Запорізький національний університет


РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЯК ПРЕДМЕТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНОГО ПРАВА



Сторінка5/11
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

РОЗДІЛ 2

АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЯК ПРЕДМЕТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНОГО ПРАВА

2.1. Сутність, ознаки та види адміністративно-спортивних правовідносин

Адміністративно-спортивне право відіграє важливу роль у сучасному суспільстві, регулюючи особливу групу суспільних відносин, –адміністративно-спортивні правовідносини. Спробуємо з’ясувати сутність, ознаки та види останніх.

Проте перш ніж перейти до безпосереднього вивчення питань, покладених у назву даного підрозділу дисертаційного дослідження, необхідно з’ясувати зміст категорій більш загального порядку, якими є правовідносини та адміністративні правовідносини.

Проблема правовідносин є однією з найбільш складних у теорії права і в юридичній науці у цілому. Це пов’язано з низкою чинників, у тому числі з постійними змінами умов суспільного життя, які вимагають якісно нових підходів до дослідження правовідносин, а також зі складністю та багатоаспектністю цього юридичного явища. Очевидно тому у вітчизняній правовій науці все ще неусталеною залишається концепція правовідносин [193, c. 78 ; 194, с. 48].

Однак, не дивлячись на розбіжність поглядів учених щодо тлумачення сутності та змісту правовідносин, у них можна знайти і певні загальні аспекти, які здатні скласти основу визначення категорії «правовідносини»: правовідносинами є суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правовідносинам завжди притаманні такі риси:

- виникають на підставі норм права;

- сторони наділені суб’єктивними правами і відповідними юридичними обов’язками;

- відображають правовий зв’язок сторін (уповноваженої та зобов’язаної);

- носять ідеологічний і вольовий характер;

- забезпечуються у необхідних випадках державним примусом [195, с. 103; 196, c. 44; 197, с. 7; 198, c. 467; 199, c. 222; 200, c. 7].

Погоджуючись загалом з таким переліком, пропонуємо все ж додати до нього ще одну ознаку – конкретність правовідносин. Йдеться про те, що правовідносини завжди виникають між щонайменше двома чітко визначеними суб’єктами з приводу конкретизованого об’єкта.

Безперечно, правовідносини є найціннішим надбанням правової науки. Це єдина категорія, яка здатна відтворювати усі відомі науці суттєві зв’язки права з реальним життям, з суспільними відносинами, а отже, закономірності його виникнення розвитку. Дослідити право, з’ясувати його сутність, як справедливо наголошується у літературі, неможливо поза межами правовідносин. Вони відіграють важливу роль сполучного кільця між усіма правовими категоріями та поняттями, оскільки здійснюють їх об’єднання у єдину субординаційну систему [194, с. 5].

Не можна не згадати також і про те, що правовідносини позитивно впливають на стан юридичної визначеності у суспільстві. Так, І. О. Картузова з цього приводу справедливо вказує, що врегульовані суспільні відносини створюють можливість будь-якому їх суб’єктові прогнозувати вірогідний розвиток подій і бути впевненим за умов законослухняної поведінки (правомірної поведінки) у допомозі державних органів, якщо така допомога буде потрібна [193, с.79].

Принциповою є роль правовідносин і у сфері захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, оскільки саме завдяки останнім створюються можливості для залучення відповідних державних органів у сферу відновлення правового статусу приватних осіб [193, с.80].

Отже, під правовідносинами варто розуміти правові зв’язки, які виникають та формуються на підставі норми права між щонайменше двома суб’єктами права з приводу конкретного об’єкта.

З наведеного визначення стає зрозумілим, що правовідносини можуть набувати різної юридичної природи залежно від того, які саме норми права покладено у підґрунтя їх виникнення, зміни чи припинення. Таким чином, можна вести мову про існування цивільних правовідносин, кримінальних правовідносин, адміністративних правовідносин тощо, на аналізі останніх з яких ми і зосередимо свою подальшу увагу.

Аналіз наукової літератури з адміністративного права показує, що доволі часто вітчизняні автори стверджують, що адміністративними правовідносинами є: врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в яких їх сторони (суб’єкти) взаємозв’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами [49, с. 178]; відносини, які виникають з приводу виконання адміністративних зобов’язань публічною адміністрацією [104, с. 47]; суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, врегульованих нормами адміністративного права [101, с. 44] тощо.

Далі, як правило, автори називають ознаки, властиві адміністративним правовідносинам, серед яких обов’язково згадується їх владний (управлінський) характер [201; 202; 203]. Інакше кажучи, мова йде про те, що адміністративні правовідносини проявляються лише там, де зв’язки між їх суб’єктами будуються за принципом влади та підпорядкування. Проте з таким висновком, на наш погляд, можна погодитися лише частково, оскільки його зроблено без врахування тих трансформаційних перетворень, які останнім часом справили вплив на предмет адміністративного права. Ґрунтуючись на сучасних наукових дослідженнях означеного питання та спрямування України на євроінтеграцію, можна констатувати дихотомію предмета адміністративного права [78, с. 247; 204, c. 108; 205, с. 10–11; 206, с. 9; 207, с. 73; 208, с. 206217; 209; 210; 211; 212, с. 178 – 185], пов’язану з виділенням у його змісті управлінської та публічно-сервісної складових. Зазначені складові, як наслідок, надзвичайно тісно пов’язані з адміністративними правовідносинами, впливаючи на їх сутність, зміст та види.

З огляду на це, можна зробити висновок про необхідність розподілу адміністративних правовідносин на управлінські та публічно-сервісні, останні з яких спрямовані на реалізацію й забезпечення основних прав та свобод громадян суб’єктами публічної адміністрації.

Таким чином, під адміністративними правовідносинами необхідно розуміти вид суспільних відносин, що виникають між суб’єктами публічної адміністрації та фізичними і юридичними особами, які регламентуються нормами адміністративного права і носять управлінський або публічно-сервісний характер.

Говорячи про управлінські та публічно-сервісні адміністративні правовідносини, не можна не зацікавитися, а яких відносин на сьогодні більше? Які відносини, управлінські або публічно-сервісні, виникають частіше? Відповідь, на наш погляд, є не стільки теоретичною, скільки практичною, оскільки дозволяє зрозуміти сучасні тенденції розвитку та формування адміністративного права як галузі права. Свого часу на поставлене питання дав відповідь В. Б. Авер’янов стверджуючи, що на сьогодні (2010 р.) у предметі адміністративного права публічно-сервісні правовідносини переважають над управлінськими [207, с. 58].

Висловлюючи власне ставлення до сформульованої думки, зазначимо, що вона видається нам цілком правильною, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Наведене конституційне положення означає, що суб’єкти публічної адміністрації мають орієнтуватися у своїй діяльності на забезпечення та сприяння у реалізації прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, тобто діяти у публічно-сервісній формі або через публічно-сервісні відносини. Проте для України зазначена думка є скоріше орієнтиром на майбутнє, аніж об’єктивною реальністю, оскільки, приміром, положення Кодексу адміністративного судочинства України сформульовано якраз на протилежній основі [90]. На думку розробників Кодексу, адміністративно-правові відносини, що є предметом перевірки адміністративними судами на предмет їх законності, можуть виникати лише за участю суб’єкта владних повноважень або, інакше кажучи, під час реалізації органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими і службовими особами владних управлінських функцій. Відповідно, публічно-сервісні відносини, як окремий різновид адміністративних правовідносин, фактично виведено за межі юрисдикції адміністративних судів, що свідчить про їх невизнання чи не сприйняття владою. Подібні тенденції, на наш погляд, є доволі небезпечними, оскільки вони блокують реалізацію названих вище конституційних положень.

З огляду на викладене, необхідним є пошук нових підходів до розуміння сутності та змісту адміністративних правовідносин. Доволі вдала спроба у цьому напрямку зроблена Р. С. Мельником, який в одній із своїх праць дав розгорнуту характеристику публічно-правових відносин. Сформульовані ним висновки можуть бути основою і для характеристики адміністративних правовідносин, оскільки останні, з огляду на те, що адміністративне право є складовим елементом публічного права, надзвичайно тісно пов’язані з публічно-правовими відносинами [7; 17].

Отже, на думку автора, публічні правовідносини у більшості випадків не є владними за своїм змістом, їх виникнення не пов’язане зі здійсненням державного (публічного) управління. Найчастіше вказані відносини є наслідком публічно-сервісної діяльності; публічно-сервісні правовідносини можуть виникати як між суб’єктами публічної адміністрації та приватними особами, так і між іншими юридичними особами публічного права та приватними особами. Під іншими юридичними особами публічного права, стверджує вчений, слід розуміти таких суб’єктів права, які не входять до складу системи органів влади, але вони виконують певні публічні обов’язки за дорученням держави чи органів місцевого самоврядування. Такою діяльністю юридичні особи публічного права сприяють реалізації приватними особами своїх прав, свобод та законних інтересів. Суб’єкт публічної адміністрації не є обов’язковим учасником публічних правовідносин. Останні можуть виникати між будь-якими суб’єктами, що наділені публічними правами та обов’язками. Саме тому доцільно вказувати на можливість участі у відповідних правовідносинах суб’єкта, наділеного владними повноваженнями поряд із іншими суб’єктами, що наділені публічними правами та обов’язками [213].

Таким чином, адміністративні правовідносини – суспільні відносини управлінського або публічно-сервісного характеру, які виникають між суб’єктами адміністративного права з приводу реалізації наданих їм прав та покладених на них обов’язків.

На цій основі можна сформулювати і визначення адміністративно-спортивних відносин, під якими ми пропонуємо розуміти суспільні відносини управлінського або публічно-сервісного характеру, які виникають між суб’єктами адміністративного права з приводу реалізації наданих їм прав та покладених на них обов’язків у сфері фізичної культури та спорту.

Варто більш докладно проаналізувати названий підвид адміністративних правовідносин, тобто адміністративно-спортивних відносин. З урахуванням сутності та змісту публічного та адміністративного права, особливостей адміністративних правовідносин можна зробити висновок, що адміністративно-спортивні правовідносини характеризуються усіма ознаками адміністративних правовідносин, хоча, звичайно, і мають певні особливості, які полягають у тому, що:



- адміністративно-спортивні правовідносини належать до підвиду публічних правовідносин. Публічний характер адміністративно-спортивних правовідносин забезпечується наявністю в їх змісті правового обов’язку. Характеризуючи зазначений елемент правовідносин, В. М. Бевзенко зауважує, що публічне право висуває свої вимоги до посадових осіб і громадян задля загального блага і таким чином примушує їх покладати в основу своєї публічної діяльності суспільний обов’язок. Цей момент обов’язку не виключає більшого чи меншого простору, який надається нормами публічного права учасникам правовідносин. Однак, як би не розширювалися внаслідок цього публічні повноваження влади й громадян, обов’язок продовжує відігравати у публічному праві визначальну роль. Власне, можливість використовувати публічне право у більшому чи меншому обсязі або ж зовсім його не використовувати підпорядкована саме правовому обов’язку [201, с. 6]. Саме тому доречно зауважити, що у публічно-правових відносинах вимогам суспільного обов’язку підпорядковані публічні права як суб’єктів публічної адміністрації, так і фізичних та юридичних осіб. Отож можна зробити висновок, що в адміністративно-спортивних правовідносинах публічні права як суб’єктів публічної адміністрації, так і спортсменів, тренерів та інших фізичних і юридичних осіб підпорядковані вимогам суспільного обов’язку. Правовий обов’язок в адміністративно-спортивних правовідносинах передбачений законодавством з метою забезпечення досягнення конкретного суспільно-державного результату: задоволення правових інтересів; сприяння в реалізації та захисті суб’єктивних прав, свобод та інтересів спортсменами, тренерами та іншими фізичними та юридичними особами; виконання покладених на конкретний орган публічних (державних, суспільних) завдань та функцій; здійснення допоміжних функцій публічного характеру, спрямованих на забезпечення ефективного виконання суб’єктами публічної адміністрації завдань, передбачених нормами чинного законодавства у сфері фізкультури та спорту;

- адміністративно-спортивні відносини складаються у сфері діяльності тих суб’єктів публічної адміністрації, які є відповідальними за розвиток фізичної культури та спорту. Головним суб’єктом публічної адміністрації, який діє у названій сфері, є Кабінет Міністрів України. Він покликаний розроблювати та затверджувати загальнодержавні програми розвитку фізкультури та спорту. Безпосередньою реалізацією завдань у сфері спорту займається Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Поряд з цим, необхідно відзначити, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [55] органи місцевого самоврядування також наділені повноваженнями у сфері фізкультури та спорту;

- у більшості адміністративно-спортивних правовідносин однією із сторін є суб’єкт публічної адміністрації, інша юридична особа публічного права, яка виконує певні публічні обов’язки за дорученням держави. Протилежною стороною таких відносин може бути як окремий спортсмен, так і спортивний клуб, команда тощо;

- об’єктом адміністративно-спортивних відносин є дії їх учасників, які можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів (отримання спортивного звання, стипендії, допуску до участі у міжнародних змаганнях тощо);

- адміністративно-спортивні відносини – це особливий зв’язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена нормою адміністративно-спортивного права. Так, спортсмен, який одержав перемогу на офіційних спортивних змаганнях, має право вимагати від суб’єкта публічної адміністрації присвоєння йому відповідного спортивного звання;

- суб’єкт публічної адміністрації, відповідальний за розвиток фізичної культури та спорту, зобов’язаний реалізувати свої матеріальні та адміністративно-процедурні права, оскільки останні є одночасно і його обов’язками. Наприклад, Кабінет Міністрів України, будучи наділеним правами видавати юридичні акти, задля розвитку спорту в нашій державі зобов’язаний видавати означені документи;

- адміністративно-спортивні відносини можуть виникати за ініціативою будь-якого суб’єкта адміністративно-спортивного права, але згода іншої сторони не є обов’язковою умовою їх виникнення. Так, наприклад, у разі прийняття рішення про дискваліфікацію спортсмена згода останнього на це не вимагається;

- порушення однією із сторін адміністративно-спортивних відносин своїх обов’язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів. Так, порушення спортсменом антидопінгового законодавства потягне за собою його відповідальність перед суб’єктом публічної адміністрації або іншим відповідним уповноваженим органом;

- адміністративно-спортивні відносини, що виникають між суб’єктами публічної адміністрації та іншими суб’єктами адміністративно-спортивного права (спортсменами, спортивними клубами тощо), не завжди є відносинами влади і підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов’язана виконувати вимоги правової норми. Так, наприклад, адміністративно-спортивні відносини, що виникли в результаті підписання Договору про взаємодію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Федерації футболу України в розвитку шкільного футболу в загальноосвітніх навчальних закладах України в 2013-2016 роках між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та Федерацією футболу України [214].

- спори, що виникають між сторонами адміністративно-спортивних відносин, вирішуються як в адміністративному порядку, так і у порядку адміністративного судочинства. Так, наприклад, до адміністративного суду може бути оскаржене рішення суб’єкта публічної адміністрації щодо відмови у присвоєнні спортсмену відповідного спортивного звання.

Адміністративно-спортивні правовідносини, з огляду на їх ознаки, можуть виникати, змінюватися та припинятися на різних системних рівнях, за участю великої кількості суб’єктів та з приводу чималої кількості об’єктів. З огляду на це, а також враховуючи наукову та практичну необхідність виділення їх конкретних видів, актуальним вбачається питання про їх класифікацію.

В українській мові класифікація розглянута як розподіл певних предметів, явищ або понять на класи, групи та інше за спільними ознаками й властивостями. Іншими словами, основу будь-якої класифікації становить певна ознака (риса або властивість), що дає змогу визначити всі особливості предмета, явища, діяльності та ін. Вказані особливості визначаються з використанням певних критеріїв (підстав), за допомогою яких об’єднуються ті самі явища, предмети або діяльність у конкретні групи [215, c. 81].

Враховуючи названі у науковій літературі підстави класифікації публічних правовідносин [2; 111; 214], а також адміністративних правовідносин [216; 217; 218; 219], можливим виглядає такий поділ адміністративно-спортивних правовідносин:

а) залежно від функціональної спрямованості;

б) залежно від змісту;

в) залежно від способу захисту;

г) за характером побудови взаємин між учасниками правовідносин;

д) за територіальною ознакою.

Залежно від функціональної спрямованості адміністративно-спортивні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

До регулятивних адміністративно-спортивних правовідносин належать ті, що пов’язані з реалізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративно-спортивного права. Це організація роботи суб’єктів публічної адміністрації в означеній сфері, керівництво нижчими структурними утвореннями тощо [220, с. 148].

Наприклад, Кабінет Міністрів України зобов’язує Державне агентство з інвестиції та управління національним проектами разом з Міністерством інфраструктури забезпечити підготовку проектів актів законодавства, необхідних для реалізації національного проекту «Олімпійська надія – 2022» - створення спортивно-туристичної інфраструктури [221].

Яскравим прикладом регулятивних адміністративно-спортивних правовідносин є ті, що виникли під час створення Єдиного державного реєстру спортивних споруд відповідно до Наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 1319 від 22 квітня 2009 р [222]. Згідно з цим наказом виникають адміністративно-спортивні правовідносини між заявником (юридичною особою, яка подає документи для внесення певної інформації, даних про спортивні споруди) та Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту. При цьому, відповідно до п. 1.2 означеного наказу функції заявника здійснюють Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з фізичної культури і спорту, структурні підрозділи з фізичної культури і спорту обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші.

Слід зазначити, що охоронні правовідносини у сфері фізичної культури та спорту виникають у випадку невиконання їх учасниками норм адміністративно-спортивного права, між правопорушником і суб’єктом публічної адміністрації і мають організуюче значення. Воно пролягає у тому, що заходами впливу, передбаченими нормативними актами, суб’єкт публічної адміністрації прагне забезпечити належну (правомірну) поведінку особи [220, c. 148].

Розглянемо приклад охоронних адміністративно-спортивних правовідносин. Федерація футболу України на підставі Договору про співробітництво з Державним Комітетом України з питань фізичної культури і спорту від 22 березня 2004 р. володіє виключним правом представляти футбол в УЄФА, ФІФА та на міжнародних спортивних змаганнях, а також правом організовувати та проводити офіційні міжнародні змагання на території України та національних змагань [223]. Інакше кажучи, Федерації футболу України на підставі названого договору були надані конкретні публічні обов’язки у сфері організації та проведення футбольних матчів тощо, що, відповідно, дозволяє віднести її до кола юридичних осіб публічного права. Реалізуючи делеговані публічні повноваження, Федерація футболу України своїм рішенням притягнула футболістів футбольного клубу «Карпати», керівництво футбольного клубу «Карпати», співробітника футбольного клубу «Металіст» Краснікова Є. О. до дисциплінарної відповідальності. Вказані заходи були застосовані внаслідок того, що матч 26-го туру 17-го чемпіонату України з футболу (сезон-2007/2008) між командами «Металіст» Харків − «Карпати» Львів, що відбувся 19 квітня 2008 року, був проведений з порушенням норм спортивної етики та носив договірний характер [224]. Отже, у даному випадку були реалізовані охоронні адміністративно-спортивні відносини.

За змістом адміністративно-спортивні правовідносини може бути поділено на матеріальні та процедурні [220, с. 150]. Матеріальні адміністративно-спортивні відносини – це відносини пасивного типу. Вони виражають статичну функцію права. Такі відносини складаються на основі уповноважуючих і заборонних норм, тобто норм матеріальних. Відносини такого типу, виникнувши одного разу, можуть тривалий час залишатися «нерухомими», статичними [104, с. 4849]. Так, відносини між спортсменом, що одержав право на присвоєння йому державної стипендії, і суб’єктом публічної адміністрації, який цю стипендію встановлює та виплачує, будуть перебувати у статичному стані (залишатися матеріальними) доти, поки спортсмен на вирішить реалізувати своє право на отримання стипендії, тобто не звернеться з відповідною заявою до суб’єкта публічної адміністрації. Інакше кажучи, матеріальні адміністративно-спортивні відносини є, фактично, теоретичною моделлю майбутніх «реальних» правовідносин. За допомогою названої конструкції можна лише прорахувати можливість існування конкретних правовідносин у названій сфері. Таким чином, можна зробити висновок, що категорія «матеріальні адміністративно-спортивні відносини» має виключно теоретичне значення.

Що ж до процедурних адміністративно-спортивних відносин, то тут варто наголосити на тому, що саме у межах останніх відбувається реалізація прав та виконання обов’язків, закріплених у нормах адміністративно-спортивного права. Значимість даного виду правовідносин у сфері функціонування суб’єктів публічної адміністрації важко переоцінити, оскільки останні є своєрідною межею, за яку не мають права виходити згадані суб’єкти. Це прямо випливає з ч. 2 ст. 19 Конституції України, де зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У даному випадку мова йде про те, що діяльність суб’єктів публічної адміністрації є обмеженою відповідними процедурами або процедурними відносинами. Не можна не згадати у цьому плані також і про те, що процедури та процедурні відносини є важливими і для приватних осіб, оскільки завдяки їм, як справедливо наголошується у літературі, вирівнюється становище приватної особи і органу влади, адже за чіткого визначення прав та обов’язків приватної особи і адміністративного органу в адміністративній процедурі обидва суб’єкти стають зв’язаними законом [225, с. 33].

Зрозуміло, що процедурні відносини можуть виникати у будь-якій сфері чи напрямку функціонування публічної адміністрації, не є винятком і сфера фізкультури та спорту. Для виникнення процедурних адміністративно-спортивних правовідносин необхідна насамперед норма права, а також відповідний юридичний факт. Такі відносини виникають, наприклад, під час розгляду та вирішення суб’єктами публічної адміністрації звернень спортсменів з приводу присвоєння їм спортивних звань [220, с. 150]. До цієї групи відносин можна зарахувати також і ті правовідносини, які виникають між спортсменами, тренерами, з одного боку, та спеціально створеними комісіями, національними спортивними федераціями у відповідному виді спорту, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Президентом України, з іншого боку, у процесі присвоєння стипендії Президента України для видатних спортсменів та тренерів України з олімпійських видів спорту [153].

Залежно від способу захисту адміністративно-спортивні правовідносини поділяються на ті, що захищаються в адміністративному порядку та ті, що захищаються у судовому порядку. У першому випадку захист означених правовідносин здійснюється у межах, встановлених насамперед Законом України «Про звернення громадян» [226], який надає приватним особам, у тому числі і учасникам адміністративно-спортивних відносин, можливість звертатися зі скаргою до відповідного суб’єкта публічної адміністрації з приводу порушення їх прав, свобод чи законних інтересів. Яскравим прикладом розгляду адміністративно-спортивних спорів у адміністративному порядку є розгляд Федерацію футболу України підвідомчих їй категорій справ.

Разом з цим відзначимо, що захист прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, закріплених у нормах адміністративного права, може здійснюватися і за ініціативою суб’єкта публічної адміністрації, коли останній, наприклад, у межах здійснення внутрішньовідомчого контролю, виявляє порушення чинних нормативних актів.

Що ж до судового способу захисту адміністративно-спортивних відносин, то він, як вже зазначалося вище, здійснюється через інститут адміністративної юстиції, призначення якого полягає у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин (у нашому випадку у сфері адміністративно-спортивних відносин) від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

За характером побудови взаємин між учасниками правовідносин адміністративно-спортивні правовідносини можуть бути горизонтальними, тобто такими, які виникають між рівнозначними, непідлеглими суб’єктами, які реалізують повноваження у сфері фізкультури та спорту. Вертикальні правовідносини в означеній сфері виникають між підпорядкованими суб’єктами, наприклад, суб’єктом публічної адміністрації та спортсменом [220, с. 150].

Прикладом вертикальних адміністративно-спортивних правовідносин є суспільні відносини, у яких реалізуються владні, у тому числі і контролюючі повноваження суб’єктів публічної адміністрації (наприклад, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України) або суб’єктів делегованих повноважень (наприклад, Федерації футболу України) [223]. Їх особливість полягає у тому, що інша сторона таких відносин (спортсмен, спортивний клуб, спортивна федерація тощо) знаходяться в організаційному або іншому підпорядкуванні (залежності) від суб’єкта публічної адміністрації, який самостійно, тобто без погодження з іншою стороною, приймає відповідне рішення.

До горизонтальних адміністративно-спортивних відносин варто зарахувати, наприклад, відносини, що виникли між Міністерством України у справах молоді і спорту (сьогодні це Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України) та Секретаріатом у справах молоді при Кабінеті прем’єр-міністра Угорської Республіки після підписання двосторонньої угоди щодо співробітництва молоді і молодіжні обміни між сторонами у сфері спорту [149].

За територіальною ознакою адміністративно-спортивні правовідносини поділяються на: загальнодержавні (або загальні) адміністративно-спортивні правовідносини, територіальні адміністративно-спортивні правовідносини, які виникають у межах певної адміністративно-територіальної одиниці, локальні (місцеві), що виникають у межах окремого населеного пункту [220, c.150].

Наприклад, до загальнодержавних адміністративно-спортивних правовідносин можна віднести ті, які виникають, змінюються або припиняються на підставі Указу Президента України «Про державні стипендії для видатних діячів науки, освіти, культури і мистецтва, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту та інформаційної сфери» [227]. Регіональними адміністративно-спортивними правовідносинами є ті, територія виникнення яких обмежена межами певної області, району чи населеного пункту. Підставою для виникнення таких відносин є, як правило, нормативний акт, виданий відповідним місцевим суб’єктом публічної адміністрації. Зрозуміло, це не виключає можливості виникнення територіальних адміністративно-спортивних відносин також і на підставі загальнодержавного акта.

Підсумовуючи, варто зазначити, що норми адміністративно-спортивного права регулюють доволі велике коло специфічних (спеціальних) суспільних відносин, які складаються у сфері розробки та реалізації державної політики у галузі фізичної культури та спорту. Названі суспільні відносини, набуваючи статусу правовідносин, отримують назву адміністративно-спортивних правовідносин. Ці правовідносини є підвидом адміністративних-правовідносин і мають усі ознаки останніх, що, однак, не позбавляє їх і певних своєрідних рис. Адміністративно-спортивні відносини, реально існуючи у державі, вимагають свого подальшого вивчення, оскільки від цього залежить не лише результативність реалізації державної політики у названій сфері, але й рівень активності «включення» приватних осіб у зайняття фізичною культурою та спортом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка