Є. Д. Чак складні питання граматики та орфографії


Запитання. Яке закінчення (-а чи -я) має бути в родовому відмінку однини прізвища Гончар? Відповідь



Сторінка9/11
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Запитання. Яке закінчення ( чи ) має бути в родовому відмінку однини прізвища Гончар?

Відповідь. Як відомо, українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів. Отже, прізвище Гончар мало відмінюватися як загальна назва, що означає людину цього фаху, тобто, як іменник м'якої групи II відміни (бо це іменник чоловічого роду на -ар, що в однині й множині має наголос на закінченні). Таким чином, за правописом у родовому відмінку однини прізвище повинне мати форму Гончаря. Але останнім часом у мові спостерігається прагнення відрізняти власну назву від назви загальної. Це можна помітити на практиці вживання цілого ряду прізвищ. Наприклад, у прізвищі Співак наголошують корінь замість суфікса в називному і замість закінчення – в непрямих відмінках однини _й множини (пор. Співак, Співака, Співакові і т. д. – співак (артист), співака, співакові..., співаки, співаків... співаками і т. д.).

Цікаво, що мовці прагнуть якось розрізнити не тільки власні назви і загальні, що передаються тими самими лексемами, а й намагаються диференціювати навіть тотожні особові назви. Наприклад, в імені Богдан наголошується другий корінь, а в прізвищі Богдан – перший.

Отже, бажаючи відрізнити прізвище Гончар від назви професії, останнім часом починають відмінювати його як іменник не м'якої, а мішаної групи II відміни: Гончара... Гончарем. Оскільки жодна з цих тенденцій не набула ще виразної переваги, у мові виступають обидва варіанти.

Запитання. Яке закінчення має іменник (власна назва) Комар у родовому відмінку однини?

Відповідь. І загальна, і власна назва комар у родовому відмінку однини має закінчення . Іменник комар відмінюється за зразком твердої групи, тобто в родовому відмінку однини має закінчення -а (комара), в орудному – -ом (комаром). Очевидно, сумніви щодо вживання тієї чи іншої відмінкової форми виникають тому, що в називному відмінку множини цей іменник має закінчення не твердої групи, а м'якої (-і) і дехто з мовців на цій підставі схильний відмінювати його за м'якою групою. Це неправильно.

Запитання. Як треба писати чоловічі й жіночі прізвища Нога, Муха в давальному відмінку: Мусі Галині, Мусі Володимиру чи «Мухові Володимиру»; Нозі Світлані, Нозі Миколі чи «Ногові Миколі»?

Відповідь. Як відомо, до І відміни належать іменники з закінченнями () і жіночого, і чоловічого родів, а також іменники, які вживаються в чоловічому й жіночому роді.

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів. Загальні назви муха, нога належать до І відміни, твердої групи; отже, і власні назви – прізвища Муха, Нога, – незалежно від того, хто є їх носієм (чоловік чи жінка), мають відмінюватися за твердою групою І відміни. В давальному відмінку однини треба писати: Мусі Галині, Мусі Володимиру; Нозі Світлані, Нозі Миколі.



Запитання. Чи завжди в особовій власній назві – іменникові чоловічого роду – в давальному відмінку однини можна вживати як паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і ?

Відповідь. Для більшості іменників, які належать до II відміни і означають власні імена осіб чоловічої статі, характерним є вживання паралельних закінчень -ові, -еві (-єві) і -у, але бувають випадки, коли цього робити не можна. Так, іменники чоловічого роду, що означають прізвища осіб чоловічої статі і закінчуються на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) у давальному відмінку однини мають тільки закінчення (Пушкіну, а не Пушкінові; Лєрмонтову, а не Лермонтовові і под.).

Запитання. Чи правильно написати: «листувався з Герценом»? Адже в орудному відмінку прізвища Кіров, Жданов, Пушкін мають форму відповідно Кіровим, Ждановим, Пушкіним.

Відповідь. Прізвища неслов'янського походження відмінюються, як відповідні українські іменники. Прізвища Герцен, Дарвін і подібні належать до твердої групи другої відміни іменників і відмінюються за тим же типом, що й робітник, колгоспник та ін.: робітник робітником, колгоспник колгоспником, бригадир бригадиром, Шіллер Шіллером, Герцен Герценом, Дарвін – Дарвіном.

А чоловічі прізвища слов'янського походження на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються за іншим зразком: Карпов Карповим (так і прізвища Кіров, Жданов), Гаршин Гаршиним (так і прізвище Пушкін).



Запитання. З великої чи з малої літери треба писати слово Обломов у реченні «Мій товариш став справжнім Обломовим»?

Відповідь. Прізвище героя роману І. О. Гончарова тут ужито в значенні загальної назви: безвольна, бездіяльна й лінива людина. Імена (прізвища), які втратили значення власних назв і вживаються в значенні загальних, пишуться з малої літери. Здебільшого це стосується колишніх власних назв, що пов'язані з історичними особами або літературними образами, які викликають негативні емоції: квіслінг, плюшкін, обломов, манілов, держиморда.

Таке написання поширюється й на деякі колишні власні імена, що вживаються не з негативним забарвленням: меценат, ескулап та ін.

Отже, слово обломов у цьому контексті треба писати з малої літери.

Запитання. З великої чи з малої літери слід писати прізвища Ломоносова і Корольова (в множині) в реченні: «Я вдивлявся в зосереджені молоді обличчя і думав, що й серед цих абітурієнтів є, мабуть, майбутні Ломоносови і Корольови» (майбутній Ломоносов, майбутній Корольов)?

Відповідь. Індивідуальні імена, які вживаються як загальні, пишуться з великої літери, якщо вони не втратили індивідуального значення і сприймаються в позитивному плані. Так вживають їх і в однині, і в множині Тому Ломоносов, Корольов, Ломоносови, Корольови треба писати з великої літери.

Запитання. Як правильно: «У дитинстві я читав казки братів Грімм» чи «братів Гріммів»?

Відповідь. Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження вживаються в однині: брати Грімм; у непрямих відмінках у такому разі прізвище лишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм і т. д. Тому: «У дитинстві я читав казки братів Грімм» або «У дитинстві я читав казки Гріммів».

Запитання. Як правильно: «Я живу на вулиці Ромена Роллана» чи «на вулиці Ромен Роллана»?

Відповідь. Іншомовні чоловічі імена на приголосний звук, коли вони виступають у поєднанні з прізвищем, відмінюються. Наприклад: «книжки Жюля Верна», «вулиця Ромена Роллана» і под.

Запитання. Як правильно писати ім'я героя роману Сервантеса: Дон-Кіхот чи Донкіхот? У родовому відмінку: Дон-Кіхота чи Дона-Кіхота?

Відповідь. Слово дон, яке означає «пан», у поєднанні з іспанськими іменами пишеться з малої літери, окремо і в непрямих відмінках приймає відповідне закінчення, наприклад: дон Базіліо, дона Базіліо, дону Базіліо...

Проте слово Дон пишеться з великої літери, якщо воно входить у власну назву, друга частина якої окремо не вживається. Це буває тоді, коли слово дон втратило своє самостійне значення і в мовній практиці утворилося єдине ім'я. Саме так пишемо ймення головного героя роману Сервантеса Дон-Кіхота і дійової особи творів Байрона, Пушкіна, Лесі Українки – Дон-Жуана. Коли йдеться про цих літературних персонажів, слово Дон пишеться з великої літери, до загальновживаного імені воно приєднується через дефіс і при відмінюванні не змінюється: Дон-Кіхота, Дон-Кіхоту; Дон-Жуанові, Дон-Жуаном.

Та чи завжди слова Дон-Кіхот, Дон-Жуан пишуться саме так?

Відомо, що імена літературних героїв, про які йдеться, вживаються і в загальному значенні. Перше означає фантазера, який безплідно бореться з уявними перешкодами за нежиттєві ідеали; друге застосовують щодо людини, схильної до любовних пригод. У такому разі ці назви пишуться з малої літери і одним словом: донкіхот, донжуан. Вони можуть вживатися і в множині: донкіхоти, донжуани.



Запитання. Якщо ім'я людини в метриці записано Георгій, чи можна ту саму особу в документах іменувати то Георгій, то Юрій?

Відповідь. Ім'я Георгій запозичене від стародавніх греків, де воно буквально означало «землероб», – від слів ге (земля) і ергон (робота). Перший корінь виступає в таких словах, як географія, геометрія, геологія та ін.; другий – у таких словах, як енергія, енергетика, енергійний, ерг (одиниця виміру роботи). Ім'я це дуже поширене серед народів Європи і має багато варіанті: французький – Жорж, англійський – Джордж, польський – Єжи, чеський – Іржі. На східнослов'янському грунті поряд з іменем Георгій виступають Юрій, Єгор.

У сучасній мові Георгій і Юрій вживаються паралельно, але коли йдеться про документи, то, звичайно, треба, щоб скрізь виступала якась одна форма, саме та, що записана у свідоцтві про народження.



Запитання. Звідки походить ім'я Василь?

Відповідь. У давньогрецькій мові було слово базилевс, що означало «цар». Воно й лягло в основу імені Василь. Слово базилевс починалося літерою «бета», яка у візантійську епоху почала вимовлятися як в. На Захід ім'я перейшло з б, а до нас – із Візантії з в («вітою»). Тому нашому імені Василь у Франції відповідає Базіль. Так, наприклад, французи називали нашого земляка Героя Радянського Союзу, героя французького Опору Василя Порика.

Запитання. Чому в українській мові родовий відмійок від загальної назви лев має форму лева, а від імені Лев Льва?

Відповідь. У давній мові існувало слово львъ. До складу його входили так звані глухі голосні (або редуковані) звуки ъ і ь. Як відомо, згодом редуковані звуки зникли: ті, що були в слабкій позиції (в кінці слова, перед складом із редукованим у сильній позиції, перед складом з голосним повного творення), занепали; ті, що були в сильній позиції (під наголосом або після складу з глухим голосним у слабкій позиції), перейшли в голосний повного творення: ъ – в о, ь – в е. Таким чином, слово львъ набуло вигляду лев. У родовому відмінку мало б бути льва (де глухий голосний звук ь зник, а лишився знак ь, який показує м'якість попереднього приголосного л). Але для української мови характерне таке явище: в ряді нині односкладових слів чоловічого роду, в яких колись було два редукованих, під впливом називного в усіх інших відмінках у наголошеній позиції розвинувся звук о ъ) або е ь): мохмоху, лоб лоба, лев лева.

Як відомо, в українській мові спостерігається тенденція відрізняти антропонімічну власну назву від назви загальної або антропонімічної іншого виду (пор. співак і Співак, баран і Баран, Григорович і Григорович, Богдан і Богдан та ін.). Очевидно, бажанням відрізнити власну назву від загальної можна пояснити те, що форма лева і відповідні в інших непрямих відмінках вживаються, коли йдеться про звіра, а людське ім'я має форми Льва, Льву і т. д.

Ця тенденція підтримується практикою: загальнопоширеними є форми Льва, Львович, Львівна. Підтвердженням правильності форми Льва можна вважати назву міста – Львів. Адже Львів – присвійний прикметник від імені Лев. Уже багато років назва його саме так звучить по-українському (а не Левів). Правильність форми Льва засвідчена в Українській Радянській Енциклопедії, де про Львів сказано: «Час виникнення міста відносять до 1256, на період князювання Данила Романовича Галицького. Названий за ім'ям його сина Льва» (УРЕ, т. 8, с. 333).

Відповідно від назви Львів утворений прикметник львівський, а не «левівський».

У четвертому виданні «Словника власних імен людей» (К., «Наукова думка», 1972, с. 58) фіксується (на другому місці, після Льва) також форма Лева; по-батькові: Левович, Левівна (у попередньому виданні цього словника рекомендувалася тільки форма Льва; по-батькові – Львович, Львівна).

Запитання. Чому ім'я по батькові від Микола має форму не «Миколович», «Миколівна», а Миколайович, Миколаївна?

Відповідь. Колись у літературній мові, в офіційних документах була поширена форма Миколай, яка й тепер трапляється в розмовній мові. Вона походить від церковнослов'янської Николай (порівняймо, наприклад, назву твору Марка Черемшини «Святий Николай у гарті»). Від форми Миколай і утворилося ім'я по батькові Миколайович, Миколаївна.

Запитання. Якого походження жіноче ім'я Євгенія?

Відповідь. Ім'я Євгенія, або рідше вживане Євгена, запозичене з грецької мови, де воно означало «благородна». В розмовній мові це ім'я має відповідники Ївга, Югина, Женя. Як відомо, грецькі імена запозичені й іншими європейськими мовами, зокрема французькою. В кожній мові запозичене з іншої ім'я дістає своє забарвлення. Виникає питання: а як передавати відповідне ім'я іноземки українською мовою? У формі, властивій нашій мові, чи так, як воно звучить на батьківщині його носія? Очевидно, правильніше буде останнє. Наприклад, ім'я визначної діячки міжнародного жіночого руху і всесвітнього руху боротьби за мир французького фізика Коттон нам відоме у формі Ежені. І ми це сприймаємо нормально. Навпаки, не зовсім виправданим видається переклад назви відомого твору Оноре де Бальзака як «Євгенія Гранде». Якщо стати на цей шлях, то герой твору Ромена Роллана Кола Брюньйон називався б в українському перекладі Микола Брюньйон, а французький поет, автор «Інтернаціоналу» Ежен ПотьєЄвгеном Потьє і под.

Але цього ж ніхто не робить, і тому окремі відхилення від усталеної традиції слід розглядати як небажані.



Запитання. Як правильно писати жіноче ім'я Богдана – з одним н чи з двома? Чому саме так?

Відповідь. Чоловіче ім'я Богдан (і відповідне жіноче – Богдана) належить до слов’янських імен. Воно в свій час було запозичене із старослов'янської мови, де з'явилося як калька з грецького імені Theodotos (сучасне Федот, Феодот), що означало «даний богами» (див.: Н. А. Петровский. Словарь русских личных имен. М., 1966, с. 64).

У жіночому імені Богдана, що означало «дана богами», другий компонент – дієприкметник, подвоєння н у ньому немає. Отже, немає і підстав ім'я Богдана писати з двома н. Дехто вважає, що подвоєння тут могло б бути за аналогією до Іванна. Але це не так, бо в імені Іванна подвоєне н виступає під впливом старовинної форми цього імені Іоанна, від якої форма Іванна утворилася.

Написання імені Богдана з одним н зафіксоване у «Словнику власних імен людей» (К., «Наукова думка», 1972, с. 89).

Запитання. Чи правильно називати Галею жінку на ім'я Ганна; які скорочені форми є в розмовній мові від імен Галина і Ганна?

Відповідь. Галина і Ганна з походження імена різні. Перше прийшло до нас із давньогрецької мови, де означало «спокій», «безтурботність», друге запозичене з давньоєврейської мови, де мало значення «грація».

Це імена офіційні, тобто такі, що фіксуються в документах. Але в розмовній мові вживають короткі, пестливі форми: від імені Галина Галинка, Галка, Галя; від імені Ганна Ганнуся, Ганя, Галя.

Отже, Галя – розмовна форма, утворена і від імені Галина, і від імені Ганна.

Запитання. Де має стояти наголос у власному імені Марко? «Словник власних імен» (вид. 4, К., «Наукова думка», 1972), «Словник наголосів» М. І. Погрібного, (К., «Радянська школа», 1959), російсько-українські словники (К., Вид-во АН УРСР, 1955 і К., Вид-во АН УРСР, 1962), «Українсько-російський словник» (т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1958) дають лише один наголос – на першому складі: Марко. Тим часом, нерідко видатну письменницю називають Марко Вовчок. Що саме так треба говорити, стверджує і «Український радянський енциклопедичний словник» (УРЕС). Як же правильно?

Відповідь. Ім'я Марко треба наголошувати на першому складі. Крім названих авторитетних видань, саме такий наголос фіксує і УРЕ і словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» (1973), і, найголовніше, – «Український правопис» (К., Вид-во АН УРСР, 1960, с. 42, 54), а його рекомендації мають силу закону.

Запитання. У російській літературі три письменники мають однакове прізвище: Олексій Костянтинович Толстой, Лев Миколайович Толстой і Олексій Миколайович Толстой. Як утворити прикметник від прізвища Толстой, коли треба підкреслити, що йдеться саме про Л. М. Толстого?

Відповідь. Складні прикметники, утворені від поєднання імен і прізвищ, пишуться через дефіс: Іван Франко – Івано-Франківська область, Лев Толстой лев-толстовський стиль (тобто стиль Льва Толстого). Так само пишемо вальтер-скоттівський (від Вальтер Скотт), ромен-ролланівський (від Ромен Роллан).

ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ

Написання українських географічних назв російською мовою, росій­сь­ких – українською мовою. Утворення форми родового відмінка одни­ни. Узгодження родової і видової назв. Написання складних слів. Ут­во­рення прикметників від географічних назв, їх відмінювання. Узго­джен­ня родової і видової астрономічних назв.



Запитання. Як правильно писати назву села Мовчани на конверті, якщо лист пишеться за межі України? Як писати назву школи цього села на зошитах для російської мови?

Відповідь. Українські географічні назви передають російською мовою, не перекладаючи їх. Наприклад, такі райони міста Києва, як Жовтневий, Радянський російською мовою називають не «Октябрьским», «Советским», а Жовтневым, Радянским. Винятків з цього правил дуже мало; серед них – назва міста Миколаєва, що за традицією (місто дістало цю назву ще 1789 року) російською мовою передається у російському фонетичному оформленні – Николаев.

Отже, назва села Жмеринського р-ну Вінницької обл. Мовчани російською мовою пишеться Мовчаны. Прикметник від цієї назви – мовчанский (Мовчанский сельсовет, Мовчанская школа і под.).



Запитання. Як писати російською мовою назву села Висунськ (на Миколаївщині) – через и чи ы?

Відповідь. Правил, які визначали б написання російською мовою українських географічних назв, у нашому правописі немає. Там наведені правила, що певною мірою (з них є багато винятків) нормують передавання українською мовою окремих звуків у російських географічних назвах. Це дає підстави зробити висновок про деякі закономірності, що випливають з цих правил. Зокрема, в § 108, п. 4 «в» «Українського правопису» (К., 1960) сказано, що російське и передається через и «у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української і російської мов, напр.: Виноградово, Кисловодськ, Липецьк, Лихославль» (с. 129). Незважаючи на примітку, яка йде після цього («З метою якнайближчої передачі російських географічних назв в українській транскрипції й уникнення перекручень, з правил, які наведені в підпунктах «б» (про передавання російського и через и в географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української і російської мов, якщо ці імена в українській мові не мають форми, виразно відмінної від форми цього ж імені, вживаної в російській мові. – Ред.) та «в», допускаються винятки»), правило про написання української літери и в спільносхіднослов'янських коренях слів, що лежать в основі російських географічних назв, вагоме і охоплює велику кількість випадків.

Таким чином, якби у назві села Висунськ корінь був вис-, тобто такий, як у дієслові висіти, то російською мовою треба було б писати Висунск.

На основі морфологічного розгляду слова Висунськ більш вірогідною видається думка, що воно пов'язане з доконаним видом дієслова висувати висунути (або з відповідним дієприкметником). Якщо це так, то -и- тут входить до префікса ви-. А українське -и- у префіксі ви- російською мовою передається через ы (пор.: виїхати выехать, вирізативырезать і под.).

Є ще один аргумент на користь оформлення російською мовою назви села як Высунск. Адже в такому вигляді назва села ближча до тієї, яку вживають місцеві жителі.



Запитання. Як правильно писати: Симбірськ чи «Сімбірськ»? В останньому виданні «Російсько-українського словника» – Симбірськ, а в усіх інших словниках – «Сімбірськ».

Відповідь. У «Російсько-українському словнику» (т. 3, К., «Наукова думка», 1968, с. 275) відновлена давня, ширше вживана форма написання назви міста Симбірськ (через и в першому складі). Саме так ця назва писалася до початку 50-х років у практиці Держполітвидаву України, зокрема в четвертому виданні творів В. І. Леніна, де слова Симбірськ, Симбірська губ. виступають у такій формі до 27 тома включно.

Причину неусталеності написання слова Симбірськ мовознавці вбачають у тому, що цю назву тривалий час не фіксували українські словники; не йшлося про неї і в нині чинному «Українському правописі». Назву цього міста у формі «Сімбірськ» вперше було подано тільки в «Додатках» до Російсько-українського словника 1955 р.

«Орфографічний словник української мови» (К., «Наукова думка», 1975) фіксує також написання Симбірськ (с.691).

Очевидно, § 108, п. 4 «ж» «Українського правопису» у новій редакції має бути доповнений вказівкою про те, що в назві Симбірськ, як і в зазначеному там слові Сибір (та похідних від нього), російське и в першому складі повинне передаватися в українській мові через и.



Запитання. Іменники II відміни, що означають назви міст, у родовому відмінку однини мають закінчення (). Тим часом районна газета вживає форму Нового Бугу. Чи правильно це?

Відповідь. Справді, за сучасним правописом назви міст та інших пунктів у родовому відмінку однини мають закінчення () (див.: «Український правопис». К., Вид-во АН УРСР, 1960, с. 77). Це правило поширювалося б і на назву Новий Буг, якби тут же не було такої примітки: «Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно у родовому відмінку закінчення -у: Красного Лиману, Зеленого Гаю, Червоного Ставу».

Слово Буг у родовому відмінку однини має закінчення (див.: «Український правопис», с. 80). Отже, назва населеного пункту Новий Буг у родовому відмінку однини матиме форму Нового Бугу.



Каталог: library -> 8%20ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ%20НАУКИ -> 81%20ЯЗЫКОЗНАНИЕ -> 81.2%20УКР -> Довідники
Довідники -> Юрій Шевельов українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) Стан І статус
Довідники -> «радянська школа»
81.2%20УКР -> Київ Видавництво
81.2%20УКР -> Навчальний посібник Видання друге, доповнене й перероблене вінниця "нова книга" 2003
81.2%20УКР -> С.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
Довідники -> Лариса Масенко Мова і суспільство. Постколоніальний вимір


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка