Юрій Слюсаренко я прийду незабаром… (трилогія)



Сторінка11/25
Дата конвертації23.03.2019
Розмір1.78 Mb.
#85594
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

38
Проповідник прибув до міста о шостій вечора, тобто за півтори години до часу початку служіння, зазначеного в запрошеннях, що дало йому змогу в готелі 45 хвилин перепочити. Вечеряти в ресторані на першому поверсі відмовився, хоч адміністрація й обіцяла йому пристойного офіціанта, цілковиту тишу та спокій, через те єпископ, пастор і диякон, залишивши водія в службовій машині, поїхали до церкви на таксі. Георгій Андрійович додержав свого сло̀ва: уже за чверть години в передніх рядах, призначених для гостей не тільки на святкових заходах, зайняли місця городяни, обличчя яких були легко пізнавані не тільки для Дмитра, котрий останнім часом доволі часто заходив до місцевих державних установ.

Сам міський голова з`явився з дружиною та доньками, як і належить у таких випадках, несподівано, щоб таким чином привернути до себе особливу увагу. Передовсім привітався з пастором Дмитром, а той одразу представив йому єпископа. До па̀сторового начальника звернувся із запитанням прихожанин, отож Андрійович, скориставшись із нагоди, повільно відійшов з діловим партнером до вікна, що насправді замінювало 3 метри заввишки й 7 метрів завширшки стіну в холі. По дорозі, відповідаючи на вигуки «добривечір» тих, що своїми голосами допомогли його дружині стати першою леді міста, мер із супутником для годиться поговорили про погоду, потім згадали столичні події. Переконавшись, що за розмовами прибулих, котрі ще не зайшли до зали, їх ніхто не чує, Георгій Андрійович мовив:

– Маю, пасторе, добрі новини! Дарма що термін мого мерства ще не сплив, забирають мене до столиці. Якось розповідав тобі, що мій університетський товариш – заступник директора одного з міністерств. Так от він ту столичну установу тепер очолив, на своїй же попередній посаді бачить мене.

– Вітаю вас! – не дістав Дмитро задоволення від такої приємної для свого покровителя звістки.

Андрійович пильно на нього подивився й з докором спитав:

– Невже ти вважаєш, що я здатен на те, щоб підступно зрадити чи кинути напризволяще людину, котра стала для мене надійним другом?

– Чесно кажучи, припускав, що я вам потрібен, як і ви мені, до пори до часу, – признався пастор.

Міський голова, не бажаючи саме зараз сперечатися або що-небудь переконливо доводити, чітко сказав:

– Через три-чотири місяці пакуй речі, будеш співпрацювати з колишнім пастором Олексієм, – і швидко пішов до третього ряду, де, не звертаючи уваги на їдкі погляди тих, кому він наполегливо рекомендував сюди завітати, сів між прибиральницею тіткою Клавою й сторожем першої міської лікарні Петром. Вікторія Павлівна з його дружиною та доньками сиділи позаду…
39
Після виступу церковного хору та виконання аматорським камерним оркестром духовної музики почесний гість, що зовні аж ніяк не був схожий на славнозвісну особу, підійшов до кафедри й почав проповідь:

– Друга Книга Мойсеєва Вихід, 24 розділ, вірші з дванадцятого по шістнадцятий:

І промовив Господь до Мойсея:

«Вийди до Мене на гору і будь там. І дам тобі кам`яні̀ таблиці, і закон та заповідь, що Я написав для навчання їх [народу]».

І встав Мойсей та Ісус[Єго̀шуа], слуга його, і вийшов Мойсей на Божу гору. А до старших сказав:

«Сидіть тут на цім місці, аж поки ми не вѐрнемось до вас! А ось Аарон та Хур будуть з вами. Хто матиме справу, нехай прѝйде до них».

І вийшов Мойсей на гору, а хмара закрила гору. І слава Господня спочивала на горі Сіна̀й, а хмара закривала її шість день. А сьомого дня Він [Господь] кликнув до Мойсея із середини хмари.

Сінай, на яку піднявся Мойсей з Ісусом Навѝном, також зветься Хорив, що визначає сухість, безлюдність, свідчить про скелясту пустиню та гори, що позбавлені будь-якої рослинності. Біля підошви Божої гори страшенна спекота, величезні оголені скелі на верховині вкриті снігом, проте несприятливі природні умови, що сучасних мешканців планети лякають уже після їхнього опису, неспроможні були зупинити Мойсея. Над усе він прагнув спілкування з Богом, хоча ще від матері чув: жодна людина не може побачити Господнє лице й жити після того далі. Майже тиждень чекав той чоловік, котрого автор книги Об`явлення назвав Божим рабом; коли ж увійшов у середину хмари, сорок днів слава Господня покривала його…

Побачив Господь утиск народу Свого в Єгипетському краї та стогін його Він почув, адже чотири сотні років служили вони своїм поневолювачам, через це явився Бог Мойсею в полум`ї вогню з-посеред тернового куща й заприсяг визволити вибраний народ та повести в благодатну землю, що тече молоком і медом. Пам`ятаючи заповіт і будучи вірним, сильною рукою вивів Господь їх із Єгипту і «йшов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб прова̀дити їх доро̀гою, а вночі в стовпі вогню̀, щоб світити їм, аби йшли вони вдень та вночі»133.

Коли ж за ними гнались вороги й до них наближалися, то Ізраїлеві сини дорікали Мойсеєві:

«Позоста̀в нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!»134

На жаль, за своєю прадавньою природою людина згодна терпіти жорстокі приниження, чути найгірші образи, без вагань втрачати честь, гідність, упокорено виконувати визначені його кривдником будь-які правила, аби мати з усіх поглядів дешевий хліб та нездарні розваги.

Проте зробив Господь море суходолом: ізраїльтяни, уславляючи силу й могутність Його, йшли по ньому вільно. Була вода муром з правиці та лівиці їхньої, і нехай сперечаються вчені мужі, чи по правді таке могло бути! Годував Бог народ свій небесним хлібом, що з неба зійшов, напував їх солодкою водою зі скелі, коли ж набридала їм манна, що за смаком як тісто в мѐдові, ще більш бунтували. У всьому виявляли непослух, покладаючись на власні силу, мудрість, розум, як це було ще тоді, коли мешкали в Ханаані, через те не лише за назвою стали вони рабами.

Закон був даний «з причини переступів, аж поки прийде Насіння», саме з тієї причини мусив Господь дати людям правила, постанови, заповіді, без яких вони в громаді вже не здатні були співіснувати. Та не так Мойсей, як тільки Божа присутність пророка оточувала, він о̀браз Господа оглядав і говорив з Ним з уст до уст, бо Закон свободи перебував у його середині. Духом Бога живого написаний був на тілесних серцевих таблицях!

Коли запанує Христос у Божому Царстві, тоді «більше не будуть вони навчати один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» Бо всі будуть знати Мене, від малого й аж до великого, – каже Господь, – бо їхню провину прощу, і вже не згадаю їм гріха!»135

У ту ж пору, сходячи з камінними таблицями, на яких Закон, записаний Божим перстом, спостерігав: одноплемінники, що присягалися виконувати Господні слова̀, вклонялися ідолам, приносячи жертви золотому теля̀ті…

Хто заперечить мені, що те ж саме відбувається сьогодні? – проповідник оглянув присутніх, готуючись захищатись від битого каміння, протухлих яєць чи торішніх помідорів. Тиша його заспокоїла, що спонукало його промовляти далі:

– Для того, щоб з`явилась Божа благодать, прийшов Ісус, Котрий є хліб живий, що з неба зійшов, проте в Галілеї, піднявшись на гору, Він не зменшив, а підвищив вимоги Закону:

«Ви чули, що було стародавнім нака̀зане: «Не вбивай, а хто вб`є, підпада̀є той су̀дові…». А Я вам кажу̀, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже су̀дові…».

«Ви чули, що сказано: «Не чинѝ перѐлюбу». А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться з пожа̀дливістю, той уже вчинив з нею перѐлюб у серці своїм».



«Також сказано: «Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводо̀вого». А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпу̀сти, той доводить її до перѐлюбу…»136

За допомогою правил неможливо виконати Христо̀вий Закон, лише тоді як він житиме в серці, людина здатна полюбити ближнього свого, нагодувати голодного во̀рога, дати водѝ то̀му, хто тебе зневажає.

Якось на Оливній горі137 Ісусові учні спитали Вчителя:

«Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця світу?»138

Передрік Ісус «гидоту спустошення» на святому місті, тобто в Єрусалимському Храмі, попередив, що поста̀нуть неправдиві месі̀ї та фальшиві пророки, і врешті-решт, що «того часу на небі з`явиться знак Сина Лю̀дського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Лю̀дського, що йтиме на хмарах небесних із великою поту̀гою й славою!»139

Отож незабаром Суддю Праведного побачать на власні очі усі мешканці землі, щоб кожному було віддано згідно з ділами його. Стануть перед великим білим престолом і ті, що коли-небудь жили на землі, для того, щоб кожне коліно небесних, земних і підземних визнало:

«Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!»140

У Небесному ж Єрусалимі з Богом вічно будуть жити лише чисті серцем, не ті, котрі, аби виправдати себе, нѝщили братів і сестер своїх та фальшиво свідчили проти них, бо не вві̀йде до цього міста «ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидо̀ту й неправду, але тільки ті, хто записаний в книзі життя Агнця»141.

Проповідник мав сказати «Амінь», проте, узрі̀вши жінку, яка з навісними очима повільно наближалася до сцени, не вимовив жодного звуку. Помітив на щоках сльози, підняті до неба руки й зрештою те, як вона, не дивлячись униз, упала перед ним на коліна - і збагнув: Дух Божий торкнувся її. Підійшов і за прикладом апостола сказав:

– «Устань, бо й сам я людина!..»142

Що̀, сестро, хочеш повідомити?

Жінка рѐвно плакала, служитель її не ква̀пив, і лише тут пастор Дмитро та члени церковної громади впізнали в ній Ангеліну…

Кінець кінцем, звівшись на ноги, вона мовила:

– Згрішила я перед Богом і тими, котрі були мені братами й сестрами! Це я вмовила колишнього чоловіка, аби він напоумив заможних прихожан внести в касу будівельної фірми аванс, щоб згодом отримати хоч і чудові, просторі, але не дешеві квартири, сплативши залишок боргу за пільговою ціною. Деякі братѝ пастора Дмитра послухалися, коли ж Юлій Августович з бухгалтером утік за кордон, то, дякувати Богові, за нашого мера, гроші їм із процентами повернули!

– А я до цих пір і копійки від тих пройдисвітів не отримав! – почувся розлютований голос із залу.

– Не судіть Дмитра за це надто суворо, адже мета його була благородна: дуже хотів він, аби донька, отримавши гідну освіту за кордоном, викладала іноземну мову в місцевих школах! – на захист пастора стала Ангеліна й далі сповідувала гріхи перед громадою: – Крім того, нечистий ураз поплутав мене, спокусивши ще не міцну душу мою облесливими Юлієвими балачками. Через те кинула я чоловіка, що був дбайливим і люблячим татом нашої Іринки, – журилась жінка. – Хоча, Бог мені свідок, до того як переїхати жити в квартиру підступного злодія, душею й тілом Дмитрові я лишалася вірною! – і буцімто неумисно поглянула на єпископа, котрий щодо цієї події мав протилежні свідчення. – Однак визнаю, що це мене не виправдовує, адже сказав невинний та праведний Іов:

«Якщо б справедливий я був, то осу̀дять мене мої у̀ста»143.

Проповідник так само, навчившись інколи думати не більш, як написано, Ісусовими словами їй мовив:

«Не осуджую і я тебе. Іди собі, але більш не гріши!»144

«У театральний інститут вступати належало тобі, а не мені…» – пройнявшись співчутливими зітханнями гостей, у думках констатував Дмитро і під пильним зором церковної громади слідом за Ангеліною подався до виходу – чесна гра без жодних правил вимагала саме такого фіналу…



ЕПІЛОГ
Того тижня на запрошення пастора Віктора проповідував попередник Дмитра Олексій, котрого нещодавно висвятили на посаду єпископа. Після молитви, послухавши фінальний псалом, що його виконувала викладач приватної музичної школи Людмила, він підійшов до церковного адміністратора.

Дмитро хотів скоромовкою привітатись і прожогом піти до парадних сходів, де він з Іванною благословляв гостей та прощався з членами громади, однак помітив на Олексієвому обличчі мовчазне запитання й озвався:

– Відтоді, як служив у нас пророк, що товаришує з президентом країни, минуло майже три з половиною роки, і, скажу тобі, увесь цей час почувався я, усвідомивши, Кому незабаром звітуватимусь, досить вільно. Через місяць мають призначити мене знову пастором, однак той проповідник кличе мене до себе; навіть отримав від нього поштою підручник з вивчення його рідної мови. Син мій, до речі, вивчив 300 слів і почав уже будувати речення! – розчулився батько.

Сподіваюсь, він тебе познайомить із керманичем сусідньої держави! – ніби жартома сказав єпископ.

– Можливо… – серйозно відповів Дмитро й на прощання додав: – Біля твоєї машини тебе чекає Ангеліна, тепер вона, за рекомендацією Георгія Андрійовича, директор архіву. Готується взяти в найпершого пастора церкви ексклюзивне інтерв`ю: конче прагне написати підручник з новітньої історії міста…


ДОБРА НОВИНА̀. ОСТАННІ ДНІ




Від у̀тиску й су̀ду Він за̀браний був,

і хто збагнѐ його рід?

Бо з кра̀ю живих Він віді̀рваний був,

за провѝни Мого народу

на смерть Його да̀но…

ІСАЯ 53:8145

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

1

Як завжди в суботу після богослужіння, хоча ще палило сонце, діти зібралися неподалік будинку начальника синагоги Нахо̀ра, аби разом податися до єдиного джерела, що на околицях Назарета.

- А ти чого прийшов, сину Пандѐрів? – вигукнув Зера̀х, і лише потім з презирством поглянув на Єшуа146. – Матір моя заборонила мені гратися з нащадком римлянина!

Єшуа промовчав, обернувся й, не поспішаючи, попрямував убік гори, на схилі якої розкинулось їхнє невеличке місто. Зера̀х приготувався услід щось додати, проте Елішѐва, Нахо̀рова донька, таки встигнула нахабі закрити рота.

- Та який він тобі римлянин? Подивись на його обличчя! Якби згодом він раптом подався до римського війська, то й звідти кесар Август його особисто б вигнав, як чистокровного єврея! – дівчина наздогнала Єшуа й пішла з ним поряд.

Дякую тобі! – стиха промовив хлопець. - Недарма тебе звати так, як звали Ааро̀нову дружину147. Ти вмієш поті̀шити.

- Звідки це відомо тобі? – вражено мовила Елішѐва. – Про це я сама нещодавно від діда Андрія взнала. Тобі вже 10 років, але до школи в синагогу не ходиш, усе батькові Йосипу допомагаєш.

- До майстерні приходять багато людей, буває черга, до їхніх розмов завжди дослухаюсь. До того ж, - усміхнувся Єшуа, - ти сама ствердила, що я – єврей, то як мені про це не ві̀дати?..


2
- Мамо! Ти знаєш, як мене вчора Зера̀х обізвав? – зрештою наважився спитати Єшуа, коли Йосип пішов до сусіда, що приїхав із Фінікії, аби дізнатися про останню ціну на дерево.

- А інші безсоромно насміхалися? – констатувала Марія̀м148.

- Не всі, Елішѐва наздогнала мене, навіть обіцяла запросити до себе, як тільки Нахор повернеться з Капернауму149.

- Так, її батько богобійна людина…

Марія̀м обережно обійняла сина та вже в котрий раз пригадала події, що ні на мить не переставали хвилювати її серце:

- Після заручин з Йосипом я вельми раділа, адже точно знала, Сам Господь з`єднає мене з чоловіком, який походить з дому та роду Давидового. До весілля було ще далеко, отож я особливо й ні про що не турбувалася. Мої батьки з Йосипом роздумували над тим, щоб свято відбулось якнайкраще. Сказати по правді, мріяла, як і кожна дівчина, про майбутнє спільне життя з чоловіком - і тієї миті з’явився мені Ангол Господній, говорячи:

«Радій благодатна, Господь з Тобою! Ти благословенна між жінка̀ми

Я, спочатку злякавшись, намагалася зрозуміти значення його слів, і тоді він прорік, що саме приготував мені Творець:

«Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось в утробі зачнѐш, і Сина поро̀диш, і даси Йому ймення Єшуа. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця».

«Цього не може статися, адже відомо тобі й Господу, ніхто з чоловіків не торкався мене», заперечила я. Тоді Ангол нагадав мені, що Бог є Бог Всемогутній:

«Дух Святий зли́не на тебе, сила Всевишнього обгорне тебе, тому те Свя́те, що́ народиться, буде Син Божий!.

Природно, я не відразу розповіла про мою зустріч з Анголом Йосипу.

- Ще б пак! Чотири місяці тому жінку, що зрадила свого чоловіка, побили камінням… Жахливе було це видовище, на яке зібралися майже з усієї Галілеї, - сказав Єшуа та з о̀страхом подивився на матір.

- Каменування - не найжорстокіше покарання, але краще про це тобі не знати… - Марія̀м поклала руку на голову Єшуа й розповідала далі: - Йосип, жаліючи, хотів мене потайки відпустити, припускав, що наругу наді мною вчинив якийсь негідник з римського гарнізону, котрий кілька днів стояв у Назареті. Пізніше, коли незмога було вже ховатися, і стало всім зрозуміло, що я завагітніла в проміжок часу між заручинами та весіллям, деякі доброзичливці припустили, що це вчинив одержимий вояк Пандѐра: перед тим він зґвалтував незайману дівчину в Самарії150. Однак Йосипові також з`явився Ангол Господній, промовляючи:

«Йосипе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марія̀м, дружину твою, бо зачате в ній – то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Єшуа151, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів…»

Повіривши Господньому посланцю, Йосип мені пообіцяв: коли ти народишся, він тебе визнає своїм сином перед людьми; так він у присутності всієї громади потім і зробив. Тепер ти матимеш право успадкува̀ти престол царя Давида через Йосипа, нащадка його!

Марія̀м із захопленням глянула на Єшуа, однак несподівано для себе помітила, що приголомшлива ця оповідь його не вразила.

- Мені ще зовсім небагато років, я навіть не відвідую школу, проте, тільки-но зійду на нашу гору, спілкуюся з Богом. Почуте від тебе мене запевнило: Господь – мій Небесний Батько!

Єшуа торкнувся Марія̀м, лагідно подивився їй у вічі та, як кожний слухняний і покірливий син, спитав у матері дозволу:

- Благаю, відпусти мене до ранку на гору помолитися! Обіцяю, що після повернення не спатиму, поснідавши, обов`язково піду з батьком Йосипом до майстерні.

- Батько Йосип… - лише прошепотіла Марі̀ям і, похитавши головою, погодилась з Єшуа…
3
Щойно Єшуа виповнилося 12 років, батько наказав йому готуватись іти пішки з усіма земляками до Єрусалима на свято Песах152. Для кожного юдея то була найважливіша подія року. Сам Господь заповів щорічно згадувати ту ніч, у яку послав Ангола, котрий убив усіх перворо̀дних у Єгипті, де євреї були на той час рабами. Разом із тим, Божий посланець пройшов мимо єврейських будинків, бо вони, будучи Мойсеєм попереджені, покропили кров`ю ягняти два бокових одвірки та верхній одвірок. Господь бачив кров на одвірках і не вигубив перворідних Ізра̀їлевих синів.

Йосип і Марія̀м, відсвяткувавши Песах і свято Опрісноків153, зі знайомими та родичами вертались додому – і тут виявилось, що Єшуа немає між ними! Отож мусили батьки вернутись до Єрусалима й таки знайшли Його в Храмі, де Єшуа слухав учителів Закону, запитував їх і, не задовольняючись їхніми відповідями, Cам пропонував правильне тлумачення тієї або іншої заповіді. Усім було дивно, що дванадцятирічний хлопчик добре орієнтується в численних постановах і звичаях, хоча ніде не навчався.

Однак матір стала докоряти Єшуа:

- Ось ми три дні з великою скорботою шукали та не знаходили тебе, а ти отут висловлюєш свої думки! Нащо так легковажно вчинив з нами?

- Мойсей записа̀в, що наказав йому Мій Отець. Через це повинен бути Я в то̀му, що належить Богові, та серед тих, хто його заповіді старанно вивчає, виконує та інших навчає, щоб стати великим у Царстві Небеснім. Крім того, згадай, будь ласка, що̀ сказали тобі Симеон і пророчиця Анна, коли ви після Мого народження принесли Мене до Храму?..

Як і кожного юдейського хлопчика, обрізали Дитину восьмого дня; того ж таки дня, послухавшись Ангола, Йосип дав своєму первістку ймення Єшуа. За Мойсеєвим Законом Марія̀м залишалася вдома ще тридцять три доби, до виповнення днів її очищення. Коли ж примусовий термін домашнього ув`язнення сплинув, батьки принесли Єшуа до Єрусалима, адже перворо̀дного, що розкриває материну утробу, належало посвятити Господѐві.

Аби не виконувати постанову Закону буквально, хлопчика викупляли за п`ять шекелів154 срібла, що й зробили Марія̀м та Йосип. До того ж матері годилося скласти жертву за гріх після очищення: для цього слід було принести до Храму однорічне ягня на цілопалення, а ще голубеня або горлицю. Проте Закон передбачав, що коли жінка не має можливості придбати ягня, то дозволялось їй узяти дві горлиці або ж двох голубенят. Народився Єшуа не в заможній родині, тому купила мати дві небесні пташки. Та через це вона не сумувала: Господь Бог підіймає нужденного з пороху, для того щоб посадити його з царями, і охороняє Він убогого в день його утиску!

Симеон був уже дуже старий, і люди проміж себе казали, що дні його наближаються до смерті. Однак Дух Святий пообіцяв йому, що він не помре, не побачивши Месії. Отож він усе своє життя спокійно молився, чекаючи приходу Божого Помазанця, тобто Христа155. І ось Дух Божий зійшов на нього і повів у Храм до Марія̀м, з якою, безперечно, раніше ніколи не зустрічався. Симеон узяв Дитятко на руки й поблагословив Бога Всевишнього:

«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля

Також звернувся й до Марія̀м, прорікаючи:

«Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!»…

Яків, онук Авраама, мав 12 синів, кожен з яких став прабатьком свого потомства. Пророчиця Анна, що побачила Симеона з Дитятком на руках, належала до Асѝрового племені. Проживши з чоловіком сім років, вона залишилась удовою. Таке страшне горе не засмутило її, і вона цілковито присвятила себе на служіння в Храмі: удень і вночі Анна молилася й постилася за свій народ, який чекав визволення від римських завойовників. Міцно вірила – таки побачить Спасителя, тому незважаючи на те, що мала 84 роки, завжди йшла до Храму з великою радістю та доброю надією. . Багато хто жалів її й уважав, що молитвою та постом літня жінка лише мучить себе; те, що не будуть засоромлені, хто покладається на Господа, було над їх розуміння!

Побачивши Христа, Анна прославила Бога й усім розповідала: Господь змилувався над Своїм народом…

Марія̀м щодня згадувала ці пророчі слова, зберігаючи їх у серці своєму; але ж ні вона, ні Йосип про ту зустріч Синові чи будь-кому іншому не розповідали!

- Тобі це сказав Твій Небесний Отець на тій же горі?

Єшуа промовчав, коли ж прийшов з батьками до Назарету, їм завжди корився, ніколи не кидав їх, аби десь помандрувати, аж поки не надійшла година піти в цей світ і стати Спасителем усіх людей, котрі ввірують у те, що Він вийшов від Бога…




РОЗДІЛ ДРУГИЙ

1
Заходило сонце, і Захарій, як завжди о тій порі, зустрічаючи шаба́т, натхненно помолився, хоча саме цей суботній день був для нього не зовсім звичайним. Адже він, будучи нащадком первосвященика Аарона, два тижні на рік зі своєю чергою мав привілей верши́ти богослужіння в Єрусалимському Храмі. Один з таких тижнів і починається сьогодні ввечері після заходу сонця. У своєму житті було в нього багато подібних служінь, отож Захарієве серце не особливо тремтіло через потаємну недовідо́мість. Була, певна річ, жива надія: цього разу випадок дещо приготує йому, чого він раніш не виконував у Домі Ізраїлевого Бога.

Зробивши все необхідне, що вимагає Закон Мойсея від кожного благочестивого юдея, Захарій перед дорогою приступив до щирої молитви. Усім своїм єство́м вірив: благання будуть почуті Богом! Починав і закінчував молитву Давидовим псалмом:

«Господи, кличу до Тебе, поспіши́ся до мене, почуй же мій голос, як кличу до Тебе! Нехай стане молитва моя, як кади́ло перед лицем Твоїм, підношення рук моїх, як жертва вечірня!» .

Почувши благання вже старого чоловіка, дружина Єлизавета156 зачала ремствувати:

- Ти все молишся про своє, а про наше горе забуваєш. Скільки терпіти я буду наругу мою між людьми? Адже всі переконані, нібито я або мої батьки згрішили, саме через те й не змогла народити дитину… Та хоч би що там казали, ми тепер не в тому віці, щоб сподіватися на краще, - зітхнула вона й заплющила очі. – У чому моя провина?

- Я вже чув це від тебе! – обурився Захарій, - останнім часом ти наріка́єш не на мене, а на Самого Господа Бога! Згадай, що́ праведник Іов відповів своїй віроломній дружині, коли та намовляла Свято̀го157 проклясти:

«Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!.. Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а зле не приймемо

Хоча насправді Тана̀х158 говорить, що лихо прийшло від диявола; Господь лише допустив таке випробува̀ння, аби зміцнити Йовову віру.

Я завжди благаю Всевишнього, щоб Він подарував нам сина, тож припини грішити своїми устами! Нас обох уважають праведними перед Богом, бо заповіді Його виконуємо стара́нно. Та коли ми не віритимемо у всемогутність Ізраїлевого Бога, то ніколи не одержимо те, чого просимо від Нього…

Єлизавета, зрозумівши свою помилку, тихо заплакала. Захарію ж узяв жаль, та він, не давши взнаки́, вийшов з дому й босоніж159 попрямував до Храму…

Усіх служителів чекав зверхник Авієвої черги: належить розподілити між ними всяку службу на подвір’ї Господнього дому. Майже тисяча священиків прийдуть, щоб послужити Богові, і було б приємно самому ставити кого завгодно на певні місця. Проте цар Давид передба́чив такі споку́си й наказав жеребка́м поділяти, кому і яку жертву приносити. Начальник черги поступово звільнився від негідних думок і, упокорившись перед Господом, покликав прибу̀лих, щоб жеребкѝ кинули в його присутності.

Тут і здійснилася мрія Захарія - випало йому кадити запашне кадило на золотому жертовнику у Святині перед ковчегом свідоцтва160, котрий міститься у Святому Святих! Один з тисячі, тільки завдяки жеребку́, він стане перед місцем, куди може зайти тільки сам первосвященик раз на рік, і палитиме кадило. Благоговійне тремтіння обгорнуло Захарія, і він ступив у скінію – місце зустрічі Бога й людини в старозавітні часи…


2

Потім приніс кадильну суміш і висипав її на розпалене вугілля, яке дозволялося брати з жерто̀вника цілопа́лення. У ту ж хвилину піднісся дим фіміа́му перед Божим лицем - і раптом Захарій побачив Ангола Господнього, який став праворуч кадильного жертовника!..

Священик остовпі́в і припа́в своїм обличчям до землі. Та не встиг він отя́митись, як почув те, що промовив до нього Ангол:

- Не бійся, Захаріє! Бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоанн161. І буде він на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішиться. Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п’янко́го напою не пи́тиме, і наповниться Духом Святим ще з утро́би матері своєї. І багато синів з Ізраїлю він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам перед Господом буде йти в ду́сі й силі Іллі…

Пророцтво Божого посланця приголо́мшило Захарію. Насамперед не міг до кінця повірити, що бачить саме Ангола. Він добре знав про необмежені можливості Господа Бога; читав про те, як Господь патріархам і пророкам через своїх посланців відкривався, - та ось до нього самого промовляє Ангол Господній! Захарії часто доводилося розповідати римським воїнам про єдиного Бога, Який створив небо та землю, що відповідає на молитви, співчува́є й ті́шить.

Дово́див, що Господь і на небі вгорі, і на землі внизу. Немає місця у всьому всесвіті, де б Його не було! Смертна людина не може бачити лице Творця і залишитись живою, тому посилає Він Своїх Анголів, щоб передати Свою звістку людям, або ж надиха́є пророків, які промовляють від Його Імені. Римляни насміхалися з нього, слухаючи такі, на їх погляд, безглузді твердження, і це дуже ображало його. У ті хвилини він особливо жада́в побачення с послом Божим або почути Слово Господнє; тільки б переконатися: віра в невидиме – це тала́н відважних!

Але ось тепер не вистачало сили взяти на віру - перед ним той, кого послав Сам Бог! Коли тобі дарують найба́жаніше – тривалий час не можеш збагнути: твоя віра матеріалізувалась…

Через те Захарієва реакція була відповідна:

- Як це може статися? Всім добре відомо, що я й дружина моя вже похилого віку!

- Я Гавриїл, що стою́ перед Богом, мене по́слано, щоб говорити з тобою і звісти́ти тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться свого часу! – відповів Ангол.

Після каді́ння Захарій забов’язаний був підійти до завіси, котра розділяла подвір’я священиків та ізраїльтян, і поблагословити народ, який туди зібрався для того, щоб помолитися під час вечірньої жертви. Та хіба поблагословиш, якщо втратив дар мови?!

Коли люди вгле́діли, - що він давав їм тільки знаки, - здивувались і дійшли висновку: Сам Господь відві̀дав його…

Довго для Захарії тривав цей тиждень, але всьому є край; скінчивши дні своєї служби, він хутко, як у молоді роки, подався швидкою ходою додому. Не важко передбачити: Єлизавета невдовзі завагітніла…

Захарій не мав фізичної можливості розділити свою велику радість з друзями, а дружина знала: майже ніхто серйозно не сприйматиме звістку про її вагітність, через це й вирішила втаї́ти цю подію від людей, аж поки не народить дитину. Ті, хто глузував з Єлизавети раніше, скажуть, що вона з розпачу втратила розум, отож і далі вимишлятимуть на неї неправду. Адже коли спостерігаєш за невдачами тих, хто недалеко від тебе, тоді й особисте горе не здається таким вразлѝвим.

Хіба здатна людина осягнути своїм обмеженим розумом надприродні Божі чу̀да? Кожен скаже устами своїми:

«Я, звичайно, вірю, що Бог може таке учинити», - а в серці подумає: «Може хтось коли-небудь бачив Анголів, спостерігав щось незвичайне, але мені чи моїм знайомим Господь не зробить такі речі, що задзвенить в обох вухах наших!»

Кожен сподівається на особисту силу, мудрість, пишається своїм золотом - і забуває про Господа…

Знайомі й сусіди при зустрічі старанно приховували почуття переваги над нею:

«Хай ти дружина священика, проте я маю дітей, а ти ні за які скарби світу й привілеї не дістанеш задоволення пестити свою дитину!» - думала в серці своїм майже кожна матір.

Через це Єлизавета вважала за краще уникати спілкування з будь-ким; лише коли народила сина, родичі й сусіди здогадалися, з якою причини вона ухилялася від зайвих розмов. Мешканці міста й подорожні щиро тішилися разом із Єлизаветою: радість матері робить шляхетним навіть лихе́ серце…

Восьмого дня належало обрізати дитя, що є знаком заповіту між Богом і єврейським народом, а не привід для глузувань; а ще, як відомо, дати новонародженому ім`я. Оскільки Захарій не міг уголос висловити свою думку, родичі самі взялися за важливу справу. Маючи великодушне бажання хоч якось заспокоїти батька, постановили назвати дитину його ім`ям.

Але мати категорично заперечила:

- Ні, ні! Іоанн – ось яке повинно бути його ймення!

Усі присутні обурилися, а хтось виголосив:

- Скажи на милість, кого серед ваших рідних так назвали?

Знялася сварка, згадали й про батька, що сидів мовчки, отож про нього якось забули. Зрештою рідні звернулися до Захарія, даючи йому знаки, аби він зрозумів, що́ вони власне хочуть. Захарій попросив табличку й накреслив:

«Іоанн – ім`я йому!»

Тільки він таке написав, Господь повернув йому здатність говорити, і перше, що Захарій зробив, то став довгочасно благословляти Царя всесвіту! Не достатньо було йому два слова сказати: «Слава Богу!» - і тієї ж митті забути про Господа, свого Спасителя…

Відтак Захарій, наповнившись Духом Святим, промовив пророчі слова на свого сина:

- Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати, щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів, через велике милосердя нашого Бога, що Ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в тѐмряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру!

Це диво розворушило багатьох, і дуже швидко відомості про ці події поширилися по всій Юдеї, яку ще називали «Нагірною країною»…

А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебувала в пустинях до дня свого з'явлення перед Ізраїлем...


Каталог: files -> content
content -> Програма курсу "Інформатика" для основної школи
content -> Інформація інформацію про стан малих та середніх підприємств (мсп) в Україні можна знайти у звіті «Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів Київ 2004 Фізика
content -> 12-річна школа Фізична культура
content -> Лідія савченко випереджаючи час
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Доповідь VI соціальний діалог


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка