Є. Д. Чак складні питання граматики та орфографії



Сторінка4/11
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ДІЄСЛОВО

Теперішній час дієслова бути в сучасній українській мові. Написання старослов'янських запозичень. Варіантні утворення і написання дієслів. Визначення морфемного складу дієслова. Особливості відмі­ню­вання атематичних дієслів. Інфінітив дієслів з демінутивними суфік­сами. Спільне і відмінне у вживанні висловів. Будьте здорові і Бувайте здорові. Особливості утворення наказового способу. Май­бутній час. Утворення синтетичної форми.



Запитання. Чи існує в українській мові слово єсть? У словнику немає, а письменники вживають, можна навести багато прикладів, зокрема з твору П. Тичини: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була». Як це пояснити?

Відповідь. Дієслово бути в давній мові у теперішньому часі мало форми: я єсмь, ти єси, він єсть, ми єсмъ, ви єсте, вони суть. З розвитком мови ці форми почали сприймати як архаїчні, застарілі. Замість окремої форми для кожної особи, для всіх осіб почали вживати дієслово є, яке було фонетичним компонентом більшості колишніх особових форм (крім форми 3-ї ос. множини – суть). Так воно вживається і в сучасній мові. Та за певних умов, зокрема, коли треба підкреслити урочистість, значимість того, про що говориться, або для стилізації під давньоруську (давньоукраїнську) мову, в художній літературі використовуються давні особові форми дієслова бути (єси, єсть, єсте). Наприклад; «Що ти за сила єси – питали» (П. Тичина), «Ви – месники тепер за них, месники єсте» (М. Бажан). (Див.: Сучасна українська літературна мова. Морфологія. За заг. ред. акад. І. К. Білодіда. К., «Наукова думка», т. І, 1969, с. 358).

Давня форма 3-ї особи однини єсть може в сучасній мові вживатися з будь-якою особою (я єсть, ти єсть, вони єсть), наприклад: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина).

У всіх розглянутих прикладах слово єсть виступає в ролі дієслівної зв'язки – допоміжного дієслова, що є частиною складеного присудка. У звичайній, стилістично нейтральній мові зв'язка, виражена дієсловом бути в теперішньому часі, здебільшого пропускається (наприклад, кажуть: я колгоспниця, а не «я є колгоспниця», вона розумна, а не «вона є розумна»), проте в науковій мові зв'язка є часом може й зберігатися.

Форма є вживається в усіх стилях мови, а єсть – в емоційно забарвлених текстах, в урочистій мові, найчастіше – в поезії.



Запитання. Як пояснити написання приголосних жд (а не дж) у назві вірша П. Тичини «Я утверждаюсь»?

Відповідь. В українській мові є чимало слів, до складу яких входить приголосний звук [дж]: ходжу, раджу, стверджую. Чим же пояснити, що у вірші П. Тичини «Я утверждаюсь» в останньому слові вжито сполучення приголосних жд?

Слово утверждаюсь успадковане від старослов'янської мови, сформованої в IX ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов'янські народи певний час користувалися старослов'янською мовою як літературною.

Звукосполучення жд є однією з фонетичних особливостей старослов'янізмів. Деякі слова старослов'янського походження поширені в усіх жанрах сучасної української літературної мови і є стилістично нейтральними, наприклад: учитель, буква, істина, трудящий та ін. Але дуже часто старослов'янізми в сучасній українській мові виконують стилістичну функцію. В творах художньої літератури – дореволюційної і радянської – із стилістичною метою вони вживаються в основному в двох планах: у позитивному (для надання відтінку врочистості тому, що змальовується, для підкреслення характеристики позитивних вчинків, в описах картин природи) і в негативному (для створення відтінку іронії, сарказму, для поглиблення негативної характеристики описуваного). Крім того, стилістичне вживання старослов'янізмів може використовуватися для соціальної характеристики персонажів.

У творі П. Тичини слово утверждаюсь виступає саме у високому, врочистому плані. Вживання його після звичайного для сучасної української мови, однакового за значенням з ним слова стверджуюсь («Я стверджуюсь, я утверждаюсь») сприяє посиленню емоційності, створенню піднесеності. Недаремно автор виніс слово утверждаюсь у заголовок. Це патріотично-оптимістичний лейтмотив твору.



Запитання. Яку букву – а чи я – треба писати після р у слові загоралася у такому тексті: «Бійці з хвилюванням слухали свого командира, і в кожного з них загоралася у серці ще більша ненависть до ворогів, загоралася спрага до помсти за спалені міста і села, за сплюндрований рідний край»?

Відповідь. Сучасні українські словники не вбачають якоїсь семантичної чи стилістичної відмінності між словами загоратися і загорятися, вважаючи їх фонетичними варіантами (див.: Російсько-український словник, т. І. К., «Наукова думка», 1968, с. 370; Українсько-російський словник, т. II. К., Вид-во АН УРСР, 1958, с. 32 – 33).

Отже, обидві форми закономірні.



Запитання. Як правильно утворити форму 1-ї особи однини від дієслова просити? Прошу чи прохаю?

Відповідь. Обидва слова вживають у нашій мові: перше утворене від дієслова просити (прошу, просиш), друге – від прохати (прохаю, прохаєш). Проте останнім часом дієслово просити в усіх формах вживається значно частіше, ніж прохати, особливо це відчувається в діловому стилі: «прошу надати мені відпустку», «прошу Вашого дозволу», «прошу зарахувати мене слухачем курсів» і т. ін. Частіше вживання дієслова просити відбите і в «Російсько-українському словнику», т. 3. К., «Наукова думка», 1968, с. 43), де воно стоїть на першому місці серед відповідників до російського слова «просить».

Запитання. Як буде правильно – стелиться чи стеляться?

Відповідь. В українській мові є два дуже близьких дієслова, фактично, – два варіанти одного дієслова – стелити(ся) і слати(ся). Від дієслова стелити(ся) 2-га особа однини теперішнього часу – стелиш, від дієслова слати(ся) – стелеш (див.: Орфографічний словник. К., «Наукова думка», 1975, с. 704 і 725), тобто стелити(ся)дієслово другої дієвідміни, слати(ся) – першої. Саме тому існують і дві форми в 3-й особі однини теперішнього часу із зворотною часткою -ся: стелиться і стелеться.

Запитання. Яка форма дієслова в інфінітиві вважається літературною – тягнути чи тягти?

Відповідь. У сучасній українській літературній мові обидві форми вважаються нормативними і вживаються паралельно. Особові форми цього дієслова однакові для обох форм інфінітива – із суфіксом -ну- і без нього: тягну, тягнеш, тягнемо та ін.

Запитання. Куди віднести л – до кореня чи до суфікса – в словах люблю, ліплю, ловлю та ін.?

Відповідь. У формах 1-ї особи однини і 3-ї особи множини II дієвідміни після губних приголосних (б, п, в, м, ф) перед закінченнями -ю, -ять з'являється вставний звук л (у 1-й особі на місці давнього j; у 3-й особі при ствердінні губних за аналогією до 1-ї особи): любитилюблю, люблять та ін. (Див. Курс сучасної української літературної мови. За ред. акад. АН УРСР Л. А. Булаховського, т. І, К., «Радянська школа», 1951, с. 473).

У дієсловах типу любити, ліпити, ловити губні б, п, в – кореневі. Отже, чергування відбувається в межах кореня; л належить до кореня (закінчення тут -у, -ать; букви ю, я позначають м'якість попереднього приголосного л).



Запитання. Де корінь у слові піти?

Відповідь. Якщо порівняти слова йти, іти, то можна помітити, що й, і – варіанти того самого кореня. В давньоруській мові було слово поити (пор. сучасне російське пойти), де по- виступало як префікс, и – як корінь. Від префікса лишився тільки уламок – п-. Корінь цього слова – -і-.

Запитання. Чи правильно в слові змагаєшся виділяти корінь змага-?

Відповідь. У слові змагаєшся корінь -маг-; з- – префікс, -а- – суфікс дієслівної основи. Корінь -маг- – звуковий варіант кореня -мог- (пор., наприклад, споріднені слова допомога і допомагати).

Запитання. До якої дієвідміни належить дієслово відповісти і яку форму має воно в 3-й особі множини?

Відповідь. У «Довіднику з українського правопису» А. А. Бурячка, Л. С. Паламарчука, В. М. Русанівського, Н. І. Тоцької (К., «Радянська школа», 1973) сказано: «Атематичні дієслова дати, їсти, бути і всі префіксальні, похідні від них, а також префіксальні дієслова з коренем віс- не належать ні до якої дієвідміни. Відповідно до закінчень теперішнього часу (або майбутнього простого) вони утворюють окрему групу... 3-я особа множини дієслова відповісти практично не вживається, замість неї виступає описовий зворот дадуть відповідь» (с. 55 – 56).

Запитання. Якою частиною мови є слова їстоньки, питоньки, спатоньки? Зокрема, в рядках Шевченка «За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає і сонце спатоньки зове у синє море...»?

Відповідь. Слова їстоньки, питоньки, спатоньки (а також їстки, їсточки; питки, питочки; спатки, спаточки, спатунечки) являють собою дієслова, емоційно забарвлені за допомогою граматичних засобів. Оскільки ці слова називають дію (їстоньки, питоньки) або стан (спатоньки), але не вказують на час, особу й число, оскільки вони відповідають на питання що робити?, то їх треба вважати за неозначену форму дієслова.

Щоправда, ці слова не мають однієї важливої ознаки, властивої інфінітиву, – суфікса (за деякими працями – закінчення) -ти або -ть. Та це так здається тільки на перший погляд. Очевидно, є підстави розглядати ці слова як такі, в яких суфікс -ти розірваний вкрапленням пестливих суфіксів -к-, -оньк-, -очк- і под. Наприклад, їс-т(-очк-)и, пи-т(-оньк-)и, спа-т(-к-)и.

Отже, їстоньки, питоньки, спатоньки – дієслова в неозначеній формі.

Запитання. Чи є різниця у вживанні виразів Будьте здорові і Бувайте здорові в значенні «до побачення»?

Відповідь. У тлумачному словнику української мови зазначено, що вираз Будь здоров (здорова), Будьте здорові – ввічливе побажання при прощанні, а про Бувай (здоров, здорова) сказано, що це – усталена форма прощання з однією особою, відповідно Бувайте (здорові) – прощання з кількома особами або з однією при звертанні до неї на «ви». (Див.: Словник української мови, т. І. К., «Наукова думка», 1970, с. 245 – 246, 265).

Отже, як бачимо, вирази Будьте здорові та Бувайте здорові можна розглядати як тотожні за значенням.

До цього, можливо, варто додати, що між виразами Будьте здорові та Бувайте здорові є деяка відмінність: Будьте здорові являє собою сталу формулу; виключення одного з компонентів її руйнує вислів. А в формулі Бувай здоров (здоровий, здорова), Бувайте здорові, якщо відкинути друге слово, перше може вживатися самостійно (Бувай, Бувайте) з тим самим значенням, що й увесь вислів.

Вираз Бувайте здорові та його скорочений варіант Бувайте вживаються тільки при прощанні, а Будь (Будьте) здоровий, здорова (здорові) – і в інших ситуаціях, зокрема як форма привітання (тільки в останньому випадку узвичаєний інший порядок слів: здоров був, здорова була, здоровенькі були).



Запитання. Яку форму має дієслово чистити в 2-й особі множини наказового способу – чистьте чи чистіть? Як можна обгрунтувати правомірність вживання однієї з них?

Відповідь. На -іть у 2-й особі множини наказового способу закінчуються ті дієслова, що в 2-й особі однини наказового способу мають закінчення -и: скажіть, бо скажи; беріть, бо бери; робіть, бо роби. А дієслова, які в 2-й особі однини наказового способу не мають закінчення -и, в 2-й особі множини закінчуються на -те: гляньте, бо глянь; станьте, бо стань; киньте, бо кинь. Оскільки в 2-й особі однини наказового способу дієслово чистити має форму чисть, то в 2-й особі множини наказового способу воно закінчується на -те: чистьте.

Запитання. Як розкласти на значущі частини дієслова складної форми майбутнього часу: читатимуть, битимуть і под. До якої частини слова віднести -м-?

Відповідь. В українській мові існує дві форми майбутнього часу недоконаного виду: аналітична і синтетична. Аналітична форма складається з дієслова бути і основного дієслова у формі інфінітива недоконаного виду (буду читати). Синтетична форма утворюється внаслідок приєднання до інфінітива недоконаного виду суфікса майбутнього часу -м-, варіантів тематичних суфіксів -у- та -е- й особових закінчень.

Суфікс майбутнього часу -м- являє собою частину кореня колишнього дієслова яти в особових формах: имоу, имеши, иметь і т. д. (Див.: Сучасна українська літературна мова. Морфологія. За заг. ред. акад. І. К. Білодіда. К., «Наукова думка», 1969, с. 373 – 374).



ПРИСЛІВНИК

Правопис прислівників.



Запитання. Як писати слово напівсили?

Відповідь. В «Українському правописі» (К., Вид-во АН УРСР, 1960) сказано, що «складні слова з напів-, полу- завжди пишуться разом, напр.: напівавтомат, напівзабутий, напівоберта, напівсвідомо; полукіпок, полумисок, полудневий» (с. 37). Хоча жоден сучасний словник української мови не фіксує прислівника напівсили упівсили), проте немає підстави не поширювати на нього наведене вище правило. Отже, писати цей прислівник треба як одне слово.

Запитання. В «Українському правописів є правило, за яким словосполучення, що становлять повторення того самого слова або тих самих компонентів прислівникового типу без службових слів або з службовими словами між ними, треба писати через дефіс. Для прикладу наводяться слова: хоч-не-хоч, віч-на-віч.

Чому ж сам на сам пишеться окремо?



Відповідь. Справді, в «Українському правописі» (К., Вид-во АН УРСР, 1960, с. 44) є таке правило; ілюструється воно багатьма прикладами. Та словосполучення сам на сам серед них немає, і віднести його сюди немає підстав. Очевидно, пояснити його написання (зафіксоване «Орфографічним словником української мови». К., «Наукова думка», 1975, с. 678) можна, пославшись на інше місце «Українського правопису» (с. 38), де сказано, що окремо пишуться словосполучення, які «мають значення прислівників і складаються з двох іменників з одним або двома прийменниками, напр.: рік у рік, день у день, раз у раз» та ін. Під це правило слід підвести і словосполучення прислівникового типу, які складаються з двох займенників або числівників з прийменником: сам на сам, один на один і под.

Запитання. Чим пояснюється різне написання виділених слів у таких прикладах: 1) «Він почув, як всередині сарая волають численні людські голоси»; 2) «В середині розділу»?

Відповідь. Передусім слід сказати, що в «Орфографічному словнику української мови» (К., «Наукова думка», 1975) наведені обидва випадки написання (разом і окремо): «Всередині в хаті був порядок» і «В середині розділу».

В «Українському правописі» (К., Вид-во АН УРСР, 1960) є таке правило: «Разом пишуться... складні прислівники й прийменники, утворені сполученням прийменника з іменником, наприклад: безвісти, вбік, ввечері... всередині...» (с. 37).

Якраз у першому прикладі всередині виступає в значенні складного прийменника, вжитого з родовим відмінком іменника («Він почув, як всередині сарая волають численні людські голоси»), і тому пишеться тут як одне слово.

В одному з наведених в «Орфографічному словнику української мови» речень – «Всередині в хаті був порядок» всередині виступає в ролі прислівника і теж пишеться як одне слово.

Як бачимо, слово всередині і як прислівник, і як прийменник пишеться однаково; однакове й їхнє походження – обидва утворилися внаслідок злиття прийменника з іменником; обидва означають перебування в якомусь обмеженому просторі, в межах чогось.

Але виникає питання: чому ж словосполучення в середині розділу пишеться роздільно? Звертаємося знову до «Українського правопису». На с. 40 читаємо; «Треба відрізняти прислівники й сполучники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Наприклад: «Віз повернув убік», але «Ударив у лівий бік»... «Всередині щось дуже заболіло», але «Це правило шукай в середині розділу».

Це зауваження загальновідоме. Значно важче відрізнити складний прийменник всередині від прийменника з іменником (в середині), бо кожен з них вживається з іменником у родовому відмінку, а розрізняти їх необхідно, тому що від цього залежить написання – разом чи окремо.

Очевидно, в такому разі ключем для розрізнення є смислове значення. Коли ми говоримо: «Один хлопець стояв на дверях, а другий був всередині хати», то ми не маємо на увазі конкретного місця, конкретної точки в хаті; нам важливо підкреслити, що хлопець був у межах хати, а не поза нею. В такому разі ми вживаємо складний прийменник, і пишеться він одним словом. Коли ж нам треба підкреслити, що те, про що йдеться, перебуває не на початку, не в кінці, а в середній частині, чогось («Це правило шукай в середині (тобто в середній частині) розділу»), то слово середина зберігає в реченні свої функції іменника і пишеться, звичайно, окремо від прийменника в.

Отже, коли йдеться про те, що якийсь предмет перебуває в межах, а не за межами чогось, то пишемо всередині (одним словом); коли ж підкреслюється, що предмет перебуває саме в центральній, середній частині (а не на початку і не в кінці) чогось, то в середині пишемо як два слова.

Запитання. Чому в російській мові слово сегодня закінчується на я, а в українській сьогодні – на і?

Відповідь. Слово сьогодні виникло внаслідок зрощення в одне слово давньоруського сполучення слів сего дьне. Давня форма родового відмінка однини дьне відбиває відмінювання слова дьнь за певним типом відмінювання іменників. Потім у слові день під впливом слів, що змінювалися за іншим типом відмінювання іменників (поля, коня), закінчення е замінилося на я. Звідси в російській мові – день, дня і сегодня. В українській мові – так само день дня, але в слові сьогодні виступає форма родового відмінка однини дні, яка відбиває вплив на слово дьнь іменників, що належали до іншого типу відмінювання. У давніх пам'ятках зустрічається родовий відмінок дьни (за типом ночи). Саме ця форма лягла в основу давнього словосполучення сього дни, яке потім перетворилося на слово сьогодні. (Див.: Г. П. Цыганенко. Этимологический словарь русского языка. К., «Радянська школа», 1970, с. 415).

Запитання. У суспільно-політичній літературі трапляється написання по-соціалдемократичному (з одним дефісом). Чи не є це коректорським недоглядом? Адже слова соціал-демократ, соціал-демократичний пишуться через дефіс.

Відповідь. Слово соціал-демократ – іменник; соціал-демократичний – прикметник, а по-соціалдемократичному – прислівник, який утворений від складного прикметника соціал-демократичний за допомогою префікса по-і суфікса -ому. Якщо прислівник утворений від складного прикметника, що пишеться через дефіс (соціал-демократичний), за допомогою префікса по- і суфіксів -ому або -и, то він пишеться лише з одним дефісом – після по: по-соціалдемократичному.

Запитання. Чи правильно вжите слово включно в реченні «До 1970 р. включно він учився в технікумі»?

Відповідь. Слово включно звичайно вживається при переліку, коли хочуть показати межі ряду: від чогось до чогось включно. В інших випадках вживання цього слова не є правомірним. Тому в наведеному реченні слід було або зазначити роки навчання (наприклад, «З 1967 до 1970 року включно він учився в технікумі»), або сформулювати речення без слова включно («До 1970 року він учився в технікумі»).

ПРИЙМЕННИК

Чергування прийменників у – в і ненаголошених початкових звуків. Вживання прийменників.



Запитання. Чи слід вважати за помилку вживання прийменника в замість у в словосполученнях «в своєму вірші», «в цей час» і под.?

Відповідь. Як відомо, на початку речення, якщо наступне слово не починається з голосного звука, вживаємо прийменник у, а не в. Та чи слід порушення цього правила учнем вважати за помилку і знижувати оцінку за роботу? Насамперед слід звернути увагу на те, що правило, про яке йдеться, в «Українському правописі» формулюється не категорично: «На початку речення частіше (підкреслення наше. – Є. Ч.) вживається у, але перед голосним – в» (К., Вид-во АН УРСР, 1960, с. 18). Тому учневі треба пояснити, що для милозвучності, щоб уникнути важкого для вимови збігу звуків, треба додержувати цього правила, але зниження за це оцінки видається невиправданим.

Запитання. Як правильно написати: «Заходів вжито» чи «Заходів ужито»?

Відповідь. В українській мові збіг кількох голосних або приголосних, що утруднюють вимову, – явище не бажане. Тому в деяких випадках можливі чергування звуків у і в.

Прийменник у або не наголошений на початку слова звук у звичайно чергуються з в, коли попереднє слово закінчується на голосний звук: пішла в кіно, була в Андрія, заходів ужито.

Навпаки, коли попереднє слово закінчується на приголосний звук (між двома приголосними), пишемо у: наш учитель, куток у залі.

Незалежно від закінчення попереднього слова перед словом, що починається звуком в, вживається прийменник у. Наприклад: зайшли у вагон; вони жили у Володарці.

Абзац звичайно починається реченням з у, а не з в. Наприклад: У нас були вчора збори, а не «В нас були вчора збори».

Проте в деяких загальних назвах у з в не чергуються. Це буває тоді, коли за допомогою у в розрізняють значення слів: вправа управа, вступ уступ та ін. Не чергується у з в у таких словах, як влада, вплив, внутрішній, вказівка, ударник, увага, уява, установа і под.

У власних назвах і словах іншомовного походження у в не чергуються: Власенко, Владивосток, Усенко, Урал, Уельс, університет, універмаг. Але в поезіях при нормативній формі Україна інколи вживається і Вкраїна. Наприклад, у вірші Максима Рильського «Моя Батьківщина»:

Цвіте Казахстан, Закавказзя і Дін,


Росія цвіте і Вкраїна.
Союз непоборний радянських країн –
Моя Батьківщина.

Отже, з погляду милозвучності мови правильніше написати і сказати: «Заходів ужито».



Каталог: library -> 8%20ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ%20НАУКИ -> 81%20ЯЗЫКОЗНАНИЕ -> 81.2%20УКР -> Довідники
Довідники -> Юрій Шевельов українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) Стан І статус
Довідники -> «радянська школа»
81.2%20УКР -> Київ Видавництво
81.2%20УКР -> Навчальний посібник Видання друге, доповнене й перероблене вінниця "нова книга" 2003
81.2%20УКР -> С.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
Довідники -> Лариса Масенко Мова і суспільство. Постколоніальний вимір


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка