Юрій Слюсаренко я прийду незабаром… (трилогія)



Сторінка8/25
Дата конвертації23.03.2019
Розмір1.78 Mb.
#85594
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

«Я ЗНАЮ ДІЛА ТВОЇ…».
28
До приймальні міського голови, озираючись на всі боки, Дмитро зайшов крадькома. У той робочий день пересічні городяни, навіть ті, хто віддав за нового «господаря» міста, імовірно, вирішальний голос, зважаючи на визначений уже після виборів графік, без попередньої домовленості не мали можливості потрапити в його кабінет. Секретарка, зручно сидячи в кріслі біля відчиненого вікна, на якому, крім вазонів із квітами, стояв акваріум з рибками, подарованими сенатором з південноамериканського континенту, телефоном домовлялася про кулуарну зустріч із помічником власника казино. Така чудова можливість у неї з`явилася після того, як учора вона спромоглася власноруч відчинити йому двері, щоб той безперешкодно, не переймаючись обуреними вигуками підприємців середнього класу, перетнув заповітну межу. Проте Георгій Андрійович дотримав обіцянки: сміливо ступивши на розмальований килим червоного кольору, що вів до самісінького кабінету, Дмитро побачив, як молода жінка, не попрощавшись із професіоналом грального бізнесу, похапцем поклала трубку. Миттєво ставши перед його очима, з привітною посмішкою й заворожливим поглядом лагідно мовила:

– Вас чекають, – і коли відвідувач швидко зайшов, щільно зачинила за ним широкі звуконепроникні двері.

– Вітаю вас, Дмитре! Даруйте мені, уже не пам`ятаю як по батькові величати, – першим подав руку міський голова, – однак тепер нехай за це в татусів їхні дружелюбні та виховані діти питають. Будь-які порядні чоловіки й жінки нашого міста віднині знатимуть, що звати тебе, – знов перейшов на «ти» Андрійович, – пастор Дмитро.

Як і належить священнослужителю, Дмитро зовні явив незворушність, щоправда не зміг пригасити блиск очей.

– Після такого вступу нечемно щось і просити, адже мушу відверто зізнатися, що прийшов до вас тому, що лише ви спроможні нам допомогти, – сказав пастор і поклав на стіл аркуш таким чином, щоб Георгій Андрійович зміг, не беручи папір до рук, прочитати клопотання:

Просимо міський комітет надати три автобуси для перевезення членів церковної громади до місця проведення євангелізаційного заходу. Оплату за прейскурантом гарантуємо.

Андрійович усе-таки взяв аркуш, аби зробити з нього віяло: потужний кондиціонер йому в той вельми спекотний день уже не допомагав. Урешті-решт не зовсім упевнено сказав:

– Я, безперечно, маю можливість вплинути на директора автобази, син якого, до речі, закінчує юридичний факультет і дуже прагне влаштуватися на роботу в районну прокуратуру, де працює мій сват; – ніби на сповіді не приховав від пастора деякі факти, що ще не стали відомі широкому загалу, – але хто зрештою напоумив вас їхати до самої столиці в сорокаградусне пекло?

Дмитро був готовий до такого запитання, тому чітко процитував біблійний текст:

Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи переслідування, чи голод, чи нагота̀, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвля̀ють, нас уважають за овець, прирѐчених на зако̀лення». Але в цьому всьому перемагаємо Тим, Хто нас полюбив!92– ствердив апостол, будучи сам у місіонерських подорожах випробуваний; а коли так, то що нам зрештою спекота!

– Усе ж таки, яка дивина̀ вас там привабила?! За те, що нібито в нашу країну привезли Туринську плащаницю або уламок хреста, на якому Ісуса розп`яли, я, наприклад, не чув, – не припиняв дивуватись міський голова.

– Тоді б така подорож звалася паломництвом до християнських святинь, – обережно, аби зненацька не натякнути на мѐрову некомпетентність у богословських питаннях, зазначив Дмитро, – наша ж ціль – євангелізаційне служіння.

– У такому разі поясни неграмотному чиновникові, у чому, власне, різниця? – незлобливо зажадав Андрійович.

Пастор почервонів, таку зрадливу особливість людського тіла Георгій Андрійович, безперечно, знав, тому зупиняючи пошук Дмитрових випра̀вдувальних речень, владним тоном наказав:

– До діла!

– Усе достатньо просто! – отямився Дмитро. – Є у світі відомий християнський цілитель, за фахом він, слід сюди прилучити, лікар, от тільки зараз не можу напевно пригадати, яка в нього власне спеціалізація. Тобто, він людина, котру наділив Господь духовним даром уздоровлення від усяких недугів і хвороб. Під час його служіння навіть сліпі прозрівають, глухі чують, устають з інвалідних колясок паралізовані, словом, багато відбувається див, після чого хворі віддають хвалу Богові!

– Цікаво було б поговорити віч-на-віч з одним із таких уздоровлених, – не йняв віри міський голова.

– Мені зрозуміла ваша деяка іронія, – не став запевняти його в протилежному пастор, – чесно кажучи, я сам бажав би остаточно переконатися, що через того пастора діє Божа сила. Однак такі неймовірні випадки зцілення, що публічно підтверджені офіційною медициною, і справді часом трапляються.

– Можливо, що так, але чим тоді ваш Божий чоловік відрізняється від екстрасенсів, чаклунів, відьмаків, мольфарів, котрі також називають себе цілителями та хизуються своїми надприродними здібностями? – не припиняв наступати «слуга народу».

Дмитро замислився, помітивши на видному місці Біблію, котру мерові подарував минулого разу, обережно взяв її до рук і, розгорнувши на відповідній сторінці, прочитав:

І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож не велика річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди. Буде їхній кінець згідно з вчинками їхніми!93

Прочитаний текст пастор не коментував, терпляче дожидав реакції Георгія Андрійовича.

– Тепер, напевно, осягнув, – натренованим рухом ухопив чорнильну ручку, уже знайомим Дмитрові розгонистим почерком підписав клопотання, проте зауважив: – До чого в такому випадку тут надруковано про «євангелізаційний захід»? – ткнув вказівним пальцем в аркуш Андрійович. – Ти ж мені нещодавно розказував про зцілення!

– Багато з присутніх на церковному служінні, і не лише фізично хворі, за справжню Ісусову місію почують уперше: Христос реально помер, а надто третього дня воскрес, і тепер кожен, хто вірує, що Господь Бог підняв Його з мертвих, має вічне життя. У цьому є сутність Євангелія, що з грецької означає Добра Новина, Радісна Звістка.

– А ти часу не марнуєш! Хочеш і мене кінець кінцем навернути у віру євангельську? – без жартів спитав міський голова.

– Якось апостол Павло свідчив царю Агрѝппі, правнукові того самого Ірода Великого, котрий наказав був повбивати у Віфлеємі всіх дітей від двох років і менших94, що Христос Своїм воскресінням проповідуватиме світло всім народам. Так от цар тоді йому відповів:

«Ти мало що не намовля̀єш мене, щоб я став християнином!»95 – а й справді, як щодо вас, Георгію Андрійовичу? – ствердив припущення міського голови пастор Дмитро.

– Про спасіння поговоримо з тобою іншим разом. А от дружина моя тривалий час нездужає на нирки, зверталися ми не лише до лікарів, та все марно! – із розпачем махнув рукою турботливий чоловік. – І з вами вона, поза всяким сумнівом, не поїде.

– Так це й не обов`язково! – вигукнув Дмитро. – Пришліть хоча б секретарку з хусткою вашої дружини ранком у п`ятницю до нашої церкви, коли ми від`їжджатимемо. Я неодмінно вмовлю Божого цілителя помолитися над тією тканиною, і після того як вона прикладе її до хворого місця, цілком імовірно, що та недуга дружину назавжди кине. – Вгледівши скептичний погляд Андрійовича, Дмитро додав: – Це суто біблійний метод! Ось, – поклав він перед мером Святе Письмо, – почитайте на дозвіллі книгу Дій святих апостолів, 19 розділ.

– Чудовий ти чоловік! – визнав Георгій Андрійович. – Я б сказав церковнослужитель сучасного типу, у тобі дивним чином зливається вміння догодити Богові й одночасно людині! От тільки не можу ніяк визначити, лиха ця здатність чи добра?

Пастор Дмитро неприховано посмутнішав, узяв підписану заяву й хотів уже з нею піти геть, проте життєрадісним голосом міський голова його рішуче зупинив.

– Не переймайся! Я хоч і мер, але в духовних справах ще дилетант. Зараз же їдь на автобазу, про те, що задовольнив клопотання церковної громади, директора особисто сповіщу, – і, випередивши пастора, відчинив йому двері, щоб, можливо, таким чином заслужити благословення.

На автобазі головний механік запропонував йому замість трьох – чотири просторі новенькі автобуси, однак попередив, що у всіх них бокові вікна не відчиняються.

– Здоров`я пасажирів над усе! – відповідально заявив Степан Кіндратович.

На мовчазні Дмитрові вагання механік високого класу цілком серйозно відповів:

– Христос терпів і нам велів! Я б вам дав старенькі автобуси, щоправда крісла в них розламані й деякі вікна вибиті, однак то було б за такої спекоти для вас значно комфортніше. Тільки от директор наказав мені їхати з вами до Столиці «спасатися» тим транспортом, що зовні має пристойний вигляд. Нема чого ганьбити наше славне місто!


29
Пасажири – члени церковної громади, хоч і духовні люди, але й вони, перебуваючи в тілі, зуміли витримати пекельні страждання лише половину прокладеного ще років 250 тому назад битого шляху до столиці. Ледве розбудили головного механіка, що після вчорашніх проводів у гаражі мирно спав у першому автобусі, і, пославшись на природні потреби, наказали йому зупинити колону біля річки. Після купання в проточній холодній воді настрій у багатьох поліпшився, особливо ж у представника автосервісу, якого в прямому сенсі держали на високій посаді лише завдяки його високій майстерності та захисту впливових оборонців, що мали щастя бути власниками іномарок. Однак цього разу директор, посадивши, точніше за допомогою водія поклавши Степана на задні сидіння, попередив востаннє: якщо навіть всесвітньовідомий християнський цілитель не вижене з нього нечистого духа, якого в народі влучно прозвали «зеленим змієм», то на ньому він поставить свій особистий жирний хрест, після чого вже ніхто не вмовить залишити колишнього головного механіка на автобазі навіть сторожем.

Із собою механік Степан ні харчів, ні будь-якого напою не взяв, дружину взагалі не вважав за потрібне сповістити про несподівану відпустку; інакше вона, узнавши мету його поїздки, зробили б остаточний висновок: настала година, коли один тільки психіатр здатен, якщо не вилікувати, то принаймні вивести чоловіка з критичного стану. Ось чому механік, побачивши пастора Дмитра, що самотньо гуляв берегом, вдихаючи свіже повітря та насолоджуючись чудовим краєвидом, наважився підійти й натякнути, що мабуть уже час пообідати. Пастор Дмитро сам пригадав, що останній раз їв дома з Іванною, котру небезпідставно позбавив рідкісної в нашу епоху можливості випробувати міцність своєї віри.

– «Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Святім Дусі!»96 – справедливо помітив апостол. Однак, признатися чесно, і я, будучи пастором, ще не досяг такого рівня досконалості, щоб незважаючи на відчуття голоду, проповідувати тобі прямо зараз натщесерце про спасіння та свободу в Христі Ісусі, – сказав Дмитро і попрохав механіка зачекати біля очерету, поки він збігає за торбиною…

Не полюбляючи залишатись боржником, Степан визвався одноосібно зробити бутерброди, нарізати помідори, огірки, почистити цибулю, аби хоча б таким чином унести свій внесок у, як тоді здавалося, смачну трапезу. Спочатку ж випив четвертину літрової пляшки домашнього квасу з цукром, решту, зайшовши у воду, закопав у пісок, для того щоб напій, не граючи на сонці, зберігав мінімальний градус міцності та низьку температуру за Цельсієм.

Аби не сидіти без діла, Пастор емоційно розповідав за своє життя-буття до свого навернення до Бога; особливо Степанові сподобалось пригодницьке оповідання про подорож у швидкому потязі, коли Дмитро їхав до військового товариша Василя, що зрештою й спонукало колишнього постачальника стати християнином.

– Щось схоже трапилося зо мною, тоді ще як працював далекобійником: посадив увечері двох ніби й порядних дівчат, що, голосуючи, стояли на узбіччі, а вранці майже голим прокинувся в придорожній лісосмузі, після чого вирішив змінити професію, за що й не шкодую, – негайно поділився, не вдаючись до подробиць, головний механік автобази.

– Балакаємо ми багато, однак до обіду, – слушно зауважив пастор і, узявши найтоншу скибочку хліба, помолився:

– «Благословенний Господь, Боже наш, Царю всесвіту, що виростив хліб із землі», саме так подякував Ісус Своєму Небесному Отцеві під час так званої Таємної вечері перед розп’яттям97.

– Потім вони пили вино, – виявив поінформованість Степан, – а в нас крім квасу, на превеликий жаль, немає нічого, – і з розпачем пішов до берега шукати місце схованки.

Після того, як вони мовчки пообідали, головний механік допоміг Дмитрові продовжити його розповідь:

– Отже, хочеш мені сказати, що колись був ти не кращий від мене, а тепер от, увірувавши в Спасителя Ісуса, став праведним, невинним і побожним, – та з удаваним благоговінням подивився на пастора Дмитра.

– До цілковитої досконалості мені ще далеко, мабуть що досягти її остаточно в цьому світі неможливо, адже це процес, що триває все наше земне життя. Проте, довіряючи одному лише Богові та всебічно покладаючись лише на Нього, як бачиш і чуєш, я не вживаю алкогольних напоїв не курю навіть легких цигарок, брутально не лаюсь, – без усякого презирства до співрозмовника констатував Дмитро.

– Можливо, що й так, а чому ж тоді ти разом зі своєю церковною громадою в таку спекоту їдете до столиці? – поцікавився Степан. – Ще й мою персону для різноманітності до себе прилучили, аби там відомий християнський цілитель попервах уздоровив вас, а потім і мене звільнив від злих демонів!

Пастор замислився й згодом проказав:

– По-перше, не ми, а твій начальник вранці до нас тебе приєднав; по-друге, ти хочеш мені закинути, що цим учинком ми самі свідчимо проти себе: покладаємо надію не на Бога, а на тілесну людину? – спитав Дмитро.

– Так, саме це, – погодився механік. – Поміть, коли ми з тобою обідали, старанно пережовуючи їжу, я не мовив жодного слова, зараз же не в докір тобі скажу, що ковбаса була несвіжа, сир розплився, помідори побилися. Однак по-іншому хіба могло бути? Адже ви замість того, щоб, довірившись Богові та розраховуючи на Його благодать, як спаде жарота, молитись у прохолодному місці, поїхали в неблизьку сторону, аби отримати бажане хай від славнозвісної, а все-таки людини.

– Те саме позавчора сказала мені сестра вже похилого віку, а ще й нагадала заповідь:

«Не будеш з більшістю, щоб чинити зло!»98 – признався пастор.

– Добре розуміючи, що все це, видається, як поклоніння ідолові, кінець кінцем пішов на повідку̀ в тих, хто ра̀див, попри очікувані, м`яко кажучи, незручності, неодмінно їхати, аби там у спільноті християн із різних країн відчути особливу Божу присутність. Так що не бажання вздоровитися від хвороб насамперед мною рухало, хоча ти правий, не слід було йти на компроміс і, зрештою, пояснити громаді, що долати труднощі, зміцняючи таким чином віру, слід зовсім в інших випадках.

Степан співчутливо глянув на засмученого пастора Дмитра й спробував його заспокоїти:

– Вибач мені, просто не знаючи міри, хотів зробити тобі якомога болячіше, і все для того щоб, принизивши тебе, не мати самого себе за остаточно пропащу людину.

Однак пастор уже розсудив учинити те, що його кумир Георгій Андрійович аж ніяк не схвалив би. Зібравши залишки їжі, щоб викинути їх у перший, що трапиться, смітник, піднявся й разом зі Степаном попрямував до автобусів, куди вже всі посідали та чекали лише на них. З огляду на це, зайшов до кожного салону й попрохав пасажирів ще раз вийти та зібратися вкупі, що спричинило небажане для віруючих обурення.

Коли, угамувавшись, члени церковної громади ладні були свого пастора вислухати, Дмитро розгорнув Біблію й причитав:

– «Знайте-бо це, що жоден розпусник, чи нечистий, або зажерливий, що він ідоля̀нин, не має спадку в Христовому й Божому Царстві99 – написав апостол у посланні до вірних у Христі Ісусі.

Безумовно, народившись з гори, ми відкинули згадані вади, однак продовжуємо нашу путь, отже, певною мірою нас можна визнати такими, що вклоняються кумирові. Пропоную повернутися назад, і, зібравшись увечері біля ставка, що на краю міста, до ранку молитися нашому єдиному Богові, – «там і над хусткою дружини Георгія Андрійовича помолюся», про себе додав пастор.

Після несподіваної заяви духовного лідера, настала тиша, аж чути було, як скидалася риба, що за такої погоди не здавалося дивним. Згідно зі Святим Письмом рукопокладений на служіння керівник має в помісній церкві владу від Бога, тому його рішення всередині громади не можуть бути заперечені; тим більше, що зараз озвучена думка пастора Дмитра збігалася з твердженнями авторів книг Біблії. До того ж згадка про те, що багацько ще часу треба їхати до столиці, а потім невідомо за яких умов повертатися назад, підбадьорила вкрай стомлених чоловіків і жінок різного віку. Не сперечаючись, знову зайняли свої місця, щоб із молитвою-подякою їхати до рідних осель. Однак диякон Євген, за сумісництвом – соліст хору, котрий за церковною посадою мав би підтримати духовного наставника, своїм басовитим голосом зупинив уже початий рух до автобусів:

– Так само в Біблії сказано, що Христові апостоли творили серед народу великі ознаки та чуда, – і, розгорнувши кишеньковий Новий Заповіт, немов на літургії, проте сучасною літературною мовою прочитав:

«Хворих стали вино̀сити на вулиці та й клали на ло̀жа та но̀ші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого з них»100.

Крім того, визнаю, за транспорт ви, пасторе, дякувати Богові, домовилися, а от на бензин довелось із церковної каси взяти. Через останні воєнні дії на Близькому Сході виклали ми чималу суму. Коли вже так – не варто спільні кошти розбазарювати, якщо ми бодай на півдорозі зупинимось і повернемося в гараж міської автобази, все одно нема вже аніякої надії, що гроші нам хтось коли-небудь поверне.

– Я тебе, Євгене, чудово зрозумів! – за хвилину мовив пастор. – Проте зазначу: зібралися ми в путь не для того, щоб на апостола поглянути, що його Ісус покликав. Хто бажає їхати до столиці на євангельське служіння християнського цілителя, якого шаную й жодним чином не хочу принизити – хай так і зробить. Це той випадок, коли будь-хто має право що завгодно чинити за власним розсудом:

«Кожен з нас сам за себе дасть відповідь Богові»101.

Хто ж зо мною поїде в протилежну сторону, то̀му віддам його внесену частку зі своєї зарплати, яку ви мені, до речі, самі й визначили, – після цього стриманою ходою Дмитро попрямував до четвертого, ближчого до їхнього міста автобуса й зайняв у ньому останнє за номером місце, щоб не заважати кожному члену церкви зробити свій власний вибір.

Кінець кінцем думки розійшлися, автобуси парами роз`їхалися в протилежні боки, однак усі християни громади, не бесідуючи з сусідом, роздумували над незвичайною подією, що сталася. Дмитро ж нарешті осягнув, чому перша Церква, у котрій руками апостолів відбувалися надприродні чу̀да, що їх до Свого вознесіння творив Христос, за майже 2000 років поділилася на безліч конфесій і деномінацій, які теж ледве тримають єдність.

«Кожен думає за своє, вихваляється мудрими вчителями, котрих уважає Божими провісниками, беззастережно відкидаючи досягнення інших церковнослужителів. Тому й виникають війни, і не лише на Близькому Сході, про яку згадав диякон: духовна війна прямо пропорційно впливає на світ матеріальний. Однак тією ж рукою одного з апостолів недвозначно й чітко написано:

«Нехай ніхто не хвалиться людьми, бо все ваше: чи Павло, чи Аполо̀с, чи Кѝфа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – усе ваше, ви ж Христові, а Христос – Божий!»102» – розмірковував Дмитро, коли вже їхав від міської автобази додому, наперед тішачись зустріччю з дружиною Іванною, бо з нею не мав аніякого бажання після народження сина Олексія в будь-чому розділятися.
30
Через три тижні Григорій Андрійович подзвонив до Дмитра і попрохав до нього терміново приїхати, навіть службову машину прислав до офісу церкви – таку несподівану для самого себе пошану пастору християнської церкви він виявив уперше.

– А ти, виявляється, принципова людина, – мовив міський голова, коли вже Дмитро обережно їв бутерброд із чорною ікрою, запиваючи невеличкими ковтками цього разу справжнього китайського чаю.

– Признаюся вам, піднісся у власних очах, адже раніше у багатьох випадках невдахою ставав саме через власну непослідовність, – як завжди, у присутності Андрійовича Дмитро намагався бути якомога відвертішим.

Георгій схвально глянув на пастора й повідав йому приємні для них обох новини:

– Після твого демаршу за тебе вже на районному ринку згадують, отож ти тепер славнозвісна особа, у твою церкву мабуть що місцевий люд повалив! Директор автобази взагалі в захваті від тебе: головний механік зав`язав і пиво вживати, більше того, тиждень тому̀ курити кинув.

«Таки Бог є!» – визнав він, як ми у заповіднику на кабана полювали.

Однак Дмитро, не поділяючи оптимізму мера, невдоволено зітхнув:

– Справді, услід за поверненням автобусів у першу неділю із цікавості захожих було чимало, але зовсім небагато з них виявили бажання наступного разу до нас завітати.

– Занадто не журись! Є в мене чудова ідея, як тобі в цьому питанні посприяти, але про це – згодом дізнаєшся, – таємничо сказав мер і вже бадьоро спитав: – Які маєш проблеми? Викладай! Тільки, будь ласка, без зайвої мови та скромності.

– З власної ініціативи прийти й зухвало вимагати у вас, керманича міста, аби стали ви в пригоді в дуже складній ситуації, що в ній опинилась вся громада, Бог мені свідок, не наважився б зроду, хоча ви якось запевнили мене: «Звертатися за допомогою тепер маєш можливість у будь-який час!» – відверто сказав пастор.

– Я ж попередив, ближче до діла! – відтворюючи невдоволення, зауважив Георгій Андрійович і звичним владним жестом запропонував сісти на канапу, куди й сам перебрався, щоб створити в кабінеті офіційної установи природну атмосферу.

Зібравши докупи думки, Дмитро розповів:

– Відомі вам події надихнули мене прагнути в Божій справі досконалості, однак спричинили всередині церкви поділ. Кума диякона Євгена – директор дитячого садка, так він, скориставшись родинними зв`язками, з нею швиденько домовився, і тепер вона йому та його послідовникам щонеділі дає ключа від гральної кімнати.

– Євген, як побожний диякон, мабуть, устиг народити чимало дітей? – спробував Андрійович пожартувати, аби таким чином остаточно розрядити напругу в дружньому спілкуванні.

– Сягайте вище! Він узагалі не одружений, хоча до свого навернення, будучи справжнім джентльменом, тричі в загсі реєстрував стосунки з жінками, коли ті вагітніли, – підтримав гарний настрій міського голови Дмитро й розповідав далі: – Ті прихожани, що в двох автобусах разом із ним усе-таки поїхали до столиці, постановили, що їм з нами не доро̀га, тому й надумали собі провадити богослужіння в дошкільній уставі. Євген занадився вже до мого колишнього вчителя історії Володимира Федоровича, котрий дуже не хотів, щоб у нашому місті проповідував всесвітньовідомий євангеліст, та ви, Георгію Андрійовичу, хвалити за таке Бога, мали з цього приводу іншу думку! Украй прагне диякон офіційно зареєструвати ще одну церкву, де він, видершись на вершину ієрархічної драбини, планує пастором стати, адже єпископа над ним тепер немає!

– Чудове бажання! – і, викликавши секретарку, наказав: – Завтра вранці уповноваженого з релігій – до мене! – Коли ж фарбована білявка зі стандартними розмірами різних частин тіла попрямувала назад у приймальню такою ходою, що пастор мусив заплющити очі, підсумував: – Якою буде тема нашої з ним розмови, не важко здогадатися, отож, не сумуй!

– Зазвичай, щоб здійснити на землі Свою волю, Господь для цього вибирає певну людину, – натякнув Дмитро, що в цьому випадку міський голова став Божою зброєю, – але проблема в іншому. Чисельність прихожан церкви знизилась майже вдвоє, відповідно – і сума пожертв, що їх ми звемо десятиною, тобто десятою частиною всіх прибутків. Практика ця – старозавітна103, тому є ще дари від щирого серця:

«Нехай кожен дає, як серце йому призволя̀є, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає»104.

Однак вартість комунальних послуг і податки зростають, і все йде до того, що ми маємо всі шанси незабаром загрузнути в боргах. Коли ж надійде пізня осінь, і нам доведеться ще й платити за опалення, то муситимемо на дверях великими літерами написати:

ЧЕКАЄМО ВАС НАВЕСНІ.


Каталог: files -> content
content -> Програма курсу "Інформатика" для основної школи
content -> Інформація інформацію про стан малих та середніх підприємств (мсп) в Україні можна знайти у звіті «Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів Київ 2004 Фізика
content -> 12-річна школа Фізична культура
content -> Лідія савченко випереджаючи час
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Доповідь VI соціальний діалог


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка