Великий українець на Арбатi



Сторінка8/34
Дата конвертації19.11.2018
Розмір1.9 Mb.
#64891
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   34

Церква Миколи Явленого

Михайло Грушевський не раз бачив її у всій красі. Точна дата виникнення церкви Миколи Явленого невідома. В одній з кращих дореволюційних книг про Москву «Сива старина Москви» Івана Кондратьєва (вийшла наприкінці XIX століття) зазначалося, що церква «Миколи Чудотворця Явленого, що на Арбаті, спочатку побудована в 1689 році…» На меморіальній дошці, яка позначає нині на Арбаті місце, де знаходилася церква, викарбувана інша дата її народження — 1639 рік. Але вже в XIX столітті деякі історики вважали, що церква Миколи Явленого побудована значно раніше — за часів Івана Грозного. Михайло Пиляєв у книзі «Стара Москва», посилаючись на дослідника Івана Снєгірьова, писав, що «початок цієї церкви… знаходиться в XVI столітті». Він наголосив також на близькості храму до згаданого арбатського палацу Івана Грозного, яка «дала привід для здогадок, що вона була свідком чернечської набожності грізного царя».

Сучасний дослідник історії храму Сергій Смірнов, який грунтовно вивчив архівні матеріали, літописи, актові книги XVIII століття, вважає, що Микола Явлений з’явився на Арбаті за царювання Бориса Годунова (1598–1605 роки). Як би там не було, з часом церква Миколи Явленого стала справжнім символом Старого Арбату. Сучасник Годунова архієпископ Арсеній Еласонський у своїх записках зазначив, що цар «спорудив з основи великий храм Миколи Чудотворця в Москві на Арбаті…» Він був зразком годуновського стилю, що вже в XVII столітті поклав початок будівництву так званих «вогняних церков», серед яких був і Казанський собор на Червоній площі у Москві (1625 — середина 1630-х років). Над традиційним четвериком здіймалася піраміда кокошників, що завершувалися однією банею. Стіни четверика символізували народи, які живуть на чотирьох сторонах світу, численні кокошники уособлювали різноманітні небесні сили («сили небесні суть полум’я вогняне»), а верх храму вподібнювався самому Христу.

Поряд з Миколою Явленим знаходилася збірня1 стрілецької слободи, в якій зберігалися також прапори, документи, велося діловодство. Церква та збірня, разом узяті, утворювали своєрідний релігійний і адміністративний центр слободи. Таким чином, Микола Явлений був основним храмом у цій частині міста. До нього тягнулися ті парафіяни, які зводили тут свої оселі, зокрема з території нинішнього будинку № 9, де на самому початку ХІХ століття з’явилися перші жилі й нежилі будівлі. З цього місця прекрасно було видно неповторну дзвіницю церкви Миколи Явленого, відстань до якої від згаданого будинку не перевищувала 100 сажень1. Висота дзвіниці дорівнювала 14 сажням і до самого ХХ століття, поки поруч не звели ще більші будинки, вона залишалася важливим архітектурним орієнтиром. Дзвіниця стояла окремо від церкви, що була розташована трохи вбік від вулиці, і не тільки виходила безпосередньо на Арбат, але й «заступала» за лінію його забудови, вивищувалася на самому його вигині. В одному з московських путівників під редакцією професора Гейніке читаємо: «Найвищою витонченістю й вишуканістю відзначалася дзвіниця церкви Миколи Явленого на Арбаті». Зображення й фотографії свідчать, що над двох’ярусною квадратною основою підіймалося дивовижне шатро: саме такі шатра прикрашали середньовічну Москву, вражаючи сучасників своєю красою.

Сергій Смірнов знайшов матеріали про те, що після пожежі в церкві 1634 року, її оновлення проходило під особистим наглядом родича царя окольничого Василя Стрешнєва. Він наказав «поделать и призолотить… оклад горелой и венец и цату2 Николы Чудотворца Явленского». Більше того, в церкві Миколи Явленого знаходився подарований царською сім’єю дзвін з пам’ятним написом: «Божиею милостию Великий Государь, царь и Великий князь Михаил Федорович всея Руси Самодержец3 и его царица и Великая княгиня Евдокия Лукиановна и их Государския дети… сий колокол велели дать к церкви Николы Чудотворца Явленского, что за Арбатскими вороты лета 7146 (1638) года». Пізніше в храмі Миколи Явленого неодноразово бувала імператриця Єлизавета Петрівна.

У «Війні і мирі» Льва Толстого церква згадується в зв’язку з вступом у Москву французів у 1812 році: «Около середины Арбата, близ Николы Явленного, Мюрат остановился, ожидая известия от передового отряда о том, в каком положении находилась городская крепость…» Наступного дня цією ж дорогою направлявся в Кремль Наполеон, який так і не дочекався церемонії здачі міста. Саме тут задумав покінчити з імператором П’єр Безухов: «Путь Пьера лежал через переулки на Поварскую и оттуда на Арбат, к Николе Явленному, у которого он в воображении своем давно определил место, на котором должно быть совершено его дело». До речі, саме по Арбату, повз церкву Миколи Явленого пройшли, повертаючись з Бородінської битви, російські війська.

Як свідчать документи, після наполеонівської пожежі храм знаходився в стані розрухи й спустошення: «Николоявленская с приделами Покрова Богородицы и Ахтырския Божия Матери, на оной церкви стропилы под железною кровлею сгорели. Иконостасы все целы, оклады с икон и все наружное серебро пограблено, также некоторые иконы истреблены, престолы в приделах опровергнуты… Церковная сумма вся расхищена…»

Проте вже наприкінці 1812 року, дякуючи «щедрості парафіян» відновилося богослужіння в Покровському вівтарі, а через чотири роки — і в головній церкві. В 1845 році був затверджений проект нового храму Миколи Явленого (архітектор Петро Зав’ялов). Невдовзі церква була закладена митрополитом Філаретом, а через десятиріччя потому, у 1860 році будівництво було завершене, і новий храм освятили. Він був квадратним в основі, чотирьохстовпним. На головній осі знаходився основний престол — в ім’я Святого Миколи, праворуч — на славу Покрова Пресвятої Богородиці, ліворуч вівтар Рівноапостольних Кирила і Мефодія. Головний триярусний іконостас за проектом архітектора Миколи Козловського був затверджений в 1857 році особисто царем.

Церква Миколи Явленого була відома в усій Москві. Михайло Салтиков-Щедрін навіть згадав про неї у «Пошехонській старовині».

«У Николы Явленного настоятелем был протопоп, прославившийся своими проповедями. Говорили, что он соперничал в этом отношении с митрополитом Филаретом, что последний завидовал ему и даже принуждал постричься, так как он был вдов. И действительно, в конце концов, он перешел в монашество, быстро прошел все стадии иерархии и был назначен куда-то далеко епархиальным архиереем».

Храм особливо прославився після відкриття при ньому в 1865 році Братства Святого Миколи, бо став одним із головних московських центрів благодійності, що опікувався царською сім’єю.

Настоятелем церкви Миколи Явленого, який організовував Братство, був, за рекомендацією самого московського митрополита Філарета, Степан Зернов із старомосковської сім’ї Зернових, члени якої написали унікальну сімейну хроніку за сто з лишнім років, видану окремою книгою1. В ній, зокрема зазначається:

«Церковь Николы Явленного была одной из самых любимых московским обществом. При о. Стефане (Степані Зернові. — В.М.) она была всегда переполнена по праздничным и воскресным дням. На службы в церкви он смотрел, как на высшую радость, и служил он за самыми редкими исключениями ежедневно».

Сам Степан Зернов писав:

«Братство Св. Николая учреждено в Москве, при церкви Николая Явленного, на Арбате, для пособия бедным детям священно- и церковнослужителей Московской епархии, которым сами родители не в силах дать нужное образование… Благотворительная деятельность братства распространяется по мере денежных средств его, на все духовные училища московской епархии».

До 300-річчя династії Романових поряд з церквою збудували благодійний, релігійно-просвітницький Приходський дім, в якому задумано було розмістити бібліотеку, шпиталь, училище, зал для зібрань.

Про церкву й дзвіницю Миколи Явленого писали Лев Толстой, Іван Бунін, Борис Зайцев…

Ось Андрій Бєлий:

«Посередине у церкви Миколы (на белых распузых столбах), загибался Арбат, а Микола виднелся распузым столбом колокольни… Микола — арбатский патрон; Безухий, Пьер (см. «Война и мир»), перед розовою колокольней Миколы-Плотника, что не на камне, бродил, собираясь с Наполеоном покончить; Микола-патрон, потому что он видел Арбат… Староколенный арбатец, идя мимо, шепчет молитву «Арбатскую» — может быть?
Крепись, арбатец, в трудной доле:

Не может изъяснить язык,

Коль славен наш Арбат в «Миколе», —

Сквозь глад, и мор, и трус, и зык2.


Микола ведь, изображенный на камне плывущим, державшим собор на подборье сращенья просфорок, с мечом, в омофоре, — арбатца так радовал» (виділено мною. — В.М.).


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   34




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка