Викладач української мови і літератури Львівського професійного ліцею Мистецьке об’єднання



Скачати 44.84 Kb.
Дата конвертації27.03.2017
Розмір44.84 Kb.
#14462
Кшищак І. О.,

викладач української мови і літератури

Львівського професійного ліцею
Мистецьке об’єднання «Березіль»:

творча співпраця Леся Курбаса і Миколи Куліша
І третина ХХ ст. – це роки трагічних державотворчих змагань і водночас розквіту української культури, у тому числі літератури і її гілки – драматургії і театру. Український театр класичного типу, який започаткували корифеї мав свого глядача, проте з’явилося молоде покоління митців, які намагалися витворити щось нове у цій царині культури. Одним із таких був Лесь Курбас з його «Молодим театром», який у 1922 року переріс у мистецьке об’єднання «Березіль» -

У 1922 році на основі «Молодого театру» Лесь Курбас створив мистецьке об’єднання «Березіль», яке у 1928 році переїхало до тодішньої столиці – Харкова.

Цей театр був сміливим експериментом, цікавим та оригінальним. «10 років широкі двері «Березоля» «ломилися» від могутнього припливу захоплених глядачів! Бо майже кожна прем’єра – то були нові «вигадки», творчі знахідки, чарівні несподіванки й казкової краси драматургічні відкриття!», - писав у книзі спогадів «Роман памяті» Терень Масенко.

Березіль ці виступали «проти натуралізму з фотографічно точним відображенням життя, примітивного етнографізму зі стріхою, важкими чобітьми, шароварами, гопаком, а також проти копіювання російського театру».

Курбас хотів піднести театр до європейського рівня, тому на базі мистецького об’єднання «Березіль» було створено 6 майстерень, в яких проводилися дослідження із технології сцени. Робота була спрямована на студійне навчання і практичну діяльність. Найцікавішою була режисерська лабораторія, в якій вибирався репертуар, обговорювалися п’єси, визначалися жанрово-стильові особливості майбутньої вистави, проводилася робота з акторами, художниками, інспекторами сцени.

Курбас був неординарною особистістю, але чи говорили б ми сьогодні про геніальність цього режисера, якби не було поруч із ним помічників-однодумців: неперевершених актрис Наталії Ужвій та дружини Валентини Честякової, акторів Амвросія Бучми, Йосипа Гірняка, Мар’яна Крушельницького та інших; талановитих художників Анатолія Петрицького та Вадима Меллера, який був головним художником театру (він, до речі, закінчив Мюнхенську академію мистецтв, у Франції мав спільні виставки із Пабло Пікассо (1881 – 1973), засновниками кубізму Жоржем Браком (1882 – 1963) та орфізму Робером Делоне (1885 – 1941) і Андре Дереном (1880 – 1954). А ще були майстри з костюму, оформлення сцени…

Л. Курбас уперше створив співдружність режисера – декоратора – драматурга, бо його театральні експерименти неможливо уявити без геніального драматурга 20-30-х років ХХ ст. Миколи Куліша.

«Куліш-драматург був талант світового масштаб, - стверджував Юрій Смолич («Розповідь про неспокій»). – Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці – між Шекспіром і Міллером або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних, а з того, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба до Піранделло. Думаю, що такого ж масштабу був і Курбас-митець…»

Усіх цих талановитих людей доля звела у Харкові. Вони, як і багато інших митців, жили у багатоквартирному 5-під’їздному будинку, який в народі називали «Слово». Залишилося чимало спогадів про буденне життя цих митців.

Терень Масенко: «… коли сходилися разом… куліш, Вишня, Досвітній, Дніпровський, то не любили у своєму колі на спочинку розмов про літературу… проводили довгі бесіди про мисливство, рибалку, наукові відкриття… З товариських бесід на дозвіллі виключалася література і політика».

Володимир Куліш: «Татова кімната мала 2 шафи з книжками, в яких були рідкісні видання, головно з історії театру, філософські твори та книги наших письменників з присвятами. На стінах висіли репродукції улюблених татових французьких імпресіоністів. Часто заходили Хвильовий, Вишня, Досвітній, Яновський».

«Звичайно, на столі ідеальний порядок. Поруч столу друга шафа з книжками. За склом гойдалася в’язанка часнику, перев’язана синьою стрічкою – подарунок на уродини від Вишні. Тут мініатюрна японська лялька – від Яновського, на стіні висить банджо, зроблене зі звичайної залізної сковороди – від Миколи Хвильового…».

Коли ж говорити про тандем Курбас – Куліш, то напрошуються такі рядки: «Ішли дві долі різними шляхами, на перехресті долі обнялись».

Курбас як режисер знав, як геніально, неперевершено, по-новому втілити на сцені твір, але не було необхідного репертуару.

Куліш писав про пережите, вистраждане, злободенне, але шукав режисера, який би зумів втілити його задуми.

І тому не дивно, що у театральних критиків напрошувався висновок: «Не можна зрозуміти Куліша без пізнання Курбаса» і навпаки.

Куліш і Курбас мали однакові погляди, уподобання, однакове розуміння шляхів розвитку українського театру. Однак у житті вони були абсолютно різними. Юрій Смолич згадував: «… абсолютні антиподи: Курбас – витончений інтелігент, Куліш, як сказано, - обрубкуваний сільський дядько… Курбас зачитувався сучасною, найновішою літературою… куліш усю європейщину терпіти не міг, але залюбки поринав у товсті томи «Київської старовини» або річники «Літературно-наукового вісника».

Т. Масенко: «Мені невідомо, як часто вони зустрічалися поза театром, у побуті. Майже щодня мені доводилося зустрічати на своїх сходах чи у дворі будинку «Слово» Курбаса і В. Чистякові. Але жодного разу я не бачив на тих сходах Куліша» (жили у різних під’їздах).

В. Куліш: «Курбас, здається, крім маляра Меллера і тата приятелів не мав. З татом вони були нерозлучні. Можливо, їх зблизила спільна доля театру, репертуар… та особливо акторські спосібності тата давали багато славному режисерові. Оповідали актори, що коли тато читав свої п’єси в театрі, то це було свято Березоля…».
Марко Кропивницький, корифей українського театру, улюбленій справі віддав 45 років із 70. Микола Куліш прожив усього 45, з яких тільки 10 творив. Життя його було нелегким, бо й жив в епоху колосальних історичних потрясінь.
Кожна п’єса Куліша була не тільки помітним, скоріше надто помітним (для влади) явищем. За пєси «Народний Малахій» (поставлена у 1928 р.), «Мина Мазайло» (заборонена 1930 р.), «Патетична соната» (поставлена режисером Таїровим у Московському камерному театрі 19 грудня 1931 р.; відразу заборонена в Україні) звинувачений у «буржуазному націоналізмі». А вони з небаченим успіхом ішли на сценах театрів Німеччини, ставились у Ленінграді, Іркутську, Баку.

«Маклена Граса» - лебедина пісня драматурга, сьома вистава, заборонена спеціальною ухвалою ЦК КП(б)У.

Поодинокі п’єси (бо не було перекладів) М. Куліша ставились за кордоном: «Патетична соната» була перекладена німецькою, болгарською і чеською мовами; «Маклена Граса» отримала І премію на Все болгарському фестивалі театрального мистецтва (1968).
Каталог: image -> data -> vukladachi
vukladachi -> Закінчення роботи на екка міні-600
data -> Рішення щодо створення навчальних програм);  Рада саамських шкіл
vukladachi -> Головне управління освіти І науки львівської обласної державної адміністрації управління професійно технічної освіти
data -> Формування України як правової держави на базі позитивного досвіду Королівства Норвегії
data -> «Узагальнення та систематизація знань з теми «Кінематика»
data -> Викладач спецдисциплін Львівського вищого професійного училища технологій та сервісу
data -> Урок №24 Тема уроку: Сталінська індустріалізація України. Мета уроку
vukladachi -> Затверджую: заступник директора з нвр

Скачати 44.84 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка