Використання інтерактивних методик на уроках християнської етики для формування життєвих



Сторінка1/3
Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.34 Mb.
  1   2   3
Використання інтерактивних методик

на уроках християнської етики

для формування життєвих

компетенцій школярів
Не буде ніякого оновлення життя,

якщо кожен із нас не оновить свою душу.

Ш. Амонашвілі
Людство вступило у третє тисячоліття – нову історичну добу, за якої наша молода держава Україна повинна розквітнути, стати високо розвинутою. В нових соціально-економічних умовах вчителі відповідальні за те, щоб учні, випускники школи відповідали вимогам часу, щоб в них поєднувалися висока духовність, національна свідомість, інтелектуальний потенціал.

В період становлення молодої незалежної української держави на перше місце повинно виступити поняття духовності особистості, яке треба формувати починаючи з раннього віку дитини. Бо в такому світі дуже легко занедбати, а то й загубити душу. Як сказав Бруно Ферреро: «Великі перетворення завжди треба розпочинати від переміни серця».

Тому основне завдання педагога продиктоване вимогами часу і суспільства – плекання людини нового типу, яка необхідна Україні у ХХІ столітті – професіонала та гідного громадянина України, який би у майбутньому відстоював інтереси свого народу, у якого були б сформовані високоморальні риси характеру, який би розумів цінність скарбів української культури в інтегральній причетності до загальнолюдських надбань, який би планомірно займався саморозвитком, самовихованням та самонавчанням.

Враховуючи потреби України, школа покликана забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом, який би допомагав педагогам виховувати душу, сильні характери, формувати сумління і громадянські чесноти, спонукав би школярів у співпраці з Богом вирости корисними своєму народові. Саме від того, яку мету поставить перед собою людина, буде залежати, яке життя вона проживе. Коли людина прагне лише матеріальних достатків: гроші, багатство, чи влади, становища в суспільстві, що вона може сказати перед смертю.

Як це було із видатним іспанським письменником Лопе де Вегою, який лежав на передсмертному ложі і все життя його проплило у нього перед очима, як фільм. Він мав великий успіх і все життя його засипали оплесками. Своїми п’єсами він полонив людей. Він жив лише для успіху – чи не повинен він у кінці такого вдалого життя бути задоволеним? Та коли наближалася остання година він раптом побачив речі по-іншому. І сказав до лікаря: “Я лише тепер зрозумів: перед Богом тільки той великий, хто має добре серце. Як охоче віддав би я тепер всі оплески мого життя за можливість здійснити хоча б один добрий вчинок”.

Людина, яка ставить перед собою мету духовного вдосконалення, розвитку своїх здібностей та талантів і прагне за допомогою них принести користь іншим людям, суспільству, державі, не прив’язується до матеріальних речей. У неї на першому місці – душа. Суть людини – в її активному земному житті; головне її завдання – знайти Бога, тобто бачити його правду і жити за Його законами, заповідями і настановами.

Тільки завдяки самопізнанню людина усвідомлює власну значимість і завдяки самовдосконаленню досягає висот людської гідності, душевного оновлення, приходить до щирої віри і активної життєдіяльності для власного блага і заради інтересів народу.

І саме християнське виховання ставить перед собою завдання: плекання духовності української нації, формування особи школяра на засадах християнської моралі, виховання доброти, людяності, милосердя, чесності, працьовитості, духовно багатої особистості, яка б усвідомлювала свою відповідальність перед Богом, Батьківщиною, народом. Лише тоді ми зможемо говорити про духовність суспільства, якому дуже важко подолати стереотипи матеріалізму. Бо без турботи про ближнього, про народ, про державу, про природу наше життя не зміниться. Бог любить всіх і турбується про всіх. А багато людей турбуються і думають лише про себе. Щоб цього не було, ми повинні навчити наших дітей любити та виконувати Заповіді Любові, які приніс на землю Ісус Христос. Саме на них базується духовність. Коли діти навчаться любити, то ніколи не порушуватимуть Заповіді Божі, робитимуть діла милосердя, турбуватимуться про державу і свій народ, стануть справжніми людьми. Їх душа буде чистою від гріха.

У дітей потрібно розвивати такі риси характеру, як доброта, милосердя, працьовитість, безкорисливість, співчутливість та прагнення до досконалості і гармонії із світом і собою.

Християнське виховання є вихованням в людині головного почуття – почуття істини. Адже в дійсності людина вважається сформованою особистістю тільки тоді, коли у неї не просто з’явилися поняття добра і зла, а коли добро керуватиме її волею. Тільки тоді людина стає здатною до справжнього діалогу зі світом, не розчиняючись у ньому, не гублячи свого сумління.

Виховання є плідним тільки тоді, коли воно звернене до духовного життя, просякнуте вірою в силу Божу, що світиться в людині, як образ Божий. Воно здатне запалити дитячу душу любов’ю до добра і правди. Суть християнського виховання полягає в тому, щоб усвідомити шлях спасіння, допомогти дитині відкрити серце для Господа, впустити Його і крокувати разом протягом усього земного життя.

Виховання – процес повільний, непростий вимагає комплексного та системного підходу, тобто пов’язування багатьох різних компонентів. За словами А. Макаренка: “Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше, - люди. З них на першому місці – батьки і педагоги”. А як писав К. А. Гельвецій: “Я продовжую вчитися, моє виховання ще не завершене. Коли воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням”.

Учень, як таємнича квітка, що розкриває свої пелюстки з появою перших променів сонця. А вчитель і є те сонце, яке має випромінювати ніжність, тепло, ласку. Він має бути дуже обережним, щоб не поранити словом тендітне Боже сотворіння. Адже, як говорив В.О. Сухомлинський: “Слово – найтонший дотик до серця: він може стати ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, розжареним залізом, і брудом... Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю, скувати сили душі...”

По своїй суті педагогіка подібна садівництву. Недарма один із німецьких педагогів Фрідріх Гребель так і називає вихователя – садівником. Садівник – це не збирач, а той, що вирощує, в цьому його особливість. Дивиться, що робиться в його саду, і діє не по якомусь встановленому наперед плану, не звертаючи уваги ні на що, але природно, керуючись знаннями, власними спостереженнями та інтуїцією. Вчитель, як і сівач і садівник, має чітко усвідомити не лише те, що він повинен виростити, а й те, що заважає рости доброму зернові, що слід викорінювати.

Необхідно розвивати особистість, розвивати все найкраще, що первісно закладено в людині. В процесі розвитку людина починає глибоко усвідомлювати себе і активно прямувати до духовного життя. У цьому допомагає і предмет християнська етика.

Викладання християнської етики надає праці вчителя й унікального забарвлення: крім викладання фактів і суті, воно ще й передбачає і використання певного досвіду, реакцій і поведінки. Педагог свідчить Об’явлення Бога, правдивого і живого, а не тільки самі факти. Об’явлення відбулося і продовжує відбуватися, воно є засобом для започаткованих Богом стосунків, що в певній мірі допомагають нам пізнати Його. Тому учень повинен не тільки знати факти, історію і традиції, але разом з цим удосконалювати свої особисті стосунки з Богом. Тому одним із найважливіших завдань вчителя християнської етики є вміле поєднання навчання та виховання. А воно буде плідним тільки тоді, коли буде звернуте до духовного життя, просякнуте вірою в силу Божу, що світиться в людині, як образ Божий. Воно здатне запалити дитячу душу любов’ю до добра і правди, усвідомити шлях спасіння, підвести людину до осмислення онтологічних понять: Бог, Всесвіт, життя, ознайомити людину із наукою про людину, щоб вона добре усвідомила її призначення в світі, правдиве її покликання, підготовка людини до осмисленого її духовного досвіду.

В сучасних умовах розвитку суспільства перед освітою стоїть важливе завдання. Воно полягає в тому, що стіни школи повинен залишити випускник, який володіє певними компетентностями у відповідних сферах і може їх реалізовувати у своєму повсякденному житті.

Чи можуть вчителі християнської етики розвивати у школярів певні компетентності? Звичайно, що можуть.



1) Адже християнська етика чи не єдиний предмет, який звернутий до душі дитини.

А як сказав відомий педагог Ш. Амонашвілі: «Не буде ніякого оновлення життя, якщо кожен з нас не оновить свою душу». Нам потрібно змінитися самим і допомогти змінитися дітям, бо інакше не варто чекати якихось перемін у суспільстві.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка