Запорізький національний університет


Систематизація адміністративно-спортивного права



Сторінка4/11
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
1.4. Систематизація адміністративно-спортивного права

Як було вже сказано у попередньому підрозділі дисертаційного дослідження, адміністративно-спортивне право складається з великої кількості правових норм, об’єднаних у межах формалізованих та неформалізованих джерел. Отже, актуальності та практичної значимості набуває питання систематизації норм останнього, оскільки невпорядкованість норм права, як справедливо наголошується у літературі, ускладнює їх вивчення та застосування [169, с. 110].

Зазначимо, що офіційний портал Верховної Ради України нині пропонує до перегляду одну тисячу двісті сорок нормативних документів, які регламентують суспільні відносини у сфері фізкультури та спорту [170]. Цікаво, що серед цих актів зустрічаються й ті, які було прийнято ще за радянських часів. Так, наприклад, наказом Державного комітету СРСР з фізичної культури і спорту № 189 від 20 березня 1987 р. регламентується порядок утворення цін на проектні роботи для будівництва спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд масового призначення [171].

З огляду на це, цілком слушною є думка про необхідність проведення систематизації адміністративно-спортивного права України, оскільки існування великої кількості не систематизованих правових актів ускладнює вивчення та належне застосування норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у сфері фізкультури та спорту. Проведення систематизації адміністративно-спортивного права сприятиме також і більш ефективній регламентації правового статусу суб’єктів публічної адміністрації, які розробляють та реалізують державну політику у названій сфері.

Проте перш ніж перейти до безпосереднього розв’язання завдання даного підрозділу дисертаційного дослідження, треба зробити деякі застереження. У науковій літературі доволі часто можна зустріти такі формулювання як, наприклад, «систематизація адміністративного законодавства» [172, с.1827] та «систематизація адміністративного права» [169]. Який з названих термінів більш точно позначає діяльність з упорядкування відповідного правового масиву? Аналіз наукових розробок сучасних авторів показує, що вони здебільшого ухиляються від відповіді на поставлене запитання і застосовують той чи інший із зазначених термінів навмання. Це можна пояснити лише тим, що вітчизняні науковці, на жаль, не вбачають різниці між правом та законодавством, а тому й поняття «систематизація права», «систематизація законодавства» видаються для них синонімічними.

Проте це не відповідає ані сучасному розвитку правової науки, ані реаліям правозастосування. Дане твердження найбільш наочно може бути підтверджено рішенням Конституційного Суду України у справі за поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу (справа про призначення судом більш м’якого покарання), де вказується, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, що були легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства [5].

З огляду на це, більш логічним вбачається проведення систематизації не лише законодавства, у нашому випадку адміністративно-спортивного, а й і усіх інших соціальних норм, які використовуються для регулювання суспільних відносин, які виникають у галузі фізкультури та спорту. Інакше кажучи, опрацюванню у ході проведення систематизації норм адміністративно-спортивного права мають бути піддані абсолютно усі його джерела. Саме тому ми будемо говорити про систематизацію права, а не лише законодавства (законів), яке діє у сфері фізкультури та спорту.

Систематизація адміністративно-спортивного права базується на загальнотеоретичних дослідженнях. Слід відзначити, що науковці, як правило, вказаний процес розподіляють на такі самостійні складові форми правової діяльності:

- консолідацію, у межах якої відбувається підготовка та прийняття розширених актів шляхом об’єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання [173, с. 46];

- кодифікацію – діяльність, яка полягає у підготовці та прийнятті нових актів (типу кодексів), які містять як норми колишніх актів, які виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження [173, с. 46];

- інкорпорацію, яка полягає у підготовці та виданні різного роду зводів, зібрань і збірників нормативних актів [173, с. 47]. Інкорпорація ґрунтується на зовнішній систематизації права (законодавства), тобто його об’єднанні без зміни нормативного змісту у збірники за певною ознакою [174, с.41]. Нормативні акти об’єднуються повністю або частково у збірники чи зводи у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному тощо) [173, с. 47]. Особливістю інкорпорації є те, що до змісту нормативних актів не вносяться зміни і зміст правового регулювання не змінюється. Саме ця властивість інкорпорації (збереження змісту нормативного регулювання) відрізняє її від кодифікації та консолідації [173, с.47].

Концепцією адміністративної реформи було визначено, що її ефективне правове супроводження передбачає подальшу систематизацію адміністративного законодавства, у першу чергу шляхом кодифікації [175]. Зазначена позиція, враховуючи той факт, що адміністративно-спортивне право є складовим елементом системи адміністративного права, є визначальною також і для систематизації його норм. Ось чому ми насамперед зупинимося на питанні кодифікації норм адміністративно-спортивного права.

На думку Т. О. Коломоєць, кодифікація є найбільш досконалою формою систематизації законодавства [176, с. 8]. Даний термін походить від латинського «codification», де «codex» – це книга, а «ficatio» – робити, творити [176, с. 22]. Вперше у науковий обіг цей термін був введений І. Бентамом [177, c. 35].

Кодифікація полягає у докорінній переробці раніше діючих нормативно-правових актів у процесі здійснення правотворчої діяльності, в усуненні суперечностей, викривлень правової форми опосередкування суспільних відносин й правового регулювання, а також відновлення прогалин, створення на цій базі нового кодифікованого акта (кодексу, статуту), який заміняє всі попередні чинні до цього акти з відповідного питання [176, с. 8]. Основною метою кодифікації слід визнати створення систематизованого нормативно-правового акта, який існує протягом тривалого часу без будь-яких змін та доповнень [176, с. 17]

Необхідність проведення кодифікації адміністративного права та, як наслідок, кодифікації адміністративно-спортивного права, пов’язана, на думку науковців, з тими змінами, які відбулися та продовжують відбуватися в економіці, політиці, соціальній сферах після набуття Україною статусу незалежної держави [178, с. 20]. У свою чергу Р. С. Мельник потребу у кодифікації пояснює існуванням великої кількості правових норм, які ще за радянських часів не вирізнялись системністю [169]. Поширюючи викладену інформацію на сферу адміністративно-спортивних відносин, додатково підкреслимо, що ці відносини також за останні роки суттєвим чином ускладнилися. В Україні відбувається постійна трансформація системи суб’єктів, які розроблюють та реалізують державну політику у галузі фізкультури та спорту; наша держава розширює свою участь у міжнародних спортивних змаганнях, організовує та проводить на своїй території окремі з них. Зрозуміло, що для належного регулювання названих напрямків діяльності відповідних суб’єктів публічної адміністрації необхідною виглядає належним чином впорядкована та систематизована сукупність правових норм, що, власне, і може бути досягнуто за рахунок кодифікації усього масиву правових актів.

Ведучи мову про кодифікацію адміністративно-спортивного права, зауважимо, що у даному напрямку в Україні не було проведено жодного дослідження, що зобов’язує нас зупинитися на вивченні вітчизняного теоретичного і практичного досвіду, напрацьованого у сфері кодифікації адміністративного права (законодавства). Такий крок дозволить нам більш системно та розважливо підійти до вироблення рекомендацій щодо організації та здійснення кодифікації адміністративно-спортивного права.

Перша спроба кодифікації адміністративного права була зроблена у 20-х рр. ХХ ст. і завершилася прийняттям 12 жовтня 1927 р. Адміністративного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Особливість цього кодексу полягала у тому, що він визначав організаційні засади діяльності органів влади, форми та методи їх роботи, а також особливості здійснення управління в деяких сферах [179, с.120]. З огляду на це, його назва не співпадала із його змістом, оскільки до нього було введено далеко не усі норми адміністративного права, а лише їх окремі групи. Показовими у цьому плані є, на наш погляд, дискусії тих радянських авторів, які брали безпосередню участь у його розробці. Так, Г. С. Гурвич вважав, що до радянського Адміністративного кодексу, який він пропонував назвати кодексом Радянського Управління, мав увійти весь правовий матеріал, що регулював управління у всіх його галузях. У свою чергу О. М. Турубінер більш вузько розглядав зміст означеного документа вказуючи, що норми останнього повинні регулювати виключно питання охорони громадського порядку та безпеки, забезпечення соціалістичної законності та діяльності НКВС та міліції [180, с. 15].

Адміністративний кодекс УРСР реально діяв лише до кінця 30-х рр. ХХ ст. Пізніше його положення просто перестали застосувати [179, с.120]. Офіційно кодекс припинив своє існування у 1985 р. у зв’язку з прийняттям Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення [181]. Подібну ситуацію, на нашу думку, можна пояснити тим, що Адміністративний кодекс УРСР насправді не був кодексом, являючи собою, фактично, закон про діяльність центральних органів влади та основні форми (методи) їх роботи. А оскільки нормативні положення, які регулювали названі питання, вимагали постійного пристосовування під потреби сфери державного управління, для якої завжди були характерні постійні зміни, то через декілька років положення Адміністративного кодексу УРСР виявилися застарілими. Крім цього, варто підтримати також і думки тих науковців, які пояснювали нежиттєздатність кодексу психологічною непідготовленістю працівників управління до застосування його положень, які вважали, що вказаний нормативний акт може обмежити їх ініціативу, зв’язати їм руки в умовах класової боротьби [180, с. 15].

Слід зазначити, що у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба розробки перших правових актів, присвячених питанням фізкультури та спорту. Так, 13 липня 1925 р. була прийнята спеціальна постанова ЦК РКП (б) щодо врегулювання питань розвитку радянського фізкультурного руху. У ній зазначалась необхідність розгляду фізичної культури не лише з точки розу фізичного виховання та оздоровлення, але й як однієї із складових трудової та військової підготовки населення [182]. Такий підхід до призначення фізичної культури, як ми розуміємо, був пов’язаний з політичною ситуацією в країні, керівництво якої намагалося з використанням будь-яких засобів закріпити свою владу, а для цього йому було потрібне фізично підготовлене населення. Саме тому фізична культура та спорт за радянських часів більше нагадували етап підготовки до військової служби, ніж діяльність, спрямовану на фізичне оздоровлення та зміцнення організму людини. Сформульована думка побічно підтверджується також і фактом розробки та запровадження за сприяння Всесоюзної (Вищої) Ради фізичної культури та спорту СРСР, яка була головним органом державної влади у вказаній сфері, всесоюзного фізкультурного комплексу «Готовий до праці та оборони» [182].

Друга спроба кодифікації адміністративного права (законодавства) була здійснена вже у 60-х рр. минулого сторіччя [179, с. 120]. У цей період чітко окреслювалась у конкретних законопроектних діях позиція, змістом якої було намагання перебудувати організацію державного управління шляхом її поетапного законодавчого врегулювання. При цьому висувалися цілком конкретні завдання – досягнути рівня нормативного регулювання, за якого воно чітко визначало б порядок та умови взаємовідносин між усіма учасниками управлінських відносин, у тому числі між громадянином і суб’єктом державного управління [180, с. 17].

Незважаючи на логічність поставленого завдання та його необхідність, пов’язану насамперед з підвищенням ефективності державного управління за рахунок його нормативного впорядкування, згадані плани так і залишилися планами. Максимумом, на який спромоглася тодішня влада та радянські науковці, стала кодифікація радянського законодавства про адміністративну відповідальність. Чим це можна пояснити? На нашу думку, пояснень подібному підходу до кодифікації радянського адміністративного права може бути щонайменше два. З одного боку, кодифікація законодавства про адміністративну відповідальність стала свого роду продовженням тієї роботи, яка була розпочата у цьому напрямку авторами Адміністративного кодексу УРСР, значна частина положень якого, нагадаємо, стосувалася питань адміністративної відповідальності. Показовими у цьому плані є слова О. Якуби, яка у статті під назвою «Адміністративний кодекс необхідно переглянути» пропонувала включити до нового кодифікованого акта лише ті загальнообов’язкові норми, які регулювали виконавчу та розпорядчу діяльність державних органів і невиконання чи порушення яких тягнуло за собою відповідальність в адміністративному порядку [183]. Така думка підтримувалася також і іншими авторами [184]. З іншого боку, доволі чітко висловлювалися думки, зміст яких зводився до того, що проведення повної кодифікації радянського адміністративного законодавства було неможливим з огляду на його масштабність та різноплановість. Кодифікувати усю сукупність норм адміністративного права, – наголошувалося у літературі, – у повному обсязі, а тим більше в одному нормативному акті не вдавалося, та навряд чи коли-небудь вдасться, оскільки адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин у всіх галузях державного управління, і зібрати усі правові норми в один нормативний акт абсолютно неможливо [185, с 43].

Таким чином, вчені дійшли, хоча й різними шляхами, висновку про можливість кодифікації лише законодавства про адміністративну відповідальність. Питання ж про кодифікацію інших інститутів адміністративного права майже не обговорювалися, очевидно через те, що у радянській правовій науці кодекс асоціювався з галуззю права, кількість яких була обмеженою. Інакше кажучи, визнати необхідність кодифікації інституту адміністративного права означало формування на базі останнього нової галузі радянського права. Проте такі тенденції в ті часи не визнавалися та жорстко критикувалися науковою спільнотою, яка, напевно, бачила у них тенденцію наближення радянського права до буржуазного права, яке вже тоді складалося зі значної кількості галузей права, невідомих у СРСР. Отже, ситуація, яка мала місце у радянській правовій науці навколо питання про кодифікацію адміністративного права, була доволі парадоксальною: усі розуміли, що кодифікація необхідна; усі розуміли, що кодифікація можлива лише за окремими інститутами, однак зазначена концепція так і не була реалізована.

Становлення України як самостійної та незалежної держави, прийняття Конституції України, ускладнення національного законодавства – все це з новою силою активізувало ідею про кодифікацію адміністративного права. Проте реалізація її вимагала знову ж таки відповіді на питання про те, а в якому обсязі має бути здійснена зазначена робота. Обговорюючи цю тему, вітчизняні вчені пропонували провести повну кодифікацію адміністративно-правових норм і створити Адміністративний кодекс України як сукупність кількох «кодексів», «томів», «книг», серед яких будуть Кодекс України про адміністративні проступки, Адміністративно-процедурний кодекс, Кодекс поведінки державних службовців та ін. [120, с. 2122].

Співзвучну позицію висловлюють також і інші науковці, наголошуючи на тому, що на відміну від норм деяких галузей права об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об’єктивних причин. У зв’язку з цим упорядкування адміністративного права може здійснюватися шляхом видання кодифікованих актів за окремими сферами чи інститутами адміністративно-правового регулювання [122, с. 55].

Окрім цього, деякі вчені висловлювалися за необхідність офіційного затвердження Загальноправового класифікатора галузей законодавства України, який би містив у собі повний перелік галузей українського права. Такий крок дозволив би більш чітко визначитися з тими галузями законодавства, які вимагають кодифікації. Що ж до адміністративного права, то воно, за переконанням авторів даної концепції, може бути кодифікованим лише за окремими підгалузями або інститутами, до яких пропонується віднести:

основи функціонування управлінських інститутів з виокремленням інститутів;

- правовий статус та гарантії реалізації прав і свобод громадян і надання їм послуг у сфері державного управління;

- державна служба;

- адміністративно-правові режими;

- адміністративний примус;

- адміністративно-процесуальне законодавство;

- законодавство про контроль і нагляд у сфері державного управління;

- державне регулювання та управління в різних сферах державного життя з інститутами: «Державне управління в економічній сфері»,«Державне управління соціально-культурним будівництвом»,«Державне управління у сфері адміністративно-політичної діяльності» [100, с. 153, 154].

У цілому ми готові підтримати останню пропозицію. Справді, з огляду на кількість норм адміністративного права, їх принципову відмінність, неможливо розробити адміністративний кодекс, який би містив у собі абсолютно усі адміністративно-правові норми. Тому більш логічною є часткова кодифікація адміністративного права. Проте, на наш погляд, вона має здійснюватися не за інститутами, а за підгалузями адміністративного права. Інститут адміністративного права, такий, наприклад, як інститут адміністративних послуг або інститут заходів адміністративного припинення тощо, не являє собою завершеної та цілісної правової конструкції. Його норми регулюють не відокремлену групу суспільних відносин, а лише їх окремий вид. Тому ми категорично не погоджуємося з ідеєю про можливість кодифікації таких невеликих за обсягом сукупностей норм адміністративного права, якими є адміністративно-правові інститути. Доцільною та логічною, у зв’язку з цим, виглядає лише кодифікація підгалузей адміністративного права. Проте, тут виникає інша проблема, пов’язана із з’ясуванням їх кількості та їх назв.

Вивчення відповідної літератури з адміністративного права показує, що серед українських авторів немає одностайності у розумінні питання про підгалузі адміністративного права. Зараз до підгалузей адміністративного права відносять: публічне управління у сфері управління; публічне управління в соціально-культурній сфері; публічне управління в адміністративно-політичній сфері [84, с. 128]. Іноді до цього переліку додаються також: будівельне право, транспортне право, медичне право, енергетичне право, освітнє право тощо [121, с. 34]. Аналіз наведених точок зору викликає деякі питання до їх авторів: по-перше, чому у назвах підгалузей права застосуються словосполучення, які не містять слово «право»? Якщо слідувати логіці, то виходить, що науковці ставлять знак рівності між категорією «право» та категорією, наприклад, «публічне управління в галузі економіки», з чим, зрозуміло, не можна погодитися; по-друге, іноді науковці, називаючи підгалуззю адміністративного права скажімо, «публічне управління у соціально-культурній сфері», одночасно до переліку його підгалузей відносять також і «медичне право», при цьому включаючи питання державного управління у сфері охорони здоров’я до підгалузі «публічне управління у соціально-культурній сфері» [121, с. 437456].

Ще більше питань породжує ситуація з реально існуючими та визнаними на сьогодні галузями права, наприклад, митним правом, які водночас розглядаються складовими елементами (підгалузей) особливої частини адміністративного права, у даному разі під назвою «державне управління митною справою» [122, с. 401411]. Викладене повною мірою стосується також і природоохоронного права, екологічного права, інформаційного права тощо.

Таким чином, можна зробити однозначний висновок, що у вітчизняній науці адміністративного права немає чіткого та послідовного розуміння його системи, а, відповідно, і переліку підгалузей останнього, що, як наслідок, робить абсолютно неможливим проведення кодифікації норм останнього.

З огляду на викладене, ми схильні підтримати позицію Р. С. Мельника, який доводить необхідність виділення у межах Особливого адміністративного права України чіткої системи підгалузей, сформованих з огляду на функції, які виконуються суб’єктами публічної адміністрації [7, с. 331332]. Інакше кажучи, кожній окремій функції суб’єктів публічної адміністрації має відповідати підгалузь адміністративного права, кожна з яких повинна мати, як наслідок, у своїй назві слово «право»: адміністративно-господарське право, адміністративно-будівельне право, поліцейське право, адміністративно-деліктне право, адміністративно-спортивне право, право публічної служби тощо. Лише після цього можна буде приступати до розробки відповідних кодексів.

Повертаючись до питання про кодифікацію адміністративно-спортивного права, зазначимо, що у науковій літературі час від часу висловлюються міркування про необхідність та доцільність такого кроку. Найбільш активні у відстоюванні такої позиції російські вчені, адже у вищих навчальних закладах Російської Федерації функціонують кафедри спортивного права. Так, наприклад, така кафедра існує у Московській державній юридичній академії імені О. Е. Кутафіна і займається підготовкою спеціалістів у галузі права у сфері спорту та фізичної культури [69].

Потреба у розробці норм, які б регулювали порядок діяльності публічної адміністрації у названому напрямку, побічно підтверджується також і тим фактом, що у складі уряду Російської Федерації є міністр спорту [186], який керує розгалуженою системою відповідних органів виконавчої влади, правовою основою діяльності яких є спеціальні норми права – норми адміністративно-спортивного права.

Окремо слід сказати також і про спеціалізовані наукові видання, присвячені вивченню питань правового регулювання спорту, зокрема журнал «Спортивне право», який є надзвичайно важливим не лише для розвитку науки спортивного права, але і законодавчого процесу у сфері спорту [187]. Спеціальною працею, присвяченою питанням кодифікації спортивного права, є робота А. О. Соловйова «Актуальные проблемы спортивного права: Кодификация законодательства о спорте», в якій автор обґрунтовує думку про необхідність розробки та прийняття Спортивного кодексу Російської Федерації [68, c. 4].

Ще далі у питанні кодифікації спортивного права «просунулася» Франція, яка має Спортивний кодекс, що складається з 1670 статей [188, с.49]. Аналіз його свідчить, що у кодексі чимало цікавих та перспективних положень, які можуть бути враховані також і українським законодавцем. Так, наприклад, кодекс розрізняє окремі види спорту (природний спорт, професійний спорт тощо), передбачає існування посади міністра у справах спорту [67, с. 31, 35].

Спортивний кодекс Франції складається з чотирьох книг, кожна з яких поділена на частини, частини на глави, а глави на розділи. Так, у Першій книзі, присвяченій організації фізкультурної та спортивної діяльності, розміщено норми, які визначають суб’єктів публічного спортивного права та їх повноваження. До кола таких суб’єктів віднесено: державу; національні публічні установи; адміністративно-територіальні утворення; організації громадської користі; спортивні асоціації і спортивні громади; спортивні федерації і професійні спортивні ліги; представницькі та посередницькі органи, зокрема Французький національний олімпійський комітет та спортивні комітети.

Друга книга названого кодексу мітить норми, які закріплюють правовий статус учасників спортивних правовідносин, а також ті, що регулюють питання: підготовки і освіти у галузі спорту; здоров’я спортсменів і боротьби зі вживанням допінгу; боротьби з допінгом для тварин.

Зміст третьої книги Спортивного кодексу Франції утворюють норми, які регламентують умови та правила заняття спортом, встановлюючи: місця для заняття спортом; обов’язки, пов’язані зі спортивною діяльністю; обов’язки зі страхування; гарантії гігієни і безпеки.

У межах останньої книги Кодексу зосереджено норми, які стосуються фінансування спорту, а також особливостей організації спортивної діяльності у заморських департаментах і територіях [68, c. 46].

Кодифіковані акти з питань організації та здійснення спортивної діяльності прийнято також і в деяких інших країнах [189, с. 31].

Отже, в умовах, коли спорт стає не просто розвагою, а окремою сферою державної політики, підвищеної актуальності набуває питання удосконалення правових засад її реалізації, що може бути досягнуто, зокрема, через розробку та прийняття Адміністративно-спортивного кодексу. На наш погляд, подібний крок сприятиме також:

- усуненню прогалин та суперечностей, які нині мають місце у нормативних актах з питань фізичної культури та спорту;

- приведенню адміністративно-спортивного права до міжнародних (європейських) стандартів;

- конкретизації прав та обов’язків суб’єктів публічної адміністрації, покликаних розроблювати та реалізовувати державну політику у галузі спорту;

- покращенню правового статусу професійних спортсменів;

- активізації наукових досліджень у сфері публічно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері фізкультури та спорту;

- формуванню конкурентоспроможного олімпійського резерву;

- створенню додаткових можливостей для залучення широких мас населення, особливо неповнолітніх, до заняття фізкультурою та спортом. Принагідно відзначимо, що подібний крок позитивно вплине на зниження рівня наркоманії та алкоголізму серед молоді. Так, відповідно до результатів досліджень вчених, дитина, яка з раннього дитинства залучена до заняття спортом чи будь-якими фізичними вправами, після досягнення 12-річного віку виробляє імунітет до шкідливих звичок [68, с. 13]. Подібна думка була висловлена також і Президентом України 18 жовтня 2012 р. у Києві під час роботи III Спортивного конгресу України, який наголосив на тому, що утвердження здорового способу життя, особливо серед дітей і молоді, на сьогодні залишається актуальним питанням для Україниі головну роль тут мають відігравати фізична культура і спорт [190].

Основна ідея Адміністративно-спортивного кодексу має полягати у створенні комплексного юридичного акта, спрямованого на регулювання суспільних відносин, які виникають під час та у межах публічного управління у сфері фізкультури та спорту. Кодекс має забезпечувати регулювання відповідних суспільних відносин як на рівні принципів та загальних правових приписів, так і на рівні конкретних норм, які враховували б специфіку суспільних відносин, що виникають в окремих сегментах спорту. Майбутній кодекс має бути спрямований також на підвищення ролі та відповідальності держави у галузі фізичного розвитку та оздоровлення населення, удосконалення повноважень суб’єктів публічної адміністрації усіх рівнів та їх посадових і службових осіб у галузі фізкультури та спорту за стан справ у даній сфері. Створення цього кодифікованого акта має базуватися на таких ціннісних основах, як:

- визнання стратегічної важливості та пріоритетності цієї галузі суспільних відносин для держави та суспільства;

- визнання виправданості та доцільності значних фінансових вкладень під час здійснення державної політики щодо окремих сегментів у галузі спорту у цілях забезпечення державних та суспільних інтересів;

- поєднання державного регулювання відносин у галузі фізичної культури та спорту із саморегулюванням таких відносин суб’єктами фізичної культури та спорту;

- розумне та демократичне поєднання інтересів особистості, суспільства та держави;

- недопущення покладення обов’язків на учасників діяльності у галузі спорту, якщо їх встановлення носить дискримінаційний характер для правомірно діючих суб’єктів відповідних правовідносин або перешкоджає такій діяльності;

- презумпція високої суспільної значимості участі у спортивній діяльності для кожної неповнолітньої особи та пріоритетна підтримка державою та органами місцевого самоврядування заняття масовим та любительським спортом якомога більшої частини населення;

- безперервність та наступність спортивного виховання громадян, які належать до різних вікових груп, концепція «спорт протягом усього життя»;

- заборона будь-яких видів дискримінації, а також проявів насилля та жорстокості у галузі спорту;

- принципи «Фейр-плей», які являють собою звід етичних законів чесної гри, заснованих на внутрішній переконаності індивідуума про благородство та справедливість у спорті [189, с. 5, 67].

Що стосується змісту майбутнього Адміністративно-спортивного кодексу України, то, на наш погляд, до нього мають увійти норми, спрямовані на:

- офіційне тлумачення термінів та категорій, таких як: спорт, фізична культура, спортивна діяльність, право на заняття спортом, професійний спорт, масовий спорт, любительський спорт, спортивна підготовка, державна політика у галузі спорту, допінговий засіб тощо;

- закріплення засад правового регулювання у галузі спорту;

- визначення державної політики у галузі фізичної культури та спорту;

- закріплення прав та обов’язків суб’єктів публічної адміністрації, відповідальних за реалізацію державної політики у галузі фізичної культури та спорту;

- фіксацію видів спорту та спортивних дисциплін;

- встановлення порядку проведення спортивних заходів;

- закріплення правового статусу учасників спортивних відносин (спортсменів, тренерів, суддів, болільників, спортивних команд, спортивних федерацій, спортивних клубів тощо);

- визначення особливостей порядку зайняття професійним спортом;

- регулювання порядку присвоєння спортивних звань та розрядів;

- встановлення засад антидопінгової політики держави.

Щодо кодифікації адміністративно-спортивного права зазначимо, що нам видається хибною думка російських колег, які пропонують до змісту Спортивного кодексу включати питання регулювання праці у галузі спорту, наукової та комерційної діяльності. На наш погляд, це неодмінно викличе суперечності між положеннями названого кодексу та Кодексом законів про працю, Цивільним кодексом, Господарським кодексом, законодавством про наукову діяльність. До того ж питання організації, наприклад, наукових досліджень у сфері спорту не мають якихось принципових відмінностей від організації та проведення наукових досліджень в інших сферах. Тому у межах Адміністративно-спортивного права кодексу мають бути об’єднані лише ті норми, які мають пряме відношення до розробки та реалізації державної політики у галузі спорту.

Зрозуміло, що процес кодифікації адміністративно-спортивного права України є досить складним та тривалим. Тому першим кроком у напрямку майбутньої кодифікації може стати інкорпорація відповідного нормативного масиву, яка дозволить вирішити найбільш актуальні проблеми, що накопичилися у даній сфері. Як ми вже зазначали, інкорпорація – це один із видів систематизації, що полягає у підготовці та виданні різного роду зводів, зібрань і збірників нормативних актів без внесення жодних змін до їх змісту, а також розміщення у певному алфавітному, хронологічному, системно-предметному порядку [173, с. 47; 176, с. 41]. Нині виділяють два види інкорпорації: офіційна (тобто та, яка здійснена від імені правотворчого органу та є офіційно схваленою) та неофіційна (що здійснюється органом, який не має спеціальних повноважень) [191, c. 11]. Результати інкорпоративної роботи можуть бути покладені у підґрунтя наступної кодифікації.

З огляду на це, доцільним виглядає розробка та прийняття збірок нормативних актів, які б уміщали у собі норми адміністративно-спортивного права, покликані регулювати окремі види суспільних відносин, що виникають у галузі фізкультури та спорту. Для прикладу таких збірок, можна назвати Збірку правових актів з питань організації та проведення змагань з олімпійських видів спорту; Збірку правових актів з питань підготовки (виховання, навчання) професійних спортсменів; Збірку правових актів з питань присвоєння спортивних звань та спортивних розрядів тощо. Цінність подібних збірок полягає не лише у тому, що вони можуть полегшити роботу відповідних суб’єктів публічної адміністрації, але і у тому, що таким чином вдасться виявити недоліки правового регулювання у названій сфері, визначити норми права, які не діють, або суперечать положенням інших правових актів. Зазначений вид інкорпорації отримав назву тематичної інкорпорації і саме, він, на наш погляд, є найбільш доцільним, особливо з огляду на майбутню кодифікаційну роботу.

Варто згадати також і про таку форму систематизації права, як консолідація, що полягає у об’єднанні великої кількості норм з одного і того ж питання, або споріднених питань в єдиний укрупнений нормативний акт, що вступає в законну силу, а акти, на підставі яких він створювався, втрачають силу [191, c. 11].

Ознаками консолідації є таке:

- під час консолідації змінюється лише форма правового регулювання, зміст же залишається без змін [191, c. 11];

- консолідований акт є самостійним джерелом права [192, с. 382].

- консолідація порівняно з інкорпорацією є більш складною формою систематизації, оскільки її можна розглядати як форму правотворчості, в результаті якої здійснюється структурно-редакційна правка актів, забезпечується одноманітність у застосуванні термінів, усуваються суперечності, повтори тощо [191, c. 11].

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що консолідація є доволі складною формою систематизації правового масиву, яка може бути застосована далеко не у всіх сферах правового регулювання. Вона знаходить свій прояв там, де виникає необхідність об’єднання в один нормативний акт основ законодавства, існуючих кодексів, змістовних законів. Зрозуміло, що викладене не стосується питань фізичної культури та спорту.

Таким чином, питання систематизації адміністративно-спортивного права є важливим та актуальним напрямком функціонування держави та її органів. Без проведення названої роботи нам не вдасться ані покращити функціонування відповідних суб’єктів публічної адміністрації, ані досягти великих здобутків у спорті. Українські спортсмени, на жаль, нині тренуються у поганих умовах, мають недостатнє фінансове та матеріальне забезпечення та правовий захист. Залишає бажати кращого також і співпраця громадських спортивних об’єднань та держави. І це лише невелика частина проблем, які очікують свого нормативного вирішення, що буде надзвичайно важко зробити за відсутності належним чином систематизованого масиву норм адміністративно-спортивного права.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка