Зміст Вступ Глава Культурологічні основи змісту освіти 1 Концепція культурологічних основ змісту освіти



Скачати 290.29 Kb.
Дата конвертації06.11.2017
Розмір290.29 Kb.
#31364

Культурологічний підхід до викладання української мови та літератури


Зміст

Вступ

Глава 1. Культурологічні основи змісту освіти

1.1 Концепція культурологічних основ змісту освіти

1.2 Принципи культурологічної концепції

Глава 2. Культурологічний підхід до викладання української мови та літератури

2.1 Прийоми і методи реалізації завдань культурологічного освіти на уроці української мови та літератури

2.2 Використання художнього тексту як засіб долучення до української культури на уроках української мови та літератури

Висновок

Література

Вступ

Актуальність даного питання зумовлена сучасною системою викладання дисциплін філологічного циклу в українській школі, яка характеризується багатоваріантністю і різноманітністю. Це вимагає узагальнення підходів до визначення змісту і методів викладання мови та літератури. Оновлення змісту освіти створює певні передумови для успішного досягнення виховної мети філологічної освіти: формування духовно-етичних уявлень школярів, їх світогляду, громадянської і етнічної свідомості, розвитку творчих здібностей тощо. 

Досвід реформування системи освіти дозволяє констатувати наступні для сучасної школи тенденції: зниження загальноосвітнього та культурного рівня випускників шкіл, рівня їх мовної культури, падіння інтересу до навчання взагалі й до вивчення предметів філологічного циклу, зокрема. Такий стан обумовлюється не лише соціально-політичними причинами, але і певними недоліками у викладанні дисциплін філологічного циклу. Серед них:


  • - традиційний, автономний шлях вивчення мови та літератури у школі; нескоординованість цілей навчання, відсутність міждисциплінарних зв'язків, спадкоємності у змісті та структурі означених курсів; 

  • - недооцінювання свідомо-комунікативного підходу до навчання, ролі української мови як засобу спілкування у різних сферах людської діяльності, недостатня увага до розвитку мовної культури учнів, вивчення української літератури як особливого роду словесного мистецтва; 

  • - недосконалість методичного компоненту (використовувані методи викладання української мови і літератури у загальноосвітніх установах не повною мірою орієнтовані на мовний розвиток учнів, формування їх творчих здібностей, самостійну діяльність щодо набуття та використання знань, співтворчість учнів і вчителя тощо);

  • - недостатність сучасних навчальних, художніх, довідкових, методичних видань з української мови та літератури. 

Таким чином, навчальний процес продовжує характеризуватися суперечностями між фронтальними формами організації навчання, одноманітністю дидактичного змісту, переважанням пояснювально-ілюстративного методу викладання, з одного боку, та індивідуальними способами набуття знань, індивідуальним темпом навчально-пізнавальної діяльності учня, необхідністю забезпечення діяльнісного характеру учіння – з іншого.

Українська мова та література завжди була гордістю, совістю народу. Для української національної психології характерні підвищена увага до душі, сумлінності, яскравого і влучного слова. Мова і література у загальноосвітній школі виступають поліфункціональними, згідно цілей та завдань, і поліфонічними за змістом: „у них звучать голоси письменників, історичних епох та літературних напрямків. У художніх творах порушуються проблеми етики, естетики, політики, а іноді навіть стратегії і тактики бойових битв. Водночас, найголовнішою виступає  проблема душі та духу окремої людини і народу в цілому”. Вважаю, що саме ця проблема повинна бути центральною, домінуючою в курсі вивчення філологічних дисциплін у загальноосвітній школі.

Говорячи про культурологічний підхід до викладання української мови та літератури у сучасній школі, ми не можемо не звернутися до поняття "культурології".

Культурологія як відносно самостійна наука, як навчальна дисципліна з'явилася порівняно недавно, саме поняття «культурологія» з'явилося на початку XIX століття. Культурологією називають науку про культуру, її сутність, закономірності, взаємовплив національних культур, цивілізацій. Культурологія включає в себе теорію культури та історію культур Теорія культури вивчає сутність, закономірності розвитку культури, досліджує процес виникнення і розвитку конкретних, які існували й існують культур, цивілізацій.

За специфіки свого предмета і методів дослідження, культурологію відносять до класу гуманітарних наук. Гуманітарні науки (мовознавство, психологія і т.д.) в суті є науками про культуру в широкому сенсі слова. Мовознавство, мистецтвознавство, літературознавство, політичні, юридичні науки вивчають різні аспекти, сторони культур, але не вивчають культури в цілому, що є власним предметом культурології як науки.

Тісно культурологія пов'язана з історичними науками, особливо в тій її частині, яку називають історією культури. Культурологія спирається на дані історичних наук, використовує методи при вивченні історії культур. Разом з тим культурологія допомагає історії знайти закономірності історичного розвитку, зрозуміти сутність історичних явищ.

Вивчаючи сучасні культури, цивілізації, культурологія як дисципліна почасти збігається з такою дисципліною як країнознавство. Як і всі науки, культурологія має певний зв'язок з філософією, Філософія розробляє гносеологічні передумови культурології, як і інших наук. Філософія розробляє необхідні для осмислення культурологічних даних категорії, досліджує специфіку методів пізнання в цій галузі, існує така область філософського знання, як філософія культури.

В культурології широко застосовуються методи історичного пізнання. Мета історичного пізнання - відтворити у виставах історичну реальність, тобто скласти адекватні уявлення про те, що відбувалося насправді в той чи інший період в тій чи іншій країні.

Завдання пізнання «чужих культур» вимагає використання методів «науки про тлумачення», тобто герменевтики. Щоб адекватно зрозуміти представників різних культур, необхідно спробувати поглянути на світ їх очима, спробувати уникнути можливою в такому випадку «модернізації», приписуючи їм цінності своєї культури, хоча кожна культура в деякому розумінні індивідуальна, неповторна, тому повне розуміння представників інших культур важко.

Розуміння культур різних націй не самоціль, а засіб для знаходження справжньої, загальнолюдської системи цінностей, для вирішення сучасних актуальних проблем, що стоять перед людством. У цьому сенсі культурологія пов'язана з етикою, ідеологією, допомагає виробленню гуманної культурної політики.



1. Культурологічні основи змісту освіти

Сучасна концепція філологічної освіти базується на чіткому уявленні про цілі й завдання шкільної освіти і формування базової культури особистості, виховання людини високоморальної, освіченої, духовно та фізично розвиненої, здатної до самоосвіти, наполегливої, натхненної у праці. Такий підхід до викладання рідної мови у школі сприяє самозбереженню і саморозвитку народу, реально забезпечуючи його майбуття. 

С.Х. Чавдаров указував, що процес оволодіння мовною діяльністю, розширення сфер і завдань мовного спілкування (мати і дитя, сім’я і однолітки, школа і друзі за інтересами, суспільна та виробнича діяльність) рідною мовою формує особистість як суб’єкта спілкування і представника нації. Оформлюються навички інтеграції до різних систем соціальних відносин і сфер суспільно-виробничої діяльності, відбувається становлення індивідуального характеру, засвоюються норми поведінки, морально-етичні принципи сім’ї, соціально-етнічної групи, народу, що склались історично. Людина як особистість є результатом її мовної діяльності, сумарний результат кількості та якості усно-мовного спілкування, прочитаних книг і самостійно написаних текстів. Українська мова - живе осереддя відображеного у слові інтелектуально-практичного і духовного досвіду українського народу, української “мовної картини світу”. Українська літературна мова - засіб національного та міжнаціонального спілкування, найбільше загальнонаціональне надбання, мова самобутньої духовної культури, великої художньої літератури, науки і філософії, що мають загальнолюдську цінність.

Володіння українською мовою сприяє консолідації громадян у розбудові та зміцненні держави, забезпечує доступ до джерел української духовності, дає змогу випускникам загальноосвітніх закладів у повному обсязі реалізувати в різних галузях чи сферах життєдіяльності можливості, життєві потреби, плани, пов’язані з подальшим здобуттям освіти, опануванням спеціальністю.

Зміст освіти є відображення певної культури епохи.

Пошуки моделей освіти, адекватних сучасному типу культури, що відповідають новому етапу розвитку цивілізації, складають одну з актуальних завдань сучасної педагогіки. При цьому на передній план виходить необхідність розробки теоретичних основ цілісного навчально-виховного процесу стосовно таких категорій, як зміст, методи та організація навчання. Розв’язання зазначених завдань вимагає звернення до фундаментальних витоків освіти, розгляду їх як частини культури, культуротворческого процесу.

Теоретичне осмислення закономірного характеру взаємозв'язку освіти і культури, їх ізоморфної тотожності дозволяє висунути гіпотезу про перспективність і продуктивність використання культурологічного підходу як концептуальної основи модернізації змісту освіти.

При побудові змісту освіти культурологічний підхід розцінюється як реалізація гуманістичної установки в розумінні соціальної функції людини, яка передбачає включення в контекст змісту освіти структури культури в різних її проявах, насамперед духовної культури.

Компонентами змісту освіти визнаються загальна, базова і професійна культури.

Інтегральним результатом культурологічної спрямованості змісту освіти виступає становлення людини, готової до гуманістично-орієнтованого вибору, що володіє багатофункціональними компетенціями.

Культурологічний підхід до концептуалізації змісту освіти підкреслює позицію, відповідно з якою культура, виступаючи його основним джерелом, розглядається як якась цілісність, розвивається і функціонує за особливим законами.

Поняття "культурологія", застосовуване до вивчення педагогічної дійсності, включає два своїх основних значення (знання про культуру і теорія культури). Це дозволяє визначити головні підстави культурологічного підходу, розглядати культуру не тільки в якості джерела змісту освіти, але і методу його дослідження і проектування.

Таким чином, основні узагальнення щодо культурологічного підходу зводяться до наступного: бачення освіти як феномена культури; культуросообразность стає найважливішою умовою розвитку освіти і засобом реалізації ідеї її гуманізації; освіти до людини через культуру; визнання її вирішальним фактором розвитку професійно-особистісних якостей; єдність аксіології і культурної антропології для забезпечення комплексності наукового підходу і т.д.

Проведена педагогічна оцінка культури в її широкому й вузькому сенсі розуміння як цілісного прообразу проектованої педагогічної реальності дозволила уточнити специфіку культури з позицій змісту діяльності людини, характеристик особистості, того, що в одному випадку породжує духовність, вищі людські цінності та особистісні смисли існування - культуру.

Культура є внутрішній духовний зміст цивілізації, тоді як цивілізація - це лише матеріальна оболонка культури. У змісті освіти культура знаходить своє відображення в духовних цінностях, досягненнях філософії, творах мистецтва; цивілізація - у рівні технологічного, господарського, соціально-політичного розвитку товариства.

Вивчення української літератури, в якій поєднуються твори різних віків, ускладнюється необхідністю враховувати історичні зміни умов суспільного життя, а наслідок цього і проблематики літературних творів, ідеологічних пріоритетів, художніх систем, аксіологічних критеріїв. Така особливість нового курсу зумовлює необхідність побудови нових методологічних принципів з урахуванням специфіки предмета.

Перший крок до вирішення проблеми зроблено. Відповідно до “Державного стандарту базової повної загальної середньої.освіти” у концепції курсу і в чинних програмах оприлюднені основні принципи курсу української літератури: “Концепція програми ґрунтується на таких принципах: …”взаємозв’язку аксіологічного, естетичного і культурологічного підходів до вивчення художнього твору в школі”. Наголошується завдання: “Вчити школярів сприймати літературний твір як мистецьке явище, розуміти його художню своєрідність, особливості індивідуального стилю автора, розглядати його в контексті розвитку культури.” Ті ж принципи проголошувались і в іншій програмі: “Програму побудовано за трьома основними лініями Державного стандарту: аксіологічною, літературознавчою, культурологічною…”

Принципи нової методології потребують детального висвітлення їх суті і розробки способів і прийомів уведення їх у практику викладання літератури. На жаль, ця проблема стала предметом вільного дискурсу у пошуках рішення поставлених завдань в умовах розвитку постмодерністських теорій, що претендують на роль загальної теорії сучасного мистецтва. В сучасній шкільній практиці відчувається вплив цих теорій, попри їх декларування “негативного ставлення до позитивних знань”. Без достатнього ознайомлення з цими теоріями і уявлення про те, чи відповідають вони завданням школи, окремі рекомендації цих теорій пропагуються як ознаки сучасного мислення і нової методики. За таких умов навіть ті вчителі, що не вважають доцільним заміну пізнання художнього твору його інтерпретацією на основі асоціацій з власного досвіду школяра, утримуються від оприлюднення своєї думки. Створилася Андерсенівська ситуація. Можливими стали вимоги видавництв освітянського профілю керуватися у методичних посібниках принципами рецептивної естетики і не торкатись питань поетики творів.

Аналіз сучасних тенденцій та проблем розвитку освіти показав, що і вітчизняна, і зарубіжна школа приділяють особливу увагу виховній стороні змісту освіти. Високі вимоги пред'являються не тільки до учня, але і до його духовно-морального вигляду, відношенню до колетоваришів, суспільства і навколишнього середовищі.

Концепція культурологічних основ цілісності змісту освіти базується на тотожності систем освіти і культури, відображеної у моделі гуманітарної культурно-освітньої системи. Цілісність змісту освіти розглядається в єдності наступних аспектів: культурологічній сутності змісту освіти, культурологічно - особистісного підходу до проектування змісту освіти,

Це дає підстави розглядати категорії "освіта', "людина і "культура" як підсистем єдиної гуманітарної культурно-освітньої системи, яка може служити методологічної моделлю розробки культурологічних освітніх підходів, концепцій, парадигм. Виділення підсистеми "людина" як окремого системного елемента є принциповим і суттєвим моментом, що підкреслює той факт, що в загальній цілісній гуманітарній культурно-освітній системі людина виступає суб'єктом по відношенню і до культури і освіти



Культурологічна лінія передбачає усвідомлення творів художньої літератури як важливої складової мистецтва, ознайомлення учнів з основними цінностями світової художньої культури, розкриття особливостей творів, літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті, висвітлення зв’язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, звичаями, віруваннями, культурними традиціями різних народів і національностей, розширення ерудиції учнів, виховання їх загальної культури, поваги до національних і світових традицій, толерантного ставлення до представників різних культур, віросповідань, рас і національностей.

2. Культурологічний підхід у викладання української мови та літератури

2.1 Прийоми і методи реалізації завдань культурологічної освіти на уроках української мови та літератури

Методика уроків, першою та головною метою яких стає формування культурологічної компетенції, поки тільки складається, тому частіше буває представлена у вигляді окремих уроків або їх фрагментів,

Одним із прийомів роботи, що дозволяє реалізувати мету формування культурологічної компетенції, є «етимологічні етюди» на початку кожного уроку. Учні готують «етимологічні етюди» про слова Батьківщина, Україна, столиця, село, вулиця, лікар, архітектор і зодчий, школа і ін., про місцеві топоніми Доманівка, Фрунзе, Бахшала, Південний Буг, Миколаїв і ін. Ефективність подібних на перший погляд досить традиційних вправ не всіма словесниками гідно оцінена, а між тим звернення на уроці до етимологічного аналізу - незмінно викликає інтерес підлітків, оскільки дозволяє подивитися на звичні слова з незвичною сторони, «підігріває» до вивчення мови, розширює лінгвістичний кругозір і сприяє формуванню культурологічної компетенції. Інший «діючий» прийом - міжмовні зіставлення. Результативними, що не вимагають застосування будь-яких додаткових коштів, є попутні соціології - і лінгвокультурні коментарі до використовуваних на уроках текстів (а об'єкти для пояснення і коментування в будь-якому тексті відшукаються, якщо подивитися на нього «філологічно озброєним оком»; важливо самому коментаторові бути в «філологічному всеозброєнні. Багато з них вимагають уточнення лексичних значень слів. Це ми можемо говорити при вивченні творчості Г.Сковороди, М.Коцюбинського і ін.. . Більшість шкільних програмних творів, навіть творів XX століття, не кажучи про більш ранніх, потребують соціокультурних коментарів на зразок тих, що супроводжують тексти в підручниках і хрестоматіях для іноземних читачів, - природно, в іншому варіанті.

Виховання дитини здійснюється в ході всього навчального процесу, але основою системи виховання є рідна мова. Урок рідної мови таїть у собі необмежені можливості виховання дитини громадянином своєї вітчизни.

Головне - закласти в школяра відчуття єднання з рідною землею, природою, викликати інтерес до історії краю, виховати відповідальне ставлення до справ і вчинків.

«Що посієш, те й пожнеш!» - свідчить народна мудрість. Як важливо засіяти поле в строк добротними насінням, а вчителям у школі - заронити в душі вихованців добрі зерна естетичної свідомості.

Викладачі підбирають високохудожні тексти українських письменників і поетів, супроводжуючи багатющий мовний матеріал цікавими завданнями, спрямованими на формування естетичних уявлень, на розвиток творчого мислення.

Наведемо приклад: учням пропонується прочитати слова з вірша О. Стільнику «До побачення, літо»:



Розігрався, на галявині, вітер, в, закрутив, лісовий, сарафані, червоному, осінку; і, листок, с, в'ється, берези, і, золотий, бджілкою, ялинкою, літає, колючий, над.

Далі вчитель пропонує скласти два речення з однорідними членами, ставлячи виділені слова першими у реченні. У хлопців відразу не виходять віршовані рядки, і на допомогу приходить вчитель. Пропонуємо можливі види завдань:

- Знайдіть у першому реченні слова, що рифмуються.

- Поміняйте в першому реченні слова місцями так, щоб вийшли два віршовані рядки.

Подібна робота проводиться і з другим реченням. Дуже важливо, щоб від отриманого результату школярі відчували задоволення. Адже тільки успіх і позитивні емоції просувають їх навчальними сходами вгору.

Крім багатого мовного матеріалу вчитель може пропонувати репродукції картин великих художників, майстрів пейзажу і портрета (І.І. Левітана, І.І. Шишкіна, І.Е. Грабаря, В.М. Васнецова, И.Е. Рєпіна, В.А. Сєрова, А.А. Пластова), супроводжуючи кожну текстом мистецтвознавців. Школярам важко писати есе по картині, а у підручнику є чудовий зразок - текст мистецтвознавця. Додатково до нього ведеться розмова за змістом картини. Все це разом налаштовує на творчість, учень переймається вмістом картини, відчуває вдячність до творчості художника.

Робота з віршами українських поетів, з картинами чудових художників виховує в школярів художнє чуття, почуття рифми і бажання творити.

Завдання соціології і етнокультурної освіти та виховання можуть бути вирішені за рахунок широкого та багатоаспектного використання на різних етапах навчання на всіх уроках - і на уроках рідної мови, природно, в першу чергу, - лексичних, лексикографічних, етимологічних даних, у тому числі краєзнавчого характеру, аналізу текстів, що відображають особливості національного мислення, мовленнєвої поведінки і українського менталітету в цілому. Цей аспект вивчення української мови та літератури активно розробляється в даний час етнофілологією і етнокультурологією.

Формування почуття причетності до історичного минулого краю, Батьківщини, природи.

Зміст багатьох текстів підручника української мови дозволяє формувати такі моральні якості дитини, як почуття любові до природи, почуття відповідальності за те, що тебе оточує, відчуття причетності до історичного минулого краю. Діти отримують подання про історичні цінності, створених українським народом, визначних пам'яткахУкраїни, традиціях українського народу.

Розглянемо деякі вправи, які сприяють формуванню відчуття причетності до історичного минулого краю, Батьківщини, природи. Учням пропонується прочитати текст і замислитися над його змістом.

В жодній країні світу немає стільки верб, як у нас. Милі вони українській людині. Верба і в піснях, і у загадки, і в казках. А скільки річок, сіл названо на честь нашої зеленої красуні! Любить наш народ вербу за її красу, і за користь, яку вона приносить, за її магічну силу.

Разом з учителем учні намагаються відповісти на питання і визначити тему і головну думку тексту. Питання вчителія «Про що найголовніше хотів сказати автор у цих рядках?» змушує учнів задуматися над образом верби та її значенні в житті української людини.

Є і ще один засіб у роботі вчителя-словесника, що дозволяє вводити інформацію культурологічної характеру, - звернення до проблематики українського мовного етикету. Все частіше ми зустрічаємо вдалий досвід включення в урок української мови відомостей з історії та практики мовного етикету, подання та лінгвістичного обґрунтування стереотипів української мовленнєвої поведінки, зокрема за допомогою прислів'їв, приказок, стійких словосполучень, фразеологізмів. Етнокультурну спрямованість уроку української мови надають також вправи, засновані на тлумаченні слів-реалій, які називають характерні деталі національного побуту, фольклору, історії, введення хоча б у мінімальному обсязі відомостей з топоніміки.

2.2 Використання художнього тексту як засобу долучення до української культури на уроках української мови

Сучасна концепція вивчення української мови і літератури в школі передбачає культурологічний підхід до організації навчання, що відкриває перспективи для мовного розвитку і морального виховання учнів. Кожне нове покоління, так само як і окремий читач, по-своєму сприймає і оцінює мистецьке явище. Проте є деякі загальні закони прекрасного і вічного, що лежать в основі мистецтва словесності. У епохи, коли відбувається корінна ломка ладу, змінюються історичні ідеали, виникає відчуття нестабільності, втрачається інтерес або докорінно стає іншим ставлення до перевірених часом естетичних і литературознавчих орієнтирів. Величезна відповідальність покладається на вчителя-словесника, який зобов'язаний показати ці орієнтири, допомогти учням у формуванні естетичного смаку (художнього, літературного, музичного), найтіснішим чином пов'язаного з світоглядом, моральними принципами, життєвими інтересами, естетичними ідеалами особистості. Головна суть розвитку почуття прекрасного полягає в тому, що вчитель-словесник повинен спробувати пробудити розум учня, привчивши його спостерігати і робити висновки. І один із засобів для досягнення цього - робота з текстами художніх творів, яка має ще і відкрити творче начало в недосвідченою душі дитини, тобто допомогти прищепити йому прагнення до творчого творення за допомогою долучення до мистецтва. Безсумнівно, в умовах сучасного нігілізму, коли все відкидається і зводиться з п'єдесталу, дуже важко залишатися маяком, на який повинні орієнтуватися в цьому туманному світі юні душі. Але вчитель повинен пам'ятати, що "лише словом життя дано", значить, він володіє величезною владою в виховання у підростаючого покоління почуття прекрасного, гордості і преклоніння перед великою мовою. Але як зробити так, щоб це відчуття виникло, як викликати у дітей інтерес до навчання, до предмету, як навчити їх не тільки слухати, але й активно і самостійно працювати?

На кожному уроці української мови і літератури ми звертаємося до великих творів. "А що може бути дорогоціннішим, як щодня входити до спілкування з наймудрішими людьми світу" (Л.М. Толстой). І якщо відповісти на питання, що це за люди, ніж вони повинні мати, то ми можемо з упевненістю продовжити - "Здатністю особливо сильно відчувати не тільки свій час, але і чужий, не тільки свою країну, але й інші, не тільки себе, але й інших людей" (І, А. Бунін).

Найбільш повним і всеосяжним є комплексний аналіз тексту, так як він обумовлений перш за все самою природою художнього твору як складною системою різнорівневих взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів структури, різнобічних за змістом і функціональним аспектом, багатопланових за ідейно-естетичним і словесно-образним властивостях художнього цілого, викликаного авторським суб'єктивним баченням об'єктивного світу. Запитання і завдання умовно можна розділити на лінгвістичні та літературознавчі. Але поділ умовний, оскільки аналіз повинен виробити своєрідний підхід до художнього тексту саме як до витвору мистецтва і розкрити "технологію" створення прекрасного. (Додаток1)

Один з аспектів залучення учнів до національної культури за допомогою спостереження над мовою художнього твору - аналіз його на уроці розвитку мови. Нерідко різні творчі завдання завершують вивчення тих або інших розділів і є своєрідною демонстрацією знань, навичок, які були отримані учнями в процесі вивчення. Виходячи із золотих правил будь-якого уроку, коли повинні бути виконані пізнавальна, розвиваюча і виховна функції, коли вчителем встановлюються певні завдання різних рівнів, особливого значення набуває підготовка до творчої роботи, при якій відбувається розвиток творчого мислення, розв’язання творчих завдань. Тому так важливо вміло використовувати природне злиття всіх сторін навчального процесу: навчання, виховання і розвитку.

Не секрет, що твір - один з найбільш складних форм діяльності учня. Причому, чим старшим стає учень, тим складніші його відносини з таким видом роботи. Статистика така: з 54 опитаних п ’ ятикласників люблять писати твір 39 учнів, не приваблює робота 15 учнів. У випускників відношення більш виборче: 34 учнів із задоволенням приймаються за творче завдання всього 4, 17 - не люблять, а 13 відповіли, що готові писати в тому разі, якщо тема їх хвилює. У чому причини неприйняття творів? Звичайно, наші "комп'ютерні" діти не хочуть витрачати час на, здавалося б, зайву роботу, не хочуть, лінуються думати (це важко). Але більшість учнів визначило найголовнішу причину: не завжди вдається правильно висловити думку, передати свої почуття достовірно, щоб ними перейнялися і читачі (а це, перш за все, вчитель, від якого залежить результат - оцінка).

Результати опитування показують, що вчитель повинен вирішити одне з першочергових завдань: як допомогти учневі оволодіти рідною мовою в такій мірі, щоб робота над творенням не викликала у дитини страху, а навпаки, давала можливість вільно висловитися на будь-яку задану тему?

Починається робота над твором з визначення і формулювання учнями основної ідеї твори, підбору епіграфів. Але вона стане дійсно корисною лише тоді, коли учні зможуть підібрати епіграфи, які найбільш повно відобразять основну думку твору. З цією метою можна проводити аналіз різних висловлювань на одну і ту ж тему і зіставлення їх з темою або ідеєю твору, а також один з одним і вибір оптимального варіанту. При роботі над змістовною стороною творів на так звані вільні теми головним має стати накопичення життєвих спостережень і осмислених фактів, почерпнутих з навколишньої дійсності, а також з творів художньої літератури, розвиток вміння користуватися цим матеріалом для розкриття теми відповідно до задуму. І неоціненну допомогу в це можуть зробити висловлення великих людей, фрагменти кращих художніх творів, які стануть зразком як для висловлення свого ставлення до предметом обговорення, так і для збагачення словникового запасу учнів. Твори, засновані на матеріалі з життя, допомагають дітям глибше усвідомити навколишню дійсність, пізнати самих себе. Завдяки таким творам ми зможемо підготувати людей, які вміють не тільки передати свої думки, почуття, але і з любов’ю працювати над словом, бачити його красу, цінувати його значення. Адже не дарма стверджують дослідники, що тільки ті учні, які пройшли через досвід хоча б найпростіших творів такого типу, тільки вони стають освіченими читачами наших класиків, нашої сучасної літератури.

Коли допоміжним матеріалом для творчої роботи слугують слова видатних людей, кращі приклади великих творів, тоді автору надається велика свобода для висловлення свого ставлення до світу і життя, а також у нього немає обмежень у виборі конкретного матеріалу для ілюстрацій своїх думок і почуттів, тому що дитина сама визначає, яким матеріалом користуватися, займається пошуком суджень, близьких його поглядам, самостійно збирає матеріал для написання. Така робота допомагають учневі зрозуміти життя, розвиває його думку і мову, здатність доводити висунутігіпотези, міркувати. Крім того, вона вчить користуватися книгою, розбиратися в художніх творах, виховує смак до них.

Таким чином, твори також є одним із засобів підвищення загальної культури учнів, формування їх світогляду, естетичних та моральних поглядів, іншими словами, засобом залучення до національної культури. Завдання вчителя - виховувати підростаюче покоління, а виховувати - це означає відкривати дітям очі на світ - величезний, прекрасний і різноманітний. Вчитися бачити, чути все те, що їх оточує, але разом з тим і вміти розповісти про цю красу. Щоб твір вдався, важливо і те, яка атмосфера пануватиме на початку роботи. І тут найбільш важливими будуть ті слова, якими почне урок вчитель, зуміє налаштувати учнів на творчий процес, при цьому пам'ятаючи про основні вимоги, що ставляться до твору. На уроках української мови має реалізовуватися і стилістичний аспект розвитку мови учнів. Ця робота ведеться при вивченні лексики, при стилістичній характеристиці різних морфологічні та синтаксичні одиниць мови, при визначення стилю тексту. Результати такої роботи можна продемонструвати на уроці розвитку мовлення, коли у творі учень зуміє показати уміння користуватися засобами мови у зв'язку з стилістичною спрямованістю створюваного тексту. На таких уроках також важливе використання кращих зразків творів різних стилів: і наукового, і публіцистичного, і художнього.

Література, на жаль, все ще залишається єдиним шкільним предметом, який не ґрунтується на науковій основі, переважають смакові, емоційні оцінки вчинків, характерів, ситуацій.

Використання здобутків літературознавчої науки у побудові курсу так само необхідне, як необхідна таблиця множення на уроках математики, Періодична система елементів Менделєєва при вивченні хімії. За певними законами відбувається і розвиток художньої літератури. Чітке уявлення про закономірності літературного процесу, про коди (зведення естетичних законів) культурних епох виконує роль своєрідної матриці при аналітичному розгляді твору. На уроці географії учень лише по розташуванню на карті світу невідомої йому країни може сказати про те, які в ній кліматичні умови, про деякі риси господарства і культури. Так, ознайомлення з характером епохи дає уявлення про загальні особливості створених нею шедеврів. Осмислення твору, як явища певної системи, значно полегшує й поглиблює вивчення літератури, сприяє активізації логічного мислення, здатності бачити причинно-наслідкові зв’язки явищ і робити висновки.

Підводячи підсумок всьому сказаного вище, ми акцентуємо увагу на особливій важливості залучення сучасного школяра до національної культури за допомогою читання як найважливішого види мовленнєвої діяльності. Учитель повинен пам'ятати, що відбираючи тексти для уроків української мови, для самостійної роботи учнів будинку, він прагне забезпечити можливість виконання завдань, спрямованих не тільки на діалог учня з текстом, але і тексту з текстом, на усвідомлення межтекстовых зв'язків. Тільки в цьому випадку твори, що використовуються при вивченні різних тим, утворюють як єдиний узагальнений текст - "Простір культури". У статті "Уроки словесності" В.Ю. Троїцький пише: "Чи не найдраматичніша втрата нашої школи в тому, що з неї зник вчитель словесності. Є викладачі літератури, російської мови, історії, біології, математики, географії, але словесник нині - явище рідкісне. І не тому так помітно стало поширюватися в школі духовне занепад, що словесність як якесь єдність, завжди колишнє, за словами ФІ. Буслаєва, "мірилом того духовного розвитку, якого в цю епоху досяг народ на шляхи загальнолюдського вдосконалення", словесність як відкриття в слові і через слово істотного і необхідного "для морального буття і окремої людини і цілого народу" - розпалася на практично погано сполучені один з одним предмети.

Втіленню культурологічного принципу сприяють уроки вивчення літератури рідного краю. Вони дають змогу словесникові виявити свою та учнівську індивідуальність, зорієнтувати дітей на самостійні творчі пошуки, поглибити їхні знання про неозорі поля нашого письменства, на якому ще так багато й досі зостається незібраного, непоміченого, повно зернового колосся – напівзабутих літературних постатей, про які діти обов’язково повинні знати. Наведу приклади таких уроків (Додаток 2).

Щоб з'єднати всі складові шкільної освіти, існує багато шляхів. Один з них - знайомство зі світом, національною культурою за допомогою аналізу художніх текстів, спостереження над мовою великих творів. Рідна мова - невичерпне багатство.

Висновок

Проблема «мови як культурно-історичного середовища» обговорюється друге десятиліття, і тим не менш нею і донині чимало спірних позицій і невирішених питань.

Однак, незважаючи на наявність труднощів і «білих плям», в даний час вже намічаються шляху рішення проблеми. В першу чергу потрібно відзначити, що частково вона вже вирішується у підручниках нового покоління. У ці підручники і навчальні посібники вже включені відомості проукраїнську мову як засіб вираження культури народу, про самобутності, своєрідності, красі, естетичної цінності української мови і українського слова.

Уроки формування культурологічної компетенції вимагають перегляду даної методики організації уроків української мови, апробування і включення в структуру уроку нових, більшою мірою відповідних новому напрямку прийомів і форм роботи зі словом.

Таким чином, вкрай необхідно наступне:

а) формувати заявлену сучасними освітніми стандартами культурологічну компетенцію школярів;

б) розвивати мовну особистість учня;

в) здійснювати інтеграцію у викладанні шкільних дисциплін;

г) реалізувати на практиці культурологічний підхід до викладання рідної (української) мови.

Українська література є своєрідним літописом духовної історії українців. Вдумливий розгляд класичної спадщини примножує обсяг культурологічних знань, збагачує життєвий досвід, розвиває естетичну чутливість, сприяє розвитку мислення учнів. Але шлях до такої мети лежить через подолання труднощів сприйняття сучасними учнями художніх творів надзвичайно широкого простору.

В основі духовно-етичного виховання школярів на уроках літератури - єдина освітня система, що будується на широкій культурологічній базі та передбачає відбір матеріалу, доступного дітям. Такий підхід характеризується чіткою структурою, відповідає сучасним дидактичним вимогам. 

Духовно-етичне виховання учнів на уроках мови та літератури – пріоритетна проблема сучасності. На філологічну освіту в школі покладається особлива місія – виховання духовно-етичної особистості, що володіє високим рівнем свідомості та самоусвідомлення. В соціокультурній атмосфері сьогодення духовно-етичне відродження людини – проблема, від вирішення якої залежить майбутнє держави. 




  • Література
    1.  Біляєв О.М. Концепція інтенсивного навчання мови // УМЛШ.  –  1991.  – №6.  – С. 26-30.

2. Бондар Л. Внесок С.Х.Чавдарова в розвиток української педагогічної науки (до 110-річчя від дня народження) // Рідна школа. - 2002. - №8 - 9.- С. 62 - 63.

3.  Донченко Т.К. Уроки мови мають стати уроками словесності // Дивослово.  – 1995.  – №4.  – С. 36-38.


4.  Космакова-Братушенко Т. Як викладати українську мову // Дивослово.  – 1997.  – №8.  – С. 59.
5.  Космакова-Братушенко Т. Як викладати українську мову // Українська мова та література.  – 1997.  – №12 (28).  – С. 36-37.
6.  Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах: ПHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA"ідручник для студентів вищих навчальних закладів освіти / [Колектив автор.: М.І.Пентилюк, А.Г.Гелетова, С.О.Караман та ін.; за ред. М.І.Пентилюк].  – К.: Ленвіт, 2000.  – 267 с.
7.  Парасюк С. Психолого-педагогічні основи викладання мови: застереження та пропозиції // Українська мова та література.  – 2001.  – лист. (№44).  – С. 1-2.
8.  Пентилюк М. Особливості технології уроку // Дивослово.  – 1998.  – №4.  – С. 17-18.
9.  Потапенко О.І., Потапенко Г.І. Методика викладання української мови. Практикум: Навчальний посібник для студентів педагогічних університетів спеціальності 02. 19. 00. „Українська мова і література”.  – К.: Вища школа, 1992.  – 126 с.

10.  Чумак Т. Ігрові елементи на уроках мови // Дивослово.  – 2001.  – №7.  – С. 44-46.



Сторінка


Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс

Скачати 290.29 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка