Засади міжнародної інвестиційної діяльності



Сторінка13/24
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4.58 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   24
Таким чином, форми входження на закордонний ринок різноманітні і пов'язані з різними ризиками і масштабами інвестицій (рис. 6).

Міжнародні корпорації своєю політикою впливають на світову економіку, тобто як на країни базування, так і на приймаючі країни.

Як свідчать звіти ЮНКТАД, міжнародні гіганти глибоко укорінялися в господарську структуру держав, що розвиваються. Багато з них, з огляду на загострення сировинної й енергетичної кризи, йдуть на співробітництво з урядами чи підприємцями цих країн у розвитку підприємств у видобувних галузях економіки. Оцінюючи прагнення держав, що розвиваються, покінчити з економічною відсталістю, міжнародні корпорації створюють у цих країнах філії і дочірні компанії в обробній промисловості." При цьому, виходячи зі своїх інтересів, ТНК переносять у країни, що розвиваються, трудомісткі, енергоємні і матеріаломісткі виробництва, а також екологічно небезпечні виробництва.

Створювані транснаціональними корпораціями у країнах, що розвиваються, філії і дочірні компанії підрозділяються на кілька видів, кожний з яких має свою специфіку.

По-перше, залежні від ТНК філії і дочірні компанії, що займаються експлуатацією сировинних ресурсів, як правило, здійснюють видобуток і первинну обробку сировини, а транспортуванням і глибокою переробкою і реалізацією продукції займаються вищі ланки технологічного ланцюга міжнародних корпорацій. Хоча країни, що розвиваються, провели націоналізацію активів ТНК у сировинних галузях, проте міжнародні корпорації, як і раніше, зберігають пануюче положення у світовому виробництві та збуті паливно-си-ровинних ресурсів. Так, за даними ООН, всього 15 ТНК контролюють 70% світового експорту каучуку і нафти, більш 80% — міді й олова, понад 90% — деревини, залізної руди і бокситів.

Другий вид складають філії і дочірні компанії, що орієнтуються на розвиток імпортозаміщаючого виробництва у державах, що розвиваються. Цього можна було досягти, тільки розширивши виробничий потенціал філій і дочірніх компаній, які могли це зробити, імпортуючи машини й устаткування з промислово розвинутих країн базування ТНК.

Третій вид являють собою філії, націлені на розвиток експорто-орієнтованого виробництва. З огляду на низькі ціни на місцеву сировину і мізерні розміри заробітної плати міжнародні фірми створюють у державах, що розвиваються, підприємства, які виробляють продукцію, призначену на експорт у країни свого базування чи в інші країни.

Укорінившись у економіку країн, що розвиваються, транснаціональні корпорації захоплюють там ведучі позиції в основних галузях національної економіки. Так, ТНК контролюють 40% усього промислового виробництва країн, що розвиваються, половину їх зовнішньої торгівлі. При цьому норма прибутку на прямі капіталовкладення у державах, що розвиваються, у середньому вдвічі перевищує відповідний показник у промислово розвинутих країнах.

У сферу своєї діяльності за кордоном транснаціональні корпорації залучають безліч місцевих компаній, у тому числі малих і середніх. У зв'язку з цим усе більш зростає залежність підприємств малого бізнесу від ТНК, що все частіше формується на базі прямих функціональних зв'язків, тобто на основі розвитку технології виробництва, спеціалізації, кооперуванні, організації збуту продукції, передачі ноу-хау і т.д.

Хоча транснаціональні корпорації і не займаються в державах, що розвиваються, благодійною діяльністю, проте об'єктивно вони сприяють розвитку промисловості, змінюють структуру їхнього народного господарства і тим самим частково модернізують участь цих держав у міжнародних економічних відносинах.

Транснаціональні корпорації, що функціонують на територіях промислово розвинутих країн, також мають все зростаючий вплив на економіку і політику цих держав. По мірі того як різні міжнародні компанії перетворюються у структурний елемент національної економіки промислово розвинутих країн, вони намагаються впливати на процес виробництва, реалізацію і перерозподіл продукції, що неминуче призводить до розвитку протиріч між економічними інтересами цих країн та інтересами ТНК. У моменти загострення політичних відносин, внутрішніх і міжнародних економічних криз ці протиріччя набувають особливої гостроти. ТНК у даний час контролюють більш однієї третини промислового виробництва у світі. У той же час зростає роль міжнародних компаній у світовій торгівлі. Значна її частина припадає на зустрічні поставки сировини, готових виробів і проміжних продуктів між різними ланками однієї і тієї ж компанії, а також між філіями і підлеглими їм фірмами. У цілому під контролем ТНК опинилось більш половини світової торгівлі товарами і близько 80% патентів на нову техніку і технологію.

Основна причина опозиції ТНК у країнах базування полягає у тому, що, створюючи виробництва за кордоном, ТНК переносять туди частину робочих місць, які втрачають трудящі у країні базування. Крім того, з погляду держави ТНК, створюючи закордонні філії, оподаткування частини прибутку, що у результаті у виді податків не попадає в бюджет і не може бути використана для фінансування соціальних і інших суспільно значимих програм у країні базування. У результаті в багатьох великих країнах базування ТНК представники трудящих і держави нерідко висловлюють вимоги про введення податку на відтік національного капіталу за кордон чи


інших обмежень міжнародної діяльності ТНК. Однак, як випливає з макроекономічного аналізу, для країни базування в цілому позитивний результат більш ефективного використання національного капіталу за кордоном з лишком перекривають негативні ефекти, що виникають у результаті скорочення рівня податків, що збираються.

Приймаючі країни у своїх взаєминах із ТНК у більшості випадків побоюються політичного тиску з їх боку і проникнення в галузі, зв'язані з національною безпекою. Це призводить до прийняття законів, що обмежують чи навіть забороняють іноземні інвестиції у визначені сфери. Крім того, ТНК нерідко стикаються з опозицією з боку місцевих виробників аналогічних товарів, які не в змозі витримати іноземну конкуренцію і вимагають від уряду вживання протекціоністських заходів. Проте на практиці, в умовах низького рівня заощаджень і недостатності інвестиційних ресурсів, все більше приймаючих країн прагнуть залучити ТНК шляхом надання податкових й інших пільг, ніж обмежити приплив іноземного капіталу.

За останні десятиліття країни, що розвиваються, придбали значний досвід у взаєминах із ТНК і регулюванні їх операцій. Це розширило можливості цих країн у використанні потенціалу ТНК для реалізації завдань свого розвитку. Ще у 80-ті роки у більшості країн була проведена лібералізація інвестиційного клімату для транснаціональних корпорацій, уведені додаткові пільги для їх операцій. Деякі з країн, що обмежували інвестиції ТНК, стали активно залучати іноземні компанії. У той же час деяким країнам, що розвиваються, за допомогою капіталу ТНК певним чином удалося забезпечити умови для розширеного відтворення, прискорити розвиток продуктивних сил, досягти змін у структурі економіки, збільшити експорт промислових товарів. ТНК активно підключилися до створення у деяких з них обробної промисловості.

При оцінці впливу ТНК варто враховувати багатоплановий ефект їх діяльності у національній економіці: зростання виробництва місцевих постачальників, підрядників, підвищення кваліфікації робочої сили, зростання заробітної плати, зайнятості на іноземних підприємствах і т.д.

Таким чином, тезі про позитивний вплив транснаціональних корпорацій на світову економіку зараз дуже важко заперечити. Усім стало очевидно, що ТНК вносять величезний внесок у світовий технологічний прогрес, що не тільки важливо для тих держав, яким вони належать, але і для світової економіки в цілому. Незважаючи на те що економічні відносини між колишніми метрополіями і колоніями досить далекі від ідилії, але без транснаціональних корпорацій ці відносини були б не кращими, а рівень життя населення країн, що звільнилися, швидше за все був би набагато нижчим.

Усе це визначає необхідність обґрунтованої політики відносно ТНК, а також пошуку найбільш доцільних способів використання їх ресурсів для вирішення завдань національного розвитку. Значна лібералізація зовнішньоекономічної політики країн, що розвиваються, вже привела до кількісного збільшення інвестицій ТНК у них. Ця ситуація позначається і на перспективах залучення прямих інвестицій в Україну, що стикається зі значною конкуренцією країн, що розвиваються, у сфері отримання іноземних капіталовкладень. Ці обставини потребують від України більш глибокого інтегрування у світову економіку і лібералізації її інвестиційного клімату.

Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у вигляді філій або дочірніх підприємств. Історія свідчить, що така система забезпечує» реальний міжнародний вплив держави навіть у тих випадках, коли колоніальні країни одержують політичну не залежність. З викладеного можна дійти висновку, що транснаціональні корпорації є тим самим механізмом, що дозволяє зберігати своє економічне панування у країнах, які одержали політичну незалежність.

Паралельно з закріпленням економічного впливу транснаціональні корпорації дозволяють розвивати комунікації, розширювати вплив міжнародних організацій.

Економічне значення транснаціональних корпорацій настільки велике, що в історично доступному для огляду часі вони залишаться одним з важливих факторів посилення впливу промислово розвитих країн на багато регіонів світу. Звідси випливає очевидний висновок, що турбота про перетворення ведучих вітчизняних корпорацій у транснаціональні стала усвідомленою метою зовнішньої політики держав, які прагнуть до збільшення свого впливу в міжнародному масштабі.


  1. Контрольні запитання

  2. Сутність та основи форми міжнародних корпорацій.

  3. Особливості функціонування транснаціональних корпорацій.

  4. Характерні риси діяльності транснаціональних корпорацій.

  5. Умови і засади інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій.

  6. Правила функціонування транснаціональних корпорацій на міжнародному ринку.

  7. Причини і фактори міжнародної діяльності транснаціональних корпорацій.

  8. Варіанти здійснення інвестицій транснаціональною корпорацією.

  9. Вплив транснаціональних корпорацій на економічній розвиток держав.

  10. Оцінка впливу транснаціональних корпорацій на економічній розвиток держав.

  11. Економічне значення інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій.


VI. УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНОМУ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ РИНКУ

Для здійснення перетворень в економіці України потрібні значні капітальні вкладення. Ситуація ускладнюється тим, що проблему інвестування господарських комплексів доводиться вирішувати в умовах економічної кризи, коли «заморожування» коштів при реалізації конкретних проектів дуже негативно впливає на ефективність функціонування всієї економічної системи.

Потреба в інвестиціях для реформування і перебудови економіки постійно зростає внаслідок необхідності відновлення діючих виробничих фондів. У такій ситуації при практично повній відсутності власних коштів велике значення мають іноземні інвестиції як додаткове не інфляційне джерело фінансування. Необхідний обсяг іноземних інвестицій у нашу економіку становить більше 40 мільярдів доларів США. Проте інвестиційний процес в Україні гальмується низкою суб'єктивних і об'єктивних факторів, серед яких політична й економічна нестабільність, часті зміни законодавства, повільні темпи приватизації, нерозв'язаність питань земельної власності тощо. Усе це потребує від Уряду України проведення вивіреної, науково обґрунтованої і у той же час активної інвестиційної політики, основою якої повинно бути в першу чергу створення чіткої і стабільної нормативно-правової бази господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

6.1. Іноземні інвестиції у реформуванні економіки України

Економічний розвиток країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються, обмежений не сформованістю ринкового механізму і вузькістю капітальної бази. Країни зі зрілою ринковою економікою можуть продовжувати розвиток за рахунок накопиченого капіталу при всіляких нормах внутрішнього нагромадження, але країни, що розвиваються, не можуть дозволити собі такої «розкоші» — висока внутрішня норма заощаджень і нагромаджень є необхідною умовою економічного зростання.


'


Західні економісти доводять, що планування економічного зростання в країнах, що розвиваються, немислиме у сучасних умовах без можливості допущення іноземного капіталу в економік) країни. Вони також припускають, що сприятливий вплив іно-капітала на господарство, що розвивається, буде позитивно позначатися у всіх випадках незалежно від гою, у якій формі він вторгається в національну економіку: у формі приватних прямих інвестицій і кредитів, у вигляді державних інвестицій і кредитів чи у будь-якій іншій формі.


У кожному випадку знаходяться аргументи, що виправдовують і рекомендують іноземний капітал як найбільш ефективний засіб тля досягнення національного процвітання. Прямі частки капіталовкладення в промисловість не тільки приносять країнам, що розвиваються, чистий приріст національного багатства, але і спричиняють приплив іноземних фахівців, що сприяють підйому технічного і культурного рівня країни, полегшують можливість підготовки кваліфікованих кадрів, поширенню найсучасніших технологічних методів. Державні капіталовкладення в транспорт, зв'язок, комунальне господарство розглядаються як один з найсильніших стимулів, що заохочують національну діяльність.

Дійсно, з одного боку, інокапітал, залучений в національну економіку і ефективно використовуваний, впливає на економічне зростання, допомагає перебороти відсталість, інтегруватися у світову економіку. З іншого 6okv, залучення інокапітала накладає певні зобов’язання, створює різноманітні форми залежності країни-пози-чальника від кредитора, викликає різке зростання зовнішнього боргу. Таким чином, для національної економіки інокапітал може мати неоднозначні наслідки.

Залучення іноземних інвестицій в українську економіку є найважливішим завданням, яке має бути в найближчі роки вирішене економічним керівництвом нашої країни. Зростання фінансування в Україні v найбільшому майбутньому буде залежати від стану внутрішніх заощаджень і прямих іноземних інвестицій.

Головне у проблемі інвестицій — їх ефективність, створення умов для інтенсифікації вкладень у найбільш ефективні, конкурентоспроможні виробництва, які дають швидку віддачу, що дозволяє максимально збільшити доходи підприємств, населення і бюджету; запобіг аги ті капітальні й інші витрати, що ведуть лише до розтринькування ресурсів і посилення інфляції.

6.2. Правові основи іноземного інвестування в Україні

В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції з'явилося після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України.

Закон України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність» став першим нормативним актом, у якому в узагальненому вигляді викладені правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року — перший нормативний акт, що регламентував процес саме іноземного інвестування в Україні. Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. №55-93 його дія була припинена. Це обумовлено тим, що вищезгаданий Закон мав ряд істотних недоліків. Зокрема, у ньому не були передбачені мінімальний розмір і вид іноземних інвестицій, для яких установлювалися податкові пільги. За період дії цього Закону за деякими підрахунками до 42% всіх іноземних інвесторів вклали в економіку України менше ніж 1000 доларів США, а траплялися і такі спільні підприємства, у яких іноземні інвестиції дорівнювали 7 доларам США.

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про режим іноземного інвестування», що скасовував дію вищевказаного Декрету. У цілому цей Закон містить безліч положень, що були запозичені з Декрету. Однак поряд з цим у ньому є багато якісно нових елементів. Найбільш важливою істотною рисою нового Закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної й іншої господарчої діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством. Законом передбачено, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державної програми розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної й іншої господарської діяльності. Чітко встановлено момент присвоєння підприємству статусу підприємства з іноземними інвестиціями.

У розділі II Закону України «Про режим іноземного інвестування» установлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій.

Законодавством України передбачені такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій:




Каталог: lekcii
lekcii -> Конспект лекцій з навчальної дисципліни "безпека життєдіяльності" для студентів денної та заочної форм навчання
lekcii -> Міжнародний менеджмент модульна структура та інформаційна підтримка
lekcii -> Хф (лекція) Тема Загальні властивості неметалів Загальна характеристика елементів-неметалів
lekcii -> Медичні засоби протирадіаційного та протихімічного захисту
lekcii -> Стандартизація І сертифікація продукції та послуг тема1: сутність стандартизації та її роль у розвитку національної економіки
lekcii -> Реактивність І алергія реактивність
lekcii -> Вступ в травматологію та ортопедію. Історія розвитку
lekcii -> Івано-франківська


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   24




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка