Є. Д. Чак складні питання граматики та орфографії



Сторінка5/11
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Запитання. Який прийменник – у чи на – треба вжити в такому реченні: «На початку століття письменник виїхав у село» (чи «виїхав на село»)?

Відповідь. Граматично можливі обидва варіанти, але кожен з них пов'язаний з певними смисловими відтінками. Коли кажуть «виїхав на село», то цим хочуть підкреслити, що людина перебуває не в місті, а в сільській місцевості (взагалі, без конкретизації, уточнення); «виїхав у село» означає, що співбесідникам відомо, про яке конкретне село йдеться.

Запитання. Як правильно: «Ми одержали квартиру площею 45 квадратних метрів» чи «площею в 45 квадратних метрів»?

Відповідь. Нормативними вважаються обидва варіанти, хоч безприйменникова конструкція останнім часом виявляється поширенішою в порівнянні з традиційною, прийменниковою. Але це положення охоплює тільки ті словосполучення, в яких є слова площа, висота, довжина та ін. Якщо таких слів немає, то прийменник в вживають обов'язково. Наприклад, «Ми одержали квартиру 45 квадратних метрів» сказати не можна; треба: «Ми одержали квартиру в 45 квадратних метрів».

Запитання. Чи можна вжити слово завдяки в такому реченні: «У суботу ми не поїхали на екскурсію завдяки тому, що наш класний керівник захворів»? Якщо прийменник завдяки в такому разі не рекомендується вживати, то чому? Що слід ужити натомість?

Відповідь. У наведеному реченні й у подібних випадках прийменник завдяки вжито неправильно: він може бути в реченні, коли йдеться про позитивний фактор, а в розглядуваному прикладі причина несприятлива, негативна (класний керівник захворів), і тому слід було вжити прийменник через: «У суботу ми не поїхали на екскурсію через те, що наш класний керівник захворів». У таких випадках замість через можна вжити й інші слова: з огляду на, у зв'язку з та інші.

ВИГУК

Визначення слова спасибі як частини мови.



Запитання. До якої частини мови слід віднести слово спасибі в реченні «Спасибі великому російському народові за його братню допомогу Україні»?

Відповідь. Слово спасибі в українській і російській мовах розвинулося з давньоруського словосполучення спаси богъ (в українській мові о в закритому складі перейшло в і, утворилася форма спасибіг), в якому згодом обидва слова зрослися, кінцевий ъ занепав, а разом з ним відпав і приголосний звук г. (Див.: Г. П. Цыганенко. Этимологический словарь русского языка. К., «Радянська школа», 1970, с. 445).

В «Орфографічному словнику» І. М. Кириченка (К., Вид-во АН УРСР, 1961) написано, що спасибі є часткою (с. 431). У «Словаре русского языка» С. І. Ожегова (М., ОГИЗ, 1949, с. 798) зазначається, що в російській мові слово спасибо може виступати як частка і в значенні іменника. Причому як ілюстрація до вживання слова спасибо в першому значенні наведено приклад: «Спасибо соседу, что помог». Проте погодитися з таким трактуванням не можна. Очевидно, що в цьому разі слово спасибі не є часткою. І в жодному підручнику, посібнику з української мови, виданому за останні два десятиліття, серед часток це слово не розглядається, хоча за семантикою його можна вважати близьким до так званих спонукальних часток, які служать для вираження бажання, прохання, наказу, заборони, заклику до дії. З погляду етимологічного і морфологічної будови воно має багато спільного із словом бодай, яке належить до цієї групи (бодай теж походить із давньоруської мови, утворилося внаслідок злиття компонентів словосполучення, яке складалося із слова бог і наказового способу дієслова; і в цьому утворенні втрачений кінцевий приголосний (г) слова бог). Проте слово бодай набуває значення спонукання, наказу, сполучаючись з дієслівними формами. Слово ж спасибі має самостійне значення. Тому є більше підстав відносити слово спасибі до вигуків. Саме таке тлумачення бачимо в «Курсі сучасної української літературної мови». За ред. акад. АН УРСР Л. А. Булаховського (т. І. К., «Радянська школа», 1951), де серед інших груп є «вигуки на виявлення привітання чи то експресивних звукових жестів, вживаних у різних випадках життя при зустрічі між знайомими чи співбесідниками взагалі: добридень, до побачення, спасибі і под.» (с. 338).

Вигуком вважають слово спасибі і укладачі «Українсько-російського словника» (т. V. К., Вид-во АН УРСР, 1962), вказуючи, що воно може виступати і в інших значеннях: іменного присудка, вставного слова (с. 424). Зокрема, як ілюстрація до вживання слова спасибі в значенні присудка наводиться приклад, аналогічний до речення, яке нас цікавить: «Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили» (Г. Квітка-Основ'яненко).

У книзі «Сучасна українська літературна мова. Морфологія». За заг. ред. акад. І. К. Білодіда (К., «Наукова думка», 1969, с. 528) слово спасибі розглядається як вигук. Тут зазначається, що за походженням та звуковим оформленням, а також за способом творення вигуки можна поділити на дві групи: первинні і похідні. Слово спасибі належить до розряду похідних – вигуків, що утворилися від інших частин мови. Тут зазначається, що це численна група скам'янілих форм іменників, дієслів, прислівників, які, втративши граматичні й лексичні властивості повнозначних частин мови, перейшли у вигуки, тобто осмислюються в мові як слова, що виражають почуття чи волевиявлення людини.

За значенням вигуки поділяються на емоційні та вигуки, за допомогою яких передаються різні волевиявлення людини. До останньої групи відносять, зокрема, слова, що виражають привітання, пробачення, подяку, прощання, прохання тощо. Серед них і слово спасибі.

Отже, спасибі – вигук. Вигуки самі по собі не мають граматичних категорій, не вказують на зв'язок між словами в реченні. Але є вигуки, які можуть вживатися в значенні іменника, дієслова та інших частин мови; можуть виступати в ролі підмета, присудка, додатка, означення та обставини. Зокрема, слово спасибі може субстантивуватися (бути в значенні іменника), і тоді воно виконуватиме в реченні функції підмета (наприклад, «Щире «спасибі» хлопця зворушило присутніх»), додатка («Гаряче «спасибі» висловили колгоспники будівникам гідроелектростанції»); може виступати як вербалізоване слово (від лат. verbum – дієслово), і тоді воно матиме значення предикативності, вживатиметься в реченні як присудок (наприклад, «Спасибі товаришеві за піклування»). Звичайно, спасибі може виступати і як вставне слово.

У реченні, про яке йдеться в запитанні, слово спасибі має вербалізоване значення і вживається у функції присудка.

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Підмет і присудок – словосполучення чи речення? Визначення типу речення. Узгодження, присудка з підметом. Члени речення. Особ­ливості керування, вживання прийменників. Складоподіл, перенос слів, графічні скорочення. Розділові знаки.



Запитання. Як пояснити, що підмет і присудок у реченні не є словосполученням?

Відповідь. У мовознавчій науці є дві протилежні думки з приводу того, чи вважати підмет і присудок словосполученням. Деякі вчені твердять, що будь-яке поєднання слів у реченні є словосполученням. Вони поділяють словосполучення на непредикативні і предикативні, залічуючи підмет і присудок до словосполучень. Основним аргументом ці вчені висувають те, що між підметом і присудкам – зв'язок узгодження, типовий і для інших словосполучень. Учені, які дотримуються думки, що ця пара не є словосполученням, доводять, що зв'язок підмета і присудка не такий, як у звичайному узгодженні: на противагу узгодженню в словосполученні, де одна форма підпорядковується іншій, предикативний зв'язок має двосторонній характер – він сполучає такі два компоненти, які однаковою мірою передбачають одне одного. Тому й не можна підмет і присудок вважати словосполученням. Словосполучення тільки називають предмети та їх ознаки, але не вказують на час, спосіб їх прояву, тобто не мають значення предикативності, типової для речення, структурною основою якою є підмет і присудок.

Таким чином, поєднання підмета і присудка є не словосполученням, а реченням. Такий погляд у науці тепер висловлює більшість дослідників.



Запитання. Простим чи складним є речення «Ні, дідусю, я не пила, я не їла»?

Відповідь. Речення «Ні дідусю, я не пила, я не їла» складне, точніше – безсполучникове складне. Передусім слід відзначити, що до складу його входять два простих речення: я не пила та я не їла. Заперечення ні являє собою слово-речення; зміст його розкривається наступними реченнями. Правда, дехто з мовознавців вважає, що заперечення ні можна було б у такому разі розглядати не як слово-речення, а як заперечну частку, що підсилює зміст наступних простих речень. Проте, очевидно, більше підстав схилятися до першого твердження, оскільки звертання дідусю свідчить про те, це речення є відповіддю на попереднє запитання.

Отже, наведене в запитанні речення складається з трьох простих.



Запитання. Що таке називне речення? В одних працях, зокрема в «Курсі сучасної української літературної мови». За ред. акад. АН УРСР Л. А. Булаховського, т. II. Синтаксис (К., «Радянська школа», 1951, с. 73) сказано, що слова в називному відмінку на вивісках організацій, установ не можна вважати реченнями, бо в них немає елемента предикації; в інших посібниках і підручниках – протилежні за змістом твердження.

Відповідь. Справді, погляди вчених на те, яким синтаксичним утворенням вважати вивіски на магазинах назви книжок, штампи і т. ін., не збігаються. Підтвердження думки, висловленої у названій вище праці знаходимо і в підручнику із синтаксису для філологічних факультетів педвузів: «До номінативних речень не належать, хоч за формою і збігаються з ними, такі конструкції:

а) слова і словосполучення в формі називного відмінка іменників, які передають написи на вивісках, штампах, назви страв у меню; назви книжок, газет, журналів, пароплавів, установ, підприємств, організацій тощо, напр.: М'ясокомбінат, Миколаївська 15-та середня школа. «Українська література» (підручник). «Радянська освіта» (газета)» (Б. М. Кулик. Курс сучасної української літературної, мови, ч. II, К., «Радянська школа», 1965, с. 106). У ряді посібників з цього приводу висловлювалися інші думки.



В академічній граматиці сучасної української мови сказано, що терміном «називні речення» доцільно об'єднати такі номінативні речення, які «виступають у вигляді написів, як назви установ, організацій, пароплавів, книг, журналів, газет, картин, музичних творів; ними також є написи на вивісках тощо...» (Див.: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. За заг. ред. акад. І. К. Білодіда. К., «Наукова думка», 1972, с. 261). У шкільному викладанні слід керуватися визначенням і характеристикою називних речень, поданими в підручнику. Зокрема, там зазначено, що до називних речень належать назви книжок, газет, журналів, назви установ, організацій. (Див.: А. П. Медушевський, М. К. Тищенко. Українська мова. 7 клас. К., «Радянська школа», 1977, с. 64).

Запитання. У реченні «Комуністична партія і Радянський уряд поставили великі, відповідальні завдання перед школою в новому п'ятиріччі» підметом є партія і уряд чи Комуністична партія і Радянський уряд?

Відповідь. У наведеному реченні підметом є партія і уряд, а Комуністична – означенням до слова партія, Радянський – означенням до слова уряд. Якби йшлося про повну офіційну назву – Комуністична партія Радянського Союзу або Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік, то ці словосполучення слід було б вважати одним членом речення. Словосполучення ж Комуністична партія і Радянський уряд, хоч і виражають єдиний зміст, все-таки два члени речення. Якби замість Комуністична і Радянський були займенники наша, наш (наша партія і наш уряд), то й питання не виникало б: безперечно, вважали б слова наша, наш означеннями.

Запитання. Чи правильно узгоджений підмет з присудком у реченні «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» видавалося на Україні багато разів»?

Відповідь. Вважати правомірним таке узгодження не можна. У таких випадках слід перед назвою твору, що є видовою, вжити родову (роман, повість, оповідання та ін.) і з нею узгодити відповідний присудок. Наведене в запитанні речення має звучати так: «Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» видавався (або був виданий) на Україні багато разів». Якщо назва твору складається з іменника або словосполучення, компонентом якого є іменник у називному відмінку, то присудок узгоджується з іменником. Наприклад: «Бур'ян» виходив багатьма виданнями»; «Лихі люди» друкувалися в шкільних хрестоматіях».

Запитання. Як узгодити присудок з однорідними підметами в таких реченнях: «До неї в лікарню щодня приходила (чи приходили) дочка або чоловік. До неї в лікарню щодня приходив (чи приходили) син або чоловік»?

Відповідь. У наведених реченнях однорідні підмети з'єднані сполучником або. Якщо однорідні підмети виражені іменниками того самого роду (друге речення) присудок звичайно вживають у формі однини – адже дію виконує тільки один підмет (перший або другий) Отже, треба сказати або написати: «До неї в лікарні щодня приходив син або чоловік».

Перше з наведених у запитанні речень «відрізняється від другого тим, що серед однорідних підметів – іменники різного роду. За таких умов може бути два варіанти узгодження присудка з підметами: присудок ставиться в множині («До неї в лікарню щодня приходили дочка або чоловік»); присудок узгоджується в роді з найближчим підметом («До неї в лікарню щодня приходила дочка або чоловік»).



Запитання. Як правильно: «Інженер Волинська зробила цікаву доповідь» чи «зробив цікаву доповідь», «інженер сказала» чи «інженер сказав» (коли йдеться про жінку)?

Відповідь. Якщо присудок виражений дієсловом минулого часу, а іменник, що означає професію, характерну для обох статей, виступає разом з власним жіночим ім'ям (інженер Волинська), то присудок слід узгоджувати з власним ім'ям, тобто ставити його в жіночому роді («Інженер Волинська зробила цікаву доповідь»). Якщо йдеться про жінку, яка має професію, що однаково називається для представників обох статей, але її ім'я чи прізвище формально не названі, то в розмовній мові допускаються паралельні форми: присудок може стояти і в чоловічому роді («Інженер зробив цікаву доповідь»), і в жіночому («Інженер зробила цікаву доповідь»). У писемній мові за цих умов дієслово узгоджується в роді із загальною назвою, якій властива форма чоловічого роду («Інженер зробив цікаву доповідь»).

Запитання. Як правильно: «Сьогодні на конференції медичних працівників виступає відомий рентгенолог Варченкова» чи «відома рентгенолог Варченкова»?

Відповідь. Тут ідеться про те, з чим саме узгоджується означення при іменнику, що має при собі прикладку. В сполученні «загальна назва + власна» означення узгоджується із загальною назвою, тобто речення, наведене в запитанні, повинне мати такий вигляд: «Сьогодні на конференції медичних працівників виступає відомий рентгенолог Варченкова».

Запитання. Чи правильними є вислови: «Ви говорила», «Ви приїхав» і подібні?

Відповідь. Якщо в реченні присудок виражений дієсловом, а підмет – займенником, то вони мають обов'язково узгоджуватись, хоч би мова йшла про одну особу: «Ви говорили», «Ви приїхали» (а не «Ви говорила», «Ви приїхав»).

Як відомо, формою ввічливості в спілкуванні зі старшою віком або малознайомою людиною в нас є звертання до неї не на «ти», а на «Ви» і узгодження дієслова з цим займенником: «Ви сказали, Павле Петровичу», «Ви заходили, Віро Іванівно» і т. ін. (форма пошанної множини).

Та часом мовці порушують це правило. Очевидно, під впливом двох явищ.

По-перше, на розхитування в розмовній мові правила про обов'язковість узгодження простого дієслівного присудка з підметом, вираженим займенником, впливає те, що в народній мові, а інколи в мові художніх творів відбувається, так би мовити, розширення пошанної множини. Воно полягає в тому, що дієслово вживається в множині не тільки в безпосередньому звертанні до людини, старшої віком або чужої, а й тоді, коли про цю людину щось розповідають, тобто коли говорять про неї в третій особі. Наприклад: мати казали, дядько ходили, тато взяли і под. Тут підмет стоїть в однині, а присудок не узгоджується з ним у числі – стоїть у множині. В сучасній літературній мові в таких випадках узвичаєно вживати дієслово у формі однини: мати казала, дядько ходив, тато взяв.

По-друге, дієслівний присудок часом помилково не узгоджують у числі з підметом-займенником за аналогією до випадку, коли присудок виражений прикметником. За нормами літературної мови при підметі-займеннику, що означає одну особу, але стоїть у множині присудок-прикметник здебільшого стоїть в однині: Ви молода. Але це стосується тільки присудків, виражених прикметниками, а на присудки-дієслова не поширюється. Дієслівні присудки обов'язково узгоджуються з підметом-займенником і стоять у множині, незалежно від того, чи такий займенник означає кілька осіб, чи одну особу: «Ви говорили», «Ви приїхали».

Запитання. Що є підметом у реченні «Народ-титан кує всі види зброї, щоб ворога підступного розбить»: тільки слово народ чи словосполучення народ-титан? Чи не треба розглядати ці два слова як один підмет на зразок словосполучень типу Радянський Союз та ін.?

Відповідь. Саме цей приклад – цитата з твору М. Бажана – розглядається в одному з підручників, коли пояснюється матеріал про прикладку. Там сказано: «Означення, виражене іменником титан, підпорядковане підмету народ і узгоджене з ним у відмінку; отже, це означення є прикладкою».

Це правильно, але може виникнути питання: чи утворення типу хата-читальня, хата-лабораторія, мати-героїня і подібні теж являють собою два члени речення? Ні, всі ці пари слів виступають як один член речення, оскільки прикладка тут виявляє тенденцію до злиття з означуваним словом в одну лексичну одиницю (див. Є. В. Кротевич, Н. С. Родзевич. Словник лінгвістичних термінів, К., Вид-во АН УРСР, 1957, с. 138). Б. М. Кулик у «Курсі сучасної української літературної мови» (ч. II. К., «Радянська школа», 1965, с. 64) підкреслював, що «словосполучення, до якого входить прикладка і пояснюване слово, не слід змішувати... із складними термінами, наприклад: 1. «Із хат-лабораторій добру вість привозить вранці найдорожчий гість» (Шпорта)» 2. «Не сон-трава на могилі вночі процвітає» (Шевченко). 3. «Вітер піднімає мерзлу плащ-палатку» (Швець)». Як один член речення сприймаються і нерозкладні словосполучення типу Радянський Союз. У підручнику з синтаксису для факультетів мови й літератури педінститутів у розділі про підмет сказано, що як складений підмет може виступати «нерозкладне фразеологічне словосполучення іменного типу, наприклад: Радянський Союз, Радянська Україна, Велика Жовтнева соціалістична революція, Жовтневі свята, Восьме березня, Міністерство освіти, Районний виконавчий комітет і т. ін.» (Б. М. Кулик. Курс сучасної української літературної мови, ч. II, «Радянська школа», 1961, с. 38). Оскільки словосполучення народ-титан не є нерозкладним, то кожний з його компонентів становить окремий член речення, про що вже було сказано вище. Підметом є іменник народ.



Запитання. Чи правильно, що в реченні «В надрах Татарії є багато корисних копалин: кам'яне вугілля, залізна руда, мідний колчедан, вапняки, кам'яна сіль» родове поняття копалини вжите в родовому відмінку, а видові – однорідні члени – в називному?

Відповідь. Узагальнююче слово і відповідні однорідні члени речення здебільшого стоять у тому самому відмінку. Наприклад: «Мати купила чудові весняні квіти: конвалію, тюльпани, бузок». Тут і слово квіти, і слова конвалію, тюльпани, бузок стоять у знахідному відмінку. В реченні «На підвіконні стояла ваза з чудовими весняними квітами: конвалією, тюльпанами, бузком» і родова назва квіти, і видові – конвалія, тюльпани, бузок – стоять у тому самому відмінку – орудному.

У наведеному в запитанні реченні сполучення слів багато копалин є підметом. (Неозначено-кількісний числівник багато може сполучатися з іменником у формі родового відмінка однини (багато диму) або множини (багато копалин); пор.: один будинок, два будинки, багато будинків). Тому й однорідні члени речення (кам'яне вугілля, залізна руда та ін.) стоять у називному відмінку. Це речення можна було б сформулювати ще й так: «Надра Татарії багаті на корисні копалини: кам'яне вугілля, залізну руду, мідний колчедан...» або «Надра Татарії багаті корисними копалинами: кам’яним вугіллям, залізною рудою...» Якщо сказати: «У надрах Татарії є багато корисних копалин: кам'яного вугілля, залізної руди...», то речення набуває іншого змісту: в ньому підкреслюється не різноманітність видів копалин, а велика кількість запасів кожного з них.



Запитання. Якщо в реченні до одного підмета є два чи й більше присудків, з яких один відповідає на питання що робив?, другий – на питання який? (наприклад: «Батько був добрий і любив нас, дітей»), чи можна вважати ці присудки за однорідні?

Відповідь. Що таке однорідні члени речення? Це однакові за синтаксичною роллю члени речення, з'єднані між собою зв'язком сурядності і однаковим синтаксичним відношенням до того самого члена.

Оскільки в реченні «Батько був добрий і любив нас, дітей» слова був добрий і любив з'єднані між собою зв'язком сурядності, перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з тим самим підметом батько (є присудками до нього), маємо всі підстави вважати їх за однорідні присудки, хоча виражені вони різними частинами мови і відповідають не на однакові питання.



Запитання. Яким членом речення є слова «немов з-під землі» в реченні «Саме і цей час, немов з-під землі, виріс біля кухні маленький хлопчик»?

Відповідь. Слова немов з-під землі в цьому реченні є обставиною способу дії, вираженою порівняльним зворотом.

Запитання. У «Курсі сучасної української літературної мови» Б. М. Кулика (ч. II. К., «Радянська школа» 1961, с. 170) у примітці написано: «У реченні Це ти знайшла мене, хороша, між спопелілих трав? (Мал.) виділене слово є відокремленим прикметником-означенням». У підручнику української мови (ч. II, Синтаксис К., «Радянська школа», 1977) А. П. Медушевського і М. К. Тищенка є речення І ти, білолиций, по синьому небу вийдеш погулять (вправа 228 до § 44; завдання: «з'ясувати, якою частиною мови виражені звертання»). Слово білолиций є звертанням чи відокремленим означенням, як у наведеному вище прикладі слово хороша?

Відповідь. Фактично, приклади аналогічні. Адже і слово хороша з першого речення можна розглядати не тільки як відокремлене означення, а й як звертання, виражене субстантивованим прикметником. Для цього є підстави: підмет виражений особовим займенником у другій особі, субстантивований прикметник виступає у називному відмінку. Так само й слово білолиций у другому реченні можна розглядати не тільки як звертання, виражене субстантивованим прикметником, а й як означення, що стоїть у постпозиції і тому відокремлюється. В усному мовленні з'ясувати значення певного випадку допомагає інтонація. А під час розбору написаного, якщо не можна уточнити з контексту синтаксичної ролі відокремленого слова, в тлумаченні можливі варіанти: такі слова визначають або як звертання, або як відокремлені означення.

Каталог: library -> 8%20ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ%20НАУКИ -> 81%20ЯЗЫКОЗНАНИЕ -> 81.2%20УКР -> Довідники
Довідники -> Юрій Шевельов українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) Стан І статус
Довідники -> «радянська школа»
81.2%20УКР -> Київ Видавництво
81.2%20УКР -> Навчальний посібник Видання друге, доповнене й перероблене вінниця "нова книга" 2003
81.2%20УКР -> С.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
Довідники -> Лариса Масенко Мова і суспільство. Постколоніальний вимір


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка