Засади міжнародної інвестиційної діяльності



Сторінка2/24
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

ПЕРЕДМОВА


Дисципліна «Міжнародна інвестиційна діяльність» є продовженням теоретичною навчального курсу “Інвестування”, має практичну спрямованість, надає основи професійних знань, в сфері органгзації та існуючих процедур сучасного міжнародного інвестиційного ринку.

Інвестиційна справа — давня наука. Вона акумулює багатовіковий досвід роботи кредитних, та фінансових установ, корпоративних структур, розкриває пронеси, явища, що на протязі тривалого історичного періоду сформували сучасний стан на особливості функціонування міжнародною інвестиційного середовища.

Інвестиції надають суспільству значний стимул для розвитку, породжують систему особливих, відносин. За допомогою інвестицій людство стає багатішим. Сучасний етап розвитку виробничих сил суспільства в цілому, а особливо провідних індустріальне розвинутих країн світу, потребує розвитку саме міжнародної інвестиційної діяльності. Для тих, хто володіє знаннями в сфері міжнародних інвестицій відкриваються нові обрії економічною успіху,
виробнича, фінансова, Інвестиційна діяльності стають ефективними, а пропонуємий на ринок продукт — більш конкурентоспроможним. Відомо однак і йине: іі корування інвестиційного середовища, недбале використання інвестиційних інструментів може стати причиною регресу в економіці та призвести до негативних соціально-економічних явищ.

Міжнародна інвестиційна діяльність є наукою, що постійно розвивається. Навчальний посібник демонструє не тільки усталені форми організації міжнародного інвестування, алей сучасні Інструменти, які застосовуються інвесторами.

Перший розділ книги «Засади міжнародної інвестиційної діяльності» розкриває особливості та труднощі, що вшшкаюті, при роботі на міжнародному інвестиційному ринку, надає форми та етапи розвитку міжнародної інвестиційної діяльності компаній.

Другий розділ навчального посібника «Міжнародна діяльність, на ринку фінансових інвестицій» є найбільш великим за обсягом. Це є природним. В індустріально розвинутих країнах цей сектор інвестування є домінуючим, обсяги інвестицій найбільшими.


Крім того, кількість видів акцій, облігацій, методи роботи з ними
значно ширші, ніж відомі широкому колу читачів інвестиційні активи фондового та кредитного ринків України. У цьому розділ читач може дізнатися про окремі види цінних паперів, фінансових активів, що на цей час відсутні в фінансово-економічному механізмі функціонування інвестиційного ринку України.

Третій розділ навчального посібника «Інструменти аналізу міжнародного інвестиційного ринку» допоможе майбутньому фахівцю зорієнтуватися на іноземних, інвестиційних ринках, раціонально застосувати індекси міжнародного фондового ринку з урахуванням їх особливостей. В цьому розділі подано інформацію про найвідоміші рейтингові агенції та проаналізовано систему рейтингів, які ними використовуються.

Четвертий розділ роботи «Інвестори на міжнародному інвестиційному ринку» висвітлює організаційні засади діяльності міжнародних фондових інвесторів (перш за все Міжнародного банку реконструкції та розвитку та Європейського банку реконструкції та розвитку) та надає структуру та механізм функціонування інвестиційних фондів.

П'ятий розділ навчального посібника «Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій» потребує особливої уваги майбутніх фахівців. Сучасна економічна ситуація в Україні, рівень розвитку виробничих сил, запаси сировини, наявність кваліфікованої робочої сили, природнокліматичні умови є важливими факторами залучення реальних, інвестицій іноземних інвесторів. Такими інвесторами можуть бути, перш за все, міжнародні корпорації, поява яких в свою чергу є одним з етапів розвитку міжнародної торгівлі, коо-


перації, інвестиційної діяльності.

В шостому розділі підручника «Україна на міжнародному інвестиційному ринку» розглянуто роль іноземних інвестицій, ступінь розбудови інфраструктури залучення іноземних, інвестиція та необхідні умови для входження України у світову економічну систему.

Обсяг навчального посібника не дає можливості в повній мірі розкрити особливості багатьох аспектів сучасної інвестиційної діяльності. На нащу думку в подальшій роботі над книгою мають бути висвітлені питання діяльності на міжнародному інвестиційному ринку страхових компаній, банків і особливо, пенсійних фондів, як інституціональних інвесторів, більш структуризовано класифікацію міжнародних інвестиційних активів та міжнародного
інвестиційного ринку, розглянуто діяльність держав та вплив державних інтересів на міжнародний інвестиційний ринок, висвітлено нові тенденції та перспективи участі України у світових інвестиційних процесах.

Сподіваємось, що цей навчальний посібник буде використовуватись


як настільна книга економістами-міжнародниками, як видання, необхідне для підвищення кваліфікації кадрів, що тільки починають, займатися міжнародними аспектами інвестиційної діяльності.

Автори вдячні ректору Дніпропетровського національного університету, професору Полякову М.В. та директору Інституту економіки ДНУ професору Смирнову С.О. за порозуміння та допомогу у виданні книги; доктору економічних наук, професору Макаренко П.М. та доктору економічних наук, професору Щетиніну А.І., які е рецензентами цього навчального посібника.

Особливу вдячність автори виражають Академіку АІН України, депутату Верховної ради України Віктору Михайловичу Пінчуку за увагу та час, які він приділив цій книзі на стадії її підготовці до видавництва та друку.

І. ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Міжнародні інвестиції — це інвестиції, які дають можливість отримати більш високу прибутковість вкладення капіталу в порівнянні з національним ринком інвесторів за рахунок більш високого зростання цін активів на інших національних ринках, росту курсу валют по відношенню до валюти інвестора за рахунок ефекту транснаціоналізації діяльності корпорацій. Міжнародні інвестиції здійснюють спеціалізовані інвестиційні та пенсійні фонди, страхові
компанії, банки, корпорації і приватні Інвестори.

Міжнародні інвестиції, ринок міжнародних інвестиційних активів розподіляються на два головних сегменти:

1) міжнародний ринок фінансових Інвестицій;

2) міжнародний ринок реальних Інвестицій.

Реальними інвестиціями (real investments), як правило, є інвестиції у будь-який тип матеріальних активів (земля, устаткування, підприємства). Фінансовими інвестиціями (financial investments) є контракти, які записані на бумазі або в електронному вигляді. За думкою У.Ф. Шарпа, «у примітивних економіках основна частина інвестицій відноситься до реальних, у той час як у сучасній економіці значна частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями» [90]. Хоча високий рівень розвитку інститутів фінансового інвесту-
вання в значній мірі сприяс і зростанню реальних інвестицій.


    1. Особливості міжнародного інвестування
      на ринку фінансових активів

У даний час у зв'язку із широким розвитком міжнародних економічних зв'язків інвестор, який мас вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити, може діяти різними методами.

По-перше, він може сформувати портфель інвестипій з інструментів національних емітентів, що номіновані у національній валюті. До них відносяться шнні папери держави, регіональних і місцевих органів влади, акціонерних товариств, а також депозити у національній валюті.

Перевагами такого підходу до формування портфеля інвестицій е:

- можливість одержання достатньо повної інформації про емітентів;

-можлнвісіь мато власну статистику фондового і грощового ринків;

-використання тільки національної валюти, шо виключає ризик валютного обміну;

-відсутність додаткових витрат, пов'язаних із інвестуванням за кордоном;

- можливі податкові та інші переваги для інвесторів-резидентів
у порівнянні з інвесторами-нерезидентами.

У той же час такий підхід не дозволяє диверсифікувати інвестиції для зменшення ризику при падінні прибутковості національних активів фондового і грошового ринків, а також одержати більш високу прибутковість у порівнянні з прибутковістю національного ринку. Крім того, у даний час практично кожний національний ринок унаслідок присутності на ньому іноземних Інвесторів неминуче стає частиною світового ринку інвестицій із усіма


позитивними і негативними наслідками.

По-друге, у портфель інвестицій можна включити цінні папери іноземних емітентів, номіновані в національній валюті які торгуються (купуються і продаються) на національному ринку. Наприклад, японські або американські компанії, яким для фінансування своєї діяльності необхідні швейцарські франки, випускають, на швейцарський ринок свої облігації, номіновані у швейцарських франках. Іншим прикладом є американські депозитарні розписки (American Depository Receipts (ADR) (див. розділ 11).

Перевагою включення таких інструментів у портфель інвестора є можливість отримання більш високої якості інвестицій у випадку більш високої прибутковості або більш низького ризику таких цінних паперів. Недоліки їхнього придбання пов'язані п обмеженою можливістю отримання інформації про емітента, а також із ризиком падіння курсу валюти емітента по відношенню до валюти інвестора, оскільки ціна таких Інструментів на національному ринку визначається з урахуванням курсу обміну валют.

По-третє, у портфель інвестицій можна включити інструменти, що торгуються на національних фондовому і грошовому ринках, але номінуються в іноземній валюті.

Перевагами включення в портфель інвестицій таких активів є: можливість отримання додаїкового прибутку при зростанні куpcy Іноземної валюти; зменшення загального ризику портфеля при падінні ринку цінних паперів національних емітентів або падінні курсу національної валюти.

Подібні інвестиції пов'язані, проте, із додатковим ризиком унаслідок можливого введення адміністративних обмежень щодо операцій з іноземною валютою або падіння курсу валюти інвестицій по відношенню як до національної валют, так до інших іноземних валют.

По-четверте, Інвестор може сформувати портфель міжнародних інвестицій, що включають як цінні папери національного ринку, так і цінні папери , що торгуються на міжнародному ринку, який охоплює інші національні ринки і євроринок.

При здійсненні міжнародних інвестицій необхідно враховувати їх особливості.



Психологічні бар'єри. Психологічні бар'єри, пов'язані з міжнародними інвестиціями, обумовлені незнанням економіки, політики і культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі иа фінансових ринках, порядку звітності та ін. Інституціональні інвестори часто здійснюють свої міжнародні Інвестиції через брокерів відповідних національних ринків. Багато приватних інвесторів поки ще з упередженням ставляться до міжнародних інвестицій.

Інформаційні труднощі. Отримання Інформації про іноземні ринки й емітентів з таким же ступенем вірогідності, шо інвестор може одержати про учасників національного ринку, може бути пов'язане з окремими труднощами. У даний час, проте, багато іноземних брокерів забезпечують постійно дані фінансового аналізу по більшій частині іноземних акцій, що торгуються на міжнародних ринках. Американські, японські і деякі європейські брокери надають також інформацію про очікувані прибутки компаній і дають рекомендації інвесторам щодо комп'ютерних, систем, які працюють
у реальному масштабі часу. Можна виділити такі міжнародні інформаційні системи, шо містять дані для міжнародних інвестицій, як Reuters, Telerate, Tenfore, Fоrex, що не тільки повідомляють новини, але і приводять ціни по окремих ринках і цінних паперах.

Юридичні складності. У різних країнах можуть існувати юридичні складності для іноземних інвесторів при розміщенні їхнього капіталу і поверненні у свою країну капіталу й оіриманою прибутку, включаючи особливості оподатковування. Звичайно при інвестиціях необхідно прогнозувати такі податки: на операції, на приріст капіталу, на прибуток (дивіденди і відсотки) Податок на операції може бути пропорційним обсягу угоди. Наприклад, у Росії податок на операції з цінними паперами нараховується в розмірі 0,3% обсягу угоди з корпоративними цінними паперами і 0,1% обсягу угоди з державними цінним паперами. У Швейцарії існує федеральний збір на операції з цінними паперами в розмірі 0,09% їх обсягу. У країнах, де брокери беруть комісійні, такий податок може бути пропорційним розміру комісійних. У деяких країнах фіксований податок па угоди. Звичайно розмір податку на операції в порівнянні з іншими податками невеликий.

Приріст капіталу (різниця між цінами продажу і купівлі цінного паперу) оподатковується, як правило, у країні інвестора незалежно від того, де були здійснені інвестиції.

Прибуток на іноземні інвестиції виплачується юридичною особою однієї країни резиденту іншої країни. Це часто створює конфлікт національних юрисдикцій, оскільки обидві країни можуть оподаткувати цей прибуток, що призведе до подвійного оподатковування. Для усунення подвійного оподаткування укладають міжнародні договори, відповідно до яких інвестор одержує в країні інвестиційний прибуток за вирахуванням утриманого податку, а також податковий кредит. У країні інвестора оподатковується загальний
розмір іноземних прибутків, але розмір цього податку зменьшується на розмір податкового кредиту, тобто на розмір податку, утриманого у країні інвестицій. Відзначимо, що утриманий податок у більшості країн враховується на ринку акцій, для прибутків від облігацій він не враховується.

Додаткові витрати. Міжнародні Інвестиції звичайно пов'язані з
додатковими трансакційними витратами, що включають:

- більш високі комісійні посередникам на іноземних ринках;


-більш високу плату за оформлення угод;

- більш високу плату керуючим портфелями міжнародних інвестицій.

Комісійні ділери фондових бірж можуть стягувати у різноманітній формі — у договірному розмірі, у фіксованому розмірі по встановленій шкалі або у виді різниці цін (spread — спреда) купівлі й продажу (bid/ask). У США комісійні при угодах з акціями низькі звичайно 0,18% для значних угод, в Інших країнах вони віще і можуть складати від 0,3 до 1%. Для угод з облігаціями середній розмір комісійних визначити важко, оскільки він визначаться, як правило, у виді різниці цін купівлі і продажу, що залежить від обсяі угод
по конкретних облігаціях. У цілому розмір комісійних Іпри угодах із облігаціями на всіх ринках невеликий.

Плата за оформлення угод при міжнародних інвестиціях вища, ніж при угодах на національних ринках, що пов'язано з багатовалютною системою обліку і звітності і можливою складністю структурІи розрахункової системи. У деяких країнах існують недорогі й ефективні централізовані розрахункові системи з єдиною кліринговою платою. У цілому витрати, пов'язані з оформленням угод при міжнародних Інвестиціях, можуть складати більше 0,1% вартості активів.

Плата за керування портфелем міжнародних Інвестицій звичайно вища, ніж за керування національним портфелем, що обумовлено такими причинами:

-підпискою на міжнародні бази даних;

-дослідженнями міжнародного ринку;

- розбіжностями облікових систем у різних країнах;

- вартістю комунікацій (міжнародний телефон, комп'ютерні мережі, поїздки за кордон).

Звичайно такі витрати більші аналогічних витрат при керуванні портфелем національних інвестицій на 0,1 - 0,3% вартості активів.



Переваги міжнародних фінансових інвестицій. Незважаючи на зазначені складності і ризик, обсяг міжнародних інвестицій досить високий і постійно зростає. Так, акції всіх основних світових корпорацій котуються на біржах різних країн. Значні корпорації, а також уряди і місцеві органи влади позичають кошти шляхом випуску своїх цінних паперів в Інших країнах або на європейському ринку. Існують міжнародні фінансові групи, що володіють значними коштами й інвестують їх па тих сегментах міжнародного ринку, де
можна одержати вищі прибутки.

Значний розвиток міжнародних інвестицій пов'язаний із тим, що вони дають можливість одержувати більш високу якість - велику прибутковість і менший ризик у порівнянні з чисто національними інвестиціями.

Цінні папери кожного національного ринку мають тенденцію одночасної о росту чи падіння їхніх курсів, оскільки на них однаково виливають національні економічні І політичні умови - обсяг і динаміка грошової маси, зміна процентних ставок, дефіцит бюджету, грошова і податкова політика держави й ін.

Додаткова прибутковість міжнародних інвестицій пов'язана з можливим зростанням курсів іноземних валют по відношенню до валюти Інвестора. Зростання курсу валюти деяких країн дозволяє також одержати більш високу прибутковість вкладень у облігації її емітентів, навіть якщо їхня прибутковість буде дещо менше прибутковості облігацій у країні інвестора.

Міжнародні інвестиції можуть забезпечити і манший ризик їхнього портфеля. Це пов'язано з тим, що економіки різних країн розвивається нерівномірно, і якщо деякі національні ринки акцій будуть падати, інші будуть зростати. Інвестор, що вважає себе достатньо досвідченим, може купувати на ринках активи, які, на його думку, будуть рости, і зневажати тими, що можуть упасти. Звичайний інвестор може зменшити ризик міжнародних інвестицій
шляхом диверсифікації портфеля, тобто придбання цінних паперів різноманітних національних ринків.


    1. форми міжнародного реального Інвестування



Головними учасниками міжнародного інвестування на ринку реальних інвестицій є фірми, корпорації, міжнародні компанії (корпорації). Учасниками міжнародних проектів реального інвестування можуть виступати також держави.

Міжнародна інвестиційна діяльність (корпорацій) — це діяльність, що пов'язана з експортом й імпортом капіталів, технологій, послуг, здійсненням разом з іншими державами проектів, створенням спільних підприємств, з інтеграційними процесами у ранах сферах.

Основні цілі компанії-Інвестора:

-розширення виробництва, збільшення прибутку за рахунок захоплення нових ринків за кордоном;

- досягнення економії у масштабах виробництва;

- збільшення прибутку за рахунок використання порівняльних переваг інших країн;

- збільшення валютних ресурсів фірми.
Основні цілі компанії, що отримує інвестиції:

- модернізація і розширення виробничої бази фірми;

- досягнення економії шляхом заміни устаткування, сировини;

- розширення виробництва, збільшення прибутку за рахунок захоплення нових внутрішніх ринків;

- розширення асортименту на національному споживчому ринку.
Цілі міжнародного інвестування на ринку реальних інвестицій:

1. Обхід тарифних (митних) мит і ряду нетарифних протекціоністських бар'єрів.

2. Використання різниці у вартості ресурсів у різних країнах, у т. ч. використання різниці у витратах виробництва.

3. Підвищення конкурентоспроможності й більш активні, ніж у випадку зовнішньої торгівлі, входження на ринки: використання ефекту входження на ринок не ззовні (торгівля), а зсередини.

4. Вивіз капіталу в обхід не тільки митних бар'єрів, але й одержання він рашу в порівнянні з національними фірмами у сфері оподатковування, що за інших рівних умов підвищує конкурентоспроможність підприємства як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку з переказом отриманого прибутку в країну базування.

5. Отримання допомоги у налагодженні випуску технічно складної продукції.

6. Разове отримання нових технологій у розрахунку на їхнє постійне постачання.

7. Вирішення проблеми навчання національних кадрів.

8. Отримання фінансової вигоди у порівнянні з імпортом товарів та іноземних кредитів.

На стратегію фірми впливає зовнішньоекономічна політика держави.

У залежності від того, обмежує та, навпаки, стимулює держава ввіз (вивіз) товарів, інвестицій розрізнюють 4 основних види зовнішньоекономічної стратегії держави:

1) стратегія ізоляції— стратегія виключення держави зі світових господарчих зв'язків. Дана стратегія провадиться винятково з політичних та ідеологічних розумінь. Економічно ця стратегія не виправдана;

2) стратегія протекціонізму — стратегія захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Звичайно захист внутрішнього ринку поєднується зі стимулюванням у тій чи Іншій мірі експортного виробництва своїх виробників. Стратегія протекціонізму приймається державою під тиском національних підприємців у тому випадку, якщо національне виробництво неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення «тепличних» умов для місцевих підприємців, що мас різноманітні наслідки для економічної систе-
ми. Основним прийомом протекціонізму с збільшення мит на імпорт аналогічних товарів;

3) стратегія вільної торгівлі (фритредерство) – стратегія зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Звичайно ця стратегія проводиться країнами, що займають лідируюче положення на ринку, котрим немає необхідності побоюватися підриву конкурентоспроможності своїх товарів;

4) стратегія наповнення дефіцитного ринку — «протекціонізм навпаки». Ефективна тільки у випадку великого дефіцитного національного ринку, на якому знайдеться місце усім, у т.ч. й іноземним інвесторам.

Умови перетворення тієї чи іншої сіратегії можуть бути жорсткими (щодо всіх товарів і ринків) або м'якими (по відношенню до окремих видів товарів і ринків).




    1. Етапи розвитку
      міжнародної інвестиційної діяльності компаній



1) експорт - найпоширеніша форма діяльності. Виникає у зв'язку з появою надлишку продукції; відновлюється регулярно, але без довгострокових зобов'язань. Відношеная між іноземними партнерами чисто комерційні;

2) на контрактній стадії фірма схиляється до більш тривалих зв'язків, щоб стабілізувати збут. Довгостроковий контракт може бути укладений з імпортером на основі франшизи або ліцензії.


Франшиза (франчайзінг) — договірна маркетингова система збуту споживчих товарів і послуг. Вона передбачає довгострокові відношення, при яких одна фірма, називана франшизером, надає іншій фірмі право провадження визначеного бізнесу на обмеженній території при дотриманні встановлених правили під визначеною маркою. Покупець франшизи сплачує франшизеру деяку суму плюс відрахування від продажу, одержуючи замість цього право па використання комерційної марки плюс постійну підтримку і передачу
досвіду;

3) на стадії участі, коли фірма переходить до прямого Інвестування і контролює партнера, створюється торгова фірма за рубежем або спільне підприємство (СП);

4) через декілька років пайова участь може стати абсолютною: фірма володіє 100% капіталу іноземної філії — це стадія прямого інвестування в контрольовану філію;

5) іноземні філії переходять на автономний розвиток, спираючись на національний капітал, національні кадри, власні НДОКР. Це стадія автономної філії (дочірня компанія);

6) останній етап, характерний для цього часу. Це стадія глобальної фірми (транснаціональна компанія).

Однією із сучасних форм інвестування, широко застосовуваною в практиці міжнародної діяльності, є лізинг.



Лізинг — це договір про оренду засобів виробництва, устаткування, інвентарю або нерухомого майна спеціального призначення, що були придбані з метою їх передачі в оренду підприємству.

Лізинг розглядається як засіб фінансування. Проте на відміну від інших засобів, що не забезпечують фінансування специфічних активів, лізинг дозволяє фінансувати конкретне майно, рухоме або нерухоме, або придбання торгово-промислового підприємства як сукупності майнових і немайнових елементів.


Лізинг служить для того, щоб:

-гарантувати орендарю можливість використовувати майно на правах власника протягом мінімального періоду за ціною, обумовленою заздалегідь у договорі про оренду;

- забезпечити лізинговій компанії отримання обумовленої у договорі орендної плати протягом визначеного періоду, що названий «не підлягаючим скасуванню»;

- дати можливість орендарю наприкінці цього періоду в разі потреби отримати орендоване майно за достить низку залишкову вартість, подовжити термін дії договору про оренду на короткий період при більш низькій орендній платі або повернути лізинговій компанії її матеріальні цінності.

У договорі може бути передбачена стаття про моральний знос устаткування, що дає орендарю право вимагати заміни застарілого обладнання новим.

У міжнародній практиці існують такі типи лізингових контрактів.

1. Класичний тип лізингу, описаний вище.

2. Решта в оренду. При ній операції лізингова компанія купує у підприємства устаткування або нерухоме майно і здає його ж підприємству в оренду на умовах орендного договору. Ця операція дозволяє підприємству, що орендує майно, зберегти право володіння ним і розміщувати при цьому готівкові кошти.

3. Компенсаційний лізинг. Підприємство продає лізинговій компанії устаткування, яке саме виготовляє, але при цьому лізингова компанія лишає за підприємством право користування цим устаткуванням.

4. Лізинг на експортні поставки. Щоб задовольнити потреби компаній, які здійснюють експорт, були створені нові кредитні процедури: лізинг літаків, наприклад.

Зростаюча кількість лізингових операцій свідчить про те, що цей засіб фінансування вигідний підприємствам.

Гнучкість цього засобу фінансування. Можуть бути розроблені різноманітні форми лізиніового контракту, що відповідають потребам підприємства. Крім того, фінансування інвестицій здійснюється швидко.

Повне фінансування капіталовкладення. Лізинг дозволяє фінансувати інвестиції у повному обсязі на відміну від позик, що покривають тільки визначену частку від загального розміру витрат.

Лізинговий контракт є засобом фінансування, вартість якого


достатньо висока, але лізинг дозволяє вирішувати проблеми фінансування.

Каталог: lekcii
lekcii -> Конспект лекцій з навчальної дисципліни "безпека життєдіяльності" для студентів денної та заочної форм навчання
lekcii -> Міжнародний менеджмент модульна структура та інформаційна підтримка
lekcii -> Хф (лекція) Тема Загальні властивості неметалів Загальна характеристика елементів-неметалів
lekcii -> Медичні засоби протирадіаційного та протихімічного захисту
lekcii -> Стандартизація І сертифікація продукції та послуг тема1: сутність стандартизації та її роль у розвитку національної економіки
lekcii -> Реактивність І алергія реактивність
lekcii -> Вступ в травматологію та ортопедію. Історія розвитку
lekcii -> Івано-франківська


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка