Vii всеукраїнської студентської наукової конференції „сучасні проблеми природничих наук”


РОЗВИТОК ЕРОЗІЇ НА ВОДОЗБОРАХ І РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАХИСНИХ ЛІСОСМУГ НА НИХ



Сторінка15/18
Дата конвертації20.11.2018
Розмір7.81 Mb.
#65170
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

РОЗВИТОК ЕРОЗІЇ НА ВОДОЗБОРАХ І РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАХИСНИХ ЛІСОСМУГ НА НИХ

 

Слюта В.Б., аспірант



Інститут водних проблем і меліорації НААН України, м. Київ, Україна, e-mail: vladimir_slyuta@ukr.net

Науковий керівник: к.г.-м.н. Насєдкін І.Ю.

 

Ерозією ґрунтів охоплена значна частина зони Лісостепу й Степу України. Вона характеризується поступовим розвитком незважаючи на широке застосування комплексу протиерозійних заходів. Так, якщо за період з 1961 по 1981 рр. середньорічний приріст площі еродованих земель в Україні становив 70 тис. га, то за період 1981-1989 рр. — 98 тис. га (Осипчук, 1993). Низька ефективність здійснюваних ґрунтозахисних заходів значною мірою зумовлена застосуванням стандартного набору протиерозійних заходів, без врахування регіональної специфіки ерозійних процесів.



На даний час не викликає заперечень той факт, що ерозія в переважній своїй більшості зумовлена антропогенним чинником. До факторів та умов, що формують антропогенну ерозію, відносяться: штучна зміна рослинного та ґрунтового покриву, стійкості порід, сталості рельєфу, кількісні та якісні зміни поверхневого стоку, зміна мікроклімату на фоні природних неотектонічних процесів і глобальних кліматичних змін.

Загалом, ерозійного впливу зазнають 15 млн. га сільгоспугідь України (Купчик, 2010), з них водною ерозією охоплено понад 12 млн. га землі, що складає 31% всіх використовуваних земель (Осипчук, 1993). В просторовому поширенні площинного змиву і лінійного розмиву спостерігається закономірність зумовлена не стільки кліматом, скільки морфологією рельєфу. Змив проявляється вже на схилах крутизною, що ледве перевищує 0,5º. За розрахунками об’єм втрат ґрунту в зоні Степу складає в середньому 12,4 т/га в рік, Лісостепу — 17,5 т/га в рік. Середньорічний змив родючого шару ґрунту в Україні складає 15 т/га в рік (Осипчук, 1993).

Головна суть боротьби з ерозією полягає у регулюванні поверхневого стоку шляхом усунення причин його посиленого розвитку, а також за допомогою затримання стікаючої води та її корисного сільськогосподарського використання. Головною ланкою території, з точки зору регулювання поверхневого стоку і боротьби з ерозією ґрунтів, є балкові водозбори, розміри яких не виходить за межі 2-3 тис. га. Така площа має пряме відношення до землекористувачів. Ключем до пізнання рельєфу і його закономірностей слугує водозбірна площа, яка, з одного боку, цілісна у відношенні стоку води, а з іншого, — заключає в собі всі основні елементи рельєфу.

Водозбірна площа (водозбір) являє собою ділянку території з якої стікає вода в одне і теж постійне русло стоку. Кожен водозбір має три головних елементи: вододільна лінія (вододіл), схили і постійне русло стоку.

Все різноманіття форм рельєфу балкових водозборів можна класифікувати в чотири типи профілів водозборів: випуклий, прямий, увігнутий і складний, що пов’язані з різними умовами залягання корінних та покривних порід.

Крім геоморфологічних особливостей на розвиток ерозійних процесів великий вплив має також і екологічний аспект, зокрема експозиція схилів, що має двояке значення: у відношенні умов сонячного освітлення, що визначає тепловий та світловий режими, і у відношенні напрямку вітрів, що пов’язано зі швидкістю вітру з усіма наслідками, які витікають з цього.

Всі ці фактори призводять до того, що найбільш піддаються змиву схили північних і найменше — західних експозицій. Схили південних і східних експозицій еродуються однаково.

Заліснення яружно-балкових систем — це найкращий спосіб боротьби з розвитком яружної ерозії. Заліснення крутих схилів повністю припиняє розвиток ерозійних процесів, так як під лісом поверхневий стік практично повністю перетворюється на внутрішньо-ґрунтовий, який не викликає ерозії ґрунту.

Таблиуя 1



Форми балкових водозборів

Тип профілю

Характеристика

Поширеність

Тип випуклого профілю балкових водозборів

Прогресивне наростання ерозії вниз по схилу за рахунок зростання ухилів і збільшення відстані від вододілу

Домінує у Лісостепу й переважає в більшості степових ерозійних районів

Тип прямого профілю балкових водозборів

Наростання інтенсивності ерозії йде повільніше, лише за рахунок збільшення відстані елементів водозбору від вододілу

Займає друге місце після випуклого профілю за поширеністю

Тип увігнутого профілю балкових водозборів

Дія на стік води та ерозію ґрунтів відстані та ухи­­лу має протилежну спрямованість. Вниз по схилу ерозія затухає за рахунок зменшення ухилів

Має деяке поширення лише в районах різко вираженого рельєфу з виходами на поверхню твердих корінних порід (Донбас)

Тип складного профілю балкових водозборів

Характерна особливість даного типу - верхня частина водозбору випукла, а нижня - ввігнута

Поширений приблизно в тих же географічних районах, що і тип ввігнутого профілю

Характер захисної дії лісонасаджень повинен знаходитись у відповідності з природними особливостями і умовами господарського використання території яка захищається. Це встановлює поділ захисних лісопосадок на основні види за їх головним меліоративним призначенням: 1) лісові смуги переважно вітрозахисного і снігорозподільчого призначення, 2) лісові та лісо-садові смуги, а також суцільні і кілкові (куртинні) насадження переважно водорегулюючого та протиерозійного призначення, 3) лісові полоси водоохоронного значення, 4) лісосмуги вітрозахисного і водоохоронного призначення в районах зрошення і обводнення, 5) смугові, кілкові та масивні лісонасадження на пісках для боротьби з розвіюванням пісків, захисту полів серед піщаних масивів від заносів піском і для господарського використання пісків під лісокультури.

Основні місця розташування захисних лісонасаджень в усіх типів водозборів пов’язані з головними елементами та лініями рельєфу: вододілами, різкими переломами рельєфу на схилах та бровках гідрографічної сітки, набуваючи лише різного меліоративного призначення, в залежності від того чи іншого типу водозборів. Ці місця розташування називаються головними магістралями захисних лісонасаджень. Головні магістралі складають каркас системи захисних лісонасаджень в ерозійних районах а їх розміщення — центральну задачу побудови цієї системи. Таких магістралей повинно бути три: І — приводороздільна (вітрозахисного і снігорозподільчого призначення), ІІ — схилова (водорегулюючого призначення), ІІІ — прибалкова (протиерозійного та зволожувального призначення) магістраль (Сильвестров, 1955).



Таблиця 2

Види захисних насаджень на різних елементах водозборів

Елемент водозбору

Функція насаджень

Розміщення

Випуклий профіль водозборів

Вододільне плато і верхня частина схилу

Вітрозахисна, снігорозподільча

Лінія переходу у верхню частину схилу

Середня і нижня частина схилу

Водорегулююча, протиерозійна

Лінія переходу середньої частини схилу в нижню

Прямий профіль водозборів

Вододільне плато і верхня частина схилу

Вітрозахисна, снігорозподільча

Лінія переходу у верхню частину схилу

Середня частина схилу

Водорегулююча

Середина схилу

Нижня частина схилу

Протиерозійна, зволожувальна

Перехід схилу в берег гідрографічної сітки

Увігнутий профіль водозборів

Вододільне плато і верхня частина схилу

Водорегулююча (головна), вітроза­хисна, снігозатримуюча (допоміжні)

Суцільні або вибіркові насадження

Середня частина схилу

Водорегулююча з одночасним кольматуванням

Перехід схилу в делювіальний шлейф

Нижня частина схилу

Протиерозійна

Перехід у берег гідрографічної сітки

Складний профіль водозборів

Вододільне плато і верхня частина схилу

Вітрозахисна, снігорозподільча

Як правило, умови для розміщення відсутні

Середня частина схилу

Водорегулююча, протиерозійний, вітрозахисний

Різкий перехід в середню частину схилу

Нижня частина схилу

Водорегулююча з одночасним кольматуванням

Перехід середньої частини в делювіальний шлейф



СУЧАСНА ЛАНДШАФТНА СТРУКТУРА ДОЛИНИ ПІВДЕННОГО БУГУ
Тарановська О.О., магістрантка

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна

Науковий керівник: к.г.н., доцент Воловик В.М.
Річкові долини займають чільне місце в структурі ландшафтів і житті людини. Це зумовлено своєрідністю гідрокліматичних умов, динамічністю процесів, різноманітністю флори і фауни, значною продуктивністю ґрунтового покриву. Для вивчення цих наукових проблем у якості натурної ділянки обрано долину Південного Бугу, водозбірний басейн якого найбільший з усіх, повністю розташованих в межах України. Ландшафти річкової долини були змінені під впливом антропогенного чинника.

Історико-ландшафтознавчий аналіз показав, що в формуванні та розвитку антропогенних ландшафтів річкової долини Південного Бугу можна виділити п’ять етапів: 1) початковий (до кінця ХІV ст.), 2) ранній (ХV ст. – XVIII ст.); 3) новий (ХІХ ст. – 1944 р.); 4) новітній (1945 р. – до початку 90-х років ХХ ст.); 5) сучасний (кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Упродовж початкового етапу докорінно були змінені окремі ділянки річищ та заплав. Під час раннього та нового етапів формування антропогенних ландшафтів здійснювалося за рахунок млинарства на річках, розвитку малої гідроенергетики та руйнування ЛІС внаслідок військових дій. Найінтенсивнішим етапом освоєння річкової долини був новітній, у результаті якого був збудований каскад південнобузьких водосховищ. Сучасний етап характеризується зменшенням антропогенного навантаження та формуванням значних площ водно-болотних ландшафтів. У сучасній ландшафтній структурі заплави Південного Бугу переважають ландшафтні комплекси антропогенного генезису. Фрагментарні рештки натуральних ландшафтів представлені луками на поверхнях прируслових валів та центральної частини заплави, вільхово-вербовими лісами й старицями, які приурочені до притерасних понижень.

Сучасний стан заповідання територій у долині Південного Бугу знаходиться на низькому рівні. Оптимізацію ан­тропогенних ландшафтів річкової долини можна провести за рахунок виявлення змінених ландшафтів, розробки перс­пек­тивних планів їх подальшого функціонування та формування єдиної мережі природоохоронних об’єктів і територій.
ОСОБЛИВОСТІ БІОГЕННОГО РЕЛЬЄФУ В МЕЖАХ БАСЕЙНУ РІЧКИ УДАЙ
Федірко С.С., студ. IV курсу

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, м. Ніжин, Чернігівська обл., Україна

Науковий керівник: доц. Філоненко Ю.М.
Придніпровською низовиною тече одна з річок України — річка Удай. У межах території її басейну мають місце різні типи морфоскульптури. Досить широко тут представлені й біогенні форми рельєфу.

Вони являють собою форми земної поверхні, що утворилися внаслідок життєдіяльності організмів. Біота як агент рельєфоутворення являє собою поєднання надзвичайно різноманітних організмів — мікробів, рослин, грибів і тварин, які широким спектром представлені на узбережжі річки Удай.

Біогенний фактор відіграє величезну роль у формуванні рельєфу. Серед біогенних форм рельєфу, що зустрічаються на території басейну річки Удай, мають місце такі, які створені живими організмами або утворилися в результаті накопичення продуктів метаболізму (обміну речовин) чи некромасси (відмерлої маси). Фітогенні форми — форми рельєфу, створені за рахунок життєдіяльності рослин, а зоогенні — за рахунок діяльності тварин.

Серед фітогенних форм рельєфу в басейні річки Удай можемо бачити купини, зокрема у верхній та середній її течії, де широко розповсюджені болотні масиви. Розглядаючи будову купин, можна зазначити, що кілька верхніх сантиметрів (2-4 см) складає свіжа дернина. Нижче залягає шар, що представляє собою переплетення коренів трав'янистих рослин з більш-менш слабо розкладеними рослинними залишками. Фактично речовина цього шару перебуває на стадії гуміфікації і є всі підстави вважати, що цей шар перебуває на першій стадії формування торфу.

Купини, як суто акумулятивні фітогенні форми рельєфу, виділяються на загальному фоні поверхні болотного масиву. Зниження між ними мають зазвичай не денудаційний характер.

Переважна більшість досліджуваних нами купин поблизу річки Удай мають в плані округлу, нерідко овальну, іноді прямокутну форму. Їх висота на поверхнено заболочених ділянках складає від одного до 15.

В основному на лівому березі у верхній течії Удаю зустрічається такий тип фітогенного рельєфу як сітчастий пасмово-мочажинний рельєф, де вузькі пасма зливаються між собою, утворюючи ніби нерівномірну мережу з мочажин у її петлях. В інших випадках мережу утворюють мочажини, а в петлях розташовуються підвищення мікрорельєфу. Паралельність елементів рельєфу не спостерігається. Навіть попри те, що досліджені мікроформи є витягнутими, вони створюють в плані хаотичну картину.

Слід також відзначити, що на відміну від погорбованого (купинного) мікрорельєфу, досить близького за морфологією, мочажини нерідко мають денудаційний генезис, а підвищення пасом над поверхнею мочажин становить переважно від 15 до 30 см.

Узбережжя річки заросле рідкісними низькими травами — пухівкою, шейхцерією тощо. Внаслідок повільного наростання цих рослин ділянки, зайняті ними, знаходяться на нижчому гіпсометричному рівні ніж сусідні. Вони ніби "обганяються" сусідніми ділянками, покритими сфагнумом.

У межах басейну річки Удай на руслові процеси та рельєф барегів впливають також мешканці водойм. Так бобри будуючи греблі, змінюють гідрологічний режим річки і її приток, а також геоморфологічні процеси в руслах річок. Через підгачування річок на ділянках вище бобрових гребель формуються заболочені заплави.

Утворенню біогенного рельєфу в межах досліджуваної території сприяють також і риючі тварини, які в до­стат­ній кількості зустрічаються в басейні Удаю. В результаті викидів землі вони створюють кротовини, рідше ховра­шини та байбачини — горбки до метра заввишки. Дещо схожі форми рельєфу створюють і борсуки з лисицями.

Варто відзначити, що тварини й рослини здійснюють руйнівну роботу, яка часто виявляється набагато різноманітнішою і складнішою, ніж аналогічна діяльність різних агентів неживої природи (вітру, води тощо). Часто це стає причиною великої різноманітності додатніх та від’ємних форм рельєфу. Можна, наприклад, вказати на мурашники, купини-ховрашини, що являють собою викиди грунту з нір. Можна стверджувати, що фактично паралельно формуються додатні форми рельєфу (купини) і від’ємні (нори).


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВОДОСХОВИЩ ПОДІЛЛЯ
Хаєцький А.Г., студ. IV курсу

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна, е- mail: gs_khaetsky@ukr.net

Науковий керівник: доц. Хаєцький Г.С.
Серед водойм антропогенного походження і його найяскравішими представниками є водосховища, які займають чільне місце в структурі водних антропогенних ландшафтів Поділля. Розходжень у визначенні поняття «водосховище» у різних авторів майже немає. Так, С.Л. Вендров і К.М. Д’яконов стверджують, що водосховищем називають штучно створені водойми або натуральні озера з режимом, який регулюється людиною (Вендров, 1976). За визначенням В.М. Михайлова і А.Д. Добровольського, водосховища – це антропогенні водойми, створені для накопичення і подальшого використання води та регулювання стоку (Михайлов, Добровольский, 1991).

Основним показником водосховища, що відрізняє його від натуральної водойми, показником обов’язковим, є можливість регулювання витрати води з водосховища та підтримування його сталого режиму (Вендров, 1976).

До водосховищ відносять водойми з регульованим корисним об’ємом води більше 1 млн. м3. Водосховища, як правило, створюються в долинах річок, струмків. В залежності від висоти греблі та форми дна водосховище може займати різну за площею територію як в межах річкової долини, так і на вододілах. Також водосховища можуть створюватись і шляхом спорудження котловану (Вендров, 1976) .

Суттєвими ознаками водосховищ є такі:

1. Водосховища — об’єкти, що регулюються людиною, але вони зазнають також і значного впливу природних чинників, тому як об’єкти вивчення, використання та управління ці антропогенні водойми займають проміжне місце між «чисто технічними» і «чисто натуральними» утвореннями.

2. Водосховища впливають на довкілля, спричинюючи зміни природних і господарських умов на прилеглих територіях, призводячи як до позитивних так і негативних наслідків.

3. Водосховищам відповідає особлива система процесів, що проходять в самій водоймі — гідрологічних, гідрофізичних, гідрохімічних та гідробіологічних.

4. Водосховища інтенсивно використовуються людиною у різних галузях господарства.

5. Для водосховищ характерна надзвичайно висока динамічність розвитку та еволюції (Авакян, Салтанкин, Широков, 1987).

Сучасні дослідження всебічно характеризують внутрішній режим та особливості формування водосховищ в різних фізико-географічних умовах. Але підхід до вивчення й оцінки наслідків їх спорудження і сьогодні залишається здебільше емпіричним. Це пояснюється рядом об’єктивних і суб’єктивних причин. Об’єктивна причина – «молодість» водойм, суб’єктивна — формальне віднесення їх до схожих об’єктів — озер.

Відомо, що властивості водних об’єктів, характер процесів в них та взаємодію з оточуючим середовищем не можна розглядати, не беручи до уваги їх генезис. Генетичні особливості та місце водосховищ серед інших водних об’єктів суходолу повинні бути прийняті як основні при розробці теорії, що відображає походження та специфіку цих водойм. Водосховища — нові водні об’єкти, властивості яких не можна вважати поєднанням натуральних об’єктів — водотоків та водойм. Це якісно новий об’єкт з якісно новими властивостями та режимом, з новими умовами формування (Матарзин, Богословский, Мацкевич, 1997).

Найперше, що зазнає змін при створенні та розвитку водосховищ, це береги й днище. Виділяють такі основні умови їх переформування:

1. Геоморфологічні умови котловини водосховища: історія і шлях розвитку рельєфу, вік рельєфу, морфологія котловини, характер розподілу сучасних рельєфоутворюючих процесів.

2. Геологічна будова котловини, літологічний склад і фізико-механічні властивості гірських порід, стан вивітреності, умови залягання тощо.

3. Гідрологічні умови, що визначають внутрішньоводойменні процеси (гідродинаміку, гідрофізику, гідрохімію, гідробіологію, гідроекологію).

4. Ландшафтні й кліматичні умови, які визначають характер формування стоку і ерозійні процеси на всій водозбірній території. Це впливає на характер прояву процесів формування берегів і ложа водосховища: хвилеві абразійно-акумулятивні процеси в береговій зоні, замулювання ложа та його заростання; експлуатаційний режим водосховища і коливання рівня води; господарська діяльність людини на водозборі; течії і рух наносів вздовж берега; діяльність ґрунтових вод; ерозійні процеси на водозборі; схилові процеси в котловині (обвали, зсуви, осипи, опливини тощо); вивітрювання; вітрова ерозія (Богословский, Матарзин, 1981).

Динаміка біологічних процесів на ранній стадії розвитку залежить від режиму водосховища, водообміну та його розташування. Результатом ранньої стадії розвитку є також формування стійких парадинамічних зв’язків між водосховищем і суміжними ландшафтами. Свій прояв вони знаходять у смугах геоморфологічного, гідрологічного і кліматичного впливів, досить детально вивчених на прикладі водосховищ Дніпра, Дністра, частково Південного Бугу (Денисик, 1998, Хаєцький 2007).

В зрілу стадію розвитку більшість водосховищ Поділля вступили на початку 70-х років. Річна амплітуда коливань рівня води водосховищ Південного Бугу в зв’язку з припиненням експлуатації гідроелектростанцій не перевищує 0,5-1 м (Денисик, 1998). Для цієї стадії притаманний спокійний еволюційний розвиток водосховищ. Уповільнення геоморфологічних процесів характеризується припиненням формування берегів і ложа водосховищ, створенням стійких угруповань водно-болотної рослинності та тваринного світу.



ДО ПАЛІНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ ПИЛКОВОГО ОПАДУ У ЛІСОСТЕПОВІЙ ЗОНІ УКРАЇНИ
Юрченко Т.І., студ. VI курсу

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна,

e-mail: Aramant@ukr.net

Науковий керівник: проф. Герасименко Н.П.


Для правильної інтерпретації палеопаліноспектрів необхідним є вивчення сучасного пилкового опаду рослин у різних ландшафтних зонах. З цією метою в рамках міжнародної програми пилкового моніторингу було досліджено особливості формування сучасних паліноспектрів в межах східної частини лісостепової зони (на прикладі пилкової станції Трубівщина, Київська область). Дослідження пилкового опаду виконувалось щомісячно з квітня по листопад 2010 року. Пости спостережень знаходяться у трьох різних екотопах: в лісі, на узліссі та луці. Пилковий склад проб показано на рис. 1. Сума пилку деревних порід позначена AP (arboreal pollen), а трав’янистих рослин – NAP (non-arboreal pollen).

У першій пилковій пастці, розташованій на узліссі, з середини весни пилковий опад характеризується переважанням АР (>50%). Спочатку спостерігається значний вміст пилку сосни, вільхи, берези, незначна кількість ялини. Якісний склад NAP відносно бідний. Найбільше пилку родини Asteraceae (5%), менше представлені Lamiaceae, Plantaginaceae, Primulaceae та Urtica (3%). Серед спор в невеликій кількості присутні мохи і папороті. В травні зменшується вміст АР (40%). З`являється пилок дуба, спостерігається незначна участь паліноморф берези (1%) та вільхи (3%). В складі трав з`являються злаки, осокові, а серед різнотрав’я — капустяні, розові, зонтичні.

Влітку спостерігається значне зменшення вмісту АР. В червні в невеликій кількості спостерігається пилок сосни, вільхи, берези, дуба. В липні з`являється пилок липи, вміст пилку сосни є незначним. В серпні АР представлений лише сосною. NAP влітку характеризується різким збільшенням кількості пилку кропиви. В червні спостерігається збільшення злаків та культурних злаків, осокових, капустяних, розових. Пилковий опад липня-серпня характеризується збільшенням вмісту паліноморф айстрових, цикорієвих та ксерофітів (лободових, полину). Склад різнотрав`я характеризується присутністю Apiaceae, Rubiaceae, Violaceae, Boraginaceae. З’являються Fabaceae, Polygonaceae, Thalictrum sp., а з водних рослин — рогіз. Вміст спор мохів і папоротей незначний.

В осінній період за рахунок зменшення ролі NAP зростає кількість пилку деревних порід, особливо сосни. Вагомий вміст пилку ксерофітів та айстрових. Кількість спор мохів і папоротей залишається невеликою.

У другій пилковій пастці, розташованій в лісі, у весняний період спостерігається велика кількість пилку дерев (близько 70%), серед яких найбільше сосни, вільхи, берези, присутня ялина. В травні з’являється пилок дуба. Серед NAP найбільше розових та губоцвітих, меншу кількість становлять злаки, осокові. Вміст спор грибів і папоротей мізерний.

Влітку пилковий опад характеризується зменшенням кількості АР, але багатшим його родовим складом. З’являється пилок липи, клена, дуба. Чагарникова рослинність представлена переважно пилком родини Malaceae. На початку літа в складі трав переважали розові, бобові, капустяні. В липні-серпні збільшується участь пилку родин Lamiaceae, Plantaginaceae, Apiaceae. Порівняно з попередньою пасткою дуже мало ксерофітів і цикорієвих, дещо менша кількість кропиви. Присутні спори мохів і папоротей.

Восени в складі АР присутні тільки сосна і вільха. Спостерігається збільшення ролі пилку ксерофітів: лободових, айстрових, цикорієвих, полину, хоча абсолютна кількість їх пилку нижча, ніж в попередньому зразку. Різко скорочується участь паліноморф кропиви. Спостерігається вищий вміст спор мохів і папоротей.

У третій пилковій пастці, розташованій на заплавній луці, пилковий опад за весняний період характеризується переважанням АР, особливо сосни, вільхи, берези, присутня ялина. В порівняні з попередніми зразками відсутній пилок широколистяних порід, який відзначається низькою летючістю. NAP, як і в попередніх пастках, характеризується бідним якісним складом: в невеликій кількості спостерігаються представники родин Poaceae, Rosaceae, Lamiaceae, Asteraceae тощо. Низьким є вміст спор мохів і папоротей.

В літній період збільшується вміст NAP. Спочатку було багато злаків, а потім зросла кількість пилку айстрових. З’являютьться паліноморфи Boraginaceae, Apiaceae, Silenaceae, Lithraceae, Thalictrum. Присутні ксерофіти. В порівнянні з іншими пастками максимальною є кількість пилку кропиви. Водні рослини представлені пилком рогозу.

Восени в складі АР спостерігаються сосна і вільха. Пилок трав характеризується бідним кількісним і якісним складом, хоча збільшується в порівнянні з попереднім зразком вміст пилку лободових, айстрових, цикорієвих, полину. Скорочується участь кропиви. Спори мохів і папоротей майже відсутні.

Склад пилкових проб за квітень-листопад відрізняється у відповідності із відмінами у сезонності цвітіння рослин. У всіх весняних зразках спостерігається вищий вміст пилку дерев, а в літніх — трав. У пробах за осінній період найбільше пилку тих рослин, які пізно квітнуть, або тих, які завдяки летючості їх пилкових зерен, довгий час залишаються у повітрі.





ТУРИСТИЧНО-КРАЄЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Каталог: bitstream -> NAU -> 19002
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка