Vii всеукраїнської студентської наукової конференції „сучасні проблеми природничих наук”


СТАН ПОКАЗНИКІВ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ І СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ У ЮНАКІВ ПРИ ТЮТЮНОПАЛІННІ



Сторінка6/18
Дата конвертації20.11.2018
Розмір7.81 Mb.
#65170
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

СТАН ПОКАЗНИКІВ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ І СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ У ЮНАКІВ ПРИ ТЮТЮНОПАЛІННІ
Гаврилюк Т.М., студ.V курсу

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк,

Волинська обл., Україна, е-mail: Gavrulyk2012@mail.ru

Науковий керівник: к.б.н., доц. Шевчук Т.Я.


Актуальність теми. Епідеміологічні показники паління серед молоді, вплив його на вентиляційну функцію легень, електричну активність серця та параметри якості життя недостатньо вивчені. Це й обумовило потребу наукового дослідження (Андрєєва, 2003).

Виходячи з актуальності даної проблеми метою роботи було вивчення особливостей функціонального стану показників зовнішнього дихання та показників роботи серця у юнаків, які палять.



Контингент і методика дослідження. Дослідження проводилися у юнаків, віком 17-19 років, які палять.У дослідженнях брали участь 20 юнаків. Основна (експериментальна) група налічувала 10 хлопців, які палять — І група. Контрольна група складалась з 10 хлопців, які є відносно здоровими та не палять — ІI група. Поставлені завдання вирішувались з використанням наступних методів дослідження: – пневмотахографія для визначення об’ємних, швидкісних і розрахункових параметрів дихальної системи; – ЕКГ для дослідження стану електричної активності серця; – метод варіаційної статистики для статистичної обробки результатів.

Результати дослідження. наліз об’ємних показників дихального апарату у юнаків показав, що вони суттєво відрізняються у осіб обох досліджуваних груп. Так, у юнаків експериментальної групи показники ФЖЄЛ нижчі, ніж у контрольній – 3,46 + 0,42 і 4,16 + 0,57 відповідно, р < 0,05. Спостерігаються достовірні відмінності також у показниках ЖЄЛ. При цьому у юнаків, які палять, вони є дещо нижчими від норми (3,08 ± 0,43 і 3,87 ± 0,52).Показники форсованих об’ємів видиху у хлопців, які мають шкідливі звички всередньому дещо менші, ніж у здорових, при ОФВ3 (на 3-й секунді видиху) ці зміни є достовірними при p < 0,05. Динаміка зміни об’єму форсованого видиху у юнаків зі шкідливими звичками є дещо нижчою. Достовірне збільшення швидкості видиху повітря характерне до ШВ50 для всього досліджуваного контингенту, p < 0,05. У юнаків, які мають шкідливі звички, цей параметр є достовірно нижчим, ніж у здорових. На третьому етапі (ШВ75) у досліджуваних зміни показників носять недостовірний характер: 2,08 + 0,52 і 2,53 + 0,54 p > 0,05. На цьому етапі відмічається зменшення швидкісних показників у 2 рази в експериментальних та у контрольних групах.У підлітків експериментальної групи спостерігається вища ефективність дихальних актів, оскільки виявлена поступово наростаюча динаміка проби Тіфно, де 80% співвідношення реєструється на третьому розрахунковому показнику, тоді як у підлітків контрольної групи 80 % співвідношення досягається ще при ОФВ2/ФЖЄЛ реєстрації (Циганюк, 2004).

Відповідно аналіз показників електричної активності серця у обстежених обох груп виявив незначні відхилення від норми майже всіх показників. Так, тривалість серцевого циклу (зубець RR) у хлопців 1 групи становить 0,88 ± 0,03, а у 2 групі — 0,86 ± 0,02. Як в одній, так і в другій групі ці показники мають відхилення від норми. Інтервал PQ — час передсердно-шлуночкової провідності. У хлопців 1 і 2 груп відмінностей у співвідношенні показників зубця PQ не виявлено однак, він має відхилення від норми. Зубці QT у юнаків 1 групи є нижчими, ніж у юнаків 2 групи (0,37 ± 0,03 і 0,35 ± 0,01). ЕКГ є дещо заниженими, порівняно з нормою.Тенденція, вказана вище, характерна і для показника QRS. Однак, порівняно з нормою, ці показники не мають відхилень. У хлопців тривалість поширення збудження (зубець QRS) дорівнює: у 1 групі 0,06 ± 0,01, у 2 групі — 0,05 ± 0,01 (Томан, 2006).

Також при вивченні біоелектричної активності міокарда за допомогою ЕКГ у юнаків виявлено синусовий вид ритму: 63% у обстежених 1 групи і 90,9% — у 2 групи. Для синусової брадикардії характерне враження синусового ритму. Цей вид ритму у хлопців 1 групи трапляється частіше, ніж у 2 групи — 30,4% і 9,1% відповідно. Інші відхилення від ритму (ектопічний суправентрикулярний, прискорений, AV з’єднання) встановлено лише в окремих випадках.Причому відмічено, що ці види аритмії характерні лише для хлопців, які палять.

Висновки. У хлопців експериментальної групи в порівнянні із контрольною групою обстежених є значно нижчими об’ємні показники, динаміка швидкісних, а також менша ефективність функціонування респіраторної системи. У досліджуваних обох груп індекс Тіфно в нормі; однак у юнаків експериментальної групи з віком погіршується прохідність дихальних шляхів, що відображається в щорічному зниженні ОФВ1 на 0,02 – 0,04 л, а паління прискорює цей процес у 2-3 рази. Показники ЕКГ у обстежених 1 групи (юнаки, що палять) по окремих даних достовірно відрізняються від показників обстежених 2 групи (здорові юнаки). Так у 1 групі юнаків зниженою виявилась тривалість інтервалів Q-T та R-R, що вказує на зниження часу протягом якого шлуночки знаходяться в електрично активному стані та деяку неритмічність роботи серця. При вивченні видів ритму відмічається, що у групі юнаків, які палять домінує синусова брадикардія, для якої характерне враження синусового ритму, що є проявом пониженого автоматизму синусового вузла.
СТАН ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ СЕРЕД УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

М. ЧЕРНІГОВА
Ігнатенко Н.В., студ. V курсу

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, м. Чернігів, Україна

Науковий керівник: к.с.г.н., доцент Мачульський Г.М.
Інституціоналізація профілактики починається із формування у молоді потреби в ній. Ось чому нам цікаво простежувати динаміку потреби в профілактиці наркоманії серед молоді протягом останніх років (табл. 1).

Таблиця 1



Розподіл відповідей на питання “Чи потрібні молодим людям бесіди, роз’яснення про шкоду наркотиків?”

Варіанти відповідей

1999

2001

2007

2011

Так

64

69

68

63

Скоріше так, ніж ні

23

19

20

20

Важко сказати

7

6

5

6

Скоріше ні, ніж так

4

3

4

6

Ні

2

3

3

5

Аналізуючи дані табл. 1 можна зробити висновок, що думка молоді про необхідність профілактики адиктивної поведінки 2011 р. порівняно з попередніми роками змінилась незначно. Однак, якщо звернутися до ретроспективних даних то у 50-х рр. 73% молодих людей вважали профілактику наркотичної залежності непотрібною (Соболев, 2000). В 1979 р. їх кількість становила 42%, а в наш час лише 5%. Причинами зміни уявлень молоді про профілактику наркозалежності можуть бути наступні. По-перше, наркоманія в умовах радянського устрою вважалась елементом буржуазного суспільства, а при соціалізмі наркоманів бути не повинно. По-друге, споживання наркотиків розглядалось як один із видів кримінальної поведінки, що регулювалася відповідною статтею Кримінального кодексу.

Із відміною статті про кримінальну відповідальність за вживання наркотиків, у поєднанні з іншими факторами (різкий спад економіки, зростання безробіття, падіння престижу освіти, професіоналізму, сплеск злочинності, зростання аномії у свідомості та поведінці людей), викликали швидке занурення молодих людей в наркосистему. Молоді люди вже у 90-х роках починають самі усвідомлювати потребу в профілактиці наркотичної залежності.

За оцінками молодих людей, найбільш усталеними формами профілактики наркоманії є розповсюдження наглядної агітації (62%), проведення групових занять (51%) та розповсюдження брошур (41%). Слабко засвоєні такі технології, як проведення індивідуальних занять, організація зустрічей з колишніми наркоманами (але в останні роки спостерігається зростання кількості таких зустрічей). Насторожує слабке залучення лікарів і наркологів для проведення профілактичних консультацій.


ОСОБЛИВОСТІ ПОТУЖНОСТІ ЕЛЕКТРИЧНОЇ АКТИВНОСТІ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ПОВ’ЯЗАНІ З ФАКТОРОМ СТАТІ ТА ПРОДУКТИВНІСТЮ РОЗУМОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Кицун І.А., студ. V курсу

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Волинська обл., Україна, е-mail: irunakicun@ukr.net

Науковий керівник: к.б.н., доцент Козачук Н.О.
Метою даного дослідження був аналіз залежності змін потужності ЕЕГ від статі та продуктивності конвергентного мислення досліджуваних. У дослідженні взяли участь 68 студентів (чоловічої і жіночої статі, праворукі) Волинського національного університету імені Лесі Українки віком 18-21 рік здорові за даними соматичного і психоневрологічного обстеження. Всі досліджувані попередньо були ознайомлені з умовами експерименту і виявили добровільну згоду на участь у ньому.

Багатофакторний дисперсійний аналіз MANOVA був проведений для показників потужності і когерентності в кожному частотному діапазоні ЕЕГ (дельта, тета, альфа-1, альфа-2, альфа-3, бета, гамма) з врахуванням таких факторів: «СТАТЬ», «ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА СИТУАЦІЯ» (ЕС) (стан спокою із заплющеними очима, стан спокою з розплющеними очима, стан спокою з розплющеними очима з установкою налаштування на розумову діяльність, виконання завдання конвергентного типу, виконання завдання дивергентного типу), «ПРОДУКТИВНІСТЬ» (висока продуктивність виконання ковергентного завдання, низька продуктивність виконання конвергентного завдання), «відведення» (19 відведень).

Аналізувалася роль фактора ПРОДУКТИВНІСТЬ та його взаємодії з іншими факторами. Взаємодія фактора ПРОДУКТИВНІСТЬ з іншими факторами найбільш значимою була в альфа-3-діапазоні, а найменш значимою — в альфа-2-діапазоні.

Фактор ПРОДУКТИВНІСТЬ для показників потужності був значимим в тета, альфа-1, бета і гамма-діапазонах: вищі показники потужності були характерними для досліджуваних з низькою продуктивністю виконання конвергентного завдання.

В дельта-діапазоні значимою для показників потужності була взаємодія трьох факторів: «СТАТЬ», «ПРОДУКТИВНІСТЬ» та «ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА СИТУАЦІЯ».

Аналіз взаємодії факторів «СТАТЬ», «ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА СИТУАЦІЯ» та «ПРОДУКТИВНІСТЬ» показав, що в усіх досліджуваних діапазонах ЕЕГ у досліджуваних жіночої статі відмінності коефіцієнтів когерентності, пов’язані з продуктивністю виконання конвергентного завдання, більші, ніж у досліджуваних чоловічої статі. Але ці відмінності можуть проявлятися в різних експериментальних ситуаціях.

В дельта і тета-діапазоні у жінок відмінності чітко виражені для чотирьох експериментальних ситуацій і слабо виражені під час налаштування на розумову діяльність; у чоловіків — під час виконання завдання конвергентного типу.
ЗМІНИ БІОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КРОВІ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ЛІМФОЇДНИЙ ТА ГОСТРИЙ МІЄЛОБЛАСТНИЙ ЛЕЙКОЗИ
Юденок Л.В., студ. V курсу

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, м. Чернігів, Україна

Науковий керівник: к.с.г.н., доцент Мачульський Г.М.
Нами спостерігалася група з 20 хворих з діагнозами хронічного лімфоїдного і гострого мієлобластного лейкозів. Відповідно стану хворих виявлялися зміни основних біохімічних показників периферійної крові в загальному клінічному аналізі.

З отриманих нами даних встановлено, що для хворих хронічним лімфоїдним лейкозом характерні різні цифри ШОЕ. У окремих хворих, 4 випадки з 10, ШОЕ нормальна, в межах 7-10 мм/год. При загостренні процесу відмічається підвищення ШОЕ в межах 12-23 мм/год — 5 випадків з 10, а значно прискорена ШОЕ — 40 мм/год (1 випадок) є прогностично поганою ознакою.

В ході експерименту виявили, що при хронічному лімфоїдному лейкозі повільно розвивається малокрів’я, яке явно виявляється на 3-6 рік хвороби. Гемоглобін в 8 випадках з 10 складає 60-80 г/л, а в 2 хворих — біля 50 г/л, що обумовлено редукцією еритропоезу, внаслідок лейкемічної інфільтрації кісткового мозку. Кількість еритроцитів також відповідно зменшується в межах 1,9-2,4 х 1012/л; поступово наростає функціональна неповноцінність еритроцитів.

Лейкоцитоз при хронічному лімфоїдному лейкозі з’являється, в основному, за рахунок зрілих лімфоцитів. В 2 випадках з 10, лейкоцитоз 13,4-16,7 х 109/л відповідає повільно прогресуючій, доброякісній формі хронічного лімфолейкозу. Значний лейкоцитоз 20,4-46 х 109/л спостерігаємо у 6 хворих в розгорнутій стадії хвороби. У цих же 6 хворих в крові виявляються тіні Гумпрехта-Боткіна, в кількості 1-2 в полі зору. При лейкоцитозі до 58 х 109 /л, в 1 випадку — кров набуває зеленуватий (піоїдний) відтінок.

За отриманими даними при гострому мієлобластному лейкозі спостерігаються особливо високі цифри ШОЕ. Значні цифри осідання до 50-80 мм/год констатуємо вже через 20-30 хв. від моменту постановки реакції — у 5 хворих з 10. ШОЕ прискорюється на ранніх стадіях захворювання, поступово наростає по мірі розвитку хвороби і прогресування анемії — 3 випадки з 10. У 2 хворих спостерігалося прискорення ШОЕ до 30-40 мм/год внаслідок приєднання вторинної інфекції, що є прямим показом для призначення антибіотиків.

З виявлених нами даних видно, що гострий мієлобластний лейкоз супроводжується значною та постійною анемією. Анемія відмічається в 9 випадках з 10 (90%) в межах 48-60 г/л і при цьому значна 48-54 г/л в більшої половини (у 7 хворих з 10). Число еритроцитів менше 1,9-2,0 х 1012/л спостерігається у 20% хворих — 2 випадки з 10, з гемоглобіном нижче 60 г/л, у останніх хворих коливається від 2,0 до 3,0 1012/л. У 4-х хворих ведучими клінічними симптомами відмічалися невеликі геморагічні прояви у вигляді спонтанних синців на шкірі, непостійних ясенних і носових кровотеч. У 3-х хворих вдалося виявити можливі мієлотоксичні впливи: рентгенівське опромінення, високочастотні струми, анілінові барвники.

Зміни числа лейкоцитів характерні в широких межах. В 4 випадках спостерігається лейкоцитоз 11,1-23,4 х 109/л, а в більшої половини хворих загальна кількість лейкоцитів або в межах норми 4,2-9 х 109/л — у 4-х хворих, або дещо знижена 3,4-3,8 х 109/л — у 2 хворих — лейкопенія.

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКО­РИСТУ­ВАННЯ ТА ОХОРОНА НАВКОЛИШ­НЬОГО СЕРЕДОВИЩА
ДЖЕРЕЛА НІТРАТНОГО ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУНТУ
Білан Ю.М., студ. V курсу

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, м. Чернігів, Україна

Науковий керівник: к.с.г.н., доцент Мачульський Г.М.
Основними джерелами нітратного забруднення, під яким звичайно розуміють забруднення власне нітратами, нітритами й N-нітрозоамінами, є високі дози азотних мінеральних й органічних добрив, а також пестициди при систематичному насиченні ними посівів. Потрапляння в ґрунт стоку тваринницьких комплексів ускладнює цю проблему.

Як відомо, транспортні втрати мінеральних добрив на шляху від заводу до поля становлять 10-12%, що сприяє постійному забрудненню навколишнього середовища. Перевезення їх у тарі може докорінно поліпшити становище. Так, середні розміри втрат затареного суперфосфату в 2,5 рази менші, ніж незатареного (Дегодюк, Мамонтов, Гамалей, 1988).

Застосування мінеральних добрив у незбалансованому за основними елементами живлення співвідношенні також є однією з причин забруднення продукції. Для умов України оптимальним для всіх сільськогосподарських культур вважається співвідношення N: Р2О5: К2О = 1: 0,9: 0,8. Проте й при оптимальному співвідношенні внесення підвищених й високих доз мінеральних добрив, насамперед азотних, може бути причиною екологічного забруднення. Це підтверджується численними експериментальними даними, які свідчать про те, що коефіцієнти використання фосфорних й калійних добрив різними сільськогосподарськими культурами варіюють у межах 15-25 і 50-70%, азотних ‬— 50-60%. Установлено також, що в ґрунті закріплюється 20-40% азоту, вимивається у вигляді нітратів з кореневмісного шару — до 10%, а виділяється у вигляді газоподібних сполук (N2, NO, NO2) — 20-40%.

Невикористані сільськогосподарськими культурами поживні речовини за певних умов є джерелом антропогенного забруднення.

Екологічне забруднення значною мірою пов'язане з ущільненням ґрунту, яке відбулося в результаті впровадження в сільськогосподарське виробництво енергомістких сільськогосподарських машин, що призвело до зниження врожайності зернових культур у середньому на 20% й марному (до 40%) витрачанню добрив.

Нітрати накопичуються не тільки в ґрунтах, але й у рослинах, що приводить до погіршення якості продукції й негативній їхній дії на здоров'я людини й тварин.


ЗМІНА ГРАНУЛОМЕТРИЧНОГО СКЛАДУ ДЕРНОВО-СЛАБОПІДЗОЛИСТИХ ГРУНТІВ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛІССЯ ПІД ВПЛИВОМ ОСУШЕННЯ
Бондаренко К.С., студ. V курсу

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, м. Чернігів, Україна

Науковий керівник: к.с.г.н., доцент Мачульський Г.М.
Гранулометричний склад ґрунту, успадкований ним від ґрунтотворної породи, досить стійкий як до зовнішніх, антропогенних, так й до внутрішньоґрунтових процесів. Для того, щоб суттєво змінилися вміст та співвідношення гранулометричних фракцій у межах генетичного горизонту чи у ґрунтовому профілі загалом, необхідний тривалий час окультурення або еволюції ґрунту. Осушувальні меліорації належать до факторів швидкої й глибокої трансформації просторової структури, ґрунтових режимів та процесів, які спричинюють зміни властивостей ґрунтів, у тому числі й гранулометричного складу.

Зміни гранулометричного складу ґрунтів Чернігівського Полісся, зумовлених тривалим осушенням та сільськогосподарським використанням осушених земель й пов'язаних з цим деградаційних процесів, досліджували у Ріпкинському районі Чернігівської області в стаціонарних дослідних ділянках.

Гранулометричний склад ґрунтів Чернігівського Полісся, сформованих на водно-льодовикових відкладах, відображає неоднорідність (шаруватість) порід: нижні горизонти ґрунту мають здебільшого легший гранулометричний склад, за винятком орзандових шарів, ніж верхні горизонти.

До осушення дерново-слабопідзолисті ґрунти мали зв'язнопіщаний та супіщаний, дерново-середньопідзолисті — супіщаний гранулометричний склад. Характерна особливість гранулометричного складу дерново-підзолистих ґрунтів — переважання дрібного та середнього піску й невисокий вміст фракцій пилу та мулу. Сума фракцій фізичної глини (частинки розміром менше 0,01мм) в гумусово-елювіальному горизонті незв'язнопіщаних відмін становить 7,96%, супіщаних — 17,14-17,74%.

З глибиною по профілю вміст фізичної глини у зв'язнопіщаних ґрунтах поступово зменшується в ілювіальному та перехідному горизонтах й зростає в материнській породі. В ґрунтах супіщаного гранулометричного складу сума фракцій фізичної глини збільшується в межах ілювіального горизонту й поступово зменшується у перехідному горизонті та материнській породі.

Вміст мулу (частинки розміром до 0,001мм) у гумусово-елювіальному горизонті зв’язнопіщаних відмін — 3,86%, у супіщаних — 10,73-11,48%.

Вміст пилуватих фракцій у всіх генетичних горизонтах невисокий. Серед гранулометричних фракцій у генетичних горизонтах переважає дрібний й середній пісок (частинки розміром 0,25-0,05 і 10,00-0,25 мм) — 92%

Отже, інтенсифікація промивного водного режиму після осушення призвела до суттєвого зменшення вмісту фізичної глини й збільшення вмісту піску в гумусовому горизонті ґрунтів. Полегшення гранулометричного складу переважно внаслідок винесення мулу й частково дрібного пилу з верхніх горизонтів та, відповідно, їхнє опіщанення зумовило зміни градації ґрунтів за гранулометричним складом.



СУЧАСНИЙ СТАН ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ В КОНТЕКСТІ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Бревус С.М., студ. V курсу

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів, Україна, e-mail: brevus.lana@gmail.com

Науковий керівник: доц. Кузик С.П.
Кожна країна визначаючи пріоритети свого розвитку, одним з основних аспектів національної безпеки виокремлює енергетичну складову економіки. Це зумовлено високою енергоємністю та низьким коефіцієнтом енергозбереження при виробництві одиниці продукції. Тому в контексті економічної безпеки держави, під час формування програм соціально-економічного розвитку, повинні враховуватися також енергозберігаючі чинники, що впливають на енергетичну безпеку держави.

Однією з найважливіших проблем в Україні в цілому та її регіонах зокрема, після проголошення її незалежності, стало створення і забезпечення системи національної безпеки, в якій чільне місце належить енергетичній складовій.

Найбільш оптимальним визначенням поняття «енергетична безпека держави», на нашу думку, є визначення представлене фахівцями Дніпропетровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) (А. Швецова, М. Земляного та А. Дорошкевича), які зазначають, що поняття енергетичної безпеки повинно розглядатися ширше, і окрім вимог, щодо забезпечення потреб споживачів і захисту навколишнього середовища, повинне містити вимоги щодо забезпечення енергетичної незалежності країни, а також враховуючи соціальні аспекти сфери діяльності паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Автори визначають енергетичну безпеку як «стан готовності ПЕК країни, щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозбереження економіки держави і населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні і здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску» (Шевцов, Земляний, Дорошкевич та ін., 2002).

У сучасних умовах господарювання, зберігається значна енергетична залежність нашої держави від зовнішнього постачання енергоносіїв. Частка імпорту в постачанні паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) в Україну (~ 50%) знаходиться на середньоєвропейському рівні, але монопольна залежність від імпорту нафти (~70%), газу (~71%) та ядерного палива (100%), обмежені можливості нарощування власного видобутку вугілля, нафти, газу та незадовільний баланс енергоспоживання (значна частка газу ~ 45% в загальному споживанні за середньоєвропейської ~22%) ще більше загострюють ситуацію. Можливості диверсифікації здебільшого не задіяні з причин необхідності вкладання значних коштів та тиску з боку традиційних постачальників палива (Нові тенденції у сфері енергетичної безпеки, 2003).

Одними з основних узагальнюючих показників розвитку економіки Тернопільського регіону, що характеризують його ефективність в цілому, відповідність сучасному рівню розвитку техніки, технологій і організації суспільного виробництва є зміна обсягу валового регіонального продукту (ВРП), а також рівня витрат ПЕР на обсяг ВРП.

Підприємствами та організаціями області всіх видів економічної діяльності за 2010 р. було використано за всіма напрямками споживання 531,5 тис. тонн умовного палива (т.у.п.), що на 14,7 тис.т умовного палива, або на 2,8% більше ніж за 2009 р.



У загальному обсязі спожитих енергетичних матеріалів та продуктів перероблення нафти на власні потреби використано 292,5 тис.т.у.п. (55,0%) на перетворення в інші види палива та енергії, 2,6 тис.т у.п. (0,5%) — для неенергетичних цілей (як сировина та матеріал), 205,4 тис.т у.п. (38,6% ) — на кінцеве споживання та 31,0 тис.т у.п. (5,8%) втрачено при транспортуванні, розподілі та зберіганні (Матеріали статистичного збірника паливно-енергетичних ресурсів Тернопільщини 2010 року, 2011).

На Тернопільщині, де основними споживачами енергоресурсів є населення та бюджетна сфера, пріоритетом стає вирішення проблем нераціонального споживання саме у цих напрямках.

Всього з початку дії обласної комплексної програми, енергоефективності та енергозбереження на 2010-2014 роки, впроваджено 8153 енергозберігаючих заходів, на які витрачено понад 140 млн. грн., що дозволило зекономити 523,8 тис. т.у.п. на суму понад 389 млн. грн.

За 2010 рік в суспільному виробництві і бюджетній сфері області впроваджено 274 енергозберігаючих заходи, досягнуто економії 38,4 тис. т. у. п. енергетичних ресурсів, або 110,6% до річного завдання. Всього зекономлено енергоресурсів на суму понад 45 млн. грн.

На виконання завдань Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики у 2010 році 12 мініГЕС області виробили 28,1 млн.кВт.год. електричної енергії, що складає 2% від загального річного споживання в області. З метою оптимального подальшого розв’язання проблем гідропотенціалу малих річок, відновлення малих ГЕС і надійного енергозабезпечення місцевих споживачів обласною державною адміністрацією надано пропозиції НАК "Енергетична компанія України" ВАТ "Укргідроенерго" щодо проведення інвентаризації малих ГЕС області.

Діючою Комплексною державною програмою енергозбереження визначено, що загальний середньорічний потенціал енергозбереження по Україні становить 4-5% від річного енергоспоживання. Відповідно середньорічній потенціал енергозбереження по Тернопільській області становить 45-50 тис. т.у.п.

Проблеми не ефективного використання енергоресурсів мають місце в усіх секторах економіки області, і в першу чергу, у трьох складових ПЕК: виробництво, транспортування та споживання енергії.

Системи централізованого водопостачання та водовідведення характеризуються високою енергозатратністю, значними втратами води, моральною та фізичною зношеністю. Знос основних фондів у галузі сягає 60,8%. Енергетична складова у собівартості питної води та очищення стічних вод у середньому складає майже 50%.

Принциповою умовою зменшення енергоємності ВРП є реалізація основних стратегічних напрямків підвищення енергоефективності: забезпечення структурно-технологічної перебудови економіки регіону та створення адміністративних, нормативно-правових та економічних механізмів, що сприяють підвищенню енергоефективності та енергозбереження. (матеріали обласної комплексної програми енергоефективності та енергозбереження на 2010-2014 роки — [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.oda.te.gov.ua/berezhanska/ua/1833.htm)

Покращення умов енергетичної безпеки Тернопільщини може бути зумовлено такими заходами:

- зниження енергоємності виробництва одиниці продукції, виконаних робіт, наданих послуг (в умовних одиницях);

- зниження енергоємності валового регіонального продукту області;

- зменшення рівня втрат паливно-енергетичних ресурсів;

-збільшення обсягу інвестицій, які спрямовуватимуться на реалізацію заходів з енергоефективності, енергозбереження та пошуку альтернативних джерел енергоресурсів Тернопільщини.
ІНДИКАЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН В УРБАНІЗОВАНИХ ЕКОСИСТЕМАХ
Ганущак Ю.Ю., студ. ІІІ курсу

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань, Черкаська область, Україна, e-mail: yurayrik@meta.ua

Науковий керівник: доц. Гончаренко Г.Є.
Зростання антропогенного навантаження в міських екосистемах супроводжується техногенним забрудненням навколишнього середовища. Негативний вплив цього процесу проявляється деструктивними змінами у функціону­ванні біотичних угруповань, деградацією природних біотопів і погіршенням здоров’я людей (Голубець, 2000).

За судженнями Акімової Т.А., найбільшого впливу господарської діяльності людини зазнають екосистеми міст. Тому важливим, є контроль за станом навколишнього середовища та своєчасний аналіз забрудненості їх території. В деякій мірі, ці питання дозволяє вирішити саме біоіндикаційна оцінка (Акімова, 1998).

Значимість рослинного покриву, як індикатора стану екосистеми є в тому, що він дуже чутливо реагує на зміну екологічних факторів і така реакція в багатьох випадках фіксується візуально. Білявський Г.А. виділяє три ознаки (чутливість, візуальність, емерджентний характер зміни рослинного покриву), які визначають придатність біоіндикації для екологічних досліджень, експертиз, прогнозування поведінки, стану та розвитку екосистем (Білявський, 2003).

У деяких видів рослин і тварин змінюються особливості розвитку (швидкість росту, процес цвітіння, утворення плодів, інтенсивність забарвлення та ін.) у відповідь на різні подразнюючі фактори. Ці властивості людство помітило уже давно і використовувало для практичних потреб. У зв'язку з загальною екологізацією різних наукових напрямів, людського мислення загалом методи біоіндикації усе частіше використовують сучасні науковці, зокрема і в моніторингу навколишнього середовища.

Лаптєв О.О. стверджує, що розроблення та впровадження системи ефективних еколого-оптимізаційних заходів в умовах міських екосистем є актуальним завданням прикладної екології (Лаптєв, 1998).

За дослідженнями Парпан В.І. і Миленької М.М. виділено найінформативніші біоіндикаційні ознаки, рекомендовані до застосування при біомоніторингових дослідженнях урбанізованих і техногенно-змінених екосистем. На молекулярному рівні — це стан фотосинтетичної системи, особливості нітрогенного обміну та внутрішньоклітинні концентрації «стресових сполук». На клітинному рівні — це стан репродуктивних структур (частка безкрохмального та непророслого пилку, довжина пилкових трубок, морфологічні аномалії пилкових зерен). На організменному рівні — це площа листкової пластинки та рівень дехромаційних і некротичних ушкоджень листків. На організмово-популяційному рівні — це тривалість генеративного періоду, інтенсивність дефоліації. На екосистемному рівні – це продуктивність у кормових мережах і кругообіг хімічних елементів. Ці індикативні ознаки разом дають уявлення про загальну картину забруднення міського середовища (Парпан, Миленька, 2010).

Досліджуючи біоіндикаційні властивості деревних рослин, Ревич Б.А. вважав, що вони проявляються через здатність акумулювати у біомасі важкі метали й елімінувати токсико-мутагенні ефекти урбопромислових забруднювачів (Ревич, 1982).

На думку Бессонової В.П., урбопромислові забруднювачі не лише володіють загальнотоксичним впливом на біоту, а й здатні спричинювати так звані «віддалені наслідки», зокрема, проявляти гаметоцидну дію. Перспективним підходом в індикації мутагенної напруженості навколишнього середовища є дослідження репродуктивних структур вищих судинних рослин, насамперед чоловічого гаметофіту. Більшість індукованих полютантами мутацій є рецесивними й проявляються в гаплоїдних пилкових клітинах чи зародках при ембріональному розвитку насіння. Мейоз виконує роль своєрідного бар’єру у передачі потомству деяких типів таких мутацій, у результаті чого утворюється стерильний пилок і нежиттєздатне насіння (Бессонова, 1991).

Деревні рослини, що є складовою озеленюючих комплексів промислових підприємств та міських насаджень, володіють важливими індикаційними властивостями. Вони спроможні відобразити довготривалий вплив малих доз компонентів промислових викидів, внаслідок тривалого перебування в антропогенно-змінених умовах існування.

У своїх висновках Парпан В.І. та Миленька М.М. твердять, що біоіндикація — це система оцінки стану навколишнього середовища за фізіологічними, морфологічними, екологічними змінами рослин-біоіндикаторів, які чутливо реагують на зміни факторів навколишнього середовища. Біоіндикаційні дослідження мають історію, яка своїми коренями сягає в глибину століть, коли пошук та вирощування якої-небудь рослини людина пов’язувала з певними екологічними умовами.

Тому, необхідною передумовою індикації антропогенного навантаження в урбанізованих екосистемах є використання деревних рослин, як біоіндикаторів якості довкілля та накопичувачів негативних полютантів.
Природно-заповідний фонд як складова рекреаційних ресурсів Чернігівської області
Голубовська Т.О., магістрантка

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, м. Ніжин, Чернігівська обл., Україна

Науковий керівник:
Потреба в організації масового відпочинку виникла недавно і являється наслідком докорінної зміни місця і ролі людини у виробництві на сучасному етапі. Зростанню активного відпочинку населення в епоху науково-технічної революції, поїздкам у віддалені від місця проживання райони сприяє постійна досконалість і доступність засобів масового пересування.

Поряд з цим, в даний час порушуються природні норми життя людини. Урбанізація, концентрація промисловості, забруднення навколишнього середовища міст, збільшення емоційного навантаження на організм викликають фізіологічну необхідність відпочинку городян перш всього в природній обстановці. Ця проблема характерна і для Чернігівської області.

Об’єкти природо-заповідного фонду, за винятком заповідників, теж складають рекреаційний потенціал території Чернігівської області. Вони, крім свого основного призначення — збереження і відтворення природного фонду, виконують також і рекреаційні функції.

Станом на 01.01.2011 природо-заповідний фонд Чернігівської області нараховує 656 об’єктів загальною площею 253,4 тис. га, що становить 7,6% площі області, або сумарно по показникам 11 місце по країні (середній відсоток по Україні — 5,1%).

Природно-заповідний фонд складають 8 категорій об’єктів: Ічнянський та Мезинський національні природні парки, регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський», 443 заказники, 137 пам’яток природи, 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 52 заповідні урочища, дендропарки — «Тростянець» загальнодержавного значення та «Прилуцький» місцевого значення, Менський зоопарк.

Природно-заповідний фонд характеризується великою кількістю об’єктів невеликої площі (більше половини об’єктів мають площу до 100 га).

Об’єкти розташовані досить нерівномірно на території Чернігівської області. Високий рівень заповідності характерний для Козелецького, Коропського, Ічнянського, районів, де відсоток заповідності складає більше 10% від території району. У Носівському, Ніжинському, Бахмацькому, Борзнянському районах за рахунок високого відсотку розораності земель, площа природно-заповідного фонду не досягає 3% від площі району, що негативно впливає на екологічну стабільність території. 

Для з’ясування особливостей розташування об’єктів природно-заповідного фонду про території Чернігівської області була обрахована густота природно-заповідних об’єктів. Цей показник вказує на різноманітність природних ландшафтів та їх наукову та пізнавальну цінність. Найбільш густо об’єкти природно-заповідного фонду розташовані в Чернігівському, Ріпкинському, Новгород-Сіверському, Козелецькому районах, де показник щільності змінюється від 0,71 до 0,36 на 100 км2.

Таким чином, велика різноманітність фонду, високий рівень заповідності, значна щільність об’єктів природ­­но-заповідного свідчить про значний рекреаційний потенціал та перспективи розвитку рекреаційної діяльності.
МІКРОПРОФІЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ҐРУНТУ— НОВИЙ ПІДХІД У ПІЗНАННІ ЙОГО СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИ ВЛАСТИВОСТЕЙ
Городовенко О. С., Бедрило А.І., студ. II курсу

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів, Україна, e-mail: eriks23@mail.ru

Науковий керівник: д.б.н., професор Гамкало З.
Катастрофічний темп деградації педосфери Землі і втрата нею ефективності екологічних функцій змушує шукати нові методологічні і методичні підходи до структурно-функціональної оцінки ґрунту як біокосного тіла. Закономірно, що за цих умов, появлятимуться нові аспекти розуміння механізмів ґрунтоутворення і функціонування ґрунтів, які породжуватимуть якісно нові методичні підходи у ґрунтознавстві. Яскравим прикладом цього є серія публікацій російських дослідників С.Н.Чукова, А.Г.Рюміна та ін. протягом 2004-2011 рр., в яких досліджується внутрішньогоризонтна диференціація якості органічної речовини, зокрема структурно-функціональних параметрів гумінових кислот (ГК) чорноземів типових. Так, С.Н.Чуковим і ін. (2010) виявлено, що у поверхневому (0-5 см) шарі чорнозему типового співвідношення Сгк / С фк у 1.7 рази, а концентрація вільних радикалів майже на порядок нижчі, порівняно з нижче розташованим шаром ґрунту 5-20 см. Екологічно важливо й те, що ГК з шару 0-5 см відрізняються значно меншою стимулюючою дією на процеси фотосинтезу й сильнішою стимуляцією процесів дихання (окиснення). Причому, ГК більш глибоких шарів чорнозему типового значно сильніше стимулюють фотосинтез і майже не стимулюють дихання. Встановлено тісний кореляційний зв'язок між концентрацією вільних радикалів у складі ГК і процесами фотосинтезу у водорості Chlorella vulgaris.

Результати цих досліджень ставлять на порядок денний надзвичайно важливе питання – інформативність (функціональну репрезентативність) ґрунтових зразків традиційно відібраних за генетичними горизонтами, з одного боку, і вказують на необхідність внутрішньогоризонтної диференціації ґрунту другого. Варто зауважити, що протягом останніх років такі мікропрофільні дослідження ґрунту, з кроком відбору зразків в 1 см, вже застосували в екологічному ґрунтознавстві (Богатова, Щеглов, 2005).

Зрозуміло, що без такого диференціального підходу до дослідження генетичних горизонтів ґрунту (або ґрунту в цілому) малоймовірно, що будуть об’єктивно оцінені такі загальновідомі екологічні функції ґрунту як стимулятора й інгібітора біохімічних процесів, група інформаційних, чи функція захисного і буферного біогеоценотичного екрану. Це також важливо при удосконаленні технологій обробітку ґрунту, їх екологізації. Враховуючи вищенаведене, метою нашого дослідження було оцінити мікропрофільні зміни таких важливих для оцінки екологічної якості ґрунту індикаторів як ступінь актуальної кислотності (рН вод.) і питома електропровідність.

Об’єкт і методика досліджень. Об’єктом досліджень був чорнозем опідзолений, відібраний пошарово (крок 1 см) до глибини 30 см., тобто в межах гумусо-елювіального горизонту. Sonmez et. al. (2008) запропонували використовувати для вимірювання електропровідності і концентрації іонів витяжки ґрунту з розведенням 1:2,5. Ці вимірювання можуть бути проведені в зразках, підготовлених для визначення pH, що допоможе скоротити час і витрати на дослідження.

Водну суспензію ґрунту (1:2,5) готували шляхом змішування 20 г. свіжовідібраного ґрунту з 50 мл. дистильованої води і залишали на 24 год.

Ступінь актуальної (активної) кислотності – рНвод. визначали електрометричним методом за допомогою іономіра рН-150, а питому електропровідність водної суспензії (1:2,5) – за допомогою двохдіапазонного кондуктометра Radelkis.



Результати досліджень та їхнє обговорення. Електропровідність ґрунту визначається головним чином наявністю у ґрунті вільних електронів та заряджених частинок (йонів, колоїдів), які сприяють проведенню електричного струму. Цей показник також залежить від таких властивостей ґрунту як мінеральний склад, вологість, мінералізація порового розчину, структурно-текстурні особливості, температура, пористість та тріщинуватість. Як відомо, саме ці властивості суттєво впливають на ефективність екологічних функцій ґрунту і в т.ч. його родючість.

Як видно з рис.1, питома електропровідність водних суспензій ґрунту (ЕВСГ) у межах гумусового горизонту (Не) зменшується від 116 мСм·м-1 у поверхневому шарі 0-1 см до 37 мСм·м-1 у шарі 29-30см, тобто понад 3,1 рази.



Рис. 1. Зміни питомої електропровідності (мСм·м-1) водної суспензії ґрунту у мікропрофілі (0-30 см) гумусового горизонту чорнозему опідзоленого

Варто зауважити, що в межах мікропрофілю 0-30 см виявлено два мінімуми показника питомої електропровідності: перший у ґрунті шару 10-13 см і другий — на глибині 29-30 см. Якщо порівнювати отримані нами дані по питомій електропровідності з даними опублікованими С.Н.Чуковим і співавторами (2010), видно, що виявлені ними структурно-функціональні особливості верхнього шару 0-5 см, зокрема підвищений відносний вміст фульвокислот, супроводжується підвищеною електропровідністю водної суспензії ґрунту. Можна припустити, що саме водорозчинні фульвокислоти можуть бути джерелом заряджених частинок – іонів, які утворюються внаслідок їхньої мінералізації та інших водорозчинних органічних речовин.

Розглянемо також особливості мікропрофільних змін ступеня актуальної кислотності (рНвод.) досліджуваного ґрунту. Із рис.2 видно чітку тенденцію зменшення актуальної кислотності з глибиною: якщо у поверхневому шарі 0-1 см рН вод. становить 6,73 од., то на глибині 23-24 см – 7, 30 од., тобто відбувається підлуговування ґрунту цього шару. Цікаво, що у нижче розташованих шарах ґрунту знову спостерігається його незначне підкислення.



Рис. 2. Зміни ступеня актуальної кислотності (рНвод.) ґрунту у мікропрофілі 0-30см гумусового горизонту чорнозему опідзоленого

Спостерігається також різниця в інтенсивності змін актуальної кислотності у верхній частині 0-5 см ґрунтового профілю і нижче розташованій. Так, ΔрН між шарами ґрунту 0-1см і 5-6 см становить 0,31 од, а між 5-6 см і 29-30 см – лише 0,09 од. Такі відмінності свідчать про сильніше підкислення поверхневої версти 0-5 см ґрунту, що може бути пов’язано як з процесом опідзолення, так і з інтенсивнішими тут процесами окисної мінералізації.

Отримані дані можуть бути використані для коригування методу відбору ґрунтових зразків при виконанні досліджень у контексті методології “ґрунт-момент” (Соколов, Таргульян, 1976), пов’язаних з вивченням швидких реакцій ґрунту на різні антропогенні впливи, в т.ч. і за умов екологічних катастроф.



Каталог: bitstream -> NAU -> 19002
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка