Янська районна державна адміністрація



Сторінка7/7
Дата конвертації20.11.2018
Розмір440 Kb.
#65161
1   2   3   4   5   6   7

ЖИТТЯ СОЛДАТА


Чим далі відходять в історію події Великої Вітчизняної війни, тим чіткіше постає перед світом велич подвигу радянського народу, який відстоював волю і незалежність рідної Батьківщини і приніс звільнення народам Європи.

Довгим і важким був шлях людей до Перемоги. Тільки з нашого району і за його визволення в боротьбі з фашизмом загинуло тисячі людей, а скількох уже немає по всій Європі. Але ми маємо про них пам’ятати – це наш обов’язок. Головне завдання молодого покоління зберегти і покращити життя тим людям, які безпосередньо брали участь у цих подіях, тому що тільки з їхніх уст ми можемо дізнатися про той жах, який охопив усю Європу. Основною метою моєї роботи стало дослідження життя людей, які брали участь у війні.

Зі слів Василя Григоровича Голобородька ми дізнаємося про роки війни.

Він народився у 1926 році у мальовничому селі Вербівка Камянського району. Свої дитячі роки згадує з посмішкою на обличчі і каже, що це були незабутні роки. Коли 21 січня 1944 року було звільнено село від фашистських загарбників, був призваний в армію на службу Вітчизни. Відразу був направлений у запасний полк артилерії, а потім і на фронт. У 1945 році воював на території Німеччини у складі третього Білоруського фронту. Потім життя закинуло Василя Григоровича у східну Прусію, після закінчення війни з німцями – у Китай, де точилася війна з Японією.

В пам’яті ветерана назавжди залишаться епізоди, пов’язані з бойовими діями у Кенігсберзі : „Німці нас атакували і майже повністю нас розбили, потім була ще одна атака. Ми відступили до міста Фішхаузен , і вночі перейшовши річку, почали готуватись до наступу, який мав розпочатися о 6 годині ранку. Але німці піймали нашого солдата, який розповів про атаку. Німці самі ж нас атакували тільки о 5 годині ранку. Цей наступ був для нас несподіванкою і тому не дивно, що ми були розбиті. Наш полк почав відступати і аж через 10 км від річки наше командування видало нам нову техніку і зброю. Були такі дні, коли ми не їли нічого кілька днів. Командування дало наказ , щоб ми скільки зможемо, протримали сопку. Та настільки була велика атака німців, що машини з їжею не доїжджали до нас” .

Відпочивши біля Балтійського моря, полк був направлений на Далекий Схід. У той час Японія, союзник Німеччини, напала на Сполучені Штати Америки. Причиною такого нападу стала конкуренція у зоні Тихого океану. Але основною помилкою Японії в цій війні стало те, що вони виступили проти великої і могутньої країни, яка мала достатньо ресурсів і людей для такої війни. Результатом цих подій стало те, що США скинуло дві атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі, в результаті чого загинуло 114 тисяч японців. 14 серпня 1945 року Японія оголосила про свою капітуляцію.

Василь Григорович добре памятає війну в Японії : „Японці воювали поганенько, в основному серед них були смертники. Лізуть вони, ми по них стріляємо, якщо японцю немає вибору вони або гранату під собою підірвуть, або ножем розпорють живіт і шию „ . Під час перебування ветерана у Китаї він був поранений під містом Харбін. Осколки від бомби потрапили у голову, розбили губи та щоки.

Василь Григорович у своєму полку був один із самих молодих і спритних, і тому уже в 20 років став єфрейтором. Люди у Східній Прусії та в Китаї зустрічали радянські війська дуже гарно. Вони всіляко намагалися допомогти : і їжею, і одягом, і житлом. Хоч вони не знали нашої мови, але розуміли що наші війська роблять добро, і в свою чергу були дуже вдячні за допомогу.

Василь Григорович заслужив багато медалей і орденів, серед яких є : „ За відвагу” , „За перемогу над Німеччиною” , орденом „Вітчизняної війни” , „За бойові заслуги” , „За участь у війні з Японією” та інші.

Незважаючи на сурові будні війни полк, у якому служив ветеран, любив розважатися. Він сам 6 років був учасником хору на Далекому Сході, та вже 40 років бере участь у районному хорі Камянщини. Тепер має велику сімю, яка любить і шанує свого „ великого дідуся”.

О.В. Вєтров-

заступник міського голови,

член Всеукраїнської Спілки краєзнавців.
ТЯСМИНСЬКИЙ ПРОРИВ.

(ПЕРШИЙ В ІСТОРІЇ ВОЄННОГО МИСТЕЦТВА І В ПРАКТИЦІ

ВЕДЕННЯ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ВІЙНИ ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ ПРИКЛАД



ЗАЛУЧЕННЯ МИРНОГО БЕЗЗБРОЙНОГО НАСЕЛЕННЯ ДО УЧАСТІ В ПРОРИВІ ФРОНТУ).

Після бою з карателями в Холодному Яру 16 серпня 1943 року, партизанський загін ім.Сталіна (ком. П.А.Дубовий) залишив укріплені позиції на Кривенковій горі. Вона була “замкнутим колом”, природною фортецею, але лишала загін маневреності. Передислокувалися в Холодний Яр, звідки в момент крайньої необхідності можна було піти в Гайдамацький або проникнути в Хоменків Яр, з’явитися в сусідньому Листопадовому яру, а в випадку необхідності, поблизу Мотронинського монастиря з’єднатися з сусіднім партизанським загоном “Москва”.

Основну стоянку розташували в Гайдамацькому яру. Партизани зайняли гребні Гайдамацьких бугрів і почали їх укріплювати. Хвости траншей потягнулися по кромці Гайдамацького Яру і немалу роль партизанської оборони відігравав тепер древній високий вал ще скіфських часів з таємними, старанно замаскованими кулеметними гніздами і снайперськими окопами.

Це були місця, звідки вирвалося і грізно зашуміло колись в 1768 році по Правобережній Україні полум’я народного гніву-“Коліївщина”. І не раз сам П.А.Дубовий перевіряючи бойову готовність партизанських рот, вголос повторював слова Т.Г.Шевченка “І повіє вогонь новий з Холодного Яру”.

Цей “новий вогонь” Холодного Яру спопеляв ворога, зігрівав тисячі людей, які втікали з Черкас, Чигирина, Кам’янки та навколишніх притясминських сіл, і вселяв в їх душі останню надію: в лісі партизани захистять їх від есесівських куль, врятують від шибениці.

На середину листопада 1943 року в загоні було вже більше тисячі чоловік партизанів, це було велике з’єднання, яке наводило жах не тільки на тилові німецькі частини, а й на регулярні бойові угрупування ворога, які знаходилися на відпочинку або на маршах поблизу Холодноярських лісів. Кожного дня посилалися десятки груп в складі від п’яти до ста чоловік підривати ворожі ешелони, блокувати дороги і мости, для нападу на обози і бойові частини німців, що знаходилися на марші в Черкаській і Кіровоградській областях. Розвідники добували і приносили цінні розвіддані. (1).

З наказу командира партизанського загону П.А.Дубового №59 від 3.11.1943 року: «Вєтров в Куликівці і Завадівці не заставши поліцію розбив сільуправи, роздав хліб, знищив документи».(2).

На десятки кілометрів паралельно Дніпру тягнулася срібляста стрічка річки Тясмину. Під натиском радянських фронтових частин, які вели бої вже після визволення м.Черкас та інших населених пунктів, німецькі регулярні війська відступали на захід. Ще осінню 1943 року фашисти відступили за р.Тясмин і зайняли оборону на правому березі. Села які раніше були під контролем партизан, а також притясминські міста були перетворені в опорні пункти глибоко ешелонованої оборони. Великі гарнізони стояли в Чигирині, Суботові, Новоселиці, Медведівці, Кам’янці.(3).

В середині грудня 1943 року фронт підійшов до самих кордонів Холодного Яру. Партизанський загін опинився в безпосередньому тилу німецьких фронтових частин, що обороняли правий берег річки Тясмину. Зав’язалися багатоденні кровопролитні бої, які йшли в багатьох населених пунктах, розташованих навколо Холодноярського лісу. Загін своїми діями порушував бойові порядки німецьких фронтових частин, не давав їм можливості вільного маневрування. Над їх тилами завис грізний партизанський кулак.(4).

На Дніпрі били гармати, а в мерзлі береги р.Тясмину вгризалися саперні лопати. Німецькі солдати довбали мерзлу землю кирками, будували укріплення. На фанерних щитах з’явилися надписи: “Тясмин-кордон рейха”.(5).

Після того, як німці почали готуватися до наступу на ліс командування почало готувати бійців загону, навчати на випадок бою на відкритій місцевості. Для цього були організовані заняття по тактиці, під керівництвом командира 2-ї роти капітана Сергія Лигіна. Партизанів виводили зі сторони Завадівки, Жаботина і тренували з усіма умовними знаками. Навчання проводили в обов’язковому для всіх порядку, не звертаючи увагу на те, що німці спостерігали за цим.(6).

З наказу командира партизанського загону П.А.Дубового №70 від 8.12.43 р.: «Німці виставили сильний заслін, щоб забезпечити шляхи відступу своїх військ. Задум їх був розгаданий і в 10.30 год. 8.12.44 (року) частина загону на чолі з Дубовим П.А., заступником Бондаренком П.К., 2-а рота Лигіна, політрука Погрібного, ком(андира) взв(оду) 2 р(оти) Зісман, Станіславський, Іванов, 1 ср.-Красільніков, група Видющенко, місцева група Куликівки Ханикіна, Чубівки-Луганцева дали бій, (який) продовжувався 8 г(один) 30 х(вилин).(7).

Розвідка повідомляла, що на цьому рубежі гітлерівці готувалися зупинити наступ Радянської Армії, і тому не могли миритися з близькістю в себе в тилу великого партизанського загону ім.Сталіна, який став не тільки хазяїном лісів Холодного Яру, але і всіх навколишніх сіл і хуторів. Вже неодноразово регулярні німецькі війська намагалися вибити партизанів з лісу, вигнати в поле і там оточити і знищити. Але поки що тільки одними дерев’яними хрестами закінчувалися походи фашистів в Холодноярський ліс.

Німці почали змінювати свою тактику. Вони вже не кидалися, як раніше, на штурм Холодноярського лісу, а поступово оточували його гарнізонами, займали прилеглі до нього села і хутори, в яких поліцаї зразу ж починали виловлювати всіх “підозрілих осіб”. “В селі-тюрма і могила. Життя і свобода в Холодному Яру.” З цими словами і помислами люди кидали обжиті домівки і таємно ночами почали тікати в лісні урочища.

Багато про що приходилося думати в лісі командиру партизанського загону П.А.Дубовому. Але йому навіть в голову не могла прийти думка, що скоро прийдеться відкривати не тільки пекарні, але і дитячі садки, рятувати малих дітей від корі і дифтерії, а доросле цивільне населення від інших захворювань.(8).

Мирне цивільне населення в лісі будувало свої цивільні табори. Кожен рив землянку собі і з сім’ями жили в лісі під боком у партизанів. Всі були під охороною. Населення кожного дня знало останні новини з Москви. Партизани вже на той час мали добрі німецькі машинки, друкували різні листівки і розповсюджували всіма способами між населенням. Одні передавали, коли йшли на завдання, інші-доставляли спеціально. Головне, щоб населення було в курсі всіх справ на фронтах. Та й населення багато в чому допомогало партизанам.(9).

Складалося скрутне становище для загону. Люди з ближніх сіл масово йшли в ліс, їх треба було охороняти від ворога. Кожного дня партизани вели бої, витративши майже всі боєприпаси. На гвинтівку припадало по 2-3 патрони. Було наказано стріляти тільки по надійній цілі.(10).

Командування загону посилає трьох розвідників, які перейшли лінію фронту і зв’язалися з частинами Радянської армії.(11).

Командування Червоної Армії, яке знаходилось в м.Чигирині, щоб допомогти партизанам боєприпасами стало направляти літак У-2, з якого скидали патрони прямо в ящиках в районі хутора Буда, яких частина билася, а частина була використана в боях з німцями. Літак зробив декілька рейсів. А потім крилом зачепився за дерево і воно відпало, а літак упав на землю. Льотчики залишилися живі, партизани зняли мотор з літака, а сам літак спалили.(12).

Кілька разів фашисти прощупували формування холодноярських партизанів, посилаючи в ліс каральні експедиції, але успіху не досягли. Тоді гітлерівці взяли Холодний Яр під обстріл з важких далекобійних батарей. Вдень і вночі з Головківки летіли міни, а з Зам’ятниці і Жаботина снаряди рвалися по всьому лісі, не даючи спокою партизанам і мирному населенню. Командування загону прийняло рішення знищити гарматну батарею в Зам’ятниці в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року.(13). З наказу №76 командира партизанського загону ім..Сталіна П.А.Дубового: «В ніч з 29 на 30.12.43 р. 2-го взводу 6-ї р(оти) к(оманди)р Степанов Б. І., 2-го взв(оду) 5-ї с(трілкової) р(оти) ком(андир) взв(оду) Василиженко А.М., Кучерина М.М. в Зам’ятниці знищили батарею з трьох 152 мм гармат. Вбито 31 німц(ів), взято 150 снаряд(ів), 1 кулемет, 5 гвинтівок, 1000 патр(онів)».(14).

Німці зрозуміли, що така ж доля чекає й інші батареї, і наступного дня перетягли їх на інші позиції, подалі від села і від Холодного Яру. Виконанням цього завдання партизанський загін не тільки полегшив своє становище, а й підрозділів Червоної Армії на лівому березі Тясмина. Ворог ще раз переконався, що довго йому не втриматися, бо він потрапив між двох вогнів. (15).

Безперервні бої з карателями протягом другої половини грудня не зломили волі холодноярських партизанів. З наказу №78 від 3.01.1944 року: «2 січня (1944 р.) з боку Лубенець, до батальона (німців) з автоматами і кулем(етами). Намагалися розвідати бойові сили партизанів, нарвалися на засідку 5 р(оти), взв(оду) Гавриліна. Були кинуті на допомогу 5 р(ота) Воловенка І.Я. і 1-й взв(од), 3-ї р(оти) Ковальова С., 1-й взв(од) 2-ї р(оти) Станіславського під загальним командув(анням) Броника Г(ригорія). Бій (тривав) 4 години 15 х(вилин). Німці відкинуті до Лубенців, залишили вбитими 27 ч(оловік), пораненими-40.».(16).

Обстановка ускладнювалася. Села навколо Холодноярського лісу, які перебували під контролем місцевих партизанських груп, перейшли до рук ворога. Третього січня німці увесь день перегруповували свої сили. Розвідники доносили, що з фронту прибула 72-а піхотна дивізія, яка з кількома батальйонами власовців і поліції оточила Холодний Яр. Наростав артилерійський обстріл: фашисти били по лісу з кількох напрямків. Знову летіли ворожі літаки, скидали бомби на цивільне населення, що переховувалося в лісі. О четвертій годині ночі 4 січня артилерія противника відкрила вогонь по х.Лопати і “Камчатці” (так називали район розташування 4-ї роти). Обстріл тривав до ранку. Коли добре розвиднілось карателі рушили на Холодний Яр з боку Завадівки.(17).
З наказу №79 від 5.01.44 р. : «1) 4.1.44 (року) до 200 німців з боку Завадівки і Лопати рухалися бойовим порядком (щоб) заволодіти плацдармом для нападу на п(партизанський) з(агін). Засідка 4 р(оти) прийняла бій. Кинута (в бій) вся 4 р(ота) Юндіна і гр(упа) Щетінського. (Бій) тривав 4 г(одини) 45 х(вилин). Німців відкинули за Завадівку. Вбито 19 ч(оловік), поранено 16 (німців).

2).Спроби німців проникнути в ліс і розбити партизанів (як показав полоненний 72 п(піхотної) д(ивізії) не увінчалися успіхом. Німці кинули великі сили.

3).5.01.44 р(оку). Бій почався з 4.00 год(ин). 152 мм батарея і мінометна 180 мм почали обстріл табору з північного заходу з 1 км. З боку х.Лопати (наступали) 9 танків, 3 бронемашини, 9 піхотних рот (3-х взв(одного) складу) діяли одночасно з ротою (яка) наступала з Куликівки і двома ротами з Лубенець.

Дякуючи тому, що задум ворога був розгаданий, їх завчасно зустріли на підступах до табору 3-я і 4-та роти.

Правильні дії 4-ї, 2-ї, 5-ї, 6-ї рот дали можливість затягнути бій до ночі. Бій продовжувався 12 г(один). Закінчувалися боєприпаси, не було вітчизняних патронів.

В бою загинуло 11 партизанів і поранено 22. Німці залишили вбитими 182 (чоловіки) і не менше пораненими.».(18).

З наказу №80 від 6.1.44 р.: «Бій 5.1.44 р. виснажив загін відносно боеприпасів. Німці мають намір 7.1.44 р. ще раз прочистити ліс. Наказую: Загін до 6.00 вивести в район монастиря і зайняти оборону. До 22.00 вислати кінну і пішу розвідку в (напрямку) Замятниця-Деменці для виявлення вогневих точок противника і до 24.00 доповісти.

Зважаючи на прохання командира п(артизанського) з(агону) Боровикова (І.М.) і комісара Тетянка (М.І.), приєднати загін «Москва» до загону ім.Сталіна для спільних дій під моїм командуванням-дозволяю.

Командир зведеного загону Дубовий (П.А.), комісар Лисов (І.І.), н(ачальник) ш(табу) Броник (Г.М.). Прорив оборони на р.Тясмин здійснити на ділянці Замятниця-Деменці.

Марш на вихідне положення Зам’ятницький ліс організувати таким порядком: 1-розвідка піша і кінна загону ім.Сталіна; 2-ударно-проривна група (із загону ім. Сталіна 4-а і 5-а роти і 1 взвод (з) загону «Москва».

3.Правофлангова група (3-я рота заг(ону) ім. Сталіна і взвод заг(ону) «Москва» під командуванням Столяренка (М.О.).

4.Лівофлангова група (в складі) 2-ї роти заг(ону) ім. Сталіна і взводу заг(ону) «Москва» під командуванням Видющенка (О.К.).

5.Рота замикання (10а рота заг(ону) ім.. Сталіна на чолі з к(оманди)ром роти Филимоновим С.І.).

6. Основні сили (6, 7, 8-а роти заг(ону) ім.Сталіна, 2, 3-я роти загону «Москва»). Обоз рухається центральною дорогою монастир-Зам’ятниця під прикриттям чотирьох груп.

7. Дозволяю мирним жителям, які живуть у лісі під захистом загону, до 10.000 (чоловік), пройти за загоном на бік червоних з Холодного Яру.

Командир об’єднаних загонів Дубовий, комісар Лисов, нач.штабу Броник». (19).

Ніч з 6 на 7 січня 1944 року повинні вічно пам’ятати жителі Чигиринського, Кам’янського, Черкаського, Смілянського і Олександрівського районів. Вперше в історії воєнного мистецтва і в практиці ведення партизанської війни мирне беззбройне населення в кількості більш ніж 10.000 чоловік залучалося до участі в прориві фронту.

Все місцеве населення, що перебувало в лісі під захистом партизанського загону, перебралося на територію монастиря. Командир П.А.Дубовий і комісар І.І.Лисов “викроїли” час, щоб провести перед виходом на прорив два багатотисячні мітинги. Командир пояснив, як проходитиме операція. Весь розрахунок робиться на раптовість. Коли передові підрозділи обох загонів почнуть атакувати першу лінію оборони противника, населення з криком «ура» під прикриттям партизанів повинно кинутися вперед і допомогти в розгромі німців усіма наявними засобами.

З наказу №82 від 7.01.44 р.: «Поставлене завдання на прорив в районі сіл Деменці, Зам’ятниця і переправа р.Тясмин виконана. Німці були взяті на «Ура» і бій продовжувався не більше години. Ми маємо тільки 3 поранених ні одного убитими. Однак гірше прийшлося з переправою обозів: з 50 навантажених саней вдалося врятувати тільки 10, з 31 верхових коней-13. На допомогу прийшли частини 373 стрілецької дивізії. Вважаю великою заслугою лікаря Ревзона М.А. і сестер Кальмуцької Ольги і Бурової Ніни, які супроводжували 22 лежачих поранених, з допомогою партизан зуміли всіх врятувати своєчасно поранених на переправі.».

З наказу 82 від 15.01.44 р.: «1.По завданню члена В(військової) Р(ади) 52 ар(мії) ген(ерал)-май(ора) Боброва виділити 1 батальйон під команд(уванням) Бондаренко П.К. в складі 3-х рот для прориву оборони в р(айо)ні с.Деменці-Зам’ятниця з завданням визволити мирне населення яке залишилося в лісі Х(олодного) Я(ру) до 25.000. В виду слабкості противника в процесі прориву завдання було змінено. Нове завдання-діяти з частинами Ч(ервоної) Ар(мії) і виз(волено) нас(елені) пункти.

З 8 по 14.01.44 р. визволені Зам’ятниця, Деменці, Лубенці, Куликівка, Чубівка, Плескачівка, Завадівка, хут.Шевченко, хут.Петровський, В(елика) Яблунівка, М(ала) Яблунівка, Сунки і підійшли до Сміли. Після чого б(батальйон) виведено в 2-й ешелон для розформування через РВК.». (20).

З останнього наказу №83 від 17.01.44 р.: «На підставі розпорядження Українського Штабу Партизанського Руху загін ім..Сталіна розформований і переданий частинам 52 Армії:

1).По акту від РВК 52 армії-782 чол. 2).В госпіталь-41. 3).Малолітні і жінки-123. 4).Відпущено в розпорядження органів Радянської влади-12. Вбито в боях 4 і 5.01.44 р.-12. 5) Направлено в Суворовську школу-2. 6).В РВК по місцю проживання-40. 7).Виділена група в Мелітополь Український Штаб Партизанського Руху-35. Всього 1047 партизанів.(21).



Вже по війні колишнім партизанам Вєтрову Василю Терентійовичу, Гурову Олександру Федоровичу, Гончару Григорію Мойсєєвичу, Погрібному Івану Євменовичу, Студінській Людмилі Дорофеєвні, Федоровій Любові Афанасіївні, Ревзону Михайлу Абрамовичу, були присвоєні звання «Почесні громадяни Кам’янського району».

На превеликий жаль, тільки на День Перемоги декого може й згадають інколи, а кого й ні. Хотілося б, щоб всі ми, ті що живемо без війни виконували зобов’язання перед тими кого вже немає «Ніхто не забутий і ніщо не забуто». Надіюся, що з’явится де небудь до 60-ти річчя Перемоги, маленька чи велика фотогалерея «Почесні громадяни Кам’янського району». Я особисто прийму в цьому найактивнішу участь і надам необхідні матеріали і практичну допомогу.
Література:
1. Ревзон М. «Холодний Яр-1943-1944 роки» (Записки партизанського лікаря). Машинопис. С.11. 1978 р. Оригінал. Архів автора.

2. Київський архів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.50.

3. Г.М.Гончар. Заграви над Тясмином. Київ. Видавництво політичної літератури України. 1978. С.185.

4. Броник Г.М. Доповідь колишнього начальника штабу Холодноярського партизанського загону на зустрічі колишніх партизанів на честь 25-ти річчя першого великого бою. Холодний Яр. 16 серпня 1968 року. Машинопис. С.9. Оригінал. Архів автора.

5. Вєтров В.Т. “Спогади колишнього партизана”. С.1-3. Рукопис. 1980 р. Архів автора.

6. Царьов П. В. Заступник командира партизанського загону ім..Сталіна по розвідці. “Спогади”. Машинопис. 1978. Оригінал. Архів автора.

7. Київський архвів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.63.

8. Вєтров В.Т. “Спогади колишнього партизана”. С.2-3. Рукопис. 1980 р. Архів автора.

9. Царьов П. В.Заступник командира партизанського загону ім..Сталіна по розвідці. “Спогади”. Машинопис. 1978. Оригінал. Архів автора.

10. Красота Г. Л. Спогади про партизанську боротьбу в тилу ворога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Рукопис. С.2-3. 14.08.1982 року. с.Мельники. Оригінал. Архів автора.

11. Вєтров В.Т.-колишній командир взводу холодноярського партизанського загону. «Тясминський прорив». //Зоря комунізму. 22.11.1972 р.

12. Красота Г. Л. Спогади про партизанську боротьбу в тилу ворога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Рукопис. С.2-3. 14.08.1982 року. с.Мельники. Оригінал. Архів автора.

13. Г.М.Гончар. Заграви над Тясмином. Київ. Видавництво політичної літератури України. 1978. С.186.

14. Київський архвів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.69.

15. Г.М.Гончар. Заграви над Тясмином. Київ. Видавництво політичної літератури України. 1978. С.189.

16. Київський архів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.70.

17. Г.М.Гончар. Заграви над Тясмином. Київ. Видавництво політичної літератури України. 1978.

18. Київський архів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.71.

19. Київський архів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.72.

20. Київський архів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.73 зворот і 74.

21. Київський архів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Ф.62, оп.2, д.296, стор.74 зворот.




ВИПУСК 2




Матеріали другої науково-практичної


краєзнавчої конференції
присвяченої “355-річчю м.Кам`янки”


НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ
Відповідальні за випуск:

Шамрай О.Г.

Таран Г.М.

БондаренкоЛ.О.

ЛяшкоЮ.Ю.
Рецензент випуску:

Мельниченко В.М. – кандидат історичних наук, доцент

Черкаського національного університету ім..Б.Хмельницького

голова обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців


Ком`ютерна верстка і макет –

Коректура – Коваленко А.О.




Друк: Кам`янське поліграфічне підприємство,

м.Кам`янка,вул.Пушкіна,56. Наклад – 100 е
Каталог: Dzerelo


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка