Vii всеукраїнської студентської наукової конференції „сучасні проблеми природничих наук”



Сторінка2/18
Дата конвертації20.11.2018
Розмір7.81 Mb.
#65170
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

ФЛОРА І РОСЛИННІСТЬ



РАРИТЕТНА КОМПОНЕНТА ФЛОРИ ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Андреєва К.В., студ. VІ курсу

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк Волинської обл., Україна, e-mail: Tlisovska@ukr.net

Науковий керівник: к.б.н., доцент Лісовська Т.П.
Проблеми збереження фітобіоти в умовах інтенсивної трансформації природного середовища належать до важливих завдань сьогодення. Вивчення видового складу флори та проведення її детального структурного аналізу перебуває в колі актуальних дослідницьких напрямків сучасної ботаніки і дозволяє розробити науково обґрунтовану стратегію охорони біорізноманіття.

Все вище сказане зумовило актуальність нашої роботи, мета якої заключалась у встановлення видового складу рідкісних і зникаючих рослин Луцького району Волинської області, проведення їх структурного аналізу.

Дослідження проводили у 2010-2011 р.р. маршрутним методом. Занотовували місцезнаходження рослин, стан популяцій, робили фотографії. Методи дослідження — польові, напівстаціонарні маршрутні обстеження, метод роботи з літературою, метод роботи з визначниками рослин. Систематичну структуру подано за А.Л.Тахтаджяном, біоморфологічну за І.Г.Серебряковим і К.Раункієром (Григора І.М., Соломаха В.А., 2005).

За літературними даними і результатами маршрутних досліджень на території Луцького району було виявлене зростання 12 видів рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України і чотирьох видів регіонально рідкісних рослин.

Систематичний аналіз показав, що серед досліджених нами рідкісних рослин Луцького району один вид — Scorpidium scorpioides відноситься до відділу Bryophyta, а 15 видів до відділу покритонасінних — Magnoliophyta.

Серед рідкісних рослин із відділу покритонасінних найбільше представників класу Liliopsida — 10 видів (62,5% від усіх досліджених), що належать до чотирьох родин, до класу Magnoliopsida — п’ять видів (31,3%), що належать до п’яти родин.

Серед встановлених нами рідкісних видів рослин Луцького району найбільше представників родини Orchidaceae: Cypripedium calceolus, Dactylorhiza majalis, D. іncarnata, Epipactis helleborine, E. palustris, Neottia nidus-avis, Platanthera bifolia — 7 видів або 43,8% від загальної кількості видів, до родин Alliaceaе, Liliaceae, Amaryllidaceae, Thymeliaceae та ін. належить по одному раритетному виду (6,2 %).

Біоморфологічний аналіз досліджуваних рослин свідить, що серед рідкісних і зникаючих судинних рослин Луцького району переважають трав’янисті полікарпіки (14 видів), ефемероїди (6 видів) і літньозелені рослини (7 видів), з вираженим стеблом (9 видів).

Аналіз екоморф за К.Раункієром показав, що серед рідкісних рослин криптофітів (геофітів) — 8 видів (Lilium martagon, Allium ursinum, Galanthus nivalis та ін.); терофітів два — Hepatica nobilis, Digitalis grandiflora, гемікриптофітів — чотири (Melittis sarmatica, Pinguicula vulgaris, Epipactis helleborine, E. palustris ); хамефітів — один (Daphne mezereum).

Созологічний аналіз показав, що серед досліджених рослин чотири види — Scorpidium scorpioides, Pinguicula vulgaris, Dactylorhiza іncarnata, Epipactis palustris мають категорію „вразливий”, Dactylorhiza majalis визнано рідкісним видом і сіми видам надана категорія неоцінених (Червона книга України. Рослинний світ, 2009). У Луцькому районі невеликі групи рослин Dactylorhiza majalis трапляються у гідрологічних і загально зоологічних заказниках місцевого значення “Краєвид”, “Чорногузка”, “Гнідавське болото”, “Шепель”, “Чаруків”. Два місцезростання виду із незначною чисельністю особин виявлено на заболочених луках серед густого травостою у кварталах 134 та 144 заказника загальнодержавного значення “Урочище Воротнів”.

П’ять видів із досліджених нами, а саме Platanthera bifolia, Cypripedium calceolus, Epipactis helleborine, Neottia nidus-avis та Dactylorhiza majalis занесені до Додатку ІІ Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES).

Зозулині черевички справжні Cypripedium calceolus — вид, занесений до Додатку І Конвенції про охорону дикої фауни та флори і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції) (Вініченко Т.С., 2006). Лише дві особини у пригніченому стані було виявлено у кварталі 136 біля центральної садиби заказника загальнодержавного значення “Урочище Воротнів”.

Чотири види — Daphne mezereum, Melittis sarmatica, Digitalis grandiflora і Hepatica nobilis є регіонально рідкісними у Волинській області (Рішення Волинської обласної ради від 26.05.2009 №29/30).

Рідкісні рослини Луцького району переважно трапляються в лісових ценозах, у листяних, змішаних лісах, у чагарниках, що відповідає їхній невисокий потребі у освітленні. Популяції двох видів, які є мезогігрофітами — Pinguicula vulgaris і Dactylorhiza majalis приурочені до боліт, болотистих луків; єдиний представник мохів — Scorpidium scorpioides трапляється на евтрофних болотах, обводнених місцях. Зростає зазвичай у воді, з води виступають тільки верхівки стебел. У Луцькому районі невеликі популяції трапляються у гідрологічному заказнику місцевого значення “Чорногузка”.

Більша частина рідкісних видів була виявлена на території ботанічного заказника загальнодержавного значення “Урочище Воротнів” — червонокнижні Cypripedium calceolus, Lilium martagon, Dactilorhiza majalis, Neottia nidus-avis, Platanthera bifolia, Epipactis helleborine, Allium ursinum (Мельник В. І. та ін., 2010), регіонально рідкісні — Daphne mezereum, Melittis sarmatica, Digitalis grandiflora і Hepatica nobilis (Кузьмішина І.І., 2008).

Хоча рідкісні види рослин Луцького району здебільшого трапляються на території природоохоронних об’єктів області, зростання антропогенного навантаження зумовлює необхідність постійного моніторингу за станом ценопопуляцій рідкісних видів рослин.


РІД ЖИМОЛОСТЬ (LONICERA L.) У ФЛОРІ УКРАЇНИ ТА ДЕКОРАТИВНІ І ЛІКАРСЬКІ ВЛАСТИВОСТІ ЙОГО ВИДІВ
Лавріненко В.М., аспірантка

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, м. Київ, Україна, e-mail: viktlav@ukr.net

Науковий керівник: доц. Чорний І.Б.
У світовій флорі налічують 200 видів роду Lonicera L. З них в Україні зростає в природі та в культурі (ботанічні сади та дендропарки) близько 80 видів (Флора СССР, 1936).Основними життєвими формами жимолостей у флорі України — кущі та ліани. Серед таксонів роду є чимало декоративних і лікарських рослин.

Жимолость має ряд цінних властивостей, що виділяє її серед інших:по-перше, культурні форми цих рослин можуть зростати майже по всій території України, по-друге, плоди жимолості швидко дозрівають, по-третє їстівні плоди містять велику кількість вітамінів, тому їх можна використовувати як в свіжому вигляді, так і в переробленому.

Півстоліття про жимолость говорять як про цінну ягідну рослину. Ліпшіц в 1937 році писав, що декоративні кущі їстівної жимолості є цінним фондом для селекційних робіт, рослина заслуговує найшвидшого введення в культуру, особливо в тих районах, де за кліматичними умовами асортимент плодових і ягідних культур обмежений. Цінується жимолость не лише як декоративна, але ще й харчова та лікарська рослина. В свіжому вигляді плоди жимолості використовують як цінний харчовий продукт.

Декоративна цінність різних видів і сортів зумовлена пишним квітуванням, незвичайною формою квітів та їхньою кольоровою гамою. Білі квітки має Lonicera tatarica L. f. alba, кремові та золотисто-жовті — Lonicera periclymenum L., яскраво оранжеві квітки у Lonicera brownie (Dropmore Scarlet) L., розово-фіолетові — Lonicera caucasica L. (Флора УССР, 1952). Різноманітність форм росту жимолості дозволяє робити вибірку найбільш придатних для оформлення композицій. Квітки деяких видів жимолості мають приємний запах, тому їх можна використовувати для створення ароматичного куточку в зоні відпочинку. В ландшафтному дизайні та вертикальній зеленій архітектурі жимолость використовують для поодиноких та групових посадок, створення живих загорож, декорування арок, альтанок, непримітних стін та огорож. Карликові форми (Lonicera alpigena L.) використовують в оформленні кам’янистих садів, альпінаріїв і міксбортерів (Недолужко,1987). Посилити позитивний ефект жимолості в саду можна за рахунок використання сортів з їстівними плодами.

Перед усім мова йде про види, що входять до підсекції Caerulea Rehd., які мають їстівні плоди. Це види: L. kamtschatica Sevast. Pojark., L. edulis Turcs., L. turczaninovii Pall., L. altaica Pall. (Деревья и кустарники СССР, 1962) і хоча більшість видів жимолості неїстівні, однак вони цінуються декоративними властивостями і використовуються для озеленення.

При вивченні хімічного складу плодів жимолості виявлено набір фізіологічно активних речовин, які позитивно впливають на організм людини. Хімічний склад плодів у видів різного походження коливається. Процентний вміст сирої маси складає: 11,6-14,7% сухих речовин, 2,9-5,2% цукрів, від 1 до 5% — органічних кислот і 1,1-1,45% пектинових речовин, до 0,3% дубильних речовин. Кількість кислот і цукрів в плодах жимолості коливається в залежності від їхньої зрілості. В міру дозрівання плодів вміст цукрівзбільшується (Литовченко, 2009).

За даними ВІРв жимолості міститься 22,7-77,4 мг% вітаміну С. Його наявність залежить від кліматичних умов, виду і форм культур та інших чинників. Вміст вітаміну Р коливається від 1035 до 1856 мг%, провітаміну А — 0,05-0,32 мг%, вітаміну В — 2,8-3,8 мг%, В2 — 2,5-3,8 мг%, В9 — 7,2-10,2 мг%, 400-1800мг% біоактивних речовин (антоціанів, катехінів, лейкоантоціанів), до 3мг% — В1, до 150мг% — вітамін С. Кількість магнію складає 21мг%, натрію — 35мг%, калію — 70мг%, фосфору — 35мг%, кальцію — 19мг% і феруму — 0,8мг%. Купрум, кремній, алюміній, стронцій, барій, йод — 0,9мг/кг. За вмістом йоду жимолость поступається тільки смородині чорній, малині, ожині, суницямлісовим (Фармацевтична енциклопедія, 2009).

Плоди жимолості цінуються завдяки вмісту в них вітаміну С (до 150мг%), Р (до 1856 мг%), та Р-активних сполук, що покращують міцність та проникність капілярів. Ці речовини передусім необхідні людям, які страждають серцево-судинними захворюваннями, зокрема атеросклерозом, гіпертонією (Лебеда, 2009).

В плодах з цукрів переважають глюкоза (до 54%) і фруктоза (до 26%), в меншій кількості галактоза — 5,3%, сахароза — 2,3%, а також були виявлені і дієтичні речовини: сорбіт (15%) та інозит (4%).

Жимолость займає перше місце серед дикорослих ягідних рослин за вмістом магнію та натрію. Кількість становить відповідно 21,7 та 35,2мг%. В плодах жимолості міститься значна кількість макроелементів. За кількістю калію (70,3мг%) вона поступається лише ожині, крім того в ній містяться значна кількість фосфору — 35,7мг%, кальцію — 19,3мг%, феруму — 0,82мг%.

Оскільки жимолость має повний набір біоактивних речовин, її використовують у народній медицині. Плоди виявляють в’яжучу, протизапальну дію, а також призначаються при малярії, недокрів’ї, гіпертонії, авітамінозах, підвищеному артеріальному тиску, і серцево-судинних захворювань (Вигоров, 1976).

Лікувальні властивості жимолості при гіпертонії та атеросклерозі пояснюються присутністю в плодах вітамінів С та Р (Плеханова, 1994). Завдяки надлишку дубильних речовин та антоціанів плоди використовують для лікування і попередження шлункових та кишкових захворювань. Жимолость багата пектиновими речовинами , які виконують роль антирадіантів, оскільки здатні зв’язувати та виводити з організму людини радіоактивні елементи.



ВИДОВОЙ СОСТАВ МАКРОМИЦЕТОВ В СОСНОВЫХ ЛЕСАХ ГОМЕЛЬСКОГО ПОЛЕСЬЯ В 2011 ГОДУ
Луферов А.О., студ. IV курса

Гомельский государственный университет имени Франциска Скорины,

г. Гомель, Республика Беларусь, e-mail: anluferov@rambler.ru

Научный руководитель: Трухоновец В.В.


Макромицеты являются одним из основных компонентов лесных биогеоценозов и реагируют на все изменения, происходящие в лесу. Изменяется количественный и видовой состав грибов, их встречаемость. Это обуславливает необходимость научных исследований состояния функционирования лесных микоценозов в условиях рекреационного воздействия. Гомельское Полесье расположено на Юго-Востоке Беларуси. Здесь распространены широколиственно-хвойные, черноольховые, березовые леса и дубравы.

Цель исследования: выявить видовой состав шляпочных макромицетов в сосновых лесах Гомельского Полесья в 2011 г.

Стационарные исследования проводились на 25 постоянных пробных площадях, заложенных в сосновых насаждениях Ветковского спецлесхоза и Гомельского лесхоза. Учет грибов проводился 2-3 раза в месяц. Отмечалось время, место, обилие, общественность тех или иных видов шляпочных грибов. Определялась видовая принадлежность каждого из них. Взвешивалась масса каждого гриба и отмечалась биометрия шляпки и ножки.

В лесах Гомельского Полесья микобиота шляпочных грибов представлена 58 видами. Анализ полученных экспериментальных данных показал, что наименьшим видовым разнообразием отличаются однопородные насаждения. Присутствие в составе соснового древостоя 10% и более сопутствующих лиственных пород увеличивает количество видов грибов в 1,2-1,3 раза. Нибольший удельный вес в видовом составе макромицетов приходится в первую очередь, на микоризные грибы, во вторую — на подстилочные сапротрофы. Гумусовые сапротрофы и ксилотрофные базидиомицеты принимают меньшее участие в лесной микобиоте сосновых лесов Гомельского Полесья. Наиболее широко встречались съедобные грибы (60,4% от всего количества видов), менее - несъедобные (4,0%), условно-съедобные (17,2%) и ядовитые (15.5%). Ведущим по численности микоризных видов грибов является порядок Agaricales, затем Russulales и Boletales. Из родов по числу видов выделяется род Russula. Наиболее часто встречались сыроежки, горькушки, лисичка обыкновенная (таблица). Учитывая неблагоприятные погодные условия в период плодоношения, исследуемый год следует считать низкоурожайным. Основное плодоношение грибов отмечено после небольших дождей в третьей декаде августа, первой-второй декаде октября. Следует отметить в этом году высокую червивость грибов. Для сыроежек в некоторые сборы она достигала 100%.



Таблица

Встречаемость некоторых видов макромицетов в сосновых лесах Гомельского Полесья в 2011 г.

Вид гриба

Встречаемость, %

Белый гриб

8

Бледная поганка

8

Волнушка розовая

8

Говорушка душистая

4

Говорушка серая

12

Горькушка

40

Груздь черный

40

Зеленка

8

Коллибия лесная

44

Лаковица розовая

4

Лисичка обыкновенная

36

Масленок зернистый

4

Моховик зеленый

12

Мухомор красный

20

Мухомор пантерный

8

Мухомор поганковидный

28

Мухомор серо-розовый

12

Опенок осенний

4

Подберезовик обыкновенный

16

Подгруздок чернеющий

4

Подзеленка

12

Подосиновик

8

Рыжик сосновый

4

Рядовка мыльная

8

Свинушка тонкая

24

Сыроежка желтая

4

Сыроежка зеленая

32

Сыроежка красная

32

Сыроежка ломкая

36

Работа выполнена при поддержке Белорусского фонда фундаментальных исследований.


СИСТЕМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ РОДИНИ LAMIACEAE У ФЛОРІ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Миколайчук А.В., студ. IV курсу

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Волинська обл., Україна,

Науковий керівник: канд. біол. наук, доц. Коцун Л.О.
Родина Lamiaceae одна з провідних родин флори Волинської області. В Україні вона нараховує понад 200 видів рослин (Определитель, 1999). У флорі Західного Полісся (Шевчик, 1991) та Малого Полісся (Мшанецька, 1995) родина займає дев’яте місце серед 10 провідних родин, тоді як у флорі Волинської височини (Кузьмішина, 2006) значно вищий ранг — сьомий. Представники родини приурочені до різних рослинних угруповань: лісів, лук, боліт, сегетальних та рудеральних фітоценозів. Серед видів родини є цінні лікарські, пряні, декоративні, вітамінні, медоносні рослини. Значна частина губоцвітих інтродуковані з різних куточків земної кулі як господарсько цінні види. Серед видів родини є бур’яни.

Метою дослідження є систематичний аналіз видів родини Lamiaceae в природній флорі та культурі Волинської області.

На основі літературних джерел та проведених у 2009-2011 роках власних польових досліджень встановлено, що з родини Lamiaceae на території Волинської області зростає 61 вид, які об’єднуються у 27 родів. Найчисленнішими родами є Salvia L. (11 видів) і Mentha L. (6 видів). По 4 види нараховують роди Scutellaria L. і Thymus L.. Решта родів нечисленні і представлені переважно одним-двома видами. Серед досліджуваних видів родини переважна більшість — це рослини природної флори (42 види або 68,8 % від загальної кількості), які входять до складу різних фітоценозів. Решта — види введені в культуру як високо декоративні рослини, або адвентивні види, які потрапили на досліджувану територію різними шляхами. Це Ajuga genevensis L., Monarda hybrida Hort., Melitis sarmatica Klok.

За тривалістю життєвого циклу (Серебряков, 1952) серед видів родини Lamiaceae виключну більшість становлять полікарпики — 44 види (наприклад, Phlomis tuberosa L., Salvia nemorosa L., Scutellaria hastifolia L., Stachys palustris L.). Монокарпиків нараховується 12 видів (наприклад, Salvia argentea L., Galeopsis tetrahit L., Satureja hortensis L., Acinos arvensis (Lam.) Dand). Рослин, які мають здерев’янілі нижні частини пагонів — напівчагарничків — 4 види (Thymus citriodorus (Pers.) Shreb., Thymus citriodorus (Pers.) Shreb., Thymus pulegioides L., Thymus serpyllum L.) і 1 вид є напівкущем (Salvia officinalis L.). За класифікацією К.Раункієра (1905) переважають криптофіти — 36 видів (59%). Гемікриптофіти представлені 25 видами (41%).

Майже всі досліджувані види рослин мають літньозелений тип вегетації. За будовою надземних пагонів переважають рослини безрозетковий типу (49 видів). Напіврозетковий тип пагонів властивий 12 видам.
Создание коллекции культур съедобных и лекарственных грибов в Гомельском государственном университете имени Франциска Скорины
Фролов А.В., Ханеня К.С., студ. IV курса

Гомельский государственный университет имени Франциска Скорины,

г. Гомель, Республика Беларусь, e-mail: anluferov@rambler.ru

Научный руководитель: Трухоновец В.В.


Многие грибы используются в пищу с незапамятных времен. В Беларуси грибы издавна были традиционным национальным блюдом. Многие виды грибов сочетают в себе высокие питательные, вкусовые и медико-биологические свойства. Загрязнение огромных лесных площадей Республики Беларусь радиационными и промышленными выбросами сделало невозможным для значительной части населения использование в пищу дикорастущих съедобных грибов.

Решить проблему получения в достаточных количествах экологически чистой грибной продукции можно только на основе организации промышленного выращивания грибов. Мировое производство съедобных грибов составляет более 12 млн. тонн, а лидерами являются Китай, США, Голландия, Франция и Польша. Во многом их лидерство обусловлено правильной инвестиционной политикой, надлежащим оборудованием, обширной сырьевой базой, постоянным внедрением новых технологий и видов грибов.

В настоящее время в Беларуси в промышленных объемах культивируют шампиньон двуспоровый Agaricus bisporus (J. Lge) Imbach., вешенку обыкновенную Pleurotus ostreatus (Jacg.:Fr.) Kumm., а также начинают осваивать шиитаке (сиитаке, Lentinula edodes (Berk.) Singer). По данным Белстата, в 2010 году объем производства и реализации грибов в стране возрос по сравнению с 2009-м в 2,4 раза и составил около 1600 тонн, в том числе около 1500 тонн шампиньона и 100 тонн вешенки. Для дальнейшего развития грибоводства в Беларуси необходимо не только увеличивать объемы производства грибов, но расширять их ассортимент. Поэтому целью нашей работы являлся поиск новых видов и штаммов съедобных и лекарственных грибов и создание в Гомельском государственном университете им. Ф.Скорины коллекции культур высших базидиальных грибов, перспективных для введения в грибоводство.

В основу отбора видов грибов для выделения в культуру были положены следующие принципы: съедобность, либо наличие медико-биологических свойств, быстрый вегетативный рост, способность к плодообразованию в искусственной культуре.

В результате обследования лесов Гомельского лесхоза, искусственных посадок деревьев в г. Гомеле и его окрестностях нами были собраны плодовые тела грибов, перспективных для выделения в чистую культуру (вешенка обыкновенная, зимний опенок, трутовик плоский и другие). Плодоношение данных видов грибов было приурочено к сентябрю-октябрю. Плодовые тела собирали в период их обильного плодоношения, в дни, когда не было осадков. Каждое плодовое тело помещали отдельно в полиэтиленовый пакет, куда помещали этикетку с информацией о виде гриба, субстрате, на котором он рос, дате и месте сбора. Пакеты с грибами хранили в холодильнике при температуре 3-5ºС. При сборе плодовых тел отмечали также важные признаки, изменяющиеся при высыхании: цвет, запах, наличие чешуек, волосков и т. д.

В стерильном посевном боксе проводилось выделение грибов в культуру из плодовых тел путем посева тканевого инокулюма или спор на сусло-агаровую среду в чашки Петри. Стерильные условия обеспечивались предварительной 30-минутной стерилизацией помещения при помощи ртутно-кварцевых ламп.

Сусло-агаровая среда готовится по следующей прописи: к 1 л неохме-ленного пивного сусла 6-8% (промежуточный продукт при производстве пива) добавляют 20 г агар-агара и варят при помешивании на водяной бане до полного растворения агар-агара. Затем среду разливают в стерильные биологические пробирки или 0,5-1,0-литровые колбы на 1/3 объема, закрывают ватно-марлевыми пробками и стерилизуют 30-45 минут в автоклаве при температуре 105ºС и давлении 0,5 атм. После стерилизации пробирки с горячей средой раскладывают наклонно, не допуская при этом намокания пробок. Среда не должна доходить до пробок 3-4 см. В пробирках с питательной средой растут и хранятся культуры культивируемых грибов. Стерильную питательную сусло-агаровую среду из колб разливают в предварительно простерилизованные чашки Петри на высоту 0,4-0,5 см.

При посевах с поверхности плодового тела гриба ватой, смоченной спиртом, удаляли все загрязнения. Затем плодовое тело помещали вблизи горелки и разламывали. Кусочек ткани из внутренней части, не соприкасающейся с поверхностными участками, стерильным скальпелем переносили в чашку Петри на хорошо застывшую поверхность агаризованной питательной среды. Как только молодой мицелий начинал расти на поверхности агаризованной среды, его вместе с кусочком этой среды переносили в пробирку с питательным агаром для дальнейшего роста. Посевные работы проводят по следующей методике: скальпель, посевную иглу или петлю перед взятием грибницы стерилизуют в пламени спиртовки. При этом проволоку в пламени спиртовки накаливают докрасна и одновременно обжигают примыкающую к петле часть держателя, которая будет вводиться внутрь пробирки или чашки с культурой. Иглу следует держать в пламени спиртовки почти вертикально, чтобы проволока была раскалена докрасна по всей длине. Не следует иглу опускать к горелке, так как высшая температура развивается в верхней части пламени. После стерилизации иглу охлаждают в спирте или, прикасаясь к внутренним стенкам пробирки или чашки Петри, или к питательной среде, захватывая кусочек грибницы размером 2-3 см из пробирки, края которой предварительно обжигают. Взяв грибницу, иглу вынимают из пробирки, быстро проносят через пламя и опускают в емкость со средой. При этом не допускается прожигания мицелия в огне! Край пробирки и ватную пробку обжигают над пламенем и закрывают. Если в момент пересева ватная пробка упадет на стол или пол, ее следует заменить новой, стерильной. После посева пробирки, засеянные культурой, помещают в термостаты, где поддерживается температура воздуха 22-26ºС. Рост грибницы происходит до полного обрастания среды. В зависимости от вида гриба процесс зарастания поверхности среды у нас длился от 10 до 30 суток. В течение всего периода роста мицелия систематически ведутся наблюдения. При появлении посторонних микроорганизмов в виде зеленых, желтых, черных или слизистых колоний, чашки Петри и пробирки удаляются из термостата. Инфицированные емкости подвергаются стерилизации. Следует обратить внимание на аккуратное обращение с культурами микроорганизмов, в противном случае происходит инфицирование в помещениях.

По данной методике из природных местообитаний нами были выделены чистые культуры P. ostreatus, Ganoderma applanatum (Pers.: Wallr.) Pat. (трутовик плоский), Flammullina velutipes (Curt.:Fr.) Sing. (опенок зимний), Fomitopsis pinicola (Fr.) Karst (трутовик окаймленный) и Trametes versicolor (L.: Fr.) Quel. (трутовик разноцветный). Несколько культур были также выделены из плодовых тел и спор коммерческих штаммов Pleurotus eryngii (DC.) Quel. (вешенка степная) и L. edodes. Несколько культур грибов было получено из Коллекции культур шляпочных грибов (ИБК) Института ботаники им. Н.Г. Холодного НАН Украины. При выделении грибных культур проводили визуальный и микроскопический контроль по их морфологическим признакам. Морфология колоний изучаемых грибов зависит от видовой и штаммовой принадлежности базидиомицета, а также от состава питательной среды. Это проявляется в окраске и морфологии колонии гриба, способности выделять в питательную среду красящие пигменты и вещества, плотности мицелия. В частности колонии культур шиитаке белые или серовато-белые, шерстистые, пушистые, вешенок белые, ватообразные, пушистые, трутовика лакированного вначале белые, затем коричневые. Видовую принадлежность проконтролировали также на стадии анаморфы грибов.

Культуры грибов хранятся в холодильнике при температуре 3ºС в пробирках на скошенном сусло-агаре. Пересев культур на свежую среду, будет производиться не реже 1-2-х раз в год. При длительном хранении и частом пересеве культур грибов необходимо периодически проводить визуальный и микроскопический контроль. Культура должна иметь характерные для вида и штамма морфологические признаки. Для мицелия высших грибов характерны пряжки, расположенные против поперечной перегородки гифы.

Работа выполнена при поддержке Белорусского фонда фундаментальных исследований.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА БОТАНІКА
ОСОБЛИВОСТІ КЛОНАЛЬНОГО МІКРОРОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН БЕГОНІЇ В КУЛЬТУРІ IN VITRO
Кадебська Я.М., зав. лаб. Біотехнології, Романчук Н.І., студ. ІV курсу

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Волинська обл., Україна, e-mail: kjam@ukr.net, natalia.romanchuk.91@mail.ru

Науковий керівник: ст. викл. Бортнік Т.П.
В зв’язку із зростанням інтересу до нових рослин, що використовуються в декоративному садівництві, і нестачі високоякісного посадкового матеріалу, актуальною є проблема масового розмноження декоративних культур. Тому розробка та оптимізація методів клонального мікророзмноження декоративних рослин є одним із важливих напрямків розвитку сучасної біотехнології, що дозволяє в десятки і сотні тисяч разів збільшити коефіцієнт розмноження, отримати здоровий, позбавлений вірусної та бактеріальної інфекції посадковий матеріал (Кушнір, Сарнацька, 2005).

Однією із перспективних, але малопоширених культур, що використовується для озеленення інтер’єрів є бегонія Бауера (Begonia boweri), яка належить до родини бегонієвих (Begoniaceae). Це вічнозелений, листяно-декоративний багаторічник із асиметричними, серцевидними листками, що цінується як декоративна кімнатна рослина і широко використовується у квітникарстві (Азарушкин, 2010).

Традиційно листяно-декоративні бегонії розмножуються вегетативним способом. Суттєвими недоліками якого є: сезонна обмеженість (осінь, зима при умові безнематодного утримання маточних рослин), значна тривалість даного процесу, низький коефіцієнт розмноження, висока ймовірність зараження рослин-регенерантів бактеріальними та вірусними хворобами.

Сучасні можливості в області культури клітин та тканин дозволяють ефективно вирощувати бегонії в умовах in vitro. Тому метою даної роботи було вивчення особливостей розмноження рослин Begonia boweri в культурі ізольованих тканин.

Для досягнення мети вирішувались наступні завдання: оптимізація схеми деконтамінації вихідного матеріалу, розробка способу регенерації рослин в культурі ізольованих листкових експлантів, вивчення впливу регуляторів росту на індукцію морфогенетичних процесів, а також дослідження регенераційної здатності в залежність від положення експланту на поверхні живильного середовища.

Об’єкт досліджень — рослини бегонії Бауера (Begonia boweri).

Дослідження проводились на базі лабораторії біотехнології Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Клональне мікророзмноження рослин Begonia boweri включало проведення наступних етапів: введення в культуру in vitro, розмноження методом культури тканин в асептичних умовах, вкорінення рослин в умовах in vitro.

В якості первинних експлантів використовували фрагменти базальної частини молодих листкових пластинок верхньої частини рослини, із серединною жилкою, розміром 1Х1 см.

При стерилізації вихідного матеріалу найбільш ефективним, що забезпечило 100% вихід неінфікованих життєздатних експлантів, виявилось застосування комплексу стерилізуючи агентів за наступного схемою: промивання проточною водою із детергентом, замочування в етанолі (70% р-н.) на 10 хв., гіпохлориті натрію (1% р-н.) — 10 хв., триразове промивання стерильною дистильованою водою.

Отримані експланти культивували адаксиально та абаксиально на агаризованому середовищі Мурасиге і Скуга (MS), доповненому 1,0 мг/л ІОК, 5,0 мг/л БАП. Культивування проводили при температурі 23-25ºС, 16 годинному фотоперіоді, інтенсивності освітлення 2-3 клк.

В ході експерименту встановлено, що положення листкових експлантів на живильному середовищі впливає на частоту регенерації мікророзеток. Максимальний вихід мікророзеток отримано при адаксиальному розміщенні. Так, через 7 тижнів культивування кількість листкових експлантів здатних до регенерації в адаксиальному положенні досягнуло 90%, при цьому кількість мікророзеток складала в середньому 10-12 шт. на експлант. При абаксиальному положенні відсоток регенераційноздатних експлантів склав лише 30%. Виявлено, що утворення скупчень меристематичних клітин із подальшою регенерацією адвентивних бруньок відбувалося в основному в зоні центральної жилки та раневих ділянок. Формування мікророзеток в умовах in vitro здійснювалося без утворення калусу, що забезпечувало їх генетичну стабільність.

На наступному етапі вкорінення мікроклонів здійснювали на модифікованому середовищі MS, що було доповненим 1,0 мг/л НОК (Тиссер, 1989). За отриманими результатами встановлено, що такий склад живильного середовища забезпечує 100% вихід вкорінених регенерантів.

Таким чином, аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок, що розмноження рослин Begonia boweri в умовах in vitro сприяє більш повній реалізації морфогенетичного потенціалу, що дозволяє отримувати велику кількість мікроклонів при дотриманні наступних умов:

- стерилізація експлантів за використання детергентів, 70% розчину етанолу, 1% розчину гіпохлориту натрію та стерильної дистильованої води;

- використання середовища Мурасиге і Скуга, з додаванням 1,0 мг/л ІОК, 5,0 мг/л БАП для отримання мікроклонів та 1,0 мг/л НОК для їх вкорінення;

- адаксиальне розміщення листкових експлантів.
Вплив похідних триазину на процеси росту озимої пшениці в осінній період
Качаєва М.В., студ. IV курсу

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, м. Ніжин, Чернігівська обл., Україна

Наукові керівники: доц. Приплавко С.О., проф. Суховєєв В.В.
Для достатнього забезпечення населення продовольством обсяги виробництва продукції землеробства у нашій країні у найближчі роки повинні бути збільшені не менш, як на 25%. І це при тому, що органічних добрив вноситься у ґрунт дедалі менше. Вирішення цієї проблеми можливе за рахунок застосування регуляторів росту рослин природного та синтетичного походження.

Використання регуляторів росту є економічно вигідним засобом підвищення врожайності сільськогосподарських культур. З цією метою нами було досліджено вплив похідних симазину як регуляторів росту. Симазин (або 2-хлор-4,6-біс(діетиламіно)-1,3,5-триазин) є відомим гербіцидом системної дії. Тому пошук нових фізіологічно активних речовин серед похідних симазину є перспективним напрямком біологічних досліджень. Такими похідними можуть бути амінокислоти, що містять 4,6-біс(діетиламіно)-1,3,5-триазин загальної формули:



де R: гліцин (1); аспарагін (2); лейцин (3); та металокомплекси кобальту (1a), купруму (1b); і мангану (1c).

Польові дослідження проводили за загальними методиками на посівах озимої пшениці у трьох повторностях. Обробку насіння сполуками (1-3) здійснювали у концентрації 20 г/га, а Емістимом С – 5 мл/га посівів. Було встановлено вплив досліджуваних речовин на окремі показники озимої пшениці (приріст сухої та сирої маси, лінійний ріст рослини, площа асиміляційної поверхні тощо).

За результатами досліджень встановлено, що амінокислоти (1-3) стимулюють накопичення сирої речовини і збільшують ріст стебла рослини у осінній період. Так, 2-лейцин-4,6-біс(діетиламіно)-1,3,5-триазин (сполука 3), у порівнянні з іншими амінокислотами (1, 2), найкраще стимулює ріст стебла. Спостерігалася також зміна таких показників, як приріст сухої та сирої маси, площа асиміляційної поверхні рослини.

Таким читном, вплив досліджуваних амінокислот та їх комплексів на збільшення зазначених показників може сприяти підвищенню зимостійкості рослин озимої пшениці та підвищувати врожайність злакових культур.
ПОКАЗАТЕЛИ АКТИВНОСТИ КАТАЛАЗЫ В РАСТИТЕЛЬНЫХ ОБЬЕКТАХ
Конюшко И.А., Отвалко Е.А., магистранты

УО «Витебский государственный университет имени Петра Мироновича Машерова», г. Витебск, Республика Беларусь, e-mail: elena.otvalcko@yandex.by, inna.konyushko@yandex.by

Научный руководитель: доктор мед. наук, профессор Чиркин А.А.
Наиболее часто при изучении устойчивости растений к неблагоприятным факторам среды учитывается активность антиоксидантных ферментов. При негативных воздействиях в клетках растений усиливается образование активных форм кислорода, что в итоге может привести к окислительному стрессу. В последние годы образование и быструю диффузию через мембраны перекиси водорода, рассматривают, как проявление сигнальной функции, а именно, как вторичныймессенджер при трансдукции стрессорного сигнала, включающего индукцию синтеза фер­ментов-антиоксидантов (Духовский, 2002). Поэтому важным физиологическим показателем любого растительного ор­ганизма, является изменение активности ферментов. Каталаза является одним из самых активных энзимов в при­роде, принадлежит к группе элитных ферментов, обладающих рекордными скоростями работы, играет опре­делен­ную роль в процессах адаптации организма к стресс-факторам. Каталаза выполняет важную роль, разлагая ток­сич­ную для клеток перекись водорода, образовавшуюся в результате клеточного дыхания с участием флави­но­вы­х­де­ги­д­рогеназ. Известно, что активность фермента зависит от вида растения, типа ткани, возраста клеток и др. фак­то­ров.

Целью данной работы было определитьи сравнить ферментативную активностькаталазы в растительных объектах. Метод определения основан на способности перекисей, образовывать комплекс с солями молибдена (Королюк, 1988). Результаты статистически обработаны и представлены в таблице.

Таблица


Сравнительная характеристика активности каталазы (мкмоль/мин-г) в растительных объектах

Объект

Активность фермента

Шиповник коричный (Rosa cinnamomea L.)

1,35±0,03161

Калина обыкновенная (Viburnum opulus L.)

1,57±0,01301

Смородина чёрная (Ribes nigrum L.)

1,28±0,03601

Укроп пахучий (Anetum graveolens L.)

1,08±0,09811

Сельдерей пахучий (Apium graveolens L.)

0,74±0,0381

Примечание: 1 - р< 0,05 по сравнению кустарниковых растений с травянистыми

Исследование активности каталазы в листьях растений показало, что в условно чистом местообитании активность данного фермента довольно существенно отличалась в объектах разных видов. Наибольшая активность каталазы в калине обыкновенной, наименьшая — в сельдереи пахучем. Вероятно,высшая активность каталазы связана с накоплением большегоколичества перекисных соединенийв кустарниковых формах, по сравнению с травянистыми растениями.



Вплив металохелатів на основі кобальту на процеси коренеутворення живців смородини
Кузьменко М.О., студ. IV курсу

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, м. Ніжин, Чернігівська обл., Україна

Наукові керівники: доц. Приплавко С.О., проф. Суховєєв В.В.
Негативні явища, що властиві нинішньому стану і умовам сільськогосподарського виробництва, вимагають розробки та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій вирощування овочевих та плодових культур. Гостро також стоїть питання отримання високого врожаю належної якості при мінімальній кількості ресурсів. Надзвичайно актуальним для виробництва є застосування нових, порівняно недорогих, засобів підвищення врожайності — регуляторів росту і розвитку рослин, що дає можливість спрямованої регуляції процесів життєзабезпечення рослинного організму та ґрунтової мікрофлори, мобілізації потенційних можливостей, закладених у геномі рослини природою і селекцією.

Найбільш перспективними регуляторами росту рослин, що поєднують функції стимулювання процесів коренеутворення та мікродобрив, є металохелати, до складу яких входять мікроелементи, необхідні для живлення регенеруючих рослин (Коць, Петерсен, 2005).

Дослідження процесів коренеутворення на живцях смородини чорної сорту Ленінградська проводили з використанням металохелатів із центральним атом Со2+, який входить до складу уротропіну, параамінобензойної та фенілантранілової кислот. Як еталон у дослідах використовували гетероауксин, як контроль — дистильовану воду.

Препарати, що застосовувались для вкорінення живців, досліджували у наступних концентраціях: 1, 10, 20 мг/л. При проведенні весняного живцювання нами використані живці смородини, які нарізали до розпускання бруньок з однорічних пагонів довжиною 18-20 см і діаметром 8 мм. Після цього поміщали їх у склянки з приготовленими розчинами досліджуваних препаратів та витримували протягом 7 діб. Далі розчини препаратів замінювали на водопровідну воду до моменту формування коренів на живцях. Підраховували кількість коренів на кожному живці та їх середню довжину. Cтатистичну обробку даних проводили з використанням програми Microsoft Excel.



За результатами проведених досліджень було встановлено, що позитивний вплив на показник кількості коренів у живців смородини мав параамінобензоат кобальту. У концентрації 1 мг/л він перевищував показники гетероауксину на 11%, а контролю на 30%. У найбільшій концентрації (20 мг/л) найкращий вплив на процеси коренеутворення виявив фенілантранілат Со2+ з (рис.1). Він перевищив дію, порівняно до еталону, на 21%, а до контролю — на 61%.

Рис. 1. Вплив металохелатів кобальту на кількість коренів у живцях смородини (концентрація 20 мг/л): 1 – контроль; 2 – гетероауксин; 3 – комплекс уротропіну; 4 – параамінобензоат кобальту; 5 – фенілантранілат кобальту.


На показники довжини коренів найкращий вплив мав також фенілантранілат кобальту у концентрації 20 мг/л (рис.2). Цей металохелат перевищував показники еталону на 6,2 см (91%), а контролю на 1 см (8 %). У концентрації 10 мг/л він збільшував і довжину коренів (порівняно до гетероауксину — на 5,8 см (85%) та контролю — на 0,6 см (5%) відповідно).

Рис. 2. Вплив металохелатів кобальту на довжину коренів живців смородини (концентрація 20 мг/л): 1 – контроль; 2 – гетероауксин; 3 – комплекс уротропіну; 4 – параамінобензоат кобальту; 5 – фенілантранілат кобальту.


Отже, фенілантранілат кобальту може бути перспективним для пошуку нових коренеутворювачів плодово-ягідних культур.
Каталог: bitstream -> NAU -> 19002
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка