Вісник №9 кафедри корекційної освіти 2011 рік у номері



Скачати 299.5 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації19.03.2019
Розмір299.5 Kb.
#84766
ТипПротокол
  1   2   3   4
Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації

Рівненський обласний інститут післядипломної

педагогічн6ої освіти

Кафедра корекційної освіти




Вісник № 9

кафедри корекційної освіти

2011 рік
У номері:

  • Ораторське мистецтво в системі педагогічної освіти.

  • Оптимізація педагогічної діяльності в ДНЗ.

  • Порушення процесу читання у молодших школярів.

  • Формування духовності у дошкільників.

  • Профілактика шкідливих звичок у дітей та підлітків.



Укладач: Гурнік Людмила Василівна, доцент кафедри корекційної освіти РОІППО.

Рецензенти:

Савчук Л. О., завідувач кафедри корекційної освіти, к.п.н., доцент РОІППО.

Демченко В.В., проректор з науково-методичної роботи, к.п.н., доцент РОІППО.


Редакційна рада:

Фадєєва Н. В., старший викладач кафедри корекційної освіти РОІППО.

Коломієць Н. М., старший викладач кафедри корекційної освіти РОІППО.

Комп’ютерна верстка: Миронюк Т. Є.


Відповідальний за випуск: Віднічук М. А., ректор, к.п.н., доцент РОІППО.


Рекомендовано до друку науково-методичною радою РОІППО

Протокол № 4 від 23.09.2011 р.

Зміст


  1. Основи ораторської майстерності (Тищенко Л.)……………………..………..4

  2. Забезпечення оптимізації педагогічного процесу в умовах сучасного ДНЗ. (Гурнік Л.)…………..…………………………………………………………..12

  3. Сучасний стан питання про порушення читання.

(Яценюк Л.)……………………………………………………………………..18

  1. Формування духовного здоров’я дітей дошкільного віку.

(Бондарчук К.)…………………………………………………………………..30

  1. Значення профілактики шкідливих звичок для здоров’я дітей та підлітків. (Гмирак Т.)……………………………………………………………………...41


Лілія ТИЩЕНКО,

доцент кафедри корекційної освіти РОІППО
ОСНОВИ ОРАТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Основою майстерності викладача, педагога завжди було і залишається вміння виступати перед аудиторією, доносити інформацію, залишатися для слухачів цікавим. Для багатьох досвідчених майстрів слова це не є проблемою, а для початківців є певні труднощі у тому, як готувати виступ, як доступно доносити інформацію, як працювати зі слухачами, як подолати страх перед аудиторією і т. п.

Страх – явище природне. Воно досить поширене серед промовців. Людина яка виступає, ніби протиставляє себе всім іншим. Вона боїться, що її не зрозуміють, не приймуть, осудять чи знехтують. Психологи дослідили, що страх публічного виступу займає друге місце, поступаючи лише страху смерті.

Страх дається взнаки по-різному: горять щоки, тремтить голос, збільшується серцебиття, пришвидшується дихання, в кров виділяється адреналін. Такі прояви лише посилюють страх і доповідач думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення своєї промови. Але, варто сказати про наступне: емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, ніж той, у якого присутня здорова доза нервового збудження. Адже, під час викиду адреналіну у людини спостерігається чітка реакція, покращується кмітливість, швидкість прийняття рішення. Помічено, що студенти, які відчувають страх, у більшості випадків здають екзамени набагато краще ніж ті, які спокійні. Спокій часто означає байдужість. безпечний



Ось кілька порад для подолання страху публічного виступу.

По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще записати усю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично, подивитися на себе ніби зі сторони.

По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити, щоб ними одразу можна було скористатися.

По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні. Для цього, можливо, потрібно закінчити курси ораторського майстерності, застосовувати різноманітні методи подолання страху: фізичне навантаження, вправи для міміки обличчя тощо.

Під час виступу не потрібно здаватися розумним, не боятися бути смішним, а бути природнім. Доповідач викликатиме довіру, якщо віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших.

Кожному оратору важливо зрозуміти мету свого виступу, лекції. Для чого я виступаю? Що я чекаю від виступу? Що я хочу отримати в результаті свого виступу, насамперед для себе? (Може аплодисменти чи визнання). Справжня мета має породжувати енергію, захоплювати. Кожна людина, яка колись вчилася їздити на велосипеді, згадує про те, як боялася втратити рівновагу, впасти, набити синця. Згодом, по мірі вдосконалення свого уміння, наш страх перейшов у задоволення. Те, що ми раніше боялися, зараз нам стало подобатись.

Чи отримуємо ми задоволення від виступу? Будь-яка справа, яку ми робимо із задоволенням подобається й іншим людям. Отже, справжня мета виступу – отримати задоволення від спілкування з аудиторією.

На виступ себе треба налаштовувати. Задайте собі запитання: «Як я хочу виступити перед аудиторією?». Надзвичайно важливим є позитивне налаштування. «Як добре я зараз виступлю!», «Яка хороша аудиторія!», «Як я рада (радий) вас бачити» – це варто проговорити і щиро в це повірити. Якщо ж ви йдете з іншими думками: «Знову мені треба виступати», «Як мені це все набридло…» – такий ваш настрій слухачі відразу помітять і на хороший виступ годі сподіватися. Проаналізуйте, з якими думками ви йдете до слухачів? Налаштуйте себе на позитивний настрій і ви дійсно отримаєте задоволення, а вдячна аудиторія теж відразу його відчує і розділить його разом з вами.

Перед виступом варто зібрати попередню інформацію про склад аудиторій (вік, стать, професія тощо) та місце, де буде проходити спілкування (освітлення, можливість розмістити нотатки, наочність і т. п.).

З перших хвилин розмови намагайтесь зняти напругу, яка може виникнути від того, що слухачі вивчають вас, намагаються визначити: ви «свій» чи «чужий». Якщо – «чужий», то, не залежно від того що ви сказали, це не сприйметься аудиторією. «Чужий» часто намагаємося не дивитися в очі тим, хто його слухає, або відразу показує свою зверхність. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Вектор своєї уваги слід спрямувати на інтереси аудиторії. Важливим аргументом на користь володіння аудиторією є комплімент слухачам. Як його зробити? Це має бути коротко, не двозначно, ефективно і ефектно. Комплімент можна робити слухачам, їх професії, місту і т. п. Тобто він має бути направлений на інтереси конкретної аудиторії. Комплімент має бути відвертим, доброзичливим, відкритим та ґрунтуватися на щирому захопленні.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль відіграють невербальні засоби інформування. Велике значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Доведено, що візуальний контакт важливий у виступі на 60%. Решта 30% припадає на те, як говоримо, і тільки 10% – на те, що говоримо.

Виступаючи, слід намагатися охопити поглядом всю аудиторію, а під час спілкування зупиняти свій погляд на кожному слухачеві, не обминати увагою краї та останні ряди. Головне правило публічного виступу – не виступати перед людьми, а говорити з ними. Говорити треба з кожним, а не з усіма. Не можна дивитися вище голів слухачів, або постійно дивитися тільки на одну людину. Під час виступу треба дивитися в очі (важливий зворотний зв'язок, для того, щоб вчасно відреагувати, якщо щось піде не так).

Відомі кілька прийомів утримання уваги аудиторії. Перший прийом: використання «контрастних подразників», наприклад під час виступу можна різко піти чи різко зупинитися, змінити силу голосу, акцентуючи на чомусь особливу увагу. Другий прийом: залучення аудиторії до виступу, наприклад, попросити допомогти розвісити наочність чи роздати книги, прослідкувати за часом і т. п. Можна звернутися за порадою: «Як краще буде вам видно?», чи «Може увімкнути світло?». Для зворотного зв’язку слід використовувати питання типу: «Ви розумієте...», «Ви також помітили, що…», «Як ви знаєте...». Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець їх бачить. Відомо, що людині властиво мислити образами, а не словами. Тому у виступі мають бути слова «візуалізації», наприклад: «Подивимося на цю проблему з іншого боку», «давайте розглянемо…».

Вкінці виступу варто подякувати за співпрацю, але не аудиторії, а слухачам: «Дякую за увагу, з вами було приємно працювати». Важливо не тільки ефектно почати, але і закінчити, адже, відомо, що запам’ятовується початок та кінець виступу.

Дієвими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести доповнюють мовлення, посилюють емоційне звучання сказаного. Наприклад, фразу: «результати нашої роботи ставали все кращими та кращими», слід доповнити жестикуляцією: рука піднімається все вище і вище. Жестикулювати потрібно відкритими долонями часто повертаючи їх внутрішню сторону до слухачів – це символізує відкритість промовця, щирість його слів. Чим більша аудиторія, тим ширші жести. Головне, жести мають працювати на ціль виступу.



Слід пам’ятати кілька правил жестикулювання:

  1. жести мають бути мимовільними, застосовувати жест потрібно в разі необхідності;

  2. жестикуляція має бути доцільною, не слід жестикулювати руками безперервно;

  3. треба керувати жестами – жест не повинен відставати від слова;

  4. потрібно урізноманітнювати жестикуляцію, не користуватися одним і тим самим жестом у різних випадках;

  5. жести мають відповідати своєму призначенню, мати певну мету, завдання.

Разом із жестами мають «працювати» міміка обличчя, поза тіла, ваш голос. Риси обличчя мають відображати ваш емоційний стан. Що стосується тіла, то варто дотримуватися так званої пози оратора: центр тяжіння тіла під час виступу трохи зміщується вперед, ніби ви нахиляєтесь до аудиторії. Досвідченні промовці тілом «говорять» слухачам набагато більше, ніж словами. Не можна весь час стояти перед слухачами нерухомо. Треба повертатися тулубом до різних сторін аудиторії, змінюючи сектор огляду. «Виступати треба серцем!» – наголошує Радислав Гандапас, автор книги «101 порада ораторові». Можна під час виступу пересуватися по аудиторії: вперед назад, вліво, вправо – все це має бути доречно, працювати на мету виступу.

Для промовця одним із головних інструментів є голос. Голос, тон, темп, уся сукупність виразових засобів та прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття виступаючого. Слід тренувати свій голос, правильність вимови. Найзручніший спосіб для цього – читання вголос. Можна записати свій виступ на аудіоносій й прослухати, оцінюючи його критично.



Поради досвідчених ораторів:

  1. пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

  2. не говоріть надто голосно — це справляє враження агресивності;

  3. хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі;

  4. голос підвищуйте тоді, коли хочете на щось звернути особливу увагу, або поставити запитання;

  5. голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Для того, щоб всі вербальні засоби та невербальні сигнали працювали на ціль виступу, слід дотримуватися правил риторики:

  • перед слухачами треба говорити літературною мовою;

  • висловлюватися слід чітко й недвозначно;

  • ясність змісту залежить від вдалого добору слів, речень, їх правильного, послідовного розташування у виступі;

  • не слід зловживати малозрозумілими іншомовними словами, спеціальними термінами; треба враховувати рівень аудиторії;

  • зміст промови має бути ясним і доступним. Цього можна досягти, поділивши весь матеріал на абзаци, які поєднуються логічними переходами.

Записуючи виступ на папері, треба пам’ятати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше. Під час виступу можна користуватися нотатками. Доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Проте, не слід все читати дослівно, це залишає у слухачів неприємне враження.

Доповідь слід будувати, дотримуючись певних вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми. Відповідно до законів композиції виступ ділимо на вступ, основну частина, висновки.

Вступ формує емоційний фон, готує слухачів до сприйняття головного (так само як «закуска» готує шлунок до сприймання основної їжі). Початок промови є визначальним і повинен чітко й переконливо виражати причину та мету виступу, розкривати основні завдання виступу, містити докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. На нього треба відводити біля 20% свого виступу.

В основній частині говоримо по суті. Тут викладається значення проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування. Пояснюючи кожен аспект питання, добираємо переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). На основну частину залишаємо 70% виступу.

В заключній частині підсумовуємо все сказане. Тут можна нагадати з чого ми починали. Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу. У заключній частині підводимо підсумки, узагальнюємо сказане, акцентуємо увагу на головних моментах виступу. За законами композиції на заключну частину відводимо від 5% до 10 % часу. В цю частину промовець має включити і відповіді на запитання слухачів.

Слід звернути увагу і на структуру виступу, від якої залежить якість сприйняття промовця. Для прикладу наведемо кілька поширених типів виступів.





І тип «дерево» ІІ тип «лінія» ІІІ тип «сходи»

І тип – дерево. Він характеризується багатьма відхиленнями від основної теми. В такому випадку слухачам важко втримати увагу.

ІІ тип – лінія. Це струнка та послідовна структура викладу, в якій все чітко побудовано, передбачено, а тому не завжди цікаво.

ІІІ тип – сходи. Найраціональніша структура виступу. Це поетапне висвітлення теми. На кожному з етапів є виклад та закріплення інформації, підсумки, відповіді на питання аудиторії. Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Така структура виступу сприяє переключенню уваги слухачів, допомагає кращому засвоєнню інформації.

Важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Можна розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Це дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам – перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов'язково мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення.

Слід пам’ятати, що оратор має справу з живими людьми, а не з механізмами. Майстерність промовця залежить від того, чи створить він необхідну атмосфе­ру в аудиторії, чи налагодить контакт зі слухачами. Він має слідкувати за тим, чи сприймають та зрозуміють його. Для цього справжній майстер слова має оволодіти виразним, яскравим, переконливим та професійним мовленням.

У сучасному суспільно-політичному житті, у системі освіти і виховання, науки і культури велике місце займають засоби масової інформації, література і мистецтво. Однак роль живого слова, усного виступу свого значення не втратила. Як і багато років тому, гарного оратора слухають, затаївши подих.


Список використаної літератури
1. Александров Д.Н. Риторика: Учебное пособие / Дмитрий Александров. – М.: Флинта: Наука, 2002.

2. Апресян Г.З. Ораторское искусство/ Грант Апресян. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во МГУ, 1978.

3. Гандапас Р. 101 совет оратору / Радистав Гандапас. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2009.

4. Гурвич С.С. Основы риторики / С.С. Гурвич, В.Ф. Погорелко, М.А.Герман. – К.: Высшая школа, 1988.

5. Карнегі Д. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей / Дейл Дарнеги. – К., 2000.

6. Сопер Поль Л. Основы искусства речи: Пер. с англ. / Поль Л. Сопер. – 2-е изд., испр. – М.: Прогресс-Академия, 1992.

7. Томан Іржі. Мистецтво говорити / Іржі Томан. Пер. з чес. В.І.Романця. - 2-е вид. – К.: Політвидав України, 1989.

Людмила ГУРНІК,

доцент кафедри корекційної освіти РОІППО

Забезпечення оптимізації педагогічного процесу в умовах сучасного ДНЗ

Унікальність, своєрідність та специфіка дошкільної освіти, спонукає педагогічних працівників дошкільної галузі оптимізувати педагогічну діяльність у ДНЗ, з метою забезпечення особистісного розвитку малюків. Адже, фундамент особистісного розвитку, який закладають роки дошкільного дитинства, має надзвичайно велике значення не лише для успішного навчання в школі, а й для всього подальшого життя людини.

Оптимальний – від лат. найкращий, найкращий із можливих варіантів чогось, найбільш відповідний даному завданню, умовам.

Оптимізація – процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень.

Оптимізація педагогічної діяльності передбачає досягнення кожним вихованцем найвищого для нього рівня розвитку творчих здібностей, знань, умінь, навичок, психічних функцій, способів діяльності, можливих у даному віці. Оптимізація досягається шляхом структуруванням, інтеграції, системності, цілісності змісту, форм і методів роботи з дітьми.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» орієнтують педагогічних працівників дошкільної освіти на оптимальну модель організації педагогічної діяльності, яка передбачає зміщення акцентів із проблеми дидактичного забезпечення навчально-виховного процесу та контролю за навчальними досягненнями дошкільника на сприяння становлення його особистісного буття, вміння компетентно поводитися в різних сферах діяльності, пристосовуватися до нових умов життя та конструктивно на них впливати, ціннісно ставитися до природи, предметів, інших людей та власного »Я», тобто, зміщення акцентів із «дидактоцентризму» на «дитино центризм».

У Концепції розвитку дошкільної освіти на 2010-2016р.р. зазначено, що формування оптимальної для дошкільного віку міри життєвої компетентності передбачає вироблення двох основних компонентів:

1) технологічного, спрямованого на оволодіння дітьми життєво важливими знаннями, вміннями та навичками, потрібними в різних сферах життєдіяльності;

2) особистісного, який визначається комплексом базових якостей, необхідних дитині для повноцінного зростання, актуалізації своїх потреб, намірів, прагнень, бажань, мрій, обдарувань.

На 1-му Всеукраїнському з’їзді педагогічних працівників дошкільної освіти (05.10.2010.) було обговорено та схвалено проект Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів №629 від 13.04.2011р., метою якої є: - створення механізму розвитку дошкільної освіти для забезпечення конституційних прав, державних гарантій дітям дошкільного віку на доступність та безоплатність здобуття якісної освіти. А це, в свою чергу, вимагає створення належних умов для функціонування, збереження та розширення мережі дошкільних навчальних закладів, оновлення змісту дошкільної освіти відповідно до суспільних запитів, потреб інноваційного розвитку науки; запровадження сучасних засобів розвитку, навчання та виховання; підготовки та видання навчально-методичної літератури; удосконалення механізмів моніторингу якості дошкільної освіти, підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів.

У маленької дитини при взаємодії з навколишньою дійсністю виникає певна картина світу, яка виконує орієнтувальну роль у будь-якій діяльності. Найчастіше це відбувається стихійно. Враховуючи нові стратегічні завдання дошкільної освіти важливо створити спеціальні умови, знайти ресурси, щоб замінити стихійні процеси організованими педагогічними впливами.

Картину світу ми розуміємо як впорядковану систему уявлень людини про себе, інших людей, природу, культуру. Цю систему можна забезпечити, організувавши відповідні умови перебування дитини в ДНЗ. Орієнтація на провідний вид діяльності дошкільного дитинства – гру та інші види діяльності: навчання, працю та самостійну діяльність, ми допомагаємо дошкільнику, щоб отримані відповідні знання перейшли в уміння та навички: (знання - уміння -навички).

Вимоги сучасної дошкільної освіти спонукають педагога ДНЗ до виконання відповідного алгоритму дій у навчально-виховному процесі, а саме:

- подачі інформації (знань) - те, що необхідно дошкільнику (які базові якості розвиватимуться);

- забезпечення позитивних емоцій дитини-дошкільника (мотивації) – допомогти дошкільнику зрозуміти, навіщо це йому знати;

- спонукання до предметно-прикладної діяльності дитини (самостійність).

Систематизовані знання про навколишній світ: природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя,а також про пізнання самого себе ( «Природа», «Культура», «Люди», «Я Сам») досягаються через основні форми активності дитини дошкільного віку : фізичну, соціально-моральну, емоційно-ціннісну, пізнавальну, мовленнєву, художньо-естетичну, творчу. Формування в дошкільників активно-пізнавального ставлення до навколишньої дійсності, уміння успішно орієнтуватися в різноманітності предметів та явищ, здатність довільно регулювати свою пізнавальну діяльність забезпечить продуктивність розумової діяльності дитини, визначить швидкість та легкість засвоєння нових знань і здатність їх творчо (самостійно) використовувати в різноманітних життєвих ситуаціях, а це означає, що дитина живе сьогодні й зараз.

На лекційних, практичних та семінарських заняттях із слухачами курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників дошкільної освіти було розроблено відповідну систему завдань із розумового виховання дошкільників. Ці завдання ми систематизували в три групи:



1група завдань – забезпечити набуття дошкільником елементарних знань про навколишнє середовище: природу, життя людей, суспільні явища; про призначення, якості, властивості предметів та про пізнання самого себе.

2група завдань – формувати навички й уміння розумової діяльності дитини, забезпечити розвиток усіх пізнавальних процесів: мовлення, мислення, уяву, пам'ять, увагу через розумові дії: аналіз, порівняння, узагальнення, класифікацію тощо. Посилена увага педагогів до розвитку уяви дитини, яка відбувається у зв’язку з набуттям досвіду формування мислення, відзначається рухливістю, жвавістю. При кваліфікованому розумовому вихованню уява не відволікає свідомість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Завдання педагога – забезпечити яскраві враження, спонукати дитину до творчого задуму та його реалізації.

3група завдань – розвиток творчих здібностей, формування пізнавальних інтересів і допитливості дітей дошкільного віку.

Вирішення поставлених завдань можливе за умови, якщо педагог-дошкільник буде володіти відповідними уміннями, в залежності від компонентів його педагогічної діяльності. А саме:

1. Діагностична діяльність:

- уміння спостерігати за дитиною, динамікою її розвитку;

- уміння користуватися методами психолого-педагогічної діагностики;

- уміння визначити особливості розвитку дитини;

- уміння виявляти рівень актуального та зону найближчого розвитку дитини;

- уміння адекватно сприймати та розуміти психіку дитини;

- уміння складати карту досягнень дитини.

2. Орієнтаційно-прогностична діяльність:

- уміння проектувати напрямки навчально-виховної роботи з дошкільниками з урахуванням індивідуальних та діагностичних особливостей;

- уміння передбачати результати навчально-виховної роботи;

- уміння прогнозувати процес розвитку особистості дошкільника;

- уміння передбачати поведінку дитини в різних ситуаціях;

- уміння прогнозувати перспективи розвитку колективу дошкільників.

3. Конструктивно-проектувальна діяльність:

- уміння планувати зміст навчально-виховної роботи;

- уміння добирати засоби, форми та методи роботи з дітьми дошкільного віку;

- уміння проектувати власну педагогічну діяльність;

- уміння реалізувати поставлену мету та завдання;

- уміння м моделювати педагогічні ситуації.

4. Організаційна діяльність:

- уміння комплектувати групу та підгрупу дітей;

- уміння організовувати навчально-виховний процес;

- уміння керувати поведінкою та діяльністю дитини;

- уміння обладнати розвивальні осередки дошкільної групи;

- уміння виготовляти дидактичні посібники для забезпечення розвитку дітей;

- уміння співпрацювати з батьками дітей дошкільного віку.

5. Iнформаційно-пояснювальна діяльність:

- уміння працювати зі спеціальною літературою;

- уміння добирати та інтерпретувати навчальний матеріал;

- уміння послідовно, логічно, доступно будувати пояснення, виступ;

- уміння виділяти основні дидактичні одиниці, формувати систему знань у дітей;

- уміння використовувати комп’ютерні технології, технічні засоби навчання.

6. Комунікативно-стимулююча діяльність:

- уміння встановлювати стосунки з дітьми, колегами, батьками;

- уміння спонукати дітей до діяльності;

- уміння говорити доступно, логічно, чітко й виразно;

- уміння формувати в дітей стійкий інтерес до знань, праці.

7. Аналітико-оцінювальна діяльність:

- уміння аналізувати педагогічні ситуації;

- уміння володіти формами обліку та контролю за досягненнями дитини;

- уміння аналізувати роботу колег та власну діяльність;

- уміння спів ставляти свій досвід із педагогічною теорією.

8. Дослідницько-творча діяльність:

- уміння збирати, опрацьовувати й використовувати педагогічну інформацію, яка залучається для вирішення завдань дошкільної освіти;

- уміння спів ставляти відомості з різних джерел;

- уміння орієнтуватися у випуску відповідної літератури;

- уміння проводити експериментальну роботу з пошуку та розроблення нових методик, посібників відповідно до вимог сучасної дошкільної освіти.

Запорукою успіху - є усвідомлення педагогом своїх завдань на кожному конкретному етапі роботи з групою дітей, розуміння якісної характеристики кожної навички чи вміння, які мають опанувати діти, готовність та вміння будувати з дошкільниками суб’єкт-суб’єктні стосунки.

Важливим аспектом оптимізації педагогічної діяльності в умовах сучасного ДНЗ є вміння виявляти, бачити проблему. Проблема – це задача, перешкода, трудність. Проблемна ситуація, а відповідно – ситуація (реальна чи уявна), яка не має моментального розв’язання , що примушує зупинитися, обміркувати, знайти спосіб і лише тоді діяти. Сам процес розв’язання проблеми й виступає як ланцюжок: запитання – відповідь – запитання – відповідь (діалог а не монолог).

Оптимізація педагогічного процесу в умовах сучасного ДНЗ орієнтує педагога дошкільної освіти на відстежування процесу реалізації особистісного потенціалу кожної окремої дитини, формування в кожного фундаменту загальнолюдських здібностей на рівні вікових закономірностей та індивідуальних можливостей особистості. Як стверджує досвід педагогів-практиків, діти дошкільного віку досить гнучкі й пластичні, їхні індивідуальні особливості перебувають у динамічному процесі формування, а цілеспрямований добір учасників для колективної діяльності, правильний розподіл ролей підсилює мотивацію кожного, забезпечує активізацію пізнавальних можливостей дошкільнят, набуття соціальних компетенцій.

Отже, для того, щоб оптимізувати педагогічну діяльність в умовах сучасного ДНЗ, необхідні відповідні педагогічні вміння, щоб забезпечити сукупність умов, атмосферу, якнайсприятливішу для прогресивного розвитку свідомості та поведінки дошкільника, створити розвивальні умови, які підживлюють природні сили дитини, сприяють реалізації нею своїх потенційних можливостей, збагачують та вдосконалюють практичні навички, позитивно впливають на становлення особистісного досвіду, формують реалістичні образи світу та власного “Я“.
Рекомендована література:


  1. Альтшуллер Г.С. Найти идею. Введение в теорию решения изобразительских задач. - Новосибирск, - 1986.

  2. Амонашвілі Ш.О. Істина школи. - К., - 2007.

  3. Амонашвілі Ш.О. Школа життя. - Х., - 2006.

  4. Антология гуманной педагогики: Селестен Френе, - М., - 1997.

5. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі“ \ М-во освіти і науки України, Акад. пед. наук України; наук. ред. та упоряд. О.Л. Кононко. - К.: Світич, 2008. – 430 с.

6. Бех І.Д. Особистісно-орієнтоване виховання. - К., - 1998.

7. Великий тлумачний словник сучасної української мови \ Уклад і головн. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун“, 2001. – 1440 с.

Лариса ЯЦЕНЮК.,

старший викладач кафедри корекційної освіти РОІППО


Каталог: method kabinet -> biblioteka.php -> Наукові%20розробки
Наукові%20розробки -> Гуманістично-психологічний підхід в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами
biblioteka.php -> Метод проектів: сутність та умови застосування
Наукові%20розробки -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Нагорна О. Б. Особливості корекційно-виховної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами
Наукові%20розробки -> Вісник №17 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти за 2015 рік у номері: Виховуємо в дусі громадянськості. «Програма у дусі громадянськості»
Наукові%20розробки -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Наукові%20розробки -> Вісник №16 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти за 2015 рік у номері
Наукові%20розробки -> Вісник науково-дослідницької лабораторії інклюзивної освіти
Наукові%20розробки -> Вісник №12 кафедри корекційної освіти 2013 рік у номері

Скачати 299.5 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка