Зміст Вступ 2 розділ І методологічні аспекти системи фізичного виховання 5 розділ ІІ необхідність застосування рухливих ігор в системі фізичного виховання дитини 8


РОЗДІЛ ІІІ Використання рухливих ігор на уроці фізичної культури



Скачати 441.28 Kb.
Сторінка3/8
Дата конвертації23.10.2016
Розмір441.28 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8

РОЗДІЛ ІІІ Використання рухливих ігор на уроці фізичної культури


Аналізуючи розподіл національних ігор за характером рухової діяльності, можна констатувати, що вони активно впливають на моторику дитини, комплексно вирішуючи оздоровчі, освітні та виховні завдання.

Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється: у відтворені психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв’язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання молодших школярів.

Методика проведення українських народних ігор нескладна і характеризується самостійністю та ініціативністю. Для вибору гри слід чітко знати завдання, що вирішуватимуться, рівень розвитку дітей, місце і час проведення.

Підбираючи гру для уроку фізичної культури слід враховувати основні його завдання. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям фізичного і психофізичного розвитку. Для дітей молодшого шкільного віку, руховий досвід яких дуже малий, рекомендуються ігри сюжетного характеру з елементарними правилами і простою структурою („Мак”, „Іди, іди дощику”, ”Ой вийтеся огірочки” та ін). Поступово від простих ігор слід переходити до більш складних, підвищувати вимоги до швидкості та координації рухів.

Традиційно склалося так, що більшість українських ігор не ділиться за статтю. Проте існують ігри для дівчат („Мак”, „Горішок”, „Коза”) та хлопців („Тягти бука”, „Дзвіниця”).

Для народних ігор, як правило не потрібно спеціальних майданчиків. У них грали на вулиці, на вигоні, на лузі, у полі, серед пасовищ і навіть за працею, коли наступав короткий перепочинок. Під час проведення ігор у приміщенні слід передбачити, щоб не було зайвих, особливо гострих, предметів.

Для прикладу наведу самі поширені українські розвиваючі ігри по типах.

Ігри з елементами загально розвиваючих вправ. „Батько і діти”, „Мак”, „Дрова”, „Адам і Єва”, „Розбите яєчко”, „Шевчик”, „Ой вийтеся, огірочки”,

„Мокрий кіт”, „Пузир”, „Боцюн і криниця”.



Ігри з ходьбою. ”Петре, де ти?” „Панас”, „Жмурки”, „Підхід вартових”, „Звідки ти?”, „Гарбуз”, „Огірочки”, „Міст”, „Нічний марш”, „Дуб чи береза”.

Ігри з бігом. „Іду на Ви!”, „Гуси”, „Пень”, „День та ніч”, „Хатина”, „Сірий кіт”, „Кавуни”, „Мур”, „Ковбаса”.

Ігри із стрибками. „Вовк і кози”, „У довгі лози”, „Шагавай”, „Переправа через річку”, „Струмочок”, „Гречка”, „Тинок”, „У річку гоп”, „Спутані коні”.

Ігри з метанням. „Бабу перевозити”, „Хто далі кине”, „Влучний стрілець”, „Захисник кріпості”, „Пошивай”, „квач з м’ячем», «Штандер», «Мисливець і качки», «Квочка».

Ігри з рівновагою. „Гойдалки”, „Журавель”, „Ластівка”, „Навпереваги”,

„Метелиця”, „Круть-верть””, „Млин”.



Ігри з елементами акробатики. „Краб”, „Каракатиця”, „Перекоти-поле”, „Розпечене колесо”, „Павук”, „Жабка”, „Качалка”, „Дзвін”.

Ігри з елементами боротьби. „Буряк”, „Тягти бука”, „Ріпка”,

і татари”, „Перетягування по линві”.



Ігри з елементами танцю. „Сива шапка”, „Женчичок”, „Гоп-скок”, „Метелиця”, „Трійки”.

Ігри на воді. „Морський бій”, „Мисливці і качки”, „Швидкий краб”, „Коловорот”, „Крокодил”, „Щупаки”, „Невід”, „Квачі”, „Морж”.

Ігри на лижах. „Наздожени втікаючи”, „Буксировка”, „Квач на лижах”, „Лижник без палиць”, „Мисливець на полюванні”.

ІІІ.1. Методика подання матеріалу


Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні та корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і конкретними завданнями до спільних ігрових дій.

Відомо (І. Олійник, К. Єрусалимець.), що для успішного проведення гри необхідно підготувати місце, перевірити наявність усіх вимог, а саме: поле майданчика має бути рівним, очищеним від каміння, мати прямокутну форму (8 /12). Усі сторонні речі повинні бути на відстані 2-3 м від майданчика.

Якщо гра проводиться на певній місцевості, то насамперед, треба її вивчити, а потім проводити відповідну підготовку. До цієї роботи вчитель залучає учнів, щоб привчати їх до самообслуговування. Для деяких ігор роблять розмітку. Її виконують або до уроку, коли вона складна, або під час пояснення гри. Розмітка може бути постійною. Межі майданчика мають бути чіткими. Креслять їх на відстані 2-3 метри від стіни. У приміщенні розмітку рекомендується робити крейдою. Цю роботу можна доручити дітям.

При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі. Якщо гравці розподіленні на дві команди і розміщені одна проти другої він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у на півколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.

Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснювати окремі, найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

Більшість рухливих ігор проводяться із спеціальними предметами (прапорцями, булавами, м’ячами, скакалками і т. п). Ці предмети роблять гру цікавішою, різноманітною, ускладнюють її, збільшуючи діапазон дії на дитячий організм.

Інвентар повинен відповідати анатомічним особливостям дітей. Наприклад, у першому класі не можна давати ігор з футбольним м’ячем, з великими набивними м’ячами, з важкими булавами. Бажано, щоб інвентар був пофарбований у яскраві кольори, тоді дітям легко буде бачити його під час гри. Зберігати його потрібно в хорошому санітарно-гігієнічному стані.

Під час ігор на відкритій місцевості, зимових майданчиках слід використовувати шишки, сніг, вітки, тощо. Учнів треба привчати правильно користуватися інвентарем. Роздають його після пояснення гри, особливо м’ячі, які є сильним подразником для учнів. Коли дітям дати м’ячі раніше вони не уважно будуть слухати пояснення.

Слід пам’ятати, що після гри емоційний стан дітей підвищується, тому прибирати інвентар вони будуть поспіхом, а це аж ніяк не сприяє вихованню позитивних якостей, правильному ставленню до праці. Отже, треба вимагати старанного виконання учнями завдань і стежити за тим, щоб вони усе робили чітко, швидко і разом з цим охайно і красиво. Старанне виконання завдань має велике виховне значення, що сприяє закладанню основ колективної трудової діяльності. [12-14], [27]

Слід розрізняти ігри з ведучими та без них.

У деяких іграх потрібні один чи кілька ведучих. Їх ролі можуть бути різноманітні: наздогнати гравця що втікає, влучити в нього м’ячем, відгадати по голосу, хто підходив, і т інше. Виконання обов’язків ведучого впливає на виховання гравців, сприяє формуванню їх організаторських навичок і активності.

Бажано щоб роль ведучого виконувало якомога більше дітей.

Існує кілька способів визначення ведучого, а саме:



  1. Вчитель може призначити одного із гравців за своїм розсудом, коротко обґрунтовуючи свій вибір.

  2. Ведучого також можуть обрати самі гравці. Цей спосіб має позитивне значення в педагогічному відношенні, тому що він розкриває колективне бажання дітей обирати на цю роль найбільш гідного товариша. Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали одне одного інакше їх вибір буде вдалим.

  3. Нерідко призначають ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватись кращих результатів у грі. Негативною стороною цього способу є те, що на роль ведучого не можуть бути висунуті слабкі чи менш спритні діти.

  4. Спосіб жеребкування. Для цього застосовують рахунок у вигляді лічби. На кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим чи, виходить з кола (в такому разі лічба робиться доти, поки не залишиться один гравець який стає ведучим). Цей спосіб довший за часом, ним звичайно користуються в іграх які проводяться в позаурочний час. [22]




Каталог: assets
assets -> Зміст розділ 1 Теоретичні основи використання фізкультхвилинок та фізкультпауз у режимі дня школяра 6
assets -> Зміст Вступ 2 розділ І методологічні аспекти системи фізичного виховання 6 розділ ІІ необхідність застосування спортивних ігор в системі фізичного виховання дитини 9
assets -> Зміст Вступ 2 розділ І теоретико-методологічні аспекти енерговикористання в апк 8
assets -> Міжнародний менеджмент модульна структура та інформаційна підтримка
assets -> Робочий проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів «час допомогти!»
assets -> А. С. Макаренко: аксіологічний, етичний та психологічний контексти професійного самоусвідомлення педагогічної особистості
assets -> Методичні вказівки до вивчення дисципліни «загальна екологія»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка