Засади міжнародної інвестиційної діяльності



Сторінка11/24
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4.58 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24
Банк міжнародних розрахунків

Банк центральних банків, членами якого є 29 центральних банків різних країн. У 1988 році цеп банк визначив мінімальний рівень достатності власною капіталу для банків: у 1990 році відношення капіталу до активів на рівні 7,15% із підвищенням до 8% у 1992 році.

БМР є банком центральних банків. Майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки США, Канади, Японії, Австралії і Південної Африки приймають участь чи тісно пов'язані з різноманітною діяльністю БМР. БМР допомагає центральним банкам у розміщенні валютних резервів, служить форумом для міжнародного валютного співробітництва, виступає як агент чи довірена особа при здійсненні міжнародних кредитних угод, а також веде великі наукові дослідження.

Керуючи резервами центральних банків, БМР здійснює традиційні форми інвестування. Кошти, не затребувані для кредитування інших центральних банків, розміщуються на світових фінансових ринках. Основними формами інвестицій є депозити у комерційних банках і купівля короткострокових цінних паперів, включаючи казначейські векселі США. Ці операції у даний час складають основу діяльності банку. БМР також кредитує інші центральні банки за рахунок коштів, отриманих як депозити із центральних банків. Кредитні операції БМР можуть бути у формі «свопів» із золотом, кредитів, забезпечених золотом, чи легко реалізованих на ринку короткострокових цінних паперів, кредитів під золото розміщених у БМР валютних депозитів на ту ж суму і з тими ж термінами погашення, незабезпечених кредитів у формі авансів чи депозитів і кредитів на умовах «стэнд-бай». Крім того, також застосовуються різні сполучення зазначених вище видів кредиту. У сфері валютних операцій БМР є учасником угоди ФРС про операції «своп». Проте БМР не має права надавати позички урядам і відкривати їм визначені види рахунків. Також не дозволяються операції з нерухомістю. За статутом при проведенні банківських операцій БМР повинен гарантувати, що його дії не суперечать грошовій політиці центрального банку-клієнта.

Крім того, БМР періодично організує наради експертів для аналізу економічних, валютних та інших питань, що становлять інтерес для центральних банків. Він проводить дослідження у сфері грошової й валютної політики і теорії. На БМР покладено обов'язок наглядати за міжнародними фінансовими ринками, створювати банки даних для центральних банків Групи десятьох країн і Швейцарії, а також підготовка статистичного огляду міжнародної банківської справи. (Група десятьох країн складається з Бельгії, Канади, Франції, Італії, Японії, Нідерландів, Швеції, Великобританії, США і Західної Німеччини. Швейцарія приймає в ній участь).

З юридичної точки зору БМР с корпорацією. У його статуті обумовлено що БМР як міжнародна організація створена на основі Гаазької угоди 1930 року. За діяльність банку відповідає Рада директорів. У Раду директорів входять керуючі центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Італії та Великобританії, а також п'ять представників фінансового бізнесу, промисловості й торгівлі, призначених по одному від кожного із зазначених вище п'яти центральних банків їх керуючими.

Статут БМР передбачає, що ці 10 директорів можуть обирати інших осіб як кооптованих директорів із числа керуючих тих центральних банків-членів, чиї представники ще не входять у Раду. Керуючі центральних банків Нідерландів, Швеції й Швейцарії є такими кооптованими членами, і вже багато років є членами Ради директорів. Рада директорів, що складається з 13 членів, обирає зі свого складу голову банку.

Будучи міжнародною організацією, БМР виконує деякі функції довіреної особи і депозитарію для офіційних груп. Наприклад, БМР надає секретаріат для Комітету керуючих центральних банків Європейського співтовариства (Commitee of Governors of the European Community (ЄС) central banks) і Ради керуючих Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС1) (Board of Governors of the European Monetary Cooperation Found), а також для їх підкомітетів і груп експертів, що займаються підготовкою документів для керуючих центральних банків. Далі, БМР виступає як агент ЄФВС (ЄМСР), виконуючи деякі фінансові операції та операції по врегулюванню сальдо на рахунках від імені країн — членів ЄС, що беруть участь у валютному союзі. БМР також відповідає за технічне керування системою взаємної короткострокової валютної підтримки ЄС і за перекази платежів, що пов'язані з операціями ЄС по запозиченню.

Після створення БМР центральним банкам-учасникам дозволено зробити вибір між власною підпискою на акції БМР і реалізацією їх у своїх країнах. Близько 15% акцій БМР не були придбані центральними банками і у даний час належать приватним власникам. Акції, виділені США, не були придбані ФРС, а були розповсюджені за підпискою серед ряду комерційних банків. У 1930 році акції були куплені на ім'я Першого національного банку міста Нью-Йорка (зараз Сітібзнк Н. A.) (the First National Bank of the Citv of New York, now Citibank, N. А.) синдикатом, що складається з Дж. Пі. Морган енд Компані (J. P. Morgen and Company), Першого національного банку Чикаю (First National Bank of Chicago), Першого національного банку міста Нью-Йорка.

Регіональні банки розвитку

Регіональні банки розвитку створені в 60-х pp. у Азії, Африці, Латинській Америці для вирішення специфічних проблем і розширення співробітництва країн цих регіонів, що розвиваю і їй я.

Міжамериканській банк розвитку (МаБР, Вашингтон, створений у 1959 році).

Африканський банк розвитку (АфБР, Абіджан, створений у 1963 році) (Азіатський банк розвитку (АзБР, Маніла, створений у 1965 році) переслідують єдині цілі: довгострокове кредитування проектів розвитку відповідних регіонів, кредитування регіональних об'єднань. Загальною рисою цих банків є істотний вплив на їх діяльність розвинутих країн, яким належить значна частина капіталу банків і вони складають приблизно 1/3 їх членів. У регіональних банках розвитку встановлено єдиний принцип формування ресурсів, залучення позикових коштів у соціальні фонди, проводиться кредитна політика багато в чому за зразком групи МБРР.

Існують розходження у діяльності регіональних банків розвитку.

Вони визначаються різним рівнем економічного, культурного розвитку країн трьох континентів — Латинської Америки, Азії й Африки, особливостями їх історичних традицій.

Регіональні валютно-кредитні та фінансові організації західноєвропейської інтеграції являють собою складову частину її інституціональної структури. Вони мають на меті зміцнення інтеграції та створення економічної й валютної спілки (ЄС) відповідно до Маастрихтської угоді 1993 року, проведення погодженої політики стосовно країн, що розвиваються, асоційованим з ЄС.

До основних регіональних організацій ЄС відносяться:

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ, Люксембург), надає кредити на термін від семи до двадцяти років, а країнам, що розвиваються, — до сорока років. Мета ЄІБ — розвиток відсталих регіонів країн ЄС, реконструкція підприємств, створення спільних господарських об'єктів, розвиток пріоритетних галузей;

Європейський фонд розвитку (ЄФР, 1958 р.) здійснює колективну політику ЄС стосовно країн, що розвиваються, координує двосторонні програми офіційної допомоги розвитку цих країн;

Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства (1969 р.) сприяє створенню загального аграрного ринку («Зелена Європа»);

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР, 1975 р.) надає кредити за рахунок коштів спільного бюджету ЄС з метою вирівнювання регіональних диспропорцій у країнах-членах, оскільки там нараховується 25 найбідніших районів, рівень життя у який у 2,5 рази нижчий, ніж у 25 найбільш процвітаючих країнах;

Європейський валютний інститут (ЄВІ, Франкфурт-на-Майні, 1994 р.) замінив Європейський фонд валютного співробітництва, створений у 1973 році, — це наднаціональний орган у складі керуючих дванадцяти центральних банків, що здійснює координацію грошової й кредитної політики цих банків, сприяє створенню системи європейських центральних банків і переходу на єдину валюту. До ЄВІ перейшла функція емісії ЄВРО й надання кредитів на покриття дефіциту балансу країн-членів.

Трансформація діяльності світових фінансових організацій. Діяльність світових фінансових організацій від часу їхнього створення до тепер постійно змінюється у зв'язку з безліччю об'єктивних причин, найбільш вагомою з яких є стан світового фінансового ринку. І в даний час внесення коректив у основні напрямки своєї діяльності обґрунтовано формуванням нової світової фінансової системи. Вже зараз визначаються контури майбутньої фінансової системи XXI ст.

1. Революційні перетворення, викликані впровадженням сучасних технологій і розвитком засобів зв'язку, загострюють конкурентну боротьбу на фінансовому ринку. її інструментами виступають:

- зниження операційних витрат і вартості фінансових послуг;


- підвищення якості й диверсифікованість послуг, що надаються;

- розвиток і удосконалення систем керування фінансовими ри


зиками.

Лібералізація фінансових ринків додає конкурентній боротьбі міжнародного розмаху.

Зростають обсяги міжнародних операцій. Частка експорту філій американських транснаціональних корпорацій у обсязі їх продажів зросла з 20% у 1966 році до 40% у 1993 році. Промислові компанії, курс акцій яких установлює національний фондовий індекс Франції, 70% своїх операцій здійснюють за межами країни. Більшість компаній, що пройшли лістинг на фондових ринках Західної Європи, половину прибутків одержують від закордонної діяльності. У США частка прибутків від закордонної діяльності американських корпорацій, чиї акції котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі, складає в середньому 25-30%.Світовий фінансовий ринок усе більше набуває рис дворівневої системи. Верхній (наднаціональний, або глобальний) рівень оцінює обіг цінних паперів ведучих міжнародних корпорацій, чия діяльність носить глобальний характер. На нижньому рівні обертаються цінні папери національних компаній. їх обіг забезпечується інфраструктурою локальних фінансових ринків. Межі між двома рівнями стираються, і на даний час їх в основному визначають самі компанії, чиї цінні папери мають ходіння на фінансовому ринку.

2. В інституціональній структурі фінансового ринку як на глобальному, так і національному рівні зростає роль інвестиційних банків і компаній за рахунок послаблення позицій комерційних банків. Це обумовлено наступними причинами:

Перша — трансформація традиційних банківських інститутів у фінансові компанії надання різних видів послуг. Банки все активніше опановують нові для себе види діяльності, створюючи власні відділення для проведення інвестиційних, страхових операцій на цьому ринку, керуючи фінансовими активами.

Друга — конкуренція, що загострюється, між банківськими й небанківськими фінансовими інститутами за залучення й розміщення вільних коштів.

Лідируючі позиції у нинішньому списку глобальних фінансових інститутів ринку займають американські інвестиційні банки «Merrill Lynch», «Morgan Stanley», «Goldman Sachs». Вони завоювали безперечний авторитет при консультуванні й проведенні приватизації, приєднань і поглинань, реструктуризації.

Успіх забезпечує здійснювана ними стратегія. Це — впровадження напрацьованих стандартів і прийомів інвестиційно-банківської діяльності у практику відносин із конкретними клієнтами, а також прагнення проникнути якнайглибше у структуру фінансових ринків інших країн і інтегрувати проведені там операції у свою глобальну діяльність.

Слідом за лідируючою трійкою інвестиційних банків іде американський «J.P. Morgan». Він являє собою приклад успішної трансформації комерційного банку в універсальний, який поєднує традиційну банківську діяльність із наданням послуг на фінансово-валютному й кредитному ринках. Відзначений напрямок став останнім часом домінуючим, що дає підстави зарахувати його до інвестиційних банків. У структурі його фінансових активів уже тільки 15% відносяться до кредитів (у 1985 році їх частка дорівнювала 53%).


  1. Під впливом сучасних технологій перетворюються традиційні торгові системи (біржові й не біржові) і виникають нові автоматичні торгові системи (automatic trading systems), що виступають конкурентами традиційних. Біржові торгові системи завершують перехід на електронні технології. Через мережу іноземних терміналів біржова торгова діяльність виходить за рамки національних кордонів.

  2. Зростають вимоги до надійності інвестицій. Надійними вважаються державні цінні папери ведучих країн, а також найбільших промислових компаній. Значний інтерес до цінних паперів перспективних компаній у таких галузях, як комунікації й зв'язок, виробництво конструкційних матеріалів, електронного устаткування, фармацевтичної продукції.

Створення загальноєвропейського ринку цінних паперів змінює структуру інвестиційних портфелів у Західній Європі, що, в свою чергу, потребує забезпечення на міждержавному рівні більш чіткого регулювання валютно-кредитних відносин між країнами.

4.2. Інвестиційні фонди на міжнародному інвестиційному ринку

Що являють собою інвестиційні фонди

У попередніх розділах, присвячених темі інвестування в акції й облігації, було відзначено, що процес інвестування — це в першу чергу досить складна аналітична робота, що вимагає спеціальної підготовки і тривалого часу.

Тому, якщо людина досить багата, але через зайнятість на своїй основній роботі не має можливості займатися формуванням і управлінням свого інвестиційного портфеля чи просто не хоче цього робити; або ж людина обмежена у вільних фінансових коштах, але неодмінно хотіла б ці кошти досить вигідно розмістити, сенс скористатися послугами інвестиційного фонду.

Інвестиційний фонд являє собою вид інвестиційної компанії, що отримує гроші від своїх вкладників і від їх імені розміщує ці гроші у різноманітні цінні папери.

Інвестиційний фонд можна розглядати як фінансовий продукт, який інвестиційна компанія виставляє на публічний продаж; інакше кажучи, інвестиційна компанія створює портфель цінних паперів, керує ними і продає права власності на частки цього портфеля за допомогою інструменту, названого інвестиційним фондом.

Купуючи частку в інвестиційному фонді, інвестор стає співвласником цього фонду (гак само як він стає співвласником підприємства у випадку купівлі його акцій). При цьому він отримує доступ до переваг, характерних для інвестиційних фондів:



1. Диверсифікованість, тобто можливість інвестувати одночасно у велику кількість цінних паперів. Так, інвестиції у взаємний фонд означають володіння паперами сотень і навіть тисяч різних компаній, що практично неможливо для індивідуального інвестора.

  1. Професійний менеджмент, представлений звичайно досить великою групою людей, включаючи керуючого фондом, безліччю асистентів, дослідників, аналітиків, трейдерів, що постійно стежать за станом ринку і при необхідності оперативно вносять зміни до складу інвестиційного портфеля.

  2. Початкова величина необхідних інвестицій може бути дуже мізерною. Іноді взагалі не обумовлюється їх розмір. Це дуже зручно для починаючих інвесторів або людей, які можуть собі дозволи ти виділити для інвестування не більш $300-500.

Вкладання вільних коштів в різного виду інвестиційні фонди найбільш широко розповсюджена форма власного інвестування. Далі ми більш детально розглянемо деякі основні поняття й аспекти діяльності різного виду інвестиційних фондів, що одержали найбільше поширення на ринку США. (рис. 5.)


Види інвестиційних фондів


Починаючи з цієї сторінки, ми рекомендуємо читачам для полегшення процесу засвоєння подальшого матеріалу цього розділу мати перед очима наведену схему:

Отже, існують два основні види інвестиційних фондів — «відкриті» та «закриті». І перші, і другі використовують кошти інвесторів і керуються професійними менеджерами, які прагнуть максимально диверсифіціювати портфель фонду за допомогою обраної інвестиційної стратегії. Різниця полягає у тому, яким чином фонд структурований з погляду власності. У деяких підручниках в окрему групу виділяються так звані трастові інвестиційні фонди, але цей вид можна також розглядати і як різновид закритого інвестиційного фонду. Розглянемо їх докладніше.

4.2Л. Інвестиційні фонди відкритого типу (open-end funds)
Загальні поняття

Взаємний фонд, інвестиційна компанія відкритого типу, фонд відкритого типу — всі ці різні назви по суті є синонімами й означають майже те ж саме.

Взаємні фонди являють собою найбільшу групу інвестиційних компаній. Під їх керуванням знаходиться більш як 90% всіх активів інвестиційних компаній.

В інвестиційній компанії відкритого типу інвестори купують акції безпосередньо у самої компанії і їй же продають (акції цього виду компаній або взаємних фондів не продаються на біржі). Коли інвестор купує акції такої компанії, то компанія робить новий випуск своїх цінних паперів і виконує замовлення з цього випуску. Таким чином, кількість акцій, яку може випускати взаємний фонд, не обмежена. Єдине обмеження — об'єм попиту інвесторів. Якщо ж інвестор має намір продати належні йому цінні папери, він продає їх самому фонду, при цьому фонд зобов'язаний сплатити інвестору суму, рівну вартості чистих активів фонду, що припадають на акції інвестора, і анулювати акції.


Вартість чистих активів (net assets value, NAV) обчислюється не рідше одного разу на день і являє собою різницю між вартістю всіх активів фонду і зобов'язаннями у розрахунку на одну акцію. Вартість активів фонду — сума ринкових курсів усіх цінних паперів із портфеля фонду.
Фонди з «навантаженням» і «без навантаження»

Як ми вже писали, акції взаємних фондів не продаються ні на біржі, ні на біржовому ринку. Угоди на їх придбання — продаж можна укладати безпосередньо із самим фондом. Тому і процес виплати комісійних у цьому випадку інший.

Існує два основні тиші фондів:


  • фонди з навантаженням (Load Funds), що стягують комісійні при продажу своїх акцій (звичайно 3-8%). Іноді такі фонди називають «із перепусткою на вхід»;

  • фонди без навантаження (No-Load Funds), що не стягують зборів за продаж своїх акцій.

Фонди з навантаженням можуть бути з «переднім навантаженням» (front-end load), коли збір стягується при купівлі та з «заднім навантаженням» (back-end load), відповідно збір стягується при зворотному продажі акції фонду.

Крім зазначених зборів існують ще й операційні витрати (Operating Expenses), причому незалежно від того, яку форму має фонд («з навантаженням» чи «без навантаження»). Це збори, які власник акцій сплачує за керування фондом, незалежно від фінансових результатів роботи фонду, і на покриття адміністративних витрат. Щорічна плата зазвичай складає від 0,5% до 2,5% середньої вартості активів, що знаходяться у керуванні.

Багато фондів стягують зі своїх інвесторів так звані комісійні відповідно до правила «12 в-1». Ця назва походить від правила Комісії з цінних паперів і бірж СІЛА, що дозволити таку оплату. Ці гроші йдуть на покриття маркетингових і рекламних витрат фонду. Річний розмір цих зборів складає 0,25-0,75% від вартості активів, що знаходяться у керуванні.

Типи взаємних фондів

На даний час у світі існує величезна кількість взаємних фондів. Зараз тільки у США їх нараховується більш 8000, сумарна вартість їх активів складає близько 7 трл. доларів США і, можливо, до моменту видання нього посібника це число значно зміниться у більший бік. Для полегшення проблем вибору інвестора, що має намір вкласти свої гроші у взаємний фонд, ці фонди підрозділяються на кілька типів і підтипів, у залежності від ступеня ризику, прибутковості, переваги вибору цінних паперів і т.д.

Отже, на ринку США виділяються наступні типи і підтипи взаємних фондів.

1. Фонди звичайних акцій

Основну частину своїх коштів ці фонди інвестують у звичайні акції. Час від часу в портфель таких фондів входять привілейовані акції, облігації і деякі інші види цінних паперів. У залежності від цілей цей тип фондів підрозділяється на кілька підтипів:

а) Фонди зростання. їх метою є довгостроковий приріст капіталу. Менеджери цих фондів намагаються підібрати для купівлі акцій компанії, темпи зростання прибутку чи вартості акцій яких перевищують середні показники інших компаній тієї ж групи. Склад портфеля відносно стабільний.

б) Фонди агресивного зростання. Мета фонду — максимально можливе збільшення капіталу. Кошти вкладаються в акції переважно малої капіталізації і можуть як різко зрости у ціні, так і впасти (при несприятливому збігу обставин). Можуть працювати з опціонами, часто при купівлі використовують «ефект важеля». Структура і склад портфеля часто змінюються.

в) Фонди зростання і прибутку. Прагнуть як до довгострокового збільшення капіталу, так і до одержання поточного прибутку. Тримають свої кошти у цінних паперах високої якості. Акції «блакитних фішок» складають звичайно 80-90% вартості їх активів. Іноді портфелі підсилюються конвертованими привілейованими акціями чи облігаціями.

г) Міжнародні фонди. Мета і методи роботи подібні до фондів зростання, за винятком того, що для досягнення своїх цілей ці фонди інвестують свої кошти в неамериканські цінні папери.

д) Глобальні фонди. Подібні до міжнародних фондів з тією лише різницею, що можуть вкладати кошти й у цінні папери США.

є) Галузеві фонди. Основна ідея цих фондів полягає у тому, що високі прибутки можна отримувати тільки на обмежених ділянках ринку, тобто не на всьому ринку, а тільки в яких-небудь визначених галузях. Тому ці фонди вкладають свої кошти тільки у цінні папери вузьких секторів економіки. Найбільш популярні в останні роки були «галузеві фонди», що працюють з акціями телекомунікаційної, біотехнологічної галузей, галузі програмного забезпечення, інтернету (особливо були популярні в 1999-2000 pp.), мережних технологій та ін.

ж) Спеціалізовані фонди. Інвестиції цих фондів спрямовуються у конкретний географічний регіон чи у конкретну галузь для досягнення конкретних інвестиційних цілей, таких як видобуток золота чи виробництво енергії.

з) Індексні фонди. Включають у свій портфель всі акції, що входять у розрахункову базу визначеного індексу і, таким чином, досліджують результати визначеного сегменту ринку чи всього ринку в цілому. Склад портфеля змінюється тільки тоді, коли здійснюється заміна в індексі, що досліджується фондом.

2. Облігаційні фонди

Інвестують свій капітал у облігації різних видів і якості і намагаються підбирати оптимальне співвідношення паперів з коротким, середнім і тривалим термінами погашення. Короткострокові облігаційні фонди купують корпоративні і казначейські зобов'язання з терміном погашення від 1 до 3,5 років. Середньострокові фонди — від 3,5 до 10 років і довгострокові фонди інвестують у зобов'язання з терміном погашення більше, 10 років. Інвестиційними цілями більшості облігаційних фондів є отримання високого поточного прибутку і збереження вартості капіталу.

3. Збалансовані фонди

Інвестиційною метою таких фондів є помірний приріст капіталу й отримання поточного прибутку. Ця мета досягається побудовою збалансованого портфеля акцій і облігацій. Частка облігацій в інвестиційному портфелі таких фондів складає звичайно 20-50% активів у залежності від стану ринку (при умовах, несприятливих для інвестування в акції, частка облігацій у портфелі зростає і навпаки). Портфель складається з «блакитних фішок» і облігацій тільки високого інвестиційного рейтингу, що рекомендуються для довгострокових вкладень. Акції таких фондів вважаються безпечним інструментом для інвестицій, тому що вони забезпечують досить високий прибуток і при цьому не підлягають різким ринковим коливанням.

4. Фонди грошового ринку

Взаємні фонди цього типу збирають капітали групи інвесторів і використовують їх для купівлі короткострокових фінансових інструментів грошового ринку. Одержані прибутки дуже низькі (на час написання посібника річний прибуток по внесках у USA у ці фонди склав 1,8-2,2% річних). Фонди грошового ринку можуть бути корисні для тих інвесторів, яким кошти можуть знадобитися через короткий час. На відміну від банківських депозитів, які не можна реалізувати протягом щонайменше 6 місяців, папери фондів грошового ринку можна продати в будь-який момент.

При всій зовнішній привабливості і вигідності ідеї інвестування у взаємні фонди проблеми насправді існують. Основна проблема полягає у тому, що переважна більшість взаємних фондів за своїми показниками не досягають навіть середньої прибутковості ринку в цілому. Більш 75% взаємних фондів демонструють показники прибутковості нижче середньострокових (історично прибутки ринку акцій складають близько 11% на рік). Особливо у період з квітня 2000 по кінець жовтня 2001 року постраждали фонди, які робили ставку на акції технологічних компаній. Падіння технологічного сектору в цеп період призвело до того, що деякі взаємні фонди, що спеціалізувалися на цьому секторі, показали середню збитковість за рік — 70,6% (!), а за 3 роки — прибутковість усього 1,6%. Дійсно, саме час пригадати народну мудрість: «Тихіше їдеш — далі будеш». У цей «неясний час» облігаційні фонди продовжували демонструвати свою середню прибутковість 5-8%, а деякі і більш високу. Так, прибутковість облігаційних фондів Fremont Bond за 2001 рік досягла 13,7% (середньорічна за 5 років — 8,9%), для фонду Harbor Bond ці ж показники склали відповідно 12,2% і 8,2%, для фонду Dodge & Сох Income — відповідно 14,1 % і 8,2%. При цьому коефіцієнт витрат зазначених фондів складає всього 0,5-0,6% (при середньому показнику для даної категорії фондів приблизно 1%).



4.2.2. Інвестиційні фонди закритого типу (closed-end funds)

Насамперед слід зазначити, що це не різновид взаємних фондів, це зовсім інше поняття, а саме різновид інвестиційних фондів, що існує паралельно з різними видами взаємних фондів. На відміну від взаємних фондів, що можуть випускати практично необмежене число акцій, кількість акцій закритого фонду суворо обмежена і спочатку розміщується у ході первинного розподілу (IPO-Initial Public Offering), після чого торгуються на біржі точнісінько так само, як і акції будь-якої акціонерної компанії. Акції взаємних фондів, як ми писали раніше, ні на біржі, ні на позабіржовому ринку не торгуються, але можуть бути куплені чи продані безпосередньо у самого взаємного фонду. Вартість акцій закритого фонду визначається не загальною вартістю активів фонду (як акції взаємних фондів), а попитом та пропозицією на його акції на ринку. Тому акції закритих фондів продаються або з премією, або з дисконтом (що трапляється частіше) до чистої вартості активів у розрахунку на одну акцію. Так, наприклад, N А V акцій фонду JFI на 23.11.2001 р. складали $8,32, а торгувалися вони за ціною $6,8, тобто у даному прикладі акції фонду JFI торгувалися з дисконтом 18,27° о до вартості чистих активів.

Ми не вважаємо, що припустимося серйозної помилки, якщо запропонуємо читачу для кращого розуміння сутності закритого фонду порівняти його зі звичайною акціонерною компанією з тією лише відмінністю, що предмет діяльності закритого фонду складається з інвестицій у високоліквідні і надійні цінні папери.

Пайові інвестиційні трасти (Unit Investment Trust, UIT)

Це різновид закритих інвестиційних фондів з тією лише різницею, що портфель цінних паперів інвестиційних трастів не призначений для керування. Портфелі цих фондів звичайно складаються з державних і корпоративних облігацій, при цьому перевага віддається неоподатковуваним муніципальним облігаціям. Один раз створивши свій інвестиційний портфель, трастові інвестиційні фонди не мають права змінювати його, продаючи чи купуючи цінні папери.

Виняток складають випадки, коли закінчується термін дії паперів, що входять до складу портфеля, або папери достроково відзиваються емітентом, або можливі заміни у портфелі спеціально обумовлені у проспектах фонду. Так, наприклад, існують пайові інвестиційні трасти, що використовують стратегію інвестування так звану «Dogs of the Dow», яка полягає в тому, щоб придбати 10 найбільш високоприбуткових акцій, що входять до складу «Dow Jones Industrial Average», утримувати їх протягом року, а потім повторити розрахунок і при необхідності зробити заміни у «десятці». Зрозуміло, що у такому фонді склад портфеля в більшій чи меншій мірі буде змінюватися щороку.

Ще одним прикладом пайового інвестиційного трасту, портфель якого може періодично змінюватися, може бути довгостроковий пайовий траст «SPDR Trust», портфель якого включає всі акції, що входять до складу індекса «Standard & Poors 500» і відповідно склад портфеля змінюється щоразу, коли в складі індекса проводяться заміни. Паї у цьому фонді представлені у вигляді депозитарних розписок Standard & Poors (Standard & Poors Depositary Receipts, (SPDR — сленговий термін «спайдерз» — «spiders»), що торгуються на Американській фондовій біржі (АМЕХ) під біржовим символом SPY з 1993 року. Вартість SPDR приблизно дорівнює одній десятій частіші поточного значення індекса S & Р 500. Так, якщо значення індекса 1125, то ціна однієї SPDR складає 112,5$ USA. SPDR є ефективним інструментом для інвесторів, що прагнуть відслідковувати результати ринку в цілому, оскільки вони дозволяють отримувати прибуток із короткострокових і довгострокових тенденцій S&P 500, не ламаючи голову над складністю ф’ючерсних та опціонних контрактів і не виплачуючи комісійні, втягнуті індексними взаємними фондами. Індивідуальні інвестори мають можливість купувати чи продавати SPDR, подібно тому як вони проводять операції зі звичайними акціями. При цьому вони можуть купити SPDR у будь-який час протягом торгової сесії, на відміну від паперів взаємних фондів, які можна придбати тільки наприкінці торгового дня. Так само як і по акціях, по SPDR виплачуються квартальні дивіденди. Власники SPDR отримують готівкою «суми, еквівалентні дивідендам» за кожний папір, яким вони володіють. Ці суми розраховуються на базі дивідендів по акціях, що входить до складу S & Р 500 і виплачуються щоквартально у останній робочий день квітня, липня, жовтня і січня. Акції, на які випускаються SPDR, зберігаються у банку State Streets Bank & Trust of Boston, що відраховує невеликі комісійні за їх збереження від загальної суми дивідендів, які розподіляються між акціонерами SPDR Trust. Комісійні, стягнуті трастом для покриття витрат, на момент написання посібника складають 18,45 базисних пунктів, або 0,185%.

Контрольні запитання


  1. Основні види інвесторів на міжнародному інвестиційному ринку.

  2. Недоліки і переваги інвестування через інвестиційні фонди.

  3. Види інвестиційних фондів.

  4. Інвестиційні фонди відкритого типу.

  5. Пайові інвестиційні трасти.

  6. SPDR — інвестиційний інструмент.

  1. Фонди звичайних акцій. їх типи.

  2. Класифікація інвестиційних фондів.

  3. Типи взаємних фондів.

  4. Інвестиційні фонди закритого типу.




Каталог: lekcii
lekcii -> Конспект лекцій з навчальної дисципліни "безпека життєдіяльності" для студентів денної та заочної форм навчання
lekcii -> Міжнародний менеджмент модульна структура та інформаційна підтримка
lekcii -> Хф (лекція) Тема Загальні властивості неметалів Загальна характеристика елементів-неметалів
lekcii -> Медичні засоби протирадіаційного та протихімічного захисту
lekcii -> Стандартизація І сертифікація продукції та послуг тема1: сутність стандартизації та її роль у розвитку національної економіки
lekcii -> Реактивність І алергія реактивність
lekcii -> Вступ в травматологію та ортопедію. Історія розвитку
lekcii -> Івано-франківська


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка