Запорізький національний університет


Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин



Сторінка8/11
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.4. Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин
Адміністративно-спортивні правовідносини, які і будь-які інші правовідносини, виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Разом з цим, можна припустити, що позаяк адміністративно-спортивне право має певні особливості у порівнянні з іншими галузями та підгалузями права, адміністративно-спортивні правовідносини відрізняються від решти правовідносин, то певними особливостями характеризуються і юридичні факти, які викликають виникнення, зміну та припинення названих правовідносин. Проте, перш ніж перейти до аналізу юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин, вважаємо за необхідне стисло розглянути сутність та зміст самої категорії «юридичний факт».

Факт (від латин. factum) означає зроблене, дія, подія, вчинок [320]. У філософській літературі можна зустріти декілька підходів до тлумачення названого терміна:

- по-перше, факт розглядають як фрагмент дійсності;

- по-друге, означене явище виступає як елемент дійсності, яким наділена людина у сприйнятті, у чуттєвому досвіді;

- по-третє, факт визначають не тільки як те, що було сприйняте, але й те, що було певним чином відображене, оформлене й осмислене явище дійсності (тобто емпіричний факт);

- по-четверте, вказаний термін розглядають як елемент теоретичної системи, що осмислюється за допомогою її категоріального апарату (теоретичний факт). Саме у теоретичному аспекті факт мислення повертається до явищ дійсності через їхній внутрішній зв’язок, що розкритий в теорії [321].

Таким чином, фактом є явище об’єктивної реальності, що відображене у певній ідеальній системі [321, c.733]. Очевидно саме філософське розуміння категорії «факт» лежить у основі тлумачення поняття юридичного факту.

Варто зауважити, що вперше в юридичній науці юридичний факт згадується у римському праві. Саме рецепція римського права обумовила сучасне правонаступництво теоретичних традицій [322]. Проте римським юристам не вдалося сформулювати визначення названої категорії. Як зазначає з цього приводу німецький юрист Альфред Манігк, вперше це завдання було виконано Фрідріхом Карл фон Савіньї у роботі «Система сучасного римського права» [323].

У дореволюційні часи російські вчені вказували, що юридичні відносини, складаючись із права та обов’язку, є результатом застосування юридичних норм. Застосування останніх, на їх думку, було зумовлене наявністю визначених фактів, про які згадувалося у гіпотезі. На підставі цього робився висновок, що життя юридичних відносин зумовлювалося послідовною зміною таких фактів, які, власне, і виступали фактичною умовою застосування норм права. Факти, які зумовлювали застосування юридичних норм, отримали назву юридичних фактів [324, с. 72].

У радянський період юридичні факти не були предметом спеціальних наукових досліджень і розглядались окремими правниками тільки у контексті аналізу державно-правових відносин. Хоча деякі автори приділяли безпосередню увагу названій проблематиці. Так, наприклад, Т. А. Синцова визначала юридичні факти як прояви реальної дійсності, які приводять норму певної галузі права у дію, викликають її застосування, перетворюючи при цьому суб’єктів державного права на суб’єктів конкретних державно-правових відносин. Відсутність юридичних фактів, на її думку, дозволяла говорити і про відсутність правовідносин [325].

Що стосується підходів сучасних авторів до тлумачення названої категорії, то тут варто наголосити на тому, що здебільшого вчені з однакових позицій дивляться на поняття юридичного факту, розуміючи під ним:

  • конкретну життєву обставину, яка має юридичне значення;

  • конкретну життєву обставину, яка викликає настання юридичних наслідків;

  • конкретну життєву обставину, з якою правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин;

  • комплекс різних за своїм характером явищ, в результаті взаємодії яких здійснюється рух правовідносин [326; 327; 328].

Аналіз наведених вище визначень юридичного факту дозволяє дійти висновку, що в будь-якому з них робиться наголос щонайменше на двох аспектах, зокрема, на тому вони (факти) представлені подіями або діями та на тому, що вони (факти), у зв’язці з нормою права викликають юридичні наслідки. На наш погляд, саме з огляду на взаємозв’язок певного факту з нормою права або юридичною нормою останній, власне, і отримує назву юридичного факту, тобто факту, який передбачений у нормі права (юридичній нормі). Таким чином, ми схильні підтримати думку тих авторів, які вважають, що спочатку повинна з’явитися норма права, а потім на підставі цієї норми відбувається формування юридичного факту [329].

Але юридичні факти це не лише певні соціальні обставини, які з тієї або іншої причини виникають у суспільстві. Вони являють собою також і елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання. Тому кожен юридичний факт повинен органічно включатися у процес правового регулювання, не бути «чужорідним тілом» у системі юридичних засобів. З огляду на це слід говорити про двоєдине призначення юридичних фактів у системі правового регулювання відповідного виду суспільних відносин [315, с. 246], у нашому випадку адміністративно-спортивних.

Відтак можна сказати, що основою визнання у правових нормах за тими чи іншими обставинами значення юридичних фактів є необхідний зв’язок останніх з поведінкою суб’єктів. Регулювати правом поведінку учасників адміністративно-спортивних відносин можна лише у тому разі, якщо норми прив’язані до спортивної практики цих учасників, якщо вони вибірково підходять до відповідних явищ, об’єктивно мають регулятивну роль, оскільки зазначені учасники у практиці з метою задоволення своїх інтересів визначають у типових ситуаціях відповідний спосіб своєї поведінки [330].

Адміністративно-спортивні правовідносини, як випливає з викладеного, є доволі різноплановими, що свідчить про те, що у підґрунтя їх виникнення, зміни або припинення можуть бути покладені різноманітні юридичні факти. Тому актуальним є питання про класифікацію юридичних фактів взагалі та юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин зокрема.

Проведений аналіз юридичної наукової літератури показує, що на сьогодні існує декілька основних підходів до класифікації юридичних фактів. Здебільшого юридичні факти, залежно від характеру спричинених ними наслідків, пропонують поділяти на: правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі [49, с. 181]. Як наголошує з цього приводу Г. Кикоть, правовстановлюючі юридичні факти викликають виникнення правовідносин; правозмінюючі факти тягнуть зміну вже існуючих правовідносини; із правоприпиняючими фактами правовий акт пов’язує припинення вже існуючих правовідносин [331].

Зазначимо, що така класифікація може бути застосована також і до класифікації юридичних фактів, які викликають виникнення, зміну або припинення адміністративно-спортивних правовідносин. Так, правоутворюючі факти викликають встановлення правовідносин (наприклад, звернення спортивних федерацій до Міністерства освіти, молоді та спорту України з метою потрапляння до національної збірної команди України). Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідносини. Прикладом такого юридичного факту є вживання спортсменом допінгу, що може призвести до тимчасової заборони брати участь у спортивних змаганнях. Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення правовідносин. Так, повторне вживання спортсменом допінгу може призвести до довічної дискваліфікації спортсмена.

Більш розгорнутою є класифікація юридичних фактів, запропонована О. І. Харитоновою, яка за ознакою характеру наслідків, які викликаються юридичними фактами, поділяє їх на:

- юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин;

- юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

- юридичні факти, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких викликає припинення правовідносин, що вже існують;

- юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення може бути перешкодою до отримання наступного рангу службовця тощо;

- юридичні факти, що призупиняють право. Це може бути тимчасове позбавлення певних прав за адміністративне правопорушення;

- юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше [332, с. 114115].

Наведена вище класифікація юридичних фактів, на наш погляд, має певні вади. Адже юридичні факти навряд чи можуть встановлювати, змінювати, припиняти, призупиняти, поновлювати право. За такого підходу, як нам здається, відбувається безпідставне змішування категорій «джерело права» та «юридичний факт». У літературі під джерелом права необхідно розуміти ті сили, які викликають виникнення, зміну та припинення права (норм права). Першоджерелом норми права є внутрішня сутність народного духу, життєвий уклад, який існує у межах певної території [333, с. 336]. У цьому розумінні можна сказати, що норми права породжуються самим життям, вони є невід’ємним складовим елементом людського буття. Підтвердженням цьому може бути факт існування природних (громадянських, особистих) прав людини, тобто тих, які надаються людині з народження і не можуть бути обмежені ніким і нічим. Ці права надані людині природою і супроводжують її протягом усього життя. Джерелом права можна назвати також і державу. З огляду на викладене, стає очевидним, що юридичні факти, тобто певні життєві обставини (події, дії), не можуть викликати виникнення, зміну чи припинення права. Сферою їх існування є лише сфера правовідносин, і аж ніяк не права.

У пошуках більш вдалої класифікації юридичних фактів як підстави виникнення, зміни або припинення адміністративно-спортивних правовідносин варто зупинитися на запропонованих вченими принципах їх класифікації. Першим принципом називається вольовий критерій. За ним всі юридичні факти поділяються на дії і події. Дії – це вчинки людей, акти державних органів тощо. Юридичні факти-дії – основний визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого, – виступають у ролі того матеріального об’єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Події – явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини [334].

У свою чергу дії поділяються на правомірні і неправомірні. Перші відповідають імперативним юридичним нормам, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні дії суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає у тому, що він охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку – договори, дії, адміністративні акти, пов’язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого, – проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин [331].



Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Юридичні акти – дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Приймаючи юридичні акти, державні органи й інші суб’єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб’єктів [334].

На нашу думку, саме така класифікація враховує усі варіанти трансформацій адміністративно-спортивних правовідносин, тому пропонуємо саме через її призму розглянути систему відповідних юридичних фактів.

Застосовуючи перший принцип класифікації, можна зробити висновок, що в ній переважають дії учасників адміністративно-спортивних правовідносин, на підставі яких виникають, змінюються та припиняються адміністративно-спортивні правовідносини. Прикладом дії, яка тягне за собою виникнення названих відносин, можна назвати видання Президентом України Указу про нагородження орденом «За заслуги» II ступеня першого віце-президента Спортивної студентської спілки України [335]. Разом з цим, зазначимо, що адміністративно-спортивні відносини можуть виникати, змінюватися та припинятися також і у зв’язку з діями приватних осіб (спортсменів, тренерів тощо). Так, скажімо, подання спортсменом скарги на дії посадової особи, яка відмовила заявнику у прийнятті документів, необхідних для присвоєння спортивного звання, спричинить виникнення адміністративно-спортивних правовідносин, у межах яких буде дана оцінка названому рішенню.

Принагідно зазначимо, що виділення у системі юридичних фактів дій, як підстави для виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин, на наш погляд, не у повній мірі відповідає потребам сучасної практики правозастосування. Для більш наочного пояснення даної тези наведемо кілька положень КАС України. Так, у ч. 1 ст. 2 Кодексу зазначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Зазначені порушення, як випливає вже із ч. 2 цієї ж статті, можуть стати наслідком рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Системне тлумачення даних законодавчих положень дозволяє зробити висновок, що публічно-правові відносини, підвидом яких є адміністративно-спортивні правовідносини, можуть виникати внаслідок низки юридичних фактів, представлених рішеннями, діями та бездіяльністю у даному випадку суб’єктів владних повноважень. Рішення, дії та бездіяльність об’єднує те, що усі вони є наслідком свідомої та вольової поведінки учасників правовідносин. Разом з цим очевидно, що такі категорії, як рішення та бездіяльність, не охоплюються поняттям «дія», тому необхідно зробити висновок, що поряд з діями як юридичними фактами реально існують і такі їх види, як рішення та бездіяльність. Неврахування останніх як юридичних фактів, як справедливо вказують автори [336], веде до звуження обсягу конкретних життєвих обставин, які викликають виникнення, зміну та припинення, у нашому випадку, адміністративно-спортивних відносин. Виходом з описаної ситуації була б заміна терміна «дія» поняттям «діяння», яке включатиме у себе усі можливі зовнішні прояви поведінки учасників правовідносин. Проте тут варто розуміти, що оскільки адміністративно-спортивні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої з їх сторін, які принципово відрізняються одна від одної своїм правовим статусом (з одного боку, публічна адміністрація, а з іншого, – приватна особа), то різним буде, відповідно, і набір діянь, які можуть бути використані останніми для ініціювання, зміни або припинення адміністративно-спортивних відносин. Так, суб’єктам публічної адміністрації як учасникам адміністративно-спортивних правовідносин досяжний увесь комплекс діянь-юридичних фактів. Зупинимося на даному аспекті детальніше.

Основним інструментом діяльності суб’єктів публічної адміністрації є рішення, яке може отримати форму нормативного або адміністративного (індивідуального) акта [225, с. 61]. Ведучи мову про юридичні акти публічної адміністрації у ракурсі юридичних фактів, зазначимо, що у літературі наголошується, що правовідносини взагалі та адміністративно-правові правовідносини зокрема викликаються до життя актами правозастосування, наприклад, рішеннями, управлінськими постановами, наказами, угодами [337, с. 532]. Одначе з такою позицією доволі важко погодитися знову ж таки з огляду на положення КАС України. КАС України допускає можливість оскарження до адміністративного суду нормативних актів публічної адміністрації, які зачіпають права, свободи або законні інтереси приватних осіб (п. 1 ч. 1 ст. 17). З цього можна зробити висновок, що і нормативні акти викликають виникнення, зміну або припинення правовідносин. Інакше законодавець не надав би приватним особам можливість їх оскаржувати, бо за межами правовідносин не може йти мова про порушення прав, свобод або законних інтересів. Цей висновок є доволі принциповим, оскільки призводить до суттєвого розширення системи юридичних фактів.

Зважаючи на викладене, вкажемо, що адміністративно-спортивні правовідносини можуть виникати внаслідок прийняття (видання) суб’єктами публічної адміністрації нормативних та адміністративних (індивідуальних) актів, предметом регулювання яких є питання реалізації державної політики у галузі фізичної культури та спорту.

Останнім часом дедалі частіше стають предметом наукового вивчення адміністративні договори [338; 339; 340 тощо]. Не вдаючись детально до розгляду адміністративних договорів, оскільки це безпосередньо не стосується нашого дослідження, зазначимо, що аналіз нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сфері фізичної культури та спорту, дозволяє зробити висновок, що такі договори можуть застосовуватися і у даній сфері (наприклад, договори щодо делегування повноважень між суб’єктами публічної адміністрації, задіяними у реалізації державної політики у галузі фізичної культури та спорту; договори про закупівлю продукції, товарів для реалізації публічних потреб у галузі фізичної культури та спорту; договори про залучення інвестицій у сфері фізичної культури та спорту). Отож їх теж необхідно розглядати як юридичні факти, які викликають виникнення, зміну та припинення адміністративно-спортивних правовідносин.

Повертаючись до юридичних фактів, за допомогою яких або через які приватні особи мають можливість ініціювати адміністративно-спортивні правовідносини, необхідно наголосити на тому, що їх перелік вужчий. Адже приватні особи не можуть ініціювати виникнення, зміну або припинення названих правовідносин через прийняття (видання) нормативних або індивідуальних актів. У цьому плані їм досяжні переважно лише дії у формі звернення до відповідного суб’єкта публічної адміністрації із заявами, пропозиціями чи скаргами. Такі види юридичних фактів отримали назву юридичних вчинків [334]. У певних випадках виникнення, зміна або припинення адміністративно-спортивних правовідносин може бути наслідком бездіяльності приватних осіб. Так, наприклад, у результаті не підтвердження спортсменом свого професійного рівня суб’єктом публічної адміністрації може бути прийнято рішення про припинення виплати йому стипендії або відмовлено у зарахуванні до складу національної збірної з відповідного виду спорту.

Усі з названих вище діянь, як підстав для виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин, можуть бути додатково поділені на правомірні та неправомірні. Зрозуміло, що всі діяння суб’єктів публічної адміністрації мають бути правомірними, проте іноді можуть зустрічатися і неправомірні рішення, дії або бездіяльність, які також викликатимуть виникнення, зміну та припинення адміністративно-спортивних правовідносин. Неправомірні діяння можуть вчинятися також і приватними особами, які реалізують свій правовий статус у галузі фізичної культури та спорту. Порушення правил чесної гри, спортивної етики, недотримання вимог антидопінгового законодавства, – все це може мати своїм наслідком виникнення, зміну та припинення адміністративно-спортивних правовідносин. В окремих випадках неправомірні дії (вчинки) можуть набувати ознак адміністративного правопорушення, наприклад дії, що утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 196 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил навчання карате) [341] .

Адміністративно-спортивні правовідносини можуть виникати, змінюватися та припинятися також і з огляду на події. Події у науковій літературі групують за великою кількістю ознак: за походженням – на природні (стихійні) і на залежні у своєму розвитку від буття та діяльності людини (соціальні); залежно від повторюваності події – на унікальні й на повторювані (періодичні); за тривалістю – на моментальні (події) і на тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників – на персональні, колективні, масові; останні – на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали – на події оборотні та необоротні тощо [331]. Так, наприклад, стихійне лихо може перешкодити проведенню спортивних заходів або смерть спортсмена стати підставою для припинення правовідносин, у межах яких останній отримував державну стипендію.

Поряд з цим у юридичній літературі юридичні факти поділяють за ознакою тривалості в часі на одноактні та тривалі. Серед останніх виділяють правовий (юридичний стан) як особливий самостійний вид юридичного факту, що триває у часі безперервно або періодично виникає і може бути результатом як подій, так і дій, як правомірних, так і неправомірних. Правовий (юридичний) стан займає особливе місце серед юридичних фактів в адміністративно-спортивному праві [330]. Так, факт створення та існування спортивної організації породжує виникнення різноманітних спортивних правовідносин як публічно-правової, так і приватноправової спрямованості.

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що оскільки адміністративно-спортивне право є підгалуззю публічного права, то усі підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин повинні бути передбачені у нормативних актах. Цей висновок прямо випливає з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов’язує суб’єктів публічної адміністрації діяти виключно на підставі та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Викладене у черговий раз підтверджує необхідність проведення систематизації норм адміністративно-спортивного права, що, окрім іншого, позитивно вплине і на чіткість визначення (закріплення) юридичних фактів, які викликають виникнення, зміну та припинення адміністративно-спортивних правовідносин.

ВИСНОВКИ
У роботі здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розробленні на основі чинного законодавства України, відповідних підзаконних нормативних актів, узагальнення практики їх реалізації, а також вивчення вітчизняних та зарубіжних теорій концепції адміністративно-спортивного права як підгалузі адміністративного права України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Діяльність у галузі фізичної культури і спорту являє собою одну з тих сфер, в якій знаходить прояв публічний інтерес, викликаний потребами розвитку усього суспільства. Інакше кажучи, у правовій системі держави виникають та розвиваються норми, спрямовані на забезпечення реалізації такого публічного інтересу. Отже, саме публічні інтереси закладають підґрунтя для реалізації державою функції у сфері фізичної культури і спорту. Разом з цим, не можна забувати і про приватні інтереси, які посідають вагоме місце у сфері фізичної культури і спорту. Але вони мають у своїй основі зовсім іншу природу, тому й регулюються правовими нормами іншої правової природи, – нормами приватного права.



Проаналізовано вживання термінів «спорт» та «фізична культура» у науковій та публіцистичній літературі і доведено, що іноді вони використовуються як синоніми, іноді вживаються послідовно, подеколи протиставляються одна одній. Однак це не означає, що між наведеними поняттями немає відмінностей. Вони є і полягають у тому, що спорт, поряд із фізичними вправами та їх комплексами, представлений також і системою організації, проведення вказаних вправ (змагань), підготовкою та проведенням навчально-тренувальних занять. Запропоновано дефініцію «фізична культура» вважати вужчою, ніж «спорт». На підставі аналізу різнопланових підходів до тлумачення категорії «спорт», сформульовано власне визначення зазначеного явища.

Адміністративно-спортивне право, сформоване у межах системи адміністративного права, містить у собі усі риси та особливості останнього. Процес формування адміністративно-спортивного права став логічним наслідком, з одного боку, визнання українськими вченими-правниками теорії поділу права на приватне та публічне як першооснови формування системи національного права, а з іншого, – подальшої диференціації норм Особливого адміністративного права, пов’язаної з формуванням у межах системи останнього нових підгалузей права, однією з яких, власне, і є адміністративно-спортивне право. Диференціація підгалузей Особливого адміністративного права має здійснюватися відповідно до функцій, які виконуються суб’єктами публічної адміністрації.

Під адміністративно-спортивним правом слід розуміти сукупність правових норм, які регулюють відносини між публічною адміністрацією та спортивними утвореннями різних форм власності, а також фізичними особами, які виникають у галузі фізичної культури та спорту.

Система адміністративно-спортивного права являє собою складне дворівневе утворення, наповнене нормами та інститутами адміністративно-спортивного права. Норми адміністративно-спортивного права утворюють велику кількість комбінацій, деякі з яких можуть характеризуватися високим рівнем стабільності та цілісності, здатністю регулювати окремі підвиди суспільних відносин, які виникають між суб’єктами адміністративно-спортивного права. Подібні комбінації норм адміністративно-спортивного права є його інститутами.

Сьогодні є чинними чимало нормативних актів, які містять норми права, що регулюють суспільні відносини, які виникають між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами у галузі фізичної культури та спорту: Конституція та закони України, міжнародні договори, правові акти Європейського Союзу, а також підзаконні нормативні акти. Певна кількість норм адміністративно-спортивного права зосереджена також і у неформалізованих джерелах права. Викладене доволі яскраво демонструє, що адміністративно-спортивне право має власну джерельну базу, а це є додатковим аргументом для можливості віднесення його до підгалузі Особливого адміністративного права України.

Систематизація адміністративно-спортивного права повинна здійснюватися шляхом кодифікації, яка викликана наявністю великої кількості його джерел і має таке підґрунтя: усунення прогалин та суперечностей, які нині мають місце у нормативних актах з питань фізичної культури та спорту; приведення адміністративно-спортивного права до міжнародних (європейських) стандартів; конкретизація прав та обов’язків суб’єктів публічної адміністрації, покликаних розроблювати та реалізовувати державну політику у галузі спорту; покращення правового статусу професійних спортсменів; активізація наукових досліджень у сфері публічно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері фізкультури та спорту; формування конкурентоспроможного олімпійського резерву; створення додаткових можливостей для залучення широких мас населення, особливо неповнолітніх, до заняття фізкультурою та спортом.

Дано визначення адміністративно-спортивним правовідносинам, що є похідними від адміністративно-правових та включають суспільні відносини управлінського або публічно-сервісного характеру, які виникають між суб’єктами адміністративного права з приводу реалізації наданих їм прав та покладених на них обов’язків у сфері фізичної культури та спорту.

Адміністративно-спортивні правовідносини, з огляду на їх ознаки, можуть виникати, змінюватися та припинятися на різних системних рівнях, за участю великої кількості суб’єктів та з приводу чималої кількості об’єктів. З огляду на це, а також враховуючи наукову та практичну необхідність, було виділено їх окремі види.

Суб’єктами адміністративно-спортивних правовідносин є фізичні та юридичні особи. У свою чергу серед юридичних осіб, як суб’єктів адміністративно-спортивних правовідносин, виокремлено суб’єктів публічної адміністрації, юридичних осіб публічного та приватного права. Суб’єкти публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-спортивних правовідносинах, представлені: Президентом України; Кабінетом Міністрів України; Міністерством освіти та науки, молоді та спорту України; Державною службою молоді та спорту України; місцевими державними адміністраціями; органами місцевого самоврядування.

Суб’єкти публічної адміністрації, задіяні у публічному регулюванні фізичної культури і спорту, наділяються повноваженнями або компетенцією, тобто певним колом прав та обов’язків, закріплених в адміністративно-спортивних нормах. Ці права та обов’язки є похідними від прав та обов’язків, визначених у нормах адміністративного права, отже, вони володіють усіма ознаками останніх.

Цілком очевидно, що підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин мають бути передбачені у нормативних актах.

Удосконалення системи адміністративно-спортивного права може бути досягнуто шляхом систематизації адміністративно-спортивного права, розробки та прийняття Адміністративно-спортивного кодексу України; прийняття на рівні центрального органу виконавчої влади Положення про процедури залучення громадськості до виконання публічних завдань у галузі фізичної культури та спорту, що дасть можливість зробити існуючі нині відносини більш юридично визначеними та дозволить не тільки уніфікувати відповідні процедури, але й зробити зазначену діяльність прозорою та відкритою; створення спеціального суб’єкта публічної адміністрації, який би відповідав виключно за реалізацію державної політики в галузі спорту – Департаменту спортивного маркетингу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка