Юрій Слюсаренко я прийду незабаром… (трилогія)



Сторінка22/25
Дата конвертації23.03.2019
Розмір1.78 Mb.
#85594
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

«НА ДОРОЗІ ОБ`ЯВЛЕНЬ ТВОЇХ Я РАДІЮ…»394
Частина двадцять восьма
Ті два місяці, що лишалися до від'їзду, не можна було назвати спокійними: сумніви Рому не покидали й тепер, коли, здавалося, усі обставини й події останнього часу вказували на те, що Сам Господь увійшов у його життя та повів тим шляхом, який для нього найсприятливіший. Утрутився не брутально, як то робить самозакоханий і владний зверхник, бажаючи, щоб після його піднесення, будь-хто вже не мав права вибору, а мислити тепер повинен так, як він. З іншого боку, досвідчені, мудрі та вдумливі люди радили ще раз усе зважити, натякаючи на те, що, може, не слід ламати усталені сімейні традиції й влаштувати своє життя перевіреним способом: отримати диплом про закінчення вже обласного вузу, одружитися та жити, як усі, що простіше й надійніше, ніж їхати туди, де немає ні родичів, ні зв'язків, ні друзів.

«Навіщо ти сюди прийшов, і на кого ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумілість твою та порожнечу серця твого!»395 - сказав старший брат Давидові, однак менший усе-таки воював з Голіафом і, перемігши, став царем замість Саула.

Пасти овець, як то робили твої діди та прадіди, - справа вельми благородна, так і повинен чинити гідний продовжувач роду; але якщо їх онук покликаний Господом виконати Його волю, то їм добре буде благословити та з миром відпустити.

Давніше в Столиці бути йому доводилось, як екскурсант жив там кілька днів, але повернутися знову особливого бажання не мав: у багатолюдному місті Рома почував себе чужим і далеким. Під'їжджаючи, зайшов у тамбур для того, щоб помолитися, вийшов з нього вже тоді, коли поїзд зупинився. Вагон спорожнів, однак речі його лежали на місці - Господь береже кожного, кого Він спрямовує, тільки б Його не спокушати, коли здається, що всі духовні висоти ми досягли.

Ісус дав обіцянку:

«Будуть брати змій; і коли що смертоносне вип'ють, не зашкодить їм»396 - але якщо хто-небудь гордовитий чашу з отрутою питиме навмисно, то Бог його, - будьте певні, - не врятує.

Біблійну школу за однією тільки адресою Рома знайшов також легко, хоча добиратись довелося не на таксі, а на громадському транспорті, котрий у Столиці зранку перевантажений: хвилею занесло його в метро й таким же чином винесло. Побачивши непримітну будівлю (в останні дні дома з куполами та навіть хрестами не приваблюють уваги), де належало з вересня до червня жити та навчатися, зрозумів, що ось тепер назад шляху немає. Проте не журився, навпаки, заспокоївся.

Перед від'їздом до обласного центру завбачливо, не бувши в собі впевнений, не «спалював мости», аж надто був прив'язаний до сім'ї, друзів і всього минулого. Тепер у Столиці бажання в нього було лише одне: іти вперед, хоча хвилювання щодо того, як складеться його доля в подальшому, не покидали, а часом - мучили. Ще не досяг Рома того духовного стану, щоб усвідомити: поняття «пощастить - не пощастить», «доля - не доля» не можуть бути властиві людині, що віддала своє життя служінню Богові. Ісус сказав:

«Не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти» або: «Що будемо пити» або: «В що одягнутися?» Тому що всього цього шукають язичники, і Отець ваш Небесний знає, що все це вам потрібно. Шукайте найперше Царства Божого й правди Його, а це вам додасться»397, - багато християн знають ці вірші напам'ять, але за цим законом жити чомусь їм несила, отож і спокою знайти не можуть...
Частина двадцять дев’ята
Зладнавши побутові питання, Рома спустився на перший поверх, щоб зустрітися з Деканом. Після взаємних привітань вони помолилися, що наблизило їх один до одного, адже без цього просто неможливо вести довірливу розмову. І все це виключно для того, щоб, як не дивно, новий студент збагнув, що̀ власне керівник від нього хоче.

- Навчальна програма у нас насичена, - перейшов до справи Декан, - я б сказав: для непідготовленого - важка. Крім того, перед заняттями ми очікуємо вас на ранковій молитві, а ще є студентські служіння, які бажано відвідувати й не пропускати. Утім, у процесі навчання все для тебе стане зрозумілішим, тому особливо вдаватися в подробиці не буду.

Переконавшись, що Рома уважно його слухає, і питань у нього поки немає, додав:

- Жити будеш у нашому гуртожитку, одразу скажу тобі: можуть виникнути труднощі в спілкуванні; на жаль, повинен зі свого власного досвіду визнати, відбувається таке й серед віруючих. Коли християни перебувають постійно разом - це добре й прекрасно - так воно було й у першій Церкві, проте тут слід писати реферати, курсові роботи, складати іспити, заліки; і не так, як навіть у пристойному світському вузі, плагіат і списування карається у нас відрахуванням. Іноді тобі, працюючи самостійно, доведеться не доспати, не погуляти на свіжому повітрі, що часом деяких студентів вельми напружує, а духовний рівень у них різний.

«Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа»398, - говорить Біблія, а ці слова варто пам'ятати кожному. Звичайно, слово «мир» має синоніми та навіть антоніми, що слід прийняти, але в даному випадку маю на увазі сенс найпряміший.

Поговоривши трохи про деякі деталі навчального процесу та нові правила, котрі можуть бути не зовсім зрозумілими, вони на кілька днів розлучилися. Рома вийшов на вулицю й подався до парку, для того щоб, знайшовши тихе місце, усе зважити: останні слова Декана й той Біблійний вірш не могли залишити його байдужим. Раніше з такими проблемами він стикався, і ось тепер до них йому слід бути готовим знову...


Частина тридцята
«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть»399, - навчав Ісус у Нагірній проповіді. Покликаний же Ним апостол Павло віруючим новозавітної церкви сказав:

«Радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, мирні, - і Бог любові та миру буде з вами400

Діти Господа Бога мають один з одним мир і несуть його у світ у тому випадку, коли у них одні почуття, прагнення, джерело яких від Небесного Отця. Бог у Христі примирив віруючих із Самим Собою, давши обраним служіння миротворців, щоб решта людей знайшли в Ньому спокій.

У Своєму Слові Господь не закликає йти на компроміс із гріхом, аби всім сподобатися та догодити, бо й Сам так не чинив у дні Першого приходу. Проте останнім часом навіть у деяких церковних громадах радять цілком терпимо ставитися до прихильників одностатевих шлюбів або ж до любителів окультних наук, уважаючи подібні речі невинною розвагою. Земні правителі, щоб отримати якомога більше число голосів на виборах, видають закони, котрі дозволяють проводити збори сатаністів, чаклунів та іншої нечисті. Не перешкоджають процвітанню грального бізнесу, що приносить у державну скарбницю чималий дохід, виправдовують розлучення, аборти, позашлюбні зв'язки, розбещений образ життя підлітків і навіть дітей.

Священики усіх деномінацій заплющують очі, коли парафіяни легко порушують Божі заповіді, тільки б не зменшувалося число тих, хто демонстративно, щоб його впізнавали, жертвує гроші для проведення пишних зборів та зовнішнього облаштування церковних будівель. І все це відбувається заради миру між усіма людьми й створення в усіх країнах мультикультурного суспільства...

«Горе вам книжники й фарисеї, лицеміри, що подібні до гробі̀в побі̀лених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісто̀к та всякої нечистоти. Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!»401 - не турбуючись, що подумають про Нього люди, тоді й тепер говорить Ісус. Хоча, безсумнівно, не всі проповідники, принижуючи Церкву, себе продають, цілком достатньо тих, що Господеві вірні та Йому сумлінно служить.


Частина тридцять перша
Біблійна школа - це не середньовічна семінарія, ранкова молитва починається там не о п’ятій або шостій ранку. Через відсутність на ній вас не зачинять де-небудь у підвалі в темну кімнату для того, щоб, виснажуючи та навіть катуючи себе, ви глибоко розкаялися в непристойній поведінці. Зрештою, ніхто не вільний кого-небудь примушувати спілкуватися з Господом Богом, але якщо людина назвала себе віруючою в Христа Ісуса, Котрий перед Богом за нас заступається, то інакше діяти не може.

«А я буду співати про силу Твою, з раннього ранку проголошувати Твою милість; бо Ти був мені твердинею й захистом в день нещастя мого. Сила моя, Тобі співаю; бо Бог - оборона моя!..»402 - читаємо у Псалмах. Молився Давид таким чином не тільки в години скорботи та печалі, коли вороги кровожерливі його оточували, а й у дні радості та миру.

Рома, як не старався, усе ж таки проспав, будити ж один одного, б'ючи у дзво̀ни та трясучи ланцюгами, у них було не прийнято. Потім, поспішаючи, довго шукав свої речі, у котрий раз даючи собі обіцянку, що сьогодні ввечері приготується до занять заздалегідь. Коли ввійшов до молито̀вної кімнати, помітив, що майже всі студенти біблійної школи на місці; проте зовсім не це тоді його одразу збентежило та вразило - мимоволі змусило, ще тримаючи ручку вхідних дверей, зупинитися...

У його уявленні, - бо так був навчений, - перед Всемогутнім Богом той, хто вірує в Нього, стоїть у благоговінні, визнаючи Божу святість. Однак у цьому приміщенні постала Ромі картина незвична: кілька людей зручно сиділи на стільцях, тримаючи в руках Біблії або поклавши їх на коліна, та обличчя цих студентів красномовно говорили, що стурбовані вони чимось іншим, тільки їм добре відомим. Решта стояла та молилися в Дусі; збоку здавалося, комусь із них доручили вести молитву, разом із тим спостерігач не міг би відзначити, що присутні його в цьому підтримували. Особливо Рому вразив брат, який був у навушниках, імовірно, слухаючи приємну для нього музику. Усім своїм виглядом показував відчуженість, та оскільки сам нікому не заважає, таку саму послугу очікує від нових товаришів.

Пригадав тоді епізод з книги Діянь, як апостоли, уздоровивши в Ім'я Ісуса кульгавого, повернулися до друзів та, розповівши, що з ними сталося, до Бога піднесли голос.

«Як вони ж помолилися, затряслося те місце, де зібрались були, і вони сповнились Духом Святим, і зачали говорити Слово Боже зі сміливістю403 - тут же такого потрясіння не спостерігалося. І зовсім не з тієї причини, що Господь став для нас дуже й дуже далекий, а служіння Божого Духа ще в першому столітті від Різдва Христового раптом припинилося.

Після ранкової молитви дружньо, не приховуючи задоволення, пішли снідати; узявши їжу та сівши за стіл, майже всі чомусь забули її поблагословити. Лише троє, - один стоячи, двоє сидячи, - дякували Богові за все те, що Він того дня їм послав.

Не сперечаймося з тими, хто стверджує, ніби Господь усе потрібне для тіла вже благословив, отож віруючим в Ісуса немає потреби робити те саме. Апостол, щоб ми не мудрували й не метушилися, написав:

«Завжди радійте, моліться без перерви, за все дякуйте, бо така про вас воля Божа в Христі Ісусі!»404 - і це саме те, що будує, та до чого слід прагнути...
Частина тридцять друга
Минув навчальний тиждень, і тільки тепер Рома міг дозволити собі розслабитися та зрештою відпочити. Заняття Рому нічим не здивували, щось подібне чув він раніше. Лекції з богослов'я, під час яких дозволено говорити тільки вчителю (разом із тим в християнському навчальному закладі наставник дозволяє студентам висловлювати власну думку), дали багато корисного, - а читання літератури по темі навіть захопило, - проте особисто для себе очікував більшого. Питання, що хвилювали його перед від'їздом, своєї відповіді поки не знайшли, утім, на майбутні вихідні з цього приводу планував зустрітися з викладачем. Мешкав він поверхом вище, приїхавши з іншої країни.

Жадав Рома корисних дискусій та відвертих бесід: «Як тільки добре і як приємно жити брата̀м разом!»405 - співаємо в псалмі, який написав цар Давид. Семінаристи ж, у тому числі він, найбільше стурбовані були майбутнім іспитом з першого предмету, з тої причини кожен із них у ті дні дбав насамперед про своє.

Любов «не шукає свого»406, - говорить Біблія, і це вірна ознака того, коли хтось вас дійсно любить. Освідчення в коханні - не тільки приємні слова; крім усього, - це зобов'язання: ти вже турбуєшся про того, кого полюбив, інакше просто не зможеш...

Ще серед тижня приходили в біблійну школу братѝ, запропонувавши студентам надати допомогу в служінні алкоголікам, наркоманам, а також тим, хто постраждав від сексуального насильства або ж намагався вчинити суїцид. Тобто тим, хто тепер, як кажуть, «на грані», коли жодна людина не здатна допомогти; їм не треба доводити, що остання надія для них - це Бог. Вони, нібито жінка, про яку написано, що вона «натерпілася від багатьох лікарів і витратила все, що було в неї, та ніякої користі, а прийшла ще до гіршого стану. Почувши про Ісуса, підійшла через натовп іззаду та доторкнулась до одежі Його; бо вона говорила про себе:

«Коли хоч доторкнуся, то одужаю!»»407.

Не можна сказати, що студенти поривалися у вільний час, котрий навіть у неділю складно знайти, кому-небудь послужити. Один із них без усяких жартів і таким тоном, щоб ні у кого не виникало сумнівів, прямо заявив:

- «Даниїл поклав у серце не осквернятися царевою їжею та питвом, яке п'є цар»408, тому і я зго̀дився, поки не закінчу школу та не отримаю диплом, не перейматися іншими справами.
Частина тридцять третя
Увійшовши до зали, Рома побачив, що більшість зібралася заздалегідь, неозброєним оком помітно було, що в цьому приміщенні є чимало людей, яких психотерапевти та лікарі-наркологи називають «залежними», радячи їм у черговий раз пройти саме в них медикаментозний курс. Хоча слід зазначити: серед наукового братії, крутих бізнесменів, політиків і тих, що про себе говорять, ніби належить до вищої касти, залежних від алкоголю, порнографії й блуду, просочених ненавистю та гордістю, а також здатних на будь-яку зраду задля власної вигоди аж ніяк не менше.

Рому побачив один з волонтерів і, дізнавшись, що це студент, якого запросили для того, щоб бра̀ти участь у їхньому служінні, запропонував приєднатися до столика, де вже сиділи п'ятеро осіб. Товариш ведучого Петро в недалекому минулому для знайомих і родичів став закінченим наркоманом, але через віру в Ісуса з цього рабства Господь його звільнив, про що й свідчив тим трьом, котрі без наркотика та горілки своє життя уявити тепер ніяк не могли.

Потім з тими, що сиділи групами поряд, зібралися разом; прославляючи Небесного Отця, співали псалми - і Рома раптово відчув, що Дух Святий, немов у день П'ятидесятниці, переповнив увесь той дім, де перебували вони! Пастор про одержимого чоловіка, котрий жив у гробах409, проповідував недовго, закінчивши словами Ісуса Христа:

«Іди додому до своїх і розкажи їм, що̀ Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!».

Покликав брата Дмитра, мужнє, але не холоднокровне обличчя якого видавало, що зазнав він чимало страждань. Однак упевненість у погляді говорила про інше: є Той, Хто рятує, і тепер будь-які труднощі в цьому житті його не лякають.
Частина тридцять четверта
Покладаючись на Духа Святого («не ви говоритимете, а Дух Отця вашого, що у вас»), не знаючи з чого почати, Дмитро зосередився й розповідав:

- Після того як закінчив школу та відслужив належне в армії, вступив до інституту Південного міста, де хотів освоїти професію, котра ще з юних років мене приваблювала. З тієї причини навчався пристойно, заняття не пропускав, вечорами, домовившись із охоронником відомим способом, сидів у лабораторіях, працюючи над тим, що почув на лекціях та прочитав у підручниках. З однокурсниками іноді, щоб не виглядати занудою й таким, що нехтує радощами студентського життя, випивши вина чи горілки, ходив до жіночого гуртожитку та все інше з ними творив, що роблять студенти звичайного світського вузу. Одно слово, від них у цьому плані не відставав, але разом із тим особливо не захоплювався. Приїхавши додому на новорічні, як тепер кажуть Різдвяні канікули, планував досить добре відпочити й тільки потім готуватися до першої сесії. Дід мій того часу лежав у міській лікарні: послизнувся, упав, і як у тому кіно, коли прийшов до тями, не на руці, щоправда, а на нозі був уже гіпс. Днів за три перед святом мама з продуктами та ліками послала мене до нього, що саме того вечора робити мені чомусь не хотілося. Вийшовши з палати, зі спини побачив дівчину, котра тієї хвилини йшла сходами, і я, помітивши її струнку фігуру, прискорив крок: спілкування з протилежною статтю у святкові дні душі моїй якраз дуже не вистачало.

Познайомився з нею напрочуд легко, а цього, кажучи по правді, мені не завжди вдавалося. Запросив її в невеличке кафе, де, розговорившись і перейшовши на «ти», ніби, між іншим, Ліну (так її звали) усе ж запитав:

«Тобі потрібно було бути в лікарні, щоб когось провідати? – ура̀з помітивши, що питання мою нову знайому збентежило, через це й відповіла вона не одразу.

Повагавшись, Ліна вирішила бути зі мною цілком відвертою, імовірно, будучи абсолютно впевненою в тому, що, почувши її розповідь, як випадковий попутник у вагоні поїзда, я вже не побажаю або не зможу з нею зустрітися:

«Після школи вступила до коледжу, чому була вельми рада, і за що дякувала долі: туди простому смертному прорватися складно. Усе йшло своєю доро̀гою, про майбутнє майже ніколи не замислювалася, так жити, урешті-решт, значно легше. Однак, познайомившись із гарним хлопцем, котрий приїхав з сусідньої республіки, і чия поведінка показувала, що він із забезпеченої сім'ї, довго не замислювалася, коли отримала від нього коштовний подарунок і пропозицію стати його дружиною. Як і належить розписалися ми в загсі та оселилися в квартирі, котру орендували чоловікові батьки. Не можу сказати, що була я дуже щаслива, але всіма способами й, здавалося, благородними вчинками він показував, ніби я йому дорога̀. Зберігав мене, що тепер розумію, як свою особисту власність, яка ще тішить його очі й тіло. Безсумнівно, мені це лестило, було приємно, коли мої друзі та знайомі, дивлячись із захопленням, по-доброму заздрили, усе ж те доти, поки сталося непередбачене…

У коледжі в перерві між заняттями студенти, уже не діти, разом із тим, ними є не тільки в душі, штовхаючи один одного, дуріли. Усім, у тому числі й мені було дуже весело, поки хтось мене не зачепив - та так, що я впала й, ударившись головою, отримала травму. Прямо звідти «швидка» відвезла мене в реанімацію, про що, отямившись, дізналася кілька днів по тому. У медицині тямлю я погано, тому всіх діагнозів, які мені поставили лікарі, зараз не згадаю - і не хочу. Коротко, сильний струс мозку з тяжкими наслідками, і вони, слід зізнатися, дійсно існують. Лікар дав мені зрозуміти, що вчитися я деякий час не зможу, а вираз його обличчя свідчив: шляху назад до коледжу вже немає... Однак найстрашніша травма чекала попереду.

Чоловік мій, коли дізнався про мої перспективи на майбутнє, зайшовши прямо в палату, не заїкаючись, чітко сказав:

«Прости мені, але нам уже не бути разом. Мені потрібно залишити тебе, я ще молодий і не хочу ось так себе пов'язувати, і в цьому ти повинна мене зрозуміти! У тебе є бабуся й мама, вони про тебе подбають краще, ніж я, мої батьки допоможуть вам матеріально», - не дивлячись на мене, попрощався, і більше з тих пір його не бачила.

Не варто тобі пояснювати, як цю зраду я перенесла, утім, дарма тобі цю історію розповіла, адже у тебе свої турботи та навіть, може бути, купа своїх проблем, - Аліна опустила голову, що була коротко обстрижена, а чому так, стало зрозумілим тільки тепер...

Далі події розвивалися, як у відомих романах, де героїв неодмінно повинен чекати щасливий кінець. До сих пір не можу навіть сам собі відповісти, що мною рухало: благородні почуття чи бажання виглядати перед нею й перед іншими справжнім джентльменом, але те, що далі з нею зустрічаючись, став відчувати незвичайні почуття, слід сказати точно.

Днів через п'ять умовив її до мене перебратися з речами в квартиру, де жив тільки з батьками - і потім стали відбуватися, можна сказати, чудеса! Моє щире до неї ставлення далося взнакѝ: Ліна почала раптом перетворюватися не лише на моїх очах, це визнали також її родичі, друзі та знайомі. З кожним днем ​​ставало їй краще, до того ж так, що в кінці місяця лікарі виписали їй довідку, що здатна вона й далі вчитися в коледжі.

Я сам мав дуже скоро поїхати в інститут Південного міста, тому вирішили (хоча не дуже із цим погоджувався, її насправді не варто було відпускати!), що краще Ліні на час моєї відсутності повернутися додому, де вона б відчувала себе зручніше, а також без будь-яких перешкод виконувала завдання пройденої та поточної навчальної програми. День розставання пам'ятаю навіть тепер, здавалося, ніхто не любив мене більше, ніж вона. Поїхав на поїзді, з вікна якого бачив її зажурену, нічого в ті години не віщувало біди.

Приїхавши в інститут, подзвонив до неї туди, де проходила практику, того часу про існування мобілок ні у нас, ані в близькому, ані в далекому зарубіжжі ніхто ще не ві̀дав. Чув я навіть кроки, коли йшла вона до телефонного апарату, з радісним серцем готував себе, що ось скаже Ліна приємні слова, але замість цього:

«Привіт, Дмитре, а я пішла до свого колишнього чоловіка...» - після цього, зрозумівши, що тієї хвилини здатність що-небудь відповісти я втратив, поклала трубку на важіль. Тільки почувши короткі гудки, я став щось тямити...

Не стану описувати, як метався, безуспішно намагався додзвонитися до неї знову, поривався негайно поїхати додому, щоб просто подивитись у її очі. Через два дні, трохи заспокоївшись, усвідомив: Ліна пішла безповоротно, у мене ж вихід один, забути її якомога швидше. Однак це легко сказати, відходити я став не менше, ніж через місяць. Час, відомо, рани лікує, і, познайомившись з чарівною південною красунею, мені вдалося її з пам'яті викреслити.

Закінчивши інститут, став готуватися до служби в армії, хоча мав можливість, пройшовши збори, її обійти; перед самою відправкою зустрів жінку, що в ній ледве впізнав Лінину матір. Розповіла вона наступне:

«Донька, поживши з тим чоловіком, у кінець розчарувалася, а коли раптом їй знову стало погано, стара травма далася взнаки, він її кинув знову. Не відаю, зі зла або, бажаючи комусь помститися, Ліна напилася таблеток, яких після лікарні в неї залишалося досить, і вже не прийшла до тями, хоча медики дуже старалися. Слідом за нею, не витримавши, через три тижні пішла її бабуся; для тебе не секрет, що Ліну вона любила найбільше…»

В армії сам напросився, аби відправили служити мене в так звану гарячу точку, де бачив моїх загиблих товаришів, і сам беручи участь у смертоносних рейдах. У тій місцевості скрізь росла трава, з якої, ще може тисячу років тому, навчилися робити наркотик, отож, як усі, її курив. У години забуття згадував Ліну, що ось та, яка зі мною була зовсім поруч, лежить десь у землі, уявляючи, що там від неї лишилося...

Додому повернувся досвідченим наркоманом, а коли познайомився з такими ж нещасними людьми, став опускатися на самісіньке дно. Лікувався в диспансерах, щиросерда родичка для такої справи продала свою дачу, але згодом мене вже засмоктувало болото, що було на то̀му днищі. Привів мене сюди друг дитинства, з яким ми кололися одним шприцом. Він здивував уже тим, що переді мною стояв живим: за всіма розкладами йому не годилось у цьому світові бути. Говорив зі мною дуже впевнено, найбільш надихало те, що очі його світилися радістю, палав у них вогонь, який, звичайно, тоді ще мені був незнайомий. Шлях мій до Бога виявився не простий, після покаяння, бувало, зривався, але йшов уперед; Господня рука - міцна й сильна, тому кінець кінцем, звільнився від цього страшного пекла. Так само добре, що зумів усіх, у тому числі Ліну, пробачити, адже і я, слід зізнатися, не був Анголом. Це виявилося не менш важливим, ніж вихід з рабства, яке, пригнічуючи, хотіло мене остаточно зломити.

Ісус, навчаючи народ молитві «Отче наш», де є слова «й прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», зауважив:

«Бо, якщо ви будете прощати людям гріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець; а якщо не будете прощати людям гріхи їхні, то й Отець ваш не простить вам провин ваших»410, - а те, що це справедливо, остаточно зрозумів, коли, простивши, відчув себе вільним від образи, яка найбільш мене просто роз'їдала.

У такій ситуації, як і Апостол, потрібно, забуваючи зраду та несправедливість, сказати:

«Хай Господь їм того не полічить411 - після цього я свідчу:

«Господь став при мені та й мене підкріпи́в, щоб проповідь виконалася через мене, та щоб усі язичники почули її. І я ви́зволився з пащі ле́в'ячої. А від усякого вчинку лихого Господь мене визволить та збереже для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні! Амінь»412.

Дмитро, скінчивши розповідь, закликав до молитви - і слава Божа обгорнула тих, кого привів до цього місця Господь. Чутки про «кінець світу» їх не могли налякати - вони пережили його.

Усім єством вони очікували Божу присутність; найбільше хотіли, маючи Йовову віру, побачити Спасителя Христа:

«А я знаю, мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху

цю шкіру мою, що розпадається, з тіла свого я Бога побачу. Побачу сам; мої очі, а не чужі побачать Його...»413

Повертаючись у біблійну школу, Роман розмірковував, про те, що належить ще більше прагнути того, аби виконати заповідь Христа, Котрий Своїм послідовникам сказав:

«Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний», - не вважаючи, ніби чогось досягнув, отож не варто бажати чогось кращого.

Не треба гадати, що саме ти в цьому житті переніс найжахлѝвіше, а лихо, що спіткало тебе, доля підготувала виключно тобі, і лише ти здатний знести найважчі випробування. Рома хотів, щоб хто-небудь його пожалів, коли з ним так жорстоко повелася Марта, але вислухавши свідчення Дмитра, зрозумів: шлях до Господа був відносно легкий, проте потрібно готувати себе до найнесподіваніших ситуацій.

«Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами! Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супроти́вник - диявол - ходить, ричучи́, як лев, що шукає пожерти кого́. Протѝвтесь йому, тверді у вірі, знаючи, що ті самі му́ки трапляються й вашому братству…»414, - написав апостол Петро; а він точно знав, що Божий противник усе робить для того, щоб ми, перебуваючи в страху, кінець кінцем зреклися Христа.


Каталог: files -> content
content -> Програма курсу "Інформатика" для основної школи
content -> Інформація інформацію про стан малих та середніх підприємств (мсп) в Україні можна знайти у звіті «Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів Київ 2004 Фізика
content -> 12-річна школа Фізична культура
content -> Лідія савченко випереджаючи час
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Доповідь VI соціальний діалог


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка