Виховання культури праці студентів технічних коледжів у процесі вивчення загальнотехнічних дисциплін



Сторінка1/14
Дата конвертації11.09.2018
Розмір4.71 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка


На правах рукопису

МАЛИК ЛЕСЯ БОГДАНІВНА


УДК 377.03:377.62(043.5)
ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРАЦІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОТЕХНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
13.00.07 – теорія і методика виховання
Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук
Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, доцент

Невмержицька Олена Василівна

Дрогобич – 2015



ЗМІСТ

Вступ


……………………………………………………………….

3

Розділ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРАЦІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ КОЛЕДЖІВ……..………………………..

11





1.1.

Виховання культури праці як педагогічна проблема…....

11




1.2.

Сутнісна характеристика культури праці…...……………

33




1.3.

Вікові і психологічні особливості студентів технічних коледжів у контексті виховання у них культури праці…………………………………………………………

65





Висновки до розділу 1 …………………………………………....

85

Розділ 2.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ В СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ КОЛЕДЖІВ КУЛЬТУРИ ПРАЦІ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІН ЗАГАЛЬНОТЕХНІЧНОГО ЦИКЛУ…………………………………………………….

88




2.1.

Діагностика рівнів вихованості культури праці студентів технічних коледжів

88





2.2.

Педагогічні умови виховання культури праці

студентів технічних коледжів засобами загальнотехнічних дисциплін …………………………….



116





2.3.

Аналіз основних результатів формувального

етапу експериментального дослідження ..…………….…


128





Висновки до розділу 2 ……………………………………...…...

153

Загальні висновки……………………………………………………

156

Список використаних джерел …………………………………………

161

Додатки ……………………………………………………….………….

186


ВСТУП
Актуальність дослідження. В умовах ринкової економіки актуалізуються завдання трудового виховання молоді, педагогічного забезпечення процесу виховання культури праці, а також реформування змісту підготовки до трудової діяльності. У сучасному суспільстві виховання культури праці є інтегративним компонентом усієї системи освіти.

Сучасний випускник вищого технічного навчального закладу повинен оволодіти таким рівнем професійної підготовки, який дав би йому змогу швидко опановувати нову техніку та ефективно її використовувати, працювати творчо й продуктивно, бути конкурентоздатним на ринку праці. Для цього йому необхідно оволодіти не лише потрібними професійними компетенціями, але й опанувати культуру праці.

Особливої ваги сьогодні набуває проблема виховання культури праці студентів технічних коледжів. Загальнотехнічні дисципліни якнайкраще сприяють формуванню таких її елементів, як уміння планувати, раціонально організовувати та здійснювати контроль за навчально-трудовою діяльністю, уміння технічно мислити і творчо осмислювати трудові процеси, користуватися технічними засобами та інструментами, працювати колективно.

Важливе значення для визначення мети й завдань нашого дослідження мають праці відомих педагогів минулого та сучасності, зокрема О.Б. Авраменка [2], С.Я. Батишева [18], В.І. Ковальчука [93], С.Є. Матушкіна [145], А.С. Макаренка [132], В.А. Полякова [178], Л.В. Сліпчишин [201], В.П. Струманського [207], В.С. Ступака [208], В.О. Сухомлинського [209, 210].

Дослідженню проблем формування особистості з розвиненою культурою праці завжди приділялась належна увага. Зокрема науковці досліджували такі її аспекти, як: професійна підготовка фахівців у вищій школі (А.М. Алексюк [5], В.А. Козаков [94, 95], Т.В. Крилова [104], В.С. Лазарєв [113], Л.І. Нічуговська [160], П.І. Підкасистий [174, 175], О.О. Романовський [191], В.К. Сидоренко [199], О.Г. Ярошенко [242] та ін.); питання політехнічної освіти, виховання культури праці особистості (П.Р. Атутов [9–14] Б.І. Адаскін [3], С.Я. Батишев [19], С.Є. Матушкін [144], Т.І. Ойзерман [163], В.А. Поляков [178], В.П. Струманський [207]).

Психолого-педагогічні особливості формування культури праці молоді висвітлено у працях сучасних науковців Є.О. Мілеряна [152], В.В. Чебишевої [230], В.А. Ядова [240]. Дослідження В.Г. Машиністова [147], В.В. Рибалки [186–188], Я.А. Рожнєва [190], І.П. Фрейтаг [224] присвячені питанням особистісного розвитку майбутнього фахівця.

Окремі педагогічно-методичні аспекти формування різних елементів культури праці стали предметом спеціального аналізу А.І. Воловиченка [31], І.В. Зельдіса [72], Д.М. Зембицького [73], С.В. Журавля [62], С.В. Лісової [122], С.Є. Матушкіна [145], В.К. Сидоренка [199], С.М. Солдатова [204], В.П. Струманського [207], М.Б. Ханіна [225] та ін.

Проте, незважаючи на ґрунтовну розробку у наукових працях проблематики трудового виховання, окремі питання не розв’язані або ж розв’язані лише частково. Це передусім стосується досліджень особливостей виховання культури праці студентів технічних коледжів.

Одночасно необхідно зауважити, що на сьогоднішній день у суспільстві накопичилася низка суперечностей між:

– потребою суспільства в особистості, здатної до самостійного керування власною діяльністю і обмеженими можливостями задоволення цієї потреби в умовах технічного коледжу;

– об’єктивною необхідністю у вихованні культури праці в студентів технічних коледжів та реальним станом розв’язання цієї проблеми у практиці роботи цих навчальних закладів;

– потребою систематичної роботи з виховання основ культури праці студентів та відсутністю обґрунтованої моделі щодо забезпечення названої діяльності.

Наявність цих суперечностей значно актуалізує необхідність розв’язання проблеми трудового виховання студентів технічних коледжів, що зумовило вибір теми дослідження: «Виховання культури праці студентів технічних коледжів у процесі вивчення загальнотехнічних дисциплін».



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до плану науково-дослідницької роботи кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка як складова комплексної наукової проблеми «Українська освіта в контексті трансформаційних суспільних процесів» (державний реєстраційний номер 01084007644).

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 1 від 26.01.2012 року) та узгоджено на засіданні бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 2 від 28.02.2012 року).



Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці розробленої моделі виховання культури праці студентів технічних коледжів під час вивчення ними загальнотехнічних дисциплін і виявлення оптимальних педагогічних умов її впровадження до навчально-виховного процесу.

Завдання дослідження:

  • на основі всебічного аналізу наукової літератури розкрити теоретичні засади виховання культури праці студентів технічних коледжів у сучасних умовах;

  • охарактеризувати сутність культури праці та розкрити структурні компоненти її сформованості у студентів технічних коледжів;

  • розробити теоретичну модель виховання культури праці студентів технічних коледжів у процесі вивчення загальнотехнічних дисциплін;

  • визначити педагогічні умови виховання культури праці у студентів технічних коледжів у процесі вивчення загальнотехнічних дисциплін;

  • експериментально перевірити ефективність педагогічних умов виховання культури праці у студентів технічних коледжів під час вивчення загальнотехнічних дисциплін;

  • розробити методичні рекомендації щодо виховання культури праці студентів у навчально-виховному процесі технічного коледжу.

Об’єкт дослідження – процес виховання культури праці студентів технічних коледжів.

Предмет дослідження – педагогічні умови виховання у студентів технічних коледжів культури праці на заняттях із дисциплін загальнотехнічного циклу.

Методи дослідження:

– теоретичні: аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури для з’ясування історико-педагогічного контексту проблеми; систематизація й узагальнення педагогічного досвіду для визначення оптимальних педагогічних умов виховання культури праці студентів технічних коледжів засобами загальнотехнічних дисциплін; моделювання для обґрунтування структури і характеристики компонентів моделі процесу виховання культури праці студентів технічних коледжів засобами загальнотехнічних дисциплін;

– емпіричні: спостереження, бесіди, анкетування, вивчення документації, метод експертних оцінок для проведення констатувального етапу дослідницько-експериментальної роботи; педагогічний експеримент – для перевірки ефективності педагогічних умов процесу виховання культури праці студентів технічних коледжів засобами дисциплін загальнотехнічного циклу;

– статистичні: для обробки результатів дослідження.



Експериментальна база дослідження. Дослідницько-експериментальна робота проводилася на базі Державного вищого навчального закладу «Дрогобицький коледж нафти і газу» та Державного вищого навчального закладу «Дрогобицький механіко-технологічний коледж». Загалом в експериментальній роботі взяли участь 252 студенти: 113 студентів державного вищого навчального закладу «Дрогобицький механіко-технологічний коледж» та 139 студентів державного вищого навчального закладу «Дрогобицький коледж нафти і газу». До експериментального дослідження також було залучено 38 викладачів дисциплін загальнотехнічного циклу (технічної механіки, основ теплотехніки, технології металів, основ стандартизації і технічних вимірювань, зварювального виробництва, інженерної графіки, гідравліки, обчислювальної техніки, креслення, безпеки життєдіяльності, охорони праці) обох навчальних закладів.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

вперше теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови виховання культури праці студентів технічних коледжів у процесі вивчення загальнотехнічних дисциплін (підвищення кваліфікації та методичне забезпечення викладачів загальнотехнічних дисциплін; професійна спрямованість викладання загальнотехнічних дисциплін; інтеграція навчання з виробництвом; здійснення науково обґрунтованого діагностування, планування, організації і контролю процесу виховання культури праці студентів; цілеспрямоване формування у студентів мотивації до праці, внутрішньої потреби працювати, що забезпечується, зокрема, стимулюванням до самостійного набуття знань та організація самостійної роботи студентів), що є компонентами моделі процесу виховання культури праці, у якій взаємопов’язані такі елементи: мета, методи, форми і принципи виховання, педагогічні умови, а також компоненти культури праці, критерії і показники її сформованості;

– на основі аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури уточнено сутність поняття «культура праці»;

– обґрунтовано критерії, компоненти та показники визначення рівня сформованості елементів культури праці та рівні сформованості культури праці у студентів технічних коледжів;

– подальшого розвитку набуло обґрунтування педагогічного інструментарію процесу виховання культури праці в студентів технічних коледжів засобами загальнотехнічних дисциплін.

Практичне значення дослідження полягає у розробці й апробуванні змісту та методики виховання культури праці студентів технічних коледжів засобами дисциплін загальнотехнічного циклу; визначенні та експериментальній перевірці критеріїв і рівнів сформованості культури праці; педагогічних умов, які можуть бути використані на заняттях із загальнотехнічних дисциплін з метою підвищення якості навчально-виховного процесу.

Матеріали дослідження можуть застосовуватися у практиці вищої школи при підготовці викладачів загальнотехнічних дисциплін, при розробці курсів «Педагогіка», «Професійна педагогіка», варіативних спецкурсів, при проведенні педагогічної практики. Доцільним уважаємо використання матеріалів дослідження у системі післядипломної освіти.



Впровадження результатів дослідження. Наукові положення, навчально-методичні матеріали і рекомендації щодо виховання культури праці та підвищення ефективності професійної підготовки студентів технічних коледжів у процесі вивчення загальнотехнічних дисциплін впроваджено до навчально-виховного процесу Державного вищого навчального закладу «Дрогобицький коледж нафти і газу» (№ 66а від 17.03.2015 року), Державного вищого навчального закладу «Дрогобицький механіко-технологічний коледж» (№ 362 від 09.04.2015 року), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (№ 630 від 08.04.2015 року), Національного університету «Львівська політехніка» (№ 348/29 від 19.03.2015 року), Міжнародного гуманітарно-педагогічного інституту «Бейт-Хана» (м. Дніпропетровськ) (№ 24 від 11.03.2015 року), Львівського державного коледжу харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій (№ 318/15 від 08.04.2015 року), Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» (м. Слов’янськ) (№ 68-15-355 від 05.06.2015 року).

Особистий внесок. Основні концептуальні ідеї, положення, узагальнення і висновки, що викладені у дисертаційному дослідженні та оприлюднену у наукових виданнях, належать авторові. У спільній з Г.О. Грицик статті автором розкрито специфіку навчально-виховного процесу у технічних коледжах.

Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом доповідей і обговорень на засіданнях кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Основні положення та результати дослідження викладено також у доповідях автора на науково-практичних конференціях:

міжнародних – «Педагогіка та психологія: наука, реальність, застосування» (26 – 27 жовтня 2012 р., м. Одеса, Україна); «Психолого-педагогічні проблеми становлення сучасного фахівця» (15 – 16 травня 2013 р., Україна, м. Харків); ІХ міжнародній конференції «Стратегия качества в промышленности и образовании» (31 мая – 7 июня 2013 г., Варна, Болгария) (IX International Conference. «Strategy of Quality in Industry and Education» May 31 – June 7 2013, Varna, Bulgaria); «Педагог третього тисячоліття: теоретико-методологічний дискурс» (26 – 17 вересня, 2013 р., м. Дрогобич, Україна);

всеукраїнських – «Українське національне виховання: реалії, тенденції, перспективи» (8 квітня, 2013 р., м. Дрогобич, Україна); «Педагогіка та психологія: традиції та інновації» (17 – 18 лютого 2012 р., м. Харків, Україна); «Нафта і газ. Наука – Освіта – Виробництво: шляхи інтеграції та інноваційного розвитку» (8 – 9 травня 2015 р., м. Дрогобич, Україна);

регіональній науково-практичній конференції: «Формування цінностей особистості: європейський вектор і національний контекст» (10 – 11 квітня, 2014 р., м. Дрогобич, Україна).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено у 12 наукових публікацій автора: 7 з яких опубліковано у провідних наукових фахових виданнях України та зарубіжжя, 2 – статті у зарубіжних наукових виданнях, 3 – у тезах доповідей на конференціях (з них 1 – у співавторстві).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 251 найменування та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 207 сторінок, з них 160 сторінок основного тексту. Робота містить 25 таблиць, 16 рисунків, 7 додатків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРАЦІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ КОЛЕДЖІВ


    1. Виховання культури праці як педагогічна проблема

Розвиток суспільно-економічних відносин на сучасному етапі життєдіяльності України характеризується впровадженням до процесу освіти нових напрямів професійної підготовки. Водночас реалії засвідчують, що між якістю, яку може забезпечити фахова підготовка, і тими вимогами, що постають перед вищою освітою у зв’язку з розвитком науки і техніки, існує розрив. Саме тому пошук шляхів удосконалення підготовки кваліфікованих кадрів, їх поширення, практичне використання та збереження у середовищі, що швидко змінюється, є головною умовою забезпечення потреб України в освічених фахівцях [112].

Обов’язковою нормою у багатьох країнах є надання кожній молодій людині першої професії. Професійна освіта сьогодні – обов’язковий етап розвитку особистості для багатьох українців. З огляду на це, проблеми вдосконалення системи професійної підготовки майбутніх фахівців набувають особливої ваги.

Праця фахівця будь-якої спеціальності спрямована на певний об’єкт діяльності й полягає у виконанні визначених виробничих функцій. Вона пов’язана з конкретною системою діяльності та реалізується за допомогою відповідної системи її засобів. Тобто праця фахівця полягає насамперед у дотриманні конкретної технології або є елементом цієї технології. Впровадження новітніх технологій вимагає від випускників вищих навчальних закладів не просто глибоких професійних знань, освіченості, але й активності, самостійності, впевненості у власних силах, відповідальності, вміння жити й працювати в умовах, що постійно змінюються, бути соціально зорієнтованими і культурними як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності.

Важливу роль у прискореному інноваційному розвитку освіти, науки і техніки відіграють технічні коледжі, які мають забезпечити умови для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості майбутніх фахівців – молодших спеціалістів.

Навчальні заклади України, які готують майбутні кадри, на сучасному етапі не можуть залишатися осторонь прискореного, випереджального, інноваційного розвитку освіти і науки та техніки. Збільшення обсягу знань, який повинен засвоїти майбутній фахівець за роки навчання у вищому навчальному закладі, підвищення вимог до його професійної і спеціальної підготовки, викликає гостру потребу всебічного і глибокого дослідження системи формування у студентів професійних навичок, зовнішніх і внутрішніх чинників становлення спеціалістів з вищою технічною освітою, розкриття закономірностей і особливостей професійної підготовки, застосування їх у навчально-виховному процесі. Саме від рівня підготовки фахівця, сформованості його професійних якостей значною мірою залежить успішне виконання соціального замовлення держави на спеціаліста з високою професійною компетентністю [136, с. 197].

Для нашої країни цей процес є дуже важливим. Ґрунтовні знання студентів, їхні власні переконання і, значною мірою, ціннісні орієнтації здобуваються під час професійного навчання. Випускник вищої школи – це фахівець, який одержав відповідну професійну підготовку, швидко орієнтується у нових сучасних ситуаціях, самостійно розв’язує професійні завдання.

У сучасних умовах, коли від компетентності та ініціативи працівника, його вміння організувати практичну діяльність, залежить успіх справи, актуалізується завдання підготовки висококваліфікованих фахівців, які здатні творчо мислити, самостійно приймати правильні рішення. Мислення, за допомогою якого відкривається щось нове, є творчим. Але для того, щоб навчитися творчості, потрібно попередньо збагатити, впорядкувати мислення людини вже відомими операціями або пізнавальними структурами, відібраними принципами і орієнтирами розв’язання певного класу задач. Основою розвитку мислення, необхідного для засвоєння знань, умінь і навичок, є діяльність, яка нерозривно пов’язана з культурою праці. Отже, обов’язкова ознака навчального процесу – його професійна спрямованість. А це означає, що кожному викладачеві, не тільки викладачеві спеціальних, а й фундаментальних і загальнотехнічних дисциплін, необхідно добре уявляти, які професійні вміння відпрацьовуються під час вивчення того чи того курсу. Якщо викладач фундаментальних чи загальнотехнічних дисциплін чітко ставить перед собою педагогічне й методичне завдання у перспективі та з’ясує, які фахові, культурні, моральні, інтелектуальні, фізичні, освітні якості потрібні майбутньому фахівцю, то він зможе значно допомогти викладачам спеціальних предметів успішно займатися підготовкою конкурентоспроможних працівників.

Результатом поєднання науки з виробництвом, перетворення її на безпосередню виробничу силу є поступовий, але невпинний зріст ваги елементів творчості у діяльності фахівців. Він передбачає виховання у студентів технічних коледжів культури праці та творчого ставлення до праці, яке легше сформувати на основі постійних і глибоких знань у галузі математичних, технічних і спеціальних наук.

Як видно з вищенаведеного переліку, загальнотехнічні знання і вміння мають галузевий, а іноді міжгалузевий характер. Міжгалузевий характер мають знання техніки (її суті, будови, призначення і способів використання), матеріалів, способів застосування електричної та інших видів енергії у виробництві, методів контролю і регулювання технологічного процесу, НОТ, графічні знання і навики. Галузевий чи підгалузевий характер мають знання та вміння із загальних основ технології; вони відображають технологію тієї галузі, в якій будуть працювати випускники вищих навчальних закладів [136, с. 198].

Формування цілісного наукового знання про техніку – мета і завдання загальнотехнічної підготовки. Даючи основу для вивчення спеціальних дисциплін, загальнотехнічні предмети піднімають поняття спецтехнології на новий теоретичний рівень.

Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що іде активний пошук нової моделі освіти. Традиційна система освіти була розрахована на набуття аналітичних та інтелектуальних знань, вмінь і навичок їхнього використання. Виникає необхідність зміни стратегічних, глобальних цілей освіти, перенесення акценту зі знань фахівця на його людські, особистісні якості, що постають водночас і метою, і засобом його підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Проте сьогодні стикаємося з явищем неусвідомленого вибору професії абітурієнтами, що часто ускладнює процес професійної підготовки фахівців, адже він не завжди спирається на внутрішню мотивацію. Так, результати дослідження, проведеного у 2008 р. Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді, засвідчили, що вибір спеціальності студентами пов’язаний з їх уявленнями про майбутню професію, на вибір якої значною мірою впливають батьки. При цьому лише 6% старшокласників та 8% їхніх батьків були зорієнтованими на отримання першої робітничої професії, а решта на те, щоб стати керівниками, моделями, політологами, банкірами, що спричиняє диспропорції на ринку праці. Тому молоді випускники ВНЗ не завжди мають можливість та бажання працювати за отриманою спеціальністю. Частина з них уже під час навчання зрозуміла, що обрала не той напрям. Ствердну відповідь на запитання «Якби Вам знову довелося вирішувати питання про вибір спеціальності, чи обрали б Ви сьогодні ту саму?» дали 75,9%. Решта (24,1%) – не обрали б. Така ситуація пов’язана як з об’єктивними (відсутність вільних місць на ринку праці за конкретною отриманою у вищому навчальному закладі спеціальністю), так і суб’єктивними (небажання працювати за обраною спеціальністю) причинами [153, с.74 – 75]. При цьому в ієрархії ціннісних орієнтацій молоді кар’єкрний ріст впевнено займає друге місце після здоров’я [153, с. 116].

Було досліджено також найважливіші характеристики професії, що мають значення для молоді. На першому місці за важливістю стоїть хороша оплата праці (97%), цікава робота (90%), гарантована робота (89%), робота з перспективою росту (85%) [153, с. 86].

Проведене нами опитування студентів ДВНЗ «Дрогобицький коледж нафти та газу» (n=139, 2012 р.) засвідчило подібні результати. 56% респондентів обрали професію за порадою батьків. 92% опитаних хотіли б працювати за обраною спеціальністю, проте лише 36,1% впевнені, що це стане для них можливим. Серед переваг обраної професії 76,3% студентів назвали хорошу оплату праці і лише 15,4% – її творчий характер.

Отримані результати виявили необхідність більш ретельної професійної орієнтації випускників шкіл та спрямованості виховного процесу на формування насамперед духовних цінностей.

Головною метою освіти (яка включає і виховання) є підготовка гармонійно розвинутої, цілісної особистості. Розв’язання цих завдань Т. Браммельд, Л. Кольберг, Р. Фінлі пов’язують саме зі створенням нової методології, з філософським обґрунтуванням цілей, завдань і методів виховання. У новій методології вони вбачають головний засіб гуманізації системи виховання, кінцевою метою якої має стати утвердження в суспільстві таких цінностей, як справедливість, рівність, згода і відданість спільній справі [30, с. 26].

Принагідно зазначимо, що виховання – це діяльність з метою передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності [88, с. 14].

В «Українському педагогічному словнику» (С. Гончаренко) натрапляємо таке визначення терміна «виховання»: «процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства… У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця» [36, с. 53].

«Словник психолого-педагогічних термінів» (упорядн. Ю. Буган, В. Уруський» подають такі визначення цього поняття:

1) у широкому розумінні – система спеціально організованої передачі від покоління до покоління соціального досвіду і принципів соціального формування людини; у вузькому розумінні – цілеспрямована діяльність щодо формування в дітей певних якостей особистості, поглядів, переконань;

2) процес свідомого, цілеспрямованого і систематичного формування особистості, що здійснюється в рамках і під впливом соціальних інститутів (сім’ї, виховних і навчальних закладів, громадських організацій, засобів масової комунікації, трудових колективів та ін.) з метою її підготовки до виконання соціальних функцій і ролей, до життєдіяльності в різних сферах соціальної практики (професійно-трудової, громадянсько-політичної, сімейно-побутової та ін.);

3) процес цілеспрямованого формування особистості;

4) процес впливу вихователя на учня з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість як свідомого громадянина незалежної України [202, с. 13 – 14].

У Великій сучасній енциклопедії «Педагогіка» термін виховання трактується:

а) в соціальному, широкому смислі як функція суспільства з підготовки підростаючого покоління до життя, яка здійснюється всім соціальним укладом: суспільними інституціями, організація, церквою, засобами масової інформації і культури, сім’єю і школою;

б) в більш вузькому, педагогічному сенсі як спеціально організований і керований процес формування людини, що здійснюється педагогами в навчально-виховних закладах і скерований на розвиток особистості;

в) як передача громадсько-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до суспільного життя і виробної праці [170, с. 73].

Відтак очевидно, що виховання науковцями розглядається як процес, вплив, взаємодія, формування, керування тощо.

Проте нам більше імпонує підхід до означення «виховання», який враховує активність самого вихованця у привласненні суспільних норм, правил поведінки, соціального досвіду тощо. Наприклад, з точки зору аксіопедагогіки, виховання – це процес інтеріоризації цінностей. Зі свого боку, цінності – складають ядро базової культури особистості. А відтак виховання – це формування базової культури особистості, яку складають моральна, інтелектуальна, естетична, фізична культура, культура праці тощо.

Характерною особливістю людини є її здатність перетворювати світ відповідно до ідеалів і прагнень. При цьому вона отримує можливість втілити себе у суспільних відносинах, а також у продуктах своєї діяльності, які мають не лише особисту, але й суспільну культурну цінність. Саме тому, переконані, праця – важлива сторона людської діяльності, адже вона є джерелом не лише багатства, але й культури.

Уперше поняття «культура праці» трапляється у педагогічних джерелах у середині ХVІІІ ст., хоча окремі його аспекти аналізувалися і раніше. Світова педагогічна думка залишила велику спадщину з проблем трудової підготовки, виховання і різнобічного розвитку особистості у їх взаємозв’язку з питаннями, які поставали перед людством протягом всієї його історії.

Зокрема, у працях Ж.-Ж. Руссо [194], Д. Беллерса [246], Й.Г. Песталоцці [172], Ф.В. Дістервега [47], Р. Оуена [22] культура праці розглядалася як поєднання навчання з продуктивною працею, трудовою, політехнічною освітою. Таке поєднання набуло значної актуальності і було основною умовою розвитку всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

У роботі «Праця в її психічному і виховному значенні» К.Д. Ушинський ставить працю як основний засіб виховання на чільне місце у житті людини і підкреслює її провідну роль у формуванні моральності. На думку педагога, виховання не тільки повинно розвинути розум людини і дати їй певний обсяг відомостей, але запалити в ній прагнення до серйозної праці [219, с. 116]. У праці видатний педагог вбачав також джерело насолоди і щастя, будучи переконаним, що виховання, яке бажає щастя людині, повинно виховувати її для праці, розвивати у ній звичку і любов до неї, дати можливість відшукати для себе працю в житті. Можливість праці і любов до неї – кращий спадок, який можуть залишити батьки дітям, – резюмує К.Д. Ушинський [219, с. 116].

Відомий український педагог у своїх працях писав, що примарних і легкодоступних насолод в житті людей є багато, та вони нічого не варті без особистої праці, без самостійного досягнення власних витворів та надбань, оскільки власна праця доступна кожному, і тільки тоді вона приносить щастя, розкриває найвищі духовні якості людини. Сила праці, яка є внутрішньою, духовною, животворною, стає початком людського щастя, гідності, морального задоволення, – стверджував К.Д. Ушинський.

Праця завжди буде джерелом духовних, моральних та культурних цінностей, є необхідною і природною умовою основою існування людського життя. Тільки тоді, коли праця є не вимушеною, а вільною, радісною, красивою, цікавою та творчою – вона приносить душевну легкість, насолоду, задоволення і натхнення, стає свідомою діяльністю людини, примножує матеріальні та культурна блага. Праця повинна задовольняти не тільки моральні, але й духовні потреби, і тільки тоді вона набуде краси, величчі, окрилить людину, примножить її сили, розбудить творче натхнення. За таких умов праця почне позитивно впливати на психічний і фізичний стан особистості, сформує її морально-естетичні якості 84, с. 3 – 6.

У своєму Тлумачному словнику відомий російський вчений В.І. Даль розкриває сутність праці як роботи, справи, тобто всього, що вимагає зусиль, турботи, напруженості розумових і тілесних сил, старанності, всього, що виснажує та знесилює 84, с. 8.

Праця створила не тільки людину, але і суспільство. Людина за своєю природою – творець. Праця – це складний, багатосторонній та творчий процес. Вона активізує усі внутрішні сили людини, найтонші її почуття, емоції, вона здатна викликати внутрішнє задоволення. Це задоволення виявляється не тільки в моральному, а й в естетичному плані.

«Саме праці, – писав К.Д. Ушинський, – людина зобов’язана хвилинами високих насолод». Натхнення давало людині й розуміння того, що її прекрасні витвори, створені у важких умовах, набули матеріальних і духовних переваг, стали цінностями, ніж ті, які творилися з легкістю 84, с.  11.

Учений зазначав, що велике значення у навчальній трудовій діяльності мають пам’ять, увага, мова, мислення, почуття та інші психологічні процеси. К.Д. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці, який сприяє розумовому, моральному розвитку дитини, а не механічному заучуванню навчального матеріалу. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, якщо воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі у досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в особистості бажання вчитися, розвинути в неї пізнавальні інтереси й дати їй можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв’язання цього завдання полягає у тому, що особа не завжди відразу бачить результати навчальної праці [220, с. 325].

Ґрунтовні дослідження у галузі трудового виховання дітей і молоді здійснювалися у ХХ ст. П.П. Блонським, А.С. Макаренком, В.О. Сухомлинським, С.Т. Шацьким. Зокрема, П.П. Блонський, прихильник трудової школи, стверджував, що навчання і виховання мають допомогти виявити дитячу активність, самостійність, рухливість, прагнення перетворити думку на дію. Вважаючи дитину активною істотою, яка нудьгує від ледарства, нерухливості та пасивного споглядання, закликав педагогів допомогти їй віднайти матеріал для самостійних занять [24, с. 4 – 9]. Важливою ідеєю трудової школи стало здобування знань як елементів культури праці на основі самостійної активної праці. Дотримання принципу співвіднесення особистого досвіду учня з результатами «чужої праці», на думку відомого педагога С.Т. Шацького, мало створити «можливість живої і важливої діяльності», розвитку природних сил дитини [233, с. 123].

Наукове розуміння взаємозв’язку праці й навчання у 20-ті рр. ХХ ст. лягло в основу досліджень низки науковців, які намагалися надавати праці навчальний характер, розглядати працю й навчання як єдиний процес. До їх когорти належав Б.Г. Ананьєв, який називав школу трудовою не тому, що в ній працюють, а тому, що сам метод навчання будується на трудовому ставленні учнів до предметів навчання, тому, що учень здобуває знання не зі слів педагога, не в силу авторитету педагога, а через активне опрацювання предмету навчання [6, с. 10 – 25].

Велику увагу формуванню у молоді уміння організовувати та планувати свою роботу, дотримуватися правил поведінки і забезпечувати ділову обстановку, умінь і навичок швидко, якісно та у встановлені терміни виконувати трудові завдання надавав А.С. Макаренко, який вважав працю могутнім вихователем. Він стверджував, що трудова діяльність повинна стати основою життя дитячого колективу, і що саме колективна праця під умілим керівництвом вчителя формує елементи культури праці, які знадобляться дітям у їх подальшому самостійному житті [130, с. 94 – 101].

Великий вплив на теорію і практику трудового виховання дітей та молоді у перші десятиліття ХХ ст. справили праці зарубіжних педагогів Г. Кершенштайнера [89, 90], Дж. Дьюї [51 – 53], В. Лая [115] та ін., які обґрунтовували основні засади трудової школи.

Аналізуючи основні положення різних течій і напрямів педагогіки, О. Музиченко [155] звернув увагу на три течії трудової школи.

Прихильники першої (Пабст [168], Дж. Дьюї [51]), на його думку, на завдання трудової школи визначають надто вузько і зводять її специфіку до введення у школі для хлопчиків ручної праці без змін до навчального плану як доповнення до загальноосвітніх предметів. При цьому на ручну працю вони дивляться не як на навчання ремесла, а як на важливий виховний чинник, який дає змогу кожну роботу пов’язувати з потребами життя.

Представники другої течії (Р. Зейдель [69], Лінде [120], Гурлітт [38 – 42], Лай [115] та ін.) розширили поняття трудової школи, яка, за їхнім переконанням, має не обмежуватися додатковим введенням у школу ручної праці, але вимагає, аби ідея практичної роботи як методичного принципу пронизувала все теоретичне викладання загальноосвітніх предметів.

Шаррельман та інші прихильники третьої течії розглядають трудову школу ще ширше: це не лише робота руки, але взагалі творчість, самостійна думка учня. Це – школа, яка допомагає учневі самовизначитися, самостійно розвинути здібності [155, с.194 – 196].

Зупинимося детальніше на поглядах окремих основоположників трудової школи.

На переконання Дж. Дьюї, першооснова виховання полягає у здатності дитини працювати в тому ж практичному напрямі, в якому створювалася цивілізація, а така важлива виховна установа, як школа, має стати мікромоделлю общини.

Єдиний спосіб доведення дитини до усвідомлення загального соціального досвіду людства – це дати їй можливість виконувати основні види діяльності, які зробили цивілізацію такою, якою ми її сьогодні бачимо. Саме тому так звана зображувальна і творча діяльність повинні стати центром співвідношення сил у вихованні. І саме в цьому полягає мірило для визначення місця, яке необхідно відвести у школі шиттю, готуванню, ручній праці тощо. При цьому педагог бачив у цих видах діяльності не спеціальні заняття, які вводилися б понад і попри багато інших предметів, у видах відпочинку чи як додаткові мистецтва, а вважав, що вони є основними характерними формами громадської діяльності і саме завдяки їм можливо і бажано вводити дитину до вивчення більш формальних предметів шкільної програми [51, с. 3 – 16.].

На нерозривному зв’язку трудового виховання з моральним та розумовим наголошував Г. Кершенштайнер. Він був упевнений, що ґрунтовна праця, праця з бажанням дає змогу озброїти учня цінними суспільними чеснотами. Наприклад, чеснота дійсної зважливості дає змогу забезпечити самоуправління, добровільний послух обраним самими ж учнями провідникам, готовність особистої пожертви, духовної й моральної підтримки учнів між собою та сформувати необхідне почуття відповідальності, яке має керувати усім тим, що ми робимо [90, с. 40]. Духовна продуктивна праця, на переконання вченого, – прекрасний виховний засіб. Своєю спрямованістю до невтомної діяльності, що безперервно прогресує, вона змушує людину до постійної напруги, вправляння своїх сил і тим самим розвиває елементарні чесноти: старанність, терпіння, відданість, сумлінність, які можна виховати зовнішніми засобами. Вона зігріває всю нашу істоту, стає джерелом заповзятливості, сміливості, самостійності, натхнення і невичерпної творчої радості. У цьому і полягає головне значення продуктивної праці у вихованні [89, с. 77].

Будучи прихильником трудової громади, педагог був переконаний, що основні засади її побудови можна перенести на різноманітні відносини початкових, фахових і вищих шкіл. При цьому поле праці може бути наукове, технічне, гігієнічне, або ж поле чистої розваги, а через трудову громаду засади виховання отримують ширшу основу і моральні й духовні відносини стають різноманітнішими [90, с. 70 – 71].

Натомість В. Лай заперечував трудову школу, наполягаючи на необхідності розвитку школи дії. Зокрема він писав: педагогічна проблема дії, а не ручної праці, чи навчання у майстерні могла б об’єднати всіх реформаторів і повинна би привести їх до розв’язання загальними силами основного питання освіти і виховання [115, с. 8]. Школа дії, на думку педагога, має охоплювати школу праці, художнє виховання, соціальну педагогіку, державно-громадянське виховання і бути школою життя, де вихідним пунктом і метою викладання були б не книга і слово, не лише інтерес, характер, праця, а життя з гармонійною різноманітністю реакцій [115, с. 53 – 80]. Її завданням має стати виховання для дії шляхом дії і для життя – засобами життя [115, с. 213].

До проблем виховання культури праці звертався і видатний український педагог В.О. Сухомлинський. Любов до праці вважав найвищим ступенем людської гідності і культури, а саму працю називав джерелом щастя: «…справжнє щастя життя – в насолоді улюбленою творчістю, в праці, в інших проявах людської життєдіяльності» [213, с. 107]. У поєднанні культури праці і загального розвитку особистості (фізичного, розумового, естетичного, морального) він вбачав один із основоположних принципів трудового виховання. Гармонійного, всебічного розвитку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти людина досягає лише тоді, коли поряд з інтелектуальною, моральною, естетичною і фізичною культурою досягає високого ступеню культура трудової творчості [212, с. 301]. Проте педагог усвідомлював, що якого б високого рівня не досягла технічна думка, піднятися до наукових вершин і культури праці можна лише оволодівши азбукою техніки, під якою розуміє вміння читати технічну документацію, знання нескладних інструментів, приладів та механізмів тощо [212, с. 315 – 387].

Як відомо, у процесі навчальної діяльності молодої людини виявляються різні мотиви, але особливо значимим є пізнавальний інтерес, інтерес до знань, що студент одержує у навчальній діяльності. Саме у цьому віці з’являються нові мотиви навчання, пов’язані з розширенням знань, з формуванням потрібних умінь і навичок, що уможливлюють займатися цікавою роботою, самостійною творчою працею. Навчання доповнюється самоосвітою, набуваючи більш глибокого особистісного змісту.

Усвідомлення особистістю життєвої значущості знань є важливим мотивом їхньої навчальної діяльності. Численні дослідження психологів і педагогів показують, що наявність знань не визначає самостійно успішність навчання. Дуже важливо, щоб студенти вміли самостійно їх здобувати і застосовувати. Саме стимулювання є одним із засобів, за допомогою якого може здійснюватися мотивація трудової діяльності [96].

Моральні стимули до праці підлітка, характер якої ще формується, В.О. Сухомлинський поділяв на три групи:

1) стимули ідейні, тобто безпосередньо пов’язані з особистими поглядами і переконаннями;

2) стимули інтелектуальні, пов’язані з інтелектуальною насиченістю праці, з прагненням особи до високої трудової культури;

3) стимули естетичні, пов’язані з моральною оцінкою краси трудового процесу і матеріального результату праці [210, с. 11].

Останнім часом зросла увага до формування у молодого покоління високої культури праці. Ці дослідження підтверджують, що підлітків приваблює така праця, в якій вони можуть виявити певну ініціативу і творчість, вступати в суспільні зв’язки з іншими людьми, виявляти свою працьовитість, вміло виконувати поставлені перед ними завдання, спроможність домагатися кращих результатів. Вони виявляють особливий потяг до колективної праці разом з дорослими. Така праця дисциплінує підлітка, зміцнює його витривалість, організованість, привчає контролювати себе за вимогами колективу, орієнтуватися та брати приклад з кращих зразків праці дорослих.

Відомий педагог В.О. Сухомлинський стверджував, що в праці високої культури, освітленій знаннями, наукою, людина утверджує себе, втілює особисту гідність. Впроваджуючи досягнення і відкриття науки в трудову діяльність молодого покоління, ми саме цим відкриваємо перед ним могутню виховну силу праці, її привабливість [210, с. 31].



Важливу роль у формуванні позитивного ставлення до праці відіграє організація колективної роботи cтудентів, коли вся група виготовляє один виріб, при цьому здійснюється поділ праці між ними. Кожний виконує частину загального завдання. Молодь звикає співпрацювати, взаємодіяти, працювати за загальним планом. Така організація діяльності підвищує інтерес до власної праці і праці товаришів, виховує почуття відповідальності перед колективом, учить оцінювати свою роботу, ясно усвідомлювати вимоги до її організації, планування і здійснення, визначати критерії оцінки готового виробу – формує культуру праці.

Учений вбачав єдність культури праці і загальний гармонійний розвиток особистості (фізичний, розумовий, естетичний, моральний), одним із основоположних принципів трудового виховання. Він наголошував на тому, що «гармонійного всебічного розвитку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти – усього цього людина досягає лише за умови, коли поряд з інтелектуальною, морально-етичною і фізичною культурою вона досягає високого ступеня культури праці, трудової творчості» [212, с. 301]. В. Сухомлинський стверджував, що якого б високого рівня не досягла технічна думка, шлях до наукових вершин і культури праці буде йти через оволодіння азбукою техніки, під якою він розуміє вміння читати технічну документацію, знання нескладних інструментів, приладів та механізмів [209, с. 342]. Гармонійного, всебічного розвитку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти – усього цього людина досягає лише за умови, коли поряд з інтелектуальною, моральною, естетичною і фізичною культурою досягає високого ступеня культура праці трудової творчості [212, с.  301].

До близького за значенням поняття «трудова культура» В.О. Сухомлинський відносить не тільки досконалість практичних умінь та навичок, майстерність, досягнуту внаслідок теоретичних знань, але і вміле керівництво працею з боку старших. За його висловом, це лише один бік праці, суть трудової культури – роль, місце трудової діяльності в житті людини, інтелектуальна насиченість і повнота, моральне багатство, громадська цілеспрямованість трудової творчості [212, с. 301 – 302]. На його думку, трудова культура – це такий ступінь духовного розвитку людини, коли вона не може жити без праці в ім’я загального блага, коли праця наповнює її життя високим моральним натхненням, коли вона духовно збагачує життя [211, с. 166]. Він переконував, що навчати дітей оволодівати інструментами необхідно вже на початкових етапах навчання; у результаті такого педагогічного підходу зростає роль умінь і навичок, точність обробки – ці риси культури праці важливі для подальшого трудового навчання та виховання культури праці у підростаючого покоління.

Підготовка молодого покоління до участі у продуктивній праці, формування морального ставлення до праці можуть здійснюватися лише під час загального процесу морального виховання. Праця лише тоді стає виховною силою, коли збагачує інтелектуальне життя, наповнює багатогранним змістом розумові, творчі інтереси, звеличує моральну цілісність і естетичну красу особистості і колективу, – стверджував В.О. Сухомлинський [211, с. 301].

Мету всієї системи виховання В.О. Сухомлинський вбачав у тому, щоб навчальний заклад навчив людину жити в світі прекрасного, щоб вона не могла обходитися без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій. Багато уваги він приділяв і якості підготовки педагогів, обов’язком яких уважав постійний розвиток професійних якостей, уміння виділяти специфічні можливості в кожному навчальному предметі, відбирати з нього найбільш цінний професійно значущий матеріал та професійно передавати набутий досвід молодому поколінню. І на основі цього будувати стосунки зі студентами на основі педагогіки співдружності.

У педагогіці радянських часів акцент робився на виховання культури праці та реалізації принципу виховної ролі колективної праці. При цьому працювати в колективі означало працювати разом, в одному приміщенні, виконувати одну і ту саму роботу. Колективною вважалася праця, яка мала загальну мету.



Розуміючи всю складність проблеми відносин «особистість – колектив», педагоги наполягали на тому, що тільки забезпечення статусу активно діючих осіб загального процесу праці може принести необхідний людинотворчий ефект, забезпечити успіх у справі виховання культури праці. І тут виникло твердження стосовно домінуючого ідеологічного принципу колективізму, що «при свідомому ставленні до праці ми бачимо розуміння того, що праця кожного є частиною загальної праці. Тут вже взаємодопомога будується на інших основах: на розумінні необхідності для правильної постановки праці цієї взаємодопомоги; взаємодопомога – невід’ємна сторона колективної праці» [162, с. 6].

А.С. Макаренко зауважував, що тільки спільні трудові зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна трудова взаємозалежність можуть створити правильне ставлення людей один до одного, будувати позитивні стосунки та відносини у колективі загалом. Досліджуючи процес виховання культури праці, А.С. Макаренко довів: саме праця в колективі за умови вмілого керівництва вчителя формує елементи культури праці, які знадобляться молодому поколінню у їхній подальшій творчій діяльності. Він розробив теорію виховання в колективі та через колектив. Уся його педагогічна діяльність мала єдину мету – підготовку всебічно розвинутих людей, трудова діяльність яких повинна стати основою всього життя [132, с. 388]. Учений наголошував, що творча праця можлива лише тоді, коли людина ставиться до роботи із задоволенням, розуміє її користь і необхідність, коли праця стає основною формою вияву людини як особистості, її таланту [131].

На відміну від колективістського підходу до проблеми розвитку культури праці, С.Т. Шацький підкреслював важливість індивідуального розвитку фахівця. Він вважав, що головним для людини є можливість працювати і використовувати свої знання для здійснення простих життєвих завдань, турбуватися про своє здоров’я, працювати фізично і розумово, складати план своєї роботи і перевіряти його на ділі [233, с. 272 – 285]. Саме таке твердження, на його думку, забезпечує можливість особистісного розвитку, формування елементів культури праці кожного індивіда, стимулює зростання та реалізацію творчих сил особистості.

Отже, у 20-ті рр. минулого століття найбільш актуальною була ідея формування у майбутніх робітників культури праці. У ті часи і відбувався прогресивний розвиток промисловості, матеріально-технічна база підприємств постійно оновлювалася новими приладами, інструментами, машинами та механізмами, вдосконалювалися технологічні процеси на виробництві. Саме тоді і почали замислюватися над тим, яким має бути кваліфікований спеціаліст, якими повинен володіти уміннями, знаннями і навичками, наскільки важливо, щоб мав він розвинутий творчий потенціал, а основне, щоб міг працювати в постійно змінному виробничому середовищі. Технологічний процес у ті часи вимагав кваліфікованих спеціалістів з високим рівнем знань, умінь, тобто науково «підкованих» працівників. Саме тоді і займалися цією проблематикою вчені-педагоги П.П. Блонський, Н.К. Крупська, А.С. Макаренко та ін., які і внесли значний вклад у таке поняття, як «наукова організація праці», складовою частиною якого був такий важливий елемент виховання особистості, як формування культури праці.

Виховання культури праці студентів технічних коледжів у сучасних умовах є справою дуже важливою і потребує значних зусиль. У Державному стандарті «Технологія» освітньої галузі виділено головні завдання підготовки майбутніх спеціалістів до виконання трудових обов’язків, серед яких важливим також виділено формування у студентів культури праці, вироблення у них творчих здібностей, прищеплення почуттів справедливості та сумління, виховання акуратності і відповідальності у процесі виконання трудової діяльності, задля принесення користі сучасному виробництву та суспільстві загалом [45, 4 – 7].

В останні десятиліття основні елементи культури праці як складової загальної культури особистості обґрунтовували у своїх дослідженнях С.В. Журавель [62], Д.М. Зембицький [73], С.В. Лісова [122], С.Є. Матушкін [145], В.П. Струманський [207], М.Б. Ханін [225] та ін.

Зокрема, С.В. Журавель, досліджуючи виховання культури сільськогосподарської праці старшокласників, констатував, що культура праці – це сукупність знань і практичних умінь організовувати і планувати правильну технологію і виконання робіт; забезпечення якості і продуктивності праці; аналіз результатів і економічна ефективність виробництва продукції [62, с. 11 – 12.].

Формуванню культури праці старшокласників в умовах міжшкільних навчально-виробничих комбінатів присвятив своє дослідження Д.М. Зембицький. Проаналізувавши роботи різних авторів стосовно своєї проблеми, він виявив 38 елементів культури праці, які об’єднав у три групи. Перша група – це зовнішні умови праці учнів (обладнання, інструменти, раціональна організація робочого місця); до другої він відніс знання, уміння та навички з планування, організації та контролю трудового процесу; третя група є духовною основою культури праці (дисциплінованість, свідомість, відповідальність, готовність і творчий підхід до праці і т.д.). Спираючись на отримані дані і враховуючи багатогранність поняття «культура праці», Д.М. Зембицький обмежився дослідженням формування у старшокласників трьох основних елементів культури праці: уміння точно виконувати трудові дії, уміння працювати в колективі, творчого ставлення до праці [73, с. 12].

Досліджуючи проблему формування культури праці учнів у шкільних майстернях, М.Б. Ханін розглядав її як сукупність методів, прийомів, засобів навчання і виховання та оптимальне їх застосування, що сприятиме формуванню у дітей звички виконувати трудові завдання на найвищому рівні [225, с. 16].

Досліджуючи теоретичні основи формування культури технічної праці школярів, С.Е. Матушкін звернув увагу, що на уроках трудового навчання необхідно виховувати в них такі знання, уміння, навички:



  • добросовісне виконання навчально-трудових обов’язків і виявлення при цьому творчості, ініціативи, почуття колективізму, взаємодопомоги;

  • уміння і навички виконувати доручену роботу якісно і в установлені терміни, добре розуміючи при цьому процес запропонованого виду праці;

  • уміння швидко включатися у роботу, правильно планувати її, цінувати фактор часу;

  • дотримуватися правил поведінки, що забезпечують ділову обстановку під час роботи в навчальних майстернях, а також правил техніки безпеки і санітарії;

  • бережливого ставлення до обладнання, інструментів та матеріалів [145, с. 6].

Формування культури праці молодого покоління розглядав В.П. Струманський. Найбільш важливими її компонентами він уважає: вміння працювати за планом, контролювати свою діяльність та працювати в колективі. Особливо вчений акцентує увагу на політехнічній культурі праці, яку характеризує як інтегровану сукупність політехнічних знань, умінь і навичок, що забезпечують загальну готовність особистості до високопродуктивної праці [207, с. 10].

Дослідження Б.І. Адаскіна [3], С.Я. Батишева [19], С.Е. Матушкіна [144], М.М. Скаткіна [200] та інших доводить, що вміння планувати свою працю сприяють позитивним змінам щодо якості продукції, підвищенню її продуктивності. Раціонально і ефективно спланована праця студента розкриває перед ним цінність людської праці, а тому виховує повагу, приносить задоволення від її результатів; розвиває почуття відповідальності, робить очевидним зв’язок між працею робітника і підвищенням його добробуту.

Культура праці є продуктом саморозвитку та взаємодії суб’єктів у навчально-виробничій і трудовій діяльності. Така взаємодія також має двосторонній характер діалогу. В ній формується культура праці студента і здійснюються процеси вдосконалення навчально-виробничої діяльності, професійного самовдосконалення педагога. Як продукт саморозвитку та взаємодії суб’єктів навчально-виробничої і трудової діяльності, формування культури праці є спеціально організованим і цілеспрямованим процесом, ефективність якого залежить від педагогічних умов, за яких він здійснюється, а також відповідного науково-методичного забезпечення. Між культурою особистості і її трудовою діяльністю існує двосторонній органічний зв’язок. З одного боку, культура особистості працівника впливає на трудову діяльність, якість праці, досконалість кінцевого результату. З іншого – рівень культури праці позначається на розвитку загальної культури індивіда 93, с. 62, 72 – 73.

За твердженням С.В. Лісової, культура праці – це розвиток і реалізація сутнісних сил особистості, набутих знань, вмінь і навичок, накопиченого досвіду; вміння працювати з високою майстерністю, точністю, економією, тобто з високою продуктивністю і якістю, з постійним пошуком більш досконалих і ефективних методів праці. Важливим компонентом культури праці є також відповідальність працівника за виконану ним роботу [122, с. 16].

Виховання культури праці особистості – одне із важливих завдань освітньо-виховної практики сучасних навчальних закладів. Його актуальність зумовлена важливістю озброєння трудового покоління такими складовими культури праці, як знання, уміння, навички, досвід, свідоме, господарське та відповідальне ставлення до результатів своєї праці й праці інших людей, прагнення до самовдосконалення, творчий підхід до справи, трудова вихованість тощо. Іноді структуру культури праці описують як сукупність культури виробничих умов, культури трудового процесу і культурно-технічного рівня робітника. Ці складові окреслюють сукупність тих якостей особистості, що роблять її адекватною вимогам виробничої діяльності, підвищують рівень трудової мобільності і компетентності, допомагають реалізувати свій творчий потенціал, можливості тощо [109, с.183].

Високий рівень культури праці є важливою характеристикою особистості та основою її готовності до трудової діяльності. Потреба суспільства в людях з розвиненою культурою праці диктується вимогами науково-технічного прогресу, які визначають необхідний рівень підготовки молоді до самостійного трудового життя: ускладнення суспільного виробництва; зміна змісту, характеру і умов праці; поява нових вимог до безпосередніх учасників виробництва, до їх загальноосвітнього, професійного, культурного рівня та ін. Саме такі умови ставить суспільство перед технічними коледжами при підготовці майбутніх фахівців до повсякденного і трудового життя, подальшого навчання у вищих навчальних закладах, навчання протягом життя.

Отже, культура праці – це складне особистісне утворення, яке характеризується рівнем оволодіння певною системою знань; досвідом трудових відносин у колективі; вміннями та навичками з планування і раціональної організації процесу праці; здатністю контролювати якість виконання роботи; дотриманням правил техніки безпеки. Саме культура праці, пов’язана з компонентами загальної культури особистості, сприяє самоствердженню і вільній самореалізації майбутнього фахівця не тільки в трудовій, але й у професійній, пізнавальній, комунікативній, суспільній, побутовій та інших видах діяльності; характеризує продуктивність, доцільність, особистісну та суспільну значущість діяльності тощо [136, с. 200].




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка