Віра Вікторівна Герасименко



Скачати 236.77 Kb.
Дата конвертації13.10.2017
Розмір236.77 Kb.
Віра Вікторівна Герасименко,

учитель спеціалізованої школи

з поглибленим вивченням

української мови та літератури № 87

імені О.П.Довженка міста Києва


Тарас Шевченко і Михайло Щепкін: дружба велетів
РОЗДІЛ 1

Життєві віхи двох українських геніїв


    1. Такі різні кріпацькі долі

Тарас Григорович Шевченко неодноразово писав про «мого великого друга Михайла Семеновича», «мого искреннего друга, знаменитого старца Щепкина». Добре розуміючи, що М.Щепкіна «всі до єдиного руського чоловіка знають», поет усвідомлював особливу виокремленість його стосунків із артистом. Зі свого боку, М.Щепкін звертався до поета: «Друже Тарасе!» і підписував листи до нього: «Твой, щирий друже, Михайло Щепкін»; «Твой старий друг Михайло Щепкін».

Переконливо про дружбу поета й артиста написав один із перших біографів Т.Шевченка, хороший приятель поета Михайло Чалий: «Дружба між Щепкіним і Шевченком, - не дивлячись на відмінність у літах і характерах, - зрозуміла: обидва уродженці Малоросії, обидва вирвалися на світ Божий із темного царства кріпацької неволі, обидва, врешті, володіли вродженою делікатністю почуттів».1

…Коли 25 лютого 1814 року в убогій сім’ї селянина-кріпака в селі Моринці на Київщині народився Тарас Григорович Шевченко, кріпаку-актору Михайлові Семеновичу Щепкіну йшов уже двадцять шостий рік, він грав у курському театрі, і 1814-й запам’ятався йому тим, що дружина Олена Дмитрівна народила доньку Феклу.

1816 року М.Щепкін переходить на харківську сцену й грає в трупі Штайна. За сприяння князя М. Г. Рєпніна, трупа Штайна перейшла 1818 року до Полтави, і тут М.Щепкін грав до 1821 року. Театр у Полтаві заснував генерал-губернатор князь Я.Н.Лобанов-Ростовський. Директором театру був Іван Котляревський, який сам часто виступав у п’єсах. Ще 1817 року на полтавській сцені була поставлена опера-водевіль князя О.О.Шаховського «Козак-стихотворец». П’єса О.О.Шаховського висміювала «малороссов», не дивно, що полтавці її бойкотували. Неправдиво зображене життя, побут та характер українців, та ще критика, яку викликала п’єса в Полтаві й Харкові, спонукали І.Котляревського написати «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника», що були поставлені на полтавській сцені 1819 року завдяки князю Миколі Рєпніну2. М. Щепкін виступав у обох п’єсах І. Котляревського. Ролі Виборного та Чупруна - найкращі в його репертуарі.

Полтавська публіка щиро любила М.Щепкіна. Свідченням цього стало те, що полтавці активно сприяли викупу свого улюбленця з кріпацької неволі. Ініціатива викупу належала князю М. Рєпніну. Він подав ідею створити фонд для викупу артиста з неволі. За реалізацію ідеї взявся майбутній декабрист, князь С.Волконський. Зібрана сума становила 7 тисяч рублів. Те, що бракувало до викупної ціни, додав сам М. Рєпнін.

Але М.Щепкін та його сім’я стали вільними не відразу. Три роки вони служили кріпаками у князя М. Рєпніна й були звільнені 18 листопада 1821 року. Спершу «відпускна» була дана лише М.Щепкіну, його дружині та двом старшим донькам. Про викуп решти сім’ї клопотався вже сам Михайло Щепкін. За звільнення всієї сім’ї князь зажадав від артиста чотири векселі по 1000 рублів, себто хотів повернути гроші, заплачені ним раніше за Щепкіних3.

Коли М.Щепкін став вільним, перед ним відкрилися двері столичних театрів. Директор імператорської сцени Кокошкін запросив актора на московську сцену. М.Щепкін дебютував у московському театрі 20 вересня 1822 року в комедії Заґоскіна «Господин Богатонов, или провинциал в столице» та у водевілі «Лакейская война». Дебют пройшов блискуче. З того часу М.Щепкін не полишав московської сцени до кінця свого життя.

Для Тараса Шевченка то був трагічний час, бо на сороковому році життя померла його мати Катерина, залишивши батька Григорія вдівцем з п’ятьма дітьми.

У березні 1825 року «не витерпів лихої долі…» батько Тараса, який, помираючи, висловив знамените пророцтво щодо майбутньої долі сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”. 

На початку 1829 року Тараса було призначено кімнатним козачком поміщика П. Енгельгардта, і він з паном прибув у Вільно.

У цей час Михайло Погодін записав у щоденнику: «Был у Щепкина. Просился ехать с ним в Малороссию летом».

1831 року П.Енгельгардт перебрався до Петербурга, а слідом за ним разом із панською челяддю прибув до столиці і його козачок Тарас Шевченко. У цей час слава М. Щепкіна росте.

1836 року відбулося знайомство Тараса Шевченка з Іваном Сошенком – учнем Академії мистецтв. Це визначило всю подальшу долю майбутнього поета. Того дня в Малому театрі розпочалися гастролі петербурзького актора Миколи Дюра, який грав у «Ревізорі» Хлєстакова, а М.Щепкін – Городничого. На початку наступного 1837 року І.Сошенко представив Т.Шевченка конференц-секретареві Академії мистецтв Василю Григоровичу, і той дозволив йому відвідувати пенсіонерські навчальніі зали Товариства заохочування художників. І.Сошенко також познайомив Т.Шевченка з О.Венеціановим, К.Брюлловим та його учнем А.Мокрицьким.

1837 рік запам’ятався Росії загибеллю О.Пушкіна. Для нас – українців –це рік, коли Т.Шевченко розпочинає поетичну творчість. Того ж року розпочалася робота щодо викупу Т. Шевченка з кріпацтва.

У квітні 1838 року, коли Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва, М.Щепкін якраз гастролював у Петербурзі і Тарас Григорович міг бачити його в Александринському театрі. Якраз у ці дні в Петербурзі цариця Олександра Федорівна сплатила 400 рублів за лотерейні квитки при розігруванні портрета Жуковського пензля К.Брюллова, а майбутній цар Олександр ІІ заплатив 300 рублів «за лотерейный билет за портрет Жуковского»… 25 квітня Мокрицький записав у щоденнику: «Часа в два я пошел к Брюллову… Скоро пришел Жуковский с Вильегорским. Пришел Шевченко, и Василий Андреевич вручил ему бумагу, заключавшую в себе его свободу»4.

Наскільки відомо, М.Щепкін уперше познайомився з поезією Т.Шевченка завдяки «Кобзарю» 1840 року. Ось як писав про це Микола Стороженко: «Як тільки почув він голос кобзи Шевченкової, зразу спостеріг, що автор «Кобзаря» поет великий. Глибина чуття та пречудесна мелодія Шевченкових творів так зразу причарували Щепкіна, що він навіки зробився поклонником його…»


    1. Дорога до сцени Михайла Щепкіна

Народився відомий український і російський актор ХІХ століття Михайло Семенович Щепкін 6 листопада 1788 року на українській Східній Слобожанщині. Його прадід був священиком, діда «окріпачили» в дитинстві, а батько народився вже кріпаком. «Нічого в тім дивного, – говорив М.Щепкін, – бо тоді такі переміни бували часті, так що дід мій не дуже здивувався, коли, заснувши вільним, прокинувся кріпаком». У діда був гарний голос, і він хлопцем часто співав у церкві. Графові С.Е.Волькенштайнові сподобався голос хлопця, і він без докорів сумління зачислив маленького поповича в ряди своїх кріпаків.

Коли малий Михайло вивчив азбуку, часословець і псалтир, батько повіз його в науку в Білгород до знайомого священика. По дорозі Щепкіни зупинилися в Краснім, родиннім селі артиста. Саме того дня театр графа С.Волькенштайна показував оперу «Новое семейство». М.Щепкін пише в своїх спогадах, що того вечора вирішилася його доля. Опера справила на нього велике враження й зародила пристрасть до театру5.

Покинувши науку в білгородського священика, М.Щепкін учився в повітовій школі, в Суджі. Якось один із його товаришів приніс до класу комедію А.П.Сумарокова «Вздорщица». «Що таке комедія?» – питали молодші учні. М. Щепкін, який бачив оперу, пояснив їм, як умів. Учні почали суперечку. До класу зайшов учитель. Коли причина крику з’ясувалась, учитель не тільки підтримав М.Щепкіна, а ще й сам розказав учням докладно, що таке драма, трагедія й опера, запропонувавши їм вивчити «Вздорщицу» і зіграти її в школі. Дебют малого артиста був дуже успішним. Вистава сподобалася місцевій публіці, і через деякий час М.Щепкін мусив зіграти ще раз свою роль на весіллі дочки городничого. За це малий актор отримав першу нагороду - медівник та кільканадцять копійок.

У 1802 році М. Щепкін навчається в народній губернській школі у Курську. Курськ відіграв визначну роль у житті Михайла Семеновича. Автор «Душеньки» І.Ф.Богданович, який жив тоді в місті, сприяв розвитку його освіти. А місцевий театр Барсових утвердив любов до сцени. Але на цьому навчання Михайла закінчилося. Двері гімназії для кріпака були зачинені, тож він мусив повертатися до свого пана.

Артистична діяльність М.Щепкіна починається в кінці листопада 1805 року. Тоді він уперше виступив на курській сцені в ролі Андрія-поштаря у міщанській драмі Л.С.Мерсье «Зоя». Грою М.Щепкіна був захоплений граф Волькенштайн; поцілувавши актора, на підтвердження особливої ласки він подарував йому «нову трикову камізолю».

З 1808 року Щепкін, не перестаючи бути кріпаком, близько восьми років грав у трупі Барсових. Саме в той період він здобув собі славу талановитого коміка.

Після здобуття волі, про що йшла мова вище, М.Щепкін грає на московській сцені.

Ніколи не забував Михайло Щепкін, що він українець. Саме завдяки йому в Малому театрі стали грати вистави Івана Котляревського. Крім «Наталки-Полтавки» і «Москаля-чарівника», М.Щепкін грав у п’єсі «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка. Часто актор бував в Україні, де виступав у Києві та Харкові, Одесі та Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, Полтаві. Учнями М.Щепкіна вважало себе майже все наступне покоління українських акторів - Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський.
РОЗДІЛ 2

Братні стосунки Тараса Шевченка та Михайла Щепкіна
2.1. Знайомство і зустрічі двох геніїв до ув’язнення Кобзаря (1847 року)
Початок дружби між двома видатними українцями відноситься до 40-х років ХІХ століття.

Коли М.Щепкін та Т.Шевченко познайомились особисто, точно сказати важко. Олександр Кониський припускає, що це сталося 1841 року6. На думку М.Стороженка та В.Семевського, початок їхньої дружби припадає на 1843 рік, коли Т.Шевченко проїжджав через Москву на Україну7. У будь-якому випадку щодо того, чи знав М.Щепкін про Т.Шевченка до появи в 1840 році «Кобзаря», є сумніви.

Перші твори Т.Шевченка викликали в Україні загальний ентузіазм. М.Щепкін був одним із тих, хто схилив чоло перед геніальним поетом. Він був захоплений поезією Т.Шевченка і став у ряди його гарячих прихильників. Сучасники оповідають, що Михайло Семенович відразу після появи «Кобзаря» зацікавив московські літературні кола іменем Т.Шевченка, майстерно декламуючи його вірші. Особливо натхненно декламував він поезію «Думи мої, думи мої».

Присвячений М.Щепкіну вірш «Заворожи мені, волхве», написаний 13 грудня 1844 року. Твір свідчить про те, що приятельські стосунки між Т.Шевченком і М.Щепкіним зав’язалися вже тоді. Є підстави припускати, що особисте знайомство двох геніїв відбулося 1844 року в Москві, коли автор «Кобзаря» прямував з України до Петербурга, або дещо раніше. Зустрічалися вони і в наступному, 1845 році.

1844-го року Тарас Шевченко, крім поезії «Заворожи мені, волхве», присвячує Михайлу Щепкіну поезію «Чигрине, Чигрине» зі знаменитими рядками: «За що ж боролись ми з ляхами? За що ми різались з ордами? За що скородили списами московські ребра?»

Ось як про це пише у своїх спогадах правнучка М.Щепкіна Т.Щепкіна-Куперник: «Щепкін,... здобув маленьку, непоказну на вигляд книжку «Кобзар» українською мовою. Свіжість почуттів, простота, музичність наспіву, заворожили Щепкіна, нагадавши пісні милої йому України. Він один із небагатьох, вгадавши у Шевченкові майбутнього великого поета, почав пропагувати в літературних і професорських колах Москви вірші молодого поета, читав їх постійно. Коли Щепкін дізнався, що Шевченко, як і він, із кріпаків і позбавився кріпацького рабства якихось два-три роки тому, актор глибоко зрозумів той біль і ту тугу, що чулися в піснях поета. М.Щепкін почав називати його братом, і це було неспроста – М.Щепкін полюбив Т.Шевченка як сина. Вони використовували найменшу нагоду, щоб зустрітися»8.

Як часто зустрічалися земляки, познайомившись особисто, ми не знаємо. Можемо лише здогадуватися, що ті зустрічі могли бути в Петербурзі, де в М.Щепкіна був сердечний приятель I.I.Сосницький, драматичний артист, і де він вряди-годи гостював; міг відвідувати Т.Шевченко М.Щепкіна під час своїх проїздів у 1843–1845 рр. через Москву в Україну та з України до Петербурга; могли, врешті, бачитися обидва приятелі й на Україні в період проживання Т.Шевченка там від березня 1845 до 5 квітня 1847 року, тобто до нещасливого свого арешту, бо М.Щепкін часто їздив із Москви в Україну на гостинні виступи. О.Кониський пише, що Т.Шевченко в останній раз перед засланням відвідав М.Щепкіна в Москві в березні 1845 року, М. Стороженко вважає, що та остання зустріч двох приятелів у 1845 році відбулась у Києві під час гастролей М.Щепкіна. Шевченко згадує у своєму «Щоденнику», що «видів Щепкіна в останній раз у 1845 році в Москві», а в листі до Н.О.Осипова 28 грудня 1857 року пише: «Мы не видались с ним (із М. Щепкіним) с 1847 г.». Ураховуючи суперечливі дані щодо місця й часу останньої зустрічі М.Щепкіна з Т.Шевченком перед засланням, не виключають можливість, що та зустріч могла відбутися в Україні між 1845–1847 рр., дуже правдоподібно, що навіть у Києві приблизно в середині 1846 року, тоді, коли М.Щепкін, подорожуючи з В.Бєлінським, грав на сценах «Південної Русі», тобто України.
2.2. Дві творчі індивідуальності
У формуванні театральних смаків Т.Шевченка М.Щепкіну належить особлива роль. Спілкування з актором і його сценічними перлинами багато дало поету для оцінки драматичних творів, акторської гри, роботи режисера. Він часто використовував термінологію цього корифея театру.

Для розуміння стосунків М.Щепкіна й Т.Шевченка, характеру їхньої приязні та взаємного впливу, треба згадати про їхні індивідуальні риси. Під час знайомства з актором Т.Шевченкові було 29 років, М.Щепкіну – 55. Т.Шевченко був у розквіті життя: молодий, здоровий чоловік, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. При першій зустрічі в ньому не помічалося нічого особливого й незвичайного. Навпаки, він був холодний, сухий, хоча простий і доступний. До людей Т.Шевченко ставився недовірливо й перед першим-ліпшим своєї душі не відкривав; особливо був замкнутий по відношенню до тих, хто хотів викликати в ньому відвертість та щирість. Зате коли він знайомився з людиною ближче, відкривав у неї бодай одну гарну рисочку, прив’язувався; коли ж знаходив взаємність, то ставився до такої людини щиро й сердечно. Характерними рисами характеру Т.Шевченка були незвичайна «доброта, м’якість, навіть делікатність, що протирічили його суворій масці; незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. Коли бачив кривди та несправедливість, його серце горіло гнівом і вибухало, немов вулкан. З бідним він ділився останнім». Т.Шевченко, як пише у своєму щоденнику М.Момбеллі, «проявляв завжди сильну прив’язаність до України і неприязнь до Росії. Усе українське його веселило та захоплювало. Мотив або українська пісня викликали сльози з очей патріота». Політичні й соціальні ідеї Т.Шевченка – радикальні. У своїй гострій формі вони проявилися після 1843 року, тобто після його поїздок в Україну, на що й вказують слова поета на допиті в квітні 1847 року: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услыхал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства».



М.Щепкін у дечому був подібний до Т.Шевченка, а в дечому - різко контрастував. Віком і зовнішністю обидва приятелі значно відрізнялися. М.Щепкін – старший мужчина, невисокого зросту, товстий, заокруглений, немов барильце. Довкола його великої голови вилося ясно-русе волосся, спускалося на шию, злегка завивалося на кінчиках і відкривало велике чоло. Риси його обличчя були приємні; сірі очі випромінювали жвавість та розум. Обличчя, загалом, добродушне, симпатичне. Хоча й був товстий, проте гнучкий, сильний і невтомний. Він любив багато говорити та сперечатися. Його голос звучав м’яко. Настрій мав завжди веселий; недаремно він був першокласним коміком. Він знав російське життя, як сам говорив, «від лакейської до палати». У нього був багатий матеріал для оповідань, і він умів передавати пережите та побачене привабливо, з чималим талантом. Деякими сюжетами його оповідань користувалися письменники, наприклад, М.Гоголь, О.Герцен («Сорока-злодійка»), Ф.Сологуб («Собачка»). Серце в М.Щепкіна було чутливе на людську нужду; у його домі, окрім великої сім’ї, завжди жили сторонні люди: старці, біднота, сироти. Коли приятелі радили йому, аби він дещо зі своїх доходів відклав на чорну годину, він казав з усмішкою: «Як же я можу се зробити, коли довкола мене стільки потребуючих!» Домашнє життя славного коміка відзначалося простотою й патріархальністю у звичаях і обстановці. Усі, у кого він підмітив розум, талант або якусь симпатичну рису характеру, бували частими його гістьми. Особливо любив він молодь, у товаристві якої почував себе обновленим, молодим. Головними рисами його характеру були: незвичайна доброта, щирість, відвертість, гуманність та гостинність. М. Щепкін, як пише А. Ярцев, з молодечим запалом «вірив у добро та правду і любив життя та людей усіма силами свого доброго серця»; він «бадьоро дивився вперед і бачив там зорю нового життя народу, із середовища якого сам вийшов». Т.Шевченко, як можна здогадуватися, полюбив М.Щепкіна за його сонячний настрій душі, золоте серце й життєвий досвід. М.Щепкін полюбив у Т.Шевченкові молодечу енергію, геніальність і полум’яний патріотизм. Вузлами приязні були кріпацтво й тернистий шлях до слави. Судячи з усього, можемо сміливо сказати, що приязнь зародилася у їхніх серцях швидко й була така проста, чиста та щира, як і їхні характери.
2.3. Взаємовплив двох особистостей
Як складалися стосунки між М.Щепкіним і Т.Шевченком у період їхнього знайомства перед засланням останнього? Олександр Кониський пише, що М.Щепкін та Осип Бодянський, звернувши увагу Т.Шевченка за те, «що часть російської критики, визнаючи в ньому талант, нападає на нього майже виключно за мову й почасти за те, що він «мужичий поет», радили йому писати виключно рідною мовою, та що, загалом, обидва приятелі мали корисний вплив на творчість Т.Шевченка стосовно «пензля та пера» 9. М.Стороженко допускає, що після особистого знайомства починається вплив не Т.Шевченка на М.Щепкіна, а М.Щепкіна на Т.Шевченка, й думає, що той вплив проявляв себе у той спосіб, що «багато старший літами і більше багатий життєвим досвідом М.Щепкін стримував запал свого приятеля, дорікав його за всяке збочення з правдивого шляху і переконував його берегти себе для рідної країни та поезії». А. Ярцев пише, що М.Щепкін «имел на Шевченко, измученного житейскими невзгодами, благодетельное, умиротворяющее влияние». Мабуть, ми не помилимося, коли додамо, що саме за порадою М.Щепкіна Т.Шевченко спонукав у 1844 році своїх земляків у Петербурзі «компонувати театр у медицинській академії та розучувати «Москаля-чарівника», «Шельменка», «Сватання на Гончарівці» і «Назара Стодолю». Безперечно, М.Щепкін впливав на Т.Шевченка в напрямі, подібно Кониському і Стороженкові, але водночас не варто виключати можливості впливу навпаки - Т. Шевченка на М.Щепкіна, як перед їхнім особистим знайомством, так і після нього.

Поява «Кобзаря», як пише А. Чужбинський, миттю розбудила апатію й викликала любов до рідного слова, вилученого з уживання не тільки в товаристві вищих сфер, але й у розмові з селянами, які силкувалися (зрозуміло, смішно) говорити по-російськи. Коли приймемо слова М.Чужбинського за правду й коли згадаємо, що М.Щепкін обертався лише в колах російської інтеліґенції, яка, загалом, вороже ставилася до українського слова, і що жив він у приязні з М.Гоголем, який, хоча і був українцем, писав виключно російською мовою й доводив, що для всіх слов’ян повинна бути «одна святыня: язык Пушкина», ми мусимо прийти до переконання, що хоча М.Щепкін перед появою «Кобзаря» любив українське слово, то все ж таки в його душі мусив будитися сумнів, на чийому боці правда - на боці І.Котляревського, Г.Квітки, Гулака-Артемовського чи на боці геніального М.Гоголя, і що власне «Кобзар» Т.Шевченка був тією елементарною силою, що розвіяв сумнів у душі М.Щепкіна й зробив із нього гарячого оборонця українського слова.

Тією переміною в душі М.Щепкіна ми й пояснюємо собі, чому він відразу після появи «Кобзаря» із запалом неофіта протестував у російських літературних гуртках у Москві проти нападів російської критики на українське слово й Т.Шевченка «як мужицького поета». Віршами Т.Шевченка, обпльованими російськими, навіть відомими людьми, такими, як його приятель В.Бєлінський, М.Щепкін захоплювався. А познайомившись із Т.Шевченком, гаряче вкупі з Бодянським і Кухаренком наполягав, аби не той покидав писати українською мовою поезій, хоча, за словами Гоголя, у них «дегтю много, даже больше, чем самой поэзии».

Коли була яка різниця в поглядах Т.Шевченка і М.Щепкіна, вона стосувалася в основному політичних ідеалів Тараса після 1843 року.

«Жити для Щепкіна – значило грати на сцені; грати - значило жити» 10. Такими словами схарактеризував С.Т.Аксаков життя та діяльність М.Щепкіна. У тих словах і містилася програма життя Михайла Семеновича; поза ті рамки він майже не виходив. Його громадянські симпатії хилилися в бік О.Герцена, але публічно вони не проявлялися. Політичні ідеали Т.Шевченка, які він леліяв у своїй душі після 1843 року, були для М.Щепкіна занадто радикальні, неможливі до здійснення, і він, певне, уживав зусиль, щоб охолодити запал молодого поета, притупити вістря його войовничого меча та погодити його полум’яний патріотизм із суворою дійсністю. Як колишній кріпак, М.Щепкін, без сумніву, на рівні з Т.Шевченком відчував кріпацьке горе й бажав його усунення, але, очевидно, застерігав свого приятеля перед надто гострим способом ведення боротьби. Ідея Тараса, що земля «всім дана», не могла викликати в серці М.Щепкіна іншого почування, як сильної тривоги за його майбутнє. Словом, М.Щепкін, наче батько сина, захищав Т.Шевченка перед нещастям, яке стояло за ним, за плечима. Та що ж? У Т.Шевченка серце горіло такою великою любов’ю до поневоленої України, що він готовий був покласти своє життя на її жертовнику, аби тільки бачити свій народ вільним, славним і щасливим. Сердечні слова М.Щепкіна були краплею води на вибух вулкана...

Загальновідомий факт, що живе, кипуче слово Т.Шевченка мало магічну силу. Довкола поета і в Петербурзі, і в Україні гуртувалися і молоді, і старі, інтеліґентні і прості люди, стаючи гарячими прихильниками його ідей. Тому ми не виключаємо можливості, що і М.Щепкін, хоча довго змагався з радикальним духом Т.Шевченка, згодом підпав під його могутній вплив і став тихим прихильником його політичних, а подекуди й соціальних ідей (визволення кріпаків). Інакше годі уявити собі, що довга, сердечна, щира їхня приязнь не мала ідейної основи й існувала тільки завдяки товариським почуттям. Не можна не згадати слова московського генерал-губернатора Закревского про 70-літнього М.Щепкіна: «Актер Щепкин... желает переворотов и на все готов» і пов’яжемо їх не лише із впливом ідей О.Герцена, але й Т.Шевченка. Саме на той час, коли лояльний дух М.Щепкіна боровся з радикальним духом Т.Шевченка, можна віднести дві поезії, присвячені поетом своєму приятелеві: «Чигирин» і «Пустка».

Багато років по тому, перебуваючи в Новопетровському укріпленні, поет побачив артиста уві сні: «таким же свіжим і бадьорим, як бачив я його востаннє в 1845 році». «Чи старий Щепкін ще живий? Він щира козацька душа! І молода, як у дитини», - писав він із Мангишлака Я. Кухаренку.

На засланні Т.Шевченко так сумував за театром, що взимку 1850 року взяв участь в аматорському спектаклі за п'єсою Островського «Свої люди – розрахуємося».
2.4. Зустріч після заслання

І ось Новопетровське укріплення вже позаду. Туди Т.Шевченко їхав молодим і енергійним. Звідти ж на риболовецькому човні в Астрахань повертався старий на вигляд, виснажений чоловік. Він створив два автопортрети (до і після заслання), що дають нам сумне уявлення про важкі обставини його життя на засланні.

Отримавши звільнення, Т.Шевченко мріяв якнайшвидше побачити М.Щепкіна. Однак в’їзд до столиці для нього виявився закритим. У листі, надісланому 12 листопада 1857 року з Нижнього Новгорода, він запропонував старому другові знайти можливість зустрітися в якому-небудь хуторі чи селі поблизу Москви. М.Щепкін зрозумів почуття, що переповнювали серце Т.Шевченка і написав, що має намір приїхати в Нижній сам. Незабаром 70-річний актор дійсно відправився на перекладних у мороз і заметіль за 400 верст у місто на Волзі, де з великим нетерпінням чекав зустрічі шанований і улюблений ним Тарас. В очікуванні друга Т.Шевченко писав своїх «Неофітів», причому із надзвичайним творчим піднесенням. «Добре, якби не обдурив мене Щепкін, я йому присвячую цей твір, і мені б страшенно хотілося йому прочитати і почути його вірні дружні зауваження», - писав Т. Шевченко.

На прохання Т.Шевченка, Михайло Щепкін разом із нижньогородською театральною трупою організовує виставу «Москаля-чарівника», де сам, як завжди, грає Чупруна. Роль Тетяни дістається молодій Катерині Піуновій, у яку закохався тоді Т.Шевченко і яку після цього спектаклю називає «моя люба Тетяся». На жаль, батьки К.Піунової були проти шлюбу доньки з колишнім засланцем, і стосунки між нею і Тарасом перериваються11.

24 грудня 1857 року в «Щоденнику» з’являється запис: «Свято свят і торжество з торжеств! О третій годині ночі приїхав Михайло Семенович Щепкін. Шість днів повного, радісно-урочистого життя! І чим я заплачу тобі, мій старий, мій єдиний друже? Чим я заплачу тобі за це щастя?..» - ділиться поет зі «Щоденником» 29 грудня 1857 року, уже провівши М.Щепкіна. А наступного дня продовжує: «Я все ще не можу прийти в нормальний стан від чарівного бачення. У мене все ще стоїть перед очима городничий, Матрос, Михайло Чупрун і Любим Торцов. Але яскравіше великого артиста стоїть великий чоловік…».

Про ці 6 днів можна писати повість – дорогоцінні крихти фактів, що відтворюють у всій повноті красу і велич зустрічі двох гігантів. З від’їздом М.Щепкіна Т.Шевченко мріє про їхню нову зустріч. Між друзями не згасає листування. Обидва мріють про зустріч у Москві.

Вона відбулася в березні 1858 року. У гостинному домі М.Щепкіна Т.Шевченко знайшов притулок і доброзичливе ставлення. Артист став його «нерозлучним супутником» упродовж усіх днів перебування в Москві. Він супроводжував поета в поїздках і прогулянках, у кожному візиті до друзів і знайомих, намагався, щоб той познайомився із прогресивною інтелігенцією. Кожна сторінка «Щоденника» цих двох тижнів містить згадки про М.Щепкіна: «… за всю повну радість зобов’язаний я моєму знаменитому другу…» Тут він намалював портрет М.Щепкіна.

Свій останній автопортрет, де поет зображений на 48-му році життя, художник подарував М.Щепкіну.


2.5. Останні роки дружби

У березні 1860 року М.Щепкін приїхав до Петербурга. Про цей приїзд залишилися спогади К.Юнг: «Учора в нас обідали М.Щепкін і Т.Шевченко. Після обіду ми всі посідали у вітальні, й М.Щепкін читав нам. Він був у піднесенні і читав чудово. Він читав, як купець графа приймав, «Скупого Рицаря», милі оповідання мисливця, кілька віршів Т.Шевченка, які він так хороше читає ». 12.

Це була остання зустріч двох видатних майстрів. 1861 року помер Т.Шевченко. Два роки по тому, 11 серпня 1863 року, перестало битися серце М.Щепкіна. Поховали його на П'ятницькому цвинтарі серед могил близьких духом йому людей, поруч із другом і вчителем - професором Т.Грановським, як він сам і заповідав. На могилі і зараз височить скромний сірий камінь із написом: «Михайлу Семеновичу Щепкіну – артисту і людині». Волелюбна натура цього щирого українця передалася і його нащадкам – онука великого актора, Миколу Щепкіна, розстріляли більшовики 15 вересня 1919-го року в підвалах Луб’янки.

Збереглося листування між двома друзями. Писав Тарас до старшого друга виключно українською мовою, і ніколи російською. У листах до інших своїх товаришів Т.Шевченко називає М.Щепкіна так: «геніальний актор», «великий друг мій», «щира козацька душа».

До останнього подиху М. Щепкін був вірний пам’яті друга. Ми йому зобов’язані тим, що вже в 1861 році в журналі «Основа» з’явилися 4 шевченкових листи, адресовані артистові. Упродовж багатьох років ця дружба несла в собі глибоку ідейну, творчу, людську близькість генія поезії і генія сцени.

На згадку про велику дружбу М.Щепкіна і Т.Шевченка залишився портрет українського актора, який Тарас намалював 1858-го року після незабутньої для нього зустрічі в Нижньому Новгороді.

Сьогодні добре пам’ятають Михайла Щепкіна і в Росії, і в Україні, і на його малій батьківщині – Східній Слобожанщині. Ім’я М.Щепкіна носить один з найкращих акторських навчальних закладів – Вище театральне училище імені Щепкіна у Москві. Там же, на вулиці М.Щепкіна, знаходиться його будинок-музей. У Москві зведено пам’ятник великому акторові. Шанують великого сина і на Східній Слобожанщині – у Білгороді його іменем названо драматичний театр, перед яким установлено пам’ятник М.Щепкіну. У селі, де народився Щепкін (нині Олексіївка) відкрито історико-театральний музей. У Курську, де розпочиналася театральна кар’єра актора, іменем М.Щепкіна названі вулиця, кінотеатр, і на Будинку офіцерів є встановлено меморіальну дошку на його честь. Пам’ятник М.Щепкіну в місті Суджі Курської області встановлено ще в 1895 році. В Україні пам’ятник видатному актору зведений у Сумах – поруч із театром драми й музичної комедії імені М.Щепкіна. Гарну, творчу людину, яка ніколи не забувала про своє українське коріння та рідне слово, – гарно і пам’ятають.

Напевно, ще довго дослідники відкриватимуть нові грані спілкування, дружби, взаємопідтримки двох геніїв України – Т.Шевченка та М.Щепкіна
ВИСНОВКИ
Золотими літерами вписане ім’я Михайла Щепкіна в біографії Тараса Шевченка... Актор дорогий нашому серцю не лише як перший виконавець ролей Виборного в «Наталці Полтавці» та Михайла Чупруни в «Москалі-чарівнику», а також як щирий приятель Тараса Шевченка, гарячий прихильник його поетичного генія та палкий пропагандист його творчості. Шануючи пам’ять Шевченка, слід поклонитися його великому приятелю – Михайлу Щепкіну... Більше того, щоб глибше зрозуміти Т. Шевченка, треба належно оцінити дружбу двох українських геніїв.

Якщо порахувати всі дні, у які Тарас Шевченко й Михайло Щепкін бачилися й спілкувалися, набереться приблизно місяць. Небагато для 17 років унікальної, незрівнянної дружби. Але ж 10 літ Тарас Григорович провів у засланні. А головне, що йдеться про двох геніїв, яким Бог визначив високу шкалу наповненості та вартості життя. Не випадково, кожна мить Шевченкового життя стала нині національним надбанням, і пізнання його дружби зі М.Щепкіним є важливою запорукою осмислення невичерпного й нескінченного феномену Т.Шевченка як духовної субстанції українського народу.

У Шевченковому ставленні до такого разюче несхожого на нього й такого духовно близького йому М.Щепкіна ми відкриваємо для себе нового, невідомого Кобзаря, який ототожнюється з Україною не лише геніальним поетичним співом, загостреним почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді й свободі, а й ментальними людяністю, добротою, вірністю, енергетикою почуттів, емоційністю дружби.

На основі зібраних матеріалів можна зробити висновок, що основними рисами дружби М.Щепкіна і Т.Шевченка були глибока взаємна приязнь, щирість і простота почувань, відвертість у спілкуванні, взаємне розуміння і толерантність. На противагу кипучій, вулканічній вдачі Т.Шевченка, вдача М.Щепкіна була врівноважена й гармонійна. Обидва приятелі взаємно доповнювали один одного, гаряче любили Україну і пили з одної золотої чаші чистий, цілющий нектар Поезії.


ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА


  1. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма. - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2004.

  2. Вистенгоф В. Очерки московской жизни. – М.: 2004.

  3. Земенков М. Щепкин в Москве. – М.: Московский рабочий, 1966.

  4. Мельниченко В. Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін». – М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.

  5. Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество. – М.: Искусство, 1984.

  6. Москва в очерках 40-х годов ХІХ века. – П.: 1984.

  7. Тархан-Береза З. «Заворожи мені, Волхве…»: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін. – К.: Мистецтво, 2012.

  8. Толійчук О. Україна XVI-XVIII ст. у працях «Общества истории и древностей российских». К.: Наукова думка, 1989.

  9. Щепкина-Куперник Т. Избранное. – М.: Советский писатель, 1954.




1 М.К.Чалий. Життя і творчість Тараса Шевченка. – К, 1982. с. 110-111

2 С. Дурылин. М.С.Щепкин и И.П.Котляревский // Русско-украинские литературные связи. – М.: Госиздательство художественной литературы, 1962. с. 95.

3 Михаил Семенович Щепкин: Жизнь и творчество. В 2-х томах. Т. 2. с. 100.

4 В. Мельниченко. Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін». – М.: ОЛМА Медіа-групп., - 2009. с. 23

5 Т.С. Гриц. М.С. Щепкин. Летопись жизни и творчества. С. 666-667.

6 О. Кониський. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – К.: Дніпро, 1991. с. 145-146

7 Т.Г. Шевченко. Біографія. – К.: Наукова думка. 1984. с. 109-110.

8Щепкина-Куперник. Избранное. – М.: Советский писатель, 1954. с. 133.

9 О. Кониський. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – К.: Дніпро, 1991. с. 161


10 М. Мочульський. Михайло Щепкін і Тарас Шевченко. с. 242

11 П. Рулін. Шевченко і К.Б. Піунова // Україна, 1952. с. 131

12 І. Карабутенко, А. Марусич, М. Новохатський. Шевченко в Москві. с. 156

Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка