Великий українець на Арбатi


Дворянський і суворовський Арбат



Сторінка9/34
Дата конвертації19.11.2018
Розмір1.9 Mb.
#64891
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34

Дворянський і суворовський Арбат

Починаючи з опричнини, а потім і пізніше, історія Арбату в державно-політичному плані набувала іноді якісь особливі, індивідуальні риси. Проте в соціокультурному плані Арбату тоді ще не були притаманні особливості, що помітно відрізняли б його від інших місцевостей за стінами Білого міста, де розміщувалися московські слободи. Зокрема, Арбат абсолютно не блищав культурою як, скажімо, передмістний Поділ у Києві, де з початку ХVII століття вже існувала Києво-Могилянська академія — alma mater вищої освіти в Україні. Кількість студентів у ній весь час зростала, значну їх частину складали сини міщан, козаків, селян. Академія стала важливим чинником становлення національної самобутності української культури. Викликає захоплення розвиток книговидавництва в Україні. Грушевський виокремлював острозьку друкарню, що наприкінці XVI — початку XVII століття видала багато книжок, а коли вона «заглохла», то «нова печерська друкарня за п’ятнадцять літ (1616–1630) випустила більше книжок, ніж до того вийшло на цілій Україні». Взагалі до середини XVIІ століття, тобто до початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, російська культура відчутно відставала від української. Після падіння Константинополя, що сталося за сорок років до всемосковської пожежі від копійчаної свічки в арбатському храмі на Пісках, Росія два століття фактично залишалася без культурно-освітнього орієнтиру та ідейної опіки.

Ще більше в часі в московських вищих колах побожність традиційно суміщалася з ворожнечою до освіти. Володимир Іконников зазначав: «Само духовенство было несведуще в книжном учении и тем подрывало доверие к себе». Побутувало навіть прислів’я: «Кто по латыни научился, тот с правого пути совратился». Допускалася лише православна освіта, світська наука відторгалася. До того ж, як відзначив Грушевський, «в московських кругах скоса дивилися і на українських духовних і на їх школи та письменство. Київську академію московські власти в 1660-х роках хотіли зовсім закрити…» В результаті Східна Україна «тратила свою цінність і з погляду національної культури… дуже скоро прийшлося почути над собою московську зверхність, а з тим і видання і школи українські взято під московську цензуру, дуже підозріливу і неприязну».

Цікаво, що навесні 1913 року більшовицький депутат Григорій Петровський, виступаючи в IV Державній думі, переконливо показав, як занепадала культура України під царською владою. Посилаючись на відомого мандрівника і письменника Павла Алеппського, який в середині XVII століття двічі побував в Україні, він показав, що майже всі українські сім’ї, не лише чоловіки, а й дружини та дочки вміли читати. Переписи 1740 і 1748 років свідчили, що в семи полках Гетьманщини, Полтавської і Чернігівської губерній на 1094 сіл припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. Проте невдовзі наслідки національного гніту далися взнаки. За даними 1768 року на території трьох пізнішіх повітів Чернігівщини одна школа припадала вже на 746 душ населення, на цій же території через сто років — на 6750 душ, а загалом по губернії — на 17143 душі населення1. Перепис 1804 року показав, що українці один із наймалописьменніших народів Росії. У 1897 році на сто душ українського населення припадало лише 13 письменних.

Тема ця важлива й болюча, але вона не є предметом нашого дослідження. Нас знову чекає середньовічний Арбат, культурна функція якого тоді обмежувалася по суті високим рівнем ремісництва його слобод. Втім, з часом ситуація почала поступово суттєво мінятися. Відмінності, передусім культурні, в способі життя від інших територій міста, що розросталося, почали виявлятися в процесі соціального вивищення Арбату, зокрема після перенесення Петром І столиці в Петербург, коли Москва стає, за визначенням Пушкіна, «порфіроносною вдовою». Далися взнаки багатогранні реформи царя, свіже повітря, яке повіяло з вікна, прорубаного в Європу.

З перенесенням столиці московські слободи, що працювали на царя, втратили свої основні функції, і ремісники покинули ці місця. В той же час в арбатському районі все більше розміщувалися дворянські садиби, як правило з городом і садом, зі службами, житлом для прислуги. Цю місцевість почала відрізняти особливо висока ступінь соціальної однорідності постійних жителів, що з часом зростала. Звичайно, землевласниками й домовласниками на Арбаті залишалися й священники, купці, міщани, проте все частіше тут поселялися саме дворяни — на весь рік або на частину його, передусім, на зимовий сезон московських балів.

Після московської пожежі 1736 року будівництво нових дворянських особняків стало характерним для Арбату. Досить сказати, що у другій половині XVIII століття вулиця і Староконюшенний провулок стали аристократичними забудовами того часу — «дворянськими гніздами». З 56 дворів на Арбаті в 1793 році 20 належали дворянам, 13 — родовій і чиновній знаті, 6 — церквам і їх причту, 8 — купцям і лише 9 — іншим особам і установам. Серед знаті три двори належали графу П. Шереметєву, один — графу Ф. Остерману, один — князю Голіцину.

Отже, з другої половини XVIII століття Арбат з прилеглою територією, передусім, Пречистенкою й Поварською, «одворянюється», стає одним з найаристократичніших районів Москви. Тут «осідали» не лише природжені дворяни, але й ті, хто недавно, згідно з Табелем про ранги, здобув дворянство, тобто й люди інтелігентських професій — лікарі, професори Московського університету, відкритого у другій половині XVIII століття, юристи та ін. Вони облагороджували Арбат, робили його більш освіченим, що мало велике значення для всієї Москви, бо, як визнавав Михайло Пиляєв, «цілком освічених молодих людей в Москві було небагато, більша частина їх жила в Петербурзі або робила кар’єру в армії». Звичайно, за таких умов всяка концентрація людей з освітою та духовними запитами, тим більше на невеликій території, перетворювала її в окремий острівець культури, який почав відігравати все більшу роль у духовному житті всієї Москви.

Відомо, що з середини XVII століття в Москву почалося перенесення, так би мовити, київської вченості. Михайло Грушевський підкреслював те важливе значення, яке «українська наука XVII в. мала для розвою письменства й культури московської». Не секрет, що в Росії аж до XVIII століття користувалися граматиками українських просвітителів Лаврентія Зазанія та Мелетія Смотрицького (Ломоносов називав граматику Смотрицького «вратами премудрости»). Надзвичайно важливе значення мало те, що в Москву прибували вчені мужі з Києво-Могилянської академії. Скажімо, в 1664 році в Москву переїхав випускник Києво-Могилянської академії відомий просвітитель Сімеон Полоцький. Через три роки він став учителем царевича Олексія, а після його смерті — царевича Феодора та царівни Софії. Полоцький заснував у Кремлі світську друкарню і, по суті, став засновником поетичного та драматичного жанрів у російській літературі. У 1674–1690 роках Патріархом Московським і всея Русі був Іоаким, вихованець Києво-Могилянської академії.

В Московській Слов’яно-Греко-Латинській академії1 та інших російських «вузах» того часу працювали київські професори Феофілакт Лопатинський, Платон Малиновський, Стефан Прибилович, Феофіл Кролик, Гедеон Вишневський, Інокентій Кульчицький, Гаврило Бужинський, Іван Томилович, Іван Козлович, Георгій Щербацький, Софроній Мегалевич, Порфирій Крайський, Володимир Каліграф (друг Григорія Сковороди) та ін.

Можна не сумніватися в тому, що немала частина вчених українських мужів осідала саме на Арбаті, бо ця вулиця вже притягувала до себе людей з освітою, книжників, інтелектуалів.

Чимало знаменитих людей народжувалися й жили на Арбаті. Неподалік від церкви Миколи Явленого знаходився будинок батьків видатного російського полководця генералісимуса Олександра Суворова, судячи з усього він тут і народився. Суворову належав будинок № 42 на Великій Нікітській вулиці, який був куплений його батьком у 1760-роках. В церкві Федора Студійського (на Нікітському бульварі, який в 1950–1992 роках носив ім’я Суворовського) в 1774 році Суворов обвінчався з В. Прозоровською. Всі його родичі поховані біля цієї церкви. Михайло Пиляєв писав:

«Эта церковь в нескольких шагах от Суворовского родового дома, она была прежде монастырем, устроенным в память Смоленской Богоматери. В этой церкви гениальный полководец приучал себя читать апостола и при всяком выезде из Москвы никогда не оставлял своих родителей без особых поминовений… Московские старожилы, жившие в пятидесятых годах (ХІХ століття. — В.М.), еще помнили, как Александр Васильевич сам, сделав три земных поклона перед каждой местной иконою, ставил свечку, как он служивал молебны, стоя на коленях…»

Знаменитий арбатець Олександр Суворов також пов’язує Арбат з Україною. Нагадаю, що Тарас Шевченко проілюстрував книгу російського історика Миколи Полєвого «Історія князя Італійського, графа Суворова Римникського, генералісимуса російського» (1842 рік). Олександр Суворов мав під своїм началом українську козацьку флотилію та кілька полків козаків-чорноморців, що допомагали йому взяти Очаків, Ізмаїл, Аккерман та інші укріплені турецькі фортеці. Під командуванням Суворова українські козаки воювали на території Австрії, Італії та Швейцарії. Свою знамениту книгу «Наука перемагати» Суворов написав у містечку Тульчин на Поділлі. Недалеко від нього в селі Тиманівка знаходиться музей видатного російського полководця. Є також музей в Ізмаїлі Одеської області, присвячений штурму цього міста суворовськими військами.

Особливості життєвого укладу, культурних, розумових можливостей людей інтелектуальних професій, які поселялися на Арбаті, поступово створювали його унікальну атмосферу і неповторний духовний абрис. Сама аура цієї місцевості ніби вимагала залучення нових творчих ідей і сил. Не випадково, саме біля Арбатських воріт побудували перший казенний театр, який згорів у пожежі 1812 року. Це був дебют у Росії архітектора Карла Россі. Незвичайною красою цієї будівлі захоплювалися сучасники. В театрі грала Катерина Семенова, мистецтво якої високо цінував Олександр Пушкін.

Біля Арбатських воріт, на розі Знаменки й Великого Знаменського провулку ще й зараз можна побачити обриси палацу-театру, побудованого італійським архітектором Кампорезі на замовлення смоленського воєнного губернатора Степана Апраксіна, який, вийшовши у відставку, поселився в Москві в 1809 році. Цей театр славився на всю Москву. На його сцені виступали всі знаменитості, які приїжджали в Першопрестольну. Тут співали солісти італійської опери, а з 1814 по 1818 роки виступав імператорський театр. «На театрі Апраксіна багато років грали імператорські актори, і опера італійська виписана й поставлена була теж за сприяння Апраксіна» (Пиляєв). У 1827 році тут слухав оперу Россіні «Сорока-злодійка» Пушкін. Цей театр відвідував Герцен. У Апраксіна нараховувалося 17 музикантів, 10 акторів і 8 актрис. Театр існував до 1831 року, коли будинок перейшов у казну й був перебудований для Сирітського інституту. В 1850 році цей інститут перетворили в кадетський корпус, а затим — в Олександрівське військове училище. «...Наискосок Арбатской площади — белое длинное здание Александровского училища на Знаменке, с золотым малым куполом над крышей, знак домашней церкви», — так писав Олександр Купрін, який розповів про життя в училищі в повісті «Юнкера». Майбутній письменник сам закінчив його у 1890 році.

Для формування феномену Арбату велике значення мало те, що він стверджувався суто російською вулицею, на якій не було, на відміну, скажімо, від Кузнєцького, магазинів зарубіжних фірм і значного впливу іноземців. (Це сприяло тому, що Арбат став справжнім розсадником російської мови й культури).

Поет кінця XVII — початку XX століття А.Паліцин писав:


Московский никогда не умолкал Парнас,

Повсюду муз его был слышен глас —

Живущим внутрь иль вкруг сея градов царицы,

Языка чистого российского столицы,

И должно в нем служить всем прочим образцом.
А поет Язиков (про нього Пушкін сказав: «Сей поэт удивляет нас огнем и силою языка»), закликав:
Поэты наши! для стихов!..

В Москве ищите русских слов!..


Саме так, у Москві. На Арбаті!


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка