). Майже всі будинки були в один поверх з сімома чи дев’ятьма великими світлими вікнами, що виходили на вулицю. Другий поверх допускався лише в мезоніні, що виходив на просторий двір, оббудований численними службами: кухнями, конюшнями, сараями, погребами й людськими приміщеннями. У двір вели широкі ворота... В ці тихі вулиці крамниці не допускалися за винятком дрібної чи овочевої крамнички1... Зате на розі напевне стояла поліцейська будка... Життя текло тихо і спокійно».

Інший дворянський син — поет Філімонов в поемі «Москва», зображаючи грибоєдовську й пушкінську Москву й підкреслюючи богемність Арбату, писав:


Тогда в Москве, и праздной, и богатой,

Живали жизнью полосатой:

Арбат ложился спать — уж встали на Донской...
Післянаполеонівський Арбат можна було порівняти з аристократичним Сен-Жерменським передмістям Парижу. Його вулиці й провулки були заселені Толстими, Гагаріними, Оболенськими, Трубецькими, Голіциними, Кропоткіними, Наришкіними, Ростопчиними, Лопухіними, Долгорукими, Волконськими, Шаховськими, Милославськими, Всеволожськими, Сологубами... Кажуть, що на кожних шість-сім жителів Арбату випадав один дворянин — найвищий процент по всій Москві. Очевидець свідчив, що приход церкви Миколи Явленого на Арбаті «був зосередженням родовитого дворянства».

Пушкін зазначав, що Москва стала збірним місцем для всього дворянства. Те ж саме підкреслював Михайло Салтиков-Щедрін: «Москва того времени была центром, к которому тяготело все неслужащее поместное русское дворянство. Игроки находили там клубы, кутилы дневали и ночевали в трактирах и у цыган, богомольские люди радовались обилию церквей; наконец, дворянские дочери сыскивали себе женихов».

До речі, нещадний критик кріпосного права Салтиков-Щедрін у «Пошехонській старовині» розкрив «жахливу підкладку» дворянсько-поміщицького життя — безправне становище кріпосних людей за парадними фасадами особняків. Тим самим, не заперечуючи світлих картин Тургенєва і Толстого, він доповнив їх реалістичною картиною життя дворянства «середньої руки».

Якщо Москва була центром для російського дворянства, то, в свою чергу, Арбат у широкому розумінні був таким місцем для самої Москви. Навіть у путівнику по місту, виданому в 1917 році, про Арбат ішлося в розділі «По дворянській Москві».

Петербург все більше сприймався як столиця чиновної і придворної Росії, а її серцем і духовним осереддям поступово ставала арбатська місцевість дворянських садиб і зібрань. Особливо виразно це відчулося після розподілу Москви на квартали, коли стали помітні їх характерні особливості, в тому числі культурні. На Арбаті все помітніше переважала або панувала особлива атмосфера культурних устремлінь і заохочення вільної думки.

У другій половині XIX століття Арбат здобув своє нинішнє вуличне русло1. Арбатознавець Іммануїл Левін наводить красиву й правдоподібну легенду про те, що легкий вигин вулиці біля Староконюшенного — не примха тих, хто забудовував Арбат після пожежі 1812 року, а точний розрахунок: довга й вузька вулиця, відкрита в обидва боки, не повинна вподібнюватися прямоточній трубі, бо тільки так можна уникнути наскрізного вітру. Старожили свідчать, що на Арбаті дійсно ніколи не було протягу. Хіба що неодноразово продував тривожний і всюдисущий вітер історії...

Дворянський Арбат продукував кращі духовні, культурні зміни, а невпинний час уже змінював його власне обличчя. З 60-х років XIX століття, тобто приблизно в дитячі та юнацькі роки Михайла Грушевського, тут міцно оселилися раніше небачені торговельні підприємства. Петро Ситін писав: «У 1882 році більшість будинків на Арбаті належало купцям. У всіх будинках були магазини і лавки з різноманітними вивісками. По вулиці проходила конка, гриміли по бруківці візники». В цей час серед домовласників на Арбаті з’явилося чимало прізвищ людей, які вийшли з простолюддя: Шихобалов, Блохін, Любимов, Євсюкова, Брюхатов, Лєпьошкін...

Починаючи з 80-х років XIX століття ампірні арбатські особнячки почали витіснятися будинками новомодної архітектури в стилі модерн. Спочатку він розцінювався як міщанський, купецький, тобто низький стиль. Багатоповерхові «комоди» дратували арбатців, а Валерій Брюсов навіть жорстко писав: «Пошел бесстыдный стиль модерн». Але з часом доходні будинки в стилі модерн стали основним жилим фондом Арбату й місцеві жителі звикли до них, навіть полюбили. Тим більше, що в дореволюційні часи архітектори досить тактовно потіснили старі будівлі, залишивши особняки, що мали скільки-небудь значну історико-архітектурну цінність.

Доходні будинки призначалися для здачі квартир внайми людям середнього й високого достатку. Чимало цих міцних і надійних будинків власними очима бачив Михайло Грушевський, збереглися вони й до нашого часу, їх можна зустріти в різних провулках Арбату і на самій вулиці (№ 27, 30, 35, 51). В кожному будинку нараховувалося в середньому від півсотні до сотні квартир, у кожній з них чотири-п’ять, а то й більше кімнат, як правило, ліфт у фасадній частині, водопровід, каналізація, центральне опалення і, в ряді випадків, навіть телефон, що в той час було великою рідкістю й нечуваною розкішшю. Володарі будинків не шкодували коштів на фасади, які й зараз вражають художнім оздобленням.

Одні з перших доходних будинків виросли на Сивцевому Вражку — будинок № 41 (1884 рік, архітектор К. Андрєєв) і № 3 (1898 рік, архітектор І. Кузнєцов). Затим на початку 1910-х років звели доходні «махини» за проектом архітектора М. Жеріхова (№ 19) та інженера В. Дзевульського (№ 6). Немає сумніву, що повз них не раз проходив у справах Михайло Грушевський.

Типовим прикладом багатоповерхової забудови Арбату періоду так званого пізнього модерну є будинок № 27 на розі Староконюшенного, що виріс у 1911–1913 роках (архітектор С. Кулагін). І сьогодні викликає значний інтерес будинок № 35 на розі Калошина провулка (архітектори В. Дубовський і Н. Архипова). В обох цих та інших розкішних будинках знімала квартири заможна публіка.

В стилі модерн будувалися й окремі особняки. Скажімо, одним із кращих пам’ятників московського модерну є відомий будинок Рябушинського (Мала Нікітська вулиця, 6/2), збудований на самому початку XX століття за проектом Федора Шехтеля. Різновисотні об’єми, сплавлені в асиметричну композицію з могутньою пластикою балкону. На площинах фасадів ефектно виділяються графічні переплетення криволінійних вікон. Широкий мозаїчний фриз із зображенням блідо-лілових ірисів в поєднанні з пастельними тонами глазурованого облицювання стін і забарвлення карнизів створюють вишукану кольорову гаму. Напевне, цим красивим будинком милувався і Михайло Грушевський, не підозрюючи, що в ньому через півтора десятиліття буде жити Максим Горький, з яким він переписувався і навіть зустрічався на Арбаті, в будинку № 55.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   34




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка