Зміст вступ



Дата конвертації16.03.2017
Розмір0.86 Mb.


ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..…...…….2

Теоретичне підґрунтя …………………………………………………….……….4


Оподаткування розподіленного прибутку: пропозиції для України …….……7

Податок на майно в умовах України: переваги та застереження ………….…14
Проблема бази оподаткування майна/активів ……………………….………. 20

Проблема перехідного періоду ………………………………………….………28

ВИСНОВКИ.......................................................................................................31

Вступ

Інституційні проблеми української податкової системи та шляхи їх вирішення висвітлено в однойменній роботі, продовженням якої є ця. Головний висновок з представленого там аналізу полягає у тому, що українська податкова система потерпає насамперед від дискреції (можливості «вирішувати питання» на власний розсуд) виконавців з боку держави, а також є структурно викривленою – з надмірним прямим оподаткуванням (особливо у частині заробітних плат та доходів дрібних підприємців, з яких сплачується ЄСВ) та майже відсутнім оподаткуванням майна. І перше, і друге, є повністю невідповідним до національної специфіки, зокрема тому, що у поєднанні з інституційними особливостями України призводить до особливо великих зловживань та викривлень.

Податок на прибуток підприємств відіграє ключову роль в обох недоліках, оскільки він є не тільки прямим, але, до того ж, дискреційним за самою природою своєї бази оподаткування (детальніше див. попередню роботу). Водночас, повністю позбутися оподаткування доходів підприємств було б недоцільно, оскільки в умовах України перекладати весь тягар оподаткування на фізичних осіб є несправедливим та неефективним з огляду на екстремальне майнове розшарування (у 2013 році 18 мільярдерам належало майно загальною вартістю у 28% ВВП країни, порівняно з 12% у США1) та мізерну частку середнього класу. Окрім того, скорочення прямого оподаткування, особливо навантаження на заробітну плату, вимагає бодай часткових компенсаторів, а за відміни корпоративного податку єдине джерело, що залишається – це непрямі податки на споживання, які вже і без того є доволі високими, порівняно з інституційною спроможністю держави, а тому стали предметом широкомасштабних зловживань.

Відповідно до викладених вище аргументів, пропонується замінити нинішній податок на прибуток підприємств податком на розподілений прибуток з нижнім порогом у вигляді податку на майно (можливо – не тільки нерухоме). Це має призвести до перетворення його на своєрідний «спрощений податок» з мінімальною дискрецією але загалом більшими надходженнями, які мають частково компенсувати відміну ЄСВ. Як варіант, можливо вводити податок на майно як окремий від податку на розподілений прибуток. Обидва варіанти мають певні переваги та недоліки, обговорені далі.

Податок на розподілений прибуток має стягуватися тільки з доходів, перерахованих на користь фізичних чи юридичних осіб – співвласників підприємства, незалежно від того, чи є вони резидентами України2. Усі види витрат, в тому числі інвестиції, від оподаткування звільняються. Такі перерахування легко проконтролювати дистанційно, через банківську систему, тож контроль не потребує перевірок. Утім очевидно, що сплачувати його будуть лише тоді, коли власники самі бажають отримати дивіденди легально в Україні. Тому ставка має бути привабливою, порівняно з іншими юрисдикціями. Але і в такому разі розраховувати на скільки-небудь значні надходження не доводиться, тому закладати їх до бюджету варто хіба що з прив’язкою до витрат, які не є критичними.

Надходження від податку гарантуватиме податок на майно (окремо, або як нижній поріг). Іншими словами, можна говорити про запровадження повноцінного податку на майно – насамперед, майно підприємств, який, у другому варіанті, буде зараховуватися при сплаті податку на розподілений прибуток. Цей підхід вже частково застосовано у діючому законодавстві: сплачений податок на комерційну нерухомість вираховується із податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств.

У цій роботі розглядаються загальні теоретичні підходи до цієї проблеми, наведено аргументи дискусії що наразі триває щодо податку на розподілений прибуток (цю частину написано Вячеславом Черкашиним) та податку на майно підприємств як нижнього порогу або самостійного доповнення до нього.


Теоретичне підґрунтя

В економічній науці є давня дискусія з приводу доцільності чи недоцільності корпоративного податку як такого.

Лібертаріанці вважають його несправедливим та контрпродуктивним, оскільки підприємство є або частиною приватною власності особи (відтак, мають оподатковуватися доходи власника), або відокремленою «юридичною особою» (власне, корпорацією) – але, у кінцевому підсумку, також власністю окремих фізичних осіб, хоча і спільною; отже йдеться, знову-таки, про доходи фізичних осіб. Накопичення реінвестованих прибутків у вигляді капіталу, відповідно до цих поглядів, не є предметом оподаткування, бо безпосередньо не приносить доходу. Більше того, аргументують лібертаріанці, таке накопичення є суспільно-корисним, бо завдяки ньому прискорюється економічне зростання – тому його варто заохочувати, а не оподатковувати.

З іншого боку є кілька контраргументів. По-перше, корпоративна форма власності створює великі можливості для збільшення прибутків, порівняно з індивідуальним підприємництвом. Але ці переваги проявляються тільки за умови достатньо сильних державних інститутів, отже корпорація має сплачувати «більше за більше». По-друге, корпорацію (в тому числі, фіктивну) можна використовувати для уникнення оподаткування доходів фізичних осіб, якщо, наприклад, купувати від її імені цінні речі, нерухомість, тощо. Нарешті, доходи співвласників легше оподаткувати за місцем їх походження.

Оподаткування тільки розподіленого прибутку у певному сенсі примирює обидві сторони. З одного боку, накопичення реінвестованих прибутків звільняються від оподаткування, а дохід оподатковується виключно у той момент, коли він виводиться з бізнесу на користь власників. З іншого боку, оподаткування відбувається біля джерела походження доходу - підприємства, яке легше контролювати, ніж доходи окремих людей. Що ж до використання корпорацій для споживання, то оподаткування розподіленого прибутку не виключає такого контролю – як, наприклад, в Естонії. Але в Україні, зважаючи на проблеми з контролем, який породжує дискрецію, такий шлях не є доцільним. Набагато продуктивнішим вдається оподаткування власне споживання як такого – насамперед, об’єктів нерухомості, предметів розкоші, таких як яхти, літаки чи автомобілі преміум-класу. Окрім того, в реальності цей вид зловживань суттєво обмежується ризиками та транзакційними видатками, пов’язаними з ним. Адже у разі банкрутства корпорації чи розбрату серед її власників виникає ризик втратити «власне» майно. Нарешті, треба визнати, що у сучасному світі наявність корпоративного податку на прибуток не закриває такий спосіб дій, особливо для надбагатих: особливо цінні предмети споживання, такі як яхти чи палаци, успішно реєструють як власність офшорних компаній.

Податки на майно/активи у різних видах існують в усіх чи майже в усіх країнах світу, і є одними з найдавніших. Об'єкти такого податку можуть бути дуже різним, від землі (яка є обмеженим ресурсом) до ринкової капіталізації бізнесу. Зокрема, у деяких країнах обкладається податком «чиста» (балансова) вартість бізнесу, рідше – основні засоби, майже повсюдно – нерухомість (будівлі та споруди), тощо. По своїй суті усі такі податки є «проксі» оподаткуванням доходу, точніше, «економічної ренти» від майна як його важливої складової. При цьому не оподатковується «чистий економічний прибуток», який виникає внаслідок специфічного використання майна (зокрема, різного роду інновацій), та є відображенням підприємницького таланту і застосування знань/вмінь.

Супротивники оподаткування майна/активів здебільшого наголошують на «несправедливості», адже такий податок не пов'язаний напряму з доходом. Приміром, сільськогосподарська земля може одного року родити багато, а іншого – нічого взагалі, наприклад в результаті посухи. Також недоліком вважають викривлення інвестиційних стимулів, аж до придушення інвестицій в капітал у тій його частині, яка підпадає під оподаткування. Особливою проблемою є оцінка вартості об’єкту оподаткування: окрім податку на ринкову капіталізацію, її неможливо зробити об’єктивно, виходячи з ринкової вартості майна/активів, оскільки вони не виставлені на продаж. Водночас, застосування об’єктивних, вимірюваних, показників, таких як площа, само по собі не враховує реальної ренти, яку може приносити той чи інший об’єкт оподаткування, відтак втрачається навіть приблизний зв'язок з доходами.

Натомість, фіскальними аргументами на користь такого податку є простота та невідворотність стягнення. Від податку на майно неможливо ухилитися, бо під нього завжди є готова «застава» у вигляді самого об’єкту. Зокрема, його неможливо перевести на фіктивну фірму, до офшору, тощо. Він також виконує стимулюючу роль, заохочуючи ефективне використання активів – це особливо актуально по відношенню до обмежених ресурсів, насамперед землі. Нарешті, але не в останню чергу, такий податок найменше спотворює стимули до зростання – адже у кожний момент часу він працює як «одноразовий податок» (lump-sum tax) з підручників економікса, сплативши який суб’єкт вже має повноцінний стимул заробляти якомога більше, бо отримує усе зароблене. Нещодавно дослідниками ОЕСР було експериментально підтверджено, що саме податки на майно є найменш шкідливими для зростання, натомість прямі податки (які у такий спосіб можуть бути принаймні частково заміщені) є найбільш несприятливими.

Відповідно до теорії, ставки податку на майно/активи можуть бути тим вищими, чим кращим є наближення бази до ринкової вартості, і, відповідно, до справжнього «проксі» майнової ренти. Також, ставки мають бути тим вищими, чим меншою є еластичність пропозиції відповідного виду майна/активів. Отже, найвищими вони мають бути для землі, бо її пропозиція фіксована; дещо меншими – для інших об’єктів нерухомості; ще меншими – для основних засобів, таких як обладнання, тощо. Оподаткування нематеріальних активів, а також фінансових інструментів, оборотних коштів, та інших об’єктів, якими легко маніпулювати, вважається здебільшого недоцільним – хіба що у складі загальної балансової вартості бізнесу, і за такими ставками, які роблять таке маніпулювання не дуже привабливим.

Для України, з урахуванням національної специфіки, у якості корпоративного податку пропонується комбінація податку на розподілений прибуток (майже у «Гонконгському» варіанті, без контролю видатків, але з декількома важливими податковими різницями, про які далі) з податком на майно підприємств. Такий підхід дозволяє забезпечити достатній обсяг надходжень, одночасно гранично зменшивши дискрецію.

Оподаткування розподіленного прибутку: пропозиції для України

Відмова від класичної для більшості країн ЄС моделі оподаткування прибутку, що передбачає використання у якості об'єкту оподаткування бухгалтерського прибутку з подальшими операціями з ним (відповідні коригування, податкові ризниці, вилучення), лежить у площині як загальновідомих недоліків існуючої системи, так і у особливостях поточної ситуації в Україні.
Система корпоративного оподаткування в ЄС, на жаль, є застарілою та неефективною3. Основними недоліками класичної системи оподаткування прибутку є:

- обтяжливість для платників податку через, наприклад, правила тонкої капіталізації (механізм контролю співвідношення заборгованості і оплаченого капіталу наслідком якого є вирахування витрат на сплату процентів задля упередження податкового планування та який передбачає складний розрахунок і накопичення невикористаних відсотків) або необхідність ведення окремого обліку податкової амортизації (у більшості випадків це окремі вимоги податкового законодавства до нарахування прискореної амортизації (accelerated depreciation), що значно відрізняються від стандартів бухгалтерського обліку);

- відсутність загальних корпоративних правил оподаткування та ефективної взаємодії національних податкових систем країн-членів призводить до збільшення податкового тягаря, зростання адміністративного навантаження і високих витрат на дотримання вимог податкового законодавства для бізнесу4;

- широкі можливості для компаній, що дозволяють використовувати складні схеми податкового планування за для уникнення податків5;

- відмінностей у корпоративному оподаткуванні, які спричиняють спотворення на внутрішньому ринку ЕС, особливо щодо інвестиційних рішень і конкуренції.
Слід зазначити, що офіційні структури ЕС декларують наміри щодо виправлення існуючих недоліків та модернізації системи корпоративного оподаткування, зокрема:


  • спроба реанімація зупиненого з 2011 року процесу створення загальної консолідованої бази корпоративного податку (Common Consolidated Corporate Tax Base або так звана СССТВ6) та єдиних правил розрахунку та сплати прибутку з метою оподаткування7;

  • запровадження Плану дій з справедливого та ефективного корпоративного оподаткування в ЄС8;

  • приєднання до Плану ОЕСР/ G20 щодо протидії зменшенню податкової бази та переміщенню прибутку (Base Erosion and Profit Shifting)9.

Але, на жаль, зазначені процеси не надають остаточної конфігурації системи корпоративного оподаткування у країнах ЕС та є предметом подальших дискусій.
Окремої оцінки, у ракурсі необхідності переходу до оподаткування розподіленого прибутку, потребує поточна ситуація в Україні в частині:

- існуючих негативних для бізнес-середовища та ринку практик викривлень у правозастосуванні норм законодавства з боку владних інституцій, зокрема ситуації коли роз’яснення або дії фіскальних органів прямо не відповідають нормам податкового законодавства. Наприклад, заборона на перенесення збитків компаній 2010 року у податкову звітність або практика примусового отримання авансових платежів з податку на прибуток;

- низький рівень боротьби із корупцією у податкової сфері;

- відсутність впевненості платників податків в розрахованій за правилами бухгалтерського обліку податковій базі, оскільки контролюючі органи без достатніх підстав оскаржують такий розрахунок (каральна модель податкового контролю);

- вкрай важкої макроекономічної ситуації - падіння національного ВВП склало 7% за III квартал 2015 року порівняно з III кварталом 2014 року, скорочення капітальних інвестицій щорічно понад 10% у 2012-2014 роках, знос основних засобів майже 80%10;

- несприятливий рівень податкового навантаження - згідно рейтингу Світового банку «Doing Business – 2016» Україна має загальну податкову ставку 52,2% від прибутку, у тойчас як у країн ОЕСР та ЕС цей показник сягає відповідно 41,2% та 34,8%11.

Ці та інші чинники призвели до того, що фіскальна ефективність податку на прибуток підприємств у середньостроковому періоді знижується, що підтверджується даними Національного банку України12:
(млн. грн.)

На дату

Доходи Державного бюджету за рахунок податку на прибуток підприємств

Втрати доходів Державного бюджету

Динаміка до поперднього періоду

01.11.2013

45 511,8







01.11.2014

35 451,3

-10 050,5

77,9%

01.11.2015

30 205,8

-5 245,5

85,2%

Поточну негативну ситуацію поглиблено пролонгацією на 2015 рік практики стягнення авансових внесків з податку на прибуток, що призвело до зростання податкового тягаря для платників податків та є одним з чинників, що стримує процес відновлення економічного зростання:

(в млн. грн.)

Період

Номинальний ВВП

(у фактичих цінах)13



Доходи Зведеного бюджету за рахунок податку на прибуток підприємств14

Питома вага податку у ВВП

на 01.07.2015

449 575

24 503

5,45%

2014

1 454 931

40 202

2,76%

2013

1 566 728

54 994

3,51%

Зазначене вказує на нагальну необхідність проведення в Україні всеосяжної реформи податку на прибуток.

У разі запровадження в Україні моделі оподаткування саме розподіленого прибутку, головною позитивною рисою будє відсутність більшості з вищезазначених недоліків і, головне, держава надасть вагомий поштовх для розвитку бізнесу та відновлення економіки шляхом відстрочення сплати податку на прибуток до моменту його розподілу.

Зважаючи на досвіт Естонії якою першою серед країн-членів ЕС запроваджено оподаткування розподіленого прибутку, Україна отримує наступні переваги15:

- перехід на одну з найбільш конкурентноздатних моделей оподаткування у світі16;

- істотний вплив на зростання інвестицій в економіку;

- поліпшення структури інвестицій, фактор подалання негативного тренду скорочення капітальних інвестицій та зносу основних засобів;

- позитивний вплив на продуктивність робочої сили, що, у свою чергу, стимулюватиме зростання ВВП;

- бухгалтерський ефект у вигляді відображення реальної прибутку підприємств, сприяючий їх кредитоспроможності.
Проте, слід зазначити, що оподаткування розподіленого прибутку у вигляді нарахованих дивідендів, що виплачується на користь фізичних осіб, неплатників податку на прибуток, нерезидентів має не тількі переваги, а й недоліки, зокрема:

- модель дозволяє штучно обмежувати розподілення прибутку та, як наслідок, уникати оподаткування;

- наслідками запровадження будє зниження доходів бюджету у порівнянні із ситуацією як би система оподаткування не змінювалась.

Тому, необхідним та виправданим кроком виглядає встановлення окремих обмежувачів за для запобігання ухиленню від оподаткування, а саме перелік прирівняних до розподілу прибутку платежів та сум, що включають до себе:

- правила «тонкої капіталізації», тобто перевищення порогу обмеження щодо сум процентів за борговими зобов'язаннями від нерезидента – пов'язаної особи (наприклад перевищення максимального розміру ставки НБУ за зовнішніми запозиченнями);

- оподаткування сум перевищення цін визначених за правилами трансфертного ціноутворення над договірною ціною по операціях з пов'язаними особами иа нерезидентами, що розташовані в низькоподаткових юрисдикціях/податкових гаванях;

- оподаткування сум роялті на користь:

нерезидентів, що розташовані в низькоподаткових юрисдикціях;

нерезидентів, які не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) роялті;

нерезидентів, що не підлягають оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентами якої вони є;

нестандартних платників податку, що звільнені від сплати податку на прибуток/сплачують цей податок за нижчою ставкою;

- оподаткування сум, що були сплачені на користь неприбуткових організації;

- оподаткування виплат на страхування (перестрахування) страховиків – резидентів на користь страховиків-нерезидентів, крім переліку стандартних випадків, наприклад таких як договори обов'язкового страхування або «Зелена карта», договори з нерезидентами рейтинг надійності (стійкості) яких відповідає вимогам встановленим державним регулятором;

- визнання роподілом прибутку:

платіжу, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства;

платіжу, який виплачується платником податку його власнику (власникам) або пов’язаним особам (не у зв’язку із оплатою товарів, робіт, послуг, виплатою роялті тощо), та який за своєю суттю є розподілом прибутку, але без оформлення його у вигляді виплати дивідендів;

коштів або майна, що повертаються власнику корпоративних прав, після ліквідації емітента, або у разі зменшення розміру статутного капіталу у сумі, що перевищує вартість придбання акцій, часток, паїв;

виплат фізичним особам, які за своєю суттю є розподілом прибутку;

виплати в грошовій чи матеріальній формі без ідентифікації особи, на користь якої здійснюються такі виплати.

Перелічені виплати повинні бути прямим об'єктом оподаткування17. При цьому, такі прирівняні виплати як виплата роялті, виплати нестандартним платникам, обмеження виплат благодійним організаціям, випадки невідповідності ринковим цінам, виплати до низькоподаткових юрисдикцій є вже відпрацьованими в Україні та визнані на практиці у світі як ефективні засоби запобігання ухилення від сплати податків. Їх адміністрування є стандартною практикою.

Зазначене рішення дозволить використати всі переваги системи оподаткування розподіленого прибутку та мінімізувати її наявні недоліки за для досягнення максимального економічного ефекту.

У будь-якому разі, застосування оподаткування лише розподіленого прибутку та закритого переліку податкових різниц (платежи та суми, які прирівняно до розподілу прибутку) є меньш обтяжливим для платників податків та несе значно меньші корупціогенні ризики у порівнянні із існуючою системою оподаткування прибутку, що передбачає перевірку фіскальними органами всієї документації платників податків з бухгалтерського обліку та фінансової/податкової звітності.


Податок на майно в умовах України: переваги та застереження

Перевагами оподаткування майна як часткового замінника податку на прибуток в частині надходжень від корпоративного податку в цілому є:



  1. Передбачуваність зобов’язань, і, відповідно, надходжень. Це, з одного боку, дуже важливо для інвесторів; з іншого – спрощує планування бюджету та знімає будь-яку потребу у доведенні планів із надходжень (навіть індикативних) до податкових органів.

  2. Неможливість шахрайств та ухилення від сплати. На відміну від прибутку, який може бути перекладено на фіктивну фірму – «одноденку», у випадку податку на майно заставою виступає сам об’єкт оподаткування. Єдиний ризик є у тому, що його фактична ціна в разі продажу на аукціоні може виявитися меншою за номінальну, а сам продаж – забрати певний час.

  3. Створення стимулу для більш ефективного використання майна. Це є особливо актуальним для України з огляду на велику кількість об’єктів, що не отримали ефективного власника у процесі непрозорої (здебільшого, інсайдерської) приватизації, з одного боку; та великий потенціал підприємництва, що не може реалізуватися, серед іншого, і через обмеженість доступу до ресурсів – в тому числі, приміщень та інших основних фондів – з іншого боку. Активізація ринків таких ресурсів може сама по собі дати поштовх економічному зростанню.

  4. Пришвидшення структурної перебудови економіки через створення сприятливих умов для новостворених та швидко зростаючих підприємств («газелей»), в тому числі іновативних, стартапів, тощо, особливо в інтелектуально-місткому бізнесі з перекладенням податкового тягаря на «старі» підприємства та галузі. Актуальність цього для України важко переоцінити з огляду на необхідність розкриття конкурентних переваг країни саме у сфері «економіки знань». Але, на відміну від поширених пропозицій щодо вибіркової підтримки певних підприємств та галузей за допомогою корупційно-вразливих інструментів промислової (точніше – галузевої) політики на кшталт «технопарків», пропонований підхід є універсальним для усіх суб’єктів підприємництва, і не включає елементів дискреційності.

  5. Створення сприятливіших умов для розвитку фондового ринку. Дотепер серед факторів, що пригнічували капіталізацію підприємств одним з головних залишається мотив уникнення податку на прибуток. За пропонованої моделі з нижнім порогом, розподіл прибутків в межах мінімального порогу не створює жодних додаткових податкових зобов’язань (іншими словами, ефективна ставка податку дорівнює нулю), отже підприємства, що встигли накопичити достатньо майна, отримують стимул шукати фінансування на фондовому ринку.

Серед ймовірних недоліків відмічають:

  1. Можливе пригнічення інвестицій. Це, насправді, є скоріше непорозумінням в умовах України.

По-перше, інвестор розраховує отримувати прибуток на вкладений капітал, та має враховувати необхідність сплачувати з цього прибутку податок у тому чи іншому вигляді. Отже, якщо пропонований податок на майно не перевищує існуючого податку на прибуток, то єдиний викривлюючий ефект полягає у дестимулюванні вкладень саме у оподатковані види майна, порівняно з іншими видами вкладень. До нього додається плата за ризик – адже у разі неотримання прибутку податок на майно доведеться сплачувати все одно. Таким чином, наявність податку на майно стимулює інвестора більше вкладати у розробку продуктів, людський капітал, розбудову бізнесу, придбання патентів, тощо, порівняно з основними фондами. Але для пострадянської економіки, яка досі потерпає від протилежного виду викривлень – коли акцент робився (і часто дотепер робиться) саме на капітальних вкладеннях, а не на їх ефективності – це є радше позитивом. Якщо ж оподаткуванню підлягає тільки земля та інша нерухомість, то стимулюється інтенсивне використання існуючої забудови.

По-друге, очікуваний від інвестицій прибуток треба порівнювати з середньою дисконтною ставкою, яка, своєю чергою, залежить від багатьох факторів, насамперед ризику. З цієї точки зору, пригнічення інвестицій дійсно має місце, коли ставка податку на майно є одного порядку з дисконтною. Наприклад, розрахунок показує, що запровадження 1% податку у країні, де вкладення з прибутковістю у 5% річних вважаються вигідними, дійсно здатне відштовхнути інвесторів. Але в Україні дисконтна ставка перевищує 10%, і ця ситуація буде зберігатися ще протягом достатньо довгого часу. А за таких умов пропоноване рішення, яке звільняє від оподаткування доходи, що спрямовуються на інвестування (нагадаємо, оподаткуванню підлягає тільки розподілений прибуток) за рахунок фактичного перенесення податку на майбутні періоди є вигідним для інвестора при будь-якому терміні використання об’єктів інвестування (див. рис. 1). Для збільшення інвестиційної привабливості пропонується запровадити пільговий період у 2-3 роки для новостворених фондів, або будівель і споруд.



Рисунок 1. Порівняння вигідності реінвестування за існуючого «класичного» податку на прибуток підприємств та за умови введення податку на розподілений прибуток у комбінації з податком на основні засоби. При оподаткуванні землі та нерухомості переваги виходять ще біль відчутними, оскільки оподатковується тільки частина вартості майна, придбаного в результаті інвестиції.

Дійсно проблемним моментом залишається: подвійне оподаткування для тих, хто інвестує (або інвестував) гроші, з яких вже сплачено податок на прибуток – або в Україні до запровадження реформи, або в інших країнах. Саме тут є перевага у варіанті, коли податок на майно є тільки нижнім порогом для податку на розподілений прибуток. Окрім того, він є заміною діючого ПП, який ці інвестори мали передбачати у своїх розрахунках. Тому (і це підтверджують обрахунки, виконані на прикладах існуючих підприємств) його запровадження не погіршить ситуацію і для таких інвесторів, порівняно з існуючим режимом оподаткування. До того ж, можливі незручності компенсуватимуться передбачуваністю податкових зобов’язань та рівністю умов для усіх гравців.



  1. Несправедливість у підвищеному оподаткуванні капіталомістьких галузей, навіть за відсутності прибутків, натомість полегшення для прибуткових підприємств без великого майна. З нашої точки зору, це є навпаки, виправлення поточної несправедливості по відношенню до працемістких галузей, що наразі мають сплачувати величезні видатки на ЄСВ; та надання можливості для зростання новим підприємствам та галузям за рахунок старих. Це повністю відповідає стратегічній меті реформи. При цьому треба зважати на те, що збиткові (за бухгалтерським обліком) капіталомісткі підприємства зазвичай генерують неабиякі доходи (cash flow), які, однак, значною мірою відносяться на амортизацію основних фондів, тобто легально виводяться з-під оподаткування і йдуть на відтворення цих фондів – часто неефективних, погано керованих, і, зрештою, колись приватизованих на пільгових умовах або у непрозорий спосіб. Велика частка цих видатків виводиться з підприємств, якщо власники мають короткий часовий горизонт, або усвідомлюють безперспективність даного підприємства.

Водночас, з підприємств, які не потребують великих обсягів майна, суттєво прибутковими є хіба що інновативні, або наділені привілеями – формальними чи неформальними. В економічній науці добре відомо, що прибуток виникає тільки там, де є певні бар'єри для входу на ринки або доступу до ресурсів. Зокрема, майно забезпечує прибуток завдяки тому, що права власності обмежують доступ до нього інших осіб. У тих видах діяльності, які не потребують капітальних вкладень, подібні бар'єри відсутні, відповідно дохід зрештою зводиться до середньої зарплати – гарним прикладом є базарна торгівля. За таких умов прибуток отримують або винятково талановиті підприємці, або інноватори іншого роду, або ті, хто володіє власним «людським капіталом» у вигляді знань, або – на жаль – ті, хто в змозі забезпечити собі виключні умови завдяки корупційним зв’язкам. Усі ці випадки, окрім останнього, є саме тими, де суспільство зацікавлене у принаймні частковому вивільненні від оподаткування заради прискорення зростання економіки, що, серед іншого, забезпечить підвищені бюджетні надходження у майбутньому. А останній випадок становлять як раз ті, хто і сьогодні не сплачує ПП завдяки тим самим зв’язкам – і, більше того, використовує їх заради того, аби винищити конкурентів, в тому числі і за допомогою ПП.

  1. Майно має обкладатися однаково незалежно від того, кому воно належить – в іншому разі утворюються умови для ухилення від податку. Це, з одного боку, накладає обмеження на розмір надходжень, особливо від податку на нерухоме майно, адже домогосподарства повинні будуть сплачувати його за тими ж правилами; з іншого боку – потребує ретельного контролю за приналежністю усього майна, що входить до бази оподаткування (див. нижче), а це може потребувати громіздкої системи обліку.

Для того, аби податок на майно залишався насправді корпоративним податком, він має стягуватися насамперед з майна підприємств. Це виконується автоматично, якщо йдеться про оподаткування активів, відмінних від нерухомого майна (див. нижче дискусію щодо бази оподаткування). Але нерухоме майно може належати так само і фізичним особам, та використовуватися як місце проживання. Якщо застосовувати різні ставки в залежності від того, чи є нерухомість «жилою» чи «комерційною», то виникає багато непорозумінь та створюється простір для дискреції. Наприклад, квартиру можуть використовувати під офіс (а для приватного підприємця – самозайнятої особи вона взагалі може бути місцем здійснення діяльності), а у приміщенні, скажімо, готелю чи СТО можуть бути виділені кімнати під проживання власників.

Інший підхід, який пропонується для обговорення, полягає у зарахуванні податку на нерухоме майно до зобов’язань з ПДФО. Оскільки обсяг податків на доходи, який сплачують домогосподарства у кілька разів перевищує надходження від податку на прибуток підприємств (і, тим більше, від податку на розподілений прибуток), то при такому зарахуванні більшість домогосподарств не відчує податку на свою нерухомість. Виняток становитимуть або ті, хто не декларує достатніх доходів, але при цьому живе у відносно розкішних умовах – тут податок відіграватиме позитивну роль «детінізації» та часткового відновлення податкової справедливості; або ті, хто у дорогих квартирах опинився випадково, наприклад в результаті приватизації житла, розподіленого за радянських часів, чи просто збіднілі люди (насамперед, пенсіонери). Для останніх категорій можна передбачити, принаймні на певній період, включення податку на майно до складу витрат, на які розповсюджується житлова субсидія, з застосуванням відповідних механізмів контролю майнового стану.

При цьому теж виникає низка проблем. По-перше, надання такої компенсації є неабияким викликом з точки зору організації адміністрування, просвіти власників житла, своєчасного надання відповідних субсидій, тощо. По-друге, на сьогодні співвласниками житла є зазвичай не ті, хто у ньому реально проживають, а ті, хто проживав на момент приватизації. Власниками збудованого чи придбаного з тих часів житла є просто ті особи, від імені яких здійснювався платіж. Отже, з появою майнового стимулу у багатьох домогосподарств виникне потреба швидко переоформити документи на право власності, аби включити туди інших членів сім’ї. При цьому треба ще розробити певні правила, аби не дискримінувати непрацездатних (в тому числі дітей). Ну, і, нарешті, такий механізм є логічним та органічним якщо і підприємства отримують можливість зараховувати податок на майно при сплаті податку на розподілений прибуток. Але це теж проблемний момент.


  1. Якщо доходи від підприємництва не оподатковуються ПДФО (це є нормальною практикою, зважаючи на неприпустимість подвійного оподаткування), то розподіл прибутків в межах мінімального порогу може використовуватися з метою мінімізації податкових зобов’язань. А саме, замість виплачувати співробітникам заробітну плату (з якої має бути сплачений ПДФО) власник підприємства може вирішити розподілити прибуток в межах мінімального порогу, та сплатити з нього частину зарплати «у конвертах». Або, наприклад, продати «чорний нал» іншим. Такий механізм надасть певну перевагу власникам великих активів та зданий зменшити надходження від ПДФО.

Вирішення цієї проблеми лежить, ймовірно, у площині заохочення працівників до отримання легальної зарплати, що є окремою проблемою, якій варто присвятити іншу роботу. Але наразі важко вказати достатні стимули або запобіжники, які б змусили власників відмовитися від застосування такої схеми.

З іншого боку, відмова від зарахування призводить до, у певному сенсі, подвійного оподаткування: спочатку – презумптивного (оподаткування джерела доходів), а потім – результату (розподіленого прибутку), щоправда доволі віддаленого. Це поглиблює викривлення інвестиційних стимулів, про які йшлося вище, адже можливість зарахування, за задумом, надається інвестору, що купує або будує об’єкт оподаткування, саме заради пом’якшення тих втрат, що він їх зазнає, сплачуючи податок.


Проблема бази оподаткування майна/активів

Найбільшою проблемою податку на майно є визначення бази, тому ми присвячуємо цьому питанню цілий розділ. Наразі існує кілька підходів до цього питання, які можна застосувати послідовно (по етапах проведення реформи) або у комбінації. Загальною проблемою усіх підходів є оцінка вартості майна.

  1. Оподаткування тільки нерухомого майна (включно з землею).

Цей варіант добре вивчений та широко застосовується у світовій практиці, але зазвичай потребує розвиненого ринку нерухомості. Оскільки в Україні ще довгий час не варто сподіватися на виконання цієї умови, єдиним практично доступним виходом залишається обчислення розрахункової вартості за допомогою загальної формули, що враховує низку об’єктивно визначених характеристик ділянки – таких як, наприклад, віддаленість від доріг, щільність забудови, середній дохід у відповідному населеному пункті, якість ґрунту, тощо. При цьому, оподатковувати пропонується виключно землю, з відповідними коефіцієнтами для способу використання (сільськогосподарська; прилегла до будівель (фактично – земля у межах населеного пункту); безпосередньо зайнята будівлями та промисловими конструкціями (замість оподаткування останніх за площиною), але за виключенням природних об’єктів, комунальної власності та інфраструктури загального користування). Переведення землі у вищу з точки зору забудови категорію має відбуватися за принципом повідомлення, або дуже простого дозволу (із застосуванням «мовчазної згоди»), але тягнути за собою дуже відчутне, у сотні та тисячі разів, збільшення податкових зобов’язань. Такий підхід стимулюватиме ефективне використання цього обмеженого ресурсу.

Перевагами цього підходу є можливість повної ліквідації дискреційних (=корупційних) можливостей і перевірок, та простота сплати. Фактично, до платників від податкових органів надходитиме «рахунок», який їм треба буде сплатити. Але, на відміну від діючої практики, сума визначатиметься об’єктивно, на підставі прозорої формули та карти місцевості (яку, у свою чергу, легко перевірити, хоча б за допомогою супутникових знімків), отже не залишатиме жодного простору для торгів, «домовленостей», вибіркової дискримінації платників або надання декому з них неформальних пільг. Непотрібними стають також перевірки підприємств, адже усю необхідну для нарахування податків інформацію можна отримати дистанційно, аналізуючи реєстри та співставляючи їх із супутниковими знімками на предмет виявлення незареєстрованих забудов.

Подібний за ідеологією підхід на разі застосовується у так званій «нормативно-грошовій» оцінці, отже з формальної точки зору треба тільки удосконалити цей механізм.

Недоліками цього підходу є технічна складність адміністрування з боку держави (принаймні на етапі первинного визначення розрахункової вартості), та поглиблення викривлень інвестиційних стимулів.

Для коректного визначення коефіцієнтів формули треба зібрати та статистично обробити величезний масив інформації по зареєстрованим актам купівлі-продажу різних об’єктів, та періодично оновлювати розрахунки з урахуванням нових даних. Аби довести до кожного платника обсяг його податкових зобов’язань, треба накласти ці розрахунки на мапи, і співставити інформацію з реєстрами власників. У цих задачах немає нічого принципово невирішуваного, але організація настільки масштабної роботи становить неабиякий виклик. Принаймні, цю роботу неможливо зробити за кілька місяців, а, отже, хоча б на перший рік потрібно застосувати інші способи визначення вартості.

Оподаткування тільки частини основних засобів поглиблює ті викривлення стимулів, про які йшлося вище по відношенню до оподаткування майна взагалі. Але, якщо ті викривлення мали багато у чому позитивний вплив, і могли розглядатися як навмисне стимулювання, то подальше звуження бази тільки до майна, пов’язаного з землею, створює неоднозначний стимул інвестувати радше в обладнання, ніж у будівництво. Він має позитивний вплив, зокрема утримання від спотворення земель та розширення площ всередині населених пунктів. Водночас, Україна не є перенаселеною територією, тому ці фактори не настільки важливі, аби заради них пригнічувати розвиток економічно виправданих видів діяльності, які потребують великих площ – наприклад, під полігони, аеродроми, склади, тощо.

Також, при оподаткуванні землі/нерухомості стає проблематичним надання інвестиційної пільги у вигляді канікул для новостворених фондів, про яку говорилося вище. Адже земля не створюється, а тільки перерозподіляється. Тому пільга може стосуватися, у кращому разі, різниці в ставках для різних категорій – наприклад, її матиме девелопер, який збудував на порожній ділянці певний об’єкт. Але той, хто придбав готову будівлю або промислову споруду не може отримувати пільгу, в іншому разі таке майно буде просто перепродаватися (фіктивно) з метою уникнення оподаткування. Отже інвестор, який купує об’єкт з метою його перебудови (а це є суспільно доцільніша діяльність, ніж зведення нових споруд) опиняється у гіршому стані, оскільки не отримує такої пільги. За таких умов застосування податкових канікул для нових інвестицій є дуже проблематичним. Наприклад, пільга може надаватися виключно у вигляді розстрочки, та не частіше, ніж один раз на, скажімо, десять років для одного й того самого об’єкту, і тільки під затверджений відповідним наглядовим органом план капітальної реконструкції.

Зазначимо, що для коректного розрахунку вартості землі треба зібрати якомога більше неспотворених даних щодо реальних актів купівлі-продажу. Це, своєю чергою, вимагає скасування будь-яких податків на таку купівлю-продаж, окрім фіксованої плати за реєстрацію - зокрема, зборів до ПФ, держмит, а також ПДФО з «доходів» від продажу власного майна. Останній в даному контексті є взагалі неприродним, адже йдеться про переведення власного майна з однієї форми (володіння нерухомістю або іншими активами) до іншої - грошової, а не про отримання доходів.



  1. Оподаткування основних фондів (включно з нерухомістю), за винятком малоцінного майна та розхідних матеріалів. При цьому, відповідно до теоретичних засад оподаткування майна, ставки мають бути вищими для менш специфічних видів майна, а також тих, де пропозиція є менш еластичною. Тобто, для землі – найвищими, меншими – для нерухомості, ще меншими – для обладнання та транспортних засобів, а решту рухомого майна взагалі не варто намагатися оподаткувати, хоча б тому, що його досить легко сховати.

Цей підхід позбавлений зазначених вище недоліків, але натомість він не дозволяє повністю позбутися перевірок, та ставить під питання винищення дискреції. Хоча перевагою, порівняно з нинішнім станом, є те, що предметом перевірки має бути інвентаризація обладнання, що залишає відносно менше простору для корупційних домовленостей, аніж перевірка документів. Утім, певні можливості для дискреції залишаються при визначенні об’єктів як таких, що належать до обладнання, чи до швидкозношуваних частин (приклад, наведений одним з учасників обговорень – форми для лиття). Але найголовніша проблема – з оцінкою вартості основних фондів. Для цього існують декілька підходів.

    1. За балансовою вартістю. Цей підхід приваблює простотою, адже він не потребує нових розрахунків. Загальна проблема полягає, однак, у легкості маніпуляції вартістю: просто перепродавши пов’язаній особі об’єкт за заниженою ціною можна легко та надовго зменшити податкові зобов’язання. Однак, питання заслуговує на більш глибоке вивчення з аналізом міжнародного досвіду та урахуванням різних факторів. Зокрема, зустрічним стимулом, що спонукає підприємства навпаки, завищувати балансову вартість майна, є можливість отримання кредитів під його заставу – ефект, повністю аналогічний стимулам демонструвати прибуток, які створює розвинений фондовий ринок.

При цьому, оцінка може здійснюватися у двох варіантах

      1. За первісною вартістю. Такий підхід спонукає позбавлятися старих активів, коли вони поступаються у продуктивності. Це часто вважається перевагою, але насправді знижує економічну ефективність, оскільки в ідеалі кожен актив має відпрацювати свій ресурс до кінця, або допоки поточні витрати на обслуговування залишаються економічно виправданими. Також викликає питання об’єктивність, адже первісна вартість часто рахується або від радянської «вартості» з подальшими переоцінками (своєю чергою, нерівномірними), або, принаймні, від вартості закупки та монтажу при зовсім інших рівнях цін, валютному курсі, тощо.

      2. За залишковою вартістю. Вона, ніби то, покликана враховувати зношеність активів – але на практиці це означає тільки те, що до зазначених вище недоліків додається умовність та суб’єктивізм амортизації. Тому цей варіант наразі не розглядається.

      3. За переоціненою залишковою вартістю. Вона відносно коректно відображає реальність, але (а) тільки для великих підприємств та підприємств з іноземними інвестиціями, які застосовують МСБО, та (б) це можна стверджувати допоки вартість активів не є предметом оподаткування. Наразі невідомо, наскільки істотними будуть коригування після введення податку. Принаймні доволі ймовірно, що значна частина малих та середніх підприємств успішно мінімізовуватиме такий податок. З іншого боку, наразі абсолютна більшість основних фондів зосереджена саме на великих підприємствах, тому така мінімізація може мати доволі обмежений вплив на надходження.



    1. За оціночною вартістю. Оцінка є, загалом, об’єктивнішою за балансову вартість (принаймні, не переоцінену). Але легко передбачити можливість змови платника з оцінювачем з метою мінімізації оподаткування. Навіть якщо масштаби цього явища будуть помірними, окремі кричущі випадки будуть використані податковими органами для аргументації відновлення практики перевірок, або, навіть, повернення до дискреційної моделі. Окрім того, оцінка є коштовною та працемістькою процедурою, тому витрати в такому варіанті стануть суттєвим (і, при тому, непродуктивним) навантаженням на бізнес, а здійснення оцінки всіх об’єктів оподаткування до запровадження реформи може виявитися неможливим технічно. Питання потребує подальшого вивчення, але як варіант можливо застосувати оцінку тільки для великих підприємств, визначених за певним критерієм.

    2. Теоретично існує квазіауцкіонний механізм конкурентної взаємної оцінки и вартості цілісних майнових комплексів або окремих об’єктів. Але наразі він не розроблений достатньою мірою для практичного застосування. Хоча окремі елементи можна спробувати запровадити (звісно, після ретельної проробки питання та відповідних випробувань) вже зараз. Наприклад, в разі, коли підприємство відмовляється сплачувати податок, аргументуючи це завищеною оцінкою вартості, об’єкт має бути заарештовано та виставлено на аукціон. Початковою ціною на ньому має бути номінальна вартість (напр.. балансова), а у разі, якщо ніхто не запропонує більше – він має перетворюватися на «голландський», з падаючою ціною. В такому разі, зважаючи на те, що розрахункова або балансова вартість дійсно могли бути завищені, власникові надається право, за бажанням, залишити об’єкт за собою за ціною, яку погодиться сплатити сторонній покупець, за умови негайної сплати боргу, перерахованого за ставкою відповідно до нової ціни. Заявник при цьому отримує премію, пропорційну тій ціні.

  1. Оподаткування чистої балансової вартості (net worth). Такий підхід доволі успішно застосовується у багатьох країнах, зокрема в Аргентині – саме у якості нижнього порогу (із зарахуванням до податкових зобов’язань із податку на прибуток), та у Росії (як окремий податок).

Головною перевагою цього варіанту є відносна простота обчислення (якщо, звісно, на підприємстві належним чином ведеться бухгалтерський облік) та відносна «справедливість» у сенсі наближення до оцінки активів як джерела доходів. Водночас, балансовий звіт є, по суті, декларацією про розмір бази оподаткування, і у цій якості він підлягає перевіркам. Які, у свою чергу, можуть бути дискреційними, особливо зважаючи на «умовності» багатьох процедур бухгалтерського обліку, «м'якість» багатьох складових балансу, та можливості приховування активів, в даному разі – цілком реальні, адже йдеться про оподаткування за документами, а не за фактом наявності матеріального предмету оподаткування.

Тому, для підприємств, що застосовують МСФБО, такий податок може бути доволі справедливим та ефективним, адже їхню балансову вартість підтверджено незалежним аудитом, а стимулу до її заниження протистоїть інтерес в отриманні банківських кредитів, або навіть виходу на фінансові ринки. Завдяки цьому для таких підприємств можна запропонувати навіть недискреційний механізм контролю, з урахуванням, як правило, підтверджених сертифікованим аудитором розрахунків, і застосуванням перевірок тільки у жорстко обумовлених нетипових випадках. Але проблема полягає у тому, що для всіх решти такий підхід не працює. А співіснування різних податкових режимів з різними базами в межах однієї економіки породжує зловживання. Отже, цей варіант вартий розгляду тільки в разі виникнення плідних ідей з приводу розмежування між «великими» (і, при цьому, відкритими) підприємствами, та усіма рештою.



  1. Предметом оподаткування у деякий країнах був розмір капіталу, хоча від такого підходу повсюдно відмовляються – адже у такому разі власник менш зацікавлений виходити на фінансові ринки та показувати хороші результати роботи. Але це не єдина причина. У зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку в Україні цей підхід не вартий розгляду, оскільки за таких умов капіталізація є майже так само легко маніпульованою, як і чистий прибуток.

Зважаючи на необхідність передусім зменшення дискреції, оптимальним для України вдається оподаткування землі за типом використання та відповідно до розрахункової (нормативної) вартості. Питання щодо зарахування цього податку до податкових зобов’язань із податку на розподілений прибуток (тобто, використання його у якості «нижнього порогу» для останнього) є на даний момент дискусійним.

Проблема перехідного періоду

Проблема полягає у тому, що запровадження більш справедливого механізму розрахунку нормативної вартості вимагає часу та організаційних зусиль, а реформу податків треба проводити дуже терміново. Окрім того, якщо поставити створення відповідних баз даних умовою проведення ліберальної податкової реформи, то з високою ймовірністю їх ніколи не створять, саме заради того, аби відтягнути у часі запровадження такої реформи – як це сталося з ринком землі. Тому на перехідний період поки буде створено детальний реєстр з зазначенням розрахункових вартостей потрібно проміжне рішення, яке б одночасно:



  • забезпечувало достатній обсяг податкових надходжень, аби компенсувати втрати доходів від переходу на оподаткування розподіленого прибутку, та частково – від різкого зниження ЕСВ

  • не створювало шокових навантажень на чутливі сегменти бізнесу

  • залишалося достатньо незручним, або очевидно тимчасовим, для податківців та інших важливих стейкхолдерів, аби вони не чинили перепон до переходу на повноцінну розрахункову вартість

  • могло бути запроваджене протягом кількох місяців.

Для цього розглядалося декілька варіантів.

Найпростіше - одноразово (на 2016 рік) застосувати податок на балансову вартість основних засобів, взяту на дату, що передує прийняттю відповідного закону - аби виключити маніпуляції з метою мінімізації. Надходження легко розрахувати, і зрозуміло з кого збирати. Але база є дуже сильно викривленою, як зазначено вище.

Тому на перехідному етапі пропонуються два основні варіанти.

1) оподаткування балансової вартості основних фондів та нерухомого майна (варіант: тільки нерухомого майна) при збереженні плати за землю (+ 13 млрд.).



База

ставки

сума

Тільки нерухоме, первісна вартість

3%

61 186 764.21

Тільки нерухоме, залишкова вартість

5%

31 972 615.15

Комбінована, нерухоме + ОФ, первісна

Нерухомість – 2%, ОФ – 1%

76 274 607 (на інших даних)

Проблема з останнім варіантом полягає у тому, що у складі ОФ 3 трильйони грн. складають транспортні засоби – це, напевне, завищена цифра.

2) оподаткування тільки землі, за ставками 0.2 (в середньому) тис. грн. за гектар – для сільськогосподарських угідь, та 100 тис. (у середньому) – для населених пунктів, з коефіцієнтами за розмірами чи доходом на душу населення, можливо з зонуванням.



Сільськогосподарські землі

42744.5

0.2

8 549

землі промисловості

223.4

100




землі під відкритими розробками, кар`єрами, шахтами та відповідними спорудами

155.1

100




землі комерційного та іншого використання

55.1

100




землі, які використовуються для транспорту та зв`язку

496

0




землі, які використовуються для технічної інфраструктури

73.5

0




Сума не с/г

1003.1

43 360.00

51 908.90

Отже, у такий спосіб можна очікувати зібрати 52 млрд. грн., але без плати за землю (аби уникнути подвійного оподаткування).

При цьому податок на різного роду майно виходить приблизно таким:






площа, г

Сума податку на рік, тис. грн.

будинок 2 пов. 200 кв.м.

0.01

1

квартира у будинку 5 пов. 100 кв.м.

0.002

0.2

Гіпермаркет "Епіцентр"

2.3

230

Одеський Припортовий завод

250

25000

ДВРЗ

63

6300

ділянка 15 соток під забудову

0.15

15

Усі ці розрахунки є дуже приблизними, і мають на меті тільки дати уяву щодо можливості впровадження описуваного податку. Насправді, ймовірною пропозицією буде використання наявної нормативно-грошової оцінки з певними коригуваннями, отже наведені вище ставки треба сприймати як середні.
Висновки

Остаточний висновок на момент закінчення даної роботи ще зарано робити, оскільки дискусія триває. Але загалом можна стверджувати, що для України за поточних умов доцільним є перехід від класичного податку на прибуток підприємств до комбінованого корпоративного податку, що складається із податку на розподілений прибуток та податку на майно (землю з «проксі» для нерухомості) підприємств. Останній має розраховуватися на підставі нормативної розрахункової вартості, обрахованої на підставі реальних продажів. Наразі розробляється технічний механізм переходу до такого оподаткування майна через удосконалення існуючого оподаткування землі за нормативно-грошовою вартістю.

Потребують вирішення наступні питання:



        1. Чи запроваджувати податок на майно у вигляді «нижнього порогу» (і, якщо так, то з якими запобіжниками проти зловживань)?

        2. Як зробити на практиці адміністрування зарахування податку на майно до зобовязань з ПДФО простим та прозорим?

        3. І, найголовніше: як переконати депутатів та міжнародних кредиторів України?

Література

  1. The development of property taxation in economies in transition: case studies from Central and Eastern Europe / edited by Jane H. Malme, Joan M. Youngman. p. cm. - (WBI learning resources series). The World Bank, 2001

  2. Joan M. Youngman. Tax on Land and Buildings – in: Tax Law Design and Drafting (volume 1; International Monetary Fund: 1996; Victor Thuronyi, ed.) Chapter 9

  3. Rebecca S. Rudnick and Richard K. Gordon. Taxation of Wealth - in: Tax Law Design and Drafting (volume 1; International Monetary Fund: 1996; Victor Thuronyi, ed.) Chapter 10

  4. Victor Thuronyi. Presumptive Taxation - in: Tax Law Design and Drafting (volume 1; International Monetary Fund: 1996; Victor Thuronyi, ed.) Chapter 12

  5. Graeme S. Cooper and Richard K. Gordon. Taxation of Legal Persons and their Owners - in: Tax Law Design and Drafting (volume 1; International Monetary Fund: 1996; Victor Thuronyi, ed.) Chapter 19

  6. Slack, E. and R. Bird (2014), “The Political Economy of Property Tax Reform”, OECD Working Papers on Fiscal Federalism, No. 18, OECD Publishing. http://dx.doi.org/10.1787/5jz5pzvzv6r7-en

  7. Almy, R. (2014), “Valuation and Assessment of Immovable Property”, OECD Working Papers on Fiscal Federalism, No. 19, OECD Publishing. http://dx.doi.org/10.1787/5jz5pzvr28hk-en

  8. OECD (2010), Tax Policy Reform and Economic Growth, OECD Publishing. http://dx.doi.org/10.1787/9789264091085-en



1 http://www.billionairecensus.com/2013/home.php

2 Це є принциповим спрощенням порівняно з естонською моделлю. Зокрема, за такого підходу не контролюються можливі зловживання, пов’язані з придбанням за рахунок фірми цінного майна, яке може використовуватися власниками (напр.. автомобілів). Реалістичний підхід до цієї проблеми полягає у тому, що контролювати придбання та використання товарів, що не підлягають реєстрації важко та навряд чи доцільно. Заради відносно невеликих зловживань, які, тим більше, можуть бути організовані у інший спосіб, залишати податковим інспекторам можливість перевірок та дискреційні повноваження не є виправданим. Що ж стосується майна, яке підлягає реєстрації, то воно має бути обкладене податком на користування, який для юридичних осіб може бути встановленим на вищому рівні, ніж для фізичних, аби створити стимул купувати таке майно з розподіленого прибутку.

3 http://europa.eu/rapid/press-release_MEMO-15-5175_en.htm

4 стаття 115 Договору про ЄС передбачає наближення законів, правил або адміністративних положень держав - членів, які безпосередньо впливають на створення і функціонування спільного ринку

5 http://europa.eu/rapid/press-release_IP-15-5188_en.htm

6 проект Директиви Ради від 16 березня 2011 консолідовану податкову базу корпоративного податку (CCCTB), COM(2011) 121 final

7 Article 4 (4)-(6) СССТВ

8 http://europa.eu/rapid/press-release_IP-15-5188_en.htm

9 http://www.oecd.org/ctp/beps.htm

10 дані Державної служби статистики: http://www.ukrstat.gov.ua/

11 http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine

12 http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=23487024&cat_id=57896

13 http://index.minfin.com.ua/index/gdp/

14 http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=23487024&cat_id=57896

15 http://www.praxis.ee/en/works/impact-of-non-taxable-retained-profits/

16 http://taxfoundation.org/blog/estonia-has-most-competitive-tax-system-oecd

17 http://www.emselts.ee/konverentsid/EMS2006/2_Rahandus_ja_pangandus/Aaro_Hazak.pdf


Каталог: wp-content -> uploads -> 2016
2016 -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали
2016 -> Програма навчальної дисципліни аграрне право опис навчальної дисципліни форма навчання Курс
2016 -> Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи
2016 -> Програма навчальної дисципліни господарське право опис навчальної дисципліни форма навчання Курс Семестр
2016 -> Методичні Рекомендації Запобігання і виявлення
2016 -> Програма додаткового вступного випробування з фаху для вступників на здобуття ос
2016 -> Кз «Веселівська районна різнопрофільна гімназія» Веселівської районної ради
2016 -> Урок №3 Реферативна робота
2016 -> Лекція №1 Вступна лекція: Екологія як наука Екологія мета, завдання, методи, основні терміни та визначення


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка