Юрій Слюсаренко я прийду незабаром… (трилогія)



Сторінка2/25
Дата конвертації23.03.2019
Розмір1.78 Mb.
#85594
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

4
Через кілька місяців після тих, як потім стане зрозуміло, зна̀кових подій, на вулиці до нього підійшла не старенька бабуся з темною хусткою на голові, маючи невинне обличчя, а молода подружня пара. Приємно посміхаючись, вони дали Дмитрові запрошення на Різдвяне служіння в євангельську церкву з незвичною назвою. Великими літерами на ньому було надруковано:

УСЕ, ЧОГО ВИ В МОЛИТВІ ПОПРО́СИТЕ, ВІРТЕ,

ЩО ОДЕ́РЖИТЕ, І СПО́ВНИТЬСЯ ВАМ!16

Дмитро подякував, подібні запрошення доводилось отримувати й раніше, проте, щоб чемних людей не образити, вкинув його не в сміттєвий кошик, а поклав до пустої після новорічних свят17 кишені.

– І дітей своїх із собою беріть! – додала на прощання молода жінка, тримаючи за руку чоловіка. Готуючись сама стати матір`ю, християнка була переконана: дядько, що стояв перед нею, зважаючи на його вік, повинен був би мати не одну дитину.

Як вони відійшли, згадав, що кишеня його й справді спорожніла ще позавчора, і завтра, на Різдво, він, як і торік, не подарує донці навіть паперового зайчика. Через те взяв його великий жаль – згадав і не зовсім добрим словом Георгія, що так відверто шкодував за своїм щасливим дитячим коханням і побивався, що вже не здатен відмовитися від привілеїв, високої зарплатні, коштовних подарунків для нього та його родини.

– Георгієві нащадки, мабуть, сьогодні його кумові урядовцеві вечерю понесуть, хоча нещодавно той самий кум на зібраннях зухвало проголошував: «Бога нема!»18

Отримають від хрещеного коштовні подарунки, завтра на закриту столичну новорічну ялинку підуть, звідки повернуться також не з пустими руками, а ось моя донька… – прошипів уголос Дмитро. – Роллю йому нестерпно стало грати! Та я б… – махнув рукою й майже побіг до Кирила, позичити гроші на пиво…

На Різдвяне служіння з дочкою Іринкою Дмитро все ж таки пішов: Кирил, знову терпляче вислухавши свого давнього й такого нещасного друга, згадав, що сусідка з квартири напроти (тут він чомусь запнувся) на Пасху вже водила дітей своїх на таке служіння. Місіонери з-за кордону привезли тоді чимало коштовних подарунків і не тільки для діток, отож задоволеними залишились усі; а от із того, що̀ саме іноземні гості проповідували стосовно воскресіння з мертвих, слухачі майже нічого не запам`ятали: спокушали святкові подарунки в прикрашених коробках, які помітили за лаштунками сцени ще тоді, коли заходили до зали.

Дмитро розцінив таку приємну новину як подарунок самої долі, на позичені гроші купив лиш одну пляшку пива, наказавши Ангеліні приготувати донці одежу, що їй привезла бабуся з Італії. Своїм виглядом не переймався:

«Нехай думають, що я біженець із сусідньої країни, таких іноземці жаліють і без гуманітарного вантажу утришия назад не виганяють!» – єхидно посміхнувся Дмитро, сидячи на кухні й допиваючи пиво. Потім, уставши на ноги та піднявши праву руку, додав: – Тепер і я зіграю, хай у натовпі, свою найпершу роль!
5
– «Народження Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію зару̀чено з Йосипом, то перше, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утро̀бі від Духа Святого. А Йосип, муж її, будучи праведний і не бажаючи ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з`явився йому Ангол Господній уві сні, промовляючи:

«Йосипе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зача̀те в ній – то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус19, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів20»», – після Різдвяних псалмів і виступу церковного хору розпочав свою проповідь пастор церкви, у якій відбувалося свято.

«Немарно Різдво вважають святом дитячим! – коментував сам собі почуті вірші Дмитро. – Такій казці здатні повірити лише діти, бо вже підліток, слухаючи таке, розмірковує, що б то він сказав своїй подрузі, коли б та заявила, нібито зачала від Духа Божого?!»21

Проповідник же, наче почувши осудливі міркування Дмитра, зробив паузу й розповідав далі:

– Марія, будучи заручена з Йосипом, за єврейськими традиціями ні за яких обставин не могла дозволити собі розлучитися з чоловіком, чого зовсім і не хотіла, бо точно знала: Сам Господь з нащадками царя Давида її з`єднає. Навіть, коли б скоїлось лихо, і Йосип загинув, Марію б уважали вдовою, хоча поки вона й не була дружиною йому. Так само, слід нам знати, перелюб у проміжок часу між заручинами та весіллям був тоді ще більшим гріхом, ніж після одруження! Марію б побили камінням, або у вогні спалили, або в прямому сенсі зняли б їй голову, а то й задушили… – проповідник витримав ще одну паузу й спрямував свій погляд, як здалося Дмитрові, саме на нього.

– До весілля було ще далеко, майже рік, отож особливо вона тоді ні за що не турбувалася. Звичайно, як і кожна жінка, одного вечора мріяла про майбутнє спільне життя з чоловіком, – і тієї ж миті з’явився їй Ангол Господній, говорячи:

«Радій благодатна, Господь з Тобою! Благословенна ти між жо̀нами!»22

Марія намагалася зрозуміти значення його слів, і тоді він прорік те, що приготував їй Бог:

«Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця»23.

«Цього не може статися, адже відомо тобі й Господу Богу, – ніхто з чоловіків не торкався мене», – заперечила вона. Тоді Ангол нагадав їй, що Господь є Бог Всемогутній:

«Дух Святий зли́не на тебе, сила Всевишнього обгорне тебе, тому те Свя́те, що́ народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлизавета – і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!»24

Нарешті збагнула вона, якої відповіді жадає від неї Бог, тому покірно промовила:

«Я ж Господня раба: нехай мені буде згідно зі словом твоїм!»25

Так само Бог, люблячи всіх, чекає, довготерпить нас, щоб ми, визнавши свої гріхи, увірували в Ісуса Христа – Божого Сина. Тоді станемо ми синами Отця нашого, «що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних»26

Після проповіді Дмитро гадав, що б таке пастору церковної громади сказати, особливо ж про «сонце»:

«Виходить, для Господа Бога однаково, що я, дрібний убогий чиновник, що несвятий Георгій, якому провідник у «люксі» постіль м`яко стелить?» – майже вголос промовив Дмитро, та зрештою, помітивши Іринку, яка з іншими дівчатками весело сміялася, розглядаючи чудові подарунки, говорити що-небудь передумав.

Вийшовши з Будинку культури (його тимчасово орендувала церква) і, тримаючи однією рукою доньку, другою – пакунок, раптом побачив того самого пастора, що сідав в автівку, назва якої була йому незнайома. Ще під час проповіді Дмитро із заздрістю розглядав служителів імпортний костюм – і тут, коли машина повільно від`їхала, несподівано, – від невідомого духа, – прийшла до Дмитрової голови бунтівна думка:

«Ось де зможу я свої здібності реалізувати! Теща глузливо «артистом» дражнила, Кирилові ж мене було шкода, а от піду хай би до цієї церкви та врешті зіграю в своєму житті свою найкращу роль! Згодом стану пастором, потім навіть єпископом, тоді сам навчатиму не тільки прихожан, а й Ангеліну з її мамою, як воно треба на світі жити. Тоді й із Георгієм уже невипадково в елітному вагоні стрінемось, настане моя черга його пригощати! – від таких солодких мрій Дмитро аж затремтів, навіть пакунка випустив, якого, побачивши іномарку, затис був під пахвою.

Потім кілька хвилин заклякло стояв, Іринка ж, зиркнувши на тата, раптом ревно заплакала; така реакція на татову остовпілість вивела Дмитра з приголомшеного стану, і він, від початку не випускаючи доччиної ручки, подався до зупинки тролейбуса…
6
На вулиці біля під`їзду на нього чекала Ангеліна, що, безперечно, Дмитровій душі було мило, проте несподівано: такої уваги до нього дружина не виявляла вже досить давно.

– Поки ти в церкву за подаянням ходив, – і цього разу не забула підштрикнути дружина, – мама твоя приїздила. Татові гірше стало, лікарі відверто натякнули, що тепер уже серце його може не витримати. Почувши від них таку звістку, наказав передати тобі половину суми грошей за дачу, яку продав, коли захворів… І чому я за продаж дачі дізнаюсь тільки сьогодні?.. Мама Валя трохи зі мною погомоніла, але потім мусила таки повертатися: з батьком зосталася її сестра… Не хвилюйся! – пошкодувала за своє єхидство дружина, – краще ходімо додому, – зітхнула Ангеліна й, узявши Іринку на руки, першою ввійшла до під`їзду.

Розглядаючи в кімнаті чималу, як для нього, грошову суму, Дмитро одразу хотів порадитися, куди б їх краще витратити, однак, згадавши важкий стан батька, отямився й вирішив обговорити цю приємну для них проблему після вихідних.

«Сьогодні день суботній, треба б було розпочати те, що замислив, уже завтра, але до церкви все-таки наступної неділі піду. Надто багато раптових подій сталося цього святкового тижня. Нервову систему, особливо ж власну, годиться дбайливо зберігати й шанувати, інакше в самого серце не витримає!» – розмірковував ранком у ліжку про свої тонку душу та немічне тіло Дмитро.

Снідаючи на кухні, надибав учорашню місцеву газету (Різдво святковим державним днем ще не стало). Читання лежачи або споживаючи хай і смачну їжу вбиває нервові клітини, але звичку цю Дмитро не вважав занадто шкідливою. Спочатку остання сторінка, де гороскоп, спорт, прогноз погоди та об`яви.

НАЩАДОК ВЕЛИКОГО МАГІСТРА НАБИРАЄ НА КУРСИ

ЕКСТРАСЕНСІВ. ОПЛАТА ДОГОВІРНА. ТОРГ ДОРЕЧНИЙ, –

великими літерами надруковано було в чорній рамці.

«Можливо, і тут себе спробувати? У такій парафії також потрібні неабиякі артистичні дані. Прибуток цей темний люд має чималий, баба Марфа, ворожка з батькового села, уже всім своїм онукам квартири в місті купила. Батькові обіцяла на картах задарма поворожити, щоб знати йому, за які гріхи отаким хворим і немічним його зроблено, але мамина сестра не дозволила», – далі більш тверезо міркував Дмитро, хоча й випив перед сніданком чергові сто грамів горілки…

У понеділок Дмитро чомусь згадав ту об`яву на роботі й вирішив увечері подзвонити. Обізвався заворожувальний жіночий голос. Потім з`ясувалося, то була лише секретарка, котра сама нещодавно закінчила курси, отримавши спеціалізацію «біоенерготерапевт». На прийом до майбутнього великого магістра записала його на середу, порадивши взяти із собою зошит, ручку та шкарпетки. Чому саме шкарпетки, Дмитро запитати не встиг, секретарка ввічливо побажала йому спокійної ночі (хоча була тільки шоста вечора) і зникла десь в ефірі. Уже вночі, прокинувшись від якогось кошмару, згадав про те ласкаве побажання й пішов до кухні, де в тільки йому відомому місті зберігалася почата пляшка горілки – перше надбання, здобуте за батькові гроші…

Заповнивши анкету, Дмитрові таки довелося стати до нащадка великого магістра в чергу, однак вона не виявилась такою довжелезною, як в уяві тих, хто завітав сюди вперше. На столичних стадіонах вільного місця шукати марно, коли до найвідоміших цілителів надходило натхнення; от і сьогодні пройшла чутка по місту: їхню провінційну знаменитість також запросили на гастролі, тому Дмитро дякував долі, що потрапив на прийом не завтра, коли станеться велика навала не тільки абітурієнтів, а й хворих на різні недуги, які в лікарів допомоги знайти не змогли.

Коли дійшла Дмитрова черга, з`ясувалася, що сьогодні ввечері лише консультація, приймає заступник керівника курсів Ігор Марсович (у світі – Маркович), на кабінеті якого висіла об`ява:

ЗБЕРІГАТИ ТИШУ! ЗАХОДИТИ БЕЗ ВЗУТТЯ

У СВІЖИХ ШКАРПЕТКАХ

Заступник розповів про умови зарахування, розклад занять і, коли вже майбутній учень наважився розкрити рота, зупинив його:

– Що̀ казати, курси наші не державні, вимагають оплати, секретарка складе з вами договір, анулювати який, – тут обличчя його перетворилось, ставши якимось хижим і таємничим, – уже буде неможливо. Гроші, звичайно, можете принести наступного разу, навряд щоб таку кількість ви передбачливо взяли з собою. У документ вказано іншу суму, ніж насправді доведеться сплатити. Ви фінансист! – поблажливо посміхнувшись, зробив Ігор Марсович комплімент майбутньому учневі, – що таке податки, знаєте! – і своїм владним та вже байдужим поглядом дав зрозуміти – розмова їхня закінчена.

Вийшовши з кабінету й забувши про старі шкарпетки, узувся та одягнув пальто: до секретарки вирішив зайти з грошѝма, більше ніж половину яких доведеться взяти з батькових.

«Щоб уміти таким чином поводитись і такий холоднокровний погляд тримати, артистизму замало, тут щось… – через свою неосвіченість у цій галузі Дмитро не зміг добрати відповідного слова, от тільки якесь неприємне відчуття його всього підкорило. Проте, злегковаживши наміри піти в неділю до церкви, Дмитро постановив собі повернутися сюди в понеділок після столичних гастролей кандидата у великі магістри.


7
Уранці короткі дзвінки сповістили, що хтось хоче зв`язатися з господарями квартири з-поза меж їхнього міста. Дмитро саме вийшов із ванни з чашечкою кави в доброму настрої (останні дні, готуючись до важливої зустрічі з відомою особою, не вживав нічого міцнішого), тож випередивши Іринку, узяв трубку першим.

– Слухаю, – сівши в крісло, якомога ввічливіше й упевненіше промовив глава невеликої родини.

– Не впізнав? – почувши у відповідь незрозуміле бурмотіння та виправдання, іногородній весело додав: – Отак військових друзів пам`ятаєш, з якими в казармі сценарії писав та нові пісні розучував?

– Так це ж ти, Василю! – згадавши свого найкращого товариша на строковій військовій службі, рефлексивно витягнувся в струнку Дмитро. Після звичних у таких випадках запитань та плутаних Дмитрових відповідей, якому соромно було зізнатися, що його мрії про казкове життя, як тільки-но закінчить театральний інститут, не справдилися, товариш по службі повідомив:

– Наступного тижня, у п`ятницю, збираю всіх наших на мій День народження. Певна річ, то лише зачіпка, щоб зустрітися та згадати всі пригоди. Отже, сподіваюсь, не вигадуватимеш причини типу: «Поле купив, мушу піти оглянути»; або: «Я купив собі п`ять волів і йду спробувати їх», чи: «Одружився ось я й через те не можу прибути».

Не дивуйся, це з Біблії27! У церкву я почав ходити, але про такі речі не телефоном. Приїдеш, розповім.

– Я також маю тобі дещо з цього приводу сказати… Але ж… не близька сторона, де ти проживаєш…

– Як мовиться, було б бажання. Тому найпізніше чекаю на тебе ранком у суботу. За поворотний потяг не хвилюйся, квиток на нього я тобі вже купив. Додому повернешся в понеділок ранком. Улаштовує?..

Завершивши розмову, Дмитро тієї ж хвилини згадав: гроші (хоч і батькові) відклав на курси, до того ж не вийде цього разу так, щоб «і вашим і нашим», якби й вистачило на обидві справи. Треба робити вибір…

Як часто доводилось Дмитрові вибирати, і зазвичай жереб його був невдалий! Випивши пива (грошей ще залишилось удосталь) та уявивши собі майбутню гульню з побратимами, зупинився на то̀му, що ближче до тіла.

«Ось тільки, мабуть, про всяк випадок слід попередити, що «через родинні обставини» в зазначений день з`явитися не зможу», - припинив зрештою вагатися Дмитро та набрав номер, котрий мимоволі вивчив.

– Розумію, – відповів Ігор Марсович, з яким з`єднала його секретарка, – але ще залишається час для вас, – знову промовив він владним і холодним голосом, від якого Дмитрові стало моторошно.

Однак збори в приємну подорож, яка, безперечно, не подарує зустрічі з Георгієм Андрійовичем, Дмитра заспокоїла:

– «Будемо їсти та пити, бо завтра помремо!» – уголос вимовив десь почуту актуальну для нього приказку епікурейських філософів28 і пішов на залізничний вокзал до вже знайомої касирки придбати квиток на потяг далекого прямування.


8
Дмитро, купивши квиток та йдучи поряд з рестораном, у якому, святкуючи весілля племінниці, останній раз розважався майже два роки тому, мав достатню суму, отож з такої нагоди вирішив розслабитися. Вивчаючи меню страв і напоїв, одразу принесене офіціантом (відвідувачів того вечора було не багато), довго не роздумував, яку б йому закуску замовити до «столичної», спочатку ж наказав принести «баварське пиво», зварене на заводі сусідньої області. Далі став розглядати невелику, але затишну залу, маючи намір запросити на вечерю пристойну жінку: повій після однієї пригоди (що її не хотів згадувати й нікому, навіть Кирилові, нею не хвалився) рішуче обминав далекою дорогою. З тієї причини, коли одна з таких «мадам» нахабно й безсоромно запропонувала йому пригостити її цигаркою з коробки «Мальборо» фабрики братньої республіки, так на неї «пристрасно» глянув, що вона іншим співробітницям, швидко відійшовши, радила з ним не зв`язуватись.

Однак через кілька хвилин дійшов висновку: його ретельні пошуки марні, усі сиділи або ладком парами й мирно спілкувалися, або ж за великими столами гучними компаніями. Оркестр не дуже складно грав легеньку музику, згодом на сцену вийшла досить приваблива жінка й несподівано для відвідувачів розважального закладу гарно заспівала рідною мовою пісню. Лише тоді, почувши її чудовий і такий знайомий голос, упізнав у співачці Людмилу, яку давно кохав до нестями…

Не вступивши після закінчення школи в театральний, мусив подавати документи до місцевого технікуму на економічну спеціальність, тоді ж таку перспективну професію обирали мало не самі дівчата, що не пройшли за конкурсом у медичний або в педагогічний. З Людмилою познайомився на вступному іспиті з математики; вона дала шпаргалку, коли безпорадно дивився на всі боки. На мистецьких факультетах, тим па̀че на акторському, точні науки не в пошані – і даремно, історія переконливо свідчить: серед математиків, фізиків та хіміків виявилося багацько справжніх ліриків.

Про таку статистику Дмитро, звичайно, не відав, свою ж мрію стати професійним артистом не занехаяв, сподіваючись завоювати столичну театральну сцену вже після армії. Людмила приїхала з іще меншого містечка, ніж його, і дякувала не Богові, а двоюрідному дядькові – механіку тракторної бригади; адже він, щоб запобігти ласки в голови колгоспу, залишив на його подвір`ї бідон меду. Змилосердившись, голова дав Людмилі цільове направлення, що забезпечило її вступ до технікуму поза конкурсом.

Дмитро, безперечно, був вельми вдячний дівчині, проте особливу увагу до неї спричинила аж ніяк не вчасна допомога. Людмила зберегла не тільки своє тендітне тіло, а й душу, поводилася цілковито природно, невимушено. Їй огидно було б грати в житті будь-яку роль, через те навіть на сцені уявити її в той час Дмитро не зміг би. Спочатку Людмила, як і годиться скромній та вихованій дівчині, лишала залицяння без уваги, до того ж старші подруги її застерігали, оповідаючи історії про підступність міських хлопців.

Сталося ж навпаки: під час навчання в Людмили виявили справжній талант; після місцевого конкурсу молодих виконавців її запросили навчатися в столичній консерваторії. Подія сталася тоді, як вони щиро покохали одне одного, Людмила ж своєю відвертістю та прямодушністю, бувало, Дмитра лякала, отож до його голови навіть думка не приходила, що він колись її зрадить. Людмила його переконувала: за будь-яких обставин лишиться йому вірною, однак Дмитро добре розумів, – щодо поводження людей мистецтва чув він досить багато, – тільки-но дівчина поїде до Столиці й відчинить двері консерваторії, творча атмосфера її одразу поглине, і в цьому середовищі Дмитрові, що перебуватиме так далеко, місця вже ніколи не знайдеться.

Зрештою, Дмитро сам намагався триматися від неї осторонь. Коли до її від`їзду лишалося два тижні, він побачив, як біля музичної школи після репетиції Людмила весело спілкувалася з їхнім диригентом. До конкурсу ця звичайна розмова найімовірніше не привернула б його уваги, але в ту ж мить, розлютившись, наговорив їй гидоти. Дівчина, хоча й образилася, зрозумівши причину такої раптової поведінки, згодом сама з ним примирилась. Напередодні ж їхньої розлуки Дмитро, коли були вони зовсім близько, сказав:

– Нам краще одразу зробити все можливе, щоб цілковито забути одне одного. Так само сказав би тобі, якби ми помінялися ролями: я б їхав навчатися в театральний, а ти залишалась. Коли знайдеш чоловіка близького за духом і, можливо, із жалем муситимеш викреслити мене зі своєї пам`яті, постарайся потім не згадувати й наше кохання, я ж, зі свого боку, обіцяю тобі, після того не вважатиму тебе зрадницею.

Людмила, навчаючись у консерваторії, часто писала, кликала приїхати, Дмитро ж, відповівши на перші листи, далі поклав край листуванню. Шкодуючи самого себе, почав уживати з друзями не тільки пиво; невдовзі погодився з ними, що «клин слід вибивати клином». Отож, зрадником виявився саме він…

І в цьому випадку Дмитро виправдовував себе тим, що перед Богом і людьми не може вважатися нечесним: у день розлуки він відверто натякнув Людмилі: подібний превентивний удар є цілком можливим. Дівчина ж, свідомо чи ні, наважившись на такий крок, що докорінно змінить звичне життя, сміливо прийняла нові правила гри, що для її чистої душі певною мірою стануть із часом огидними.

Дмитро підійшов до сцени вже тоді, як Людмила заспівала другу пісню, і, втупившись у неї, так і стояв до фінального акорду. Гучні, зі свистом схвальні оплески, вимушена усмішка жінки, що вже мало чим нагадувала ту невинну дівчину, яку так кохав. Людмила у свою чергу, помітивши до болю знайоме обличчя, ніби заніміла. Він, так само мовчки, узяв її за руку й повів за свій стіл, де крім початої пляшки пива та пустої коробки цигарок (мабуть, «мадам» усе ж таки скористалася його відсутністю) і досі нічого не було.

– Після закінчення консерваторії, – не чекаючи запитань, розповідала Людмила, – запропонували лишитися на кафедрі, викладала мистецтвознавство студентам, бо професійної співачки з мене не вийшло. У кращому випадку припадало стати солісткою районного Будинку культури, однак такого ганебного приниження знести було б несѝла. Виходила заміж, розлучилася, на щастя чи на горе, дітей не народила: кар`єра співачки, як переконував чоловік-саксофоніст, котрого не варто б назвати секс-символом, над усе!

З викладацькою роботою так само не склалося, добре, що тоді, коли ще навчала студентів, однокімнатну квартиру дали: один з моїх відомих шанувальників працював у міськкомі. Тепер, бачиш, у ресторані підробляю; соромно, але треба ж якось жити. Звичайно, «не така вже я невинна дівчинка», яку ти, думаю, кохав! Зізнайся, саме так ти подумав, стоячи біля сцени?

– Кохав… – після деякої паузи, погодився Дмитро. – За себе, точніше про моє безпутне життя нічого детально говорити не хочу… Адже й мені не судилося підкорити театральний олімп, Та що там вершини, після армії вже на творчому конкурсі «зрізали», хоча сам командир полку, де я два роки служив, клопотав за мене. Досить про це… Невже остаточно підкорилася долі? Послухавши пісню, мабуть що ти її й написала, бо такої ще не чув, відверто маю тобі сказати: не все ще для тебе втрачено! – із запалом вигукнув Дмитро.

– Ото ж то й воно, що не чув! – не підтримала його оптимізму Людмила. – Такі пісні тепер не в моді. «Не формат»!...

Коли джентльмен Дмитро вже достатньо випив горілки (дама дозволила наливати собі лише пиво), з гумором розповів про подорож з Георгієм Андрійовичем, потім про курси нащадка великого магістра, також згадав і Різдвяне служіння:

– У тій церкві чудовий хор, принаймні виконання псалмів мені дуже сподобалося. Хтось із прихожан між іншим зауважив, що той колектив у якусь європейську країну запросили!.. Слухай, – зовсім уже захмелівши, підняв свій «перст» Дмитро, – а чи не спробувати тобі себе в цьому напрямі?

Людмила не сприйняла пораду серйозно, уважаючи останні слова звичайним п`яним базіканням. Зрештою, утомившись його слухати, непомітно зиркнула на годинник і, дочекавшись, коли він замовкне, сказала йому:

– Пробач, мені вже час іти. Проводжати не варто, після закриття ресторану на мене з машиною чекає мій близький друг, – побачивши глузливий Дмитрів погляд, з гідністю додала: – Ні, він не вдалий бізнесмен, що після надважливих справ шукає заспокоєння в товаристві невибагливої коханки. Тільки й того, що, як і я, підробляє, але візнѝцтвом.

– Тоді залиш, будь ласка, свій номер телефону! – чого б ніколи не вимагав тверезим, довідавшись про те, що жінка, чого й слід було очікувати, давно вже належить іншому.

Знайшовши в сумочці чорнильну ручку, що її зберігала як пам`ять про консерваторію, на серветці записала комбінацію цифр і, зупинивши Дмитра, що поривався їй допомогти, піднялася та на прощання, як колись, спокусливо посміхнувшись, попрямувала до виходу. Швейцар, із погордою глянувши на неї, не спромігся відчинити двері ресторанній співачці, до чого Людмила вже звикла, через те зовсім не засмутилась.

Цей вельми поважний працівник громадського харчування аж ніяк не був схожий на сліпого Вартимея, що сидів при дорозі та просив милостиню29. Почувши, що з його рідного міста Єрихону виходить Спаситель Христос, сліпий почав кликати:

– Ісусе, Сину Давидів, змѝлуйся наді мною!

– Що̀ ти хочеш, щоб зробив Я тобі? – відповів йому Ісус.

– Учителю, нехай я прозрі̀ю, [щоб також мені побачити сонце]!– і отримав він те, чого вельми бажав.

Швейцар, де співала Людмила (за всіх ми не відповідаємо30), не піднявся б навіть, побачивши Господа Бога, адже йому було байдуже: чи то за дверима ресторану світить сонце, чи то глуха ніч…


Каталог: files -> content
content -> Програма курсу "Інформатика" для основної школи
content -> Інформація інформацію про стан малих та середніх підприємств (мсп) в Україні можна знайти у звіті «Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів Київ 2004 Фізика
content -> 12-річна школа Фізична культура
content -> Лідія савченко випереджаючи час
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Доповідь VI соціальний діалог


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка