Збірка п’ята 2014 ббк № Українська хвиля. Літературно-мистецький альманах



Сторінка3/8
Дата конвертації20.11.2018
Розмір0.76 Mb.
#65270
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8

Як постало місто

(легенда)
З Києва у Крим по сіль

Битими шляхами

З чумаками Ріг Василь

Мандрував волами.

Від зорі і до зорі

Скрип коліс від гарби.

Злива, спека, комарі –

Сховатися рад би.

Але взявсь за гуж – тягни…

В чумаченьків доля,

Мов залізо у вогні, –

Вітрюган у полі…

На одній із переправ

(Саксагань долали)

Ріг Василь ледь маху дав –

Воли збунтувались.

Хутко потягли убік,

І гарба – на Рога.

Постраждав юнак: навік

Пошкодили ногу.

«Річка рибою кишить,

Дичини доволі.

Друзі, їдьте, не тужіть

Я, мов птах, на волі».

Мандрувати нема сил,

А місця багаті…

І вирішує Василь

Шинок збудувати.

Ватажок Ванжа Славко

Каже: – В тебе вада,

Хочеш вижити, Васько,

Послухай пораду.

Там козацькі хутори:

Вільне, Глеєватка,

А у крайньому дворі –

Удовиця хватка.

Та прихильність козаків

Легко не дається.

Ти завзятий, беручкий,

Диви, й приживешся.

Попросися на постій

(на все Божа воля),

Мо й запропонуєш їй

Вступити у долю.

– За пораду уклонюсь,

Дякую сердечно!

Сподіваюсь, вас діждусь

І зустріну ґречно.

За хоробрість і талант

Своє відстояти,

Не відмовив отаман

Рогу проживати.

Ріг мав руки золоті,

Й усміхнулась доля.

А для здійснення мети –

Була б тільки воля.

Родом з Гейківки вдова,

Що там проживала,

Засукавши рукави,

Рогу помагала.

Біля річки Інгулець

Шинок збудували –

Двір заїжджий. І овець,

І корів придбали.

Мочемордів Кривий Ріг

Гнав у три шияки,

Брав порядних на нічліг,

За що мав подяку.

Одружилися. Дав Бог.

Шинок процвітає…

Наче пташечки, удвох

Діточок кохають.

Їдуть з сіллю чумаки

Втомлені з дороги:

– Завертаймо, мужики,

До кривого Рога!

Ріг криниченьку копав –

На руду натрапив.

Князю знахідку продав –

Нанесли на мапу…

Розгорнувся новобуд:

Будинки, дороги…

Відусюди їде люд

До Кривого Рога!

Міф, легенду (може, правду?)

Хтось у пам’яті зберіг.

Та за свідка хай нам править

Славне місто – Кривий Ріг!



Леонід ІЛЛЯШЕНКО
Народився 27 вересня 1961 року в селищі Свіса (Ямпільский р-н, Сумська обл.).

У 1978 році, після закінчення Свіської середньої школи, вступив до Київського медичного інституту імені академіка О. Богомольця. У 1984 році закінчив інститут за фахом лікувальної справи. З 1985 року працює лікарем у місті Суми.


Слова і звуки
Я мрій не пестив, щоб шукати долі,

І не зривався на солодкий спів.

Лише ковтав слова у чистім полі,

Що їх скажений вітер приносив.

А ще, коли блукав у диких хащах,

Де тиша причаїлась, мов миша,

Я рота відкривав, щоб (ні, нізащо!)…

Щоб чула навкруги сама душа.

А ще, я пам’ятаю, як лишились

Ми перший раз тоді на самоті…

Я чув слова, які не говорились, –

Ті, що говорять тільки раз в житті.




Благовiщення
Я бачив сон:

Неначе знову

Ми тiльки

Двоє у свiтах,

І знову вічність,

І любові


На крилах

Нас підносить птах!

I ти –

Казково незабутня,



Як та

Не кривджена земля.

I теплий,

Лагідний, попутній,

Неначе

Подих вiтру – я.



I ми –

Збентежено щасливі…

I я

Несу тебе кудись.



I ти –

Весела і красива,

I безтурботна,

Як колись.

О, Господи,

Як легко жити

У свiту

сонячнiй порi!



I спокою

Живицю пити

З любов’ю,

В мирi і добрi.

I дихати

Одним бажанням,

I спiльнi

Пестити думки,

I свiту

Божого зітхання

В надiї

Класти пелюстки.



Мій Боже,

Мiй всесильний, дужий,

Ти нi за що

Не вiдступай!

Тримай серця

У колi дружнім,

А в світ розлуки

Не пускай!


***
П. В. Товстусі
Мої вірші – моє життя!

Мої брати високочолі,

Ми знову крутимось у колі

Єднання Слова і буття.

Ми знову бавимо думки,

Коли давно усе відомо,

Коли палають, мов солома,

Прийдешніх днів старі листки.

Мої віршовані рядки

Любов’ю вишитих сорочок:

Травневий вітер і садочок,

І руж осінніх пелюстки.

Спокус покута, каяття,

Натхнення, витівки і долі..,

Безмежний степ, широке поле…

Мої вірші. Моє життя.


Встань, Тарасе!
Народилась наша мати

У Бога у раї,

Та не дав Господь матусі

Долі в ріднім краї.

Родить земля, родять люди

На щастя й на радість,

Та їсть душу й серце губить

Чужа та зла заздрість.

Розквітала Україна

Лісами й ланами,

Та не могла збагатіти

Своїми панами.

Не так пани, як підпанки

Лізуть царювати:

Рідну землю, рідні села

Катам продавати.

Стогне земля, гудуть люди –

Нема де й подітись,

А підпанки все діляться,

Що гидко й дивитись.

Тягнуть землю, скубуть ліси –

Продають ні за що.

Течуть річки із грошима

До панів ледащих!

Встань, Тарасе, подивися

На цю Україну!

Наша мова, наша пісня,

Наша ненька гине!

Ой, Тарасе, як ти вірив,

Що мине нас горе,

Що «…понесе з України

У синєє море…».

«Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий…».

Встань, Тарасе, помолися

До самого Бога

За нащадків, за всіх дітей,

За матір-небогу!

За квітучу Україну

Та красу незмінну,

За усю нашу родину

У рідній країні!

Нехай цвіте наша ненька

У кожнім віконці.

Й «…згинуть наші воріженьки,

Як роса на сонці…»!


Моя Україна
Моя ласкава і привітна,

Струнка, нескорена, тендітна,

Весела, ніжна, гомінка,

Гаряча, сонячна, дзвінка,

Подруга вірна вітру в полі…

Колиска щастя, долі, волі…

Гріха покута, каяття…

Моя любов, моє ЖИТТЯ!

Моя нескорена та вільна,

Моя завжди у чомусь винна…

Моя завжди усім багата,

Моя старенька тепла хата.

Моє підніжжя морю й горам,

Моя побита вічним горем.

Трудолюбива сильна мати

І генерала, і солдата,

І чумака, і козака,

І генія, і «ген.с.ЦеКа»…

З тобою ворог дужий гине,

До тебе все у світі лине.

Немов безсмертя нескінченна,

Мов істина несотворенна,

Неначе пісня солов’їна, –

Любима, рідна Україна!




Микола ЄРОХА
Микола Степанович Єроха живе і працює в м. Глухів. Член Національної спілки журналістів України.
Звітує серце піснею
Обласкане колискою,

Напоєне з криниць,

Звітує серце піснею

З глибинки до столиць.

Про те, як лан колоситься,

Джерелять ручаї.

Хай пісня з серця проситься,

Як з весни солов’ї.

Буремними акордами

Дзвенить напруга літ.

Завжди були ми гордими –

Такий козацький рід.

Від Січі Запорозької,

Широчини Дніпра

В нас муза Березовського

Й Бортнянського Дмитра.

У вічність тут Шевченкові

Ми думи пронесли.

Тут молодість Довженкова

В життя ішла з Десни.

Собори передзвонами

Тривожать сон століть.

Трояндами червоними

Вогонь сердець горить.

Гримлять весняні блискавки

На сонячний розмай,

Звітує серце піснею

Про наш – про отчий край.


Земля Ярославни
Така у житті мені випала доля

(Чи, може, наврочено так на роду?):

Із виру життя повертаюсь додому,

Спішу до вікна в яблуневім саду.

У буднях і болях, натруджена здавна

Моя українська батьківська земля.

Земля Ярославни, козацької слави,

Ти вольності крила свої розправляй.

Не падай дощем ти, чорнобильська хмаро,

В Десну зачаровану, в стиглі сади.

Хай мирно горять над землею Стожари,

Година тривожна, мій край обійди.

Чекає земля свого вірного сина –

Господаря поля заждалась вона.

Поліська земля у житах і калинах,

Розквітне твоя яблунева весна.

У буднях і болях, натруджена здавна

Моя українська батьківська земля.

Земля Ярославни, козацької слави,

Ти вольності крила свої розправляй.


Реквієм
Душею й серцем помовчіть:

Над містом реквієм звучить.

Над Глуховом тривожний голос –

Такий, що тиша розкололась.

Тук… Тук… Важке відлуння кроків

Під небом чистим і високим.

Сльозою пам’яті умита,

Із храму – вічності молитва…

В колоні йду. Мовчу і бачу:

Вже стільки літ вдовиця плаче…

То пам’ять серця не згасає,

І душу реквієм проймає.

Крокує мовчазна колона –

У кожного душа холоне,

Бо очі ще не відсльозились,

І весни в нас не відросились.

Травневі пелюстки тюльпанів

З усього міста – ветеранам.

До Вічного вогню веде

Їх покоління молоде.

Тук…Тук…То відбивають кроки

Наш подвиг вічний і високий.

Скорботою сердець пройняте,

Йде Перемоги світле свято.

Душею й серцем помовчіть –

Над містом реквієм звучить…



Сивий птах
Понад ставом, в садах і житах,

Приземлився розкрилений птах.

Щоб напитися із джерела,

Притулився крилом до села.

Птах втомився, летів бо здаля.

Під крилом посивіла земля,

Занехаялось те, що цвіло,

І замулилось джерело…

В нашім краї село – сивий птах,

Кличе сина, який вже в літах.

Син державним чиновником став

І давно вже в селі не бував.

А село у чоботях брудних

Йде щодня до корівок своїх.

Щось не так: вже і трактор гуде,

Й покоління не те молоде…

Ностальгія чи ревність життя,

До якого нема вороття?...

Все немов одцвіло на очах –

Посивіло село, наче птах.

…Сивий птах, сивий птах над селом

Піднімає до злету крило.

Ти в далекі краї не лети,

Бо додасться в селі самоти.



На косовиці
В сорочці черемхово-білій

На косовицю в поле йду.

Юнацьку спробувати силу

Мене косарики ведуть.

« А нумо, в ряд, – гука старіший, –

І ти, козаче, становись!

Тримай міцніш, гостри частіше,

Зумієш, тільки-но візьмись.»

Заграли кіс смички веселі

На струнах срібноросих трав,

Немов з розпеченої скелі,

На плечі сонця промінь впав.

І я спішу за косарями,

А очі застилає піт.

Із неслухняними руками

Ніяк не можу гнатись вслід.

А підпирають! Мов по п’ятках

Чиргикає чиясь коса.

І мітить в пітне вухо вп’ястись

Жалом безжалісна оса.

Скоріше б дотягтись до мітки,

Де кущ у лозах рятівний.

О, як буває жарко влітку

У атмосфері трудовій!

Хоч краплю б сьорбнути водиці

(Рот пересохлий мов звело!),

Та ще далеко до криниці,

А сонце палить, як на зло.

Все! Довгожданий бачу фініш –

Травиця пряна, холодок.

Який смачний навдивовижу

Водиці свіжої ковток.

Я в смутку. Соромно до болю.

То був в житті найважчий день.

Штовхає хтось: «Не хмурся, Колю,

Почни, косарику, пісень».

«Ха! – Їм в одвіт. – Яка там пісня, –

Я від напруги весь зомлів».

Та в небі жайвір, мов навмисно,

Мелодією забринів.

Я заспівав про небо синє,

«Чому не сокіл?» запитав.

Звучав мій голос дзвінко й сильно

І втому піснею прогнав.

Здавалось: вдома я дві ночі

Під материнський усміх спав.

«На косовиці ти, синочку,

Екзамен на п’ятірку здав».


Мовчать лелечі гнізда
Відзолотіла осінь,

Мокріє сірий шлях,

Немов дівчата босі,

Берізки у гаях.

Блукає осінь пізня

Від Сейму до Десни.

Мовчать лелечі гнізда

До ранньої весни.

Снігами хмуре небо

Ляга на плесо дня.

Я стежкою до тебе

Жену свого коня.

Мій конику гривастий,

Лети удалечінь.

Домчи мене до щастя,

А там уже спочинь.

Я не сідлав давно вже

Гривастого коня.

Чи стежка допоможе,

Чи їхать навмання?...

Моя стежина в юність

На зиму поверта.

А що давно минулось –

То казка золота.

…Відзолотіла осінь,

Мокріє сірий шлях.

Немов дівчата босі,

Берізки у гаях.

Блукає осінь пізня

Від Сейму до Десни.

Мовчать лелечі гнізда

До ранньої весни.


Віра РЯБЧУК
Студентка Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.
Мова наша
Всі слова, алегорії, коми,

Невідомі й знайомі думки,

Не прочитані списані томи…

І від щирого серця рядки.


Наші вірші, поеми, цитати,

Наші речення, наші пісні.

Ти для нас, наче мама і тато, –

Ми з тобою не будем одні.


Ти в душі, у думках і у серці.

Ти із нами довіку, повір.

Не відмовимось навіть при смерті

Від твоїх калинових зір.


Мово наша! Ти – наше натхнення,

Ти – для мрій і життя полотно.

Ти у серці зароджуєш зерня,

І у серці ростиме воно.




Надія ГЕРАЩЕНКО
Народилася у Глухові. З дитинства вдихала пахощі ланів, слухала шелест опалого листя, раділа пташиному співу, дивувалася мерехтінню зірок, умивалася цілющими росами і в книжках шукала поетичні слова, що змогли б описати казкову красу рідного краю. До нього завжди поверталася з радістю з усіх шляхів, якими довелося пройти.

Навчаючись у Сумському державному педагогічному інституті, вчителюючи у Кримській області дивилася на світ уже крізь призму поезії. У віршованих рядках вимальовувалися думки і почуття, народжувалися віра і надія, що так необхідні кожній людині.

«Я працюю на літературному терені двох культур – української і російської. Тому пишу і українською, і російською мовами, – наголошує поетеса. – Діапазон тем, що мене цікавлять, дуже широкий: картини сучасного життя, сенс буття, Велика Вітчизняна війна, краса природи, спогади про дитинство, кохання, діти, гумор. Для мене поезія – це життя. А життя – поезія.»
У Глухові Шевченко…
У Глухові Шевченко чимало друзів мав,

А світ краси околиць його причарував…

Коли постукав в двері медовий

щедрий Спас,

На хутір до Білявського навідався Тарас.
Дорога понад греблею вела у панський сад:

Хатинки – під соломою, на стріхах –

виноград.

Сміялось сонце щиро, ховаючись в гіллі,

Лелеки неквапливо ходили по ріллі.
Грайлива Есмань стрічкою вилася

поміж верб,

Ячмінна пізня смужечка чекала

на свій серп.

Господарська садиба, добротна й чимала,

Турботами хазяїна затишною була.


А ось і він стрічає, радіє, мов дитя:

  • Григоровичу, друже, ну, як твоє життя?

Здоров’я як? Що пишеш: поему чи вірші?

Пробач за запитання… Вітаю від душі…


Все просто так, і щиро. Всміхається

Кобзар,


Приймаючи за звичаєм хліб-сіль –

гостинний дар.

Розмова за вечерею…

Так швидко плине час…

Під яблучними зорями

зустріли друзі Спас.

Тополі шепотіли, зривався вітерець,

І спогади дитинства навіював чебрець.

Читалась «Катерина» зі смутком у душі,

А в серці вирували уже нові вірші.


Світанок плив над садом, крутився

млин життя…

У ці роки на хутір не буде вороття.

Та будуть святкувати нащадки

щедрий Спас.

І буде Україна! І буде наш Тарас!


Прощення
Прости мене, Боже,

За те, що негоже

Прожив я у світі оцім.

Прости мене, друже,

Що був я байдужим,

Побачивши ніж у руці.


Простіть мене, люди,

Що був я усюди

І наче ніде не бував.

Простіть за зневагу,

за те, що уваги

На болі чужі не звертав.


Прости мене, мила

За зламані крила,

За долю, зів’ялу, мов цвіт.

До ніг твоїх впав би,

Пісок цілував би,

Де ти залишила свій слід.


Прости мене, брате,

Що був я багатим

Й не виручив тебе з біди.

Прости мене, синку,

За помилки й вчинки..

Нема кому дати води…


Завітала осінь
Завітала осінь в рідне місто,

Горобинове розвісила намисто,

Позолоту вилила на листя,

Парасольки роздала барвисті.

Передзвони храмів урочисті

Відлітають в синє небо чисте…


Не бачу в осені печалі
Не бачу в осені печалі…

Прозорі й сині бачу далі,

Яскравість кольорів пурпурних

І злет орнаментів ажурних.

Вони повільно линуть в простір –

Зиму запрошують у гості.


Не бачу в осені старіння.

Це – вічності земне творіння.

А зміни – мудрості вершина:

Чим довша ніч – коротша днина.

За хмарами Бог Сонця спить,

Дощів мелодія звучить.


Не бачу в осені тривоги…

Так низько зоряні дороги,

Які ведуть птахів у вирій.

Вони повернуться, я вірю,

Веселку принесуть на крилах

З яскравих кольорів грайливих.


Не бачу в осені прощання,

А бачу лиш краси змагання:

Хизуються вбранням жоржини,

В намисто вбралася калина,

Буяють цвітом хризантеми…

Лиш ти порушуєш цю схему:


В душі у тебе – біль, печаль,

Журба і смуток. Мені жаль,

Що ти повірив в мертву осінь,

Що не побачив синю просинь,

І не відчув тепла проміння,

І вибрав шлях в туман осінній.




Людмила КОЛОМОЄЦЬ
Народилась на Уралі, але дитинство пройшло в Херсонській області в місті Бериславі. Зараз проживає в місті Желєзногорськ Курської області. Пише поезії українською та російською мовами. Автор кількох поетичних збірок.
Кілька та лосось
Мені сказала молодиця:

– Велика є між нас різниця,

Ти – міні-кілька, я – лосось.

Віддавна в світі так велось.

– Хай буде так! Але в лосося

Не зовсім все в житті вдалося.

Висить загроза, як мара:

Потрібна всім його ікра…

А кілька? Ну, в томаті кілька.

Живе, не журиться ніскільки.


***

Твій погляд болісно так кличе,

Щоб я прийшла на допомогу.

Слова ж лукавлять: «Щастя зичу,

Утішився я, Слава Богу.
Радію, що устиг сказать,

Що третім зайвим маю бути…»

А очі розпачем кричать,

Що навіть голоса не чути.


Ірина КОЛТАКОВА
Народилася 11 березня 1951 року в селі Рахни Шпиківського району Вінницької області. Навчалася в Київському державному інституті фізичної культури. У 1972 році приїхала до Глухова, де працювала викладачем фізичної культури в педагогічному інституті, потім – у ЗОШ №3 вчителем.

Поезії друкувались у періодичних виданнях, в альманахах «Славянские колокола», «Междуречье», «Созвездие», «Глухів літературний», «Мелодії Звенигори», «Українська хвиля». У 2005 році видала збірку поезій та пісень «Світанкову мелодію чую…».


Роздуми біля пам’ятника

Тарасу Шевченку
«Садок вишневий…», «Катерина»

І невмирущий «Заповіт»…



Шанує Кобзаря Вкраїна,

І весь його шанує світ.


З його співзвучні наші думи,

Хоч промайнули вже віки,

Є ще багато сліз і суму,

Але ми вже не кріпаки.

Нам про майбутнє треба дбати,

Щоб було в душах й на столі…

І буде син, і буде мати,

Поки ми є на цій землі.


До відкриття виставки

«30 храмів Глухова»
У Глухові земля свята,

На ній церков було багато.

Минали зими і літа,

Здобутки залишали й втрати.

Тут звуки дзвонів із дзвіниць

Завжди лунали урочисто



І стверджували велич, міць,

Красу уславленого міста.

Безжальний і нестримний час

Красу перетворив в руїни.

Блиск куполів церковних згас,

Все ж, дещо зберегли світлини.

І можуть глухівчани знов

У дні минулі зазирнути,

Побачити красу церков

І дзвони крізь віки почути.

Віршів у мене є багато…
Віршів у мене є багато, –

Пишу я вже тривалий час.

Про те, що довелось пізнати,

Пишу відверто без прикрас.


Пишу про заповітні мрії,

Про добрих і простих людей,

Про те, що душу мою гріє,

Про віру в здійснення ідей.


Коли не можу я мовчати,

Вірші виходять з- під пера.

Слова покликані навчати

І слугувати для добра.


Та слово вистрілити може –

Потужно, влучно, мов стріла.

В мороз зігріє, допоможе,

Роль слова справді не мала.


І я слова в вірші складаю,

В них – пам’ять, мрії, відкриття.

І словом я відповідаю,

За все, що нам дає життя.

Пісні духовної звуки
Під куполом лунають дивні звуки.

Здається, з небом землю спів єднає.

Зникають сльози, біль, нестерпні муки.

Ця пісня світлом душу обіймає…



Олександр СУГОНЯКО
Народився 8 січня 1958 року в місті Шостка. Після закінчення з золотою медаллю Шосткинської СШ № 2 вступив до Харківського юридичного інституту (Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого). У 1982 закінчив інститут за фахом правознавство.

Нині проживає у Сумах. Адвокат, правозахисник. Очолює Сумську міську Спілку правників. Автор кількох поетичних збірок.


Навіщо я побачив твої очі
Навіщо я побачив твої очі,

А в них – безодню мрій і почуттів,

Вуста, як перли, стан дівочий...

Тоді я голос серця чути вмів.

Він обіцяв мені натхнення і кохання,

Безмежне і нестримне до несхочу,

А розум заперечив щось востаннє

Навіщо я побачив твої очі?

Життя мене носило і кидало,

Буремні дні міняли сумні ночі,

Та доля так мені і не сказала,

Навіщо я побачив твої очі.

Забути майже я тебе зумів,

І бачити, повір, все менше хочу,

І тільки в мріях віршів зрозумів,

Навіщо я побачив твої очі!

Памяті поета
Ти перед вибором стоїш,

Любима ненько-Україно,

Шукаєш гідного ти сина

Або доньку… Ти сум облиш…

Вони прийдуть тебе підняти

З неволі, лиха та журби,

Тільки зумій їх розпізнати

Між галасливої юрби.

Тих лицемірів – лиходіїв,

Що розкрадають вщент наш край.

Ти їм оцінку гідну дай,

Й благослови народ до дії.

І він підніметься з колін,

У груди набере повітря,

Не піде владі на уклін

І в кращу долю знов повірить.

Він мудрим за ці роки став

Кінець продажним лиходіям:

Рішуче доля кличе діять,

Бо час удару вже настав!

В Європу нас ведуть дороги,

Нас доля в кращий кличе світ,

Єднаймося для перемоги

До цього закликав поет!




Каталог: Files -> downloadcenter
downloadcenter -> Здійснити контроль за дотриманням державних стандартів освіти
downloadcenter -> Сучасні здоров ’ язберігаючі технології в дошкільному навчальному закладі
downloadcenter -> Модель сформованості бібліотечно-бібліографічних умінь та навичок школярів
downloadcenter -> М. Тернопіль 2005 р. Методичний посібник
downloadcenter -> Профілактика шкідливих звичок серед дітей і підлітків
downloadcenter -> Уроки-дослідження з географії у 6 класі Вовчищовичі 2015
downloadcenter -> Домашнє завдання Німецька мова
downloadcenter -> Узагальнений висновок щодо результатів атестаційної експертизи Йосипівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – днз»
downloadcenter -> Коментар: поняття «публічна адміністрація» часто зустрічається у нормативно-правових актах України, дослідженнях науковців. Утім досі не сформовано єдиного підходу щодо визначення даного поняття
downloadcenter -> Доповідна записка «Про особливості реалізації нового змісту Державного стандарту початкової загальної освіти в 1-3 класах загальноосвітніх навчальних закладів»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка