Арбат у контексті історії

Арбат у контексті історії

Арбат вперше згаданий в древньоруських літописах у зв’язку з великою пожежою, що почалася в арбатській церкві Миколи на Пісках від копійчаної свічки. Раніше була навіть приказка: «Москва від копійчаної свічки згоріла». Вона не забулася з віками. Самуїл Маршак писав:

Не забыли москвичи:

В старину Москва сгорела

От копейчаной свечи.

Ми ж для себе відразу відзначимо, що, Арбат, як це часто буває з історичними назвами, насправді існував задовго до першої літописної згадки.

Становлення Арбату співпало з тим часом, коли, говорячи словами Грушевського, «незвичайно підіймають політичні настрої московських кругів.». Нагадаю, що згаданий Іван ІІІ був з 1462 року князем володимирським і московським, а з 1478 року — «государем всія Русі» (помер у 1505 році).

На цей час у Москві проживало понад 100 тисяч жителів, а Арбат все більше набирав ваги, як важливий воєнний і торговий шлях. У ХV–XVI століттях по ньому йшла Смоленська дорога (спочатку з Новодівочого монастиря по Плющисі, потім із Дорогомилова), яка серйозно сприяла розвитку торгівлі. Зовсім недалеко від території, де нині стоїть будинок Культурного центру України в Москві, знаходилися знамениті Арбатські ворота, що входили до захисної стіни Білого (Царевого) міста. За нею знаходилося передмістя, тобто Арбат. В 1770-х роках стіна Білого міста була розібрана, тоді як вежа біля Арбатских воріт з самими воротами простояла ще років двадцять і була знесена аж наприкінці ХVІІІ століття.

Арбатом часто проходили російські війська на війну, а поранені — в тил, особливо сильно запам’яталося це в роки Першої світової війни. Михайло Грушевський своїми очима бачив, як по Арбату йшов «неустанний рух військ, котрих відправляли на фронт, і транспорти ранених і інвалідів, котрих привозили з фронту»¹.

Через Арбат проходили й вороги, які нападали на Москву. На місці нинішньої Арбатської площі за часів великого князя Івана ІІІ в XV столітті були розбиті війська казанського хана Улу Мухаммеда, які рвалися до Москви, що стало передумовою повалення татарського ярма. До речі, переходячи Москву-ріку біля Кримського броду (тепер мосту), татарська кіннота не могла йти до Кремля інакше, ніж нинішніми Зубовським і Смоленським бульварами, повертаючи потім на Арбат. Глинисті береги річки Сивки, що переходили в непролазну драговину біля нинішніх Пречистенських воріт, робили для ворожих вершників коротший шлях неможливим. Пречистенка називалася раніше Чортольєм, а Пречистенські ворота — Чортольськими. Згаданий вже Іван Кондратьєв писав: «Где теперь Пречистенка², были пустыри и водомоины, и место это именовалось Чертольем». До Чортольських воріт, очевидно, доходила балка, що починалася від Сивцевого Вражка. Вражек — від російського слова «овраг». Саме Чортольє і Сивцев Вражек ставали на перешкоді ворожій кінноті. В 1571 році ці місця топтали кримські татари хана Девлет-Гірея, вони спалили Москву. «Сам хан ужаснулся при виде пылающей Москвы и удалился. Во время этого пожара погибло более 120 тысяч воинов и граждан московских… После этого пожара Москва поправлялась медленно» (Кондратьєв). Чи й варто говорити, що Арбату дісталося тоді чимало лиха.

В ХVI столітті на Арбаті й на північ від нього були поселені для захисту Москви два стрілецьких полки, а в наступному віці в кінці вулиці на її південній частині був розміщений і третій стрілецький полк.

Розвиток Арбату був нерозривно пов’язаний із зміцненням державної влади в Росії, вивищенням Кремля й Москви. Як писав Грушевський, після звільнення Московщини з-під власті Золотої Орди московський великий князь приймає царський (себто імператорський) титул і на нього переносяться поняття про всю повноту влади. Творяться теорії християнського царства, котре, мовляв, від римлян перейшло на греків, а з греків на Москву («Москва — третій Рим, а четвертому не бути»). За таких умов Арбат, який знаходився в кількох сотнях метрів від кремлівських палат, переповнювався великодержавним повітрям і йшов у ногу з царем, а сам цар ходив на Арбат з молитвою.

Збереглося літописне свідчення від 21 травня 1562 року про те, що цар Іван Грозний ходив з хресним ходом до храму Святих Бориса і Гліба на Арбатській площі¹ і отримував у ньому напутнє благословення перед початком військового походу: «...Царь и великий князь Иван Васильевич всеа Русии шел на свое дело Литовское, а стояти ему в Можайску. А шел царь и великий князь к Борису и Глебу на Арбат... И слушал царь и велики князь обедню у Бориса и Глеба на Арбате». В тому ж році, 30 листопада перед новим походом на «безбожну Литву» цар, уже після моління в кремлівських соборах, знову відправився хресним ходом до церкви Святих Бориса і Гліба.

В часи Івана Грозного саме на Арбаті були зосереджені основні сили опричнини. В літопису вказується, що в опричнину цар узяв «Арбацьку вулицю по обидва боки і з Сивцевим врагом…» Цар навіть звів тут палац (на розі Воздвиженки з Моховою), з якого керував стратами всередині Китай-города. «Грозный построил дворец на Арбате», — писав Андрій Бєлий. Згадаємо також «Князя Сєрєбряного» Олексія Толстого: «Слух о страшных приготовлениях разнесся по всей Москве, и везде воцарилась мертвая тишина. Лавки закрылись, никто не показывался на улицах, и лишь время от времени проскакивали по ним гонцы, посылаемые с приказаниями от Арбата, где Иоанн остановился в любимом своем тереме». За оцінкою Грушевського, «його (Івана Грозного. — В.М.) кривава, неповздержна, хороблива політика має глибоко витичені завдання, котрих вірно тримається: хоче знищити останки старовини, які стояли на заваді новим поняттям про повноту і необмеженість царської власті».

В дореволюційному путівнику «По Москві» читаємо: «За Івана Грозного вся місцевість Поварської, як і Арбат, Нікітська, Сивцев Вражек, були відібрані під опричнину. Корінні жителі були вигнані і на їх місці поселилися царські опричники». Так і було, проте слід пам’ятати, що виганялися не всі жителі цього району, а лише неблагонадійні, бо ж Арбат був обраний під опричнину саме тому, що на ньому жили царські люди.

В той час, коли на початку XVII століття польські війська брали приступом Москву, біля Арбатських воріт виявив особливу хоробрість окольничий Микита Годунов. Його воїни відкинули ворога, і на їх честь вдарив дзвін на церкві Бориса і Гліба. В 1612 році з Арбатської площі війська на чолі з Дмитром Пожарським пішли визволяти Кремль від польських інтервентів.