Війна це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців



Скачати 294.12 Kb.
Дата конвертації23.03.2017
Розмір294.12 Kb.
#13005
Вступ

Війна – це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі – людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.

Друга світова війна – одна з найтрагічніших подій ХХ століття – лишила глибокий слід у свідомості мільйонів людей, які живуть на різних континентах і говорять різними мовами. Масштаби цієї трагедії не мали аналогів у світовій історії. Як ніяка інша подія, ця війна набула різноманітного трактування у літературі.

Друга світова війна залишила багато жахливих спогадів, хоча час все більше нас віддаляє від найбільшої трагедії ХХ ст., але все рівно спогади про неї тривожать душу більшості людей. Одна із причин котра не дасть забути лихоліття – книги. Таких книг безліч, вони різні за жанрами, за ідеологічними напрямками, несуть в собі багато протиріч. Але переважна більшість їх об'єднана однією ідею – засудження війни, насильства, фашистських та будь-яких ідей, які призводять або можуть призвести до подібних наслідків.

У Другій світовій війні і уряди, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин.

Ще напередодні війни, відчуваючи її наближення, велика група письменників своєю творчістю розпочинає боротьбу проти фашизму. Визначне місце в ній займають письменники, критики і теоретики Ромен Роллан (Франція), Крістофер Кодуелл і Ралф Фокс (Англія), Шон О'Кейсі (Ірландія) та ін. Проте воєнні роки закономірно внесли нові явища в літературу. Зокрема, значна частина письменників США бере участь у боротьбі проти внутрішньої реакції і німецького фашизму, порушує дедалі гостріші соціальні проблеми. Голос протесту відчувається в творчості Дж. Стейн-бека. Активно впливає на життя суспільства найбільш відомий представник літератури «втраченого покоління» Е. Хемінгуей. Новий тип героя, якого Хемінгуей ввів у літературу, не вірить у віддалені ідеали, є справжнім життєлюбом, мужньою людиною при будь-якій небезпеці, стриманим і добрим героєм, який вміє по-справжньому любити і самовіддане дружити.

Крутий поворот відбувається в ідейному розвитку Е. Хемінгуея. Його співчуття боротьбі американських трудящих і особливо участь в антифашистській боротьбі в Іспанії привело до того, що він переріс літературу «втраченого покоління». В романі «Мати і не мати», в п'єсі «П'ята колена», в ряді новел і повістей воєнної доби Хемінгуей створює поетичні і водночас глибоко правдиві реалістичні образи, розглядає філософські і моральні питання сучасності.

Одним із найвидатніших літературних представників «втраченого покоління» в Німеччині був Е. М. Ремарк. У своєму романі «Три товариші», написаному напередодні війни, він намагався зберегти позицію політичного нейтралітету, але пізніше різко виступив як непримиренний обвинувач злодіянь німецькому фашизму.

Для німецьких прогресивних культурницьких, зокрема літературних, кіл характерною була боротьба проти фашизму в еміграції. Після приходу Гітлера до влади, коли тисячі людей було вбито і десятки тисяч кинуто в концентраційні табори, а на вулицях німецьких міст палали вогнища із книг, розпочалась еміграція майстрів літератури. За кордон виїхали Б. Брехт, брати Т. і Г. Манн, И. Бехер, А. Зегерс, Л. Фейхтвангер, Е. М. Ремарк, Л. Франк, А. Цвейг, В. Бредель. Від фашистської диктатури вимушені були рятуватись і Георге, католики А. Деблін і Ф. Верфель, австрійський монархіст Й. Рот та ін..

Фашистське людиноненависництво – погроми, масові вбивства, проповідь расизму – примушувало навіть поміркованих і мирноліберальних літераторів, за умови їх гуманістичної філософії, боротися проти фашизму. Ця підсвідомість визначила надзвичайне піднесення творчої активності німецьких письменників-емігрантів. Виступаючи проти фашистської диктатури в Німеччині; вони дедалі глибше проймались інтересами свого народу, створюючи художні цінності, розширюючи міжнародне визнання німецької культури.

Особливе місце в цій боротьбі займала література реалістичного напряму. Драматург і поет Б. Брехт, поет, романіст і теоретик мистецтва Й. Бехер, автор бойових пісень і сатиричних віршів Е. Войнерт, А. Зегерс, В. Бредель, Ф. Вольф, Егон Ервін Кіш та інші поети, прозаїки і драматурги стали проповідниками пролетарської, народної літератури, яка послідовно сприймала реалістичний метод — балади Брехта, філософську лірику і поеми Бехера («Лютер»), романи А. Зегерс «Сьомий хрест», В. Бределя «Твій невідомий брат» тощо.

Фашизм негативно позначився на італійській літературі. Поборником фашистських ідей і виразником фашистської літературної політики була творчість Г. Д'Аннунціо, в минулому одного з найвідоміших італійських письменників і поетів. Проте сприйняття ним фашистської ідеології досить швидко зробило з нього «придворного» пишнослова-трубадура.

Негативно позначилась тогочасна дійсність на творчості іншого італійського письменника — романіста і драматурга Л. Піранделло. В гнітючій атмосфері фашистської диктатури творчість Піранделло набуває рис примирення з навколишньою дійсністю. У його п'єсах («Нова колонія», «Легенда про підміненого сина») соціальна проблематика майже зовсім зникає, а персонажі перетворюються в невиразні символи.

Антифашистський табір не був в Італії настільки широким, монолітним як у Німеччині. Фактично прихований протест проти фашизму знайшов відображення в творчості Д. Джерманетто, представників молодого покоління письменників — А. Моравіа, Ф. Иовіне, Ч. Павезе та деяких інших, їх об'єднував інтерес до долі інтелігенції в тогочасному суспільстві, до їхніх ідейних пошуків, їхні твори були написані з великою майстерністю психоаналізу і зустрінуті офіційною критикою досить вороже, оскільки вони показували справжню потворність, що домінувала серед фашистського «покоління нових римлян». Проте окрім духу опозиції в творчості цих письменників-антифашистів спостерігається настрій песимізму і скепсису, невпевненості в можливості боротьби зі злом.

Велику реалістичну болгарську літературу представляють письменники Л. Стоянова, Г. Караславова, С. Даскалова, К. Григорова, Г. Стаматова та ін. їх творчість присвячена життю простого народу, боротьбі проти зла, темноти, будь-якого гніту.

Великий загін молодих письменників-реалістів входить у літературу Югославії. Серед них виділяються Б. Чопич («Під Грмечем»), Б. Нушич («Покійник»). І. Андріч виступив із серією новел, які вирізняються глибокою правдою і сарказмом щодо темних сторін дійсності.

Сміливими антифашистськими творами завоював собі славу чеський письменник К. Чапек. Кращий із них — роман «Війна з саламандрами», в якому фашистська небезпека представлена у вигляді наступу бездумних, тупих, надзвичайно швидко засвоюючих «вершки» технічної цивілізації «саламандр» і подано різку критику західних демократій з їх політикою поступливості фашизму. Творчість ще одного представника  чеської літератури Я. Гашека була забороненою в рейху, а ряд його творів і насамперед «Пригоди бравого вояка Швейка», написаного ще в 1923 p., фашистські власті в Німеччині оголосили «біблією саботажу» спалили.

У Польщі новий революційний підхід до теми виявляється у творчості В. Василевської, Б. Ясенського, Л. Кручковського.

Білоруський письменник Василь Биков теж написав чимало яскравих творів, присвячених другій світовій війні ("Третя ракета", "Альпійська балада", "Пастка", "Мертвим не боляче", "Круглянський міст", "Сотников", "Обеліск", "Дожити до світанку" та ін.). Його герої - звичайні люди. Але в хвилину найтяжчого випробування вони готові на самопожертву, поводять себе як справжні люди, благородні і сильні духом.

Такий і є герой повісті "Альпійська балада" Іван Терешко. Чотири рази втікав він із полону; думає не про себе, а про інших. Після багатьох страждань, принижень і мук його зачерствіла душа не здатна співпереживати і кохати. Кохання спалахує несподівано, наперекір всім смертям. Втікачі - російський солдат та італійська дівчина - переживають щастя кохання за якусь мить до смерті. І в останню мить Іван думає не про себе, а про Джулію - сам гине, а її врятовує. Цим фіналом автор стверджує непереможність людяності і приреченість фашизму.

Удар, завданий гітлеризмом Німеччині, яка його породила став для неї національною катастрофою. Після капітуляції 1945 р. соціальне, економічне та культурне життя країни було зруйноване. Своєрідною історичною відплатою за величезну провину пере світом став поділ країни на дві держави, що належали ворогуючим політичним таборам – капіталістичному та соціалістичному. «Залізна стіна», що розкроїла навпіл не лише територію країни, а й саме її серце – Берлін – стала сумним символом трагічної розірваності нації того часу.
Короткий огляд найбільш популярних видань про Другу світову війну

Брухфельд Стефан, Левин Підлога А.

Передайте про це дітям вашим: Історія Голокосту в Європі, 1933-1945.

Ця книга – спроба на документальному матеріалі розповісти дітям про історію Голокосту. У ній говориться про те, що одні люди здатні зробити з іншими людьми, якщо на місце знищених демократичних цінностей приходить ідеологія, що проповідує нетерпимість, ненависть, насильство. У книзі наведені факти про Голокост й робляться спроби пояснити, яким чином стало реальністю те, що неможливо собі уявити.

Іносенті Роберто «Троянд Бланш»

Дівчинку по імені Троянд Бланш (це ім'я нагадує про знамениту антифашистську підпільну групу "Біла Роза") війна застає в її рідному маленькому німецькому містечку. По вулицях тягнуться колони солдатів, вантажівки, танки. Троянд побачила, як заарештували одного хлопчика, простежила за машиною, що його відвозила, і виявила недалеко від міста концентраційний табір. Спонукувана співчуттям, дівчинка стала таємно приносити їжу ув'язненим, більшість яких становили єврейські діти. Навесні під натиском радянської армії починається відступ німецьких військ. Слідом за солдатами з міста йдуть і мирні жителі. Троянд біжить у ліс, де гине від випадкової кулі німецького солдата.

Ілюстрації відомого італійського художника виконані в гіперреалістичному стилі. Сірі й грязно-коричневі фарби, використовувані художником, символізують війну й безнадійність. Надії читачів пов'язані з юною героїнею – єдиною яскравою фігурою в книзі. Читач напружено стежить за її долею. Смерть дівчинки – жорстока й безглузда трагедія. Але автор залишає читачам надію. Заключна ілюстрація, представляє мирну картину: руїни, що заростають весняною зеленню, змушують задуматися про те, що, хоча рани й затягуються, шрами від них залишаються.

Унгерер, Млой Oтто «Автобіографія плюшевого ведмедика»

Отто – плюшеве ведмежа, що мало повне подій життя. Єврейський хлопчик Давид, що жив у Німеччині, подарував ведмедика своєму другові Оскару. Почалася війна й розлучила приятелів. Отто губить маленького хазяїна, але по волі випадковості рятує життя американського солдата: німецька куля попадає не в людину, а в іграшку. Так, Отто стає військовим талісманом. Після закінчення війни й в 1945 році врятований солдат відвозить ведмедика в США й дарує дітям. Через багато років, Отто попадає в антикварний магазин. Тут його випадково й побачив його Оскар, що емігрував у США. Оскар впізнав ведмедя по чорнильній плямі: це вони із другом колись випадково облили чорнилом бідного ведмедя. Історія про дружбу двох хлопчиків - Оскара й Давида – яких розлучила війна, потрапила в газети. Друзі зустрілися через багато років уже людьми похилого віку.



Франк Ганна Притулок «Щоденник у листах»

Ганна Франк народилася в 1929 році. Вона вмерла в концтаборі, коли їй було 15 років. Її сім'я жила в Амстердамі. З початком фашистської окупації й компанії по переслідуванню євреїв, сім'ї дівчинки довелося ховатися в малюсінькому притулку, що влаштували для них друзі-голландці. Протягом двох років Ганна вела щоденник, описуючи життя своєї сім'ї, що ховалася від на нацистів. Після війни, батько дівчинки, якому чудом вдалося врятуватися, опублікував щоденник дочки.

"Доля Ганни Франк одночасно втілює в собі біографії всіх євреїв, що загинули під час геноциду, і залишається її власною окремою долею. Потрібно пам'ятати загальний страшний урок, що залишився від Другої світової війни, і так і не зрозумілий до кінця. Антисемітизм – прокльон нашого століття.

Урок, який потрібно витягти із щоденника Ганни Франк й її долі, не повинен бути менше тієї мудрості, до якої сама вона зуміла дорости наприкінці свого такого короткого життя. Він складається у відчутті радості буття, що виключає яку б то не було ненависть. Тому її щоденник треба перечитувати.



Стритфилд Ноел «Коли вили сирени»

Книга англійського письменника, в якій розповідають про життя дітей у Великобританії під час Другої світової війни. Коли починаються бомбування Лондона, дітей евакуюють у провінцію. Виявившись удалині від рідного будинку, діти страждають від самітності, і від позбавлень, пов'язаних з воєнним часом. І в той же час, життя їх повне захоплюючих подій.



Серрэйлер Ян «Срібний меч»

Це історія польської сім'ї під час Другої світової війни й відразу після її закінчення. Йозеф Балицький директор початкової школи у Варшаві. В 1940 році його заарештовують нацисти. Незабаром і його дружину женуть на примусові роботи в Німеччину, а їхній будинок підривають. Троє дітей залишаються одні й живуть у зруйнованих будинках. "Срібний меч" - насправді це звичайний складний ножик – стає для дітей талісманом, що допомагає їм зберігати надію й віру на щасливий кінець. Після закінчення війни діти відправляються на пошуки батьків, і знаходять їх у таборі для жертв нацистів на озері Констанс.




Лоури Луїс «Порахуй зірки»

Десятилітня Ан-Марі-Йохансен допомагає врятувати свою кращу подругу – єврейську дівчинку і її батьків, які біжать із окупованого фашистами Копенгагена.

Очами Ан-Марі-Йохансен показана діяльність учасників датського опору, чиїми героїчними зусиллями з Данії в нейтральну Швецію було переправлено 7000 євреїв.

За цю книгу відома американська письменниця Лоури Луїс була нагороджена Медаллю Ньюберрі – головною премією в області дитячої літератури в США.



Морпурго Майкл «Чекаючи Ані»

Дія повісті відомого англійського письменника відбувається в невеликому гірському французькому селі, окупованого німцями. Жителі села допомагають ховати євреїв, що рятуються від переслідувань нацистів, і переправляють їх в Іспанію. Хоча війна гримить десь далеко від маленького села, вона трагічним чином втручається й у долі простих селян. Чоловіки села виявляються військовополоненими. Їхня доля – причина постійних тривог рідних, що залишилися дома. Німецькі солдати, розквартировані в селі, на перший погляд цілком миролюбні й навіть дружелюбні, але, підкоряючись нелюдським наказам, вони перетворюються в катів. Війна несе не тільки фізичні страждання й позбавлення, загибель і поранення, вона калічить свідомість людей, - показує письменник читачеві. - Війна нелюдська. І все-таки вона народжує не тільки вбивць, але й героїв.



Орель Дорис «Диявол у Відні»

У центрі роману доля двох дівчаток-підлітків. Вони живуть у Відні, столиці Австрії, 11 травня 1938 року Австрія "добровільно приєдналася" до Третього Рейху. Батько Лізелоти – один з ватажків нацистської партії. Звичайно, він не може схвалити дружбу дочки з єврейкою Інгі. Але дівчатка залишаються вірними своїй дружбі, що вирішують зберігати в таємниці. Добре відомо, як непросто дітям входити в дорослий світ, а якщо цей світ покалічений війною, він здатний не тільки загубити юну душу, але несе смертельну загрозу. І все-таки в будь-яких умовах у людини, навіть маленької, є шанс залишитися людиною. Героїням книги цей шанс дає саме дружба.



Петтерссон Уолтраут «Час жити»

Дія повісті шведської письменниці відбувається в селі в Східній Померанії в роки Другої світової війни. Нелегко живеться селянам. Але чим ближче до села підступає війна, тим важче стає. Батько героїні повісті Ірени слухає виступ Гітлера по радіо, він член нацистської партії й вірить, що зрештою перемога буде за "нашими". Однак незабаром сім'ї доводиться бігти, рятуючись від наступаючої російської армії. Для Ірени наступає пора найтяжчих випробувань. Але все закінчується благополучно. Щасливий кінець для автора полягає в тому, що герої перебираються на "західну" сторону. Довгий час таке "рятування" не приймалося російською традицією військової прози. Новий незвичний погляд, однак, теж заслуговує... розуміння. В основі книги особисті спогади автора. У. Паттерссон в 1952 році переїхала з Німеччини у Швецію. "Час жити" (1978) стало її літературним дебютом.



Хофман Герт Вейльхенфельд «Альманах німецької літератури»

"У нас у місті всі знали, що пан Вейльхенфельд, після того як його з університету прогнали, переїхав до нас і живе тепер один як перст (так мама говорить) ".

Так починається повість німецького письменника про трагічну долю філософа-гуманіста у фашистській Німеччині. Точніше про останні місяці його життя, коли його – старого заслуженого вченого, знаменитого на увесь світ - засилають, як єврея, у малюсіньке німецьке містечко, де він приречений жити майже в повній ізоляції, оскільки всі жителі уникають його, і піддається знущанням і переслідуванням. "Пан професор Бернхард Израэль Вейльхенфельд, - кричить йому нацистський чиновник, що розперезався, - силою покладених на мене повноважень, я позбавляю вас всіх прав, якими володіє кожен германський підданий, кожен німець, і назавжди відлучаю вас від наших єдиних націй як відщепенця".

Всі ці події показано очами маленького хлопчика, сина сусіда-лікаря, чия сім'я єдина підтримує вченого-самітника. Хлопчик скрупульозно фіксує все, що бачить: гнів і безсилля батьків, що співчувають ученому, кровожерливе знущання юрби і страх відчаю, загнаного в куток старого. Оповідання позбавлене емоційної оцінки подій і вчинків: усе, що відбувається, для хлопчика – реальність життя, адже він нічого іншого не бачив. І в цій невигадливій об'єктивності – особлива сила, що допомагає читачеві самому відчути жорстоку нелюдськість що відбувається й відчути себе "очевидцем" описуваних подій.



Керр Юдит «Як Гітлер украв рожевого кролика»

Юдит Керр відома англійська письменниця. Вона народилася в Берліні, звідки її сім'я, рятуючись від нацистських переслідувань переїхала в Лондон. Книга "Як Гітлер украв рожевого кролика" - автобіографічний роман, у якому відбилися дитячі враження автора. У січні 1933 року сім'я євреїв біжить із Берліна, їм доводиться залишити найдорожчі речі, у тому числі й іграшкового рожевого кролика маленької Ганни. Спочатку сім'я виявляється у Швейцарії й знаходить притулок у малюсінькому пансіоні для біженців. Ганна і її брат Макс ідуть у школу, де вперше довідаються, яке це – бути євреєм. Батько не може заробити досить, щоб прогодувати сім'ю. Він сподівається, що в Парижі вони зможуть улаштуватися краще. Але й там вони лише "чужинці-емігранти". Бомбування, позбавлення й постійний страх – такою бачить війну маленька героїня. Книга, опублікована в 1971 році, мала величезний успіх. Вона перекладена на багато мов, у тому числі й на німецьку. В 1974 році в Німеччині книзі була присуджена премія, як Кращій німецькій дитячій книзі року.



Нестлінгер Христина «Роза Ридл - ангел-хоронитель»

Події, описувані в цій книзі відбувається через багато років після закінчення Другої світової війни. Маленька Настя – страшна боягузка, вона боїться всього: собак, порожніх підвалів, залишатися одна у будинку. Раптом до неї приходить... примара. У Насті з'являється Ангел-хоронець – Роза Ридл, якій добре відомо, як погано бути маленькою і беззахисною. Роза розповідає Насті, як в 1938 році, коли у Відні заправляли фашисти, один раз побачила, як сусіда-єврея нацисти, глумлячись, змушують чистити зубною щіткою бруківку. У пориві гніву й жалю Роза кинулася до нього... і потрапила під трамвай. "Але якщо в момент смерті, ти випробувала велике потрясіння й гнів, то не можеш умерти, поки не повернеш собі щиросердечного спокою", - пояснює Ридл причину, по якій вона стала примарою. Так давно збігла історія, уривається в сучасне життя й виявляється в силах вплинути на сьогодення.



«Лети, хрущ!»

Дія книги "Лети, хрущ !"(1973) і "Два тижні в травні"(1980), як ясно з назв, відбуваються в самому кінці війни, коли в зруйнований Відень входять радянські війська. Христина Нестлингер дивиться на ці події поглядом восьмирічної дівчинки Кристель, коротке життя якої пройшло в "пороховій країні", де їй довелося зазнати голод, страх, бомбування, бачити смерть й відчай дорослих. Уважний погляд дитини помічає те, що не завжди відкривається дорослим. Усе перемішалося: у переможців й у переможених виявляється чимало загального, адже вони звичайні люди, чиї життя й душі скалічила війна. Скільки книг написано про те важке лихоліття!

Але Христина Нестлингер дивним чином уникає розхожих штампів. Батько дівчинки, насильно покликаний у німецьку армію, не схожий ні на фашиста, ні на одурманеного коричневою ідеологією виконавця чужих наказів, як і росіяни-солдати, втім, мало схожі на легендарних героїв без страху й докору. Війна не щадить ні правих, ні винуватців, вона калічить усіх: росіяни й австрійці, що зустрілися волею доль у розореному місті однаково розгублені й виснажені, їх однаково шкода. Маленька Кристель прагне розібратися в тому, що відбувається. Їй так потрібні любов і розуміння старших, але дорослим не до них, і не випадково, другом дівчинки стає армійський кашовар Кін, безглуздий зворушливий чоловічок затягнутий у військову машину нелюдськими обставинами. Здається неможливо уявити собі фігуру менш героїчну, але Кристель "дивиться серцем" і розуміє, що її дорослий друг володіє самою головною зброєю: жорстокості війни він протиставляє доброту й жаль. Залишатися людиною в нелюдських обставинах – на це потрібне мужність. "Я любила кухаря, тому що він був далекий від війни. У ньому не було нічого військового" - зізнається дівчинка. "Я написала цю книгу не для того, щоб нинішні діти знали більше про війну, - Це вже голос дорослій Христини. - Коли хочеш написати про війну – недостатньо тільки описувати події, необхідно зрозуміти, наскільки жахлива війна".

Рехайс Кеті Лена «Історія нашого села в роки війни»

В 1938 році, коли Австрія була приєднана до фашистської Німеччини, Лені здійснилося всього десять років. У книзі відомої австрійської письменниці очами маленької дівчинки показано, як міняється життя мешканців села під владою нацистів й як формується характер маленької героїні, що випробувала на собі ілюзію й гіркоту розчарування... Книга визнана гідною декількох літературних премій і була визнана Кращою книгою року в Австрії.

Recheis Kathe "Geh heim und vergiss alles". Рехайс Кеті "Повертайся додому й про усе забудь". Оповідання, в основі якого особисті спогади автора, ведеться від імені шістнадцятирічної дівчини. Вона з батьками живе в невеликому австрійському селі, по сусідству з яким під час війни нацистами був улаштований табір для військовополонених. Але місцеві жителі намагалися його не помічати. Після війни батько дівчини стає лікарем у госпіталі для колишніх ув'язнених. Дочка допомагає йому, і тоді їй відкривається весь жах злочинів фашистів, це під корінь міняє світогляд героїні. Але, на жаль, її сусіди як і раніше воліють не замислюватися про трагедію, що відбулася. Дівчина важко переживає свою самітність. Кінець книги змушує задуматися про те, що уроки трагедії так і не були осмислені: гине батько героїні – який майже поодинці боровся за права своїх підопічних, колишніх в'язнів. Табір закривають, колишніх ув'язнених переправляють на нове місце. Дивний епізод - на час переїзду ці люди немов знову повертаються в минуле: їм знову привласнюють імена, перераховують, позбавляють права самим вирішувати свою долю. Дівчині жаль розставатися з людьми, які стали їй близькі, але місцеві жителі раді, що іноземці їдуть: очі не бачать – серце не болить. Немов нічого й не було.

Ріхтер, Ханс Петер «Тоді я був Фрідріхом»

У центрі книги відомого німецького письменника – доля єврейського хлопчика в роки Другої світової війни. Автор правдиво описує, як розпалюється ненависть до євреїв, зображує атмосферу дискримінації й повної ізоляції, у якій виявилася сім'я Шнайдерів, що жили під постійною погрозою "повного знищення".



«Ми були там»

Час дії повісті 1932-1945 роки. Письменник описує фашистський молодіжний рух Гітлерюгенд, головною метою якого було виховання юних німців у дусі націонал-соціалізму.

Час молодих солдатів, заснований на документальних джерелах оповідання про трагічну долю тих обманутих фашистською пропагандою молодих німцях, які вже в чотирнадцять років потрапили в гітлерівську армію, боролися й гинули на фронтах Другої світової війни.

Орлев Ури «Острів на Пташиній вулиці»

Дія книги відбувається в Польщі під час Другої світової війни. Герой повісті Алекс – єврейський хлопчик. Його мати зникла, а батька погнали німці в невідомому напрямку. Залишившись зовсім один, Алекс улаштовує собі притулок у покинутому будинку на Пташиній вулиці. Йому доводиться щодня спускатися й підніматися по саморобним мотузковим сходам, щоб добути собі їжу й паливо. На вулиці треба бути увесь час насторожі. Уночі він ховається у своєму укритті, однак Алекс все-таки не втрачає надію й вірить, що незабаром життя знову стане таким же, як до німецької окупації. Сміливість і відвага – речі не настільки рідкі у воєнний час, але Алексу всього одинадцять років, і його історія – історія справжньої мужності й перемоги над жорстокістю й несправедливістю. Книга перекладена на багато мов.



Орлев Ури «Людина з іншої сторони»

Дія повісті відомого ізраїльського письменника Ури Орлева "Людина з іншої сторони" розвертається у Варшаві під час другої світової війни. Доля євреїв, ув'язнених варшавського гетто, показана очима польського хлопця-підлітка. Автора цікавить не стільки переказ історичних подій, скільки ті зміни, які відбуваються у свідомості юного героя, що зненацька відкриває для себе "людей з іншої сторони", які взнають про свій особистий зв'язок (через загиблого батька-єврея й матір-польку) з обома "сторонами". Не ворожнеча й насильство, а виникаючі всупереч усьому почуття близькості й причетності, усвідомлення того, що людяність вище ненависті – от що цікавить автора, саме це він показує у своїх героях, які різними шляхами, переборюють у собі ворожість і приходять до усвідомлення цінності людського життя, що вище за будь-які догми.

Повість Ури Орлева – не тільки історичний роман, це насамперед повість про боротьбу темного і світлого у людині. Тому це книга – про сучасні проблеми й вічні питання, про взаєморозуміння й взаємоповагу без яких неможливо не тільки співіснувати з людьми "з іншої сторони", але й просто жити – у світі й гармонії із самим собою.

Повість "Людина з іншої сторони" – одна із найяскравіших літературних явищ останніх десятиліть ХХ століття. Вона була перекладена на багато мов й одержала визнання в різних країнах. Книга визнана гідною численних міжнародних премій, у тому числі - Німецької премії за Кращу книгу для дітей і підлітків, Католицьку премію в області дитячої літератури, Премію Ради по Читанню (Німеччина) і ін. Книга включена в шкільну програму різних країн.



Роман А. Камю «Чума»

Перші нариси до роману "Чума" були зроблені Камю на початку 1941 року, коли він вчителював в Орані. І хоча роман було завершено 1943 року, робота над ним ще тривала, роман вийшов лише 1947 року. Вже самі дати вказують на справжню тему роману і його прихований смисл.

Колись чума була страшною загрозою середньовічних міст, але у XX столітті її ніби вже не існує, та хроніка вказує на дату 194... рік. Відтак на думку спадає словосполучення, яке тоді було у всіх на вустах - "коричнева чума", тобто фашизм. Так вимальовується картина політичної чуми, яка перетворила Європу на застінок. Боротьба європейського Опору проти фашизму - такий смисл має на увазі автор у назві роману "Чума". По-друге, автор пише: "Водночас я поширив значення цього образу на буття в цілому. Чума – це не тільки хвороба, зла стихія, війна, але й жорстокість судових вироків, розстріл переможених, фанатизм церкви і політичних сект, несправедливість суспільства і спроба насильницьки змінити його. Чума - це уособлення зла, яке носить кожен у своєму серці. Важливо, щоб вона ніколи не прокинулася ніде, а це вже залежить від кожного."

Ідея протиборства шквалу смерті - центральна думка роману. "Чума" - не плач розпачу і безнадії, а книга про тих, хто не здається. Це книга про сенс існування серед безглуздя існування. І цей сенс в опорі смерті, у боротьбі за життя: укріпись у своєму обов'язку, не схиляйся перед долею, а виконуй свій обов'язок людини будь-що. Ця гуманістична ідея від участі самого автора у боротьбі руху Опору проти фашизму.

Особливості стилю визначаються жанром роману-хроніки. Підкреслена об'єктивність спрямована на фіксацію подій, це надає роману переконливості. Цим пояснюється й емоційно незабарвлена лексика, стриманість оповіді. Роман побудовано як монолог, але не однієї особи. Він ніби розділений на частини, у кожній з яких хтось з героїв виконує свою партію. Роман ідеологічний у тому розумінні, що кожен герой є носієм певної ідеї. Це спроба філософського осмислення подій Другої світової війни з різних поглядів. Роман "Чума" алегоричний, а отже має повчальну гуманістичну ідею. Це роман-пересторога.

"Чума" - роман екзистенціалізму. Людина – центр буття, це і є ідея екзистенціалізму. Роман "Чума" поставив людину у центр не тільки подій, викладених у формі хроніки, але й роздумів роману-алегорії. Камю створив роман-притчу, роман-пересторогу і попередження проти втрати моралі як запоруки самого існування людства. Саме так осмислив автор події Другої світової війни, зосередивши усі політичні, воєнні та інші нюанси існування людства на проблемі моралі для виживання людини – єдиної цінності для екзистенціалізму. Проблему вибору, на який людей штовхає війна, він розглядає з точки зору моралі, доводячи, таким чином, аморальність війни як такої.



Генріх Белль

Після Великої світової війни Німецьке суспільство йшло до духовного відродження через усвідомлення своєї історичної провини за розв'язання Другої світової війни та критичну переоцінку вчорашніх ідеалів. Цей шлях, зокрема, був окреслений у творчості німецького письменника Генріха Белля. У повоєнні роки публікації його творів стали першими ластівками тривалого одужання німецької культури.

Розпочавши з невеликої прозової форми – оповідання та повісті, Белль невдовзі спробував свої сили в романі. Написані Цим у цьому жанрі твори - «Де ти був, Адаме?» (1951), «І не Казав жодного слова» (1953), «Дім без хазяїна» (1954), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964), «Груповий портрет з дамою» (1971) - увійшли до скарбниці романної
класики XX ст.

Однією з центральних тем беллівської прози була Друга світова війна та зруйнований нею світ. Створений Беллем образ війни суперечив усталеним традиціям художньої баталістики. Не було в його творах патетичного пафосу, вражаючого змалювання історичних битв, піднесених описів воїнських подвигів. Навпаки: беллівські герої були зумисне позбавлені ореолу святості та й взагалі - рис, що могли б тлумачитися як ознаки воїнської доблесті. Краще за будь-кого прокоментував цю особливість своєї воєнної прози сам митець: «Чи були героями, — запитав він одного разу, - всі ті, хто волав, молився й проклинав у окопах, госпіталях, на сходах і в підвалах, на вантажних машинах, на возах, у залізничних вагонах?.. Геройська смерть, яку їм щедро приписують, - не більше як розмінна монета політики, а отже, - фальшиві гроші».

Викриваючи злочинність походу гітлерівських військ, зображуючи страшні, брудні від диму боїв та пролитої крові воєнні будні, вказуючи на жертви, якими німецький народ сплачував божевільне марення свого фюрера, Г. Белль говорив від імені «тих, хто повернувся» з фронту додому, - від імені тих, хто страждав від ран і душевного болю, від своєї духовної скаліченості та ідейної ошуканості. Тому в його воєнних творах події зазвичай показано з точки зору «переможених», і увага в них акцентується саме на ситуаціях поразки його співвітчизників. Такі ситуації демонстрували приреченість гітлерівської ідеології, що розпалила у серцях багатьох німців жагу захоплення чужих територій та викувала з добропорядного й працьовитого народу полчища озвірілих загарбників.

      Герої Белля - солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти - прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх - він співчуває їм як людям.

Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.

Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку - виховання расизму, власної вищості і непереможності.

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишається байдужим, тут все для нього "чуже". І лише потрапивши на операційний стіл, що знаходився в залі для малювання, він впізнає на дошці напис, зроблений його рукою: "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...". "Побачити своє письмо - гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, - куди більше ймовірності. Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів". І в цю ж мить він усвідомлює і свій стан – у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилась система виховання, яку встановили "вони" (фашисти) в гімназії Святого Хоми, християнській гімназії, один із постулатів якої, напевно, збігався з біблійною заповіддю: "Не вбий!". Школа, яка готувала до смерті, сама перетворилася на трупарню: в підвалах складали мертвих солдатів

Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш Симоніда Кеоського про битву спартанських воїнів під Фермопілами. Вірш про цю битву – давня формула подвигу у справедливій війні.

Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину: "Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив: тут всі ми полягли, бо так звелів нам закон". Фашисти по-фарисейськи прагнули ототожнити себе зі спартанцями. Вбиваючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи насправді готували для Гітлера "гарматне м'ясо" - таке необхідне йому для звершення його антилюдських намірів.



Генерал Тіппельскирх і його книга

По історії Другої світової війни опублікована велика кількість досліджень. Але особливий інтерес викликають книги, написані найбільш видними генералами й офіцерами вермахту. І це не просто цікаво тому, що пишуть про війну, ті хто її програли. Німецька військова думка завжди залучала до себе велику увагу. Теоретики військового справи Фрідріх II, Клаузевиц, Мольтке, Шліфен, Людендорф, Гудеріан, Гальдер, Манштейн й інші вплинули на розвиток військової теорії й практики в усьому світі. Найбільш відомі роботи німецьких й інших фахівців з військової історії дозволяють читачеві ознайомитися із закордонною військовою наукою й існуючими концепціями історії Другої світової війни.

На жаль, у нашій країні мало видавалося іноземної військової літератури, доступної широкому читачеві. Але ж відразу після війни з'явилися дослідження, авторами яких стали великі воєначальники армії Третього рейху. Деякі із цих праць все-таки були перекладені й видані незначними тиражами в СРСР, але потім піддані гострій критиці, часто ідеологічній, але багато в чому обґрунтованій і справедливій, оскільки в них спотворювалася історична правда.

Варто помітити, що в найменшій мірі критиці піддалася "Історія Другої світової війни", написана в 1951 році Куртом фон Тіппельскирхом. Генерал піхоти (звання генерала піхоти в армії третього рейха відповідало званню генерал-полковника радянських збройних сил) у відставці Курт фон Тіппельскирх (1891-1957) належав до числа кадрових німецьких військових. Він надійшов у кайзерівську армію в 1910 році, потім в 1919 році перейшов у рейхсвер. Почавши в 1928 році службу в розвідці в чині майора, через десять років К. Тіппельскирх отримав звання генерала й до початку Другої світової війни був уже начальником розвідувального керування (обер-квартирмейстер IY) генерального штабу сухопутних сил. Він відповідав за оцінку стану супротивника й підтримував тісний контакт із провідними військовими керівниками Німеччини. Успіхи німецької армії в Європі принесли К. Тіппельскирху звання генерал-лейтенанта й Залізний хрест.

У січні 1942 року К. Тіппельскирх був призначений на Східний фронт командиром 30-й піхотної дивізії. Таке зняття з керівної посади в генеральному штабі автори деяких публікацій про К. Тіппельскирха пов'язують із поразкою німецьких військ під Москвою й іншими невдачами в кампанії 1941 року. Стали очевидні прорахунки германських генералів в оцінці сил і можливостей Червоної Армії. Однак подальша успішна кар'єра К. Тіппельскирха - призначення у вересні 1942 року радником при командуванні 8-й італійської армії на Доні й присвоєння йому в тому ж році звання генерала піхоти - дозволяє сумніватися в його опалі й припускати, що можливо призначення К. Тіппельскирха командиром дивізії було необхідним щаблем для просування по службі. Уже в грудні 1943 року він призначається командиром 12-го армійського корпуса в групі армій "Центр" на Східному фронті, потім командуючим 4-й армією. Улітку 1944 року К. Тіппельскирх залишає Східний фронт й якийсь час командує 1-ою армією в Лотарингії, потім 14-ою - в Італії, 21-й - у Мекленбурзі, а із квітня 1945 року - групою армій "Вісла".

Книга К. Тіппельскирха "Історія другої світової війни" написана на підставі особистого досвіду й матеріалів, наданих йому рядом колишніх генералів й офіцерів армії третього рейху. Автор також використав численні закордонні джерела. Все це дозволило дати докладний і послідовний хронологічний опис найважливіших етапів боротьби. У книзі розглядаються всі проблеми Другої світової війни, пов'язані з військовим керівництвом, озброєнням, війною в повітрі й на морі, матеріально-технічним забезпеченням, дається також опис найважчих операцій у Європі, Африці, Азії, на Тихому океані й Середземному морі.

Дуже цікава оцінка К. Тіппельскирха збройних сил Німеччини, її союзників і супротивників. Так, характеризуючи німецькі сухопутні війська напередодні війни, він вказує, що вони були краще організовані, озброєні й навчені, чим сухопутні війська інших країн. К. Тіппельскирх зауважує: сухопутна армія Німеччини отримала з Першої світової війни зовсім інші уроки, ніж її колишні супротивники. Вона надавала великого значення рухливим діям, для здійснення яких повинні були служити літак і танк.

Всупереч висновкам багатьох сучасних авторів публікацій про те, що СРСР готувався до нападу на Німеччину, начальник генерального штабу німецьких сухопутних сил затверджує: "Те, що Радянський Союз у швидкому майбутньому буде сам прагнути до збройного конфлікту з Німеччиною, представлялося найвищою мірою неймовірним по політичних і військових міркуваннях; однак цілком обґрунтованим могло бути побоювання, що згодом, при більш сприятливих умовах Радянський Союз може стати досить незручним і навіть небезпечним сусідом. Поки ж у Радянського Союзу не було причин відмовлятися від політики, що дотепер дозволяла йому майже без застосування сили домагатися чудових успіхів".

У главі "Передісторія й початок війни" К. Тіппельскирх значну увагу приділяє радянсько-німецькому пакту 1939 року. Автор пише, що якщо Франція й Англія мали потребу в той час в активній допомозі з боку СРСР, а для Гітлера було досить, "якщо Радянський Союз залишиться нейтральним". Він міг навіть запропонувати Радянському Союзу за таку позицію істотну винагороду: надати йому частину Польщі й не проявляти інтересу до східно-європейських держав, що граничили з Радянським Союзом. Тому не дивно, що переговори західних держав, у ході яких у серпні стали обговорюватися військові питання, успіху не мали, і ще до їхнього закінчення Німеччина й Радянський Союз 23 серпня підписали в Москві пакт про ненапад". Ця версія в певній мері проливає світло на швидкоплинність укладання договору, про який так багато дискусій в останні роки.

У своїй книзі К. Тіппельскирх широко висвітлює вишкіл Німеччини до нападу на СРСР: пророблення на військовій грі першого етапу війни, складання докладних інструкцій, створення всіляких політичних й економічних установ й організацій, які повинні бути розгорнуті на захопленій території. Оцінюючи план "Барбароса", автор зауважує, що він "дихає оптимізмом, якому варто пояснювати враженням від перемог над Польщею й Францією". Германські генерали вважали, що "російські війська не зможуть відбити раптових ударів армії, оснащеною сучасною технікою й переважаючою їх по якості командного складу", а також, що "після великих військових невдач радянська держава розсиплеться".

Війна Німеччини з Радянським Союзом займає в книзі важливе місце. Описуючи основні операції на Східному фронті, К. Тіппельскирх із позиції німецького генерала називає причини невдалого походу гітлерівської армії на Радянський Союз. Улітку й восени 1941 року, незважаючи на всі зусилля, німцям не вдалося зломити опору радянських військ й "перемогти Радянський Союз шляхом швидкоплинної воєнної операції". Автор, що високо оцінював сухопутну германську армію 1939 року, характеризує її восени 1941 року як "не підготовлену морально й матеріально до ведення війни в зимових умовах" і визнає, що контрнаступ радянських військ узимку 1941 - 1942 р. похитнув фронт й ледь не призвів до непоправної катастрофи німецьку армію.

К. Тіппельскирх показує, чому німецькі війська потерпіли поразку під Сталінградом. Говорячи про цей бій на Волзі, він змушений визнати: "Хоча в рамках війни в цілому подіям у Північній Африці відводять більше видне місце, чим Сталінградській битві, однак катастрофа під Сталінградом сильніше потрясла німецьку армію й німецький народ, тому що вона виявилася для них більше чутливою.

1943 рік, затверджує К. Тіппельскирх, приніс остаточну втрату ініціатив у війні на Сході. Причини поразки Німеччини він бачить насамперед у помилках Гітлера, з якого "улеслива" пропаганда зробила "найбільшого полководця всіх часів". К. Тіппельскирх, характеризуючи видатних діячів протиборчих сторін у Другій світовій війні, докладно зупиняється на відносинах між різними політичними й військовими керівниками Німеччини.

Паралельно подіям на головному для Другої світової війни німецькому-германському-радянсько-германському фронті автор висвітлює операції союзників у Північній Африці й у районі Середземного моря. Важливе місце в монографії К. Тіппельскирха займає війна в зоні Тихого океану й у Східній Азії. Автор показав розгром американського флоту японцями в Перл-Харборі й інші операції повітряно-морської війни 1939 - 1945 років. Особливу увагу він приділяє аналізу висадження десанту в Північній Африці, Сицилії, Південній Італії. Дуже докладно автор описує висадження в Нормандії й наступні бойові дії військ союзників у Європі.

Книга К. Тіппельскирха містить великі відомості й різноманітний документальний матеріал, ряд об'єктивних оцінок супротивника й міркування із приводу найважливіших військово-політичних подій 1939 - 1945 років. Все це становить значний інтерес для вивчення історії Другої світової війни.


Висновок

Про Другу світову війну написано і видано дуже багато різних книжок. Автори переслідували різні цілі: хтось описував історичні події лихоліття, хтось описував якусь певну подію зі свого життя чи життя близьких, а хтось хотів відновити історичну справедливість.

Пошук і пізнання історичної істини вимагає надійних джерел, кропіткого вивчення й аналізу всієї сукупності фактів без винятку, компетентного їхнього розгляду й оцінки.

Але практично всі ці книги спираються на історичні факти, в більшості із них є посилання на історичні факти. А тому, насамперед потрібне строге відношення до історичних фактів і джерел, ретельне з'ясування їхньої справжньої суті й вірогідності. В історичній науці нерідко дають про себе знати елементи суб'єктивізму. Деякі автори вважають це навіть неминучим. Відоме визнання одного з ідеологів американського прагматизму Дж. Дьюі, що "історичне дослідження... визначається домінуючими проблемами й концепціями періоду, коли воно пишеться". На думку французького літератора Р. Арона, "кожна епоха, кожен колектив заново створює собі минуле".

Минають роки і все менше залишається ветеранів, які зробили свій вклад в перемогу, все менше залишається людей, які не з книжок та телеекранів знають, що таке Друга світова війна. Але навіть тоді, коли не залишиться цих людей, їхні нащадки повинні не тільки не забути про цю страшну чорну подію в історії людства, а й винести з цього собі урок – щоб такого більше ніколи не сталося. В цьому лежить головна ідея будь-якого твору про війну.


Використана література
1. Гальдер Ф. «Военный дневник», т. 2. М., 1969.

2. Курт фон Тіппельскирх «Історія другої світової війни». М., 1974.

3. Нестлінгер Христина. «Життєвий та творчий шлях». К., 2001.

4. Орлев Ури. «Життєвий та творчий шлях». К., 2001.

5. Рейнгард К «Крах под Москвой». М., 1980.

6. Соколов Б.В. «Цена победы. Великая Отечественная война: неизвестное об известном». М., 1991.



7. Хофман Герт Вейльхенфельд. «Альманах німецької літератури». К., 1993.
Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс

Скачати 294.12 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка