Vii всеукраїнської студентської наукової конференції „сучасні проблеми природничих наук”


ПРИРОДНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ



Сторінка16/18
Дата конвертації20.11.2018
Розмір7.81 Mb.
#65170
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

ПРИРОДНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Брижата О.С., студ. IV курсу

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань, Черкаська обл., Україна, e-mail: izolda109@mail.ru

Науковий керівник: к.г.н. Кравцова І.В
На сучасному етапі розвитку суспільства,туристсько-рекреаційна діяльність як масове соціально-економічне явище перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Масштаби та результативність цієї діяльності залежить від багатьох факторів, і провідне місце серед них займає наявність потужного рекреаційного потенціалу в регіонах. Рекреаційні ресурси виступають передумовою формування та ефективного функціонування відповідних територіально-рекреаційних комплексів (Чернова, 2009).

Важливою складовою рекреаційних ресурсів є природні ресурси, до складу яких входять ландшафти, компоненти природи, які використовують у сфері рекреації та туризму (Фоменко, 2007). Тож метою роботи є вивчення природних ресурсів Вінницької області з перспективою їх використання в рекреаційній діяльності регіону.

Одним з факторів, що визначає ступінь придатності території для рекреаційної діяльності, є рельєф. Особливе значення у формуванні рельєфу мала і має діяльність річок. Тому сучасна поверхня області — це хвиляста, подекуди горбиста рівнина. Південна і центральна частини Вінницької області лежать у межах Подільської, а північна — Придніпровської височин. Вінницьке Придністров’я — це своєрідна «гірська країна». Тут Подільське плато має нахил вбік Дністра і відзначається великою розчленованістю річками на окремі пасма. Для Придністров’я характерні цікаві форми вивітрювання. Все це створює можливості для організації зимових видів відпочинку, навчальних та пізнавальних екскурсій. Побужжя значно менше розчленоване долинами річок. Кристалічні породи тут перекриті шаром антропогенових відкладів, тому виходять на поверхню в долинах річок, утворюючи пороги. Ці території сприятливі для розвитку водного туризму (Денисик, Жовнір, 2004).

Кліматичні особливості області також сприяють створенню клімато-терапевтичних закладів та проведенню відпочинку та оздоровлення з використанням кліматичних ресурсів. За температурним режимом та режимом зволоження клімат Вінницької області є помірно-континентальним. Середня місячна температура січня в області змінюється від 6,0ºС до 4,3ºС. Середня тривалість зими області складає 110 днів. Важливою характеристикою кліматичних умов холодного періоду є наявність снігового покриву, що є сприятливим для зимових видів відпочинку.

Середня місячна температура липня коливається від +18,5ºС до +20,6ºС. Середня тривалість літнього періоду становить в області 111 днів. Одним з основних видів рекреаційної діяльності влітку є купально-пляжний відпочинок, тривалість якого в області коливається від 95 до 110 днів, що відповідає оптимальним для рекреаційних цілей параметрам цього показника (Іщук, Чернова, 2002).

Ґрунтовий покрив області характеризується значною строкатістю та різноманітністю. Найбільш поширеними ґрунтами є сірі лісові — 50,5% та чорноземи — 42,1%, невеликі площі займають лучні, мочаристі і мочарні та інші (Денисик, Жовнір, 2004). З ґрунтовим покривом Вінниччини пов’язане формування родовищ лікувальних грязей, які можна використовувати в санаторно-курортному господарстві області.

Потенційно придатними для рекреації є лісові та лучні території. Серед районів області, порівняно великою часткою земель оздоровчого та рекреаційного призначення виділяються Вінницький, Крижопільський, Хмільницький райони. Найбільше земель, потенційно придатних для рекреаційного використання мають Жмеринський, Немирівський, Тульчинський, Погребищенський, Чечельницький райони.

Вінницька область має досить густу мережу річок, що представлена річковими системами Південного Бугу, Дністра і Дніпра. З середніх річок тут протікає Соб, Гірський Тікич, Мурафа, Рось. Значна кількість водних ресурсів області акумулюється в водосховищах і ставках. Озерна Вінниччині практично немає, тому що значна тренованість територіїне сприяє їх утворенню. Майже всі водні об’єкти, особливо малі річки області, можна використовувати для комплексно-купального, оздоровчого та мисливсько-рибальського відпочинку населення (Денисик, Жовнір, 2004).

Вінниччина багата якісними мінеральними та прісними підземними водами. Найбільш поширеним на території області є водоносний комплекс в тріщинуватій зоні кристалічних порід докембрію і продуктів їх вивітрювання. До окремих специфічних зон в породах кристалічного фундаменту приурочені поклади мінеральних радонових вод. На території області розвідано та враховано державним балансом Хмільницьке родовище мінеральних лікувальних радонових вод, родовище столових вод «Регіна», 17 родовищ прісних вод. Розвідується Немирівське родовище мінеральних радонових вод, Бронницьке мінеральної лікувально-столової води, декількародовищ столових вод.

Об’єкти природо-охоронного фонду, за винятком заповідників, теж складають рекреаційний потенціал області. Адже крім свого основного призначення — збереження і відтворення природного фонду, вони виконують і рекреаційні функції, особливо, як передумова для розвитку екологічного туризму. Загалом території і об’єкти природно-заповідного фонду Вінниччини займають 23878,67 га, що складає лише 0,78% від площі області. Це один з найнижчих показників заповідності в Україні (Екологічний паспорт району, 2007).

Проаналізувавши природно-ресурсний потенціал Вінницької області можна з упевненістю стверджувати про можливість розвитку потужного територіально-рекреаційного комплексу. З метою подальшої охорони природних місцевостей необхідно збільшувати кількість природно-заповідних об’єктів, оскільки на сьогодні більшість пам’яток не включені до туристських маршрутів і не задіяні в туристичному процесі. Таким чином, одним з найактуальніших завдань сьогодення є збереження та повноцінне використання природних ресурсів регіону.


АТТРАКТИВНІСТЬ СКЕЛЬНИХ МОНАСТИРІВ ПОДІЛЛЯ
Гнатишина Л.В., студ. IV курсу

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна

Науковий керівник: к.г.н., ст. викл. Чернова Г.В.
Наш православний християнський народ протягом своєї багатовікової історії створив чимало неповторних пам'яток історії та культури — церков, скитів, монастирів.

Завдяки сприятливим природним умовам Середнє Подністров'я з давніх-давен було заселене людьми, які по собі залишали різноманітні предмети матеріальної культури, багато з яких нині можна оцінити як археологічні, архітектурні, чи інші історичні пам'ятки. До одних з таких пам'яток належать скельні монастирі, які безперечно є привабливими (аттрактивними) культовими спорудами. Вони розмістилися в урвищах обох берегів Дністра.

Вибір місця для майбутнього скельного монастиря був не випадковим і залежав від ряду факторів, не останнє місце серед яких належало факторам геологічним.

В середній течії Дністра найкраще збереглися і, одночасно, найбільш відомими є Бакотський, Непоротівський та Лядовський скельні чоловічі монастирі. Менш відомими і майже не дослідженими є Сокілецький та Субочський монастирі. Існує також близько десятка печер чи їх залишків, культове призначення яких цілком доведене (Печерні монастирі Поділля, 1996). Невідомо скільки таких утворень було знищено в результаті природних обвалів, навмисних чи випадкових людських діянь.

Лядовський Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир знаходиться на південно-західній околиці села Лядова, що у Могилів-Подільському районі Вінницької області. Розмістився монастир в лівому береговому схилі Дністра за 0,5 км нижче устя р. Лядови.

У порівнянні з іншими скельними монастирями, культурно-історичне значення Лядовського монастиря, здається, найбільш дослідженим, особливо після виходу книги В.В.Давиденка «Монастир» (Давиденко, 2005). В цьому, без перебільшення, фундаментальному дослідженні автор не лише торкається історичної оцінки діяльності Лядовського монастиря, але й глибоко аналізує тогочасну суспільно-політичну ситуацію, яка визначала долю і самого монастиря, і долю нашого народу.

Протягом віків Лядівський монастир зазнав розквіту і занепаду, не раз перебудовувався, підкоряючись вимогам часу. І все ж зберіг неповторний унікальний стиль, по праву вважаючись перлиною серед пам'ятників старовини. Монастир у Лядові належить до історичних пам'яток України, а отже, його відродження також повинно відбуватись під опікою держави.

Уже сьогодні інтерес до монастиря величезний. І в дні храмових свят він переживає справжнє паломництво. Напевно, саме про такі місця кажуть: намолене і благодатне. Душа відчуває і вбирає цю благидать буквально з перших хвилин, тому сама поїздка сюди — вже велике полегшення і радість для наших змучених душ.

Відвідувачів вражали цілісність давньої архітектури і ландшафту, поєднання Природи і Духу. При великій Усікновенській церкві у 1827-1841 рр. велась книга відвідувань, так звана «ономатика», із записами російською та польською мовами в хронологічному порядку (на жаль, вона не збереглась). Чимало світських осіб бажали позначити своє перебування чи записом в «ономатиці», чи іменем на скелі: графи Воронцов, Сапєга, Потоцький, Чацький, генерал-ад’ютант Нейдгарт (1829), Василій Чорторийський з дружиною (7 травня 1839 р.) (Горбняк, 2004).

Бакотський Свято-Михайлівський печерний чоловічий монастир знаходиться за 3 км на захід від с. Гораївка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області в урочищі Монастирисько. Розмістився монастир в середині Білої гори, що 120-метровим уступом височить над гладінню Бакотської затоки Дністровського водосховища. Дістатися до нього зараз — проблема з нелегких за відсутності власного транспортного засобу.

Монастир стоїть у мальовничому місці на схилах Білої гори, на висоті 80 м понад Дністром. Складається він із низки скельних келій, розташованих на різній висоті та погребальних ніш. З тераси монастиря відкривається чудова панорама берегів Дністра. Під час розкопок тут було відкрито залишки печерних келій та монастирської церкви. Відкопано було три печери довжиною 8,5 м, 6 м та 10 м. Нині територія монастиря знаходиться в межах Національного природного парку «Подільські Товтри» (Винокур, Горішній,1994).

Лише з 1993 року почалося відродження традицій та духовного служіння у Бакотському монастирі. Щороку, на Свято Маковея, на честь семи святих мучеників Маковеїв, або на перший Спас (14 серпня), тут у монастирі, при великій кількості віруючих проходять святкові богослужіння.

Отож, скельні монастирі Поділля є унікальними пам’ятками культури нашого народу, складно переоцінити аттрактивність цих культових «споруд», саме їх розміщення на берегах Дністра завжди буде приваблювати не лише людей релігійних, але й звичайних туристів, дивуючи й захоплюючи їх своєю загадковістю та незвичною величністю.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРКІВ-ПАМЯТОК САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Кирилюк І.Л., магістрант

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна,

e-mail:IrishaKRLK@rambler.ru

Науковий керівник: доц. Стефанков Л.І.


Однією із складових частин біологічного різноманіття сільської території є парки-пам’ятки природи садово-паркового мистецтва різних рівнів. Але вони поки що слабо використовуються в туристичній галузі окремих регіонів. Не є винятком із цього правила і територія Хмельницької області.

Дослідженням парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Хмельниччини присвячено цілий ряд публікацій. В першу чергу це матеріали науково-практичної конференції, яка відбулася в селі Самчики Старокостянтинівського району і була присвячена 200-річчю закладання місцевого парку. Крім того в 2008 році вийшла в світ монографія «Заповідні перлини Хмельниччини», під загальною редакцією Т.Л.Андрієнко, де на високому науковому рівні дано опис і парків-пам’яток природи садово-паркового мистецтва. Разом з тим необхідно констатувати, що в них майже немає аналізу перспектив їх використання для потреб агро- та екотуризму. Але реалії сьогодення вимагають нагального вирішення цієї проблеми (Геренчук, 1980).

В Хмельницькій області станом на 1 січня 2012 року нараховується 8 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва державного значення. Вони займають 180,1 га., що становить 1,8% до площі заповідних територій і 0,9% до загальної площі області.

До пам’яток садово-паркового мистецтва державного значення відносяться такі парки: Антонівський (Красилівський район), Полонський, Новоселицький (Полонський район), Новоселицький (Старокостянтинівський район), Самчиківський (Староконстянтинівський район), Голозубинецький (Дунаєвецький район), Малієвецький (Дунаєвецький район), Михайлівський (Дунаєвецький район). Дамо їм коротку характеристику.

Найкрасивішим та найбільш відвідуваним в області є Самчиківський парк. Палацово-парковий ансамбль «Самчики» — один із найкращих в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва. Його популярність в тому, що забудова тут збереглася практично такою, якою вона склалась на кінець 18 – початок 19 століть. Спочатку парк формувався у двох традиційних стилях: регулярному (французькому) і ландшафтному (англійському). На початку ХХІ ст. в парку збереглися два невеличких сквери регулярного стилю.

У Самчиківському парку зростає понад 100 видів, різновидностей і форм деревно-кущової рослинності. Серед них екзохорда Альберта, катальпа овальна, оцтове дерево, горіх Зібольда, липа маньчжурська, тополя бальзамічна, софора японська, платан східний, ялина канадська, Енгельмана, сосна Веймутова і чорна, яловець віргінський та козачий, туя пірамідальна, черемха віргінська. Є тут бархат (оксамит) амурський та єдині в області два дерева берези вишневої віком до 80 років (Повознюк, 1997).

Відносно добре зберігся Антонівський парк, що розташований в смт. Антоніни Красилівського району. Він був заснований на початку XIX ст в ландшафтному стилі та має площу 17 га. Сьогодні парк розбитий на сім основних алей: ялини звичайної, туї, липи, горобини звичайної, клена гостролистого, берези та верби плакучої. Вони обсаджені чагарником із свидини, бірючини, вишні магалебської (антипки). У парку понад 60 порід дерев та кущів. Більшість з них – місцеві породи: дуб звичайний, ясен звичайний, береза, клен татарський, клен-явір, верба, тополя, липа, граб, бук північний, вільха чорна, сосна звичайна. З екзотів ростуть сосна Веймутова, горіх Зібольда, ведмежий, волоський, оцтове дерево, катальпа, тис ягідний, форзиція, ялиця Нордмана (кавказька), ялина срібляста, туя золотиста, гіркокаштан звичайний, акація біла (Андрієнко, 2006).

На сьогоднішній день парк уже частково використовується як складова частина екотуризму. Зокрема тут часто проводяться екологічні екскурсії для учнів району. З розвитком сільського зеленого туризму тут необхідно обладнати екологічні стежки, які б охоплювали не тільки територію парку але і заплаву та русло річки Ікопоть. Це дасть можливість додатково залучити туристів а виручені кошти використати на подальший благоустрій парку.

Цікавим для розвитку різних видів туризму є поєднання 2 парків які розміщені на відстані 1,5 км один від другого на березі річки Хомори в Полонському районі. Це Полонський (Забелінський) і Новоселицький (Великоновоселицький) парки. Перший з них має площу 37, а другий 10 га. Обидва вони розташовані на переходові Подільської височини до рівнини Малого Полісся і поєднують в собі елементи обох структур.

У Полонському парку росте близько 50 видів дерев. Цікавими серед них є ялина колюча, в’яз низький, клен Траутфеттера, липа американська, тополі біла та белінська, ясен пухнастий, сніжноягідник білий, бузок звичайний тощо.

Характерною ознакою Новеселицького парку є те, що тут зростає декілька десятків дубів-велетнів з діаметром стовбура понад 1 м (максимальний — 144 см.), висота цих дерев — близько 27 м, вік — 200-300 років. Їх наявність у цій частині парку свідчать про те, що він був закладений на місці діброви.

Ці два парки поки-що практично не використовуються для агро та екотуризму. Не дивлячись на те, що обидва парки розташовані на магістральному автошляху Новоград-Волинський — Кам’янець-Подільський, лише зрідка якийсь турист загляне сюди. Причина — зовсім не розвинутий сільський зелений туризм і практично повна відсутність інформації про ці два чудові парки, які ж до того ще добре збереглися.

На околиці с. Новоселиця Старокостянтинівського району наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на базі природного лісу було закладено парк площею 44,5 га. Тому його основу складають місцеві широколистяні породи: дуб черешчатий, граб, липа, ясен, вільха та ін. Хвилястий рельєф місцевості надає йому своєрідної краси. У композиції пейзажу значне місце займають вічнозелені хвойні породи дерев, серед яких переважають сосни та ялини (Матеріали науково-практичної конференції, 2002). Завдяки цьому парк декоративний як влітку, так і зимою. З північно-східного боку він оточений системою ставків, які дають йому свіжість. З селом парк сполучає каштанова та липова алеї.

Голозубинецький парк, який має площу 21 га, розташований на південно-західному схилі гори біля с. Голозубинців Дунаєвецького району. За літературними джерелами парк був закладений у середині XVIII ст. Сьогодні тут нараховується понад 30 порід дерев і кущів. Поряд з місцевими породами в ньому зростають і такі екзоти як: горіх чорний, клен сріблястий (форма розсіченолиста), клен американський строкатолистий, сосна кримська, смерека біла, модрина європейська .

Старовинний Малієвецький ландшафтний парк розташований над річкою Ушицею в с. Малієвцях Дунаєвецького району. На території парку до сьогодні збереглися білосніжний палац з тесаного пісковику зі скульптурним декором, водоспад та фонтани «Білі лебеді» і «Левина паща», а також виблискують сріблом плеса двох ставків.

У насадженнях Малієвецького парку переважають породи дерев віком 100 і більше років – дуби, липи, ясени, клени, буки, каштани. Поодиноко ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, ялиця сибірська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. З кущів — яловець звичайний та віргінський, глід, жимолость татарська, сніжна ягода та ін (Горай, 1997).

Одним з найкрасивіших і найбагатших у дендрологічному відношенні парків області є Михайлівський парк того ж Дунаєвецького району. Закладений він в другій половині XIX ст. Загальна площа парку сьогодні становить 15 га.

Серед дерев і кущів парку звертає на себе увагу найбільший в області екземпляр гінкго дволопатевого. Крім того, тут зростають сосна Веймутова і чорна, модрина, псевдотсуга, бархат амурський, бук північний, платан східний, дуб каштанолистий та пірамідальний віком 90-100 років. Цікавими для туристів є біогрупи кленів (татарський, гостролистий, зеленокорий, польовий, явір) та горіхів (волоський, чорний, ведмежий). Своєрідної декоративності надає паркові платан східний.

Всі ці 3 парки значно активніше, ніж описані раніше парки, використовуються в туристичній галузі. Цьому сприяють значно більша їх пропаганда, особливо в Інтернет виданнях, близька їх розташованість до НПП «Подільські Товтри» та порівняно значний розвиток сільського зеленого туризму в цій частині області.

Таким чином можна стверджувати, що парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва державного значення на території Хмельниччини збереглися відносно добре. Їх необхідно активніше залучати до використання в туризмі, зокрема для краєзнавчих екскурсій, проведення уроків під відкритим небом з географії та біології, а також як важливу складову частину сільського зеленого туризму.


СЕРЕДНЄ ПРИДНІСТЕР’Я — УНІКАЛЬНИЙ РЕГІОН ДЛЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ
Колесник Т.М., студ. V курсу

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна, e-mail: tatj.90@mail.ru

Науковий керівник: доц. Кирилюк Л.М.
Сьогодні туризм визначають як феномен ХХІ ст., що став невід’ємною складовою життя більшості людей світу і одним з провідних напрямів соціально-економічної діяльності. Нині Україна має всі передумови для швидкого й успішного розвитку туризму, як іноземного, так і внутрішнього. Проте на заваді цьому стоять певні проблеми, що тривалий час лишаються невирішеними та, відповідно, гальмують розвиток цієї сфери економіки, спонукаючи туристів частіше обирати іноземні місця відпочинку замість тих, що розміщені на території Батьківщини.

В останні роки швидкими темпами поряд із старими (традиційними) видами туризму поступово починають розвиватися і нові, поки що нетрадиційні види туризму. Вони розвиваються майже по всій території України. Одним з привабливих місць для їх розвитку є Середнє Придністер’я. Густа і глибока розчленованість поверхні, сполучення рис рівнинного (на міжріччях) та гірського (в долинах) рельєфу, існування ландшафтів різних центрів формування, багато геологічних розрізів, поширення карстових форм рельєфу, різноманітність рослинного та тваринного світу, про що свідчить велика кількість ендемічних і реліктових видів, генетичного матеріалу та лікарських і декоративних рослин, підкреслюють його неповторність. Крім того, Середнє Придністер’я є унікальним геологічним музеєм під відкритим небом (Динисик, 2007).

Все це впливає на розвиток різних видів нетрадиційного туризму. Найбільш поширеним є сільський зелений туризм, основою якого є рекреація та відпочинок туристів. Разом з тим вони мають можливість ознайомитися із сільським побутом, народними традиціями та промислами. Середнє Придністер’я має всі необхідні умови для розвитку даного виду туризму: низький рівень урбанізації, агропромисловий тип освоєння, мальовничі ландшафти, багату історію, неповторну природу та рекреаційні ресурси. Сільський туризм може здійснюватися як фермерами, так і приватними підприємцями, лісниками, що мають житла садибного типу зі всіма зручностями (Кирилюк, 2009).

Сьогодні у Середньому Придністер’ї розвиваються такі види сільського зеленого туризму:

агротуризм — вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов’язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері;

екотуризм — науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

Популярні і такі види активного відпочинку як польоти на повітряних кулях і дельтопланах. Зокрема у м. Кам’янець-Подільському проходить щорічний фестиваль повітряних куль. Тут кожного року проходять фестивалі «Terra Heroica» та «Битва Націй», де можна прогулятися на повітряній кулі.

«Terra Heroica» та «Битва Націй» — одне з наймасштабніших на території Східної Європи тематичних військово-історичних фестивалів. Гості фестивалю на власні очі мають можливість побачити справжні військові табори, муштри та побут армій 17-18 ст. Близько півтисячі воїнів сходяться в битві під стінами Старого замку на великій сцені, де спонтанно відтворюються сюжети 350 річної давнини — пишні бенкети, військові паради, робота ремісничих цехів та інші.

Також у Придністер’ї розвивається водний туризм. Річка Дністер та Дністерське водосховище придатні для проведення водних туристських походів як на розбірних, так і на надувних плавзасобах різних класів. Наприклад Дністерське водосховище має великий потенціал для розвитку дайвінгу — занурення під воду та розвитку водних лиж. Для сплаву по річці досить зручними і поширеними у використанні є катамарани, байдарки та каяки — невеликого розміру та ваги судна. Також можна розвивати і звичайні прогулянки на тихохідних катерах. Одночасно можна проводити різні тематичні екскурсії про флору та фауну даної місцевості, екскурсії по природоохоронних об’єктах та заповідних територіях.

У межах Середнього Придністер’я є всі необхідні умови для розвитку кінного туризму. Забути весь клопіт міського життя, зануритися у часи кочівних племен, відчути єднання з природою — всі ці відчуття дають мандрівникам кінні походи. Маршрути кінного туризму розроблені на людей з різним рівнем підготовки — ідеально підходять і для новачків і для тих, хто має досвід верхової їзди. Кінний туризм досить популярний сьогодні серед туристів.

Унікальність природи Середнього Придністер’я дає також можливість розвивати такі види нетрадиційного туризму як сноубординг та альпінізм. Сноубординг вид спорту, що полягає в спуску із засніжених схилів гір на спеціальному снаряді сноуборді. Перепад висот у Придністер’ї наближається до висот у гірській місцевості, тому при наявності снігового покриву тут можна розвивати даний вид туризму. Оскільки, часто, катання на сноуборді проходить на непідготовлених схилах і на великих швидкостях, для захисту від травм використовується різноманітна екіпіровка шоломи та інші види захисту суглобів, спини і рук.

Можна зробити висновок, що територія Середнього Придністер’я є одним з унікальних регіонів розвитку як традиційних, так і нетрадиційних видів туризму та має всі необхідні умови для подальшого їх розвитку.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Орлова В.Ф., студ. V курсу

Вінницький державний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна, е-mail: v.f.orlova@gmail.com

Науковий керівник: доц. Яцентюк Ю.В.
Вінницька область має досить великий туристично-рекреаційний потенціал. Але він є недостатньо вивчений. Його більш детальне дослідження дасть поштовх для розвитку туристичної галузі області, сприятиме відновленню та збереженню цінних історико-культурних пам'яток, ландшафтних комплексів, що в цілому матиме позитивний вплив на розвиток регіону.

Фізико-географічні та соціально економічні умови Вінницької області є сприятливими для розвитку туристичної галузі господарства (Денисик, 2008).

Вінниччина має унікальні передумови формування на ринкових засадах рекреаційно-туристичного комплексу, а саме: вигідне географічне положення; своєрідність краю, де збереглась висока культура господарювання, традиції і навики місцевого населення.

Станом на 01.01.2012 у Вінницькій області є 400 територій та об’єктів загальнодержавного та місцевого значення, які займають 51893,28 га, що становить 2, % від загальної площі: 45 заказників, серед них 18 державного значення, 213 пам'яток природи, в тому числі 8 державного значення, 33 заповідні урочища, 29 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, з яких 11 державного значення.

Серед природніх туристично-рекреаційних ресурсів варто звернути увагу на Дністровський каньйон, пороги на річці Південний Буг, які ще називають «Подільськими швейцаріями», печери Бортниці та Нагорян, кратер астероїда – Іллінецька астроблема в с. Лугова Іллінецького району історико-культурний комплекс «Гайдамацький Яр» в с. Буша Ямпілького району, що входить до номінації «Сім чудес Вінниччини» (http://muzey.vn.ua). Національний природній парк «Кармелюкове Поділля», регіональні ландшафтні парки: «Дністер»; «Мурафа»; «Середнє Побужжя».

Розвинута мережа автомобільних доріг та залізниць. Через область проходять автомобільні магістральні дороги: Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам’янка, Житомир-Могилів-Подільський. Регіональні дороги: Немирів-Ямпіль, Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне, Кременець-Біла Церква Бердичів-Хмільник-Літин, Немирів-Могилів-Подільський.

В перспективі через область будуть проходити транспортні коридори: Лісабон-Неаполь-Будапешт-Київ, Варшава-Одеса (“Балтійське море – Чорне море ”), також можна здійснювати авіа перельоти.

Наявні унікальні природні ресурси: мінеральні води, ліси, значні запаси підземних і поверхневих вод, інші корисні копалини індустріального значення.

Область володіє природним потенціалом для санаторно-курортного лікування. На базі радонових вод та родовища лікувального торфу створено курорт Хмільник, на базі мінеральних вод – курорт Немирів. В області діють 14 санаторіїв, у тому числі 7 дитячих, 9 санаторіїв-профілакторіїв, 3 будинки та 7 баз відпочинку, 30 дитячих таборів відпочинку (Центр Поділля Соціум).

В області під охорону держави взято біля 3,5 тис пам’яток. Це унікальні аpхеологiчнi пам’ятки тpипiльської культури, що існувала на теренах краю 5 тис. pокiв тому.

В місті Вінниця є музей-садиба та єдиний в Україні мавзолей Миколи Івановича Пирогова.

Визначною духовною пам’яткою pаннього сеpедньовiччя (1 тис. нашої еpи) є скельний монастир, що в с. Буша Ямпiльського pайону.

Державний історико-культурний заповідник “Буша” є культурно-просвітницьким, науково-дослідним закладом, що забезпечує вивчення, охорону, реставрацію і використання історико-культурної спадщини регіону і довкілля.

Соціальна інфраструктура Вінницької області представлена закладами торгівлі та ресторанного господарства, підприємствами побутового обслуговування, лікувально-оздоровчими закладами, туристичною організацією. Мережа підприємств ресторанного господарства охоплює ресторани, кафе, бари.

Для обслуговування приїжджих в області працює близько 30 підприємств готельного господарства на 967 номерів, одноразова місткість яких становить 1985 місць. Готельне господарство області має 47 структурних підрозділів сфери сервісу, в тому числі 14 автостоянок, 15 підприємств харчування (ресторани, кафе, бари тощо), 5 саун (басейнів), санаторії – 16, санаторії-профілакторії – 6, пансіонати з лікуванням – 1, бази відпочинку – 2, дороги державного та місцевого рівня – 7. На Вінниччині розміщується 1360 клубних закладів, 1382 масових бібліотек, 21 музеїв, 2 театри, обласна філармонія (http://www.vininvest.gov.ua).

Об’єкти історико-культурної спадщини, санаторно-курортна та рекреаційна база (при відповідній модернізації), природно-кліматичні умови, достатньо розгалужена мережа автодоріг, в тому числі міждержавного значення, дають змогу позитивно оцінювати перспективи в’їзного та внутрішнього туризму в області.

Туристичні можливості області щороку представляються на загальноукраїнських та міжнародних туристичних виставках, висвітлюються у засобах масової інформації.

З метою розвитку та популяризації внутрішнього туризму управління культури і туризму облдержадміністрації постійно співпрацює з управліннями, відділами облдержадміністрації, громадськими організаціями та туристичними організаціями області.

Сільський зелений туризм на початку XXI ст. — один із найперспективніших видів відпочинку у Подільському регіоні (http://www.vin.gov.ua/web/vinoda.nsf/). Його слід розглядати як один із засобів диверсифікації джерел доходів сільського населення, як компонент комплексного розвитку сільських територій і сільської інфраструктури, а також як один із чинників стратегії подолання бідності в сільській місцевості.

Перешкодою на шляху розвитку зеленого туризму є недосконала нормативно-правова база, а саме відсутність Закону України «Про зелений туризм». Невідповідність переважної більшості туристичних об’єктів міжнародним стандартам та відсутність розвинутої інфраструктури поблизу популярних об’єктів негативно впливає на надання якісних туристичних послуг (http://www.greentour.vn.ua).

При обласній раді створена постійно діюча робоча група зі сприяння розвитку сільського зеленого туризму на Вінниччині з представників управлінь, відділів облдержадміністрації обласної Ради та громадських організацій зацікавлених у розвитку даного виду туризму в області.

Організація туристичних та екскурсійних маршрутів на Україні переживає сьогодні друге народження, адже інтерес до багатої історії та культури нашої країни зростає з кожним роком. Зважаючи на багатство історії та культури Вінницького краю, слід надіятись на позитивні зрушення у даній сфері діяльності.

Але існує ряд нагальних проблем, для розвитку туристично-рекреційної діяльності, які необхідно вирішувати, серед них зокрема:


  • проведення паспортизації об'єктів культурної спадщини та їх реконструкції та відновлення з метою їх подальшого залучення в туристичну галузь, адже більшість пам’яток знаходиться в занедбаному стані, що звичайно ж не сприяє розвитку туризму;

  • збільшення кількості природно-заповідних об'єктів з метою подальшої охорони природних територій та історико-культурних пам'яток;

  • підготовка кадрів, що мають належну освіту для надання різних туристичних послуг (зокрема й екскурсоводів);

  • актуальним питанням залишається відновлення традиційних центрів ремесел і промислів, які можна задіяти як у зеленому так і в інших видах туризму;

  • популяризація Вінницької області за допомогою засобів масової інформації та Всесвітньої мережі інтернет, адже на сьогоднішній день це є одним із головних чинників, що сприяє розвитку туризму (тут уже намічаються певні зрушення, зокрема при обласній науковій бібліотеці ім. Тімірязєва створено web-сайт з інформацією про розвиток культури і туризму області, об’єкти культурної спадщини, історію міст і районів, а також було створено сайт «Сільський зелений туризм Вінниччини», в рамках проекту "Від джерела до розвитку" за підтримки Міжнародного Фонду Східна Європа за рахунок коштів, наданих Координатором проектів ОБСЄ в Україні та Агенством США з Міжнародного розвитку).


Географічні аспекти розвитку турисько-рекреаційного комплексу на території Хмельницької області
Понятовська А.І., студ. V курсу

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна, e-mail: anastasia@ukr.net

Науковий керівник: доц. Кирилюк Л.М.
На сьогоднішній день роль та значення туристсько-рекреаційних ресурсів є дуже важливим. До них відносяться чотири групи: природні рекреаційні ресурси; культурно-історичні ресурси; соціальні умови та ресурси; економічні умови та ресурси. Вони нерівномірно розміщені по території нашої країни. Зокрема на території Хмельницької області знаходиться значна кількість туристичних ресурсів. Провідними серед них є: культурно-історичні ресурси які включають історичні, археологічні, архітектурні, етнографічні об’єкти та заклади культури (історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, твори монументального мистецтва, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва та ремесел, музеї, виставки, театри тощо) та природні рекреаційні ресурси які є компонентами природного середовища і можуть служити матеріальною основою для організації лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму та розвитку людини.

Хмельницька область — один із регіонів України, що славиться своєю природою, історичними місцями, фортецями, архітектурними комплексами поміщицьких садиб тощо.

Характеризуючи культурно-історичні ресурси області в першу чергу необхідно назвати національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» один з найпривабливіших туристичних об’єктів області. Значна частина історико-культурної спадщини зосереджена в м. Кам’янець-Подільському — історичній столиці Поділля. Саме місто включає понад 100 пам’яток, що виникли на рубежі XI-XII ст. До їх складу входять: Михайлівська церква (VІ ст.), Старий замок (ХІ-ХІІ ст.), Домініканський (ХІV ст.) та Францисканський (ХІV ст.) монастирі, Вірменські бастіон, собор, дзвіниця та торговельний будинок (ХV-ХVІІ ст.), Кафедральний костьол (ХV-ХVІ ст.), Петропавловська церква (1569), Турецький мінарет (1639), монастир домініканок, духовна семінарія (1756 р.).

За свою багатовікову історію місто-музей пережило чимало руйнувань та перебудов, але не зважаючи на це, зберегло архітектурну неповторність.

У Меджибожі знаходиться друга за популярністю та за значенням фортеця Хмельниччини після Кам’янця. Меджибізький замок або «Білий лебідь» — легендарне укріплення, що успішно протистояло під татарським навалам. Замок побудований на мисі злиття річок Буг та Бужок, тому він має форму видовженого трикутника. З 2003 року у фортеці проховодять фестивалі середньовічної культури «Стародавній Меджибіж» вже досить відомий як в Україні, так і за її межами. Щороку наприкінці серпня, з’їжджаються сотні учасників військово-історичних клубів з різних країн. Вони їдуть сюди для того, щоб як це було сотні років назад, вдягнути на себе блискучі лицарські обладунки та зійтись у ратних поєдинках. Армія справжніх воїнів, зі сталевою зброєю напоготові створює незабутнє враження на глядачів, коли сходиться на полі бою і відтворює справжню середньовічну баталію.

Ще одним цікавим історико-культурним місцем є Сутківці — село на заході Поділля, у Ярмолинецькому районі Хмельницької області. Село розташоване в глибокій долині річки Ушиці. Сутківці мають давню історію. Про що свідчать історико-архітектурні пам’ятки які збереглися до сьогодні: Покровська церква-фортеця, якій не має аналогів за своїм архітектурно-планувальним рішенням. На північний захід від села, на відстані 2-3 км у понизині рельєфу, розташовані джерела з чистою цілющою водою. Сутківчани називають їх «Біла криниця» і «Попова криниця».

Серед природно-рекреаційних ресурсів Хмельницької області найвідомішим є мінеральна вода на території селища міського типу Сатанів, Городецького району Хмельницької області, що розташоване на лівому березі річки Збруч, в межах Національного природного парку «Подільські Товтри». У Сатанові є невеликий ландшафний парк «Сатанівська перлина», який тягнеться понад Збручем. 20 серпня 1996 року Указом Президента України його оголошено парком-пам’ятокою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Поблизу Сатанова розкинувся ботанічний заказник «Сатанівська дача». У Сатанові знаходиться санаторій «Збруч» розташований в наймальовничішому місці Подільського краю, розрахований на 100 місць, функціонує цілий рік. Це лікувально-профілактичний заклад для лікування різних видів захворювань завдяки унікальним джерелам лікувальних вод. Дослідження даних вод довели, що Сатанівська «Збручанська» вода не поступається своїми властивостями мінеральним водам типу «Нафтуся», а за окремими показниками є навіть сильнішою. Менш відомий, але не менш популярний санаторій «Україна» розташований у селі Маків Дунаєвецького р-ну Хмельницької області. Особливо цікавим та зачаровуючим є розташування даного санаторію у хвойнолистяному парку на березі штучного озера. Працює цілорічно. Територія санаторію займає 28 га, з яких 9 га — озеро, 19 га — лісопарк. Санаторій має природні лікувальні фактори Маківського родовища мінеральних вод. Води «Маківська» (типу «Миргородська») і «Перлина Поділля» (типу «Нафтуся»), поліпшуючи роботу шлунка, печінки, нирок, кишковини, сприяють виведенню з організму радіонуклідів. Обидві води дають максимальний лікувальний ефект тільки при вживанні одразу в санаторії.

Таким чином Хмельниччина має чималий список різноманітних об’єктів, які можуть зацікавити гостей та мешканців області та сприяти активному відпочинку і пізнанню історії краю. Отже, можна з упевненістю сказати, що туризм тут може розвиватися досить високими темпами.


ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ СТЕЖОК НА ТЕРИТОРІЇ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ ПОДІЛЛЯ
Сологуб А.Ю., студ. V курсу

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, Україна,

e-mail: avator300@mail.ru

Науковий керівник: доц. Кирилюк Л.М.


Екологічна стежка — це спеціально обладнаний маршрут, що проходить через різні екологічні системи і інші природні об’єкти, архітектурні пам’ятники, що мають естетичну, природоохоронну і історичну цінність, господарські ділянки та інше. Організація екологічної стежки — одна з форм виховання екологічного мислення і світогляду.

Поняття природна або екологічна стежка вперше з’явилося в США. Лісничий Бентон Маккей запропонував створити щось ніби «заповідника для пішоходів» — прокласти стежку по Аппалачинському хребту. До 1922 року пішохідна стежка через всі Аппалачі від штату Мен на північному заході до Джорджії на південному сході була готова, довжина її складала 3300 км. Стежка відразу стала улюбленим місцем усіх американців (Денисик, 2004).

Екологічні стежки створюються переважно на території природоохоронних територій, зокрема на території Поділля, а саме заповідника «Медобори» функціонує три екологічні стежки — «Гостра скеля», «Пуща Відлюдника» і «Бохіт». Кожна із них — науковий маршрут, повний загадок і таємниць (Капелюх, 2008).

Довжина науково-пізнавальної стежки «Гостра скеля» простяглася на 1,2 кілометри. Назва походить від обрису Товтри (гори), яка у минулому мала гострий шпиль. Маршрут прокладено через вершину бічної Товтри, на якій збереглися степові та наскельно-степові угрупування рослин. До речі, на цій горі зростає білий ясенець, який у народі здобув назву «неопалимої купини». Рослинка з метою самозбереження виділяє етилові спирти, які на сонці спалахують яскравим вогнем.

Протяжність екологічної стежки «До пущі відлюдника» 5-5,5 кілометрів. Кажуть, що відлюдник прийшов у ці краї в 30-ті роки XIX століття. Протягом чотирьох років у вапняку видовбав собі печеру, де прожив майже сімдесят років, померши у дуже похилому віці. Ніхто не знає імені цього чоловіка, звідки він прийшов, навіщо вирішив усамітнитися в глухому лісі. Але відомо, що він постійно молився й до нього йшли люди з навколишніх сіл із проханням про молитву. Харчувався чоловік дарами лісу та тим, що приносили йому люди.

Гора Бохіт одне із трьох городищ-святилищ (два інші — Говда і Звенигород), яке збереглося найбільше. Тут у Х-ХІІІ ст. стояв всесвітньовідомий Збруцький ідол (Святовит) — східнослов’янське божество. На території городищ-святилищ досліджено хлібні печі, жертовні колодязі і довгі будинки-контини, у яких згідно з письмовими джерелами слов’яни-язичники проводили обряди. Сьогодні ця гора є однією з найбільших святинь для сучасних язичників.

Неподалік від міста Вінниці проходить дві екологічні стежки: П’ятничанська екологічна стежка та Сабарівська екологічна стежка.

П’ятничанська екологічна стежка проходить по мальовничим місцям П’ятничанського лісу, який розташований на високому правому березі Південного Бугу. Довжина маршруту становить 7 км. Його можна пройти за 3-3,5 години. Час проходження скороченого варіанту становить 2-2,5 години. Маршрут включає 15 точок: «Лісопарк»; «Грабова діброва»; « Лісові яруси»; «Галявина»; «Праліс»; «Світла діброва»; «Лісова балка»; «Зона відпочинку»; «Ялиновий ліс»; «Вільхове болото»; «Північний Схил»; «Мілководдя»; «Гуральня»; «Вологий ліс»; «Рукотворний ялинник».

Сабарівська екологічна стежка дуже цікавий та пізнавальний маршрут, який охоплює широколистяний ліс основною рослинністю якого є дубово-ясенево-грабові насадження на сірих лісових ґрунтах. Подекуди на недавніх вирубках та ґрунтах із значними прошарками піску і супіску здіймаються хвойні дерева – ялина європейська і сосна звичайна.

Наступною точкою маршруту є яр, який є чудовим прикладом прояву водно-ерозійної діяльності в регіон, який пересікає стежку «Сабарівська», як і весь лісовий масив з північного сходу на південний захід. Довжина яру більше одного кілометра.

Глибина врізу в середньому становить 5-6 метрів, подекуди близько 15 метрів, пересічна ширина коливається від 15-ти до 50-ти метрів. Саме тут розташовується своєрідний пам’ятник минулого — скеля М.М.Коцюбинського — геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Вона велично виступає серед інших скель. Тут за переказами, видатний український письменник писав свої ранні вірші.

Неподалік від нього розташована долина безіменного струмочка, який стікає в Південний Буг в безпосередній близькості від греблі Сабарівської ГЕС — місце відпочинку багатьох Вінничан та місце тренування любителів гострих відчуттів — альпінізму. Цікавим місцем також є Сабарівське водосховище — найбільша штучна водойма в околицях Вінниці.

Перейшовши на правий берег річки Південний Буг і пройшовши 200 метрів вниз за течією річки можна побачити кур’єр, де розробляється одне з головних мінерально-сировинних багатств Вінниччини – гранітогнейси. Воно представлене гранітами, мігматитами, чарнокітами, габро-гнейсами, діоритами, грано-діоритами, діабазами, вінницитами та сабаровітами (від назви населених пунктів — м. Вінниця і с. Сабарів). Поруч, на відвалах, можна спостерігати сукцесійні (відновлювальні) процеси розселення рослинності в залежності від їх віку і субстрату.

Отже, екологічні стежки — є одним з найбільш ефективних засобів повноцінного спілкування з природою, оскільки мають оздоровче, рекреаційне, просвітнє та навчально-виховне значення.


Перспективи і проблеми використання нових екскурсійних об’єктів на Вінниччині
Яремчук О.Б., V курс

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця, e-mail: oksana_yaremchuk@e-mail.ua

Науковий керівник: доц. Бірюкова Н.В.
Регіональний розвиток туристичної галузі визначається насамперед тим, які види туризму можна розвивати на тій чи іншій території. На сьогодні поруч з новими видами туризму, часом нетрадиційними для нашої місцевості, все більшого поширення, як самостійний вид активного відпочинку, набуває пізнавальний або екскурсійний туризм.

Екскурсійна діяльність є традиційною в туристичній та краєзнавчій сфері. Цьому сприяє, зокрема, те, що окремі види туризму є прив’язаними до специфічних об’єктів чи природних умов (наприклад, спелеотуризм та окремі види екстремального), а екскурсії можливі на всій території як регіону, так і країни. Проте в останнє десятиліття значно зросла зацікавленість і туристів, і просто відпочиваючих в знайомстві з історико-культурною спадщиною, пам’ятками природи тощо. Тому екскурсійний туризм є як ніколи актуальним.

Класифікація екскурсій і екскурсійних об’єктів дає можливість якнайефективніше використати туристичний потенціал регіону. Адже по суті всі туристичні об’єкти можуть бути екскурсійними за умови включення їх в той чи інший маршрут.

Вінниччина має багато туристичних об’єктів, які можна використовувати в екскурсійній діяльності. Зокрема, музейна мережа нараховує 108 установ, з яких 26 державних та 82 самодіяльних (з них 32 — зі званням народного) музеїв. Природозаповідний фонд включає 343 об’єкти, серед яких і регіональний ландшафтний парк «Мурафа», 93 заказники, 183 пам’ятки природи, 36 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 30 заповідних урочищ. Пам’ятки археології місцевого значення нараховують 1507 об’єктів, пам’ятки історії місцевого значення — 1559, пам’ятки монументального мистецтва — 98, пам’ятки архітектури і містобудування — 580. Проте, майже всі ці об’єкти не є новими, а більша частина з них — не екскурсійні.

Відносно сприятлива ситуація для створення нових екскурсійних об’єктів склалася безпосередньо у місті Вінниця. Тут за останні сім років почали функціонувати цікаві і унікальні в своєму роді екскурсійні об’єкти — Музей гончарного мистецтва ім. О.Г.Луцишина, Військово-історичний музей Збройних Сил Повітряних Сил України, екскурсійний трамвай-кав’ярня, дитячий освітньо-розважальний центр ROSHEN і власне підприємство, на якому здійснюються виробничі екскурсії та світломузичний фонтан ROSHEN.

Очевидно, що використання нових (а часто навіть і давно функціонуючих) екскурсійних об’єктів на сьогодні характеризується рядом проблем.

За винятком Вінниці, нові екскурсійні об’єкти мають значення переважно на локальному рівні (наприклад, Музей культури та галерея Прокопа Колісника у с. Поташня Бершадського району, Міський історичний музей міста Козятина, «Сім чудес Тиврівщини» вибрані за результатами журналістського конкурсу). Такі об’єкти є відомими лише в певній місцевості і переважно для працівників культурної сфери. Підпорядкування таких об’єктів місцевій владі частково стримує можливість їх популяризації на території області і за ї межами.

Власне і реклама музеїв, чи об’єктів історико-культурної спадщини не відбувається на належному рівні. Самостійна рекламна діяльність таких об’єктів знову ж таки відбувається відносно на невеликій території і в більшості своїй націлена на загальноосвітні заклади чи краєзнавчі гуртки.

Організація екскурсій передбачає також і забезпечення туристичної сфери області підготовленими спеціалістами — екскурсоводами, гідами, гідами-перекладачами. На сьогодні у Вінницькій області кількість акредитованих екскурсоводів становить лише 10. Тому актуальною є проблема ґрунтовної підготовки нового покоління екскурсоводів-краєзнавців.

Актуальним є питання забезпечення повноцінного функціонування інфраструктури. Зокрема, можливість відвідування екскурсійних об’єктів під час автобусних або змішаних (автобусно-пішохідних) екскурсій забезпечиться за умови наявності якісних автошляхів. Коли на обраній для екскурсій території знаходиться значна кількість об’єктів, які не можливо оглянути за один день чи коли екскурсійна подорож передбачає цикл екскурсій для відпочиваючих стає важливою наявність місць ночівлі. А тому варто звернути увагу на створення мережі туристичних баз, хостелів, а також на поліпшення функціонування вже існуючих районних готелів.

І найважливішою проблемою в екскурсійній діяльності і у використанні нових екскурсійних об’єктів є те, що не створено атласу екскурсійних об’єктів, який би містив в собі вичерпну інформацію, як про місце розташування об’єкту, так і його короткий опис. До того ж наявність таких атласів передбачає їх оновлення кожні 3 – 4 роки, за які можуть з’явитись нові туристичні та екскурсійні об’єкти або вийти із експлуатації раніше функціонуючі.

Проте в останній час спостерігаються позитивні зрушення у використанні екскурсійного потенціалу області. Зокрема, позитивний вплив на сферу екскурсійної діяльності мало проведення конкурсу «Сім чудес Вінниччини», під час якого було визначено також «21 перлину Вінниччини». Відібрані 28 об’єктів зараз активно популяризують, включаючи у вже існуючі маршрути екскурсій і створюючи нові. З вересня 2012 року при природничо-географічному факультеті Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського буде впроваджено курси з підготовки екскурсоводів. В квітні 2012 року Відділом з питань туризму Обласного управління культури і туризму проводитиметься інвентаризація туристичних об’єктів, на основі чого згодом буде створено єдиний повний реєстр. Ці заходи сприятимуть подальшому вивченню екскурсійного потенціалу області для його ефективного використання на локальному, регіональному і національному рівнях.



ХІМІЯ ТА БІОЛОГІЧНО-АКТИВНІ РЕЧО­ВИНИ
СИНТЕЗ ПОХІДНИХ 1,4-ДИГІДРОПІРИДИНУ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ЇХ РІСТРЕГУЛЮЮЧОЇ АКТИВНОСТІ
Бульба Ю.П., Лисак Ю.А., Щербина А.В., студ. ІV курсу

Херсонський державний університет, м. Херсон, Україна, e-mail: alex_r@ksu.ks.ua

Науковий керівник: доц. Речицький О.Н.
Хімія гетероциклічних сполук — одна з галузей органічної хімії, яка інтенсивно розвивається в останній час. Число синтезованих та досліджених речовин гетероциклічного ряду набагато переважає число відомих аліциклічних та карбоциклічних сполук.

Нітрогеновмісні гетероцикли, особливо частково гідровані, привертають все більшу увагу дослідників завдяки специфічній реакційній здатності і біологічній активності. Особливий інтерес викликають гетероциклічні сполуки ряду 1,4-дигідропіридину, що впливають на серцево-судинну систему, виявляють властивості антагоністів йонів кальцію (Кастрон, Витолиня, Дубур, 1990; Ягупольский, Речицкий, Попов, 1992).



Нами було синтезовано похідні 4-арил-1,4-дигідропіридину (ДГП), в основі одержання яких лежить синтез Ганча (Hantzsch, 1882), який полягає в конденсації альдегіду, β-кетоестеру та амоніаку у співвідношенні 1:2:1:




Наступним бромуванням 4-арил-1,4-ДГП (1.1) N-бромсукцинімідом за кімнатної температури в хлороформі або спирті протягом 1 год. та замиканням: а) фуранового циклу при кип’ятінні розчинів бромопохідних (1.2, 1.3) протягом 1 год. були одержані 4-арилфуро- (1.4), 4-арилдифуро- (1.7) 1,4-дигідропіридини; б) пірольного циклу настоюванням бромопохідних (1.2, 1.3) з водними розчинами амінів при кімнатній температурі були одержані 4-арилпіроло- (1.5) 4-арилдипіроло- (1.8) 1,4-дигідропіридини; в) пірольного циклу настоюванням бромопохідного 4-арилфуро-1,4-дигідропіридину (1.6) з водними розчинами амінів за кімнатної температури був одержаний 4-арилфуропіроло-1,4-дигідропіридин (1.9) (Скрастиньш, Кастрон, Чекавичус и др., 1991; Саусинь, Дубур, 1987).






Наступним етапом роботи було дослідження впливу синтезованих сполук на проростання та ріст озимої пшениці.

Ріст та розвиток проростків при замочуванні насіння у розчинах похідних 4-арил-1,4-дигідропіридину оцінювали за такими біометричними показниками: висота пагона, довжина кореня, маса проростків.

Дослідження складалось з двох частин.



  1. Визначення рістрегулюючої активності досліджуваних сполук 1.1 а-г.

Рис. 1. Зміна біометричних параметрів при передобробці насіння пшениці розчинами похідних 4-арил-1,4-дигідропіридину вирощуванні у грунті:

1 – (1.1 а), 2 – (1.1 б), 3 – (1.1 г), 4 – (1.1 в).

Примітка: різниця між контрольними та дослідними варіантами достовірна при Р*=0,95; Р**=0,99.

Найбільший вплив спостерігався на масу рослин у випадку зі сполукою 1.1б, в якій в о-положнні фенільного кільця знаходиться трифлуорометильна група.



  1. Визначення рістрегулюючої активності сполук 1.1а, 1.3а, 1.7а, 1.8а.

Рис. 2. Зміна біометричних параметрів при передобробці насіння пшениці розчинами похідних 4-арил-1,4-дигідропіридину вирощуванні у грунті:

1 – (1.1 а), 2 – (1.3 а), 3 – (1.7 а), 4 – (1.8 а).

Примітка: різниця між контрольними та дослідними варіантами достовірна при Р*=0,95; Р**=0,99.

Отже, за результатами біотестування синтезованих похідних 4-арил-1,4-дигідропіридину щодо їх стимулюючої дії на проростки пшениці нами встановлено, що найбільший вплив на ріст пагона виявила сполука 1.1а, а на масу проростків - сполука 1.7а. Знайдено, що досліджувані сполуки можуть мати практичний інтерес для пошуку нових стимуляторів росту рослин.


Каталог: bitstream -> NAU -> 19002
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка