„Як виховати дитину фізично здоровою


Перший, самий очевидний – це знання, яке вона отримає чи вміння, яке засвоїть. Другий



Скачати 87.19 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації20.11.2018
Розмір87.19 Kb.
#65155
1   2   3

Перший, самий очевидний – це знання, яке вона отримає чи вміння, яке засвоїть.

Другий результат менш очевидний: це тренування загальної здібності вчитися, тобто вчити самого себе.

Третій результат – емоційний слід від заняття: задоволення чи розчарування, впевненість чи невпевненість в своїх силах.

Нарешті, четвертий результат – слід на ваших взаємосто-сунках з нею, якщо ви приймали участь у заняттях. Тут підсумок також може бути або позитивним (залишилися задоволені один одним), або негативним (збільшилися взаємні незадоволення).

Запам’ятайте, батьків підстерігає небезпека орієнтуватися тільки на перший результат (вивчився? навчився?). Ні в якому випадку не забувайте про інші три. Вони набагато важливіші! Так що, коли ваша дитина будує з кубиків дивний „палац”, ліпить собачку, схожу на ящірку, пише кривим почерком, чи не дуже складно розповідає про фільм, але при цьому захоплена чи зосереджена – не критикуйте, не справляйте її. А якщо ви ще і проявите щирий інтерес до її справи, то відчуєте, як посилиться взаємна повага і прийняття один одного, так необхідні і вам і їй.

УРОК 3.

Наше Правило 2 – не просто добра порада. Вона спирається на психологічний закон, відкритий видатним психологом Львом Семеновичем Виготським. Він назвав його „зоною найближчого розвитку дитини”. Глибоко переконана, що кожен батько повинен обов’язково знати про цей закон. Розповім про нього коротко.

Відомо, що в кожному віці для кожної дитини існує обмежене коло справ, з якими вона може впоратися сама. За межами цього кола – справи, доступні для неї тільки при участі дорослого чи ж недоступні взагалі.

Наприклад, дошкільник вже може сам застібнути ґудзики, вимити руки, прибрати іграшки, але він сам не може добре організувати свої справи протягом дня. Ось чому в сім’ї дошкільника так часто звучать батьківські слова „Пора”, „Тепер ми будемо”, „Спочатку поїмо, потім...”.

Давайте намалюємо просту схему: одне коло всередині іншого. Маленьке коло буде означати всі справи, з якими дитина справляється сама, а зона між границями малого і великого кола – справи, які дитина робить тільки разом з дорослим. За межами більшого кола виявляться завдання, які зараз не під силу ні їй самій, ні разом з дорослими.

Ось тепер можна пояснити, що відкрив Л.С.Виготський. Він показав, що по мірі розвитку дитини коло справ, які вона починає виконувати самостійно, збільшується за рахунок тих справ, які вона раніше виконувала разом з дорослим, а не тих, які лежать за межами наших кіл. Іншими словами, завтра дитина буде робити сама те, що сьогодні вона робила з мамою, і саме завдяки тому, що це було „з мамою”. Зона справ разом – це золотий запас дитини, її потенціал на найближче майбутнє. Ось чому її назвали зоною найближчого розвитку. Уявимо собі, що в однієї дитини ця зона широка, тобто батьки з нею багато займаються, а в іншої вузька, так як батьки не приділяють достатньої уваги. Перша дитина буде розвиватися скоріше, почувати себе більш впевнено, успішно.

Тепер, я надіюсь, вам стане більш зрозуміло, чому залишати „з педагогічних міркувань” дитину одну там, там де їй важко – груба помилка. Це значить не враховувати основний психологічний закон розвитку!

Потрібно зауважити, що діти добре відчувають і знають, в чому вони зараз потребують. Як часто вони просять: „Пограй зі мною”, „Пішли погуляємо”, „Візьми мене з собою”, „А можна я також буду...” і якщо у вас немає дійсно серйозних причин для відмови, відповідь нехай буде тільки одна: „Так!”

Є більш надійний спосіб, який відкрили і постійно ще відкривають батьки: читати разом з дитиною. В багатьох сім’ях читають вголос дошкільнику, ще не знайомому з літерами. Але деякі батьки продовжують це робити і потім, коли їх син чи донька вже ходять у школу. Зразу зауважу, що на запитання „Як довго потрібно читати разом з дитиною, яка вже навчилася складати букви у слова?” – однозначно відповісти не можна. Справа у тому, що швидкість автоматизації читання у всіх дітей різна (це пов’язано з індивідуальними особливостями їх головного мозку). Тому важливо у важкий період засвоєння читання допомогти дитині захопитися змістом книги.

Ми підійшли до того, щоб записати Правило 2 цілком.

Якщо дитині важко, і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть. При цьому:


  1. Візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, інше дозвольте робити їй самій.

  2. В міру засвоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.

Якщо придивитися до будь-якої нової справи, яку діти засвоюють з вашою допомогою, багато виявиться схожим. Як правило, діти активні, і вони постійно прагнуть взяти на себе те, що робите ви.

Ми підійшли, напевно, до найтоншого моменту: як вберегти природну активність дитини? Як не забути, не загальмувати її?

Виявляється, батьків підстерігає тут подвійна небезпека.

Небезпека перша – надто рано перекласти свою частину на дитину. Наприклад, навчаючи дитину їздити на велосипеді – вже через п’ять хвилин відпустити і кермо, і сідло. Неминуче в таких випадках падіння може призвести до того, що в дитини пропаде бажання сідати на велосипед.

Друга небезпека – навпаки, надто довга і наполеглива участь батька, так сказати, набридливе керівництво, у спільній справі. Уявіть собі: батько, тримаючи велосипед за кермо і за сідло, бігає поруч з дитиною день, другий, третій, тиждень... Чи навчиться вона їздити самостійно? Навряд чи. Скоріш за все, їй взагалі набридне це беззмістовне заняття. А вже присутність дорослого – обов’язково!

УРОК 4.

Спільні заняття – настільки важлива тема, що їй ми присвячуємо ще один урок. Спочатку поговоримо про труднощі та конфлікти взаємодії і про те, як їх уникати.

Почнемо з типової проблеми батьків: багато обов’язкових справ дитина освоїла, їй вже нічого не варто зібрати в ящик розкидані іграшки, застелити постіль чи покласти підручники в портфель з вечора. Але все це вона не робить! „Як бути в таких випадках? - запитують батьки. - Знову робити все разом з нею?”. Може й ні, а може й так. Все залежить від причин „неслухняності” вашої дитини. Можливо, ви ще не пройшли з нею весь необхідний шлях. Адже це вам здається, що їй одній легко розкласти всі іграшки на місця. Напевно, якщо вона просить „давай разом”, то це не випадково: можливо, їй ще важко організувати себе, а може, їй потрібно просто ваша участь, моральна підтримка.

Пригадаємо: і при навчанні їзді на двоколісному велосипеді є така фаза, коли ви вже не підтримуєте рукою сідло, але все одно біжите поруч. І це надає сили вашій дитині! Помітимо, як мудро наша мова відобразила цей психологічний момент, - участь в значенні „моральна підтримка” передається тим же словом, що і участь в справі.

Але частіше корінь негативної впертості та відмов лежить в негативних переживаннях. Це може бути проблема самої дитини, але частіше вона виникає між вами і дитиною, у ваших взаємостосунках з нею.

Якщо ваші стосунки з дитиною вже давно зіпсувалися, не варто думати, ніби достатньо застосувати якийсь спосіб – і все зразу піде на лад. „Способи”, звичайно, застосовувати потрібно. Але без дружелюбного, теплого тону вони нічого не дадуть. Такий тон – найголовніша умова успіху, і якщо ваша участь в заняттях дитини не допомагає, більше того, якщо вона відмовилася від вашої допомоги, зупиніться і прислухайтеся до того, як ви спілкуєтеся з нею.

„Керівні вказівки”, напевне, інколи потрібні, але не в спільних заняттях з дитиною. Як тільки вони з’являються, припиняється робота разом. Адже разом, - значить на рівних. Не варто займати позицію над дитиною; діти до неї дуже чутливі, і проти неї повстають всі живі сили їх душі. Тоді-то вони і починають протидіяти „необхідному”, не погоджуються з „очевидним”.

Зберегти позицію на рівних не так то й легко: іноді необхідна немала психологічна та житейська винахідливість. Розповім ще про дуже цінний спосіб, який допомагає позбавити дитину і самих себе від „керівних вказівок”. Цей спосіб пов’язаний із ще одним відкриттям Л.С.Виготського, і багато разів був підтверджений науковими і практичними дослідженнями.

Виготський дослідив, що дитина легше і скоріше вчиться організовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі їй допомогти деякими зовнішніми засобами. Ними можуть бути картинки для нагадування, список справ, записки, схеми чи написані інструкції. Помітьте, подібні засоби – це вже не слова дорослого, це їх заміна. Дитина може користуватися ними самостійно, і тоді вона виявиться на півшляху до того, щоб справитися зі справою самій.

Розглянемо наступну найчастішу причину конфліктів при спробі співробітничати з дитиною. Буває, батько готовий вчити чи допомагати стільки завгодно і за тоном своїм слідкує – не гнівається, не наказує, не критикує, а справа не йде. Таке трапляється із занадто турботливими батьками, які хочуть для своїх дітей більше, ніж самі діти.

Обережніше поводьтеся із зовнішніми спонуканнями, підкріпленнями, стимулюванням дітей. Вони можуть принести велику шкоду, зруйнувавши тонку тканину власної внутрішньої активності дітей.

Як уникнути ситуацій і конфліктів примушування? Перш за все варто придивитися, чим більш за все захоплюється ваша дитина. Це може бути гра в ляльки, в машинки, спілкування з друзями. Збирання моделей, грі у футбол, сучасна музика... Деякі з цих занять можуть здатися вам пустими, навіть шкідливими. Але пам’ятайте: для неї вони важливі і цікаві, і до них варто віднестися з повагою. Добре, якщо ваша дитина розповість вам, що саме в цих справах цікаве і важливе для неї, і ви зможете подивитися на них її очима, ніби зсередини її життя, уникаючи порад і оцінок. Дуже добре. Якщо ви зможете взяти участь в цих заняттях дитини, розділити з нею її захоплення. Діти в таких випадках бувають дуже вдячними батькам. Буде і інший результат такої участі: на хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним: і додаткові знання, і життєвий досвід, і свій погляд на речі, і навіть інтерес до читання, особливо, якщо почати з книг чи заміток про предмет, який цікавить.

Тут я передбачаю протест батьків: не можна ж керуватися одним інтересом; потрібна дисципліна, є обов’язки, в тому числі нецікаві! Не можу не погодитися. Нагадаю, що ми обговорюємо конфлікти примушування, тобто такі випадки, коли вам доводиться наполягати і навіть вимагати, щоб син чи донька виконували те, що „потрібно”, і це псує настрій обом.

Зверніть особливу увагу на наступне Правило... Поступово знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини та передавайте їх їй самій. Мова йде про зменшення дріб’язкової турботи, затягнутої опіки, яка просто заважає вашому сину чи доньці дорослішати. Передача їм відповідальності за свої справи, вчинки, а потім і майбутнє життя – найбільша турбота, яку ви можете проявити по відношенню до них. Ця турбота мудра: вона робить дитину більш сильною і впевненою в собі, а ваші стосунки – більш спокійними і радісними. Як це не парадоксально звучить, але ваша дитина потребує негативного досвіду, звичайно, якщо той не загрожує її життю та здоров’ю.



Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати „свідомою”.

Це правило говорить про те ж, що й відоме прислів’я „на помилках вчаться”. Нам доводиться набиратися мужності і свідомо давати дітям робити помилки, щоб вони навчилися бути самостійними.



УРОК 5

Причини труднощів дитини часто бувають приховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще за все...її послухати. Правда, по-іншому, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб „допоміжного слухання”, по-іншому його називають „активним слуханням”.

Що ж це значить – активно слухати дитину?

Активно слухати дитину – значить „повертати” їй в бесіді те, що вона вам сказала, при цьому окресливши її почуття.

Важливо звернути увагу на деякі важливі особливості та додаткові правила бесіди через спосіб активного слухання.



По-перше, якщо ви хочете слухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її та ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте коло неї, візьміть її на руки чи на коліна; можна злегка притягнути дитину до себе, підійти чи присунути свій стілець до неї поближче.

Уникайте спілкування з дитиною, коли знаходитеся в іншій кімнаті, повернуті обличчям до плити, чи до раковини з посудом; коли дивитеся телевізор, читаючи газету; сидячи, відкинувшись на спинку крісла, чи лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї та ваша поза – перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре „читає” дитина будь-якого віку, навіть не усвідомлюючи цього.



По-друге, якщо ви бесідуєте із засмученою дитиною, не варто задавати їй питання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в ствердній формі.

Здавалося б, відмінність між ствердним і запитальним реченням дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: „Що трапилося?” засмучена дитина відповідає „Нічого!”, а якщо ви скажете: „Щось трапилось...”, то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.



По-третє, дуже важливо в бесіді „тримати паузу”. Після кожної вашої репліки краще за все промовчати. Зрозумійте, що цей час належить дитині; не завантажуйте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Помовчати добре і після відповіді дитини – може бути, вона щось додасть. Взнати про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, „всередину” чи вдалину, то продовжуйте мовчати: в ній відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.

По-четверте, у вашій відповіді також інколи корисно повторити те, як ви зрозуміли, що трапилося з дитиною, а потім окреслити її почуття.

Хочу знову відмітити, що бесіда про спосіб активного слухання дуже незвичний для нашої культури, і ним оволодіти непросто. Але цей спосіб швидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їх принаймні три. Вони також можуть служити ознаками того, що вам вдається правильно слухати дитину. Перелічу їх.



  1. Зникає чи, по крайній мірі сильно ослаблюється негативне переживання дитини. Тут дається взнаки чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.

  2. Дитина, переконавшись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше: тема розповіді (скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній бесіді несподівано розкручується цілий клубок проблем.

  3. Дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.

Батьки також поступово починають помічати зміни стосовно самих себе і стосунків з дитиною.

Перше: батьки повідомляють, як про чудо, що діти самі досить швидко починають активно слухати їх.

Друга зміна стосується самих батьків. Вони відчувають, що стають більш чутливими до потреб і негараздів дитини, легше приймають її „негативні” почуття. Батьки говорять, що з часом вони починають знаходити в собі більше терпіння, менше гніватися на дитину, краще бачити, як і від чого їй буває погано.

УРОК 6

В останні два десятиліття психологи проробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних батьківських висловлювань – справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини. Давайте ж познайомимося з цими типами автоматичних відповідей батьків, а також з тим, що чують в них діти.



  1. Накази, команди: „Негайно перестань!” „Прибери!”, „Винеси відро!”, „Швидко у ліжко!”, „Щоб більше я цього не чув!”, „Замовчи!”.

В цих категоричних фразах дитина чує небажання батьків вникнути в її проблему, почуває неповагу до її самостійності. Такі слова викликають почуття безправ’я, а то й почуття відчуженості. У відповідь діти, як правило, протистоять, ображаються, упираються.

  1. Попередження, погрози: „Якщо ти не перестанеш плакати, я піду!”, „Дивись, щоб не було гірше”, „Ще раз таке повториться, і я візьмусь за ремінь”, „Не прийдеш вчасно, - побачиш, що буде!”

Погрози не мають змісту, якщо в дитини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють її в ще глухіший кут. Погрози і попередження погані ще тим, що при частому повторенні діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і жорстоких: капризного малюка залишають одного на вулиці, двері закривають на ключ, рука дорослого тягнеться до ременя...

  1. Моралізування, проповіді: „Ти зобов’язаний поводити себе, як потрібно”, „Кожна людина зобов’язана працювати”, „Ти повинен поважати дорослих”.

Як правило, діти з таких фраз не взнають нічого нового. Нічого не змінюється від того, що вони чують це в „сто перший раз”. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитета, іноді провину, іноді нудьгу, а частіше за все - все разом взяте.

Справа в тому, що моральні засади і моральна поведінка виховуються в дітях не стільки словами, скільки атмосферою в домі, через наслідування поведінки дорослих, перш за все батьків. Якщо в сім’ї всі трудяться, утримуються від нецензурних слів, не обманюють, ділять домашню роботу, - будьте впевнені, дитина знає, як потрібно себе правильно поводити.



  1. Поради, готові рішення: „А ти візьми і скажи...”, „Чому б тобі не спробувати...”, „По-моєму, потрібно піти і вибачитися”, „Я б на твоєму місці дав здачі”.

Як правило, ми часто роздаємо схожі поради. Часто приводимо у приклад себе: „Коли я був у твоєму віці...”. Але діти не схильні прислухатися до наших порад. А іноді вони відкрито протестують: „Ти так думаєш, я по-іншому”, „Тобі легко говорити”, „Без тебе знаю!”. Що стоїть за такими негативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною, приймати рішення самій. Адже вам, дорослим, не завжди приємні чужі поради. А діти набагато чутливіші за нас. Кожного разу, коли радимо щось дитині, ми ніби повідомляємо їй, що вона ще мала і недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така позиція батьків – позиція „зверху” – дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти більше про свою проблему.

  1. Критика, докори, звинувачення: „На що це схоже!”, „Знову все зробила не так!”, „Все через тебе!”, „Дарма я на тебе понадіялася” „Знову ти!..”

Ви, напевне, вже готові погодитися з тим, що ніякої виховної ролі такі вирази відіграти не можуть. Вони викликають в дітей або активний захист: напад у відповідь, заперечення, озлоблення; або пригніченість, розчарування в собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку в дитини формується низька самооцінка; вона починає думати, що вона насправді погана, ненадійна, невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

  1. Ображання, висміювання: „Плакса-вакса”, „Ти ж такий лінивий!”

Все це – кращий спосіб відштовхнути дитину і „допомогти” їй розчаруватися в собі. Як правило, в таких випадках діти ображаються і захищаються: „А сама яка?”, „Ну і буду таким!”.

  1. Здогадування, інтерпретації: „Я знаю, це все через те, що ти...”, „Напевне знову побився...”, „Я все одно бачу, що ти мене обманюєш...”.

Після таких слів в дитини може проявлятися лише захисна реакція, бажання втекти від контакту.

Особистісний простір у сім’ї

Колаж „Правда про права”.

Мета: сприяти усвідомленню потреб, бажань, можливостей, а також прав батьків та дітей у сім’ї.

Час: 40 хв.

Ресурси: 2 великі аркуші паперу, ілюстровані журнали, клей, ножиці, фломастери.

Хід проведення

Етап І. Учасники об’єднуються у дві групи. Перша група створює колаж на тему „Портрет Дитини”, інша – на тему „Портрет Батька” (15 хв.) По завершенні роботи групи презентують свої напрацювання.

Етап ІІ. Учасники продовжують працювати у мікро групах.

Кожна група складає список прав – дитини та батьків (10 хв).

По черзі пропонують права, при чому кожне право може бути внесене в кінцевий список тільки тоді, коли воно прийняте іншою стороною. Кожна сторона має можливість відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий регулює дискусію, по закінченні якої учасники обмінюються своїми думками в колі.

Запитання для обговорення:


    • Чи допомогла вправа по-іншому подивитися на світ дорослих та дітей?

    • Чи погоджуєтеся Ви з думкою, що не тільки дорослі виховують дітей, а й діти виховують дорослих?

    • Чи могли б Ви назвати нові риси характеру, які з’явилися у Вас, завдяки спілкуванню з Вашою дитиною.

На закінчення тренер зачитує “Десять заповідей про права дитини”(див. Додаток 10), а підсумовуючи, використовує інфор-мацію з Додатка 9.

Вправа на активізацію „Веселий масаж”

Мета: провести емоційну та м’язеву релаксацію учасників.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Усі учасники стають один за одним, утворюючи велике коло та починають повільно рухатися вперед. Тренер робить певні масажні рухи на спині того, хто йде попереду нього. Відчувши це, учасник намагається повторити ці рухи тому, хто йде попереду і т.д. Коли коло замкнеться і тренер відчує масаж на своїй спині, він змінює свої масажні рухи. Те ж саме послідовно роблять інші учасники. І так декілька разів.



Модельована ситуація „Цигарка”

Мета: продемонструвати роль асертивної поведінки у дотриманні психологічних кордонів.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер запрошує одного з учасників і пропонує йому взяти участь у модельованій ситуації.



Модельована ситуація: „Зустрілися дві подруги. Одна з них (тренер) розповідає цікаву історію про „чудо-сигарету”, яку їй вчора пощастило отримати від однокласника. Пропонує разом її спробувати, обіцяючи неймовірні відчуття і відкриття чогось нового й загадкового”.

У розігруванні модельованої ситуації важливо якомога реальніше відтворити бажання вплинути, переконати, здійснюючи психологічний тиск на подругу.



Запитання для обговорення:

    • Чи важко було відмовити кращій подрузі? Чому?

    • Які саме засоби маніпулювання були застосовані?

    • Чи була відстояна власна позиція?

    • Що допомогло у відстоюванні власної позиції?

Психогімнастична вправа „Психологічна дистанція”

Мета: сприяти усвідомленню психологічно комфортної дистанції спілкування з різними співбесідниками та розвивати вміння її дотримуватись.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Учасники стають у дві шеренги один проти іншого на відстані приблизно 3 м. таким чином, щоб кожен знайшов свою пару у протилежній шерензі. За сигналом ведучого учасники повільно наближаються один до одного. Коли один з учасників відчуває, що відстань достатня для спілкування, і подальше наближення може викликати дискомфорт, він жестом руки зупиняє напарника і говорить: „Стоп”. Далі шеренги зміщуються відносно один одного на одну людину (крайні учасники при цьому переходять в другу шеренгу) і цикл повторюється.



Каталог: wp-content -> uploads -> 2016
2016 -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали
2016 -> Програма навчальної дисципліни аграрне право опис навчальної дисципліни форма навчання Курс
2016 -> Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи
2016 -> Програма навчальної дисципліни господарське право опис навчальної дисципліни форма навчання Курс Семестр
2016 -> Методичні Рекомендації Запобігання і виявлення
2016 -> Програма додаткового вступного випробування з фаху для вступників на здобуття ос
2016 -> Кз «Веселівська районна різнопрофільна гімназія» Веселівської районної ради
2016 -> Урок №3 Реферативна робота
2016 -> Лекція №1 Вступна лекція: Екологія як наука Екологія мета, завдання, методи, основні терміни та визначення

Скачати 87.19 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка