Великий українець на Арбатi



Сторінка7/34
Дата конвертації19.11.2018
Розмір1.9 Mb.
#64891
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   34

Знатні й прості арбатці

У ХVІІ столітті Арбат відчув на собі, як смутні часи, так і зміцнення Московської держави. У «Всесвітній історії» Грушевський писав: «…З другим десятиліттям ХVІІ в. Московська держава щасливо вийшла з сих замішань… Внутрішня руїна, економічне знищення давали їй себе відчувати досить довго, але обережна і ощадна політика нового правительства помалу привела до ладу фінанси держави… В оновленій Московській державі ХVІІ в. під властю нової династії організується правління бюрократичне, абсолютне, самодержавне ще більше ніж перед «смутою».

Арбат буквально дихав одним повітрям з новою царською династією, з новим абсолютним правлінням. В його ареалі, передусім, у прикремлівський частині, проживали дуже знатні — царські люди. Михайло Пиляєв, зокрема писав:

«…Где стоит теперь Арбатская часть, там жил отец Натальи Кирилловны1 и был впоследствии подгородный дом царицы Натальи, а по ней и сына ее Петра Великого… В дополнение сказанного о возможной и точной принадлежности арбатского частного дома царице Наталье Кирилловне, прибавим еще, что юный Пётр, не удаляясь от родного ему места, учредил тут же свой полковой Преображенский двор; он стоял в Гранатном переулке…»

Той же Пиляєв розповів таку драматичну історію:



«На Арбате, в приходе Бориса и Глеба, в петровские еще времена стояли богатые каменные палаты ближнего боярина царя Алексея Михайловича, Ивана Алексеевича Мусина-Пушкина, бывшего при Петре главным начальником монастырского приказа, управляющим петербургской типографией и сенатом…

Род Мусиных-Пушкиных — один из древнейших русских боярских родов, известный еще в двенадцатом веке. Император Петр произвел Ивана Мусина-Пушкина в действительные тайные советники и пожаловал его первым русским графом».

Старший син його Платон виховувався в Парижі, а згодом Петро І направив його за кордон вчитися дипломатії. «При вступлении императрицы Анны на престол граф Платон был назначен смоленским губернатором, вскоре переведен в Казань и оттуда в Эстляндию, и затем ему велено быть президентом коммерц-коллегии и сенатором.

Возвышением своим в это царствование он был обязан своему другу Артемию Волынскому, тогда сильному кабинет-министру императрицы. Но эта дружба и приязнь в последствии навлекла на графа большое несчастье. 14-го февраля 1740 года он был пожалован орденом св. Александра Невского, а 27-го июня, по доносу герцога Бирона, лишен чинов, орденов и с отрезанием языка был сослан в Соловецкий монастырь за дерзкие будто бы слова против государыни. А его богатые вотчины и многие тысячи душ крестьян отписаны в казну; из одного богатого его дома на Арбате взято множество драгоценных каменьев и золотых вещей, и одного серебра несколько десятков пудов. Самый же дом отдан жене его с детьми».

Наприкінці ХVІІІ століття на Воздвиженці в розкішному будинку — одному з кращих у Москві — жив граф Кирило Розумовський, який у 1750–1764 роках був гетьманом Малоросії — останнім гетьманом Лівобережної України. Втім сам Розумовський говорив, що справді останнім гетьманом був Іван Мазепа. Грушевський писав про Розумовського:

«На Україні Розумовський нудився… в справи українські не дуже мішався, і Україною правила старшина по своїй волі, зносячися безпосередньо з сенатом і російським правительством… те що зроблене було нею за сей час, пережило потім і скасованнє гетьманства… В сім вага до сих часів останнього українського гетьмана, хоч який не цікавий був він сам своєю особою». Як відомо, Розумовський скасував митниці на малоросійських кордонах, і його епоху історики називають «золотою осінню Гетьманщини».

З часом Розумовський продав свій будинок на Арбаті графу Шереметєву і під кінець життя поселився в Батурині, де мав великий дерев’яний будинок. Відомо, що в Яготині він побудував церкву і перевіз туди з Києва свій будинок із дерев’яних брусів. До речі останній з відомого роду — Петро Розумовський — помер у 1835 році в Одесі.

З України — знову на Арбат, який у ХVI–XVII століттях особливо густо населяли люди з царської обслуги, які жили слободами, й уже згадані стрільці (прізвища їх командирів збереглися в назвах вулиць і провулків — Зубовський, Левшинський, Каковинський). Ще більше відображені в топонімії ремісницькі заняття жителів, скажімо, в районі нинішніх Кисловських провулків знаходилася Кисловська слобода, де кислошники готували квашену капусту, мочили яблука, виготовляли кваси. На Поварській вулиці жили повари й інша обслуга царської кухні. До неї прилягали ряд провулків, назви яких говорять самі за себе: Скатертний, Столовий, Ножовий, Хлібний. Скажімо в Хлібній слободі пекли чудодійний хліб і прославлені калачі з 25 сортів житньої і 30 сортів пшеничної муки. Калачі — пшеничні хлібці, випечені у формі замка з дужкою — відігравали в тодішньому побуті й харчовому ра-ціоні немаловажну роль. Вони подавалися на розкішних банкетах, посилалися від царя патріархам і іншим духовним особам, а також ув’язненим, жебракам, пораненим стрільцям. Зокрема, це робив Петро І. Про московські калачі в народі складали прислів’я: «В Москве калачи как огонь горячи», «Куда лезешь с суконным рылом в калашный ряд» і т.д.

У Плотніцькій слободі (тепер — Плотніков провулок) в 1638 році було 48 (!) дворів теслярів. Про царське полювання нагадують назви Собачої площадки, Кречетниковського провулку; про майстрів срібної і грошової справи — Сєрєбряний та Дєнєжний провулки; про конюхів — Староконюшенний провулок; на Остоженці (корінь — російське слово «стог», тобто скирда) заготовляли сіно на прирічкових лугах; назва Власьєвських провулків пішла від Святого Власа — покровителя домашньої худоби (колись тут випасали кіз). Москвознавець Іван Забєлін, якого знав Тарас Шевченко, писав: «По самой средине Черторья на дороге к Остожью и к Лугам, то есть на Черторской, или Пречистенской улице… стоял государев Колымажный Конюшенный двор, прозывавшийся и просто Конюшнями. Очень естественно, что вблизи государевых конюшен должны были селиться и всякие служители Конюшенного пути или Конюшенного обихода, и потому далее за пределами Черторья, или Белого города, в Земляном городе мы встречаем слободы с наименованием Конюшенных. Прямо за Черторьею находилась Большая Конюшенная слобода, или Старая Конюшенная, с церквами Иоанна Предтечи и Мученика Власия между Пречистенкою и Арбатскими улицами».

Крім слободських умільців, у допетровські часи на Арбаті жили «інших чинів люди», скажімо, з церковного причту. Щоб уявити собі церковний Арбат часів Петра І, відзначимо, що в 1716 році в парафії трьох церков, які стояли тоді тут (Миколи Явленого, Миколи в Плотніках і Трійці на Арбаті)1 нараховувалося 216 дворів.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   34




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка